ЛАМІВУДИН

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ЛАМІВУДИН

(LAMIVUDINE)

 

Склад:

діюча речовина: ламівудин;

1 таблетка містить ламівудину 150 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), титану діоксид (Е 171), полісорбат 80, поліетиленгліколь 400 (макрогол 400). 

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки ромбовидної форми, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору з верхньою і нижньою опуклими поверхнями, з рискою для поділу на кожній стороні. На розламі під лупою видно ядро, оточене одним суцільним шаром.

 

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби прямої дії. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Ламівудин.

Код АТХ J05А F05.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Основний механізм дії ламівудину – пригнічення зворотної транскриптази ВІЛ. Трифосфат ламівудину є селективним інгібітором реплікації ВІЛ-1 та ВІЛ-2 in vitro, він також активний відносно зидовудинстійких штамів ВІЛ. Ламівудин у комбінації із зидовудином зменшує кількість ВІЛ-1 і збільшує кількість CD4-клітин, а також значно знижує ризик прогресування захворювання та летальності від нього.

Продемонстровано синергізм ламівудину і зидовудину щодо пригнічення реплікації ВІЛ у культурі клітин. Виявлено, що при виникненні резистентності до ламівудину у зидовудинстійких штамів вірусу може відновитися чутливість до зидовудину. In vitro препарат чинить слабку цитотоксичну дію на лімфоцити периферичної крові, лімфоцитарні та моноцитарно-макрофагальні клітинні лінії і клітини кісткового мозку, що свідчить про його широкий терапевтичний індекс.

Фармакокінетика.

Біодоступність ламівудину становить 80-85 %. Максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) досягається у середньому через 1 годину і при застосуванні у середній терапевтичній дозі (4 мг/кг/добу у 2 прийоми з інтервалом 12 годин) становить 1-1,9 мкг/мл. Сmax знижується при одночасному прийомі препарату з їжею, але біодоступність його не залежить від вживання їжі.

Застосування таблеток у подрібненому вигляді з невеликою кількістю їжі або рідини не буде мати впливу на фармацевтичну якість препарату і тому не буде мати впливу на клінічний ефект від його застосування за умови, що пацієнт прийме 100 % подрібненої таблетки одразу після подрібнення.

Такий висновок базується на фізико-хімічних та фармакокінетичних властивостях активного інгредієнта і даних профілю розчинення у воді таблеток, що містять ламівудин.

Середній об’єм розподілу становить 1,3 л/кг, середній період напіввиведення – 5-7 годин. Ламівудин має лінійний фармакокінетичний профіль у терапевтичних дозах і низьке зв’язування з білками плазми крові. Деякі дані свідчать про проникнення ламівудину у центральну нервову систему і цереброспінальну рідину. Через 2-4 години після перорального застосування співвідношення концентрації ламівудину у спинномозковій рідині та плазмі становить 0,12. Клінічне значення цього явища невідоме.

Середній системний кліренс ламівудину – приблизно 0,32 л/кг на годину, виводиться він головним чином нирками (> 70 %) шляхом активної тубулярної секреції, незначною мірою      (< 10 %) – шляхом печінкового метаболізму. Активний метаболіт, внутрішньоклітинний ламівудину трифосфат, має подовжений період напіввиведення з клітини (від 16 до 19 годин) порівняно з періодом напіввиведення ламівудину (5-7 годин).

Елімінація ламівудину порушується при зниженні функції нирок незалежно від того, чи є це наслідком хвороби нирок, чи віковим явищем. У таких випадках необхідна корекція дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Імовірність взаємодії ламівудину з іншими препаратами низька через обмежений метаболізм, незначне зв’язування з білками крові та майже повне виведення ламівудину нирками у незміненому стані.

Фармакокінетика ламівудину у дітей в цілому подібна до такої  у дорослих, однак абсолютна біодоступність розчину для перорального застосування (55-65 %) була нижча та більш варіабельна у дітей віком до 12 років. Системний кліренс у дітей віком до 12 років був вищий і знижувався, досягаючи рівня, як у дорослих (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Дослідження показали, що одноразове застосування рекомендованої добової дози ламівудину (як таблеток, так і розчину для перорального застосування) має такі ж показники AUC_0-24, як і дворазове застосування. При рекомендованих режимах дозування середні показники AUC_0-24 становлять приблизно 7,1-13,7, що можна порівняти з показниками AUC_0-24 при одноразовому режимі застосування рекомендованої добової дози ламівудину дорослим пацієнтам. 

