ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ІРБІГЕН
(IRBIGEN)
Склад:
діюча речовина: ірбесартан;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить ірбесартану 75 мг або 150 мг, або 300 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію кармелоза, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, кальцію стеарат, плівкова оболонка: Opadry white OY-S-38956 (гіпромелоза, тальк, титану діоксид).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 75 мг: білого або майже білого кольору, капсулоподібної форми, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з написом «158» з одного боку та «Н» – з іншого;
таблетки по 150 мг: білого або майже білого кольору, капсулоподібної форми, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з написом «159» з одного боку та «Н» – з іншого;
таблетки по 300 мг: білого або майже білого кольору, капсулоподібної форми, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з написом «160» з одного боку та «Н» – з іншого.
Фармакотерапевтична група.
Антагоністи рецепторів ангіотензину II (не комбіновані). Код АТХ C09C A04.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Механізм дії
Ірбесартан – це потужний, активний при пероральному прийомі, селективний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ1). Він може блокувати всі ефекти ангіотензину ІІ, опосередковані рецептором АТ1, незалежно від джерела або способу синтезу ангіотензину ІІ. Селективний антагонізм рецепторів ангіотензину ІІ (АТ1) обумовлює підвищення рівня реніну та ангіотензину ІІ у плазмі крові, а також зменшення концентрації альдостерону в плазмі крові. На рівень калію в сироватці крові ірбесартан у разі його застосування в рекомендованих дозах як монотерапії не виявляє значущого впливу. Ірбесартан не інгібує АПФ (кініназу ІІ) – фермент, який каталізує утворення ангіотензину ІІ і деградацію брадикініну до неактивних метаболітів. Ірбесартан активний без метаболічної активації.
Клінічна ефективність
Артеріальна гіпертензія
Препарат знижує артеріальний тиск, мінімально змінюючи частоту серцевих скорочень. Зниження артеріального тиску є дозозалежним з тенденцією до утримання плато на тлі застосування доз понад 300 мг. При застосуванні ірбесартану в дозах 150-300 мг 1 раз на добу артеріальний тиск у положенні пацієнта лежачи або сидячи на момент мінімальної ефективності препарату (тобто через 24 години після прийому дози) в середньому на
8–13/5–8 мм рт. ст. (систолічний/діастолічний) нижчий, ніж при застосуванні плацебо.
Максимальне зменшення артеріального тиску відбувається протягом 3–6 годин після прийому препарату, і ефект зменшення артеріального тиску зберігається протягом принаймні 24 годин. При застосуванні рекомендованих доз зменшення артеріального тиску через 24 години після прийому становить 60–70 % від відповідної максимальної діастолічної і систолічної відповіді. Прийом ірбесартану в дозі 150 мг 1 раз на добу забезпечує мінімальний ефект і середній добовий результат, подібний до такого, що спостерігається при прийомі препарату 2 рази на добу у такій самій загальній добовій дозі.
Ефект зменшення артеріального тиску від застосування препарату розвивається протягом 1–2 тижнів, при цьому максимальний ефект настає через 4–6 тижнів від початку терапії. Цей антигіпертензивний ефект підтримується у процесі довгострокової терапії. Після відміни препарату артеріальний тиск поступово повертається до початкового рівня. Рикошетна гіпертензія не спостерігалася.
Ефект зменшення артеріального тиску внаслідок застосування ірбесартану і тіазидних діуретиків є адитивним. У пацієнтів, у яких монотерапія ірбесартаном не забезпечує належного контролю артеріального тиску, додавання низької дози гідрохлоротіазиду (12,5 мг) 1 раз на добу призводило до додаткового зменшення (з поправкою на плацебо) артеріального тиску на 7–10/3–6 мм рт. ст. (систолічний/діастолічний) на момент мінімальної ефективності препарату.
