ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ЛАНЗА
(LANZA)
Cклад:
діюча речовина: лансопразол;
1 капсула містить лансопразолу 30 мг;
допоміжні речовини: цукрові пелети, сахароза, маніт (Е 421), натрію дигідрофосфат дигідрат, магнію карбонат легкий, полісорбат 80, кальцію кармелоза, повідон;
оболонка капсули: гіпромелоза, гіпромелози фталат, титану діоксид (Е 171), спирт цетиловий.
Лікарська форма. Капсули.
Основні фізико-хімічні властивості: капсули білого або майже білого кольору. Містять гранули від білого до майже білого кольору.
Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки і гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи.
Код АТХ А02В С03.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка
Лансопразол є інгібітором протонної помпи шлунка. Лансопразол пригнічує кінцеву стадію утворення кислоти шлункового соку шляхом уповільнення активності H+/K+-АТФ-ази у парієтальних клітинах слизової оболонки шлунка. Пригнічення є дозозалежним та оборотним, а також впливає на базальну та стимульовану секрецію шлункового соку. Лансопразол накопичується у парієтальних клітинах і перетворюється на свою активну форму у їх кислому середовищі, внаслідок чого вступає в реакцію з сульфгідрильною групою H+/K+-АТФ-ази, що призводить до пригнічення активності ферменту.
Вплив на секрецію шлункового соку
Лансопразол є специфічним інгібітором протонної помпи у парієтальних клітинах. Разова пероральна доза лансопразолу 30 мг пригнічує секрецію шлункового соку, стимульовану пентагастрином, приблизно на 80 %. Повторне введення препарату протягом 7 днів зумовлює пригнічення секреції шлункового соку на 90 %. Лансопразол відповідним чином впливає на базальну секрецію шлункового соку. Разова пероральна доза 30 мг знижує базальну секрецію приблизно на 70 %, що спричиняє полегшення симптомів у пацієнтів після прийому першої дози. Через 8 днів після повторного застосування базальна секреція знижується приблизно на 85 %. Швидке полегшення симптомів настає після застосування однієї капсули (30 мг) 1 раз на добу; у більшості пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки полегшення настає через 2 тижні, а у пацієнтів з виразкою шлунка та езофагеальним рефлюксом – через 4 тижні. Внаслідок зниження кислотності шлунка лансопразол утворює середовище, в якому певні антибіотики є ефективними проти Helicobacter pylori.
Фармакокінетика
Лансопразол є рацематом двох активних енантіомерів, які біологічно перетворюються в активну форму у кислому середовищі парієтальних клітин шлунка. Оскільки лансопразол швидко інактивується шлунковим соком, його слід застосовувати перорально у кишковорозчинній лікарській формі для забезпечення системного всмоктування.
Всмоктування та розподіл
Лансопразол проявляє високу біодоступність (80–90 %) після застосування разової дози. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1,5–2 годин. Споживання їжі уповільнює всмоктування лансопразолу та знижує біодоступність приблизно на 50 %. Зв’язування препарату з білками плазми крові становить 97 %.
Під час досліджень виявлено, що при застосуванні вмісту відкритих капсул, а також при застосуванні невідкритих капсул AUC була такою ж, що і при розчиненні вмісту капсул у невеликій кількості апельсинового, яблучного або томатного соку, змішаного з ложкою яблучного або грушевого соку, або при розмішуванні у ложці йогурту, пудингу чи домашнього сиру. Аналогічна AUC спостерігалася при розчиненні вмісту капсул у яблучному соку та введенні через назогастральний зонд.
Біотрансформація та виведення
Більша частина лансопразолу швидко метаболізується у печінці, а метаболіти виводяться нирками та з жовчю. Метаболізм лансопразолу відбувається головним чином за допомогою ферментів CYP2C19 та CYP3A4. Період напіввиведення лансопразолу з плазми крові становить 1–2 години після застосування разових та багаторазових доз здоровими добровольцями. Дані про накопичення речовини після багаторазових доз у здорових добровольців відсутні. У плазмі крові відзначали наявність cульфону, сульфідів та 5-гідроксильних похідних лансопразолу. У цих метаболітів відзначали незначну антисекреторну активность або її відсутність.
