ІЗІКАРД® Н

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ІЗІКАРД^® H

(IZICARD^® H)

 

Склад:

діючі речовини: телмісартан, гідрохлоротіазид;

1 таблетка містить телміcартану 40 мг та гідрохлоротіазиду 12,5 мг,

або

1 таблетка містить телміcартану 80 мг та гідрохлоротіазиду 12,5 мг,

або

1 таблетка містить телміcартану 80 мг та гідрохлоротіазиду 25 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), повідон, натрію гідроксид, меглюмін, магнію стеарат, натрію крохмальгліколят (тип А), заліза оксид червоний (E 172) – який міститься у таблетках із дозуванням 40 мг/12,5 мг та 80 мг/12,5 мг або заліза оксид жовтий (Е 172) – який міститься у таблетках із дозуванням 80 мг/25 мг.

 

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 40 мг/12,5 мг: двошарові таблетки продовгуватої форми без оболонки, один шар білий або майже білий з відбитком «С31» та другий шар червоного кольору. Шар від білого до майже білого кольору містить вкраплення червоного кольору;

таблетки по 80 мг/12,5 мг: двошарові таблетки продовгуватої форми без оболонки, один шар білий або майже білий з відбитком «С32» та другий шар червоного кольору. Шар від білого до майже білого кольору містить вкраплення червоного кольору;

таблетки по 80 мг/25 мг: двошарові таблетки продовгуватої форми без оболонки, один шар білий або майже білий з відбитком «С33» та другий шар жовтого кольору. Шар від білого до майже білого кольору містить вкраплення жовтого кольору.

 

Фармакотерапевтична група. Антагоністи ангіотензину II і діуретики.

Код АТХ С09D А07.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

ІЗІКАРД^® H – це комбінований лікарський засіб, до складу якого входить антагоніст рецепторів ангіотензину II (телмісартан) і тіазидний діуретик (гідрохлоротіазид). Комбінація цих компонентів має додатковий антигіпертензивний ефект, зменшуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен з компонентів окремо. ІЗІКАРД^® H, при застосуванні один раз на добу у межах терапевтичних доз, призводить до ефективного та повільного зниження артеріального тиску.

Телміcартан - це специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (субтип АТ₁). Маючи дуже високу спорідненість із даним субтипом рецепторів, телмісартан заміщує ангіотензин ІІ із його зв’язків з АТ₁-рецепторами. Не проявляє будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ₁-рецептори. Телміcартан вибірково зв’язується з
АТ₁-рецепторами. Зв’язування є довготривалим. Телміcартан не проявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ₂ та інші менш вивчені АТ-рецептори. Телміcартан не інгібує ренін плазми крові людини і не блокує іонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ, кіназа II, фермент, що також руйнує брадикінін). Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжувальних побічних ефектів.

Препарат у дозі 80 мг майже повністю пригнічує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ у людини. Дія препарату триває понад 24 годин і відзначається до 48  годин.

Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово проявляється протягом 3- х годин. Максимальне зниження артеріального тиску виявляється через
4-8 тижнів після початку лікування та підтримується при довготривалій терапії. Гіпотензивний ефект утримується постійно протягом 24 годин після прийому препарату, включаючи останні 4 години перед прийомом наступної дози. Це підтверджується вимірюваннями артеріального тиску в точці максимального ефекту та безпосередньо перед прийомом наступної дози (відношення найменших і максимальних показників вище 80 % після прийому доз 40 мг і 80 мг телміcартану в ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск без впливу на частоту серцевих скорочень. Антигіпертензивна ефективність телміcартану співставна  з такою інших класів антигіпертензивних препаратів (продемонстровано в ході клінічних досліджень при порівнянні телміcартану з амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлоротіазидом, лозартаном і лізиноприлом).

При раптовому припиненні лікування телміcартаном артеріальний тиск поступово протягом кількох днів повертається до параметрів, які передували лікуванню, без імовірності синдрому відміни.

У ході клінічних досліджень порівняння двох схем антигіпертензивної терапії, випадки сухого кашлю були значно меншими у пацієнтів, які застосовували телмісартан, ніж у тих, хто приймав інгібітори АПФ.

У ході дослідження «Превентивне лікування з метою ефективного запобігання повторного інсульту» (PRoFESS) у пацієнтів віком від 50 років, які нещодавно перенесли інсульт, частіше розвиток сепсису відзначали при застосуванні телміcартану порівняно з плацебо, 0,70 % та 0,49 % відповідно [RR 1,43 (довірчий інтервал 95 % 1,00-2,06)]; частота сепсису з летальним наслідком була вищою серед пацієнтів, які приймали телмісартан (0,33 %), порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо (0,16 %) [RR 2,07 (95 % довірчий інтервал 1,14-3,76)].

Встановлений підвищений рівень частоти проявів сепсису на тлі прийому телміcартану може мати випадковий характер або залежати від досі не встановленого механізму.

