ІБУПРОФЕН-ТЕВА ФОРТЕ

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

Ібупрофен-Тева Форте

(Ibuprofen-Teva Forte)

 

Склад:

діюча речовина: ібупрофен;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить ібупрофену 400 мг;

допоміжні речовини: ядро: крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, гіпромелоза 2910, кислота стеаринова, кремнію діоксид колоїдний безводний; оболонка: гіпромелоза 2910, поліетиленгліколь 8000, титану діоксид (E 171).

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: білі круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з лінією розлому «snap-tab» на одній стороні.

 

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на опорно-руховий апарат. Протизапальні та протиревматичні засоби. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні пропіонової кислоти. Ібупрофен. Код ATX М01А Е01.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ібупрофен — нестероїдний протизапальний лікарський засіб з коротким періодом напіввиведення і необхідними для лікування ревматичних захворювань знеболювальними, жарознижувальними та протизапальними властивостями. Експериментально підтверджено, що простагландини відповідають за виникнення болю та запалення. Ібупрофен виявляє виражену інгібувальну дію на синтез простагландинів, що пояснює його аналгетичну, протизапальну та жарознижувальну дію. Такий же механізм лежить в основі пригнічення агрегації тромбоцитів, що не було використано терапевтично, і ульцерогенної дії, затримки натрію та води, а також бронхоспастичних реакцій як можливих побічних реакцій. Попри можливий вплив ібупрофену на агрегацію тромбоцитів і тривалість кровотечі, не спостерігається клінічно значущих змін показників протромбінового часу або часу згортання крові. Експериментальні дані вказують на те, що при одночасному застосуванні ібупрофен може конкурентно пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Деякі фармакодинамічні дослідження свідчать, що при разовому прийомі ібупрофену в дозі 400 мг за 8 годин до або через 30 хвилин після прийому ацетилсаліцилової кислоти в лікарській формі зі швидким вивільненням (у дозі 81 мг) вплив ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів знижувався. Незважаючи на невизначеність стосовно екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключати, що довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При нерегулярному застосуванні ібупрофену клінічно значущий ефект малоймовірний.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Ібупрофен швидко всмоктується, в основному в тонкому кишечнику. Після перорального застосування 200–600 мг ібупрофену максимальна концентрація в плазмі крові 15–55 мкг/мл (C_max) досягається в середньому за 1–2 години (t_max). Якщо ібупрофен приймати після їди, всмоктування відбувається значно повільніше, а максимальні концентрації в плазмі крові будуть нижчими. Після перорального застосування одноразової дози 400 мг ібупрофену пік концентрації 8–13 мкг/мл досягається в синовіальній рідині через 6 годин.

Розподіл. Зв'язування з білками плазми крові — приблизно 99 %, зв'язок є оборотним.

Метаболізм. Більше ніж 50–60 % пероральної дози ібупрофену трансформуються в печінці у 2 неактивні метаболіти та їх кон'югати. Метаболізм ібупрофену у дітей і дорослих є аналогічним.

Виведення. Період напіввиведення становить 1½–2 години. Короткий період напіввиведення обумовлений тим, що кумуляція не відбувається навіть після багаторазового застосування ібупрофену. Ібупрофен і його метаболіти практично повністю виводяться через 24 години після перорального застосування. Виводиться нирками в основному у вигляді неактивних метаболітів.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Запальні форми ревматизму

Ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит або хворобу Стілла, анкілозивний спондиліт, серонегативні артропатії.

Дегенеративні форми ревматизму

Артроз, гонартроз, коксартроз, поліартроз, спондильоз.

Форми несуглобового ревматизму

Міалгія, періартрит, плечолопаткова періартропатія, бурсит, тендиніт, тендовагініт та біль у нижній частині спини, невралгія, спричинена ураженням міжхребцевих дисків.

Травматологія

Пошкодження м'яких тканин, наприклад розрив або розтягнення, післяопераційний біль (див. розділ «Протипоказання»), зубний біль та біль після стоматологічних втручань.

Інше

Дисменорея та як додатковий засіб для лікування інфекцій з вираженим запальним компонентом або гарячкою.

Для полегшення головного болю та мігрені.

