ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ЕЗОМАПС
(ESOMUPS)
Склад:
діюча речовина: езомепразол;
1 таблетка містить езомепразолу магнію дигідрату, що відповідає 20 мг або 40 мг езомепразолу;
допоміжні речовини: гліцерол моностеарат 40-55, гідроксипропілцелюлоза, гіпромелоза, магнію стеарат, метакрилатний сополімер (тип А), макрогол 6000, целюлоза мікрокристалічна силікатизована, цукор сферичний, меглюмін, полоксамер 188, лаурилсульфат натрію, триетилцитрат, тальк, гідроксид натрію, старлак (лактоза, моногідрат, крохмаль кукурудзяний), кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний;
таблетки 20 мг: Opadry pink 13G84576 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), макрогол, тальк, парафін, полісорбат 80, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172));
таблетки 40 мг: Opadry pink 13G84577 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), макрогол, тальк, парафін, полісорбат 80, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172)).
Лікарська форма. Таблетки гастрорезистентні.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 20 мг: світло-рожевого кольору, овальні, зі скошеними краями таблетки з гравіюванням «H» з одного боку та «186» з іншого;
таблетки по 40 мг: рожевого кольору, овальні, зі скошеними краями таблетки з гравіюванням «H» з одного боку та «187» з іншого.
Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С05.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який зменшує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки специфічному, направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи (ІПП) парієтальних клітин. І R-, і S-ізомери омепразолу проявляють подібну фармакодинамічну активність.
Механізм дії
Езомепразол являє собою слабку основу, що концентрується та перетворюється на активну форму у дуже кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н+К+-АТФ-азу – протонну помпу – та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.
Фармакодинамічні ефекти
Після застосування 20 мг та 40 мг езомепразолу перорально початок дії препарату спостерігається впродовж однієї години.
Після повторного застосування 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів на 5-й день середня максимальна секреція кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90 % при вимірюванні через 6-7 годин після прийому препарату.
Через 5 днів застосування езомепразолу в дозах 20 мг та 40 мг перорально у пацієнтів зі симптоматичною гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) протягом 24-годинного періоду рівень внутрішньошлункового рН вище 4 підтримувався в середньому протягом 13 та 17 годин відповідно. Частка пацієнтів, у яких після прийому езомепразолу в дозі 20 мг рН шлунка підтримувалася на рівні більше 4 протягом 8, 12 та 16 годин, становила відповідно 76 %, 54 % та 24 %. Відповідні показники при застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг становили 97 %, 92 % та 56 %.
За допомогою площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) як опосередкованого параметра концентрації препарату у плазмі крові було продемонстровано залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією після застосування препарату.
При застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78 % пацієнтів із рефлюксним езофагітом одужують через 4 тижні, 93 % – через 8 тижнів лікування.
Через один тиждень застосування езомепразолу в дозі 20 мг 2 рази на добу разом із відповідними антибіотиками приблизно у 90 % пацієнтів спостерігається успішна ерадикація Helicobacter pylori.
Після ерадикації протягом 1 тижня немає потреби у подальшій монотерапії антисекреторними препаратами для ефективного лікування виразки та усунення симптомів у пацієнтів із неускладненими виразками дванадцятипалої кишки.
У період лікування антисекреторними препаратами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зменшення кислотності шлункового соку. Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Згідно з опублікованими даними щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA терапію ІПП необхідно припинити. Якщо рівень CgA та гастрину не нормалізувався через 5 днів після відміни терапії езомепразолом, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після її відміни.
Під час тривалої терапії езомепразолом як у дітей, так і в дорослих спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (enterochromaffin-like cells, ECL), яке, можливо, було спричинене підвищенням сироваткового рівня гастрину. Ці результати вважаються клінічно незначущими.
На тлі довготривалого лікування антисекреторними препаратами відзначалося деяке зростання частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Такі зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку, вони є доброякісними за природою та минають після завершення лікування.
