ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ОЛІМЕСТРА^® H 20

ОЛІМЕСТРА^® HD 20

ОЛІМЕСТРА^® H 40

ОЛІМЕСТРА^® HD 40

 

(OLIMESTRA^® H 20

OLIMESTRA^® HD 20

OLIMESTRA^® H 40

OLIMESTRA^® HD 40)

 

Склад:

діючі речовини: олмесартан медоксоміл, гідрохлоротіазид;

1 таблетка Н 20 містить 20 мг олмесартану медоксомілу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду;

1 таблетка НD 20 містить 20 мг олмесартану медоксомілу та 25 мг гідрохлоротіазиду;

1 таблетка Н 40 містить 40 мг олмесартану медоксомілу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду;

1 таблетка НD 40 містить 40 мг олмесартану медоксомілу та 25 мг гідрохлоротіазиду;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, магнію стеарат, спирт полівініловий частково гідролізований, титану діоксид (E 171), макрогол 3000, тальк.

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки Н 20 (20 мг/12,5 мг): білі або майже білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з гравіюванням С1 з одного боку таблетки;

таблетки HD 20 (20 мг/25 мг): білі або майже білі, овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з гравіюванням С2 з одного боку таблетки;

таблетки H 40 (40 мг/12,5 мг): білі або майже білі, круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, зі скошеним краєм, з гравіюванням С3 з одного боку таблетки;

таблетки HD 40  (40 мг/25 мг): білі або майже білі, овальні, двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою таблетки з рискою з обох боків.

 

Фармакотерапевтична група. Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Код АТХ C09D A08.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Оліместра^® H, HD – комбінований препарат блокатора рецепторів ангіотензину ІІ, олмесартану медоксимілу та тіазидного діуретика – гідрохлоротіазиду. Комбінація цих компонентів чинить адитивну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск знижується сильніше, ніж при застосуванні кожного з компонентів окремо.

Фармакокінетика.

Абсорбція та розподіл

Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється у фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією естераз у слизовій оболонці кишечнику і в портальній крові під час абсорбції зі шлунково-кишкового тракту.

У плазмі крові або у продуктах виділення не виявляли олмесартану медоксоміл, що не розпався, або незмінений боковий ланцюг медоксомальної групи. Середнє абсолютне значення біодоступності олмесартану з таблетованої лікарської форми становить 25,6 %.

Середнє максимальне значення олмесартану медоксомілу у плазмі крові (C_max) досягається приблизно через 2 години після внутрішнього застосування препарату, і концентрація його в плазмі крові збільшується майже лінійно зі збільшенням одноразової пероральної дози до 80 мг.

Їжа практично не впливає на біодоступність олмесартану, і тому олмесартану медоксоміл можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Не спостерігалося жодної клінічно значущої різниці за статтю у фармакокінетиці олмесартану.

Зв’язування олмесартану медоксомілу з білками плазми становить 99,7 %, але потенціал для клінічно значущого зсуву величини зв’язування з білками при взаємодії олмесартану медоксомілу з іншими ліками, що мають високий ступінь зв’язування з білками, є низьким (це підтверджується тим, що відсутня клінічно значуща взаємодія між олмесартаном медоксомілом і варфарином). Зв’язування олмесартану з клітинами крові незначне. Середній об’єм розподілу після внутрішньовенного введення малий (16-29 л).

Метаболізм та виведення

Загальний кліренс із плазми крові становив типово 1,3 л/год (CV, 19 %) та був відносно повільним порівняно з кровообігом у печінці (приблизно 90 л/год). Після введення одноразової пероральної дози ¹⁴C-міченого олмесартану медоксомілу 10-16 % радіоактивності виводилося з сечею (більшість протягом 24 годин після введення дози), а залишок відновленої радіоактивності виводився з фекаліями. Спираючись на системну доступність 25,6 %, можна підрахувати, що абсорбований олмесартан виводиться як нирками (приблизно 40 %), так і через печінку та жовчовивідні шляхи (приблизно 60 %). Вся відновлена радіоактивність визначена як олмесартан. Не було виявлено жодного значущого метаболіту. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану є мінімальною. Оскільки велика частина олмесартану виводиться через жовчовивідні шляхи, застосування пацієнтам з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано.