 

Протипоказання.

·        Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої допоміжної речовини лікарського засобу.

·        Реакції гіперчутливості в анамнезі (наприклад бронхоспазм, астма, риніт, кропив'янка або симптоми алергії), які спостерігалися після застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ).

·        Третій триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

·        Гостра або рецидивна шлункова та/або дуоденальна виразка або шлунково-кишкові кровотечі (щонайменше 2 різні епізоди підтвердженої виразки або кровотечі в анамнезі).

·        Наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі або перфорації, пов'язаних із застосуванням НПЗЗ.

·        Гострі або перенесені запальні захворювання кишечника (наприклад, хвороба Крона або виразковий коліт).

·        Порушення кровотворення нез'ясованої етіології, підвищена схильність до кровотеч.

·        Цереброваскулярна або інші кровотечі в активній фазі.

·        Тяжкі порушення функції печінки (цироз печінки та асцит).

·        Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

·        Тяжка серцева недостатність (ІІІ–IV функціональний клас за класифікацією NYHA [Нью-Йоркської асоціації кардіологів]), тяжкі неконтрольовані серцеві скарги.

·        Не застосовувати для лікування післяопераційного болю після коронарного шунтування (або при використанні апарату штучного кровообігу).

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інші НПЗЗ, включаючи саліцилати. Одночасне застосування кількох НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, може збільшити ризик виникнення виразки та кровотечі шлунково-кишкового тракту (ШКТ) через синергічний ефект. Необхідно уникати одночасного використання ібупрофену з іншими НПЗЗ. Саліцилова кислота витісняє ібупрофен зі зв'язку з білками.

Глюкокортикоїди. Посилення побічних реакцій з боку ШКТ, підвищений ризик виникнення виразки та кровотечі ШКТ.

Алкоголь. Посилення побічних реакцій з боку ШКТ, підвищений ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

Діуретики, антигіпертензивні засоби, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II,
β-блокатори. НПЗЗ можуть зменшити ефективність діуретиків та антигіпертензивних лікарських засобів, таких як інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і
β-блокатори. У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприклад, у зневоднених пацієнтів або у пацієнтів літнього віку з порушеною функцією нирок) одночасне застосування інгібітора АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ і засобів, що інгібують циклооксигеназу, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, зазвичай оборотну. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні бути достатньо гідратованими, слід розглянути можливість моніторингу функції нирок на початку супутньої терапії та періодично після цього. Ризик ниркових ефектів, таких як гіперкаліємія, може бути збільшений. Одночасне застосування ібупрофену і калійзберігаючих діуретиків може призвести до гіперкаліємії. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичності, пов'язаний із НПЗЗ.

Пробенецид, сульфінпіразон. Уповільнюється виведення ібупрофену, послаблюється урикозурична дія пробенециду та сульфінпіразону.

Пероральні антикоагулянти. НПЗЗ можуть посилити ефект таких антикоагулянтів, як варфарин.

Антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Може підвищуватися ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.

Аміноглікозиди. НПЗЗ можуть зменшувати виведення аміноглікозидів.

Ацетилсаліцилова кислота. Одночасне застосування ібупрофену й ацетилсаліцилової кислоти загалом не рекомендується через можливе збільшення ризику побічних реакцій. Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може конкурентно інгібувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Хоча існує невизначеність щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не виключено, що регулярне, довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При епізодичному застосуванні ібупрофену такі клінічно релевантні ефекти малоймовірні.

Пероральні антидіабетичні засоби. Клінічні дослідження показали наявність взаємодії між НПЗЗ і протидіабетичними засобами (сульфонілсечовини). Дія пероральних антидіабетичних засобів (сульфонілсечовини) може бути посилена ібупрофеном та іншими НПЗЗ. Були рідкісні повідомлення про гіпоглікемію у пацієнтів, які отримували ібупрофен з сульфонілсечовиною. Необхідно регулярно контролювати рівень цукру в крові і в разі потреби коригувати дозу антидіабетичних препаратів.

H₂-гістаміноблокатори. Клінічно значуща взаємодія ібупрофену з циметидином або ранітидином не доведена. Концентрація дигоксину та фенітоїну в плазмі крові може бути збільшена. Рекомендується контролювати концентрації літію в плазмі крові.