Результати досліджень з введенням 14C-міченого лансопразолу свідчать про те, що приблизно одна третина радіоактивної дози виводиться з сечею, а дві третини – з калом.
Фармакокінетика у пацієнтів літнього віку
Кліренс лансопразолу зменшується у пацієнтів літнього віку, а період напіввиведення збільшується приблизно на 50–100 %. У пацієнтів літнього віку максимальна концентрація у плазмі крові не збільшується.
Фармакокінетика у дітей
Дослідження фармакокінетики у дітей віком від 1–17 років показало аналогічний вплив порівняно з дорослими при введенні доз 15 мг дітям з масою тіла менше 30 кг та доз 30 мг дітям з масою тіла більше 30 кг. Під час дослідження дози 17 мг/м2 поверхні тіла або 1 мг/кг маси також вивчали вплив лансопразолу у дітей віком від 2–3 місяців до 1 року порівняно з дорослими.
Більший вплив лансопразолу спостерігався у немовлят віком до 2–3 місяців порівняно з дорослими при введенні разових доз 1 мг/кг та 0,5 мг/кг маси тіла.
Фармакокінетика у пацієнтів з печінковою недостатністю
Вплив лансопразолу подвоюється у пацієнтів з незначною печінковою недостатністю і значним чином збільшується у пацієнтів з помірною та тяжкою печінковою недостатністю.
Повільні метаболізатори CYP2C19
CYP2C19 зазнає генетичного поліморфізму, а 2–6 % населення з генотипом повільного метаболізатора є гомозиготами за мутантним алелем CYP2C19, а тому не мають функціонального ферменту CYP2C19. Вплив лансопразолу у кілька разів вищий у пацієнтів з генотипом, який відповідає повільним метаболізаторам, аніж у пацієнтів з генотипом, який відповідає екстенсивним метаболізаторам.
Клінічні характеристики.
Показання.
- Доброякісна пептична виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, у тому числі пов’язана із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів (НПЗП);
- гастроезофагеальна рефлюксна хвороба;
- синдром Золлінгера – Еллісона;
- для ерадикації Helicobacter pylori (у комбінації з антибіотиками).
Протипоказання.
- Гіперчутливість до лансопразолу або до будь-якого іншого компонента лікарського засобу;
- одночасне застосування з атазанавіром;
- злоякісні новоутворення травного тракту.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Вплив лансопразолу на дію інших лікарських засобів
Препарати з рН-залежною абсорбцією
Лансопразол може впливати на абсорбцію інших лікарських засобів, абсорбція яких залежить від рівня рН шлунка.
Інгібітори ВІЛ-протеаз
Одночасне застосування лансопразолу й інгібіторів ВІЛ-протеази, абсорбція яких залежить від рН шлункового соку, такими як атазанавір, протипоказане, а нелфінавір – не рекомендується через значне зниження їх біодоступності (див. розділ «Особливості застосування»).
Дослідження у здорових добровольців показало, що при одночасному застосуванні лансопразолу (60 мг на добу) й атазавіру (400 мг) значно знижувалася експозиція атазанавіру (приблизно на 90 % для AUC та Cmax).
Кетоконазол та ітраконазол
Абсорбція кетоконазолу та ітраконазолу зростає у присутності кислоти шлункового соку. Одночасне застосування з лансопразолом може призвести до субтерапевтичних концентрацій кетоконазолу та ітраконазолу. Тому необхідно уникати такої комбінації.
Дигоксин
Одночасне застосування лансопразолу і дигоксину може призвести до підвищення рівня дигоксину в плазмі крові. Тому потрібно ретельно контролювати рівень дигоксину в плазмі крові і у разі необхідності коригувати дозу дигоксину на початку та перед закінченням лікування лансопразолом.
Метотрексат
Одночасне застосування з метотрексатом у високих дозах може підвищувати та подовжувати рівні метотрексату та/або його метаболітів у сироватці крові, що може призвести до токсичності метотрексату.