Гідрохлоротіазид – це тіазидний діуретик, похідне сульфонаміду. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків досі не повністю з’ясований. Тіазидні діуретики впливають на механізми реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, тим самим безпосередньо підвищують екскрецію натрію та хлориду у приблизно еквівалентних об’ємах. Завдяки діуретичному впливу гідрохлоротіазиду зменшується об’єм плазми, підвищується активність реніну у плазмі крові, підвищується секреція альдостерону з відповідним збільшенням виведення калію та бікарбонатів із сечею та зниженням рівня калію у сироватці крові. Можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) сумісне призначення телміcартану сприяє зворотному процесу втрати калію, пов’язаному з цими діуретиками. При застосуванні гідрохлоротіазиду початок діурезу настає через 2 години, максимальний ефект досягається приблизно через 4 години, тоді як дія триває приблизно 6-12 годин. Епідеміологічні випробування виявили, що довготривале лікування гідрохлоротіазидом зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та летальності.

На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень встановлено кумулятивний дозозалежний зв'язок між прийомом гідрохлоротіазиду та ризиком виникнення немеланомного раку шкіри (НРШ) – базальноклітинної (БКК) та плоскоклітинної (ПКК) карциноми. У дослідженні було визначено 71 533 випадки БКК і 8 629 випадків ПКК з вибірок у 1 430 833 і 172 462 особи відповідно. Співвідношення шансів для БКК при застосуванні гідрохлоротіазиду у високих кумулятивних дозах – від 50 000 мг (≈ 5-6 років при щоденному прийомі по 25 мг) становило – 1,29 (довірчий інтервал (ДІ, 95 %) – 1,23-1,35), а для ПКК – 3,98 (ДІ – 3,68-4,31). Чіткий зв'язок між кумулятивною дозою та частотою проявів спостерігався як для БКК, так і для ПКК. В іншому дослідженні показано наявність можливого зв'язку між раком губи (РГ, варіація ПКК) і прийомом гідрохлоротіазиду:

633 випадки РГ порівнювали з контрольною групою у 63 067 осіб через використання стратегії відбору зразків ризику. Співвідношення шансів РГ при тривалому прийомі гідрохлоротіазиду порівняно з загальною популяцією становило – 2,1 (ДІ – 1,7-2,6). При кумулятивній дозі у 25 000 мг (≈ 3 роки при щоденному прийомі по 25 мг) співвідношення шансів збільшувалося до 3,9 (ДІ – 3,0-4,9), а при найвищих кумулятивних дозах у 100 000 мг (≈ 10-12 років при щоденному прийомі по 25 мг) – до 7,7 (ДІ – 5,7 – 10,5). (див. також розділ «Особливості застосування»).

Вплив фіксованої комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид на летальність та серцево-судинні захворювання невідомий.

Фармакокінетика.

Одночасне застосування гідрохлоротіазиду і телміcартану не впливає на фармакокінетику кожного з препаратів у здорових людей.

Всмоктування.

Телміcартан. Після перорального застосування пік концентрації телміcартану в крові досягається через 0,5-1,5 години. Абсолютна біодоступність телміcартану в дозі 40 мг та 160 мг становить 42 % і 58 % відповідно. Прийом їжі незначно знижує біодоступність телміcартану, зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) для телміcартану варіює від приблизно 6 % (доза 40 мг) до приблизно 19 % (доза 160 мг). Через 3 години після застосування концентрація у плазмі однакова і не залежить від того, як приймати телмісартан – натще або з їжею. Вважається, що невелике зниження AUC не спричиняє зменшення терапевтичної ефективності. Фармакокінетика телміcартану, призначеного для перорального застосування, є нелінійною при збільшенні дози від 20 мг до 160 мг з підвищенням концентрації у плазмі крові (С_max і AUC), що перевищує пропорційне. Телміcартан не накопичується значною мірою у плазмі крові при повторних призначеннях.

Гідрохлоротіазид. Після перорального застосування препарату ІЗІКАРД^® H пік концентрації гідрохлоротіазиду в крові досягається через 1-3 години. Через сукупну ренальну екскрецію гідрохлоротіазиду абсолютна біодоступність становить приблизно 60 %.

Розподіл.

Телміcартан. Телміcартан активно зв’язується з протеїнами плазми крові (> 99,5 %), головним чином з альбуміном та альфа-1-кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу становить приблизно 500 л.

Гідрохлоротіазид. Гідрохлоротіазид зв’язується з протеїнами плазми крові на 68 %, об’єм розподілу становить 0,83–1,14 л/кг.

Біотрансформація.

Телміcартан метаболізується шляхом кон’югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід початкової сполуки є єдиним метаболітом, що був ідентифікований у людини. Після застосування однієї дози ¹⁴С-міченого телміcартану глюкуронід продемонстрував приблизно 11 % виміряної радіоактивності у плазмі крові. Цитохром Р450 ізоензимів до метаболізму телміcартану не залучається.

Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується.

Виведення.

Телміcартан. Після внутрішньовенного або перорального застосування ¹⁴С-міченого телміcартану більша частина дози (> 97 %) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Тільки незначний об’єм був виявлений у сечі. Загальний плазмовий кліренс телміcартану після перорального призначення становить > 1500 мл/хвилину. Кінцевий період напіввиведення становить більше 20 годин.