Кінцевий період напіввиведення олмесартану мав діапазон 10-15 годин після багаторазового перорального застосування. Стабільний стан досягався після перших декількох доз та не спостерігалося будь-якого подальшого накопичення після 14 днів повторного застосування. Кліренс із нирок становив приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежав від дози.

Фармакокінетика в особливих популяціях

Пацієнти літнього віку

У разі артеріальної гіпертензії AUC у стабільному стані збільшувалася приблизно на 35 % у пацієнтів віком 65-75 років та приблизно на 44 % у пацієнтів віком > 75 років порівняно з такою у групі молодшого віку. Це щонайменше може бути пов’язано з середнім зниженням функції нирок у цій групі пацієнтів.

Порушення функції нирок

У разі порушення функції нирок AUC у стабільному стані збільшилася на 62 %, 82 % та 179 % відповідно у пацієнтів з легким, помірним та тяжким порушенням функції нирок порівняно з такою у здорових добровольців.

Порушення функції печінки

Після одноразового перорального введення значення AUC олмесартану були на 6 % та 65 % вищими відповідно у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки, ніж відповідні значення у здорових добровольців. Незв’язана фракція олмесартану через 2 години після прийому дози у здорових добровольців, у пацієнтів з легким порушенням функції печінки та у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки становила відповідно 0,26 %, 0,34 % та 0,41 %. Після повторного дозування у пацієнтів з помірними порушеннями функції печінки середня AUC олмесартану була знову на 65 % більшою, ніж у здорових добровольців. Середні значення C_max олмесартану були подібними у пацієнтів з порушенням функції печінки та у здорових добровольців. Застосування олмесартану медоксоміл не оцінювали у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія. Застосування цих фіксованих комбінацій показано дорослим пацієнтам, у яких артеріальний тиск не контролюється належним чином при монотерапії олмесартану медоксомілом.

 

Протипоказання.

–      Підвищена чутливість до активних речовин, до будь-якого з компонентів препарату або до інших похідних сульфонамідів (гідрохлоротіазид також є похідним сульфаніламідів);

–      стійка гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія та клінічно виражена гіперурикемія;

–      тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) та ниркова недостатність, (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Фармакокінетика»);

–      тяжкі та помірні порушення функції печінки, холестаз та обструктивні захворювання жовчних шляхів;

–      вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);

–      одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, протипоказано  пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²).

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потенційно можливі взаємодії, пов’язані із застосуванням як олмесартану медоксомілу так і гідрохлоротіазиду

Одночасне застосування не рекомендується.

Препарати літію. При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами ангіотензин-перетворювального ферменту та іноді з блокаторами рецепторів ангіотензину II спостерігалося оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та його токсичної дії. Крім того, при наявності тіазидів нирковий кліренс літію знижується, тому ризик його токсичної дії на тлі застосування гідрохлоротіазиду може збільшуватися. У зв'язку з цим застосування препарату Оліместра^® H, HD у поєднанні з літієм не рекомендується. У пацієнтів, яким ці препарати необхідно призначати одночасно, під час лікування рекомендується ретельно контролювати концентрацію літію в сироватці крові.

Одночасне застосування, що вимагає обережності.

Баклофен. Може посилюватися гіпотензивна дія.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). НПЗЗ (наприклад ацетилсаліцилова кислота (> 3 г/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ) можуть послаблювати антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та блокаторів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад, у зневоднених або пацієнтів літнього віку із захворюваннями нирок) на тлі застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II одночасно з препаратами, які інгібують циклооксигеназу, ці порушення можуть посилюватися, зокрема може виникати гостра ниркова недостатність, яка, проте, у більшості випадків має оборотний характер. Тому зазначені препарати в комбінації один з одним слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти при цьому повинні вживати достатню кількість рідини. Крім того, після початку комбінованої терапії та потім з регулярним інтервалом функцію нирок у пацієнтів потрібно контролювати.