Варфарин
Одночасне застосування лансопразолу 60 мг і варфарину не впливало на фармакокінетику варфарину або міжнародного нормалізованого відношення МНВ. Однак були повідомлення про підвищення МНВ та протромбінового часу при одночасному застосуванні інгібіторів протонної помпи і варфарину. Підвищення MHВ та протромбінового часу може призвести до патологічних кровотеч і навіть до летального наслідку. При одночасному застосуванні лансопразолу і варфарину слід проводити ретельний моніторинг показників MHВ та протромбінового часу.
Лікарські засоби, що метаболізуються ферментами Р450
Лансопразол може підвищувати у плазмі крові концентрацію препаратів, що метаболізуються CYP3А4. Необхідно з обережністю призначати комбінацію лансопразолу з лікарськими засобами, які залежать від метаболізму CYP3А4 і мають вузьке «терапевтичне вікно».
Теофілін
При одночасному застосуванні лансопразолу з теофіліном відзначається незначне зниження концентрації теофіліну у плазмі крові, що може призвести до зниження очікуваного клінічного ефекту. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів при одночасному застосуванні лансопразолу і теофіліну.
Такролімус
При одночасному застосуванні лансопразолу і такролімусу [субстрат CYP3A і P-глікопротеїну (P-gp)] може підвищуватися експозиція такролімусу до 81 %. Тому слід контролювати рівень такролімусу в плазмі крові на початку та після припинення комбінованої терапії з лансопразолом.
Лікарські засоби, що переносяться Р-глікопротеїном
Результати досліджень in vitro свідчать, що лансопразол інгібує транспортні протеїни, P-gp. Клінічне значення цього явища невідомо.
Вплив інших лікарських засобів на дію лансопразолу
Лікарські засоби, що інгібують CYP2C19
Флувоксамін
Одночасне застосування лансопразолу з інгібітором CYP2C19 флувоксаміном призводить до значного підвищення (у 4 рази) концентрації лансопразолу у плазмі крові — необхідно розглянути можливість зниження дози.
Індуктори CYP2С19 та CYP3А4
Індуктори ферментів, що впливають на CYP2С19 та CYP3А4, такі як рифампіцин, трава звіробою (Hypericum perforatum), можуть значно знизити концентрацію лансопразолу у плазмі крові.
Інші
Сукральфат та антацидні лікарські засоби можуть зменшувати біодоступність лансопразолу, через що лансопразол необхідно приймати мінімум через 1 годину після прийому цих препаратів.
Не було виявлено клінічно значущої взаємодії між лансопразолом і нестероїдними протизапальними лікарськими засобами, хоча досліджень таких взаємодій не проводилося.
Особливості застосування.
Перед призначенням лікарського засобу слід виключити можливість злоякісних новоутворень у шлунку та стравоході, оскільки препарат може замаскувати симптоми і таким чином відкласти встановлення правильного діагнозу, тому перед початком та після закінчення курсу лікування лансопразолом слід провести ендоскопічний контроль з біопсією.
У пацієнтів, які приймали лансопразол, спостерігався гострий тубулоінтерстиціальний нефрит. Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит може розвинутися в будь-який момент при застосуванні лансопразолу (див. розділ «Побічні реакції»).
Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит може прогресувати до ниркової недостатності.
У разі підозри на гострий тубулоінтерстиціальний нефрит прийом лансопразолу слід припинити та негайно розпочати відповідне лікування.
Лансопразол, як і інші інгібітори протонної помпи, може спричинити зростання кількості мікроорганізмів, що знаходяться у шлунково-кишковому тракті. Це збільшує ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, спричинених умовно-патогенними мікроорганізмами, такими як Salmonella і Campylobacter та Clostridium difficile, особливо у госпіталізованих пацієнтів.
Одночасне застосування лансопразолу й інгібіторів ВІЛ-протеази не рекомендується. Оскільки концентрація атазанавіру та нелфанавіру залежить від шлункової кислотності, їх біодоступність може значно знижуватися (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо одночасне застосування лансопразолу з інгібіторами ВІЛ-протеази необхідне, рекомендується ретельний моніторинг стану пацієнта.
Тяжка гіпомагніємія спостерігалася у пацієнтів, які застосовували інгібітори протонної помпи, такі як лансопразол, протягом мінімум 3 місяців, у більшості випадків – протягом року. Можуть виникати тяжкі прояви гіпомагніємії, такі як втома, судоми, марення, конвульсії, запаморочення та шлуночкова аритмія, але вони можуть починатися раптово. У більшості пацієнтів симптоми гіпомагніємії нівелювались після замісної терапії магнієм, а також після припинення застосування інгібітору протонної помпи.