Гідрохлоротіазид виділяється майже повністю у незміненому вигляді з сечею. Приблизно 60 % пероральної дози виводиться протягом 48 годин. Ренальний кліренс становить приблизно 250-300 мл/хвилину. Кінцевий період напіввиведення становить 10-15 годин.

Особливі категорії хворих.

Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у молодих пацієнтів та у пацієнтів літнього віку.

Стать. Концентрація телміcартану у плазмі крові у жінок загалом у 2-3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак, за даними клінічних досліджень, рівень зниження артеріального тиску у жінок суттєво не зростає, як і кількість випадків ортостатичної гіпотензії. Необхідності в коригуванні дози немає.

У жінок спостерігається тенденція до більшої, ніж у чоловіків, концентрації гідрохлоротіазиду у плазмі крові, але клінічного значення це не має.

Пацієнти з порушеннями функцій нирок. Ниркова екскреція не впливає на виведення телміcартану. Зважаючи на невеликий досвід застосування пацієнтам з легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну – 30-60 мл/хв, у середньому майже 50 мл/хв), необхідності в коригуванні дози для цих пацієнтів немає. Телміcартан не виводиться при гемодіалізі. У пацієнтів з нирковою недостатністю швидкість елімінації гідрохлоротіазиду зменшується. У типових дослідженнях у пацієнтів з середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв період напіввиведення гідрохлоротіазиду зростає. У пацієнтів з видаленою або відсутньою ниркою період напіввиведення становить приблизно 34 години.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили ріст абсолютної біодоступності майже до 100 %. Період напіввиведення у цих пацієнтів не змінювався.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

ІЗІКАРД^® H у фіксованій дозовій комбінації показаний для застосування, якщо прийом телміcартану як монотерапії не забезпечує належного контролю артеріального тиску.

 

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючих речовин або до будь-якого з компонентів препарату.

Гіперчутливість до інших похідних сульфонаміду.

Холестатичні та біліарні обструктивні порушення.

Тяжкі порушення функції печінки.

Одночасне застосування ІЗІКАРД^® H та аліскіренвмісних продуктів протипоказано хворим на цукровий діабет або з нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Рефрактерна гіпокаліємія/гіпонатріємія, гіперкальціємія.

Симптомна гіперурикемія (подагра).

Вагітність або період, коли жінка планує вагітність.

Годування груддю.

Дитячий вік (до 18 років).

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Літій.

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та підвищення його токсичності. Про такі випадки взаємодії повідомляли при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА ІІ). Одночасне застосування літію та препарату ІЗІКАРД^® H не рекомендується. Якщо призначення цієї комбінації вважається необхідним, при одночасному застосуванні слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові.

Лікарські засоби, асоційовані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицини, карбеноксолони, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні).

При застосуванні цих лікарських засобів разом з комбінацією телмісартан/гідрохлоротіазид рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові. Зазначені лікарські засоби можуть посилювати вплив гідрохлоротіазиду на рівень калію у плазмі крові.

Лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень натрію та спричинити гіперкаліємію.

Як і інші лікарські засоби, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), телмісартан може спричиняти гіперкаліємію. Цей ризик може зростати при комбінуванні з іншими лікарськими засобами, які можуть також провокувати гіперкаліємію (калійвмісні замінники солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) (включаючи селективні інгібітори
ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм).

Частота гіперкаліємії залежить від асоційованих факторів ризику. Ризик підвищується при застосуванні наведених вище терапевтичних комбінацій. Цей ризик особливо високий при комбінуванні з калійзберігаючими діуретиками та замінниками солі, що містять калій. Поєднання, наприклад, з інгібіторами АПФ або НПЗЗ створює менший ризик за умови суворого дотримання застережень при застосуванні.

При застосуванні зазначених лікарських засобів разом з комбінацією телмісартан/гідрохлоротіазид рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, що пригнічують РААС, одночасне застосування зазначених лікарських засобів може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові і тому не рекомендується.

Лікарські засоби, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці крові.

При застосуванні препарату ІЗІКАРД^® H з препаратами, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці крові (наприклад глікозиди дигіталісу, антиаритмічні препарати) та лікарськими засобами, які провокують мерехтіння шлуночків серця (включаючи деякі антиаритмічні препарати) або гіпокаліємію, що є провокуючим фактором мерехтіння шлуночків:

– антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

– антиаритмічні лікарські засоби ІІІ класу (наприклад аміодарон, соталол, дофетелід, ібутелід);

– деякі антипсихотики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левопромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

– інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин ІV, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін ІV).

Рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ.

Глікозиди дигіталісу.

Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені тіазидами, сприяють виникненню серцевої аритмії, спричиненої дигіталісом.

Дигоксин.

При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином відзначали підвищення середніх значень пікової концентрації (49 %) та мінімальної концентрації (20 %) дигоксину у плазмі крові. На початку терапії, під час корегування дози та при відміні терапії телміcартаном необхідно контролювати рівні дигоксину, для того щоб підтримувати рівень у терапевтичних межах.

Інші антигіпертензивні препарати.