Метотрексат. Підвищена токсичність метотрексату. НПЗЗ можуть інгібувати тубулярну секрецію метотрексату і зменшувати його кліренс. Існують ознаки можливого підвищення концентрації метотрексату в плазмі крові (посилення побічних ефектів).

Баклофен. Збільшується токсичність баклофену. Хінолони. Посилюється основний ефект. Холестирамін. При одночасному застосуванні ібупрофену з холестираміном всмоктування ібупрофену в ШКТ може знижуватися, однак клінічне значення цього явища не встановлено.

Циклоспорин. Може бути посилений негативний вплив на нирки.

Рослинні екстракти. Гінкго дволопатеве може потенціювати ризик кровотеч, пов'язаний з НПЗЗ.

Міфепристон. Теоретично зниження ефективності лікарського засобу може відбутися через антипростагландинові властивості НПЗЗ. Обмежені дані свідчать про те, що одночасне застосування НПЗЗ у день прийому простагландину не змінює дію міфепристону або простагландину на дозрівання шийки матки або скорочення матки і не зменшує клінічну ефективність медикаментозного переривання вагітності.

Хінолонові антибіотики. Експериментальні дослідження на тваринах показали, що НПЗЗ можуть збільшувати ризик появи судом, пов'язаних з прийомом хінолонових антибіотиків. Пацієнти, які приймають одночасно НПЗЗ і хінолони, мають підвищений ризик розвитку судом.

Такролімус. Збільшення ризику нефротоксичності у разі одночасного застосування такролімусу й НПЗЗ.

Зидовудин. Збільшення ризику гематологічної токсичності при одночасному застосуванні НПЗЗ і зидовудину. Існують докази збільшення ризику розвитку гемартрозів і гематом у ВІЛ-позитивних пацієнтів з гемофілією при одночасному прийомі зидовудину й ібупрофену.

Інгібітори CYP2C9. Одночасне застосування ібупрофену з інгібіторами CYP2C9 може збільшувати вплив ібупрофену (субстрат CYP2C9). У дослідженні з вориконазолом та флуконазолом (інгібітори CYP2C9) було показано збільшення експозиції S(+) ібупрофену приблизно на 80–100 %. Слід розглянути необхідність зниження дози ібупрофену при одночасному застосуванні потужних інгібіторів CYP2C9, особливо у разі застосування високих доз ібупрофену пацієнтами, які приймають вориконазол або флуконазол.

 

Особливості застосування.

Загальні застереження щодо системних НПЗЗ. Побічні ефекти можна зменшити шляхом застосування мінімальної ефективної дози, потрібної для лікування симптомів, протягом найкоротшого часу (див. нижче про ризик з боку ШКТ та серцево-судинної системи).

Під час лікування НПЗЗ, селективними або неселективними інгібіторами ЦОГ-2 можуть виникнути виразки, кровотечі або перфорація ШКТ у будь-який час без попередніх симптомів або анамнестичних ознак. Щоб знизити цей ризик, слід приймати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого часу. Плацебоконтрольовані дослідження виявили підвищений ризик розвитку тромботичних серцево-судинних і цереброваскулярних ускладнень при застосуванні певних селективних інгібіторів ЦОГ-2. Безпосередня кореляція цього ризику із селективністю окремих НПЗЗ до ЦОГ-1/ЦОГ-2 наразі не встановлена. Через брак зіставних даних клінічних досліджень щодо довгострокового лікування максимальними дозами ібупрофену можливість подібного підвищеного ризику не може бути виключена. За відсутності відповідних даних призначення ібупрофену слід здійснювати після ретельної оцінки ризику і користі для пацієнтів з клінічно підтвердженою ішемічною хворобою серця, цереброваскулярними розладами, оклюзійними захворюваннями периферичних артерій або значними факторами ризику (такими як артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління). Зважаючи на цей ризик, слід застосовувати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого можливого терміну лікування.  Вплив НПЗЗ на нирки включає затримку рідини із набряками та/або артеріальною гіпертензією. Тому ібупрофен слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушенням функції серця та іншими станами, що сприяють затримці рідини. Також слід дотримуватись обережності пацієнтам, які приймають супутні діуретики чи інгібітори АПФ або мають підвищений ризик гіповолемії. Одночасне вживання алкоголю при застосуванні НПЗЗ може посилити побічні реакції, пов'язані з діючою речовиною, особливо з боку ШКТ або центральної нервової системи (ЦНС). При тривалому застосуванні аналгетиків може виникнути головний біль, який не слід лікувати більш високими дозами лікарських засобів.

