ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Ізоніазид 100

(Isoniazid 100)

Склад:

діюча речовина: ізоніазид;

1 таблетка, що диспергується, містить ізоніазиду 100 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, повідон, сахарин натрію, кросповідон, ароматизатор «Малина», магнію стеарат.

Лікарська форма.  Таблетки, що диспергуються.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки від білого до майже білого кольору, з плоскою поверхнею, зі скошеними краями без оболонки, з лінією розлому з одного боку та гладкою поверхнею з іншого.

Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Код АТХ J04A C01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Ізоніазид дуже активний проти мікобактерій туберкульозу. Він бактерицидний in vitro та in vivo щодо туберкульозних паличок, які активно діляться. Його основна дія полягає в пригніченні синтезу довголанцюгових міколевих кислот, які є унікальними складовими клітинної стінки мікобактерій. Резистентність до ізоніазиду швидко виникає, якщо його застосовують окремо для лікування клінічних захворювань, спричинених мікобактеріями.

Фармакокінетика.

Характеристики всмоктування лікарського засобу Ізоніазид 100 (див. таблиці 1, 2), були визначені після введення його здоровим добровольцям натщесерце.

Таблиця 1

* Середнє геометричне.

Таблиця 2

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікарський засіб Ізоніазид 100 призначають у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами для лікування туберкульозу викликаного Mycobacterium tuberculosis.

Даний лікарський засіб призначають окремо або в комбінації з іншими протитуберкульозними засобами для профілактики туберкульозу викликаного Mycobacterium tuberculosis.

Протипоказання.

Ізоніазид протипоказаний пацієнтам, які мають:

·        гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу;

·        гостре захворювання печінки будь-якої етіології;

·        захворювання печінки, зумовлені дією інших лікарських засобів;

·        пошкодження печінки, пов'язане з попереднім застосуванням ізоніазиду;

·        тяжкі побічні реакції, що виникали при попередньому застосуванні ізоніазиду, такі як медикаментозна гарячка, озноб або артрит.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Якщо ізоніазид призначають пацієнтам, які інактивують його повільно, або пацієнтам, які одночасно отримують параміносаліцилову кислоту, концентрація в тканинах може підвищуватися і з більшою ймовірністю можуть виникати побічні реакції. Може бути підвищений ризик ураження печінки у пацієнтів, які застосовують рифампіцин та ізоніазид, але печінкові ферменти підвищуються лише тимчасово.

Ізоніазид інгібує CYP2C19 та CYP3A4 in vitro, тому це може збільшити вплив лікарських засобів, які в основному виводяться за допомогою будь-якого з цих шляхів. Наведений нижче перелік взаємодій (див. таблицю 3) не слід вважати вичерпним, але як репрезентативний для тих класів лікарських засобів, які слід застосовувати обережно.

Гепатотоксичні препарати

Одночасне застосування ізоніазиду з іншими гепатотоксичними препаратами може посилити гепатотоксичність, тому його слід уникати.

Нейротоксичні препарати

Одночасне застосування ізоніазиду з іншими нейротоксичними препаратами може призвести до адитивної нейротоксичності, тому його слід уникати.

Таблиця 3

Взаємодія з їжею та напоями

Алкоголь: одночасне щоденне вживання алкоголю може призвести до збільшення частоти гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом. За пацієнтами слід уважно спостерігати щодо ознак гепатотоксичності та настійно рекомендувати їм обмежити вживання алкоголю (див. розділ «Особливості застосування»).

Сир і риба (їжа, багата гістаміном або тираміном): одночасне застосування ізоніазиду може призвести до інгібування моно-/діаміноксидаз ізоніазидом, що порушує метаболізм гістаміну та тираміну. Клінічно це може призвести до почервоніння або свербежу шкіри, відчуття жару, прискореного серцебиття, підвищеного потовиділення, ознобу або відчуття липкості, головного болю або запаморочення.

Взаємодія з лабораторними дослідженнями

Ізоніазид може спричинити хибнопозитивну реакцію зі сульфатом міді на рівні глюкози і при цьому не впливати на ферментативні тести на глюкозу.

Особливості застосування.

Гепатотоксичність

Повідомлялося про тяжкий та іноді летальний гепатит, асоційований з ізоніазидом. Більшість випадків виникає протягом перших 3 місяців терапії, але гепатотоксичність може також розвинутися після більш тривалого лікування. Тому за пацієнтами слід ретельно спостерігати та опитувати кожного місяця.