Ефективність препарату не залежить від віку або статі пацієнта. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією виявляють помітно меншу відповідь на монотерапію ірбесартаном. Якщо ірбесартан застосовують одночасно з низькою дозою гідрохлоротіазиду (наприклад, 12,5 мг на добу), антигіпертензивна відповідь таких пацієнтів наближається до відповіді пацієнтів європеоїдної раси.
Клінічно значущий вплив ірбесартану на рівні сечової кислоти в плазмі крові або секрецію сечової кислоти зі сечею відсутній.
Хронічні захворювання нирок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу
У подвійному сліпому контрольованому дослідженні оцінювали довгострокові ефекти (середній термін спостереження становив 2,6 року) ірбесартану щодо прогресування захворювання нирок та смертності з усіх причин. Проводилося титрування дози ірбесартану з 75 мг до 300 мг (підтримуюча доза), амлодипіну – з 2,5 мг до 10 мг або плацебо, залежно від переносимості. Пацієнти в усіх групах лікування зазвичай отримували від 2 до 4 антигіпертензивних препаратів. За результатами досліджень не було виявлено ніякого впливу лікування ірбесартаном на смертність з усіх причин, проте спостерігалися позитивна тенденція до зниження ризику розвитку термінальної стадії захворювання нирок і статистично значуще зниження ризику подвоєння сироваткового рівня креатиніну. Це свідчить про сповільнення прогресування хронічного захворювання нирок у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю і явною протеїнурією.
Ефект лікування оцінювався у підгрупах пацієнтів за статтю, расовою приналежністю, віком, тривалістю діабету, вихідним артеріальним тиском, сироватковим рівнем креатиніну та швидкістю екскреції альбуміну. В підгрупах жінок та пацієнтів негроїдної раси, які становили відповідно 32 % і 26 % загальної популяції учасників дослідження, переваги лікування досліджуваним препаратом для функції нирок не були виявлені.
У плацебо-контрольованому подвійному сліпому дослідженні довгострокових ефектів (тривалість спостереження становила 2 роки) ірбесартану на мікроальбумінурію за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу було показано, що застосування ірбесартану в дозі 300 мг у пацієнтів з мікроальбумінурією сповільнює прогресування дисфункції нирок до явної протеїнурії (швидкість екскреції альбуміну зі сечею (ШЕАС) > 300 мг на добу і збільшення ШЕАС принаймні на 30 % від вихідного рівня).
Сповільнення прогресування дисфункції нирок до клінічної протеїнурії було помітним вже через 3 місяці лікування та утримувалося протягом 2-річного періоду дослідження. Випадки регресування до нормоальбумінурії (< 30 мг на добу) в групі прийому ірбесартану були частішими (34 %), ніж у групі прийому плацебо (21 %).
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)
Результати двох рандомізованих контрольованих досліджень застосування комбінації інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II свідчать про відсутність яких-небудь статистично значущих переваг комбінованої терапії цими препаратами щодо ниркових та/або серцево-судинних клінічних наслідків і смертності, тоді як було виявлено підвищення ризику розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії порівняно з монотерапією. Враховуючи подібні фармакодинамічні характеристики цих препаратів, ці результати також застосовні до інших інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину II. У зв’язку з цим інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.
У дослідженні ефекту додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або антагоністом рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок, серцево-судинними захворюванням або обома патологіями було виявлено підвищення ризику гіперкаліємії, артеріальної гіпотензії і дисфункції нирок, а також збільшення частоти випадків смерті через серцево-судинні захворювання та інсульт.
Фармакокінетика.
Абсорбція
Після перорального прийому ірбесартан добре всмоктується, біодоступність становить приблизно 60–80 %. На біодоступність ірбесартану одночасне вживання їжі не виявляє якого-небудь значущого впливу.
Розподіл
Зв’язування ірбесартану з білками плазми крові становить приблизно 96 %, а зв’язування з клітинними складовими крові несуттєве. Об’єм розподілу ірбесартану становить 53–93 літри.