Зменшення кислотності шлункового соку з будь-яких причин, у тому числі внаслідок застосування ІПП, призводить до збільшення у шлунку кількості бактерій, що зазвичай наявні у шлунково-кишковому тракті. Лікування ІПП може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, зумовлених, наприклад, Salmonella та Campylobacter, і у госпіталізованих пацієнтів, можливо, також Clostridium difficile.
Клінічна ефективність
У двох дослідженнях з ранітидином як активним компаратором було показано кращу ефективність езомепразолу в лікуванні шлункових виразок у пацієнтів, які застосовували нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), в тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2).
У двох дослідженнях з плацебо як компаратора була продемонстрована краща ефективність лікарського засобу езомепразолу у профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів (віком > 60 років та/або з уже наявною виразкою), які застосовували НПЗП, в тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2.
Діти. У дослідженні, проведеному за участю педіатричних пацієнтів із ГЕРХ (віком від < 1 до 17 років), які протягом тривалого часу застосовували ІПП, у 61 % дітей спостерігалася гіперплазія ECL-клітин незначного ступеня, щодо якої клінічна значимість була невідомою; розвитку атрофічного гастриту або карциноїдних пухлин не спостерігалося.
Фармакокінетика.
Всмоктування
Езомепразол нестійкий у кислому середовищі, тому для перорального застосування використовують гранули з кишковорозчинним покриттям. В умовах in vivo лише незначна частина езомепразолу перетворюється на R-ізомер. Препарат швидко абсорбується: максимальна концентрація у плазмі крові (Cmax) досягається через 1-2 години після прийому. Абсолютна біодоступність езомепразолу після одноразового прийому дози 40 мг становить 64 % і зростає до 89 % на тлі щоденного прийому 1 раз на добу. Для дози 20 мг езомепразолу ці показники становлять 50 % і 68 % відповідно. Вживання їжі уповільнює та знижує всмоктування езомепразолу, проте це істотно не впливає на дію езомепразолу на внутрішньошлункову кислотність.
Розподіл
Виражений об’єм розподілу при рівноважній концентрації у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з білками плазми крові.
Біотрансформація
Езомепразол повністю піддається метаболізму за участю системи цитохрому Р450 (CYP). В основному частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфної ізоформи CYP2C19, яка відповідає за утворення гідрокси- та дезметилметаболітів езомепразолу. Окрім цього, метаболізм забезпечується іншою специфічною ізоформою, CYP3A4, яка відповідає за утворення езомепразолу сульфону, основного метаболіту, який виявляється у плазмі крові.
Виведення
Параметри, наведені нижче, відображають в основному характер фармакокінетики у пацієнтів з активним ферментом CYP2C19 (пацієнти з активним метаболізмом).
Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/год після одноразового прийому препарату та приблизно 9 л/год після багаторазового прийому. Період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 1,3 години при систематичному прийомі препарату 1 раз на добу. Езомепразол повністю виводиться із плазми крові між прийомами, і тенденції до його накопичення в організмі при застосуванні 1 раз на добу не спостерігається.
Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію кислоти шлункового соку. При пероральному застосуванні езомепразолу до 80 % дози виводиться у вигляді метаболітів зі сечею, решта – з фекаліями. У сечі виявляється менше 1 % незміненого езомепразолу.
Лінійність/нелінійність
Фармакокінетика езомепразолу досліджувалася у разі застосування препарату в дозах до 40 мг 2 рази на добу. AUC збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним та призводить до нелінійного зростання «доза – AUC» після повторного застосування препарату. Ця залежність від часу та дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, можливо, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфонметаболітом.
Особливі групи пацієнтів
Повільні метаболізатори
Приблизно 2,9 ± 1,5 % населення не має функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізаторами. У таких осіб метаболізм езомепразолу, ймовірно, каталізується переважно CYP3A4. Після багаторазового застосування езомепразолу в дозі 40 мг 1 раз на добу середня AUC була приблизно на 100 % вищою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі крові була підвищена приблизно на 60 %. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу.