Пацієнтів потрібно попередити щодо необхідності негайно повідомляти про виникнення ознак або симптомів, пов’язаних з ураженням печінки або з іншими побічними ефектами: незрозуміла анорексія, нудота, блювання, темна сеча, жовтяниця, висипання, стійкі парестезії рук і ніг, стійка втома, слабкість протягом більше 3 днів поспіль і болючість живота, особливо в правому підребер'ї. При появі цих симптомів або при виявленні ознак, що свідчать про ураження печінки, прийом ізоніазиду слід негайно припинити, оскільки продовження застосування препарату в цих випадках спричиняє більш тяжку форму ураження печінки.

Пацієнти, які особливо схильні до ризику розвитку гепатиту:

· пацієнти віком від 35 років;

·             щоденне вживання алкоголю (пацієнтам слід настійно рекомендувати обмежити вживання алкогольних напоїв) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

·             пацієнти з активними хронічними захворюваннями печінки;

·             споживачі ін'єкційних наркотиків.

Додатково до щомісячних оглядів симптомів слід виміряти рівень печінкових ферментів (зокрема АСТ і АЛТ) до початку лікування ізоніазидом, а потім періодично протягом усього періоду лікування.

Крім того, слід ретельно спостерігати за:

·             пацієнтами, які отримують інші препарати протягом тривалого часу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

·             пацієнтами з периферичною нейропатією або станами, що схильні до нейропатії;

·                        вагітними жінками;

·             ВІЛ-інфікованими пацієнтами.

Під час терапії ізоніазидом можливе підвищення концентрації печінкових ферментів. Цей вплив на функцію печінки зазвичай є легким або помірним і найчастіше нормалізується спонтанно протягом 3 місяців, навіть при продовженні терапії.

Якщо концентрація печінкових ферментів перевищує верхню межу норми в 3-5 разів, слід розглянути можливість припинення застосування лікарського засобу.

Периферична нейропатія

Периферична нейропатія є найпоширенішою токсичною дією ізоніазиду (див. розділ «Побічні реакції»). Частота залежить від дози та від таких станів, як недоїдання, порушення функції нирок, алкоголізм або цукровий діабет. Одночасне застосування піридоксину значною мірою знижує ризик розвитку нейропатії. Тому піридоксин слід призначати регулярно в дозах 10 мг на добу.

Перехресна чутливість

Пацієнти з підвищеною чутливістю до етіонаміду, піразинаміду, ніацину (нікотинової кислоти) або до інших хімічно споріднених лікарських засобів також можуть бути гіперчутливими до ізоніазиду.

Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам із судомними розладами, психозом або печінковою недостатністю в анамнезі.

Цукровий діабет

За пацієнтами з цукровим діабетом потрібно ретельно спостерігати, оскільки ізоніазид може вплинути на контроль рівня глюкози в крові.

Порушення функції нирок

Пацієнти з нирковою недостатністю, особливо ті, хто повільно приймають ацетилятори (див. розділи «Фармакокінетика» та «Спосіб застосування та дози»), можуть мати підвищений ризик розвитку побічних реакцій ізоніазиду, таких як периферична нейропатія, і повинні відповідно знаходитися під наглядом. Як і іншим пацієнтам, для уникнення нейротоксичності слід призначати адекватні добавки з піридоксином.

Резистентність

Ізоніазид слід застосовувати разом з відповідними дозами інших протитуберкульозних препаратів. Застосування тільки ізоніазиду дозволяє швидко розвинути стійкі до нього штами.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Ізоніазид проникає через плаценту, тому даний лікарський засіб слід застосовувати вагітним жінкам або жінкам репродуктивного віку лише тоді, коли очікувана користь для матері виправдовує потенційний ризик для плода. Вважається, що нелікований туберкульоз представляє набагато більшу небезпеку для вагітної жінки та її плода, ніж лікування захворювання. Рекомендується прийом піридоксину.

Період годування груддю

Ізоніазид проникає у грудне молоко. У немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, чиї матері приймають ізоніазид, існує теоретичний ризик розвитку судом та нейропатії (пов’язаної з дефіцитом вітаміну В₆). Тому їх слід контролювати щодо виявлення ранніх ознак цих ефектів і розглянути можливість профілактичного лікування як матері, так і дитини піридоксином.

Однак концентрації в грудному молоці настільки низькі, що на годування груддю не можна розраховувати для адекватної профілактики туберкульозу або терапії для грудних дітей.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Досліджень щодо впливу на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами не проводилось. Пацієнтів слід попередити про профіль побічних реакцій цього лікарського засобу, особливо про його потенційні симптоми нейротоксичності, і попередити, що, якщо вони відчувають ці симптоми, їм слід уникати потенційно небезпечних завдань, таких як керування автомобілем та робота з механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Лікування чутливої до ліків форми туберкульозу

За можливості слід використовувати комбіновані препарати з фіксованою дозою для лікування туберкульозу. Тільки якщо відповідних ліків немає в наявності або вони не підходять, тоді слід використовувати однокомпонентні таблетки ізоніазиду, як частину комбінованого режиму лікування. Тривалість лікування та інші призначені лікарські засоби залежать від обраного режиму лікування.