Захворювання дихальних шляхів. У пацієнтів з бронхіальною астмою, хронічним ринітом або алергічними захворюваннями, наявними або в анамнезі, ібупрофен може викликати бронхоспазм, кропив'янку або ангіоневротичний набряк.

З обережністю слід призначати лікарський засіб пацієнтам з порушеною функцією печінки, нирок або серця, оскільки прийом НПЗЗ може призвести до погіршення функції нирок. Звичайний одночасний прийом інших знеболювальних засобів ще більше підвищує цей ризик. Таким пацієнтам з групи ризику слід обирати найнижчу ефективну дозу та регулярно контролювати функцію нирок у разі довготривалого лікування. НПЗЗ можуть погіршити серцеву недостатність і швидкість клубочкової фільтрації, а також збільшити концентрацію серцевих глікозидів в плазмі крові.

Вплив на ШКТ. Слід уникати застосування ібупрофену в комбінації НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, через підвищений ризик виникнення виразки або кровотечі.

У пацієнтів літнього віку вища частота побічних реакції на НПЗЗ, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорації, які можуть бути летальними.

Шлунково-кишкові кровотечі, виразки, перфорації. Повідомляли про кровотечі, виразки або перфорації ШКТ, які можуть бути летальними, при застосуванні всіх НПЗЗ у будь-який період лікування, незалежно від наявності чи відсутності попереджувальних симптомів або ознак в анамнезі з боку ШКТ. Ризик кровотечі, виразки або перфорації ШКТ вищий при збільшенні дози НПЗЗ, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, та у пацієнтів літнього віку. Ці пацієнти повинні розпочинати лікування з найменшої доступної дози. Для таких пацієнтів, а також для осіб, яким необхідне одночасне застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що можуть підвищити ризик для ШКТ, слід розглянути необхідність комбінованої терапії протекторними препаратами (наприклад, мізопростолом або інгібіторами протонної помпи). Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, передусім пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку ШКТ (особливо про шлунково-кишкову кровотечу), зокрема на початку лікування. Потрібно дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів, які отримують супутні препарати, що можуть підвищити ризик утворення виразок або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), СІЗЗС або антиагрегантні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота). У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити. При розладах функції ШКТ та порушеннях функції печінки ібупрофен слід приймати лише за суворими показаннями та під медичним спостереженням, оскільки стан може погіршитися.

Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю в анамнезі необхідний належний моніторинг та консультація лікаря, оскільки при терапії НПЗЗ повідомляли про випадки затримки рідини, артеріальної гіпертензії та набряків. Дані клінічних досліджень свідчать, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу), може бути пов'язане з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (інфаркту міокарда або інсульту). Загалом епідеміологічні дослідження не вказують, що низька доза ібупрофену (наприклад ≤ 1200 мг/добу) може призвести до підвищення ризику артеріальних тромботичних подій. Пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (ІІ–ІІІ клас за NYHA), діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід лікувати ібупрофеном тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Потрібно уникати високих доз (2400 мг/добу). Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (наприклад гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг/добу).

Повідомлялося про випадки синдрому Куніса у пацієнтів, які лікувалися ібупрофеном. Синдром Куніса  — це  серцево-судинні симптоми, пов'язані зі звуженням коронарних артерій, які потенційно призводять до інфаркту міокарда, вторинні щодо алергічної або гіперчутливої реакції.

Тяжкі побічні реакції з боку шкіри. При застосуванні ібупрофену повідомлялося про тяжкі побічні шкірні реакції, зокрема ексфоліативний дерматит, мультиформну еритему, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), медикаментозну реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром) і гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), які можуть загрожувати життю або бути летальними. У більшості випадків ці реакції виникали  протягом першого місяця лікування. Якщо з'являються ознаки та симптоми, що вказують на ці реакції, слід негайно припинити застосування ібупрофену та розглянути альтернативне лікування (у разі потреби).