Одночасне застосування, що вимагає особливої уваги.

Аміфостин. Може посилюватися антигіпертензивна дія.

Інші гіпотензивні засоби. Антигіпертензивний ефект препарату Оліместра^® H, HD може посилюватися у разі його застосування одночасно з іншими препаратами, які знижують артеріальний тиск.

Етиловий спирт, барбітурати, наркотичні аналгетики та антидепресанти. Можуть посилити прояви ортостатичної гіпотензії.

Потенційно можливі взаємодії з олмесартану медоксомілом.

Одночасне застосування не рекомендується.

Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірен.

Дані клінічних випробувань показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), пов'язана з одночасним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти небажаних явищ, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно з використанням одного засобу, який діє на РААС.

Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові. Враховуючи досвід застосування інших лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, концентрація калію в сироватці крові може збільшуватися при одночасному застосуванні калій-зберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та інших препаратів, здатних підвищувати концентрацію калію в крові (таких як гепарин інгібітори АПФ). При призначенні препарату Оліместра^® H, HD одночасно з препаратами, які впливають на рівень калію, рекомендується контролювати сироваткову концентрацію калію.

Лікарський засіб колесевелам, що зв'язує жовчні кислоти.

Одночасне застосування з колесевелам гідрохлоридом, що зв'язує жовчні кислоти, зменшує системний вплив і пікову концентрацію олмесартану у плазмі крові, а також знижує період напіввиведення. Прийом олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду знижував ефект лікарської взаємодії. Слід розглянути можливість прийому олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду.

Додаткова інформація.

Відзначалося помірне зниження біодоступності олмесартану медоксомілу після лікування антацидами (магнію-алюмінію гідроксидом). Олмесартану медоксоміл не проявляє значного впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину або фармакокінетику дигоксину. У здорових добровольців, які приймали олмесартану медоксоміл одночасно з правастином, клінічно значущих змін фармакокінетики цих препаратів не відзначалося. У ході дослідженнь in vitro клінічно значущого пригнічення олмесартаном активності ізоферментів IA1/2, IIA6, IIC8/9, IIC19, IID6, IIE1 та IIIA4 цитохрому Р450 у людини виявлено не було; відносно ізоферментів цитохрому Р450 у тварин олмесартан або чинив незначну індукуючу дію, або не чинив жодної. Таким чином, клінічно значущих взаємодій між олмесартаном та лікарськими засобами, які метаболізуються з участю зазначених ізоферментів сімейства цитохрому P450, не очікується.

Потенційно можливі взаємодії гідрохлоротіазиду.

Одночасне застосування не рекомендується.

Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові.

Гіпокаліємічна дія гідрохлоротіазиду може посилюватися при його одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що спричиняють втрату калію та гіпокаліємію (наприклад з калійуретичними діуретиками, послаблювальними засобами, кортикостероїдами, АКТГ, амфотерицином, карбеноксолоном, пеніциліном G натрію та похідними саліцилової кислоти). Тому застосовувати гідрохлоротіазид одночасно з цими препаратами не рекомендується.

Одночасне застосування, що вимагає обережності.

Солі кальцію. За рахунок уповільнення екскреції кальцію тіазидні діуретики можуть збільшувати його концентрацію в сироватці крові. Якщо необхідно застосовувати препарати кальцію, його концентрацію в сироватці слід контролювати, а відповідну дозу кальцію - коригувати.

Холестирамін та колестипол. На тлі застосування аніонообмінних смол всмоктування гідрохлоротіазиду уповільнюється.

Серцеві глікозиди. Застосування серцевих глікозидів призводить до того, що гіпокаліємія та гіпомагніємія, спричинені тіазидами, збільшують ризик аритмій.

