ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ЛІНЕТЕРО
(LINETERO)
Склад:
діюча речовина: лінезолiд;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 600 мг лінезолiду;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, гіпромелоза, калію полакрилін, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, Opadry White 03B58895 (склад: гіпромелоза (E464), макрогол, титану діоксид (Е 171), віск карнаубський).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: білого або майже білого кольору, овальні, зі скошеними краями, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою з гравіюванням «І» з одного боку і «22» з іншого.
Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Код АТХ J01X X08.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Лінезолід – це антибактеріальний препарат. У рандомізованому, перехресному, контрольованому за допомогою препарату порівняння і плацебо, ретельному дослідженні інтервалу QT з участю 40 здорових добровольців препарат Лінезолід застосовували однократно у дозі 600 мг за допомогою 1-годинної внутрішньовенної інфузії, однократно у дозі 1 200 мг за допомогою 1-годинної внутрішньовенної інфузії, а також вводили плацебо і одноразову пероральну дозу препарату порівняння. Після введення препарату Лінезолід у дозах 600 мг і 1200 мг не виявлено значного його впливу на інтервал QTc при максимальній концентрації препарату у плазмі крові та в будь-який інший час.
Фармакокінетика.
Середні показники фармакокінетики лінезоліду у дорослих після однократного і багатократного перорального і внутрішньовенного застосування препарату подані в Таблиці 1.
Таблиця 1. Середні показники фармакокінетики лінезоліду у дорослих
|
Доза лінезоліду |
Cmax мкг/мл |
Cmin мкг/мл |
Tmax год |
AUC * мкг•год/мл |
t1/2 год |
CL мл/хв |
|
Таблетки по 400 мг одноразова доза † кожні 12 годин |
8,1 (1,83) 11 (4,37) |
--- 3,08 (2,25) |
1,52 (1,01) 1,12 (0,47) |
55,1 (25) 73,4 (33,5) |
5,2 (1,5) 4,69 (1,7) |
146 (67) 110 (49) |
|
Таблетки по 600 мг одноразова доза кожні 12 годин |
12,7 (3,96) 21,2 (5,78) |
--- 6,15 (2,94) |
1,28 (0,66) 1,03 (0,62) |
91,4 (39,3) 138 (42,1) |
4,26 (1,65) 5,4 (2,06) |
127 (48) 80 (29) |
|
600 мг, внутрішньовенна ін’єкція ‡ одноразова доза кожні 12 годин |
12,9 (1,6) 15,1 (2,52) |
--- 3,68 (2,36) |
0,5 (0,1) 0,51 (0,03) |
80,2 (33,3) 89,7 (31) |
4,4 (2,4) 4,8 (1,7) |
138 (39) 123 (40) |
|
600 мг, оральна суспензія одноразова доза |
11 (2,76) |
--- |
0,97 (0,88) |
80,8 (35,1) |
4,6 (1,71) |
141 (45) |
* AUC для одноразової дози = AUC0-¥; для багаторазової дози = AUC0-t .
† Дані, нормалізовані до дози 375 мг .
‡ Дані, нормалізовані до дози 625 мг. Внутрішньовенну дозу вводили за допомогою інфузії, тривалістю 0,5 год.
Cmax = максимальна концентрація препарату у плазмі крові; Cmin = мінімальна концентрація препарату у плазмі крові; Tmax = час до досягнення Cmax; AUC = площа під кривою «концентрація – час»; t1/2 = період напіввиведення; CL = системний кліренс.
Абсорбція
Лінезолід інтенсивно всмоктується після застосування перорально. Максимальні концентрації у плазмі крові досягаються приблизно через 1 – 2години після застосування, а абсолютна біодоступність препарату становить близько 100 %. Тому лінезолід можна застосовувати перорально або внутрішньовенно без корекції дози.