У виняткових випадках на тлі вітряної віспи можуть виникати серйозні інфекції шкіри та м'яких тканин. До цього часу не визначено роль НПЗЗ в погіршенні цих інфекцій. Отже, рекомендується уникати застосування лікарського засобу у разі вітряної віспи.

Ефекти з боку нирок. До початку лікування ібупрофеном пацієнтам зі значною дегідратацією або післяопераційними порушеннями об'єму рідини проводять регідратацію, а потім — суворий контроль. Існує ризик порушення функції нирок, особливо у дітей, підлітків та пацієнтів літнього віку з дегідратацією. Як і при застосуванні інших НПЗЗ, під час довготривалого прийому можуть виникати папілярний некроз нирок та інші ушкодження тканин нирок. Токсичний вплив на нирки також спостерігався у пацієнтів, у яких ниркові простагландини відігравали підтримувальну роль у перфузії нирок. Призначення НПЗЗ таким пацієнтам може спричинити дозозалежне зменшення утворення простагландинів, скорочення ниркового кровотоку, що може призвести до явної ниркової декомпенсації. Такі реакції виникають передусім у пацієнтів з порушенням функції нирок, серця, печінки, при одночасному прийомі діуретиків або інгібіторів АПФ, а також у пацієнтів літнього віку. Загалом, звичний прийом знеболювальних засобів, особливо поєднання кількох знеболювальних речовин, може призвести до стійкого ураження нирок з ризиком ниркової недостатності (аналгетична нефропатія).

Гематологічні ефекти. Як і інші НПЗЗ, ібупрофен зменшує агрегацію тромбоцитів і подовжує час кровотечі.

Ібупрофен може маскувати симптоми інфекцій, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг інфекційного захворювання. Це спостерігалось при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Якщо ібупрофен застосовують при гарячці або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах амбулаторного лікування пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.

Асептичний менінгіт. В рідкісних випадках при застосуванні ібупрофену спостерігався асептичний менінгіт. Незважаючи на те, що, ймовірніше, асептичний менінгіт спостерігається у пацієнтів із системним червоним вовчаком та пов'язаними з ним захворюваннями сполучної тканини, повідомлялося про випадки асептичного менінгіту у пацієнтів, які не мають цих хронічних хвороб.

Системний червоний вовчак та змішані захворювання сполучної тканини. У пацієнтів із системним червоним вовчаком та змішаними захворюваннями сполучної тканини можливий підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту.

Необхідно дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів: із вродженим порушенням метаболізму порфірину (наприклад гостра інтермітуюча порфірія); з порушенням функції нирок (оскільки гостре погіршення функції нирок може статися у пацієнтів з вже наявним захворюванням нирок); з порушенням функції печінки; з алергічними реакціями (наприклад, шкірні реакції на інші речовини, астма, сінна лихоманка), хронічним набряком слизової оболонки носа та хронічними констриктивними респіраторними захворюваннями; після великих оперативних втручань. Тяжкі гострі реакції гіперчутливості (наприклад, анафілактичний шок) спостерігаються дуже рідко. Терапію слід припинити при перших ознаках реакції гіперчутливості після прийому/введення ібупрофену. Медичні процедури, відповідні симптомам, повинні виконуватися кваліфікованим персоналом.

У 1 таблетці лікарського засобу Ібупрофен-Тева Форте міститься менше, ніж 1 ммоль натрію (23 мг), тобто лікарський засіб майже вільний від натрію.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад збільшувався з менш ніж 1 % до приблизно 1,5 %. Вважається, що ризик підвищується пропорційно дозі та тривалості терапії. Дослідження на тваринах показало, що застосування інгібітора синтезу простагландинів призводило до перед- та післяімплантаційної летальності ембріона/плода. Крім того, повідомлялося про підвищену частоту різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу. Починаючи з 20-го тижня вагітності застосування ібупрофену може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це може виникнути невдовзі після початку лікування та зазвичай є оборотним після його припинення. Крім того, є повідомлення про звуження артеріальної протоки після лікування у ІІ триместрі вагітності, більшість з яких пройшли після припинення лікування. Тому протягом І та ІІ триместрів вагітності ібупрофен слід призначати тільки в тому випадку, якщо це абсолютно необхідно. Жінкам, які намагаються завагітніти, а також під час І та ІІ триместрів вагітності слід застосовувати найменшу можливу дозу протягом найкоротшого часу.

Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландину можуть становити такі ризики: для плода — кардіопульмональна токсичність (передчасне звуження/закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія), порушення функції нирок (див. вище); для матері наприкінці вагітності та новонародженого — збільшення часу кровотечі, зниження здатності тромбоцитів до агрегації навіть при застосуванні дуже низьких доз, пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів.

Отже, лікарський засіб Ібупрофен-Тева Форте протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності (див. розділ «Протипоказання»). Під час пологів та переймів не рекомендується застосовувати ібупрофен, оскільки це може призвести до послаблення переймів та затримки пологів, посилення кровотечі у матері та дитини.

Годування груддю. НПЗЗ потрапляють в грудне молоко. Ібупрофен не слід приймати жінкам, які годують груддю. Якщо лікування є необхідним, немовля потрібно перевести на штучне харчування.

Фертильність. Застосування ібупрофену може вплинути на жіночу фертильність і тому не рекомендовано жінкам, які хочуть завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять дослідження стосовно безпліддя, слід взяти до уваги необхідність припинення прийому ібупрофену.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Відповідні дослідження не проводилися. Відомо, що ібупрофен іноді може мати такі побічні реакції з боку ЦНС, як обмеження здатності реагувати. Це необхідно враховувати тоді, коли потрібна підвищена концентрація уваги, передусім при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Оскільки при застосуванні ібупрофену можуть виникнути такі побічні ефекти, як втома, запаморочення та порушення зору, у поодиноких випадках можуть погіршитися швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Більшою мірою це стосується одночасного застосування лікарського засобу з алкоголем.

 

Спосіб застосування та дози.

Необхідно застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів (див. розділ «Особливості застосування»). Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, слід приймати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини.

Дорослі. Ревматичні захворювання. Дозу підбирають індивідуально, залежно від потреб пацієнта. Рекомендована початкова доза ібупрофену при ревматичних захворюваннях становить 1200–1800 мг/добу, розділена на декілька прийомів впродовж дня. Деяким пацієнтам достатньо підтримуючої дози 600–1200 мг/добу. В деяких випадках може виникнути потреба збільшити добову дозу до 2400 мг.

Дисменорея. 1200–1800 мг/добу, розділених на декілька прийомів.

Головний біль, мігрень. Разова доза – 400 мг. Дозу можна підвищити до 800 мг. Максимальна добова доза становить 2400 мг.

Діти віком від 12 років. Добова доза становить 20 мг/кг маси тіла, розділена на декілька прийомів. При ювенільному ревматоїдному артриті можна підвищити до 40 мг/кг маси тіла. Для дітей з масою тіла менше 30 кг максимальна добова доза не повинна перевищувати 500 мг ібупрофену.

Особливі вказівки щодо дозування. Більшість пацієнтів без розладів шлунка можуть приймати Ібупрофен-Тева Форте, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 400 мг натще, що є значною перевагою, якщо необхідно позбутися ранкової скутості суглобів. Такі пацієнти можуть щоденно приймати першу дозу одразу після прокидання, запиваючи невеликою кількістю чаю або іншого напою. Наступні дози слід приймати після прийому їжі. Ранкову скутість суглобів можна також зменшити, приймаючи останню дозу перед сном. Для цього можна використовувати 1 таблетку, вкриту плівковою оболонкою, 400 мг.

Пацієнти літнього віку не потребують спеціального підбору дози, крім випадків вираженої ниркової або печінкової недостатності. Через можливість розвитку небажаних ефектів пацієнти літнього віку потребують ретельного спостереження.

Пацієнти з легким та помірним порушенням функції нирок не потребують зниження дози (щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнти з легким та помірним порушенням функції печінки не потребують зниження дози (щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки див. розділ «Протипоказання»).