Лікарські засоби, ефективність яких залежить від змін концентрації калію в сироватці крові. У разі застосування препарату Оліместра^® H, HD одночасно з лікарськими препаратами, ефективність яких залежить від змін концентрації калію в сироватці крові (наприклад із серцевими глікозидами та антиаритмічними засобами), а також із препаратами, що спричиняють аритмію піруетного типу (шлуночкову тахікардію), у тому числі з деякими антиаритмічними засобами, рекомендується проводити регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові та ЕКГ:

–      антиаритмічні засоби класу Ia (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

–      антиаритмічні засоби класу IIIa (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

–      деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

–      інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно).

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м'язів (наприклад тубокурарин). Гідрохлоротіазид може посилювати ефективність недеполяризуючих релаксантів скелетних м'язів.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін та біпериден). Знижуючи моторику шлунково-кишкового тракту та швидкість спорожнення шлунка, антихолінергічні засоби можуть збільшувати біодоступність тіазидних діуретиків.

Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін). Терапія тіазидом може впливати на толерантність до глюкози. Може бути необхідна корекція дози цукрознижувальних засобів.

Метформін. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик розвитку лактацидозу, який спричиняється функціональною нирковою недостатністю, яка іноді виникає внаслідок застосування гідрохлоротіазиду.

Бета-блокатори та діазоксид. Гіперглікемічна ефективність бета-адреноблокаторів та діазоксиду може посилюватися під впливом тіазидів.

Пресорні аміни (наприклад норадреналін). Ефективність пресорних амінів може знижуватися.

Лікарські засоби, які застосовують для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Оскільки гідрохлоротіазид іноді спричиняє збільшення концентрації сечової кислоти в сироватці крові, може бути необхідна корекція дози урикозуричних препаратів для лікування подагри. Крім того, іноді необхідно збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. У разі застосування алопуринолу одночасно з тіазидом частота алергічних реакцій на алопуринол може збільшуватися.

Амантадин. Тіазиди можуть збільшувати ризик розвитку побічних реакцій, спричинених амантадином.

Цитостатики (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть знижувати виведення нирками протипухлинних препаратів та посилювати їх пригнічувальну дію на кістковий мозок.

Саліцилати. У разі прийому саліцилатів у високих дозах гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа. Описано окремі випадки гемолітичної анемії в результаті застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з метилдопою.

Циклоспорин. Одночасне застосування тіазидів з циклоспорином може збільшувати ризик гіперурикемії та ускладнень, аналогічних подагрі.

Тетрациклін. Застосування тіазидів одночасно з тетрацикліном збільшує ризик уремії, спричиненої тетрацикліном. Доксицикліну ця взаємодія, імовірно, не стосується.

Карбамазепін. З огляду на ризик виникнення симптомної гіпонатріємії необхідно проводити клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. Діуретичні засоби можуть призвести до стану дегідратації хворого, тому потрібно провести його регідратацію перед застосуванням великих доз йодовмісних контрастних засобів для зменшення ризику розвитку гострої ниркової недостатності.

 

Особливості застосування.

Зменшення об’єму циркулюючої крові. У пацієнтів зі зниженим об’ємом циркулюючої крові та (або) низьким рівнем натрію, зумовленими інтенсивною терапією діуретиками, низькосольовою дієтою, діареєю або блюванням, може виникати клінічно виражена артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому препарату. До початку застосування препарату зазначені вище явища слід усунути.

Інші явища, що супроводжуються стимуляцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Пацієнти, у яких судинний тонус та функція нирок значною мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад пацієнти із тяжкою застійною серцевою недостатністю або з патологією нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), можуть реагувати на інші препарати, що впливають на цю систему, відчуваючи гостру артеріальну гіпотензію, азотемію, олігурію або, в окремих випадках, гостру ниркову недостатність.

Реноваскулярна гіпертензія. Застосування препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки пов'язано з підвищеним ризиком розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності.

