ЛОРАЗЕПАМ-ЗН

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

Лоразепам-ЗН

(Lorazepam-ZN)

 

Склад:

діюча речовина: lorazepam;

1 таблетка містить лоразепаму 1 мг або 2,5 мг;

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; магнію стеарат; калію полакрилін.

 

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки майже білого кольору круглої циліндричної форми з плоскими поверхнями, фасками та рискою для поділу з одного боку.

 

Фармакотерапевтична група.

Препарати для лікування нервової системи. Психолептики. Анксіолітики. Похідні бензодіазепіну. Лоразепам.

Код АТХ N05B A06.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Діюча речовина лоразепам належить до препаратів бензодіазепінового ряду. Це транквілізатор середньої тривалості дії, який має терапевтичну дію вже у низьких дозах.

Анксіолітична дія та антиконвульсивний ефект лоразепаму у високих дозах мають виражений характер, а седативний та, особливо, міорелаксантний ефекти є відносно слабкими.

Шляхом послаблення емоційних факторів лоразепам усуває умови для виникнення хвороб, спричинених емоціональними та психореактивними факторами.

При одноразовому прийомі на ніч препарат має снодійний ефект.

Фармакологічна дія препаратів бензодіазепінового ряду спричинена високою спорідненістю з рецепторами гальмівного нейротрансмітера – гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК). Бензодіазепіни посилюють дію ГАМК, що призводить до відкриття хлоридних каналів у клітинних мембранах та посилення ГАМК-ергічної інгібуючої передачі.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після прийому лоразепам всмоктується майже повністю (95 %). Максимальна концентрація його в крові досягається через 2–3 години після прийому. При одноразовій дозі лоразепаму максимальна концентрація його в плазмі крові становить близько 10–15 нг/мл.

Розподіл

Зв’язування лоразепаму з білками крові складає близько 90 %.

Об’єм розподілу зв’язаного з білками лоразепаму становить 0,3–1,3 л/кг, незв’язаного лоразепаму – 10,4 л/кг маси тіла у молодих пацієнтів і 8,6 л/кг у пацієнтів похилого віку та літніх пацієнтів.

Лоразепам проникає через плацентарний бар’єр і в незначних кількостях виявляється у материнському молоці.

Метаболізм

Лоразепам більш ніж на 90 % інактивується шляхом зв’язування з глюкуроновою кислотою. Такі метаболіти є фармакологічно неактивними.

Лоразепам лише у незначному об’ємі піддається гідроксилюванню та не піддається                                    n-дезалкілуванню ферментною системою цитохрому P450.

Виведення

Глюкуронід лоразепаму більш ніж на 85 % виводиться із сечею. Близько 1 % від введеної дози виводиться нирками у незміненому стані. У незначних кількостях лоразепам та глюкуронід лоразепаму виводяться з калом. Період напіввиведення лоразепаму складає в середньому                    12–16 годин.

Кінетика в окремих групах пацієнтів

Кінетика у осіб похилого віку: дослідження за участю пацієнтів похилого віку та молодих пацієнтів показали залежність фармакокінетики лоразепаму від віку.

Виведення при порушенні функції печінки: у пацієнтів із хворобами печінки (гепатит, алкогольний цироз) не спостерігалося жодних змін у фармакокінетичних параметрах.

Виведення при порушенні функції нирок: за наявності ниркової недостатності метаболічний кліренс лоразепаму, а також концентрація незв’язаного з білками лоразепаму у плазмі крові були в межах норми.

Однак спостерігається подовження періоду напіввиведення глюкуроніду лоразепаму, причому цей неактивний метаболіт може накопичуватися.

При введенні субхронічних доз виведення незв’язаного лоразепаму також зазнає змін.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лоразепам-ЗН застосовується лише в тому разі, якщо симптоми є клінічно значущими або якщо вони обмежують пацієнта у повсякденному житті.

Безсоння або тривожні стани можуть бути симптомами фізичних або психічних хвороб, тому за наявності порушень сну або тривожних станів слід, по можливості, діагностувати основне захворювання, яке спричиняє подібні симптоми, та проводити його лікування.

Лоразепам має підтверджену терапевтичну дію при більшості станів, у яких важливу роль відіграє тривога.

Симптоматичне лікування тривожних станів, станів напруження та станів збудження як ускладнюючого фактора при органічних захворюваннях (наприклад, порушення функції шлунково-кишкового тракту – див. «Особливості застосування»).