Телміcартан може посилювати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів. Клінічні дані показали, що подвійна блокада РААС при застосуванні комбінації інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену пов’язана з більш високою частотою таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з застосуванням одного РААС-діючого агента.

Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін).

Може виникнути потреба у корекції дози антидіабетичного лікарського засобу.

Метформін.

Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактатацидозу при одночасному застосуванні з гідрохлоротіазидом.

Холестирамінова та холестиполова смоли.

Абсорбція гідрохлоротіазиду послаблюється у присутності аніонообмінних смол.

Нестероїдні протизапальні препарати.

НПЗЗ (а саме: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗЗ) можуть зменшити діуретичну, натрійуретичну та антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та антигіпертензивний ефект АРА II. У пацієнтів зі зневодненням або пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок одночасне застосування АРА II та агентів, які пригнічують циклооксигеназу, може спричинити погіршення ниркової функції, з можливим розвитком гострої ниркової недостатності, яка зазвичай є оборотною. Таку комбінацію препаратів слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. На початку терапії комбінацією та на періодичній основі пацієнтам необхідно забезпечити адекватну гідратацію, проводити ретельний контроль функції нирок.

Раміприл.

У ході клінічного дослідження при прийомі комбінації телмісартану та раміприлу відзначалося збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC_0-24) та максимальної концентрації у плазмі крові (C_max) раміприлу та раміприлату у 2,5 раза. Клінічне значення такого явища не встановлене.

Вазопресорні аміни (наприклад норадреналін).

Дія вазопресорних амінів може бути зменшена.

Недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин).

Дія недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м’язів може бути посилена гідрохлоротіазидом.

Лікарські засоби, які застосовують для лікування подагри (наприклад пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).

Може виникнути необхідність у корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазиду може збільшити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Солі кальцію.

Тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці крові внаслідок зниження екскреції. У разі необхідності призначення добавок кальцію слід проводити моніторинг рівня кальцію в сироватці крові та відповідно коригувати дозу.

Бета-блокатори та діазоксид.

Гіперглікемічна дія бета-блокаторів та діазоксиду може бути посилена тіазидами.

Антихолінергічні лікарські засоби (наприклад атропін, біпериден) можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення гастроінтестинальної моторики та ступеня випорожнення шлунка.

Амантадин.

Тіазиди можуть збільшити ризик побічної дії, спричиненої амантадином.

Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат).

Тіазиди можуть зменшити ренальну екскрецію цитотоксичних препаратів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.

З огляду на фармакологічні властивості очікується, що баклофен та аміфостин можуть посилювати гіпотензивну дію усіх антигіпертензивних лікарських засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися застосуванням алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів.

Саліцилати.

При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.

Метилдопа.

Повідомляли про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Циклоспорин.

При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів.

Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Карбамазепін.

З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби.

У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні засоби.

Гідрохлоротіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.

 

Особливості застосування.

Вагітність.

Не слід починати терапію АРА II у період вагітності. Поки не вважатиметься доцільною терапія АРА II, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів, які мають встановлений профіль безпеки щодо застосування у період вагітності. При встановленні вагітності прийом АРА II слід негайно припинити та у разі необхідності розпочати альтернативну терапію.

Порушення функції печінки.

ІЗІКАРД^® H не слід призначати пацієнтам із холестазом, біліарними обструктивними порушеннями або тяжкою печінковою недостатністю, тому що телмісартан виводиться головним чином із жовчю. У таких пацієнтів очікується зниження кліренсу телміcартану в печінці. ІЗІКАРД^® H слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів з порушеннями функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки, оскільки ці препарати можуть спричиняти внутрішньопечінковий холестаз, а навіть незначні зміни водно-сольового балансу можуть призвести до печінкової коми. Клінічний досвід застосування препаратів з даною комбінацією діючих речовин для лікування пацієнтів із печінковою недостатністю відсутній.

Ангіоневротичний набряк кишечнику

Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку кишечнику у пацієнтів, які приймали блокатори рецепторів ангіотензину II (див. розділ «Побічні реакції»). У цих пацієнтів спостерігався біль у животі, нудота, блювання та діарея. Симптоми минали після припинення застосування блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо діагностовано ангіоневротичний набряк кишечнику, застосування телмісартану слід припинити та розпочати відповідний моніторинг до повного зникнення симптомів.

Ниркова гіпертензія.

Існує підвищений ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнтам з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії єдиної нирки застосовувати медичні препарати, які впливають на РААС.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки.

ІЗІКАРД^® H не слід призначати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Відсутній досвід щодо призначення препаратів з даною комбінацією діючих речовин пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю або з нещодавно трансплантованою ниркою. Через невеликий досвід застосування даної комбінації діючих речовин для лікування пацієнтів зі слабкою та помірною нирковою недостатністю рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти в сироватці крові. У пацієнтів з порушенням функцій нирок може виникнути азотемія, пов’язана з тіазидними діуретиками.

Знижений об’єм циркулюючої крові (ОЦК) та/або гіпонатріємія.

Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим об’ємом рідини та/або натрію внаслідок діуретичної терапії, сольових обмежень у дієті, діареї або блювання. Перед застосуванням препарату ІЗІКАРД^® H такі стани необхідно коригувати.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Існують докази, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик гіпотензії, гіперкаліємії і знижує ниркову функцію (у тому числі гострої ниркової недостатності).

Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену не рекомендується.

Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, вона має відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску.

Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Інші стани, що потребують стимуляції РААС.

У пацієнтів, судинний тонус яких та функція нирок залежать головним чином від активності РААС (наприклад у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування іншими лікарськими засобами, що впливають на РААС, може бути пов’язане з гострою артеріальною гіпотензією, гіперазотемією, олігурією або зрідка – гострою нирковою недостатністю.

Первинний альдостеронізм.

Пацієнти з первинним альдостеронізмом загалом не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади РААС. Тому застосування препарату ІЗІКАРД^® H не рекомендується.

Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і стосовно інших вазодилататорів, необхідна особлива обережність при лікуванні пацієнтів, які страждають на стеноз аорти та мітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Метаболічна та ендокринна дія.

Терапія тіазидом може зменшити толерантність до глюкози, тоді як у пацієнтів із діабетом, які приймають інсулін або антидіабетичну терапію та лікування телміcартаном, може виникнути гіпоглікемія. Тому у цих пацієнтів слід контролювати рівень глюкози в крові; може виникнути необхідність у корекції дози інсуліну або гіпоглікемічних препаратів. Під час терапії тіазидами може виявитися латентний цукровий діабет. Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів пов’язують з діуретичною терапією тіазидами; однак при застосуванні препарату, що містить 12,5 мг гідрохлоротіазиду, спостерігали мінімальне підвищення рівня холестерину і тригліцеридів або не спостерігали зовсім. У деяких пацієнтів, які одержують тіазидну терапію, може виникнути гіперурикемія або явна подагра.

Порушення електролітного балансу.

Усім пацієнтам, які одержують терапію діуретиками, слід періодично визначати рівень електролітів у сироватці крові. Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз), що можуть розвинутись у випадку одночасної діареї або блювання. Ознаками порушення водно-сольового балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м’язах або судоми, м’язова втомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і гастроінтестинальні порушення, такі як нудота і блювання.

– Гіпокаліємія. Незважаючи на те, що внаслідок застосування тіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапія телміcартаном може зменшити прояви гіпокаліємії, спричиненої діуретиками. Ризик гіпокаліємії найвищий у хворих на цироз печінки, у пацієнтів зі значним діурезом, у пацієнтів, які застосовують неадекватні пероральні дози електролітів, та у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ.

– Гіперкаліємія. Навпаки, через антагонізм рецепторів ангіотензину II (АТ₁), спричинений телміcартаном – компонентом препарату ІЗІКАРД^® H, може виникнути гіперкаліємія. Однак клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок приймання препаратів з даною комбінацією діючих речовин не була підтверджена документально, фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність та/або серцеву недостатність і цукровий діабет. Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з препаратом ІЗІКАРД^® H.

– Гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз. Немає доказів, що препарат ІЗІКАРД^® H знижуватиме або запобігатиме гіпонатріємії, спричиненій діуретиками. Дефіцит хлору в основному є слабким і зазвичай не потребує лікування. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові.

– Гіперкальціємія. Тіазиди можуть зменшити сечовиділення кальцію та спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові у разі відсутності відомих порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози.

– Гіпомагніємія. Тіазиди продемонстрували підвищення сечовиділення магнію, що може призводити до гіпомагніємії.

Расова приналежність.

Як і при застосуванні інших АРА II, телмісартан, імовірно, менш ефективний для зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси через поширений низький реніновий стан у цієї популяції хворих з артеріальною гіпертензією.

Інші.

Як і при застосуванні будь-якого іншого антигіпертензивного препарату, значне зниження артеріального тиску у хворих з ішемічною кардіопатією або у пацієнтів з ішемією міокарда може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Загальні відомості.

Більша імовірність виникнення реакцій гіперчутливості до гідрохлоротіазиду можлива у пацієнтів з наявністю алергії або бронхіальної астми, але більш це вірогідно у пацієнтів із такими захворюваннями в анамнезі. Загострення або активація системного червоного вовчака спостерігалася при застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид.

При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися випадки реакцій фоточутливості. Якщо реакції фоточутливості виникають під час лікування, рекомендується припинити застосування препарату. Якщо вважається необхідним повторне застосування діуретиків, рекомендується захищати відкриті ділянки від дії сонця або штучного ультрафіолетового випромінення.

Хоріоїдальний випіт, гостра короткозорість і вторинна закритокутова глаукома.

Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гостру закритокутову глаукому. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів з початку застосування препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до незворотної втрати зору. Необхідно відмінити лікування гідрохлоротіазидом якомога швидше. Може виникнути необхідність невідкладного медичного або хірургічного лікування у разі, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати алергію на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Гостра респіраторна токсичність.

Після прийому гідрохлоротіазиду повідомляли про дуже рідкісні випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС). Набряк легенів зазвичай розвивається протягом кількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку симптоми включають задишку, гарячку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, гідрохлоротіазид слід відмінити та призначити відповідне лікування. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, у яких раніше був ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.