Порушення функції нирок та трансплантація нирки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) препарат застосовувати не слід. Пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) коригувати дозу препарату не потрібно. Максимальна доза олмесартану медоксомілу для пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) становить 20 мг олмесартану медоксомілу 1 раз на добу. Однак, для таких пацієнтів комбінації олмесартану медоксомілу/гідрохлоротіазиду 20 мг/12,5 мг і 20 мг/25 мг слід призначати з обережністю, при цьому рекомендується періодично контролювати концентрацію калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. У пацієнтів з порушеннями функції нирок може виникати азотемія, спричинена тіазидними діуретиками. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною, необхідний ретельний перегляд схеми лікування і, можливо, відміна діуретиків. Клінічний досвід застосування комбінації олмесартану медоксомілу/гідрохлоротіазиду пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірен збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС на тлі одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Якщо терапія з подвійною блокадою є абсолютно необхідною, то вона повинна проводитися тільки під наглядом фахівця, а також на тлі ретельного спостереження за функцією нирок, рівнем електролітів і артеріальним тиском. Пацієнтам із діабетичною нефропатією не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II.

Порушення функції печінки. Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки досі відсутній. Крім того, у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки незначні порушення водно-електролітного балансу на тлі терапії тіазидами можуть спричинити печінкову кому. З цієї причини пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості препарат слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, холестазом та обструкцією жовчних протоків застосування комбінації олмесартану медоксомілу/гідрохлоротіазиду протипоказане.

Стеноз устя аорти та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Як і інші вазодилататори, олмесартану медоксоміл слід з обережністю призначати при стенозі устя аорти або мітральному стенозі, а також при обструктивній гіпертрофічній кардіоміопатії.

Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні засоби, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему. Тому комбінації олмесартану медоксомілу/гідрохлоротіазиду таким пацієнтам не рекомендовані.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Препарати групи тіазидів можуть спричиняти порушення толерантності до глюкози. Пацієнтам з цукровим діабетом потрібно коригувати дозу інсуліну або пероральних цукрознижувальних засобів. Застосування тіазидів може сприяти розвитку прихованого цукрового діабету. На тлі прийому тіазидних діуретиків можуть виникати такі побічні реакції, як підвищення рівня холестерину та тригліцеридів. У ряді випадків застосування тіазидів може сприяти розвитку гіперурикемії або подагри. Гідрохлоротіазид здатний підвищувати рівень вільного білірубіну у сироватці крові.

Електролітні порушення. Як і при застосуванні будь-яких діуретиків, при застосуванні гідрохлоротіазиду слід з певним інтервалом контролювати сироваткові концентрації електролітів. Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричиняти порушення водно-електролітного балансу (у тому числі гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушень водно-електролітного балансу є такі симптоми: сухість у роті, спрага, слабкість, тривалий сон, сонливість, занепокоєння, м'язовий біль або судоми, м'язова стомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та порушення з боку травного тракту, зокрема нудота та блювання.

Ризик розвитку гіпокаліємії найбільш високий при цирозі печінки, при різкому збільшенні діурезу, при недостатньому прийомі електролітів внутрішньо, а також при застосуванні кортикостероїдів та АКТГ як супутніх препаратів. З іншого боку, внаслідок блокади рецепторів ангіотензину II (AT1) олмесартану медоксомілом, що входить до складу препарату, може виникати гіперкаліємія, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або із серцевою недостатністю, а також у пацієнтів із цукровим діабетом. Пацієнтам цієї групи концентрацію калію в сироватці крові слід контролювати належним чином. Комбінацію олмесартану медоксомілу/гідрохлоротіазиду слід з обережністю застосовувати одночасно з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними замінниками харчової солі та іншими препаратами, які можуть підвищувати концентрацію калію (наприклад гепарином) у крові. Немає даних про те, що олмесартану медоксоміл може послаблювати спричинену діуретиками гіпонатріємію або запобігати їй. Дефіцит хлоридів, як правило, характеризується низьким ступенем тяжкості і не вимагає спеціального лікування. Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію із сечею та спричиняти легке та скороминуще підвищення його концентрації в сироватці крові при відсутності будь-яких порушень у метаболізмі кальцію.