Допоміжна терапія тривожних станів при депресії та шизофренії.

Короткострокова терапія тривоги та порушень сну, спричинених напруженням.

Седація перед діагностичними та оперативними втручаннями.

 

Протипоказання.

·          Підвищена чутливість до бензодіазепінів та/або інших компонентів лікарського засобу;

·          міастенія (myasthenia gravis);

·          тяжка дихальна недостатність;

·          синдром апное сну;

·          тяжка печінкова або ниркова недостатність;

·          шок, кома, колапс;

·          лікарська, алкогольна або наркотична залежність;

·          гостре отруєння алкоголем, снодійними препаратами, аналгетиками та психотропними препаратами;

·          дитячий вік до 12 років.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Опіоїди
Одночасне застосування бензодіазепінів з опіоїдами підвищує ризик седації, респіраторної депресії, коми і летального наслідку через взаємне посилення ефекту пригнічення центральної нервової системи (ЦНС). Як дози, так і тривалість одночасного застосування бензодіазепінів та опіоїдів повинні бути обмеженими.

Можливе посилення пригнічення ЦНС з підвищеним ризиком потенційно летального пригнічення функції дихання при одночасному прийомі з лоразепамом лікарських засобів, що пригнічують ЦНС, наприклад антипсихотичних препаратів (нейролептиків, наприклад, клозапін), снодійних, барбітуратів, анксіолітиків/седативних препаратів, антидепресантів, протиепілептичних препаратів, знеболювальних, анестетиків та антигістамінів із седативним ефектом.

При прийомі препарату слід утриматися від вживання алкоголю. При одночасному прийомі препарату з алкоголем спостерігається посилення седативного ефекту.

При одночасному прийомі зі знеболювальними препаратами (а саме – опіатами) можливе посилення ейфорії, що може призвести до посилення психічної залежності.

Бензодіазепіни можуть посилювати дію міорелаксантів.

Одночасний прийом клозапіну та лоразепаму може призвести до помітної седації, гіперсалівації та атаксії.

Одночасний прийом лоразепаму з вальпроатом може призвести до підвищення концентрації лоразепаму в плазмі крові та зниження кліренсу лоразепаму. В такому випадку треба знизити дозу лоразепаму вдвічі.

Одночасний прийом лоразепаму і пробенециду призводить до пришвидшення настання ефекту або подовження дії лоразепаму внаслідок підвищення періоду напіввиведення та зниження загального кліренсу лоразепаму. В такому випадку треба знизити дозу лоразепаму вдвічі.

Додатковий прийом теофіліну/амінофіліну може знизити дію бензодіазепінів, включаючи лоразепам.

Лоразепам не впливає на активність ферментної системи цитохрому Р450. Таким чином, не виникає взаємодії з препаратами, що метаболізуються цим ферментом.

 

Особливості застосування.

Ризики супутнього застосування опіоїдів та бензодіазепінів

Одночасне застосування бензодіазепінів та опіоїдів може призвести до седації, респіраторної депресії, коми та летального наслідку. Через ці ризики одночасне застосування опіоїдів та бензодіазепінів підходить лише для пацієнтів, для яких відсутні відповідні альтернативні варіанти лікування. Якщо було прийнято рішення про супутнє застосування лоразепаму та опіоїдів, слід підібрати найменшу ефективну дозу та найкоротшу можливу тривалість сумісного застосування. Необхідно уважно стежити за симптомами респіраторної депресії та седації у пацієнтів.

Лоразепам не призначений для первинної терапії ендогенних депресій та психотичних захворювань і не може застосовуватися як монотерапевтичний засіб, якщо пацієнт, якому він призначається, страждає депресією. Однак, якщо основна терапія антидепресантами або нейролептиками не дає достатнього контролю над тривожними станами або безсонням, дозволяється тимчасовий прийом лоразепаму як допоміжного засобу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). При депресивних тривожних розладах слід враховувати можливість спроб суїциду, а тому лоразепам не можна призначати у високих дозах.

Тривожні стани, стани напруги, спричинені побутовим стресом, як правило, не вимагають лікування анксіолітиками.

Як і інші препарати, що пригнічують функцію ЦНС, бензодіазепіни можуть призвести до виникнення енцефалопатії у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю.

Як і інші бензодіазепіни, лоразепам може викликати загрозливе для життя пригнічення дихальної функції, тому лоразепам з особливою обережністю застосовується для пацієнтів з порушеннями дихальної функції (наприклад, хронічне обструктивне захворювання легень).