Лінезолід можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Час до досягнення максимальної концентрації збільшується з 1,5 до 2,2 години, і Cmax знижується приблизно на 17 % при застосуванні лінезоліду з їжею з високим вмістом жирів. Проте загальна експозиція, яка оцінюється за AUC0‑¥, подібна в обох випадках.
Розподіл
Дослідження фармакокінетики показали, що лінезолід швидко розподіляється у тканинах з доброю перфузією. Приблизно 31 % лінезоліду зв’язується з білками плазми крові, і це не залежить від концентрації препарату. Об’єм розподілу лінезоліду в рівноважному стані у здорових дорослих добровольців становить у середньому 40 – 50л.
Концентрації лінезоліду визначалися в різних рідинах у обмеженій кількості учасників – добровольців у дослідженнях фази 1 після багатократного введення лінезоліду. Відношення концентрації лінезоліду в слині до концентрації у плазмі крові становило 1,2:1, а відношення концентрації лінезоліду в поті до концентрації у плазмі крові – 0,55:1.
Метаболізм
Лінезолід переважно метаболізується за допомогою окислення морфолінового кільця з утворенням двох неактивних похідних карбонової кислоти з розімкненим кільцем: метаболіту аміноетоксіоцтової кислоти (А) і метаболіту гідроксіетилгліцину (В). Припускають, що метаболіт А утворюється ферментативним шляхом, тоді як утворення метаболіту В опосередкується неферментативним механізмом, що включає хімічне окислення в умовах in vitro. Дослідження in vitro продемонстрували, що лінезолід мінімально метаболізується з можливою участю у цьому процесі системи цитохрому людини Р450. Проте метаболічні шляхи для лінезоліду до кінця не вивчені.
Виведення
Ненирковий кліренс становить приблизно 65 % від загального кліренсу лінезоліду. У рівноважному стані приблизно 30 % дози препарату виявляється в сечі у вигляді лінезоліду, 40 % – у вигляді метаболіту В і 10 % – у вигляді метаболіту А. Середній нирковий кліренс лінезоліду становить 40 мл/хв, що вказує на чисту канальцеву реабсорбцію. Лінезолід у калі практично не визначається, тоді як приблизно 6 % дози препарату виявляється в калі у вигляді метаболіту В і 3 % – у вигляді метаболіту А.
Незначна нелінійність кліренсу спостерігалася при підвищенні дози лінезоліду, що, очевидно, є наслідком нижчого ниркового і нениркового кліренсу цього препарату при його вищих концентраціях. Проте ця різниця у кліренсі була незначна і не впливала на уявний період напіввиведення.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами анаеробних або аеробних грампозитивних мікроорганізмів, включаючи інфекції, що супроводжуються бактеріємією, такі як:
- нозокоміальна пневмонія;
- негоспітальна пневмонія;
- ускладнені інфекції шкіри та її структур, зокрема інфекції на тлі діабетичної стопи без супутнього остеомієліту, спричинені Staphylococcus aureus (метициліночутливими та метицилінорезистентними ізолятами), Streptococcus pyogenes або Streptococcus agalactiae;
- неускладнені інфекції шкіри та її структур, спричинені Staphylococcus aureus (тільки метициліночутливими ізолятами) або Streptococcus pyogenes;
- інфекції, спричинені ентерококами, включаючи резистентні до ванкоміцину штами Enterococcus faecium та faecalis.
Якщо збудники інфекції включають грамнегативні мікроорганізми, клінічно показана комбінована терапія.
Протипоказання.
Відома гіперчутливість до лінезоліду або до будь-якого іншого компонента препарату.
Лінезолід не слід застосовувати під час прийому будь-яких медичних препаратів, що пригнічують моноаміноксидазу А та В (наприклад, фенелзин, ізокарбоксазид, селегілін, моклобемід), а також протягом двох тижнів після закінчення прийому таких препаратів.
