ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
КАРДОРИТМ
(KARDORITM)
Склад:
діюча речовина: бісопрололу фумарат;
1 таблетка містить 5 мг або 10 мг бісопрололу фумарату;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфат безводний, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;
склад покриття Sheffcoat HS Yellow для таблеток по 5 мг: гідроксипропілметилцелюлоза, гідроксипропілцелюлоза, титану діоксид (Е 171), тальк, заліза оксид жовтий (Е 172);
склад покриття Sheffcoat Orange для таблеток по 10 мг: гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е 171), тальк, заліза оксид жовтий (Е 172).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки 5 мг: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з лінією розламу з одного боку;
таблетки 10 мг: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою оранжевого кольору, з лінією розламу з одного боку.
Фармакотерапевтична група. Селективні блокатори бета-адренорецепторів.
Код АТХ С07А В07.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Бісопролол – високоселективний ß1-адреноблокатор. Не має внутрішньої симпатоміметичної активності та клінічно виражених мембраностабілізуючих властивостей. Препарат має дуже низьку спорідненість із ß2-рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також із ß2-рецепторами, які беруть участь у метаболічній регуляції. Таким чином, бісопролол не впливає на опір дихальних шляхів і ß2‑опосередковані метаболічні ефекти. Селективність бісопрололу щодо ß1‑адренорецепторів поширюється за межі терапевтичного діапазону доз.
Бісопролол не виявляє вираженого негативного інотропного ефекту.
Максимальний ефект бісопрололу настає через 3–4 години після перорального прийому. Період напіввиведення з плазми крові становить 10–12 годин, що призводить до 24‑годинної ефективності після одноразового прийому. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 2 тижні прийому.
При інтенсивній терапії у пацієнтів з ішемічною хворобою серця без хронічної серцевої недостатності бісопролол зменшує серцевий викид та потребу міокарда в кисні завдяки зменшенню частоти серцевих скорочень (ЧСС) та ударного об’єму. При тривалій терапії підвищений периферичний опір зменшується. Також в основі антигіпертензивного ефекту ß-блокаторів лежить механізм зниження активності реніну в плазмі крові.
Бісопролол пригнічує реакцію на симпатоадренергічну активність, блокуючи рецептори серця. Це призводить до уповільнення серцебиття та зниження скорочувальної функції міокарда, що знижує потребу міокарда в кисні. Завдяки цьому досягається бажаний ефект у пацієнтів зі стенокардією та ішемічною хворобою серця.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Після прийому внутрішньо більш ніж 90 % бісопрололу абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Абсорбція не залежить від вживання їжі. Ефект першого проходження становить ≤ 10 %. Біодоступність – приблизно 90 %.
Розподіл. Розподіл дорівнює 3,5 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові – приблизно 30 %.
Метаболізм та виведення. Бісопролол виводиться з організму двома шляхами: 50 % біотрансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів та виводиться нирками, 50 % виводиться нирками у незміненому вигляді. Загальний кліренс бісопрололу становить 15 л/годину. Завдяки тривалому періоду напіввиведення (10–12 годин) препарат зберігає терапевтичний ефект впродовж 24 годин при застосуванні 1 раз на добу.
Лінійність. Фармакокінетика бісопрололу лінійна, її показники не залежать від віку.
Особливі групи пацієнтів. Оскільки бісопролол виводиться з організму нирками та через печінку рівною мірою, пацієнтам із порушеннями функції печінки або порушеннями функції нирок корекція режиму дозування не потрібна. Фармакокінетика у пацієнтів зі стабільною хронічною серцевою недостатністю та з порушеннями функції печінки або нирок не вивчалася. У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю ІІІ функціонального класу (за NYHA) рівень бісопрололу в плазмі крові вищий та період напіввиведення довший порівняно зі здоровими добровольцями. Максимальна концентрація у плазмі крові в рівноважному стані становить 64+21 нг/мл при добовій дозі 10 мг та періоді напіввиведення 17+5 годин.
Клінічні характеристики.
Показання.
- Артеріальна гіпертензія;
- ішемічна хвороба серця (стенокардія);
- хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності – зі серцевими глікозидами.