На фоні прийому бензодіазепінів повідомлялося про важкі анафілактичні/анафілактоїдні реакції. Після прийому першої дози або наступних доз бензодіазепінів повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку, що розповсюджувався на язик, голосову щілину або гортань. У деяких пацієнтів після прийому бензодіазепінів спостерігалися інші симптоми, такі як диспное, набряк гортані або нудота та блювання. Деякі пацієнти потребували невідкладної медичної допомоги. Ангіоневротичний набряк, що розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, може викликати перекриття дихальних шляхів і призвести до смерті. Пацієнтам, у яких на фоні терапії похідними бензодіазепіну виникає ангіоневротичний набряк, необхідно уникати повторного застосування препарату.

Іноді повідомлялося про виникнення парадоксальних реакцій у зв’язку з прийомом бензодіазепінів, в основному у пацієнтів похилого віку та літніх пацієнтів. При виникненні таких реакцій прийом препарату слід припинити (див. розділ «Побічні реакції»).

Лоразепам слід застосовувати з обережністю людям похилого віку через можливість виникнення седації та/або м’язової слабкості, що може збільшити ризик падінь із серйозними наслідками. Пацієнти літнього віку повинні отримувати зменшену дозу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнтам із церебральним склерозом та пацієнтам з ослабленим загальним станом  рекомендується не застосовувати лоразепам взагалі або ж приймати його лише у низьких дозах.

Пацієнтам похилого віку і літнім пацієнтам із хронічною дихальною недостатністю, хворобами печінки та нирок лікарський засіб слід застосовувати з обережністю.

Хоча гіпотензія дуже рідко спостерігалася як побічна дія, препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам, у яких зниження артеріального тиску може призвести до серцево-судинних та цереброваскулярних ускладнень. Це особливо стосується пацієнтів похилого віку та літніх пацієнтів.

Якщо з медичних міркувань потребується тривала терапія лоразепамом, рекомендується регулярний контроль аналізу крові та функціональних проб печінки.

Слід проводити ретельний медичний контроль пацієнтів, схильних до залежності, наприклад пацієнтів з алкогольною та наркотичною залежністю.

Зниження уваги може тривати довший період, наприклад, у пацієнтів похилого віку та літніх пацієнтів, при ослабленні загального стану, при одночасному прийомі лоразепаму з іншими препаратами або в результаті ослаблення після перенесених операцій.

З обережністю препарат застосовується для лікування пацієнтів із закритокутовою глаукомою.

Залежність

Прийом бензодіазепінів може викликати психічну або фізичну залежність. Цей ризик підвищується при тривалому прийомі, високих дозах та у пацієнтів з відповідною схильністю, наприклад пацієнтів, що страждають алкогольною, лікарською залежністю, а також клінічно релевантними порушеннями особистості. Імовірність виникнення залежності знижується у разі призначення адекватного режиму дозування та тривалості терапії.

Синдром відміни виникає головним чином при різкому припиненні терапії і включає такі симптоми: тремор, неспокій, порушення сну, сплутаність свідомості, запаморочення, дратівливість, депресію, тривогу, головний біль, перенапруження, синдром рикошету, дисфорію, втрату відчуття реальності, порушення особистості, гіперакузію, поколювання та оніміння кінцівок, підвищену чутливість до світла та звуків, порушення відчуття та сприйняття, мимовільні рухи, втрату короткострокової пам’яті та зниження концентрації, гіпертермію. Також можуть спостерігатися такі симптоми, як пітливість, нудота, блювання, діарея, втрата апетиту, пальпітація та тахікардія, гіперрефлексія, абдомінальні спазми та спазми м’язів, порушення сприйняття та, у рідких випадках, делірії, галюцинації, панічні атаки, церебральні судомні напади і конвульсії. Судомні напади та конвульсії частіше спостерігаються у пацієнтів з уже наявними конвульсивними порушеннями або пацієнтів, які одночасно приймають інші препарати для зниження порога судомної готовності (наприклад, антидепресанти).

Виникнення синдрому відміни залежить від тривалості дії речовини і коливається від кількох годин до декількох тижнів або більше після припинення терапії.

Щоб мінімізувати ризик розвитку залежності, бензодіазепіни слід застосовувати лише після ретельної перевірки призначень інших лікарів та протягом мінімального строку (наприклад, як снодійне – не довше чотирьох тижнів). Тривалий прийом лоразепаму не рекомендується. Слід періодично перевіряти необхідність продовження лікування. Тривала терапія призначається лише окремим групам пацієнтів (наприклад, панічні атаки), співвідношення користь/ризик такої терапії недостатньо вивчене.