Метаболізм
Після перорального або внутрішньовенного застосування 14С-ірбесартану 80–85 % циркулюючої в плазмі крові радіоактивності стосується незміненого ірбесартану. Ірбесартан метаболізується у печінці завдяки кон'югації з глюкуронідами і окисненню. Основним циркулюючим метаболітом ірбесартану є глюкуронід (приблизно 6 %). Дослідження in vitro показують, що ірбесартан окиснюється переважно ферментом CYP2C9 цитохрому Р450, ізофермент CYP3А4 бере у його метаболізмі несуттєву участь.
Лінійність/нелінійність
Ірбесартан має лінійні і дозопропорційні фармакокінетичні характеристики в рамках діапазону доз від 10 мг до 600 мг. Спостерігалося менш ніж дозопропорційне збільшення його всмоктування після перорального прийому при застосуванні доз понад 600 мг (що удвічі більше за максимальну рекомендовану дозу); механізм цього не з’ясований. Максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5−2 години після перорального прийому. Загальний та нирковий кліренс становить відповідно 157−176 мл/хв і 3−3,5 мл/хв. Термінальний період напіввиведення ірбесартану становить 11−15 годин. Рівноважні концентрації в плазмі крові досягаються протягом 3 днів після початку прийому ірбесартану в режимі 1 раз на добу. При багаторазовому прийомі 1 раз на добу спостерігається обмежена кумуляція ірбесартану в плазмі крові (< 20 %).
У рамках одного дослідження у пацієнтів жіночої статі з артеріальною гіпертензією спостерігався дещо вищий рівень концентрації ірбесартану в плазмі крові порівняно з чоловіками. Однак відмінностей за періодом напіввиведення і кумуляцією ірбесартану у чоловіків та жінок виявлено не було. Пацієнтам жіночої статі коригування дози ірбесартану не потрібне. У пацієнтів літнього віку (≥ 65 років) значення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) і Сmax ірбесартану вищі, ніж у молодих пацієнтів (18–40 років).
Однак термінальний період напіввиведення значно не відрізнявся. Пацієнтам літнього віку коригування дози препарату не потрібне.
Виведення
Ірбесартан і його метаболіти виводяться як із жовчю, так і зі сечею. Як після перорального, так і після внутрішньовенного застосування 14С-ірбесартану приблизно 20 % радіоактивності виводилося зі сечею, а решта − з калом. Менше 2 % дози виводилося зі сечею у формі незміненого ірбесартану.
Педіатрична популяція. Фармакокінетика ірбесартану оцінювалася у 23 дітей з артеріальною гіпертензією після одноразового і багаторазового (1 раз на добу) прийому ірбесартану (2 мг/кг) у добовій дозі максимум до 150 мг протягом 4 тижнів. З цих 23 дітей 21 дитина могла бути оцінена для порівняння фармакокінетики з такою у дорослих пацієнтів (12 дітей віком від 12 років, 9 дітей віком від 6 до 12 років). Результати показали, що Cmax, AUC і кліренс препарату були порівнянними з тими у дорослих пацієнтів, які отримували 150 мг ірбесартану на добу. При багаторазовому прийомі препарату 1 раз на добу спостерігалася обмежена кумуляція ірбесартану (18 %) в плазмі крові.
Пацієнти з порушеннями функції нирок
У пацієнтів з нирковою недостатністю або у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. Ірбесартан не виводиться за допомогою гемодіалізу.
Пацієнти з порушеннями функції печінки
У пацієнтів з цирозом печінки легкого або середнього ступеня параметри фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. Дослідження за участю пацієнтів з тяжкою печінковою дисфункцією не проводилися.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування есенційної артеріальної гіпертензії у дорослих пацієнтів.
Лікування хронічного захворювання нирок у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом 2 типу як складова схеми антигіпертензивної терапії.
Протипоказання.
Гіперчутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату.
Другий і третій триместри вагітності.