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Ламівудин у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами призначений для лікування ВІЛ-інфекції.

 

Протипоказання.

Препарат протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до ламівудину або до інших компонентів препарату в анамнезі.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Імовірність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізм препарату і низький рівень його зв’язування з білками, а також практично повне виведення його нирками у незміненому вигляді.

Ламівудин виводиться здебільшого шляхом активної органічної катіонної секреції. Необхідно враховувати можливість взаємодії з препаратами, що застосовуються одночасно з ламівудином, особливо тоді, коли основним шляхом виведення є активна ниркова секреція з участю органічної катіонної транспортної системи (наприклад, триметоприм). Інші активні речовини  (наприклад, ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони не взаємодіють з ламівудином. Активні речовини, що виводяться переважно способом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації, очевидно, не призводять до клінічно значимої взаємодії з ламівудином.

Рибавірин. Хоча немає жодних доказів фармакокінетичної або фармакодинамічної взаємодії при одночасному прийомі рибавірину та ламівудину, відзначалися випадки печінкової декомпенсації (іноді летальні) у пацієнтів, інфікованих ВІЛ та гепатитом С, які отримували комбіноване лікування антиретровірусними препаратами та інтерфероном-альфа з рибавірином або без такого.

Зидовудин. Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину (28 %) при одночасному застосуванні зидовудину та ламівудину, хоча загалом концентрація суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»).

Залцитабін. Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому ламівудин не рекомендується застосовувати у поєднанні із залцитабіном.

Метаболізм ламівудину не передбачає участі ферментів CYP3A, тому взаємодія з лікарськими засобами, що метаболізуються системою ферментів CYP3A, малоймовірна.

Ко-тримоксазол. Застосування триметоприму/сульфаметоксазолу 160 мг/800 мг (ко-тримоксазол) призводить до збільшення концентрації ламівудину на 40 % у зв’язку з наявністю триметоприму у його складі, але клінічно значного ефекту не очікується. Необхідності в корекції доз ламівудину немає, якщо у пацієнта не спостерігається ниркової недостатності (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Пацієнт повинен контролюватися на предмет токсичності ламівудином у разі вираженого порушення функції нирок або якщо використовуються високі дози триметоприму/сульфаметоксазолу (наприклад, для лікування пневмонії Pneumocystis jirovecii).

Таблетки Ламівудину не слід приймати з іншими лікарськими засобами, що містять ламівудин (див. розділ «Особливості застосування»).

Ламівудин in vitro пригнічує внутрішньоклітинне фосфорилювання кладрибіну, призводячи до потенційного ризику втрати ефективності кладрибіну у разі поєднаного клінічного застосування. Деякі клінічні повідомлення також підтверджують можливу взаємодію між ламівудином та кладрибіном. Тому поєднане застосування ламівудину з кладрибіном не рекомендують (див. розділ «Особливості застосування»).

 

Особливості застосування.

Передача ВІЛ. Пацієнтам слід усвідомлювати, що лікування антиретровірусними препаратами, не зменшує ризик передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом, тому вони мусять застосовувати відповідні застережні заходи. Ламівудин не рекомендується застосовувати як монотерапію. 

Ниркова недостатність. У пацієнтів із помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності збільшується концентрація ламівудину у плазмі крові внаслідок зниження кліренсу. Тому дози для них слід коригувати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Порушення мітохондріальної функції. Нуклеозидні та нуклеотидні аналоги можуть спричиняти порушення функцій мітохондрій різного ступеня, які особливо виражені при сумісному застосуванні зі ставудином, диданозином та зидовудином. Надходили повідомлення про мітохондріальну дисфункцію у ВІЛ-негативних дітей раннього віку, які зазнали впливу нуклеозидних аналогів в утробі та/або у постнатальний період. Серед побічних реакцій головним чином повідомлялося про гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпідемія).

Ці явища часто мали транзиторний характер. Часто повідомлялося про пізні неврологічні порушення (гіпертонія, судоми, аномальна поведінка). Чи є неврологічні порушення транзиторними, чи постійними, наразі невідомо.

Будь-яка дитина, навіть з ВІЛ-негативним статусом, яка зазнала впливу нуклеозидних або нуклеотидних аналогів внутрішньоутробно, повинна знаходитись під клінічним та лабораторним наглядом. Ці дані не впливають на чинні рекомендації щодо застосування антиретровірусної терапії вагітним жінкам – для запобігання вертикальної трансмісії ВІЛ.