За винятком випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу артеріального тиску, Лінезолід не слід призначати пацієнтам з такими супутніми клінічними станами або у разі супутнього прийому таких препаратів:
- неконтрольована артеріальна гіпертензія, феохромоцитома, карциноїд, тиреотоксикоз, біполярна депресія, шизоафективний розлад, гострі епізоди запаморочення;
- інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти, агоністи 5-НТ1 рецепторів серотоніну (триптани), прямі та непрямі симпатоміметики (включаючи адренергічні бронходилататори, псевдоефедрин, фенілпропаноламін), вазопресори (епінефрин, норепінефрин), допамінергічні сполуки (допамін, добутамін), петидин або буспірон.
Особливі заходи безпеки.
Мієлосупресія
Повідомлялося про випадки мієлосупресії (зокрема анемії, лейкопенії, панцитопенії і тромбоцитопенії) у деяких пацієнтів, які отримували лінезолід. Після відміни лінезоліду порушені гематологічні показники поверталися до рівня, який спостерігався до початку лікування. У пацієнтів літнього віку застосування лінезоліду супроводжується більш високим ризиком виникнення патологічних змін крові порівняно з молодшими пацієнтами. У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (незалежно від того, чи проходять вони процедури діалізу) частота розвитку тромбоцитопенії підвищена. Таким чином, ретельний моніторинг формули крові необхідний у таких групах пацієнтів: пацієнти з уже наявною анемією, гранулоцитопенією або тромбоцитопенією; пацієнти, які отримують супутні препарати, здатні знижувати рівні гемоглобіну, зменшувати кількість формених елементів крові або негативно впливати на кількість чи функціональну активність тромбоцитів; пацієнти з тяжкою формою ниркової недостатності;пацієнти, курс лікування яких триває більш ніж 10 – 14 днів. Застосовувати лінезолід для лікування таких пацієнтів бажано лише у поєднанні з ретельним контролем рівнів гемоглобіну, загального стану крові та, по можливості, кількості тромбоцитів.
Якщо під час лікування лінезолідом розвивається значна мієлосупресія, лікування необхідно зупинити. Винятком є випадки, коли продовження лікування визнане абсолютно необхідним. У таких ситуаціях необхідно проводити ретельний моніторинг загального стану крові та застосовувати відповідні стратегії лікування.
Крім того, рекомендовано щотижня проводити загальний аналіз крові (включаючи визначення рівнів гемоглобіну, кількості тромбоцитів, загальної кількості лейкоцитів та розгорнутої лейкоцитарної формули) у пацієнтів, які проходять лікування лінезолідом, незалежно від початкових показників стану крові.
Під час досліджень у групі пацієнтів, які отримували лінезолід протягом більше 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування), спостерігали підвищення частоти виникнення серйозної анемії. Такі пацієнти частіше потребували переливання крові. Про випадки анемії з потребою у переливанні крові також повідомляли у постмаркетинговий період. Така анемія частіше виникала у пацієнтів, які отримували лінезолід протягом більше 28 днів.
Також у постмаркетинговий період повідомлялося про випадки сидеробластної анемії у пацієнтів, більшість з яких отримувала лінезолід протягом понад 28 днів. Після припинення застосування лінезоліду більшість пацієнтів повністю або частково одужували внаслідок проведення лікування анемії або навіть без лікування.
Діарея та коліт, пов'язані з застосуванням антибіотиків
При застосуванні майже усіх антибіотиків, включаючи лінезолід, повідомлялося про виникнення діареї та коліту, пов'язаних із застосуванням антибіотиків, включаючи псевдомембранозний коліт та пов'язану з Clostridium difficile діарею (CDAD), тяжкість проявів яких може варіювати від помірної діареї до коліту з летальним наслідком. Таким чином, важливо враховувати можливість цього діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування лінезоліду розвивається діарея. У разі наявності підозри на діарею чи коліт, пов'язаний із застосуванням антибіотиків, або при підтвердженні цього діагнозу необхідно припинити поточне лікування антибактеріальними препаратами (включаючи лінезолід) та негайно розпочати відповідні терапевтичні заходи. У таких ситуаціях протипоказане застосування препаратів, які пригнічують перистальтику.