Немеланомний рак шкіри.

Підвищення ризику НРШ при збільшенні кумулятивної дози гідрохлоротіазиду було вивчено у двох епідеміологічних дослідженнях, що базувалися на аналізі випадків з Данського національного реєстру раку. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може виступати в якості можливого механізму розвитку НРШ.

Пацієнти, які приймають гідрохлоротіазид, повинні бути проінформовані про ризик НРШ і їх необхідно регулярно оглядати на наявність нових уражень шкіри. У випадку самостійного виявлення змін на шкірі пацієнти мають негайно повідомити про це лікаря.

Для мінімізації ризику розвитку НРШ можливе вживання певних профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного та ультрафіолетового опромінення, а у разі неможливості – застосування відповідного захисту шкіри. При виявлені підозрілих уражень шкіри їх слід негайно вивчити як потенційно злоякісні, включаючи шляхом гістологічного дослідження біопсій. Доцільність подальшого використання гідрохлоротіазиду має бути переглянута у пацієнтів, які мають в анамнезі випадки НРШ (див. також розділ «Побічні реакції»).

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:

−       може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;

−       лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;

−       здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування.

Немає даних щодо застосування препарату ІЗІКАРД^® H вагітним.

Епідеміологічні докази ризику тератогенності після застосування АРА II у І триместрі вагітності не остаточні; однак невелике збільшення ризику не можна виключати.

Поки не вважатиметься доцільною терапія АРА II, пацієнтів, які планують вагітність, слід перевести на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів, які мають встановлений профіль безпеки щодо застосування у період вагітності. При встановленні вагітності прийом АРА II слід негайно припинити та у разі необхідності розпочати альтернативну терапію.

Лікування АРА II у ІІ та ІІІ триместрі вагітності спричиняє фетотоксичність (послаблення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування АРА II з ІІ триместру вагітності рекомендується проводити ультразвукову перевірку функції нирок та стану черепа плода. За немовлятами, матері яких приймали АРА II, слід встановити ретельний нагляд щодо наявності артеріальної гіпотензії.

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності обмежений, особливо протягом І триместру.

Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду, застосування препарату у ІІ та ІІІ триместрах може порушити перфузію плід-плацента та призвести до таких внутрішньоутробних і неонатальних ефектів як жовтяниця, порушення електролітної рівноваги у плода і тромбоцитопенія.

Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при набряках, артеріальній гіпертензії, зумовлених вагітністю, або пізньому токсикозі через ризик зменшення об’єму плазми та плацентарної гіпоперфузії без позитивного ефекту на перебіг захворювання.

Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при значній артеріальній гіпертензії вагітним, за винятком рідкісних випадків, коли неможливо застосувати інше лікування.

Годування груддю.

Оскільки відсутня інформація щодо застосування препарату ІЗІКАРД^® H у період годування груддю, не рекомендується приймати препарат у цей період. Слід надати перевагу альтернативній терапії із застосуванням препаратів із краще вивченим профілем безпеки, особливо при годуванні новонароджених або недоношених дітей.

Гідрохлоротіазид у незначних кількостях проникає у грудне молоко. Тіазиди у високих дозах, спричиняючи інтенсивний діурез, можуть пригнічувати утворення грудного молока. У разі застосування препарату ІЗІКАРД^® H у період годування груддю слід приймати найнижчі можливі дози.

Фертильність

Доклінічні дослідження не виявили впливу телмісартану та гідрохлоротіазиду на фертильність чоловіків та жінок.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні автомобілем та іншими механізмами необхідно брати до уваги, що при терапії препаратом ІЗІКАРД^® H можуть виникати запаморочення або сонливість.

 

Спосіб застосування та дози.

Препарат Ізікард^® H призначений для довготривалого лікування.

Пацієнти, у яких артеріальний тиск неадекватно регулюється телміcартаном як монопрепаратом, можуть бути переведені на комбіновану терапію препаратом Ізікард^® H. Рекомендована доза – 1 таблетка на добу.

Таблетки Ізікард^® H можна приймати незалежно від прийому їжі, рекомендується запивати достатньою кількістю рідини.

Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид і телмісартан окремо, можна перевести на Ізікард^® H, який містить ті ж самі дози компонентів. Перед переходом на комбінацію фіксованих доз рекомендується індивідуальний підбір дози компонентів (тобто телмісартану і гідрохлоротіазиду). У разі клінічної необхідності можна розглянути можливість безпосередньої заміни монотерапії на комбінацію фіксованими дозами.

Заходи безпеки перед застосуванням лікарського засобу.

ІЗІКАРД^® H слід зберігати в запаяному блістері через гігроскопічні властивості таблетки. Таблетки необхідно виймати з блістера безпосередньо перед застосуванням.

Застосування в особливих групах пацієнтів.

Пацієнти з порушеннями функцій нирок.

Рекомендується проводити періодичний моніторинг функції нирок.

Пацієнти з порушеннями функцій печінки.