Одночасне застосування препарату Ірбіген з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або нирковою дисфункцією (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мл/хв/1,73 м2).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Діуретики та інші антигіпертензивні засоби
При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами можливе посилення ризику розвитку артеріальної гіпотензії, хоча ірбесартан безпечно застосовувався з деякими антигіпертензивними засобами, такими як бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів тривалої дії та тіазидні діуретики. Попереднє лікування високими дозами діуретиків також може призводити до гіповолемії та підвищувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії після початку прийому ірбесартану (див. розділ «Особливості застосування»).
Аліскіреновмісні засоби або інгібітори АПФ
Дані клінічних досліджень продемонстрували, що подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з підвищеною частотою виникнення таких побічних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (у тому числі розвиток гострої ниркової недостатності), порівняно зі застосуванням якогось одного лікарського засобу, що впливає на РААС (див. розділи «Фармакодинаміка», «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Калієві харчові добавки і калійзберігаючі діуретики
З огляду на досвід застосування інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, калієвих харчових добавок, калійвмісних замінників солі або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати рівень калію у плазмі крові (наприклад, гепарину), може призводити до підвищення рівня калію в плазмі крові, тому не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).
Літій
При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, у тому числі ірбесартану, з препаратами літію можливе підвищення його концентрації у плазмі крові та посилення токсичних ефектів. Застосування такої комбінації не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»). У разі необхідності одночасного застосування слід здійснювати ретельний моніторинг рівня літію у плазмі крові.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП)
При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ, у тому числі ірбесартану, з НПЗП (зі селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою (> 3 г/добу) і неселективними НПЗП) можливе послаблення антигіпертензивного ефекту.
Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, одночасний прийом антагоністів ангіотензину ІІ та НПЗП також може призводити до порушення функції нирок, включаючи виникнення гострої ниркової недостатності, і до підвищення рівня калію в плазмі крові, особливо у пацієнтів з уже існуючими порушеннями функції нирок. Застосовувати таку комбінацію слід з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Рекомендується забезпечити таким пацієнтам адекватну гідратацію та здійснювати моніторинг функції нирок на початку такої комбінованої терапії, а також періодично і в подальшому.
Репаглінід
Ірбесартан може інгібувати транспортер OATP1B1. У процесі клінічного дослідження повідомлялося, що застосування ірбесартану за 1 годину до прийому репаглініду підвищувало Cmax та AUC репаглініду (субстрату транспортера OATP1B1) у 1,8 та 1,3 раза відповідно. У рамках іншого дослідження не було зареєстровано значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі ірбесартану та репаглініду. У разі одночасного застосування цих лікарських засобів може знадобитися корекція дозування репаглініду (див. розділ «Особливості застосування»).
Додаткова інформація про взаємодії ірбесартану
Повідомлялось, що гідрохлоротіазид не порушує фармакокінетику ірбесартану.
Ірбесартан метаболізується переважно за допомогою ферменту CYP2С9, меншою мірою – за рахунок глюкуронідації. Істотних фармакокінетичних або фармакодинамічних взаємодій при одночасному застосуванні ірбесартану з варфарином (лікарським засобом, який метаболізується ферментом CYP2С9) не спостерігалося. Вплив таких індукторів CYP2С9, як рифампіцин, на фармакокінетику ірбесартану не оцінювався. При одночасному застосуванні ірбесартану з дигоксином фармакокінетика дигоксину не змінювалася.
Особливості застосування.
Ризик внутрішньосудинної гіповолемії
У пацієнтів, у яких внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеженого споживання солі з їжею, діареї або блювання розвивається гіповолемія та/або гіпонатріємія, може спостерігатися симптомна артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози ірбесартану. Такі стани слід коригувати до початку застосування лікарського засобу.
Ризик реноваскулярної гіпертензії
Під час застосування лікарських засобів, що впливають на РААС, існує підвищений ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки. При застосуванні будь-яких антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ також можливий розвиток подібних ефектів.