Взаємодії, що спричиняють підвищення артеріального тиску
За винятком випадків, коли можливе спостереження за пацієнтами на предмет підвищення артеріального тиску, лінезолід не слід призначати пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, феохромоцитомою, тиреотоксикозом та у разі супутнього прийому таких типів лікарських засобів, як: прямі і непрямі симпатоміметики (наприклад псевдоефедрин), вазопресори (наприклад епінефрин, норепінефрин), дофамінергічні засоби (наприклад дофамін, добутамін).
Лактатацидоз
При застосуванні лінезоліду повідомляли про розвиток лактатацидозу. Пацієнти, у яких під час застосування лінезоліду виникають прояви метаболічного ацидозу, включаючи рецидивну нудоту або блювання, біль у животі, низький рівень бікарбонатів або гіпервентиляцію, повинні негайно звернутися за медичною допомогою. У разі розвитку молочнокислого ацидозу необхідно зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики.
Дисфункція мітохондрій
Лінезолід пригнічує мітохондріальний синтез білків. У результаті цього пригнічення можуть розвиватися такі побічні реакції, як лактатацидоз, анемія та нейропатія (периферична та зорового нерва). Ці явища більш поширені у разі застосування препарату протягом більше 28 днів.
Серотоніновий синдром
Надходили спонтанні повідомлення про розвиток серотонінового синдрому, пов'язаного з одночасним застосуванням лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включаючи антидепресанти (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну). Таким чином, одночасне застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів протипоказане (див. розділ «Протипоказання»), за винятком випадків, коли таке застосування має вирішальне значення. У таких випадках пацієнт має знаходитись під пильним спостереженням з метою виявлення симптомів серотонінового синдрому, таких як порушення когнітивної функції, гіперпірексія, гіперрефлексія та порушення координації рухів. У разі виникнення цих симптомів лікар має розглянути можливість відміни того чи іншого препарату. Після відміни серотонінергічного препарату можливе виникнення симптомів відміни.
Периферична нейропатія та нейропатія зорового нерва
У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Лінезолід, спостерігався розвиток периферичної нейропатії, а також нейропатії зорового нерва, яка іноді прогресувала до втрати зору. Такі повідомлення у першу чергу стосувались пацієнтів, які отримували лікування протягом більше 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування).
Усім пацієнтам необхідно повідомляти про симптоми порушення зору, такі як зміни гостроти зору, зміни кольорового сприйняття, нечіткість зору або випадання частини поля зору. У таких випадках рекомендовано терміново провести огляд та направити пацієнта до офтальмолога, якщо необхідно. Якщо пацієнт приймає Лінезолід протягом більш ніж 28 днів, йому необхідно регулярно перевіряти зір.
У разі розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва необхідно зважити користь подальшого лікування Лінезолідом та потенційні ризики.
У разі застосування лінезоліду пацієнтам, які проходять або нещодавно проходили лікування антибактеріальними препаратами для лікування туберкульозу, ризик розвитку нефропатій зростає.
Судоми
Повідомлялося про випадки судом у пацієнтів, які отримували терапію препаратом Лінезолід. У більшості випадків ці пацієнти мали судоми в анамнезі. Пацієнтам необхідно повідомляти лікарів, якщо у них раніше виникали судоми.