Протипоказання.
|
- Гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, що потребує інотропної терапії; - кардіогенний шок; - атріовентрикулярна блокада II і III ступеня (за винятком такої у пацієнтів зі штучним водієм ритму); - синдром слабкості синусового вузла; - синоатріальна блокада; - симптоматична брадикардія; - симптоматична артеріальна гіпотензія; - тяжка форма бронхіальної астми; - пізні стадії порушення периферичного кровообігу або хвороби Рейно; - феохромоцитома, що не лікувалася; - метаболічний ацидоз; - підвищена чутливість до бісопрололу або до інших компонентів препарату. |
Взаємодiя з iншими лiкарськими засобами та інші види взаємодій.
Комбінації, які не рекомендовано застосовувати
Лікування хронічної серцевої недостатності
- Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту атріовентрикулярної провідності та посилення негативного інотропного ефекту.
Всі показання
- Антагоністи кальцію (групи верапамілу, меншою мірою – дилтіазему): негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда та атріовентрикулярну провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які приймають ß-блокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної блокади.
- Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксoнідин, рилменідин): можливе погіршення перебігу серцевої недостатності внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС і серцевого викиду, вазодилатація). Раптова відміна препарату, особливо якщо йому передує відміна блокаторів ß‑адренорецепторів, може підвищити ризик виникнення рикошетної гіпертензії.
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю
Лікування артеріальної гіпертензії або ішемічної хвороби серця (стенокардії)
- Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту атріовентрикулярної провідності та посилення негативного інотропного ефекту.
Всі показання
- Антагоністи кальцію дигідропіридинового ряду (наприклад, ніфедипін, фелодипін, амлодипін): можливе підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії. Не виключається можливість зростання негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.
- Антиаритмічні препарати ІІІ класу (наприклад, аміодарон): можливе потенціювання впливу на атріовентрикулярну провідність.
- ß-блокатори місцевої дії (наприклад такі, що містяться в очних краплях для лікування глаукоми): можливе підсилення системних ефектів бісопрололу.
- Парасимпатоміметики: можливе збільшення часу атріовентрикулярної провідності та підвищення ризику брадикардії.
- Інсулін та пероральні гіпоглікемізуючі засоби: підсилення гіпоглікемічної дії. Блокада ß‑адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.
- Засоби для анестезії: підвищення ризику пригнічення функції міокарда і виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування»).
- Серцеві глікозиди: зниження ЧСС, збільшення часу атріовентрикулярної провідності.
- Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ): можливе послаблення гіпотензивного ефекту бісопрололу.
- ß-симпатоміметики (наприклад, орципреналін, ізопреналін, добутамін): застосування у комбінації з даним лікарським засобом може призвести до зниження терапевтичного ефекту обох лікарських засобів. Для лікування алергічних реакцій можуть бути потрібні вищі дози адреналіну.
- Симпатоміметики, які активують α- і ß-адренорецептори (наприклад, адреналін, норадреналін): можливий прояв опосередкованого через α-адренорецептори судинозвужувального ефекту, що призводить до підвищення артеріального тиску та посилення переміжної кульгавості. Подібна взаємодія вірогідніша при застосуванні неселективних ß-блокаторів.
При сумісному застосуванні з антигіпертензивними засобами та засобами, що виявляють гіпотензивний ефект (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазин) можливе підвищення ризику артеріальної гіпотензії.
Можливі комбінації
- Мефлохін: можливе підвищення ризику розвитку брадикардії.
- Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО типу В): підвищення гіпотензивного ефекту ß-блокаторів, але є ризик розвитку гіпертонічного кризу.
Особливості застосування.
Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності зі застосуванням бісопрололу потрібно розпочинати з фази титрування.
Пацієнтам з ішемічною хворобою серця лікування не слід припиняти раптово без нагальної потреби, тому що це може призвести до транзиторного погіршення стану. Ініціювання та припинення лікування бісопрололом вимагає регулярного моніторингу.
Дотепер немає достатнього терапевтичного досвіду лікування серцевої недостатності у пацієнтів із такими захворюваннями і патологічними станами: цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), тяжкі порушення функції нирок, тяжкі порушення функції печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені пороки серця, гемодинамічно значущі набуті клапанні вади серця, інфаркт міокарда протягом останніх 3 місяців.
Препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам при таких станах:
- бронхоспазм (при бронхіальній астмі, обструктивних захворюваннях дихальних шляхів);
- цукровий діабет зі значними коливаннями рівня глюкози в крові, при цьому симптоми гіпоглікемії (тахікардія, відчуття серцебиття, підвищена пітливість) можуть бути приховані;
- сувора дієта;
- проведення десенсибілізаційної терапії; як і інші ß-блокатори, бісопролол може підсилювати чутливість до алергенів та збільшувати тяжкість анафілактичних реакцій; у таких випадках лікування адреналіном не завжди виявляє позитивний терапевтичний ефект;
- атріовентрикулярна блокада I ступеня;
- стенокардія Принцметала; спостерігалися випадки коронарного спазму судин; незважаючи на високу ß1-селективність, напади стенокардії не можуть бути повністю купірувані при застосуванні бісопрололу пацієнтам зі стенокардією Принцметала;
- облітеруючі захворювання периферичних артерій (на початку терапії можливе посилення скарг);
- загальна анестезія.
У пацієнтів, яким планується загальна анестезія, застосування ß-блокаторів зменшує частоту виникнення аритмії та ішемії міокарда впродовж введення в наркоз, інтубації та післяопераційного періоду. Рекомендовано продовжувати застосування ß-блокаторів у періопераційний період. Необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом блокаторів ß-адренорецепторів, оскільки лікар повинен враховувати потенційну взаємодію з іншими препаратами, яка може призвести до брадіаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації крововтрати. У разі відміни бісопрололу перед оперативним втручанням дозу слід поступово зменшувати та припинити прийом препарату за 48 годин до загальної анестезії.
Комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію групи верапамілу або дилтіазему, з антиаритмічними препаратами І класу і з гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендуються (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Незважаючи на те, що кардіоселективні ß-блокатори (ß1) мають менший вплив на функцію легень порівняно з неселективними ß-блокаторами, слід уникати їх застосування, як і всіх ß-блокаторів, при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, якщо немає вагомих причин для проведення терапії. У випадку наявності цих причин лікарський засіб Кардоритм слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів із обструктивними захворюваннями дихальних шляхів лікування бісопрололом слід розпочинати з найнижчої можливої дози. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів щодо виникнення нових симптомів (таких як задишка, непереносимість фізичних навантажень, кашель).
При появі симптомів бронхіальної астми або інших хронічних обструктивних захворювань легень показана супутня терапія бронходилататорами. У деяких випадках на тлі прийому препарату пацієнти з бронхіальною астмою через підвищення резистентності дихальних шляхів можуть потребувати більш високих доз ß2-симпатоміметиків.
Хворим на псоріаз (у т.ч. в анамнезі) ß-блокатори (наприклад, бісопролол) призначають після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.
Пацієнтам із феохромоцитомою лікарський засіб Кардоритм призначають тільки після терапії α-адреноблокаторами. Симптоми тиреотоксикозу можуть бути замасковані на тлі прийому препарату.
При застосуванні препарату може відзначатися позитивний результат при проведенні допінг-контролю.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть спричинити шкідливий вплив на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого. Зазвичай ß-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може спричиняти затримку внутрішньоутробного розвитку, внутрішньоутробну смерть, мимовільний аборт або передчасні пологи. Можуть розвинутися побічні ефекти у плода та новонародженого (наприклад, гіпоглікемія, брадикардія). Якщо лікування ß-блокаторами необхідне, бажано, щоб це був ß1-селективний адреноблокатор.
У період вагітності препарат застосовують тільки тоді, коли очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода. Необхідно контролювати матково-плацентарний кровотік та зростання плода. У разі шкідливого впливу на перебіг вагітності або плід слід розглянути можливість альтернативного лікування.
Після пологів новонароджений має знаходитися під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії можна очікувати впродовж перших 3 діб.
Період годування груддю. Даних щодо екскреції бісопрололу у грудне молоко немає, тому не рекомендується застосовувати препарат Кардоритм під час годування груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
У процесі досліджень за участю пацієнтів з ішемічною хворобою серця препарат не впливав на здатність керувати автотранспортом. Однак в індивідуальних випадках препарат може вплинути на здатність керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами. Особливо обережними необхідно бути на початку лікування, при зміні дози препарату або при взаємодії з алкоголем.