Пацієнти з нирковою недостатністю та трансплантацією нирок
Під час застосування лікарського засобу пацієнтам із порушеннями функції нирок рекомендується здійснювати періодичний моніторинг рівня калію та креатиніну в плазмі крові. Досвід застосування ірбесартану пацієнтам, яким нещодавно була виконана трансплантація нирок, відсутній.
Пацієнти з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок
За результатами досліджень вплив ірбесартану як на нирки, так і на серцево-судинну систему не був однаковим. Зокрема, його переваги виявилися менш вираженими у жінок, а також у чоловіків, які не належали до європеоїдної раси.
Ризик подвійної блокади РААС
Доведено, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі спричиняє розвиток гострої ниркової недостатності). У зв’язку з цим подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо терапія у вигляді такої подвійної блокади розцінюється як абсолютно необхідна, вона має застосовуватися лише під наглядом спеціаліста та за умови частого контролю функції нирок, вмісту електролітів та рівня артеріального тиску. Інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Ризик гіперкаліємії
Як і при застосуванні інших лікарських засобів, які впливають на РААС, під час лікування ірбесартаном може виникати гіперкаліємія, особливо на тлі ниркової дисфункції, явної протеїнурії внаслідок діабетичної нефропатії і/або серцевої недостатності. Слід здійснювати ретельний моніторинг рівня калію в плазмі крові у пацієнтів, які мають ризик розвитку цього ускладнення (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Ризик гіпоглікемії
Ірбесартан може спричинити гіпоглікемію, особливо у пацієнтів з цукровим діабетом. У разі застосування лікарського засобу пацієнтам, які отримують інсулін або протидіабетичні засоби, слід розглянути можливість відповідного моніторингу рівня глюкози в плазмі крові. За показаннями може знадобитися корекція дози інсуліну або протидіабетичних засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Одночасне застосування з препаратами літію
Лікарський засіб не рекомендується застосовувати одночасно з препаратами літію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Застосування пацієнтам зі стенозом аортального та мітрального клапана, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією
Як і інші вазодилататори, лікарський засіб слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам зі стенозом аортального або мітрального клапана, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Застосування пацієнтам із первинним альдостеронізмом
Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не відповідають на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом інгібування системи ренін-ангіотензин. Тому застосовувати лікарський засіб для лікування таких пацієнтів не рекомендується.
Загальні особливості
У пацієнтів, судинний тонус і функція нирок яких залежать головним чином від активності РААС (наприклад, у пацієнтів із тяжкою застійною серцевою недостатністю або основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецептора ангіотензину ІІ, які впливають на цю систему, асоціювалося з гострою артеріальною гіпотензією, азотемією, олігурією та іноді з гострою нирковою недостатністю (див. розділ «Особливості застосування»). Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного засобу, надмірне зниження артеріального тиску в пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Подібно до інгібіторів АПФ, ірбесартан та інші антагоністи ангіотензину, очевидно, менш ефективно знижують артеріальний тиск у представників негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, через те, що серед групи пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше зустрічаються стани з низьким рівнем реніну (див. розділ «Фармакодинаміка»).
Застосування у період вагітності
Не слід розпочинати застосування антагоністів рецептора ангіотензину II у період вагітності. Якщо продовження прийому антагоніста рецептора ангіотензину II вважається необхідним, то пацієнток, які планують завагітніти, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування з визначеним профілем безпеки щодо застосування у період вагітності. При підтвердженні вагітності прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II необхідно негайно припинити, та, якщо необхідно, розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Застосування дітям
Ірбесартан досліджувався у групі дітей віком від 6 до 16 років, але наявних дотепер даних недостатньо для розширення його показань для застосування у дітей, доки не будуть отримані додаткові дані.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА ІІ) не рекомендується протягом першого триместру вагітності (див. розділ «Особливості застосування»). Застосування АРА ІІ протипоказане протягом другого та третього триместрів вагітності (див. розділи 4.3 та 4.4).
Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенного впливу внаслідок застосування інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не переконливі, проте незначне збільшення ризику не може бути виключене. Оскільки немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, подібні ризики можуть існувати і для цього класу препаратів. За винятком випадків, коли подовження терапії вважається необхідним, пацієнткам, які планують вагітність, слід перейти на альтернативне антигіпертензивне лікування, що має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. При підтвердженні вагітності прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II необхідно негайно припинити, та, якщо необхідно, розпочати альтернативну терапію.
Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності індукує у людини фетотоксичність (послаблення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II відбулося з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового обстеження функції нирок і стану кісток черепа.
Стан немовлят, матері яких застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід ретельно перевіряти щодо розвитку виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Період годування груддю
Оскільки інформація щодо застосування ірбесартану у період годування груддю дотепер відсутня, застосування лікарського засобу таким пацієнткам не рекомендується, перевагу потрібно надавати альтернативним лікарським засобам з краще вивченим профілем безпеки застосування під час годування груддю, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей.
Невідомо, чи потрапляє ірбесартан або його метаболіти у грудне молоко. Наявні фармакодинамічні/токсикологічні дані досліджень, проведених на щурах, продемонстрували екскрецію ірбесартану або його метаболітів у грудне молоко.
Фертильність
Ірбесартан не чинив впливу на фертильність щурів і їхнє потомство до рівня доз, що викликали перші ознаки токсичності для материнського організму.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
З огляду на його фармакодинамічні властивості, вплив на цю здатність малоймовірний. Але при керуванні автотранспортом або іншими механізмами слід враховувати, що під час лікування можливе запаморочення або підвищена втомлюваність.
Спосіб застосування та дози.
Препарат призначено для перорального застосування.
Лікування есенційної артеріальної гіпертензії у дорослих пацієнтів
Звичайна рекомендована початкова і підтримуюча доза препарату становить 150 мг 1 раз на добу незалежно від вживання їжі. Ірбесартан у дозі 150 мг 1 раз на добу зазвичай забезпечує кращий добовий контроль артеріального тиску, ніж у дозі 75 мг. Однак слід зважити доцільність початку лікування зі застосуванням дози 75 мг, зокрема пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, а також пацієнтам літнього віку (віком від 75 років).
Для пацієнтів, у яких доза препарату 150 мг 1 раз на добу не забезпечує достатнього контролю, доза може бути збільшена до 300 мг або можуть бути додатково призначені інші антигіпертензивні засоби. Зокрема було показано, що додаткове застосування такого діуретика, як гідрохлоротіазид, виявляє адитивний до дії ірбесартану ефект.
Лікування хронічного захворювання нирок у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом 2 типу
Звичайна рекомендована початкова доза препарату становить 150 мг 1 раз на добу, застосовувати незалежно від вживання їжі. Препарат слід титрувати до підтримуючої дози 300 мг 1 раз на добу.
Переваги ірбесартану щодо функції нирок у пацієнтів, хворих на артеріальну гіпертензію та цукровий діабет 2 типу, були продемонстровані результатами досліджень, у яких ірбесартан застосовувався додатково до інших антигіпертензивних засобів, якщо це було потрібно, з метою досягнення цільового артеріального тиску.
Особливі категорії пацієнтів
Пацієнти з порушеннями функції нирок
Відсутня необхідність у корекції дозування таким пацієнтам.
Для пацієнтів, яким застосовують гемодіаліз, слід розглянути доцільність застосування нижчої початкової дози препарату (75 мг).
Пацієнти з порушеннями функції печінки
Пацієнтам з легкою або помірною печінковою дисфункцією відсутня необхідність у корекції дозування. Клінічного досвіду застосування ірбесартану пацієнтам з тяжкою печінковою дисфункцією немає.
Пацієнти літнього віку
Зазвичай відсутня необхідність у корекції дозування таким пацієнтам. Для пацієнтів віком від 75 років слід розглянути доцільність початку лікування препаратом у дозі 75 мг.
Діти.
Безпека та ефективність застосування ірбесартану дітям (віком до 18 років) не встановлені.