Інгібітори моноаміноксидази
Лінезолід є неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО) зворотної дії. Проте в дозах, які застосовують для антибактеріальної терапії, він не чинить пригнічувального впливу. У дослідженнях взаємодії лікарських препаратів та дослідженнях безпеки застосування лінезоліду було отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду пацієнтам з основними захворюваннями та про супутнє лікування препаратами, при яких виникають певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване, якщо неможливо проводити пильне спостереження та моніторинг стану пацієнта (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Використання у поєднанні з насиченими тираміном продуктами
Пацієнтам слід рекомендувати уникати споживання великої кількості продуктів, які містять на тирамін (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Суперінфекція
Вплив лінезоліду на нормальну мікрофлору не вивчався у клінічних випробуваннях.
Застосування антибіотиків іноді може призводити до надмірного росту нечутливих організмів. Наприклад, приблизно у 3 % пацієнтів, які отримували лінезолід у рекомендованих дозах, протягом клінічних досліджень спостерігали виникнення кандидозу, пов'язаного з застосуванням препарату. У разі виникнення суперінфекцій під час лікування слід вживати відповідних заходів.
Особливі групи пацієнтів
Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю рекомендовано лише у ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Стать
Немає необхідності в корекції дози препарату залежно від статі.
Порушення фертильної функції
Вплив лінезоліду на репродуктивну функцію чоловіків невідомий.
Клінічні випробування
Безпека та ефективність застосування лінезоліду протягом більше 28 днів не встановлена.
У контрольованих клінічних випробуваннях не брали участь пацієнти з діабетичними ураженнями стоп, пролежнями або ішемічними ураженнями, тяжкими опіками чи гангреною. Таким чином, досвід застосування лінезоліду для лікування таких станів обмежений.
Поява бактерій, резистентних до лікарського засобу
Малоймовірно, що призначення препарату Лінезолід у разі відсутності діагностованої бактеріальної інфекції або з профілактичною метою принесе шкоду пацієнтові або збільшить ризик появи бактерій, резистентних до лікарського засобу.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Інгібітори моноаміноксидази
Лінезолід є неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО) зворотної дії. У дослідженнях взаємодії лікарських препаратів та дослідженнях щодо безпеки застосування лінезоліду було отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду пацієнтам, які отримують супутнє лікування препаратами, що створюють певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване, якщо неможливо проводити пильне спостереження та моніторинг стану пацієнта (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі заходи безпеки»).
Потенційні взаємодії, що призводять до підвищення артеріального тиску
У здорових добровольців з нормальним артеріальним тиском лінезолід посилює підйом артеріального тиску, спричинений псевдоефедрином та фенілпропаноламіду гідрохлоридом. Комбіноване введення лінезоліду та псевдоефедрину або фенілпропаноламіду гідрохлориду призводить до зростання систолічного артеріального тиску в середньому на 30 – 40 мм. рт. ст. порівняно зі зростанням на 11 – 15 мм. рт. ст. під впливом тільки лінезоліду, на 14 – 18 мм. рт. ст. під впливом тільки псевдоефедрину або фенілпропаноламіну та на 8 – 11 мм. рт. ст. при застосуванні плацебо. Аналогічних досліджень у популяції пацієнтів з гіпертензією не проводили. Рекомендовано ретельно підбирати дози препаратів, які чинять вазопресорний вплив, включаючи дофамінергічні препарати, щоб отримати бажаний результат при комбінованому застосуванні лінезоліду з цими препаратами.
Потенційні серотонінергічні взаємодії
Потенційні взаємодії лікарських препаратів вивчали у дослідженні з участю здорових добровольців. Учасники отримували декстрометорфан (дві дози по 20 мг з інтервалом у 4 години) у комбінації з лінезолідом або без нього. У здорових учасників, які отримували лінезолід та декстрометорфан, не спостерігали проявів серотонінового синдрому (сплутаність свідомості, марення, занепокоєння, тремор, патологічний рум'янець, посилене потовиділення, гіперпірексія).
Постмаркетинговий досвід: було отримано одне повідомлення щодо виникнення проявів, подібних до проявів серотонінового синдрому, у пацієнта, який приймав лінезолід та декстрометорфан ці прояви зникли після відміни обох препаратів.