Стать
Після одноразового застосування езомепразолу в дозі 40 мг середня AUC у жінок приблизно на 30 % вища, ніж у чоловіків. Залежної від статі різниці не відзначається при повторному застосуванні препарату 1 раз на добу. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.
Порушення функції печінки
Метаболізм езомепразолу у пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки може бути порушеним. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки швидкість метаболізму знижується, внаслідок чого AUC езомепразолу зростає вдвічі. Тому максимальна доза препарату для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не повинна перевищувати 20 мг. Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення при застосуванні 1 раз на добу.
Порушення функції нирок
Не проводилося досліджень за участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, змін метаболізму езомепразолу у пацієнтів із порушеннями функції нирок не очікується.
Пацієнти літнього віку
Метаболізм езомепразолу незначним чином змінюється у пацієнтів літнього віку (71-80 років).
Діти віком 12-18 років
Після повторного застосування езомепразолу в дозі 20 мг та 40 мг AUC та час до досягнення максимальної концентрації препарату у плазмі крові (tmax) у дітей віком 12-18 років були схожими зі значеннями AUC і tmax у дорослих у разі застосування обох доз езомепразолу.
Клінічні характеристики.
Показання.
Дорослі
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):
- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
- довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;
- симптоматичне лікування ГЕРХ.
У поєднанні з відповідними антибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori:
- лікування виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori;
- запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori.
Пацієнти, які потребують тривалого застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП):
- загоєння виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗП;
- профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику.
Тривале лікування після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.
Лікування синдрому Золлінгера – Еллісона.
Діти віком від 12 років:
ГЕРХ:
- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
- довготривале лікування пацієнтів із вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;
- симптоматичне лікування ГЕРХ.
У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до діючої речовини, заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.
Езомепразол не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів
Інгібітори протеази
Зафіксовано взаємодію омепразолу з деякими інгібіторами протеази. Клінічна значимість та механізм таких зареєстрованих взаємодій не завжди відомі. Підвищений рівень рН шлункового соку в період лікування омепразолом може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інший можливий механізм взаємодії полягає у пригніченні активності CYP2C19.
Повідомлялося, що при супутньому застосуванні з омепразолом рівень атазанавіру та нелфінавіру в сироватці крові знижувався, тому їх одночасне застосування не рекомендується. При супутньому застосуванні омепразолу (40 мг 1 раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців експозиція атазанавіру істотно знижувалася (значення AUC, Cmax та Cmin (мінімальна концентрація) зменшувалися приблизно на 75 %). Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на експозицію атазанавіру. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг на добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спостерігалося зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, що спостерігалася при щоденному застосуванні 300 мг атазанавіру/100 мг ритонавіру без омепразолу в дозі 20 мг на добу. Супутнє застосування омепразолу (40 мг на добу) призводило до зменшення середніх значень AUC, Cmax та Cmin нелфінавіру на 36-39 %, а середні значення AUC, Cmax та Cmin фармакологічно активного метаболіту М8 зменшувалися на 75-92 %. Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ «Особливості застосування»); супутнє застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).
У процесі супутньої терапії омепразолом (40 мг на добу) повідомлялося, що при застосуванні саквінавіру (у поєднанні з ритонавіром) його рівень у сироватці крові зростав (80-100 %). Лікування омепразолом у дозі 20 мг на добу не впливало на експозицію дарунавіру (у поєднанні з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Лікування езомепразолом у дозі 20 мг на добу не впливало на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром та без нього). Лікування омепразолом у дозі 40 мг на добу не впливало на експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром).
Метотрексат
У деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівня метотрексату на тлі спільного застосування з ІПП.
При призначенні метотрексату у високих дозах слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.
Такролімус
При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про збільшення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібний посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну), при необхідності слід відкоригувати дозування такролімусу.
Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН
Пригнічення шлункової кислотності під час застосування езомепразолу та інших лікарських засобів групи ІПП може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і у разі застосування інших лікарських засобів, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких лікарських засобів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких лікарських засобів, як дигоксин, може підвищуватися під час застосування езомепразолу. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (у двох із десяти досліджуваних осіб – до 30 %). Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз езомепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.
Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP2C9
Езомепразол є інгібітором CYP2C19, основного ферменту, що метаболізує езомепразол. Відповідно, при комбінації езомепразолу з препаратами, що метаболізуються за участю CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн, концентрація цих препаратів у плазмі крові може зростати та може виникнути потреба у зменшенні їх дози. Це, зокрема, слід мати на увазі, коли езомепразол призначається для застосування за потребою.
Діазепам
Супутнє застосування езомепразолу в дозі 30 мг призводило до зниження кліренсу діазепаму, субстрату CYP2C19, на 45 %.
Фенітоїн
При супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на епілепсію спостерігалося зростання Cmin фенітоїну в плазмі крові на 13 %. Рекомендується контролювати рівень фенітоїну в плазмі крові на початку терапії езомепразолом або у разі її скасування.
Вориконазол
Застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) збільшувало Cmax та AUCτ вориконазолу (субстрату CYP2C19) на 15 % та 41 % відповідно.
Цилостазол
Омепразол, а також езомепразол діють як інгібітори CYP2C19. У процесі перехресного дослідження застосування омепразолу в дозі 40 мг здоровим добровольцям підвищувало Cmax та AUC цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.
Цизаприд
У здорових добровольців при супутньому застосуванні з езомепразолом (40 мг) AUC цизаприду в плазмі крові зростала на 32 %, а період його напіввиведення (t½) – на 31 %, але значного збільшення максимального рівня цизаприду в плазмі крові не спостерігалося. Незначного подовження інтервалу QTc, яке спостерігалося при монотерапії цизапридом, при супутньому застосуванні цизаприду з езомепразолом не спостерігалося (див. також розділ «Особливості застосування»).
Варфарин
У клінічному дослідженні було показано, що при супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у пацієнтів, які застосовували варфарин, час коагуляції залишався у прийнятних межах. Однак у післяреєстраційний період повідомлялося про декілька окремих випадків клінічно значущого підвищення індексу міжнародного нормалізованого співвідношення (INR) під час супутнього застосування цих лікарських засобів. Рекомендовано моніторинг на початку та після закінчення застосування езомепразолу на тлі терапії варфарином або іншими похідними кумарину.
Клопідогрель
Результати фармакокінетичної (ФК)/фармакодинамічної (ФД) взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/підтримуюча доза 75 мг на добу) та езомепразолом (перорально 40 мг на добу), отримані у процесі проведення досліджень за участю здорових добровольців, показали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 40 % і зниження максимального показника інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у середньому на 14 %.
Під час проведення дослідження за участю здорових добровольців, коли клопідогрель застосовувався разом з езомепразолом та ацетилсаліциловою кислотою (АСК) у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) порівняно зі застосуванням клопідогрелю як монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40 %.
Однак максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими у групі застосування клопідогрелю як монотерапії і в групі застосування клопідогрелю разом з езомепразолом і АСК.
У спостережних і клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів ФК/ФД взаємодії езомепразолу щодо основних серцево-судинних явищ. Як запобіжний захід одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.
Досліджувані лікарські засоби без клінічно значущої взаємодії
Амоксицилін та хінідин
Доведено, що езомепразол не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.