Потрійна терапія аналогами нуклеозидів. Повідомлялося про високий рівень вірусологічної недостатності та появу резистентності на ранній стадії при сумісному застосуванні ламівудину з тенофовіру дизопроксилу фумаратом та абакавіром, так само як і з тенофовіру дизопроксилу фумаратом та диданозином 1 раз на добу.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом. При лікуванні ВІЛ-інфекції на тлі застосування окремих антиретровірусних аналогів нуклеозидів або їх комбінації, включаючи ламівудин, повідомлялося про випадки лактоацидозу і тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, інколи з летальним наслідком. В основному ці випадки спостерігались у жінок. Ожиріння та тривалий вплив нуклеозидів є факторами ризику. Клінічними ознаками симптоматичної гіперлактатемії, що можуть свідчити про розвиток лактоацидозу, є загальна слабкість, анорексія, нудота, блювання, абдомінальний біль та швидке зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми та симптоми з боку дихальної системи (диспное та тахіпное), а також неврологічні розлади, включаючи моторні порушення. Тому необхідно обережно призначати ламівудин, особливо пацієнтам із факторами ризику захворювання печінки. Лактоацидоз має високу летальність та може бути асоційований з панкреатитами, пошкодженням печінки або нирок. Лактоацидоз зазвичай спостерігається після кількох місяців лікування. Якщо у пацієнта виникають клінічні або лабораторні ознаки лактоацидозу або гепатотоксичності (що можуть включати гепатомегалію та стеатоз, навіть при відсутності помітного збільшення трансаміназ), лікування ламівудином необхідно припинити. Необхідно бути обережним при призначенні аналогів нуклеозиду будь-якому пацієнту (особливо жінкам з надлишковою масою тіла) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику пошкодження печінки та печінкового стеатозу (у тому числі у разі прийому деяких лікарських засобів та вживання алкоголю). Пацієнти, інфіковані гепатитом С, та пацієнти, які отримують лікування альфа-інтерфероном та рибавірином, належать до групи особливого ризику. За такими пацієнтами необхідний ретельний нагляд.

Перерозподіл жирових відкладень. Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальній ділянці («горб буйвола») та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та глюкози в крові спостерігаються у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Як і при застосуванні інших препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, можливе виникнення специфічних симптомів, що можуть свідчити про ліподистрофію. Ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії.

Подальші наслідки вищезазначених побічних дій дотепер невідомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів у сироватці та глюкози в крові. Лікування порушення розподілу ліпідів проводиться відповідно до клінічного стану.

Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту В. Клінічні дані свідчать, що у пацієнтів, одночасно інфікованих вірусом гепатиту В, імовірне загострення гепатиту у разі припинення лікування ламівудином, яке може мати більш тяжкі наслідки у хворих із декомпенсацією захворювання печінки. Тому у пацієнтів, інфікованих одночасно ВІЛ і вірусом гепатиту В, необхідно періодично визначати показники функції печінки і маркери реплікації вірусу гепатиту В.

Вага та метаболічні показники. Збільшення ваги і рівнів ліпідів та глюкози крові може спостерігатися під час антиретровірусної терапії. Такі зміни можуть бути пов’язані безпосередньо із хворобою або способом життя. Стосовно зниження рівня ліпідів, в деяких випадках можливо пов’язати  із лікуванням, в той же час, відносно збільшення ваги – немає  ніяких переконливих доказів, що підтверджують зв’язок із будь-яким конкретним лікуванням. Для того щоб контролювати рівень ліпідів в крові та рівень глюкози, необхідно проводити відповідні дії, згідно із встановленими правилами лікування ВІЛ-інфекції. Ліпідні порушення слід корегувати відповідними клінічними заходами.

Панкреатит. Описано поодинокі випадки панкреатиту. Однак не до кінця встановлено, пов’язані  вони із застосуванням препарату антиретровірусної терапії чи є наслідком ВІЛ-  інфекції. При появі перших клінічних ознак або лабораторних симптомів, що вказують на розвиток панкреатиту, лікування потрібно припинити.

Синдром імунного відновлення. У ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані і або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або Pneumocystis jiroveci (Р. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища потрібно негайно дослідити та у разі необхідності розпочати їх лікування. Під час імунного відновлення також повідомлялося про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, аутоімунний гепатит, поліоміозит та синдром Гійєна–Барре), хоча їх початок є більш варіабельним і може виникати через багато місяців після початку лікування та інколи мати нетипову картину.