Протягом клінічного застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включаючи антидепресанти, такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), були описані випадки розвитку серотонінового синдрому. Таким чином, комбіноване застосування цих препаратів можливе тільки для лікування пацієнтів, для яких лікування як лінезолідом, так і серотонінергічними препаратами має вирішальне значення (Див. розділи «Особливі заходи безпеки», «Протипоказання»).
Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами
У пацієнтів, які отримували лінезолід та тирамін у кількості менш ніж 100 мг, не спостерігали значного вазопресорного ефекту. Це свідчить про необхідність уникати лише надлишкового споживання продуктів та напоїв з великим вмістом тираміну (а саме: зрілих сирів, дріжджових екстрактів, недистильованих алкогольних напоїв та ферментованих продуктів з соєвих бобів, таких як соєвий соус).
Препарати, які метаболізуються за допомогою цитохрому P450
Лінезолід не є індуктором цитохрому P450 (CYP450). Крім того, лінезолід не інгібує активність клінічно значущих ізоформ СYР (наприклад 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4) у людини. Тому не очікується впливу лінезоліду на фармакокінетику інших лікарських засобів, які метаболізуються цими основними ферментами.
Одночасне застосування лінезоліду суттєво не впливає на фармакокінетичні характеристики (S)-варфарину, який активно метаболізується за допомогою CYP2C9. Такі лікарські засоби, як варфарин і фенітоїн, які є субстратами CYP2C9, можна застосовувати разом з лінезолідом без зміни режиму дозування.
Сильні індуктори CYP 3A4
Рифампін: одночасне застосування рифампіну і лінезоліду призводило до зниження Cmaxлінезоліду на 21 % і зниження AUC0-12лінезоліду на 32 %. Клінічна значущість цієї взаємодії не встановлена. Механізм цієї взаємодії повністю не вивчений і може бути пов’язаний з індукцією печінкових ферментів. Інші сильні індуктори печінкових ферментів (наприклад карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал) можуть спричинити подібне або менш сильне зниження експозиції лінезоліду.
Антибіотики
Азтреонам. Фармакокінетика лінезоліду або азтреонаму не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.
Гентаміцин. Фармакокінетика лінезоліду або гентаміцину не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів.
Антиоксиданти
При одночасному застосуванні препарату з вітаміном С або вітаміном Е проводити корекцію дози лінезоліду не рекомендується.
Особливості застосування.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування у період вагітності. Немає адекватних даних щодо застосування препарату Лінезолід вагітним жінкам. Результати досліджень на тваринах продемонстрували наявність репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людини – наявний. Лінезолід не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків, коли очікувана користь перевищує потенційний ризик.
Застосування у період годування груддю. Результати досліджень на тваринах показали, що лінезолід та його метаболіти можуть проникати у грудне молоко. Отже, слід припинити годування груддю на час лікування препаратом.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Необхідно попереджати пацієнтів про можливість розвитку запаморочення або симптомів порушення зору (див. розділ «Особливі заходи безпеки» та «Побічні реакції») під час прийому лінезоліду та рекомендувати їм не керувати автомобілем і не працювати з механізмами у разі виникнення названих симптомів.
Спосіб застосування та дози.
Пацієнти, лікування яких було розпочато з призначення Лінезоліду для внутрішньовенних інфузій, можуть бути переведені на лікування Лінезолідом для перорального застосування. У такому разі підбір дози не потрібен, оскільки біодоступність лінезоліду при прийомі внутрішньо становить майже 100 %.