Напроксен або рофекоксиб
Протягом короткочасних досліджень супутнього застосування езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії не було зафіксовано.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу
Лікарські засоби, які пригнічують активність CYP2C19 та/або CYP3A4
Езомепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 та CYP3A4. Супутнє застосування езомепразолу та інгібітора CYP3A4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу) призводить до подвоєння AUC езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітора CYP2C19 та CYP3A4 може призвести до більш ніж двократного зростання експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 вориконазол призводив до підвищення AUCτ омепразолу на 280 %. Корекція дози езомепразолу зазвичай не потрібна в будь-якій із цих ситуацій. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки та у разі, якщо показано тривале лікування.
Лікарські засоби, які індукують активність CYP2C19 та/або CYP3A4
Препарати, що, як відомо, індукують активність CYP2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівня езомепразолу в сироватці крові у результаті прискорення швидкості його метаболізму.
Діти. Дослідження лікарської взаємодії проводили тільки за участю дорослих.
Особливості застосування.
У разі будь-яких тривожних симптомів, зокрема таких, як суттєва спонтанна втрата маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, блювання з домішками крові або мелена, а також у разі виразки шлунка або при підозрі на неї потрібно виключити наявність злоякісного новоутворення, оскільки лікування езомепразолом може призвести до згладжування симптоматики і відстрочити встановлення діагнозу.
Довгострокове застосування препарату
Пацієнти, які застосовують препарат протягом тривалого періоду (особливо пацієнти, які застосовують його більше року), повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.
Лікування за потребою
Пацієнти, які приймають лікарський засіб Езомапс за потребою, повинні бути проінструктовані про необхідність повідомляти лікарю про зміни характеру симптомів.
Ерадикація Helicobacter pylori
При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori слід врахувати можливість лікарських взаємодій між усіма компонентами потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, тому при призначенні потрійної терапії пацієнтам, які застосовують інші препарати, що метаболізуються за участю CYP3A4 (наприклад, цизаприд), необхідно враховувати можливі протипоказання і взаємодії кларитроміцину з цими лікарськими засобами.
Шлунково-кишкові інфекції
Застосування ІПП може дещо підвищити ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).
Всмоктування вітаміну B12
Езомепразол, як і всі лікарські засоби, які блокують дію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) внаслідок розвитку гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі проведення довгострокового лікування пацієнтів зі зниженими запасами вітаміну B12 в організмі або пацієнтів із факторами ризику щодо зниженого всмоктування вітаміну B12.
Гіпомагніємія
Про тяжку форму гіпомагніємії повідомлялося у пацієнтів, які застосовували ІПП, такі як езомепразол, щонайменше протягом трьох місяців, а у більшості випадків – протягом року. Можливі серйозні прояви гіпомагніємії, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але ці симптоми можуть розпочатися непомітно і їх можна пропустити. У більшості випадків стан пацієнтів, у яких спостерігалася гіпомагніємія, покращувався після замісної терапії магнієм і припинення лікування ІПП.
Слід розглянути питання про визначення рівня магнію перед початком лікування ІПП та періодично протягом терапії у пацієнтів, які, як очікується, будуть знаходитися на тривалому лікуванні, або у пацієнтів, які застосовують ІПП сумісно з дигоксином або з лікарськими засобами, що можуть спричинити розвиток гіпомагніємії (наприклад, із діуретиками).
Ризик виникнення переломів
ІПП, особливо при застосуванні у великих дозах та протягом тривалого періоду (> 1 року), деякою мірою можуть підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястка та хребта, головним чином у пацієнтів літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Дані, отримані у процесі спостережних досліджень, свідчать про те, що ІПП можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякі випадки такого збільшення кількості переломів можуть бути пов’язані з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні застосовувати лікарський засіб відповідно до діючих клінічних рекомендацій та адекватну кількість вітаміну D і кальцію.
Підгострий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ)
При застосуванні ІПП випадки ПШЧВ були дуже рідкі. У разі появи уражень, особливо на відкритих ділянках шкіри, і якщо вони супроводжуються артралгією, пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою, а медичний працівник повинен розглянути питання про припинення прийому лікарського засобу Езомапс . Розвиток ПШЧВ після лікування одним з ІПП збільшує ризик появи ПШЧВ при застосуванні інших ІПП.