Для уникнення синдрому відміни у кожному випадку рекомендується поступова відміна препарату, при якій доза лоразепаму буде знижуватися поетапно. При виникненні синдрому відміни рекомендується частий та ретельний лікарський контроль і підтримка пацієнта.

Є дані, що при терапії бензодіазепінами розвивається толерантність до препарату.

Потенціал розвитку залежності від лоразепаму вищий за наявності алкогольної та наркотичної залежності.

Амнезія, психічні та «парадоксальні» реакції: див. розділ «Побічні реакції».

Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Є чіткі дані щодо ризиків для плода в результаті прийому бензодіазепінів. Лоразепам не можна приймати протягом періоду вагітності.

Аналіз пуповинної крові людини показує, що бензодіазепіни та їх метаболіти – глюкуроніди – проникають крізь плацентарний бар’єр.

Застосування бензодіазепінів на пізніх строках вагітності або під час пологів може призвести до виникнення синдрому відміни у новонародженого. У малюків, чиї матері отримували бензодіазепіни на пізніх строках вагітності або під час пологів, спостерігалися такі симптоми, як гіпотонія, гіпотермія, пригнічення дихальної функції, апное, зниження активності, проблеми при грудному годуванні або порушення рефлексу смоктання, а також порушення метаболічних процесів на холоді.

Жінкам репродуктивного віку при плануванні вагітності або підозрі на вагітність слід повідомити про це лікаря для визначення необхідності припинення терапії.

Оскільки бензодіазепіни та їх метаболіти потрапляють до материнського молока, лоразепам у період годування груддю приймати не рекомендується. Повідомлялося про сонливість та послаблення рефлексу смоктання у малюків, чиї матері приймали бензодіазепіни у період годування груддю. Дітей, матері яких приймали бензодіазепіни у період годування груддю, слід перевіряти на предмет фармакологічних ефектів бензодіазепінів (наприклад, седація та дратівливість).

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Лоразепам може значно вплинути на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Такий ефект посилюється дією алкоголю.

Як і при застосуванні інших препаратів, що пригнічують функцію ЦНС, пацієнтам, яким прописано лоразепам, рекомендується утриматися від керування небезпечними механізмами або транспортними засобами, доки не буде встановлено, що препарат не викликає сонливості чи запаморочення.

 

Спосіб застосування та дози.

Доза лікарського засобу підбирається відповідно до потреб окремого пацієнта.

Слід призначати найнижчу терапевтичну дозу і найкоротший строк лікування.

Ризик виникнення синдрому відміни, а також синдрому рикошету вищий при різкому припиненні терапії. Саме тому терапію слід припиняти поступово (див. розділ «Особливості застосування»).

Відповідно до ступеня тяжкості симптомів, тривалості терапії рекомендується приймати 1 мг лоразепаму 2–3 рази на день.

При порушеннях сну, як правило, достатньо прийому лоразепаму 1 мг за півгодини до сну.

У психіатричній практиці: приймати по 3–7,5 мг лоразепаму на день, розділених на 3–4 прийоми.

Для передопераційної седації: 1–2 мг лоразепаму перед операцією та/або за 1–2 години перед втручанням.

Літні та ослаблені пацієнти.

Для літніх і ослаблених пацієнтів зменшують початкову дозу приблизно на 50 % і регулюють дозу з урахуванням необхідності та переносимості (див. розділ «Особливості застосування»).

 

Діти.

Не застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки безпека та ефективність у цій віковій групі не встановлені.

 

Передозування.

У разі передозування лікарського засобу слід враховувати, що пацієнт міг приймати декілька препаратів одночасно.

Як і у випадку з іншими бензодіазепінами, передозування, як правило, не є небезпечним для життя, за винятком тих випадків, коли лоразепам приймається одночасно з іншими препаратами, що пригнічують функцію ЦНС (включаючи алкоголь).

Передозування бензодіазепінів, як правило, призводить до пригнічення ЦНС, симптоми якого, залежно від ступеня тяжкості, можуть виражатися в діапазоні від стану пригніченості до коматозних станів.