Рекомендована доза ізоніазиду становить 10 мг/кг щоденно для пацієнтів до 14 років (діапазон 7-15 мг/кг щоденно, верхня межа діапазону стосується молодших пацієнтів) та 4-6 мг/кг щоденно для підлітків та дорослих.

Для лікування туберкульозного менінгіту можуть застосовуватися інші схеми терапії, згідно з рекомендаціями ВООЗ.

Хворі на туберкульоз легень та ВІЛ-інфекцію

Реакція пацієнта з імунологічними порушеннями на лікування може бути не такою задовільною, як у здорової людини. Тому терапевтичні рішення для пацієнта з імунологічними порушеннями повинні бути індивідуалізовані. Оскільки у пацієнтів, коінфікованих ВІЛ, можуть бути проблеми з мальабсорбцією, для запобігання виникненню мультирезистентного туберкульозу може знадобитися моніторинг рівня антимікобактеріальних препаратів, особливо у пацієнтів з термінальними стадіями ВІЛ-інфекції.

Хворі на позалегеневий туберкульоз

Основні принципи, що лежать в основі лікування туберкульозу легень, поширюються і на позалегеневі форми захворювання. Хоча ретельно контрольованих випробувань щодо лікування позалегеневого туберкульозу, як і лікування захворювань легень, не проводилося, накопичений клінічний досвід показує, що курс лікування тривалістю від 6 до 9 місяців ефективний. Через недостатність даних міліарний туберкульоз, туберкульоз кісток/суглобів та туберкульозний менінгіт у немовлят та дітей слід лікувати протягом 12 місяців.

Бактеріологічна оцінка позалегеневого туберкульозу може бути обмежена відносною недоступністю даних щодо спалахів захворювання. Таким чином, слід часто оцінювати стан пацієнта щодо зазначеного лікування на підставі клінічних та рентгенологічних даних.

Використання додаткових методів лікування, таких як хірургічне втручання та кортикостероїди, частіше потрібне при позалегеневому туберкульозі, аніж при захворюваннях легень. Хірургічне втручання може бути необхідним для отримання зразків для діагностики та лікування таких процесів, як констриктивний перикардит та компресія спинного мозку при хворобі Потта.

З’ясовано, що при туберкульозному перикардиті кортикостероїди допомагають запобігти серцевій недостатності та зменшують неврологічні наслідки всіх стадій туберкульозного менінгіту, особливо при застосуванні на ранніх стадіях захворювання.

Лікування під ретельним наглядом спеціаліста

Недотримання пацієнтом режиму лікування є основною причиною виникнення лікарсько-стійкого туберкульозу. Відповідний режим лікування допомагає забезпечити своєчасний прийом пацієнтом медикаментозної терапії, оскільки пацієнт, який приймає протитуберкульозні препарати, знаходиться під ретельним спостереженням лікаря або іншої відповідальної особи. Така терапія рекомендується для всіх пацієнтів та може бути реалізована із щоденним прийомом ліків, або 2-3 рази на тиждень.

Профілактика туберкульозу

Монотерапія ізоніазидом

Для профілактики туберкульозу ізоніазид можна застосовувати щодня протягом 6 або 9 місяців. Дозування залежить від віку:

‒ 10 років і старше: 5 мг/кг/добу

‒ менше 10 років: 10 мг/кг/день (діапазон 7–15 мг/кг)

Наступні добові дози ізоніазиду, залежно від маси тіла, можуть застосовуватися для дітей віком до 10 років:

* Для зменшення кількості прийнятих таблеток можна віддати перевагу препарату, що містить 300 мг ізоніазиду.

Для контролю режиму лікування доцільно використовувати колориметричний метод перевірки ізоніазиду в сечі (тест Поттса-Козарта), що є корисним інструментом для дотримання пацієнтом схеми терапії, необхідної для ефективної боротьби з туберкульозом. Крім того, тест-смужки на ізоніазид також доступні для перевірки дотримання пацієнтом режиму лікування.

Одночасне введення піридоксину (В₆) рекомендується пацієнтам, які страждають від виснаження та схильні до невропатії (наприклад, пацієнтам з алкоголізмом або цукровим діабетом).