Комбінація з іншими лікарськими засобами
Сумісне застосування езомепразолу з атазанавіром не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінації атазанавіру з ІПП уникнути неможливо, рекомендується ретельно наглядати за станом пацієнтів в умовах стаціонару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.
Езомепразол є інгібітором CYP2C19, тому на початку або під час закінчення лікування езомепразолом слід мати на увазі можливість взаємодії езомепразолу з лікарськими засобами, які метаболізуються за участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем і езомепразолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значимість цієї взаємодії залишається невизначеною. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю.
Призначаючи езомепразол для застосування за потребою, у зв’язку з коливаннями концентрації езомепразолу в плазмі крові слід враховувати наслідки взаємодії препарату з іншими лікарськими засобами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).
Сахароза; лактоза
Даний лікарський засіб містить сахарозу (цукор сферичний) і лактозу, моногідрат.
У разі встановлення непереносимості деяких цукрів необхідно проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.
Вплив на результати лабораторних досліджень
Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування езомепразолом потрібно припинити щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня СgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо після першого визначення рівень CgA та гастрину не повернувся до референтного діапазону, аналіз необхідно повторити через 14 днів після завершення лікування ІПП.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Дотепер немає достатньої кількості даних про застосування лікарського засобу Езомапс під час вагітності. Дещо більша кількість даних епідеміологічних досліджень застосування рацемічної суміші омепразолу в період вагітності свідчить про відсутність вроджених вад та фетотоксичного впливу. В дослідженнях езомепразолу у тварин не було виявлено прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на ембріональний/фетальний розвиток. У дослідженнях рацемічної суміші на тваринах не було виявлено прямого чи опосередкованого впливу на перебіг вагітності, пологи та постнатальний розвиток. Слід з обережністю призначати препарат вагітним жінкам.
Помірна кількість даних щодо вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров’я новонародженої дитини.
Результати досліджень на тваринах свідчать про відсутність прямої або опосередкованої шкідливої дії препарату на репродуктивну функцію за рахунок його токсичного впливу.
Період годування груддю
Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко людини. Інформації про наслідки впливу езомепразолу на новонароджених/грудних дітей недостатньо. Езомепразол не слід застосовувати під час годування груддю.
Фертильність
Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність у разі перорального прийому препарату.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Лікарський засіб Езомапс чинить мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Зафіксовано такі побічні реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (рідко) (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Дорослі
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)
- Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту
40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів.
Пацієнтам із невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тижнів.
- Довготривале лікування пацієнтів із вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву:
20 мг 1 раз на добу.
- Симптоматичне лікування ГЕРХ
Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тижнів лікування контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після зникнення симптомів для їх подальшого контролю може бути достатнім застосування 20 мг 1 раз на добу. При необхідності можна перейти на прийом препарату за потребою, тобто застосовувати по 20 мг препарату 1 раз на добу. Не рекомендується застосування препарату в такому дозуванні для подальшого контролю за симптомами пацієнтам із ризиком розвитку виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, які приймають НПЗП.
У комбінації з відповідними антибактеріальними лікарськими засобами для ерадикації Helicobacter pylori, а також для
- лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori, та
- запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів із виразками, зумовленими Helicobacter pylori:
20 мг лікарського засобу Езомапс з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.
Пацієнти, які потребують тривалого застосування НПЗП
- Лікування виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗП:
звичайна доза становить 20 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування становить 4-8 тижнів.
- Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику:
20 мг 1 раз на добу.
Тривале лікування після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок:
40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.