Доступних дотепер даних недостатньо для розширення показань до застосування препарату дітям (див. розділи «Фармакодинаміка», «Фармакокінетика» та «Побічні реакції»), поки не з’являться додаткові дані щодо застосування.
Передозування.
Симптоми
При застосуванні ірбесартану дорослим пацієнтам у дозах до 900 мг/добу протягом 8 тижнів жодних токсичних реакцій не спостерігалося. Найбільш імовірними проявами передозування вважаються артеріальна гіпотензія і тахікардія; також при передозуванні можлива брадикардія.
Лікування
Слід здійснювати постійний моніторинг стану пацієнта та у разі необхідності проводити симптоматичну та підтримувальну терапію. Рекомендується також стимулювання блювання, промивання шлунка та застосування адсорбентів. Ірбесартан не виводиться за допомогою гемодіалізу.
Побічні реакції.
Частота виникнення перелічених нижче побічних реакцій визначалася за такими критеріями: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, < 1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (не може бути визначена на основі наявних даних).
З боку крові та лімфатичної системи:
частота невідома – анемія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи:
частота невідома – реакції гіперчутливості, у тому числі анафілактичні реакції, анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк, висипання, кропив’янка.
З боку метаболізму та харчування:
частота невідома – гіперкаліємія, гіпоглікемія.
З боку нервової системи:
часто – запаморочення, ортостатичне запаморочення; частота невідома – вертиго, головний біль.
З боку органів слуху та рівноваги:
частота невідома – шум у вухах.
З боку серця:
нечасто – тахікардія.
З боку судин:
часто – ортостатична гіпотензія; нечасто – припливи.
З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння:
нечасто – кашель.
З боку травного тракту:
часто – нудота, блювання; нечасто – діарея, диспепсія, печія; частота невідома – дисгевзія.
З боку гепатобіліарної системи:
нечасто – жовтяниця; частота невідома – гепатит, порушення функції печінки.
З боку шкіри та підшкірної клітковини:
частота невідома – лейкоцитокластичний васкуліт.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини:
часто – біль у м’язах та кістках; частота невідома – артралгія, міалгія (у деяких випадках асоційована з підвищеним рівнем креатинінкінази в плазмі крові), м’язові спазми.
З боку нирок та сечовивідних шляхів:
частота невідома – порушення функції нирок, включаючи випадки ниркової недостатності у пацієнтів з підвищеним ризиком цього ускладнення.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз:
нечасто – порушення сексуальної функції.
Загальні розлади:
часто – підвищена втомлюваність; нечасто – біль у грудній клітці.
Результати досліджень:
дуже часто – гіперкаліємія; часто – підвищення рівня креатинінкінази у плазмі крові (жоден випадок такого підвищення не був асоційований з клінічними проявами з боку опорно-рухової системи, які могли бути ідентифіковані).
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та діабетичною нефропатією на пізніх стадіях, які лікувалися ірбесартаном, спостерігалося зменшення рівня гемоглобіну, яке не було клінічно значущим.
Педіатрична популяція. У дітей та підлітків з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 16 років спостерігалися такі побічні реакції: головний біль (7,9 %), артеріальна гіпотензія (2,2 %), запаморочення (1,9 %), кашель (0,9 %). Найчастішими відхиленнями від норми з боку результатів лабораторних аналізів є підвищення рівня креатиніну (6,5 %) та підвищення рівня креатинкінази у 2 % дітей, які застосовували препарат.
Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.»
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 ºС у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 1 або 3 блістери в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Гетеро Лабз Лімітед / Hetero Labs Limited.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Юніт-V, Блок V і V-А, ТСIIC - Формулейшн СЕЗ, С. №№ 439, 440, 441 і 458, Полепаллі Віледж, Джадчерла Мандал, Телангана Стейт, 509301, Індія.
Unit-V, Block V and V-A, TSIIC - Formulation SEZ, S. Nos 439, 440, 441 & 458, Polepally Village, Jadcherla Mandal, Telangana State, 509301, India.