Для пацієнтів зі слабкими та помірними порушеннями функцій печінки добова доза препарату ІЗІКАРД^® H не повинна перевищувати дозу 40 мг/12,5 мг. ІЗІКАРД^® H не призначати пацієнтам з тяжкими порушеннями функцій печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам із порушеннями функцій печінки.

Пацієнти літнього віку.

Немає потреби у корекції дози для пацієнтів літнього віку.

 

Діти.

Препарат не застосовувати у педіатричній практиці.

 

Передозування.

Інформація щодо передозування телміcартаном обмежена. Ступінь видалення гідрохлоротіазиду шляхом гемодіалізу невідома.

Симптоми.

Найімовірнішими очікуваними проявами передозування телміcартану є артеріальна гіпотензія і тахікардія; також спостерігалися брадикардія, запаморочення, блювання, підвищення креатиніну сироватки крові та гостра ниркова недостатність. Передозування гідрохлоротіазидом пов’язано зі зниженням рівня електролітів у сироватці крові (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та зневодненням унаслідок надмірного діурезу. Найпоширенішими ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до спазму мʼязів та/або до загострення серцевої аритмії, що пов’язані з одночасним застосуванням препаратів дигіталісу або певних антиаритмічних препаратів.

Лікування.

Телміcартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. Слід здійснювати ретельний моніторинг стану пацієнтів. Лікування при виникненні симптомів передозування повинно бути симптоматичним і підтримуючим. Терапія залежить від часу прийому таблетки та тяжкості симптомів. Запропоновані заходи включають стимуляцію блювання та/або промивання шлунка. Також може бути корисним застосування активованого вугілля. Слід проводити моніторинг рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину у положення «з піднятими ногами» та надати допомогу із застосуванням сольових та плазмозамінних розчинів.

 

Побічні реакції.

Характеристика профілю безпеки.

Загалом частоту повідомлень про побічні реакції для препаратів з даною комбінацією діючих речовин можна порівняти з кількістю повідомлень окремо для телмісартану в ході рандомізованого контрольованого дослідження із залученням 1471 пацієнта, які отримували комбінацію телмісартану і гідрохлоротіазиду (835 пацієнтів) або тільки телмісартан (636 пацієнтів). Кількість побічних ефектів не є дозозалежною і не має взаємозв’язку зі статтю, віком або расою пацієнтів.

Побічною реакцією, що часто спостерігалась, було запаморочення.

Характеристика побічних реакцій.

Нижче наведено побічні реакції, які були виявлені в ході клінічних досліджень комбінації телміcартану і гідрохлоротіазиду і спостерігалися частіше порівняно з плацебо. Побічні реакції, які не спостерігались у ході клінічних випробувань, але можуть виникнути під час лікування даною комбінацією діючих речовин і базуються на досвіді застосування телміcартану або гідрохлоротіазиду окремо, також наведені нижче.

Побічні реакції зазначені за частотою виникнення:

дуже часто (≥ 1/10),

часто (≥ 1/100 - < 1/10),

нечасто (≥ 1/1000 - < 1/100),

рідко (≥ 1/10000 - < 1/1000),

дуже рідко (< 1/10000),

невідомо (не можна встановити з наявних даних).

Побічні реакції класифікувалися за органами і системами відповідно до термінів MedDRA.

Інфекції та інвазії: рідко – бронхіт, фарингіт, синусит.

З боку імунної системи: рідко – посилення або активація системного червоного вовчака.

З боку психіки: нечасто – тривожність; рідко – депресія.

З боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – синкопе, парестезія; рідко – безсоння, порушення сну.

З боку органів зору: рідко – порушення зору, минуща нечіткість зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто – вертиго.

Кардіальні розлади: нечасто – тахікардія, аритмія.

Судинні розлади: нечасто – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітини та середостіння: нечасто – диспное; дуже рідко – гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) (включаючи пневмоніт і набряк легень).

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – діарея, сухість у роті, метеоризм; рідко – абдомінальний біль, запор, диспепсія, блювання, гастрит.

З боку гепатобіліарної системи: рідко – порушення функції печінки/розлади функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко – ангіоневротичний набряк (також з летальним наслідком), еритема, свербіж, висипання, підвищення потовиділення, кропивʼянка.

З боку мʼязово-скелетного апарату: нечасто – біль у спині, судоми мʼязів, міалгія; рідко – артралгія, судоми литкових мʼязів, біль у ногах.

З боку репродуктивної системи: нечасто – імпотенція.

Метаболічні зміни та порушення харчування: нечасто – гіпокаліємія; рідко – гіперурикемія, гіпонатріємія.

Загальні порушення: нечасто – біль у грудній клітці; рідко – грипоподібні симптоми, біль.

Вплив на результати лабораторних досліджень: нечасто – підвищення рівня сечової кислоти у крові; рідко – підвищення рівня креатиніну, підвищення рівня креатинфосфокінази у крові, підвищення рівня ензимів печінки.

Додаткова інформація щодо окремих компонентів препарату.

Побічні реакції, які спостерігалися при застосуванні окремих компонентів, можуть бути потенційними побічними реакціями під час застосування препарату з даною комбінацією діючих речовин, навіть якщо вони не виникали у ході клінічних досліджень.