Лікування синдрому Золлінгера – Еллісона
Рекомендована початкова доза лікарського засобу Езомапс становить 40 мг 2 рази на добу. В подальшому дозу препарату коригують індивідуально; лікування триває так довго, як цього вимагають клінічні показання. З огляду на наявні клінічні дані, у більшості пацієнтів контроль стану може бути досягнутий при дозах від 80 мг до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо доза перевищуює 80 мг на добу, її слід розділити і застосовувати 2 рази на добу.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти з порушеннями функції нирок
Пацієнтам із порушеннями функції нирок корекція дози не потрібна. Через обмеженість досвіду застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю при лікуванні таких пацієнтів слід дотримуватися обережності (див. розділ «Фармакокінетика»).
Пацієнти з порушеннями функції печінки
Пацієнтам із порушеннями функції печінки від слабкого до помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Максимальна доза лікарського засобу Езомапс для пацієнтів із порушеннями функції печінки тяжкого ступеня не повинна перевищувати 20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).
Пацієнти літнього віку
Пацієнтам літнього віку корекція дози препарату не потрібна.
Діти
Діти віком від 12 років
ГЕРХ
- Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту:
40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів.
Пацієнтам із невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тижнів.
- Довготривале лікування пацієнтів із вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву:
20 мг 1 раз на добу.
- Симптоматичне лікування ГЕРХ
Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тижнів лікування контролю над симптомами досягти не вдалося, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після купірування симптомів подальший контроль над ними може бути досягнутий шляхом застосування препарату в дозі 20 мг 1 раз на добу.
Лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori
При виборі відповідної комбінованої терапії слід враховувати офіційні загальнодержавні, регіональні та місцеві рекомендації щодо бактеріальної резистентності, тривалості лікування (зазвичай 7 днів, але іноді до 14 днів) та належного застосування антибактеріальних препаратів. Лікування повинно проводитися під наглядом фахівця.
Рекомендації щодо дозування препарату
|
Маса тіла |
Дозування |
|
30-40 кг |
У комбінації з двома антибіотиками: езомепразол 20 мг, амоксицилін 750 мг і кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла – всі препарати застосовуються одночасно 2 рази на добу протягом одного тижня. |
|
> 40 кг |
У комбінації з двома антибіотиками: езомепразол 20 мг, амоксицилін 1 г і кларитроміцин 500 мг – всі препарати застосовуються одночасно 2 рази на добу протягом одного тижня. |
Діти віком до 12 років
Езомепразол не слід застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.
Спосіб застосування
Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи рідиною. Таблетки не слід розжовувати або подрібнювати.
Для пацієнтів, які відчувають труднощі при ковтанні, таблетки можна також розчинити у половині склянки негазованої води. Під час розчинення з таблетки вивільняються покриті кишковорозчинною оболонкою гранули. Не слід застосувати інші рідини, оскільки вони можуть розчинити кишковорозчинну оболонку гранул. Розмішати до розпаду таблеток, після чого суспензію гранул слід випити відразу або протягом 30 хвилин. Наповнити склянку водою наполовину, розмішати залишки і випити. Не слід розжовувати або подрібнювати гранули.
Для пацієнтів, які не можуть ковтати, таблетки слід розчинити в негазованій воді і ввести через шлунковий зонд. Важливо ретельно перевірити придатність обраного шприца та зонда. Інструкції щодо підготовки та введення препарату через зонд наведені нижче.
Введення препарату через шлунковий зонд
1. Помістити таблетку у відповідний шприц і набрати у шприц приблизно 25 мл води та приблизно 5 мл повітря. Для деяких зондів може бути потрібне розведення препарату в 50 мл води для того, щоб уникнути забивання зонда гранулами таблетки.
2. Одразу ж потрусити шприц протягом приблизно 2 хвилин для розчинення таблетки.
3. Тримати шприц наконечником вгору і переконатися у тому, що наконечник не засмітився.
4. Під’єднати шприц до зонда, продовжуючи утримувати шприц спрямованим вгору.
5. Струсити шприц та перевернути його наконечником донизу. Негайно ввести 5-10 мл розчиненого препарату у зонд. Після введення повернути шприц у попереднє положення і струсити (шприц потрібно утримувати наконечником вгору для уникнення засмічення наконечника).