Для пацієнтів, які будуть отримувати пролонговану терапію або застосовувати інгібітори протонної помпи одночасно з дигоксином або лікарськими засобами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретиками), рекомендується вимірювання концентрації магнію перед початком лікування інгібіторами протонної помпи і періодично протягом курсу терапії.
Зростання рівня хромограніну A (CgA) у сироватці крові може впливати на результати досліджень нейроендокринних пухлин. Для уникнення цього впливу терапію лансопразолом потрібно припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA. Необхідне тимчасове припинення терапії інгібіторами протонної помпи принаймні за 14 днів до визначення рівнів CgA при проведенні повторного тесту, якщо при першому дослідженні рівні CgA та гастрину є високими.
Щоденний прийом будь-яких лікарських засобів, які пригнічують секрецію кислоти шлункового соку, протягом тривалого періоду (наприклад, протягом декількох років) може призводити до мальабсорбції ціанокобаламіну (вітаміну В12), гіпо- та ахлоргідрії. Це слід враховувати при лікуванні пацієнтів із синдромом Золлінгера — Еллісона та іншими гіперсекреторними патологічними станами, що потребують довгострокової терапії, пацієнтів зі зниженою масою тіла або з факторами ризику зниження абсорбції вітаміну В12 (наприклад пацієнти літнього віку), якщо терапія довготривала або якщо спостерігаються клінічні симптоми, пов’язані з дефіцитом ціанокобаламіну.
Слід з обережністю призначати лансопразол пацієнтам із помірною та тяжкою печінковою недостатністю.
Під впливом лансопразолу знижується кислотність шлункового соку, що збільшує ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, спричинених умовно-патогенними мікроорганізмами, такими як Salmonella і Campylobacter. При лікуванні пацієнтів із виразками шлунка та дванадцятипалої кишки слід враховувати, як етіологічний фактор, можливість інфікування Helicobacter pylori. Якщо лансопразол застосовується в комбінації з антибіотиками для ерадикаційної терапії Helicobacter pylori, слід дотримуватися інструкцій для медичного застосування цих лікарських засобів.
Через обмеженість даних щодо безпеки застосування лансопразолу як підтримуючої терапії тривалістю більше 1 року необхідно регулярно проводити оцінку співвідношення ризик/користь для даної групи пацієнтів.
У поодиноких випадках можливе виникнення коліту при застосуванні лансопразолу. Тому терапію слід негайно припинити при наявності у пацієнтів гострої або стійкої діареї.
За винятком пацієнтів з ерадикацією інфекції Helicobacter pylori, при тяжкій стійкій діареї терапію лансопразолом необхідно негайно припинити, оскільки є ризик виникнення мікроскопічного коліту з потовщенням шару колагену або інфільтрацією клітин запалення підслизової основи товстого кишечнику. У більшості випадків симптоми мікроскопічного коліту зникають після відміни препарату.
Лікування та профілактику пептичної виразки слід обмежити у пацієнтів, які потребують тривалого лікування НПЗП або входять до групи ризику, наприклад через шлунково-кишкові кровотечі, перфорації або виразки в анамнезі, похилий вік, одночасне застосування лікарських засобів, які підвищують ризик розвитку захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (кортикостероїди або антикоагулянти), наявність тяжких супутніх захворювань або тривале застосування максимальних рекомендованих доз НПЗП.
Інгібітори протонної помпи, особливо ті, що застосовуються у високих дозах та протягом тривалого часу (більше 1 року), дещо підвищують ризик перелому стегна, зап’ястка або хребта, насамперед у пацієнтів літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Результати експериментальних досліджень свідчать про те, що інгібітори протонної помпи підвищують загальний ризик переломів на 10–40 %. Деякі з цих випадків можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком остеопорозу мають знаходитися під наглядом лікаря відповідно до чинних клінічних рекомендацій. Вони мають споживати кальцій і вітамін D у достатній кількості.
Застосування інгібіторів протонної помпи повʼязують із дуже рідкими випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту потрібно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи підвищує ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.