Опортуністичні інфекції. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції. Тому пацієнти повинні залишатися під ретельним клінічним спостереженням з боку лікарів, які мають досвід лікування цих захворювань пов’язаних з ВІЛ.

Хвороби печінки. Слід дотримуватися обережності при введенні ламівудину будь-яким пацієнтам, ко-інфікованим гепатитом В. Ламівудин є інгібітором реплікації вірусу гепатиту В. Пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які лікуються комбінованою антиретровірусною терапією, мають підвищений ризик розвитку тяжких та потенційно летальних побічних ефектів з боку печінки. У разі сумісного застосування з іншими противірусними препаратами для лікування гепатиту В і С слід звернутися до відповідної інструкції з медичного застосування цих препаратів.

Припинення дії ламівудину або вірусологічна недостатність після розвитку резистентності до ламівудину може викликати погіршення функцій печінки і спалах гепатиту.

Хворі з уже існуючими печінковими дисфункціями, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищений ризик порушення функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії та мають знаходитися під медичним наглядом. У разі появи ознак погіршення хвороби печінки для таких пацієнтів слід зважити можливість перерви або припинення лікування (наведено в розділі «Особливості застосування»).

Остеонекроз. Хоча етіологія остеонекрозу вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), про випадки остеонекрозу повідомлялося головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Пацієнтів слід попередити про необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності у суглобах або рухових порушень.

Ламівудин не можна застосовувати з іншими препаратами, що містять ламівудин. Внаслідок розвитку резистентності або відсутності адитивних антиретровірусних ефектів, препарат не слід застосовувати з емприцитабіном (див розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Застосування ламівудину з кладрибіном не рекомендують (див розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Дані про безпеку застосування ламівудину у період вагітності для людини обмежені. Дослідження на людях показали, що ламівудин проникає крізь плаценту. Застосування препарату у період вагітності виправдане лише у випадку, коли очікувана користь для матері переважає можливий ризик для плода. Дані, отримані у дослідах на кролях, свідчать про ризик ранньої загибелі ембріонів.

Повідомлялося про легке минуще підвищення рівня лактату в сироватці крові, що може бути наслідком порушення функції мітохондрій, у новонароджених та немовлят, на яких мали вплив нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази у період вагітності або пологів. Клінічне значення цього підвищення рівня лактату в сироватці крові невідоме.

Існують також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, судоми та інші неврологічні захворювання. Проте причинний зв’язок цих проявів із впливом нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази у період вагітності або пологів не встановлений. Ці дані не стосуються рекомендацій щодо застосування антиретровірусних препаратів вагітним для попередження вертикальної передачі ВІЛ.

Експерти системи охорони здоров’я рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам відмовитися від годування груддю своїх немовлят з метою уникнення передачі їм ВІЛ-інфекції. Після перорального застосування ламівудин екскретується у грудне молоко людини у тих же концентраціях, у яких він був у плазмі (1-8 мкг/мл). Оскільки ламівудин і вірус проникають у грудне молоко, матерям, які застосовують ламівудин, не рекомендується годувати груддю.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Відповідні дані клінічних досліджень відсутні, фармакологія ламівудину не дає підстав очікувати будь-якого негативного впливу. Проте, оцінюючи здатність пацієнта керувати транспортними засобами та іншими механізмами, слід враховувати його клінічний стан і профіль побічних ефектів ламівудину.

 

Спосіб застосування та дози.

Лікування ламівудином призначає спеціаліст, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Ламівудин можна приймати незалежно від вживання їжі.

З метою гарантування прийому повної дози препарату бажано таблетку проковтувати цілою, без подрібнення. Для лікування пацієнтів, які не можуть проковтнути цілу таблетку, можна застосувати препарат у формі розчину для внутрішнього застосування. Також таблетку можна подрібнити та додати до невеликої кількості їжі або рідини, які слід вжити одразу.

Дорослі та підлітки з масою тіла не менше 30 кг

Рекомендована доза ламівудину – 300 мг на добу (1 таблетка 2 рази на добу або 2 таблетки 1 раз на добу).

Діти з масою тіла від 21 до 30 кг

Рекомендована доза ламівудину – ½ таблетки вранці та 1 таблетка ввечері або 1½ таблетки 1 раз на добу.