6. Перевернути шприц наконечником вниз і ввести ще 5-10 мл препарату в зонд. Повторити цю процедуру до повного випорожнення шприца.
7. Набрати у шприц 25 мл води та 5 мл повітря та повторити пункт 5, якщо потрібно, щоб змити осад, що лишився у шприці. Для деяких зондів у разі необхідності потрібно набирати 50 мл води.
Діти.
Езомепразол не слід застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.
Застосовують дітям віком від 12 років при таких показаннях:
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)
- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
- довготривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;
- симптоматичне лікування ГЕРХ.
У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.
Передозування.
Дотепер дані щодо навмисного передозування дуже обмежені. Симптоми, описані при прийомі препарату в дозі 280 мг, включали симптоми з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий прийом езомепразолу в дозі 80 мг не викликав жодних негативних наслідків. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значним чином зв’язується з білками плазми крові, тому виведення за допомогою діалізу незначне. Як і при будь-якому передозуванні необхідне симптоматичне та загальне підтримуюче лікування.
Побічні реакції.
Під час досліджень та після впровадження езомепразолу у широку медичну практику повідомлялося про наведені нижче побічні реакції. Дозозалежних побічних реакцій виявлено не було. Побічні реакції наведені відповідно до частоти їх виникнення: дуже часто (> 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних).
З боку крові та лімфатичної системи
Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.
Дуже рідко: агрунолоцитоз, панцитопенія.
З боку імунної системи
Рідко: реакції гіперчутливості, такі як гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок.
З боку обміну речовин та харчування
Нечасто: периферичні набряки.
Рідко: гіпонатріємія.
Дуже рідко: гіпомагніємія; тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії. Гіпомагніємія також може бути пов’язана з гіпокаліємією.
З боку психіки
Нечасто: безсоння.
Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості.
Дуже рідко: агресія, галюцинації.
З боку нервової системи
Часто: головний біль.
Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість.
Рідко: порушення смаку.
З боку органів зору
Рідко: нечіткість зору.
З боку органів слуху та рівноваги
Нечасто: вертиго.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння
Рідко: бронхоспазм.
З боку шлунково-кишкового тракту
Часто: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота, блювання, залозисті поліпи дна шлунка (доброякісні).
Нечасто: сухість у роті.
Рідко: стоматит, шлунково-кишковий кандидоз.
Частота невідома: мікроскопічний коліт.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів
Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів.
Рідко: гепатит з жовтяницею або без неї.
Дуже рідко: печінкові реакції, включаючи печінкову недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки.
З боку шкіри та підшкірної клітковини
Нечасто: дерматит, свербіж, кропив’янка, висипання.
Рідко: алопеція, фоточутливість.
Дуже рідко: тяжкі шкірні реакції, включаючи поліморфну еритему, синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини
Нечасто: перелом стегна, зап’ястка або хребта (див. розділ «Особливості застосування»).
Рідко: артралгія, міалгія.
Дуже рідко: м’язова слабкість.
З боку нирок та сечовидільної системи
Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит; у деяких пацієнтів одночасно повідомляється про ниркову недостатність.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз
Дуже рідко: гінекомастія.
Загальні розлади
Рідко: нездужання, підсилення потовиділення.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
Таблетки по 20 мг: по 7 таблеток у блістері; по 2 блістери у картонній коробці.
Таблетки по 40 мг: по 7 таблеток у блістері; по 2 блістери у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Гетеро Лабз Лімітед, Індія/Hetero Labs Limited, India.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Юніт III, Формулейшн Плот № 22 - 110 ІДА, Джидіметла, Хайдерабад, 500 055 Телангана, Індія/ Unit ІІІ, Formulation Plot No 22 - 110 IDA, Jeedimetla, Hyderabad, 500 055 Telangana, India.