Спосiб застосування та дози.
Таблетки препарату слід ковтати, не розжовуючи, вранці натще, під час або після сніданку, запиваючи невеликою кількістю рідини.
Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця (стенокардія)
Лікування потрібно розпочинати поступово з низьких доз із подальшим підвищенням дози. Рекомендована доза становить 5 мг (1 таблетка препарату по 5 мг) на добу. При нетяжкому ступені гіпертензії (діастолічний тиск до 105 мм рт. ст.) застосовують дозу 2,5 мг.
За необхідності добову дозу можна підвищити до 10 мг (1 таблетка препарату Кардоритм по 10 мг) на добу. Подальше збільшення дози виправдане лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована доза становить 20 мг на добу.
Коригування дози лікар проводить індивідуально залежно від частоти пульсу та терапевтичної користі.
Хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності – зі серцевими глікозидами
Стандартна терапія хронічної серцевої недостатності: інгібітори АПФ (або блокатори ангіотензивних рецепторів у разі непереносимості інгібіторів АПФ), блокатори ß‑адренорецепторів, діуретики і, у разі необхідності, – серцеві глікозиди.
Лікарський засіб Кардоритм призначають для лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю без ознак загострення.
Терапію повинен проводити лікар із досвідом лікування хронічної серцевої недостатності.
Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності препаратом Кардоритм розпочинають відповідно до поданої нижче схеми титрування та коригують залежно від індивідуальних реакцій організму.
– 1,25 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу впродовж 1 тижня; якщо добре переноситься, підвищити до
– 2,5 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу впродовж наступного 1 тижня; якщо добре переноситься, підвищити до
– 3,75 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу впродовж наступного 1 тижня; якщо добре переноситься, підвищити до
– 5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу впродовж наступних 4 тижнів; якщо добре переноситься, підвищити до
– 7,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу впродовж наступних 4 тижнів; якщо добре переноситься, підвищити до
– 10 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу як підтримуюча терапія.
*У разі необхідності рекомендується застосовувати лікарський засіб, що містить відповідне дозування.
Максимальна рекомендована доза бісопрололу фумарату становить 10 мг 1 раз на добу.
Протягом фази титрування необхідний контроль за показниками життєдіяльності (артеріальний тиск, ЧСС) та симптомами прогресування серцевої недостатності. Симптоми можуть розвиватися з першого дня лікування.
Модифікація лікування
Якщо максимальна рекомендована доза погано переноситься, можна поступово зменшувати дозу. Якщо під час фази титрування або після неї спостерігається поступове погіршення серцевої недостатності, розвивається артеріальна гіпотензія або брадикардія, рекомендується коригування дози препарату, що може потребувати тимчасового зменшення дози бісопрололу або, можливо, призупинення лікування. Після стабілізації стану пацієнта завжди слід розглядати можливість повторної ініціації лікування бісопрололом.
Не слід припиняти лікування препаратом раптово, особливо пацієнтам з ішемічною хворобою серця, оскільки це може призвести до погіршення стану пацієнта. У разі необхідності припинення застосування даного лікарського засобу це потрібно робити поступово знижуючи дозу (наприклад, зменшуючи дозу вдвічі щотижня).
Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності зазвичай довготривале.
Курс лікування препаратом тривалий та залежить від природи та тяжкості хвороби.
Пацієнти з печінковою та/або нирковою недостатністю
Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця. Для пацієнтів із порушеннями функції печінки або нирок легкого і середнього ступеня тяжкості підбір дози зазвичай робити не потрібно. Для пацієнтів із тяжкою формою ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) і пацієнтів із тяжкою формою печінкової недостатності доза не повинна перевищувати добову дозу 10 мг препарату Кардоритм. Є обмежені дані щодо застосування бісопрололу пацієнтам на діалізі. Необхідності змінювати режим дозування немає.
Хронічна серцева недостатність. Немає даних щодо фармакокінетики бісопрололу у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушеннями функції печінки або нирок, тому збільшувати дозу необхідно з обережністю.
Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.
Діти.