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з нирковою недостатністю

Зазвичай не рекомендується корекція дози пацієнтам з нирковою недостатністю. Однак за пацієнтами слід ретельно спостерігати щодо ознак токсичності ізоніазиду, особливо периферичної нейропатії. При застосуванні повільних ацетиляторів із тяжкими порушеннями функції нирок (ClCr < 25 мл/хв) або з ознаками токсичності ізоніазиду можна розглянути зниження дози до 2/3 від нормальної добової дози (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти з печінковою недостатністю

Обмежені дані вказують на те, що фармакокінетика ізоніазиду змінюється у пацієнтів з печінковою недостатністю. Тому за пацієнтами з порушеннями функції печінки слід уважно спостерігати щодо ознак токсичності ізоніазиду (див. розділ «Особливості застосування»).

Спосіб застосування та пропущені дози

Ізоніазид 100 застосовується перорально. Лікарський засіб слід приймати натщесерце (принаймні за 1 годину до або через 2 години після вживання їжі).

Перед введенням дози таблетки необхідно розвести у питній воді. Кожну таблетку слід розвести в мінімум 10 мл води; максимальний об’єм води, рекомендований для розчинення дози, становить 50 мл.

Важливо, щоб пацієнт регулярно приймав лікарські засоби за призначенням. Пропущені дози можуть збільшити ризик розвитку резистентності до лікарського засобу та знизити його ефективність.

У разі пропуску прийому дози цю дозу слід прийняти якомога швидше. Однак, якщо наступна звичайна доза має бути призначена протягом 6 годин, пропущену дозу не слід приймати.

Тривалість терапії залежить від терапевтичних показань, а також від комбінації препаратів, що застосовуються разом з ізоніазидом. Слід дотримуватись офіційних національних та/або міжнародних рекомендації, наприклад необхідно проконсультуватися з ВООЗ.

Діти.

Застосовують дітям (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Передозування.

Симптоми

Анорексія, нудота, блювання, шлунково-кишкові розлади, гарячка, головний біль, запаморочення, нечітка мова, галюцинації або порушення зору виникають протягом від 30 хвилин до 3 годин після прийому. При вираженому передозуванні ізоніазидом (≥ 80 мг/кг маси тіла) слід чекати на респіраторний дистрес і пригнічення ЦНС, які швидко прогресують від ступору до глибокої коми, а також тяжкі судоми, що не піддаються лікуванню. Типовими лабораторними ознаками є тяжкий метаболічний ацидоз, ацетонурія та гіперглікемія.

Лікування

Блювання, промивання шлунка та активоване вугілля можуть бути корисними, якщо їх розпочати протягом кількох годин після прийому лікарського засобу. Згодом піридоксин (внутрішньовенне болюсно введення з розрахунку грам на грам, що дорівнює дозі ізоніазиду; якщо доза ізоніазиду невідома, слід розглянути початкову дозу 5 г для дорослих або 80 мг/кг для дітей), внутрішньовенне введення діазепаму (в випадку судом, які не реагують на піридоксин) та гемодіаліз можуть бути корисними. Подальше лікування має бути підтримуючим, з особливою увагою до моніторингу та підтримки вентиляції та корекції метаболічного ацидозу.

Специфічного антидоту не існує.

Побічні реакції.

Найважливішими побічними реакціями ізоніазиду є периферичні та центральні нейротоксичні ефекти та гепатотоксичність. Повідомлялося про тяжкий, а іноді й летальний гепатит внаслідок терапії ізоніазидом. Більшість випадків спостерігалися протягом перших 3 місяців терапії, але гепатотоксичність може також розвинутись після більш тривалого лікування.

Нижче наведено побічні реакції (див. таблицю 4), які, принаймні, можливо пов’язані з лікуванням, за системою організму, класом органів і частотою. Вони ґрунтуються не на рандомізованих контрольованих дослідженнях належного розміру, а на даних опублікованої літератури, отриманих переважно під час застосування після схвалення. Тому часто не можна надати дані про частоту. Частота визначається як дуже часто (≥ 1 з 10), часто (від 1/100 до 1/10), нечасто (від 1/1000 до 1/100), рідко (від 1/10 000 до 1/1000), дуже рідко (≤ 1/10 000), частота невідома (не може бути визначена за наявними даними).

Таблиця 4

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в сухому місці, захищеному від світла.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у стрипі, по 10 стрипів у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

ОКСАЛІС ЛАБС.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Віледж Тхеда, ПО Лодхімайра, Техсіл Бадді, Дістрікт Солан, Хімачал Прадеш, 174101, Індія.