Гіперкальціємія може свідчити про прихований паратиреотоксикоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазиди потрібно відмінити. Тіазиди посилюють виведення із сечею магнію, що може призводити до гіпомагніємії. У пацієнтів з набряками може в жарку погоду виникати гіпонатріємія розбавлення.

Препарати літію. Як і інші лікарські засоби, що містять блокатори рецепторів ангіотензину II у комбінації з тіазидом, препарат Оліместра^® H, HD не рекомендується застосовувати одночасно з препаратами літію.

Спру-подібна ентеропатія.

У дуже рідкісних випадках повідомляли про тяжку хронічну діарею зі значною втратою маси

тіла, що розвинулася через кілька місяців або років після початку лікування у пацієнтів, які приймали олмесартан; причиною її виникнення є, імовірно, місцева відстрочена реакція гіперчутливості. Результати біопсії слизової кишечнику у таких пацієнтів часто демонстрували атрофію кишкових ворсинок. Якщо дані симптоми виникнуть у пацієнта під час лікування олмесартаном і якщо можна виключити іншу імовірну етіологію, терапію олмесартаном слід негайно відмінити та не слід відновлювати. Якщо діарея не зникне впродовж одного тижня після закінчення прийому лікарського засобу, слід звернутися до спеціаліста (наприклад до гастроентеролога).

Хоріоїдальний випіт, гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома

Сульфонаміди або похідні сульфаніламідів можуть спричинити ідіосинкразичну реакцію, що призводить до хоріоїдального випоту з дефектом поля зору, тимчасової короткозорості та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в очах і зазвичай виникають протягом декількох годин або тижнів після початку прийому препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне лікування полягає в якнайшвидшому припиненні прийому препарату. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне або хірургічне лікування. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати алергію на сульфаніламіди або пеніцилін в анамнезі.

Етнічні відмінності. Як і щодо інших блокаторів рецепторів ангіотензину II, антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу у представників негроїдної раси виражена дещо слабше, ніж у представників інших рас (можливо, через те, що у представників негроїдної раси частіше виникає низький рівень реніну).

Антидопінговий тест. Гідрохлоротіазид, що входить до складу цього препарату, може давати псевдопозитивний результат в антидопінговому тесті.

Вагітність. Терапію блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ не слід розпочинати у період вагітності. У випадку коли терапія блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ визнана необхідною у пацієнток, які планують завагітніти, застосування препарату необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, що має затверджений профіль безпеки застосування у період вагітності. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, у разі необхідності,  замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітними.

Інші запобіжні заходи. Надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з генералізованим артеріосклерозом, ішемічною хворобою серця або ішемічним ураженням головного мозку може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Ризик алергічних реакцій на гідрохлоротіазид вищий у пацієнтів з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі, проте такі реакції можуть виникати і у пацієнтів без зазначених захворювань в анамнезі. За даними наукової літератури тіазидні діуретики можуть спричиняти загострення або активацію системного червоного вовчака.

Під час застосування діуретиків тіазидового ряду можливий розвиток реакцій фотосенсибілізації. У таких випадках рекомендується відміна препарату. Якщо лікар вважає за потрібне повторно призначити препарат, то хворому рекомендується захищати ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів або штучного ультрафіолетового опромінення.

Немеланомний рак шкіри.

Підвищений ризик виникнення немеланомного раку шкіри (базально-клітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми) після застосування більш високих сумарних доз гідрохлоротіазиду був виявлений у двох епідеміологічних дослідженнях, заснованих на даних Данського національного реєстру онкологічних захворювань. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може виступати як можливий механізм розвитку немеланомного раку шкіри.

Пацієнти, які  приймають гідрохлоротіазид мають бути проінформовані про можливий ризик утворення немеланомного раку шкіри. Рекомендується періодично перевіряти стан шкіри на наявність нових уражень шкіри та негайно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри.