Телміcартан.

Побічні реакції виникали з однаковою частотою серед пацієнтів, які приймали телмісартан і плацебо. Нижче наведені побічні реакції, про які повідомляли у ході клінічних досліджень монотерапією телмісартаном у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або у пацієнтів віком від 50 років з високим ризиком серцево-судинних захворювань.

Інфекції та інвазії: нечасто – інфекція верхніх відділів дихальних шляхів, інфекція сечостатевого тракту (включаючи цистит); рідко – сепсис, у т.ч. з летальним наслідком.

З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія; рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: рідко – гіперчутливість, включаючи анафілактичні реакції.

Метаболічні зміни та порушення харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпокаліємія (у діабетичних пацієнтів).

Кардіальні розлади: нечасто – брадикардія.

З боку нервової системи: невідомо – сонливість.

З боку дихальної системи, органів грудної клітини та середостіння: нечасто – кашель; дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень.

З боку шлунково-кишкового тракту: рідко – дискомфорт у шлунку.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко – екзема, медикаментозний дерматит, токсичний дерматит.

З боку мʼязово-скелетного апарату: рідко – артроз, біль у сухожиллях.

З боку сечовидільної системи: нечасто – ниркова недостатність (включаючи гостру ниркову недостатність).

Загальні порушення: нечасто – астенія.

Вплив на результати лабораторних досліджень: рідко – зниження рівня гемоглобіну.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид може спричинити або посилити гіповолемію, яка може призвести до електролітного дисбалансу.

Нижче наведені побічні реакції, що виникали з невідомою частотою при монотерапії гідрохлоротіазидом.

Інфекції та інвазії: невідомо – сіаладеніт.

З боку системи крові та лімфатичної системи: невідомо – апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: невідомо – анафілактичні реакції, анафілактичний шок, гіперчутливість.

З боку ендокринної системи: невідомо – втрата контролю над діабетом, зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.

Метаболічні зміни та порушення харчування: невідомо – анорексія, втрата апетиту, електролітний дисбаланс, гіперхолестеролемія, гіперглікемія, гіповолемія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому (що вірогідно для пацієнтів з цирозом печінки), гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання.

З боку психіки: невідомо – неспокій, дезорієнтація, сонливість, нервозність, зміни настрою.

З боку нервової системи: невідомо – легке запаморочення, головний біль, судоми, сплутаність свідомості.

З боку органів зору: невідомо – ксантопсія, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома, хоріоїдний випіт.

Судинні порушення: невідомо – некротичний васкуліт.

З боку шлунково-кишкового тракту: невідомо – панкреатит, дискомфорт у шлунку, відчуття спраги, нудота.

З боку гепатобіліарної системи: невідомо – гепатоцелюлярна жовтяниця, холестатична жовтяниця, холецистит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: невідомо – синдром, подібний до червоного вовчака, реакції фоточутливості, шкірний васкуліт, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку скелетно-мʼязового апарату: невідомо – слабкість.

З боку сечовидільної системи: невідомо – інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія, ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: невідомо – статеві розлади.

Доброякісні, злоякісні і неуточнені новоутворення (включаючи кісти і поліпи): невідомо – немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома).

Загальні порушення: невідомо – пропасниця.

Вплив на результати лабораторних досліджень: невідомо – підвищення рівня тригліцеридів.

Опис окремих побічних реакцій.

Порушення функції печінки. Більшість випадків порушення функції печінки при застосуванні телмісартану, про які повідомляли у постмаркетинговий період, спостерігалися у пацієнтів японської національності. Останні більш схильні до цих побічних реакцій.

Сепсис. У ході дослідження PRoFESS серед пацієнтів, які приймали телмісартан, спостерігався вищий рівень випадків сепсису, ніж серед тих, хто отримував плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознакою процесу, суть якого наразі невідома.

Немеланомний рак шкіри. На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається кумулятивний дозозалежний зв'язок між прийомом гідрохлоротіазиду та немеланомним раком шкіри.

Інтерстиціальне захворювання легень. Про випадки інтерстиціального захворювання легень, пов’язаного з прийомом телмісартану, повідомляли у період постмаркетингових спостережень. Однак причинний взаємозв’язок не був встановлений.

Ангіоневротичний набряк кишечнику. Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку кишечнику після застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 7 таблеток в алюмінієвому блістері, по 2 або по 4 блістери у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник.

Евертоджен Лайф Саєнсиз Лімітед/Evertogen Life Sciences Limited.

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Плот №: Ес-8, Ес-9, Ес-13/Пі та Ес-14/Пі Ті Ec Ай Ай Сі, Фарма Ес І Зет, Грін Індастріал Парк, Полепаллі (Ві), Єдчерла (Ем), Махабубнагар, Телангана, ІH-509 301, Індія/

Plot No: S-8, S-9, S-13/P & S-14/P TSIIC, Pharma SEZ, Green Industrial Park, Polepally (V), Jadcherla (M), Mahabubnagar, Telangana, IN-509 301, India.