Діти з масою тіла від 14 до 21 кг

Рекомендована доза ламівудину – ½ таблетки 2 рази на добу або 1 таблетка 1 раз на добу.

Діти з масою тіла до 14 кг

Рекомендується приймати препарат у формі розчину для перорального застосування.

Діти віком до 3 місяців

Даних щодо застосування препарату цій віковій групі пацієнтів недостатньо.

Пацієнти з нирковою недостатністю

У хворих із помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності концентрація ламівудину підвищується через знижений кліренс, тому дози для пацієнтів із кліренсом креатиніну менше 50 мл/хв слід зменшити. Для дітей з нирковою недостатністю доза зменшується у тому ж процентному співвідношенні.

 

 

Пацієнти з печінковою недостатністю

Дані, отримані при лікуванні пацієнтів з помірною і тяжкою печінковою недостатністю, показують, що ламівудин не має істотного впливу на функцію печінки. Тому необхідності у корекції дози в цьому випадку немає.

Пацієнти літнього віку

Спеціальних даних немає, однак рекомендується приділяти особливу увагу цій групі хворих у зв’язку з віковими змінами, наприклад зниженням функції нирок і зміною гематологічних показників.

 

 

Діти.

Застосовувати для лікування дітей з масою тіла від 14 кг. Дітям віком від 3 місяців застосовують препарат у формі розчину для перорального застосування.

 

Передозування.

Симптоми. Дані про випадки гострого передозування у людей обмежені. Летальних випадків не було, всі пацієнти одужали. Специфічних явищ або симптомів, характерних для передозування, не виявлено.

Лікування. У разі передозування за пацієнтом потрібно спостерігати і при необхідності застосовувати стандартну підтримуючу терапію. Оскільки ламівудин діалізується, можна застосовувати гемодіаліз, хоча цей спосіб лікування недостатньо вивчений.

 

Побічні реакції.

Повідомлялося про певну побічну дію під час лікування ВІЛ-інфекції із застосуванням ламівудину як окремо, так і в поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами. У багатьох випадках залишилося нез’ясованим, чи пов’язана побічна дія із застосуванням препарату, чи вона є наслідком самого захворювання.

Для  визначення частоти виникнення побічних ефектів застосовується така класифікація: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100, < 1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), рідко (> 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000).

Гематологічні показники.

Нечасто: анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія.

Дуже рідко: істинна еритроцитарна аплазія.

Метаболізм та розлади травлення.

Часто: гіперлактатемія.

Рідко: лактоацидоз (див. розділ «Особливості застосування»).

Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота цього виникнення залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну  комбінацію препаратів.

З боку нервової системи.

Часто: головний біль, безсоння.

Дуже рідко: парестезії. Описано випадки периферичної нейропатії.

З боку дихальної системи.

Часто: кашель, симптоми застуди.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Часто: нудота, блювання, біль і спазм у верхній половині живота, діарея.

Рідко: панкреатит, підвищення рівня амілази сироватки крові.

З боку гепатобіліарної системи.

Нечасто: минуще підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АЛТ).

Рідко: гепатит.

З боку шкіри.

Часто: висипання, алопеція.

Рідко: ангіоневротичний набряк.

З боку скелетно-м’язової системи.

Часто: артралгія, м’язові розлади.

Рідко: рабдоміоліз.

Інші.

Часто: втомлюваність, погане самопочуття, гарячка.

При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, інколи летальні, асоційовані з тяжкою гепатомегалією та печінковим стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «Особливості застосування»).

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з перерозподілом жиру в організмі (ліподистрофією) у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, зокрема із втратою периферичного підшкірного жиру, збільшенням кількості внутрішньочеревного та вісцерального жиру, гіпертрофією молочних залоз і накопиченням жиру у дорсоцервікальній ділянці («горб буйвола»).

Під час імунного відновлення також повідомлялося про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса та аутоімунний гепатит), хоча їх початок є більш варіабельним і може виникати через багато місяців після початку лікування та інколи мати нетипову картину (наведено в розділі «Особливості застосування»).

Про випадки остеонекрозу повідомлялося головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Частота яких невідома (див. розділ «Особливості застосування»).

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ^оС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 60 таблеток у контейнері. По 1 контейнеру у пачці з картону.

 

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

ПрАТ «Технолог».

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 20300, Черкаська обл., місто Умань, вулиця Стара прорізна, будинок 8.