 

Діти. Лікарський засіб Ібупрофен-Тева Форте через дозування не підходить дітям віком до 12 років.

 

Передозування.

Токсичність. Ознаки токсичності у дітей або дорослих зазвичай не спостерігалися при дозах нижче 100 мг/кг. Проте в деяких випадках можуть бути потрібні підтримувальні заходи. У дітей ознаки токсичності спостерігалися після прийому 400 мг/кг і більше лікарського засобу.

Симптоми. У більшості пацієнтів симптоми передозування ібупрофену проявляються протягом 4–6 годин після прийому. Найбільш часті симптоми передозування включають нудоту, блювання, біль у животі, млявість та затьмарення свідомості. Прояви з боку центральної нервової системи включають головний біль, дзвін у вухах, запаморочення, судоми та втрату свідомості. Рідко повідомлялося про ністагм, метаболічний ацидоз, гіпотермію, симптоми з боку нирок, шлунково-кишкову кровотечу, кому, апное, пригнічення центральної нервової системи і дихальної системи. При тяжкому отруєнні може розвинутися метаболічний ацидоз. Тривале застосування у дозах, вищих за рекомендовані, або передозування може призвести до ниркового тубулярного ацидозу та гіпокаліємії. Повідомлялося про серцево-судинну токсичність, включаючи гіпертонію, брадикардію та тахікардію. У разі значного передозування можливе ураження нирок і печінки. Значне передозування зазвичай переноситься добре, якщо не застосовувати інші препарати.

Лікування. Немає специфічного антидоту при передозуванні ібупрофену. У разі потреби слід проводити симптоматичне лікування. Протягом 1 години після прийому потенційно токсичної дози може бути доцільним застосування активованого вугілля, за необхідності — корекція електролітного балансу сироватки крові. Якщо лікарський засіб вже всмоктався, слід вводити лужні речовини для пришвидшення виведення кислотного ібупрофену з сечею.

 

Побічні реакції.

Найбільш поширеними побічними реакціями, пов'язаними із застосуванням НПЗЗ, є порушення з боку ШКТ. Існує ризик виникнення пептичних виразок, перфорації або шлунково-кишкової кровотечі, іноді з летальним наслідком, особливо у пацієнтів літнього віку. Під час застосування лікарського засобу повідомлялося про нудоту, блювання, діарею, метеоризм, запор, диспепсію, біль у животі, мелену, гематемезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона. Рідше спостерігали гастрит, рідко повідомлялося про перфорацію ШКТ при прийомі ібупрофену. Отримано повідомлення про набряк, гіпертензію та серцеву недостатність, пов'язані з лікуванням НПЗЗ. Загострення інфекційного запалення шкіри (наприклад, розвиток некротизуючого фасциту) було описано при одночасному застосуванні НПЗЗ. У виняткових випадках під час вітряної віспи можуть виникнути серйозні інфекції шкіри й ускладнення з боку м'яких тканин. Тому, якщо є ознаки інфекції або якщо вона погіршується під час застосування ібупрофену, пацієнт повинен негайно звернутися до лікаря. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані свідчать, що застосування ібупрофену, особливо у високій дозі (2400 мг/добу), може бути пов'язано з незначним підвищенням ризику артеріальних тромботичних подій (наприклад, інфаркту та інсульту).

Частота нижченаведених побічних реакцій визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не можна оцінити за наявними даними).

Інфекції та паразитарні захворювання. Нечасто: риніт. Рідко: асептичний менінгіт. Дуже рідко: загострення запалення, пов'язаного з інфекцією (наприклад розвиток некротичного фасциїту), що пов'язаний в часі із застосуванням НПЗЗ*.

Примітка. У разі виникнення або погіршення ознак інфекції під час застосування препарату пацієнту рекомендується негайно звернутися до лікаря. Необхідно визначити, чи є показання до антиінфекційної/антибактеріальної терапії.

З боку крові та лімфатичної системи. Рідко: гематологічні розлади, такі як лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, нейтропенія, апластична анемія, гемолітична анемія (в інформації для пацієнтів зазначається як «ангіна, висока температура, набухання лімфатичних вузлів в області шиї»), панцитопенія. Першими ознаками є гарячка, збільшення лімфатичних вузлів у області шиї, ангіна, біль у горлі, поверхневі виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, носові та шкірні кровотечі.