Клінічні дані щодо ефективності та безпеки застосування препарату для лікування дітей відсутні, тому не слід застосовувати препарат цій категорії пацієнтів.
Передозування.
Симптоми
При передозуванні (наприклад, застосування добової дози 15 мг замість 7,5 мг) були зафіксовані випадки розвитку атріовентрикулярної блокади ІІІ ступеня, брадикардії та запаморочення. Найчастішими ознаками передозування ß-блокаторами є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія і бронхоспазм. Дотепер відомо декілька випадків передозування у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або ішемічною хворобою серця (максимальна доза – 2000 мг бісопрололу). Відзначалися брадикардія та/або артеріальна гіпотензія. Усі пацієнти одужали. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до одноразової високої дози бісопрололу, пацієнти із серцевою недостатністю можуть бути більш чутливі до препарату. Тому лікування слід починати з поступовим збільшенням дозування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Лікування
При передозуванні припиняють застосування лікарського засобу та проводять підтримуючу і симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що бісопролол важко піддається діалізу. При підозрі на передозування відповідно до очікуваної фармакологічної дії та з огляду на рекомендації для інших ß-блокаторів слід розглянути нижчезазначені загальні заходи.
При брадикардії: внутрішньовенне введення атропіну. Якщо реакція відсутня, з обережністю вводять ізопреналін або інший препарат із позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках може бути потрібне трансвенозне введення штучного водія ритму.
При артеріальній гіпотензії: внутрішньовенне введення рідини та судинозвужувальних препаратів. Внутрішньовенне введення глюкагону може бути корисним.
При атріовентрикулярній блокаді II і III ступеня: ретельне спостереження та інфузійне введення ізопреналіну або трансвенозне введення кардіостимулятора.
При загостренні хронічної серцевої недостатності: внутрішньовенне введення діуретичних засобів, інотропних препаратів, вазодилататорів.
При бронхоспазмі: бронхолітичні препарати (наприклад, ізопреналін), ß2-адреноміметики та/або амінофілін.
При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.
Побiчнi реакцiї.
Побічні реакції за частотою виникнення класифікують за такими категоріями:
дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100 і < 1/10), нечасто (> 1/1000 і < 1/100), рідко (> 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (частота не визначена за наявними даними).
З боку серця
Дуже часто: брадикардія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю).
Часто: ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю).
Нечасто: порушення атріовентрикулярної провідності, брадикардія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця), ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).
З боку нервової системи
Часто: запаморочення*, головний біль*.
Рідко: синкопе.
З боку органів зору
Рідко: зниження сльозовиділення (треба враховувати при носінні контактних лінз).
Дуже рідко: кон’юнктивіт.
З боку органів слуху
Рідко: погіршення слуху.
З боку дихальної системи
Нечасто: бронхоспазм у пацієнтів із бронхіальною астмою або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів в анамнезі.
Рідко: алергічний риніт.
З боку травної системи
Часто: нудота, блювання, діарея, запор.
З боку шкіри та сполучних тканин
Рідко: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, почервоніння, висипання, ангіоневротичний набряк.
Дуже рідко: алопеція. При лікуванні ß-блокаторами може спостерігатись погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичних висипань.
З боку кістково-м’язової системи
Нечасто: м’язова слабкість, судоми.
З боку печінки
Рідко: гепатит.
З боку судинної системи
Часто: відчуття холоду або оніміння в кінцівках, артеріальна гіпотензія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю).
Нечасто: ортостатична гіпотензія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю), артеріальна гіпотензія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).
З боку репродуктивної системи
Рідко: еректильна дисфункція.
Психічні розлади
Нечасто: депресія, порушення сну.
Рідко: нічні жахи, галюцинації.
Лабораторні показники
Рідко: підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АСТ, АЛТ).
Загальні розлади
Часто: астенія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю), втомлюваність*.
Нечасто: астенія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).
* Стосується тільки пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця. Ці симптоми зазвичай виникають на початку терапії, слабко виражені і зникають протягом перших 1–2 тижнів.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua
Термін придатності.
2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній упаковці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
НОБЕЛ ІЛАЧ САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ А.Ш.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Квартал Санкаклар, пр. Ескі Акчакоджа, №299, 81100 м. Дюздже, Туреччина.