Пацієнти мають бути проінформовані про можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також необхідність в разі впливу адекватного захисту шкіри для мінімізації ризику виникнення раку шкіри.

Необхідно негайно проводити дослідження, в тому числі гістологічні дослідження біопсійного матеріалу, при виникненні будь-яких підозрілих шкірних реакцій.

У пацієнтів, з немеланомним раком шкіри в анамнезі, може бути доцільним переглянути застосування гідрохлоротіазиду (див. розділ «Побічні реакції»).

Гостра респіраторна токсичність

Повідомлялося про дуже рідкісні випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС), після прийому гідрохлоротіазиду. Набряк легень зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлортіазиду. На початку симптоми включають задишку, лихоманку, погіршення легеневої функції та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, слід відмінити прийом препарату та призначити відповідне лікування. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Комбінований лікарський засіб олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид.

Лікарський засіб протипоказаний вагітним або жінкам, які планують вагітність. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Олмесартану медоксоміл.

Застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказане вагітним або жінкам, які

планують вагітність. Епідеміологічні дані, що стосуються ризику тератогенної дії, зумовленої застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину II у І триместрі вагітності, не дають змоги зробити певних висновків, проте незначне збільшення ризику не виключено. У контрольованих епідеміологічних дослідженнях жодних даних, що стосуються ризику тератогенної дії блокаторів рецепторів ангіотензину II, отримано не було, проте не можна виключити, що на тлі застосування препаратів цього класу ризик аналогічної дії може збільшуватися. За винятком випадків, коли блокатори рецепторів ангіотензину II застосовуються із життєво важливих причин, пацієнткам, які планують вагітність, рекомендується перейти на інші гіпотензивні засоби, безпека застосування яких при вагітності доведена. У разі діагностування вагітності блокатори рецепторів ангіотензину II слід негайно відмінити і у разі необхідності розпочати лікування іншими препаратами. Встановлено, що у разі застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності не виключена поява ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі якщо блокатори рецепторів ангіотензину II застосовували в ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести УЗД щодо функції нирок і розвитку черепа у плода. За новонародженими, матері яких застосовували блокатори рецепторів ангіотензину II, слід

пильно спостерігати щодо виникнення артеріальної гіпотензії.

Гідрохлоротіазид.

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності, особливо в І триместрі, обмежений. Результатів експериментальних досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлоротіазид проникає крізь плаценту. Враховуючи механізм дії гідрохлоротіазиду, його застосування в ІІ і ІІІ триместрах вагітності може спричиняти порушення фетоплацентарного кровотоку та шкідливо діяти на плід і новонародженого, викликаючи жовтяницю, електролітні порушення і тромбоцитопенію. Гідрохлоротіазид не призначений для лікування водянки у вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки він може спричиняти зменшення об’єму плазми і гіпоперфузію плаценти та при цьому не приносити належної користі для лікування захворювання. Гідрохлоротіазид також не рекомендується застосовувати для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих окремих випадків, коли не можна призначати інші препарати.

Період годування груддю

Олмесартану медоксоміл.

Інформація щодо застосування препарату Оліместра^® H, HD у період годування груддю до цього часу відсутня, тому жінкам, які годують груддю, препарат призначати не слід. Замість нього можна застосовувати інші препарати, безпека яких у період годування груддю доведена, особливо при годуванні груддю новонароджених або недоношених дітей.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид у невеликих кількостях проникає у грудне молоко. Високі дози тіазидів, що спричиняють інтенсивний діурез, можуть пригнічувати утворення молока. Якщо його застосування вкрай необхідне, годування груддю потрібно припинити.

Застосовувати препарат Оліместра^® H, HD у період годування груддю не рекомендується. При застосуванні лікарського засобу під час годування груддю доза повинна бути максимально низькою.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Не проводилось жодних досліджень впливу на здатність керувати автомобілем та іншими механічними засобами. Однак слід враховувати, що протягом антигіпертензивного лікування у пацієнтів можливі запаморочення або втома, що може позначитися на здатності керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

 

Спосіб застосування та дози.