Таблиця 2
|
Показання |
Доза та спосіб застосування |
Рекомендована тривалість лікування (діб поспіль) |
|
Дорослі та діти (віком від 12 років) |
||
|
Нозокоміальна пневмонія |
600 мг внутрішньовенно або перорально кожні 12 годин |
10 – 14 |
|
Негоспітальна пневмонія (зокрема форми, що супроводжуються бактеріємією) |
||
|
Ускладнені інфекції шкіри та її структур |
||
|
Інфекції, спричинені Enterococcus faecium, резистентними до ванкоміцину, зокрема інфекції, які супроводжуються бактеріємією |
600 мг внутрішньовенно або перорально кожні 12 годин |
14 – 28 |
|
Неускладнені інфекції шкіри та її структур |
Дорослі: 400 мг перорально кожні 12 годин* Діти віком від 12 років: 600 мг перорально кожні 12 годин |
10 – 14 |
* Застосовують препарат в іншій лікарській формі з відповідним дозуванням.
Тривалість лікування залежить від збудника, локалізації та тяжкості інфекції, а також від клінічного ефекту.
Максимальна доза для дорослих і дітей не має перевищувати 600 мг 2 рази на добу.
Застосування пацієнтам літнього віку: немає потреби в корекції дози.
Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю (зокрема з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв): фармакокінетика лінезоліду не змінюється у пацієнтів з будь-яким ступенем ниркової недостатності; проте два основні метаболіти лінезоліду накопичуються у пацієнтів з нирковою недостатністю тим більше, чим більша ступінь тяжкості ниркової дисфункції. Незалежно від функції нирок досягалися однакові концентрації лінезоліду у плазмі крові, тому для пацієнтів з нирковою недостатністю не рекомендується проводити корекцію дози. Проте, враховуючи відсутність інформації про клінічну значущість накопичення основних метаболітів, при застосуванні лінезоліду пацієнтам з нирковою недостатністю слід зважити потенційні ризики накопичення цих метаболітів. І лінезолід, і два метаболіти виводяться за допомогою гемодіалізу. Інформація про вплив перитонеального діалізу на фармакокінетику лінезоліду відсутня. Оскільки через 3 години після введення препарату приблизно 30 % дози виводиться протягом 3-годинного сеансу гемодіалізу, пацієнтам, які отримують таке лікування, лінезолід слід застосовувати після гемодіалізу.
Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю: клінічні дані з цього питання обмежені, тому рекомендується призначати лінезолід лише тоді, коли очікувана перевага від лікування вища за потенційний ризик.
Діти.
Препарат у цій лікарській формі призначати дітям віком від 12 років.
Передозування.
Специфічний антидот невідомий.
Не було зареєстровано випадків передозування.
У разі передозування показане симптоматичне лікування з проведенням заходів щодо підтримки рівня клубочкової фільтрації. Приблизно 30 % прийнятої дози препарату виводиться протягом 3 годин гемодіалізу, але немає даних щодо виведення лінезоліду під час процедур перитонеального діалізу або гемоперфузії. Два первинних метаболіти лінезоліду також виводяться шляхом гемодіалізу.
Побічні реакції.
Зазначена інформація ґрунтується на даних, отриманих із клінічних досліджень, в яких більше 2000 дорослих пацієнтів отримували рекомендовані дози препарату Лінезолід протягом періоду до 28 днів.
Приблизно у 22 % пацієнтів розвивались побічні реакції; найчастіше повідомлялося про головний біль (2,1 %), діарею (4,2 %), нудоту (3,3 %) та кандидоз (зокрема оральний 0,8 % та вагінальний 1,1 %, див. перелік нижче). Найчастішими побічними реакціями, про які повідомлялося, що призводили до відміни препарату, були головний біль, діарея, нудота та блювання. Приблизно 3 % пацієнтів припинили лікування через розвиток зумовлених препаратом побічних реакцій.