З боку імунної системи. Нечасто: реакції гіперчутливості зі шкірним висипом та свербежем, а також напади астми (можливо, зі зниженням артеріального тиску). Рідко: анафілактична реакція, синдром червоного вовчака, аутоімунна гемолітична анемія. Дуже рідко: тяжкі реакції гіперчутливості (вони можуть характеризуватися набряком обличчя, язика та гортані зі звуженням дихальних шляхів, задишкою, тахікардією та гіпотензією, що може включати небезпечний для життя шок).

Примітка. При появі цих симптомів, які можуть виникнути навіть при першому застосуванні, потрібна негайна допомога лікаря.

З боку психіки. Нечасто: безсоння, відчуття тривоги. Рідко: депресія, сплутаність свідомості. Дуже рідко: психотичні стани.

З боку нервової системи. Часто: порушення швидкості реакції (особливо при взаємодії з алкоголем), головний біль, запаморочення. Нечасто: збудження, безсоння, дратівливість або втома. Рідко: парестезії, сонливість.

Порушення з боку органів зору. Нечасто: порушення зору (зазвичай тимчасові та проходять після припинення лікування). Рідко: токсична амбліопія, неврит зорового нерва, токсична невропатія зорового нерва.

З боку органів слуху і вестибулярного апарату. Нечасто: шум у вухах, гіпакузія, запаморочення.

З боку серцево-судинної системи. Дуже рідко: серцева недостатність, пальпітація, інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія. Частота невідома: синдром Куніса.

З боку дихальних шляхів, грудної клітини та середостіння. Нечасто: астма, бронхоспазм, задишка, небезпека гострого набряку легенів у хворих із серцевою недостатністю.

З боку шлунково-кишкового тракту. Часто: диспепсія, діарея, нудота, блювання, запор, абдомінальний біль, печія, здуття живота, мелена, гематемезис, шлунково-кишкова кровотеча, яка може спричинити анемію у виняткових випадках. Нечасто: виразки ШКТ (можливо з кровотечею та перфорацією), виразковий стоматит, шлунково-кишкові перфорації, загострення коліту або хвороби Крона, гастрит. Дуже рідко: панкреатит, езофагіт, формування кишкових діафрагмоподібних структур.

Примітка. Пацієнта слід проінструктувати про необхідність припинити прийом лікарського засобу та негайно звернутися до лікаря, якщо виникне сильний біль у верхній частині живота, мелена або блювання.

З боку печінки і жовчного міхура. Рідко: гепатит, жовтяниця, порушення функції печінки. Дуже рідко: ушкодження печінки (особливо при довготривалій терапії), печінкова недостатність, гострий гепатит.

З боку шкіри та підшкірної тканини. Часто: висипи. Рідко: кропив'янка, свербіж, пурпура, ангіоневротичний набряк, фоточутливість. Дуже рідко: тяжкі шкірні побічні реакції, такі як мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит і бульозні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), тяжкі шкірні інфекції та м'яких тканин під час вітряної віспи. Частота невідома: медикаментозний висип з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), фіксована висипка.

З боку нирок і сечовивідних шляхів. Рідко: нефротоксичність у різних формах, таких як папілярний некроз, інтерстиціальний нефрит (може супроводжуватися гострою нирковою недостатністю), набряки (як ознака порушення функції нирок аж до ниркової недостатності). Дуже рідко: підвищення рівня сечовини у сироватці крові.

Загальні захворювання і реакції в місці введення. Нечасто: втомлюваність. Рідко: набряки.

*У окремих випадках при застосуванні ібупрофену спостерігалися симптоми асептичного менінгіту з ригідністю потиличних м'язів, головним болем, нудотою, блюванням, лихоманкою або затьмаренням свідомості. Пацієнти з аутоімунними захворюваннями, такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини, є більш схильними.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності препарату слід повідомляти за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання.

Лікарський засіб не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Меркле ГмбХ.

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Вул. Граф-Арко 3, 89079 Ульм, Німеччина.