Допоміжні речовини.
Лікарський засіб містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції чи недостатністю сахарази-ізомальтази не слід його застосовувати.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Дослідження із застосуванням лансопразолу у вагітних жінок не проводились. У дослідженнях на тваринах з вивчення впливу на репродуктивну функцію не було виявлено жодних ефектів на розвиток ембріона/плода при пероральному застосуванні лансопразолу.
Лансопразол протипоказаний в період вагітності.
Годування груддю. Даних щодо екскреції лансопразолу з грудним молоком людини немає. У дослідженнях на тваринах було виявлено, що лансопразол присутній в молоці тварин. Рішення щодо продовження/припинення грудного вигодовування або про продовження/припинення терапії лансопразолом слід приймати з урахуванням користі грудного вигодовування для дитини і користі терапії лансопразолом для жінки.
Фертильність. Даних щодо впливу лансопразолу на фертильність людини немає. У дослідженнях на тваринах лансопразол не порушував фертильність.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Під час керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами необхідно враховувати можливість виникнення побічних реакцій з боку нервової системи й органів зору, таких як запаморочення, вертиго, розлади зору та сонливість. У цих станах здатність реагувати може знижуватися.
Спосіб застосування та дози.
Застосовувати дорослим всередину. Зазвичай доза становить 30 мг 1 раз на добу за 30–40 хвилин до прийому їжі, капсули приймати не розжовуючи, запиваючи 150–200 мл води. Якщо це неможливо, капсулу можна розкрити, розчинити її вміст у невеликій кількості яблучного соку (приблизно 1 столова ложка) і негайно проковтнути не розжовуючи. Таку саму процедуру слід провести, якщо препарат вводити через назогастральний зонд.
Дозування і термін лікування визначає лікар індивідуально, залежно від клінічної ситуації та характеру перебігу захворювання.
Максимальна добова доза препарату становить 60 мг; для пацієнтів із порушеннями функції печінки – 30 мг. Для пацієнтів із синдромом Золлінгера – Еллісона дози можуть бути збільшені.
Якщо потрібно прийняти 2 добові дози, пацієнт має прийняти одну перед сніданком, а іншу – перед вечерею.
Якщо пацієнт не прийняв препарат у призначений час, він має прийняти його якомога швидше. Однак, якщо залишилося небагато часу до прийому наступної дози, пацієнтові не можна приймати пропущену дозу.
Виразка дванадцятипалої кишки
Доза препарату для лікування активної виразки становить 30 мг 1 раз на добу протягом 2–4 тижнів. Доза для лікування виразок, спричинених прийомом НПЗП, становить 30 мг 1 раз на добу. Лікування триває 4–8 тижнів.
Доброякісна пептична виразка шлунка
Доза препарату для лікування активної виразки становить 30 мг 1 раз на добу протягом 8 тижнів. Доза для лікування виразок, спричинених прийомом НПЗП, становить 30 мг 1 раз на добу протягом 4–8 тижнів.
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба
При середній та тяжкій формах рекомендована доза – 30 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Якщо ерозивний езофагіт не виліковується протягом 4 тижнів, тривалість лікування може бути вдвічі довшою. Доза для довготривалої профілактики рецидиву ерозивного езофагіту становить 30 мг 1 раз на добу. Безпека та ефективність підтримуючої терапії лансопразолом підтверджена для 12-місячного прийому.
Ерадикація Helicobacter pylori
Доза становить 30 мг препарату 2 рази на добу (перед сніданком та перед вечерею). Пацієнтові необхідно приймати препарат разом з антибіотиками за затвердженими схемами протягом 1–2 тижнів.
Синдром Золлінгера — Еллісона
Дозу лікарського засобу підбирати індивідуально так, щоб базальна секреція кислоти не перевищувала 10 ммоль/год. Рекомендована початкова доза лікарського засобу становить 60 мг 1 раз на добу перед сніданком. Якщо пацієнт приймає дози понад 120 мг, йому слід приймати першу половину добової дози перед сніданком, а другу половину – перед вечерею. Лікування триває до зникнення клінічних показань.