Нижче наведено побічні реакції, які спостерігалися під час лікування лінезолідом згідно з частотою їх прояву.
|
Система органів |
Часто (> 1/100, < 1/10 |
Нечасто (> 1/1000, < 1/100) |
Поодинокі (>1/10000,< 1/1000) |
Рідкісні (< 1/10 000) |
Частота невідома (не можна встановити з наявних даних) |
|
Інфекції та інвазії |
Кандидоз (зокрема оральний та вагінальний) або грибкові інфекції |
Вагініт |
|
|
Антибіотико-асоційовані коліти, включаючи псевдомембранозний коліт |
|
З боку системи кровообігу та лімфатичної системи |
|
Еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцито-пенія |
|
|
Мієлосупресія, панцитопенія, анемія, сидеробластна анемія |
|
З боку імунної системи |
|
|
|
|
Анафілаксія |
|
З боку метаболізму та харчування |
|
|
|
|
Лактатацидоз, гіпонатріємія |
|
З боку психіки |
|
Безсоння |
|
|
|
|
Неврологічні розлади |
Головний біль, перверсії смаку (металічний присмак) |
Запаморочення, гіпестезія, парестезія |
|
|
Серотоніновий синдром, конвульсії, периферична невропатія |
|
З боку органів зору |
|
Погіршення зору |
|
|
Зорова невропатія, неврит зорового нерва, втрата зору, зміна зорового чуття, зміна сприйняття кольору, дефект поля зору |
|
З боку органів слуху та лабіринту |
|
Дзвін у вухах |
|
|
|
|
З боку серця |
|
|
Аритмія (тахікар-дія) |
|
|
|
З боку судин |
|
Гіпертензія, флебіт, тромбофлебіт |
Транзито-рна ішемічна атака |
|
|
|
З боку шлунково-кишкового тракту |
Діарея, нудота, блювання |
Локальний або загальний біль у животі, запор, сухість у роті, диспепсія, гастрит, глосит, панкреатит, стоматит, розлади або зміна кольору язика |
|
|
Знебарвлення поверхні зубів |
|
З боку гепатобіліар-ної системи |
Аномальні функціональні печінкові проби, збільшення рівнів аланінамінотрансферази, аспартаттрансамінази або лужної фосфатази |
Підвищення рівня загального білірубіну |
|
|
|
|
З боку шкіри та підшкірної клітковини |
|
Дерматит, надмірне потовиділен-ня, свербіж, висипання, кропив′янка |
|
|
Бульозні ураження шкіри як при синдромі Стівенса – Джонсона та токсичному епідермальному некролізі, ангіоедема, алопеція |
|
З боку нирок і сечовивідної системи |
Підвищення рівня азоту сечовини крові |
Поліурія, підвищення креатиніну |
Ниркова недостат-ність |
|
|
|
З боку репродукти-вної системи та молочних залоз |
|
Вульвовагі-нальні порушення |
|
|
|
|
Загальні розлади та порушення у місці введення |
|
Пропасниця, втома, гарячка, посилення спраги, локалізований біль |
|
|
|
|
Дослідження |
Біохімія Підвищення лактатдегідрогенази, креатинінкінази, ліпази, амілази або глюкози. Зниження загального рівня білка, альбуміну, натрію та кальцію. Підвищення або зниження калію або бікарбонату Гематологія. Підвищення вмісту нейтрофілів або еозинофілів. Зниження рівня гемоглобіну, гематокриту або кількості еритроцитів. Підвищення або зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів. |
Біохімія Підвищення рівня натрію або кальцію. Зниження рівня глюкози. Підвищення або зниження рівня хлоридів. Гематологія. Підвищення кількості ретикулоцитів. Зниження кількості нейтрофілів. |
|
|
|
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.
Упаковка. Таблетки по 600 мг; по 10 таблеток у блістері; по 1 одному блістеру в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Гетеро Лабз Лімітед/Hetero Labs Limited.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Юніт V, (СЕЗ Юніт І ін АРІІС СЕЗ), Полепаллі Віледж, Джадчерла Мандал, Махабубнагар, Телангана 509301, Індія / Unit V, (SEZ Unit I in АРІІС SEZ), Polepally Village, Jadcherla Mandal, Mahabubnagar, Telangana 509301, India.