При прийомі тільки лоразепаму легкі симптоми включають пригніченість, сплутаність свідомості, парадоксальні реакції та летаргію. У важких випадках можуть виникати атаксія, зниження тонусу м’язів, гіпотонія, пригнічення функції серцево-судинної системи та дихання, рідко розвивається кома, дуже рідко прийом лоразепаму призводить до летального наслідку.

При передозуванні рекомендується, головним чином, підтримувальна терапія, поки препарат не буде виведений з організму.

Необхідно ретельно спостерігати за ознаками життєдіяльності та балансом рідини в організмі. Треба слідкувати за прохідністю дихальних шляхів і, за необхідності, застосувати штучну вентиляцію легень.

У разі передозування бензодіазепінів слід викликати блювання, якщо пацієнт знаходиться у стані свідомості. Для пацієнтів у непритомному стані проводиться промивання шлунка з відповідним захистом дихальних шляхів. Якщо очищення шлунка неможливе, треба дати постраждалому активоване вугілля для перешкоджання всмоктуванню препарату.

Якщо є ризик аспірації, викликати блювання забороняється.

Лоразепам слабо піддається діалізу.

Щоб послабити вплив бензодіазепінів на ЦНС при їх передозуванні, для інтенсивної терапії може застосовуватися флумазеніл (анексат) (з метою відновлення самостійного дихання та приведення до тями, щоб уникнути інтубації, може бути проведена екстубація пацієнта).

При цьому слід брати до уваги, що флумазеніл діє як антидот, а не як замінник бензодіазепінів. При застосуванні флумазенілу як антидоту слід зважати на високий ризик судомних нападів. Це особливо стосується пацієнтів, у яких в анамнезі є дані про тривале лікування бензодіазепіном або трициклічними антидепресантами.

При гіпотонії та респіраторній депресії слід застосовувати загальні методи невідкладної допомоги.

 

Побічні реакції.

За частотою прояву побічні реакції поділяються на:

дуже рідкі: < 0,01 %; 

рідкі: ≥ 0,01 % – < 0,1 %; 

поодинокі: ≥ 0,1 % – < 1 %; 

часті: ≥ 1 % – < 10 %; 

дуже часті: ≥ 10 %; 

частота невідома: неможливо визначити за наявними даними.

З боку системи крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи: частота невідома – реакції гіперчутливості, анафілактичні/анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк.

З боку метаболізму та травлення: частота невідома – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону, гіпонатріємія.

З боку психіки: після прийому бензодіазепінів та бензодіазепіноподібних речовин спостерігалися такі реакції, як неспокій, збудження, тривога, ворожість, лють, дратівливість, агресивність, марення, манії, кошмари, галюцинації, психози, аномальна поведінка та інші небажані форми поведінки.

На фоні терапії бензодіазепінами можуть спостерігатися прояви депресії.

З боку нервової системи: дуже часті – седація, виснаження, сонливість.

Часті – атаксія, сплутаність свідомості, депресія, виражена депресія, пригніченість.

Поодинокі – зміна лібідо, імпотенція, аноргазмія.

Частота невідома – екстрапірамідальні симптоми, тремор, запаморочення, порушення зору (диплопія, розмите бачення), дизартрія/незрозуміла мова, головний біль, судоми/судомні напади, амнезія, розгальмування, кома, суїцидальні думки/спроби суїциду, порушення концентрації уваги, порушення рівноваги.

У зв’язку з прийомом бензодіазепінів повідомлялося про тимчасову антероградну амнезію або порушення пам’яті. Такі побічні реакції в основному виникали при прийомі високих доз лоразепаму та в певних випадках носили бажаний характер (див. «Показання»).

З боку серцево-судинної системи: частота невідома – гіпотонія, зниження артеріального тиску.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома – респіраторна депресія, апное, загострення апное уві сні, загострення обструктивного захворювання легень. Ступінь тяжкості цих симптомів залежить від дози препарату.

З боку шлунково-кишкового тракту: поодинокі – нудота.

Частота невідома – запор.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення рівня білірубіну, жовтяниця, підвищення рівня трансамінази та лужної фосфатази.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: частота невідома – алергічні реакції, випадіння волосся.

Загальні розлади та порушення у місці введення: часті – м’язова слабкість, астенія.

Частота невідома – гіпотермія.

 

Повідомлення про побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

Таблетки по 1 мг – по 10 таблеток у блістері; по 1, 2, 3 або 5 блістерів у коробці з картону;

таблетки по 2,5 мг – по 10 таблеток у блістері; по 1, 2, 3 або 5 блістерів у коробці з картону.

 

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.