Порушення функції печінки та нирок
Пацієнти з порушеннями функції печінки та нирок легкого або помірного ступеня не потребують коригування дози.
Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки слід приймати найменші ефективні дози препарату, але не більше 30 мг на добу.
Пацієнти літнього віку
При застосуванні препарату немає необхідності коригувати дозу.
Діти.
Лансопразол не призначений для застосування дітям.
Передозування.
Симптоми передозування лансопразолу у людей не відомі (хоча гостра токсичність буде низькою). Однак під час досліджень при введенні добових доз до 180 мг лансопразолу перорально або до 90 мг внутрішньовенно побічні реакції не виникали.
При передозуванні можливе посилення проявів побічних реакцій (див. розділ «Побічні реакції»).
У випадку передозування необхідний нагляд за станом пацієнта. Гемодіаліз неефективний. Для зменшення всмоктування препарату потрібно прийняти активоване вугілля. У разі прийому надлишкової дози проводять симптоматичне та підтримуюче лікування.
Побічні реакції.
Побічні реакції наведені за системами організму та поділені на категорії за частотою появи:
часто (³1/100, <1/10); нечасто (³1/1000, <1/100); рідко (³1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), невідомо (не можна визначити за наявними даними).
|
Системи органів |
Частота виникнення |
Побічні реакції |
|
З боку кровоносної та лімфатичної систем |
Нечасто |
Тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкопенія |
|
Рідко |
Анемія |
|
|
Дуже рідко |
Агранулоцитоз, панцитопенія |
|
|
З боку імунної стстеми |
Дуже рідко |
Анафілактичний шок |
|
Розлади метаболізму та харчування |
Невідомо |
Гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія, гіпокаліємія |
|
Психічні розлади |
Нечасто |
Депресія |
|
Рідко |
Безсоння, галюцинації, сплутаність свідомості |
|
|
Невідомо |
Зорові галюцинації |
|
|
З боку нервової системи |
Часто |
Головний біль, запаморочення |
|
Рідко |
Підвищена збудливість, вертиго, парестезії, сонливість, тремор |
|
|
З боку органів зору |
Рідко |
Порушення зору |
|
З боку травногого тракту |
Часто |
Блювання, діарея, біль у животі, запор, метеоризм, сухість у роті/спрага, поліпи фундальних залоз шлунка (доброякісні) |
|
Рідко |
Глосит, кандидоз слизових оболонок травного тракту, панкреатит, зміни смаку |
|
|
Дуже рідко |
Коліт, стоматит |
|
|
З боку печінки і жовчовивідних шляхів |
Часто |
Підвищення рівнів ферментів печінки |
|
Рідко |
Гепатит, жовтяниця |
|
|
З боку шкіри та підшкірної клітковини |
Часто |
Кропив’янка, свербіж, висипання |
|
Рідко |
Петехії, пурпура, алопеція, поліморфна еритема, світлочутливість |
|
|
Дуже рідко |
Синдром Стівенса – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз |
|
|
Невідомо |
Підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування») |
|
|
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини |
Нечасто |
Артралгія, міалгія, переломи стегнової кістки, зап’ястка або хребта (див. розділ «Особливості застосування») |
|
Рідко |
Тубулоінтерстиціальний нефрит (з можливим прогресуванням до ниркової недостатності) |
|
|
З боку репродуктивної системи та молочних залоз |
Рідко |
Гінекомастія |
|
Загальні розлади та місцеві реакції |
Часто |
Підвищена втомлюваність |
|
Нечасто |
Ангіоневротичний набряк |
|
|
Рідко |
Гарячка, гіпергідроз, ангіоневротичний набряк, анорексія, імпотенція |
|
|
Лабораторні дослідження |
Дуже рідко |
Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів, гіпонатріємія |
Повідомлення про підозрювані побічні реакції.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити безперервне спостереження співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням лікарського засобу. Спеціалісти у галузі охорони здоров’я повинні подавати інформацію про будь-які підозрювані побічні реакції за допомогою національної системи звітності.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 капсул у блістері; по 2 блістери у картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Дженом Біотек Пвт. Лтд.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Плот номер D-121, 122, 123, ЕмАйДіСі Малегаон, Тал. Сіннар, Насік 422103, штат Махараштра, Індія.