Дорослі

Оліместра^® H 20 та Оліместра^® HD 20 не є препаратами першого вибору. Вони призначені для пацієнтів, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу в дозі 20 мг не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску.

При наявності клінічних показань допускається переведення пацієнта з монотерапії олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг одразу на комбінований препарат, проте при цьому слід враховувати той факт, що максимальна гіпотензивна дія олмесартану медоксомілу досягається через 8 тижнів після початку лікування.

Рекомендується титрування дози за кожним з компонентів препарату: Оліместру^® H 20 слід призначати пацієнтам, у яких застосування олмесартану медоксомілу у дозі 20 мг не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску;

Оліместру^® HD 20 слід призначати пацієнтам, у яких 20 мг олмесартану медоксомілу/12,5 мг гідрохлоротіазиду не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску;

Оліместру^® H 40 слід призначати пацієнтам, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу в дозі 40 мг не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску;

Оліместру^® HD 40 слід призначати, у яких 40 мг олмесартану медоксомілу/12,5 мг гідрохлоротіазиду не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску.

Препарат приймати 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі. Таблетки ковтати цілими і запивати склянкою води. Таблетки не слід розжовувати. Рекомендується застосовувати препарат в один і той самий час.

Пацієнти літнього віку

Як правило, не потрібно коригування дози для пацієнтів літнього віку (див. нижче рекомендації щодо дозування для пацієнтів з порушенням функції нирок). При підвищенні дози до максимальної – 40 мг на добу – слід ретельно контролювати артеріальний тиск.

Порушення функції нирок

Для пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) рекомендується періодично контролювати функцію нирок. Максимальна доза олмесартану медоксомілу становить 20 мг 1 раз на добу внаслідок обмеженого досвіду застосування більших доз цій групі пацієнтів. Хворим із тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) протипоказано застосовувати комбінацію олмесартану медоксомілу/гідрохлоротіазиду, оскільки існує дуже обмежений досвід застосування цій групі пацієнтів.

Оліместра^® H 40 та Оліместра^® HD 40 протипоказані хворим із порушеннями функції нирок.

Порушення функції печінки

Пацієнтам з легкими та помірними порушеннями функції печінки препарати Оліместра^® H 20 та Оліместра^® HD 20 слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам з помірними порушеннями функції печінки олмесартану медоксоміл рекомендується застосовувати у початковій дозі 10 мг 1 раз на добу. У такому разі слід застосовувати олмесартану медоксоміл в інший лікарській формі, а максимальна доза не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з порушеннями функції печінки, які вже приймають діуретичні засоби та (або) інші антигіпертензивні засоби, рекомендується ретельно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок. Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки відсутній. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, а також із холестазом та обструкцією жовчних протоків застосування препарату протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

 

Діти.

Застосування препарату дітям віком до 18 років протипоказано через недостатність даних про безпеку та ефективність.

 

Передозування.

Спеціальна інформація щодо симптомів або лікування передозування комбінації олмесартану медоксомілу і гідрохлоротіазиду відсутня.

Найімовірнішими проявами передозування олмесартану медоксомілу є артеріальна гіпотензія та тахікардія, крім того, може виникати брадикардія. Передозування гідрохлоротіазидом супроводжується електролітними порушеннями (гіпокаліємією, гіпохлоремією) та зневодненням, зумовленим надмірним діурезом. Найчастішими проявами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може спричиняти м’язові спазми та/або посилювати аритмію, що виникає в результаті застосування супутніх препаратів (серцевих глікозидів або деяких антиаритмічних засобів).

За пацієнтом слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичне підтримуюче лікування. Лікування симптоматичне і залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. Можуть бути рекомендовані блювотні засоби та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування іноді рекомендується активоване вугілля. Слід регулярно контролювати рівень електролітів та креатиніну у сироватці крові. У разі артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести у горизонтальне положення та швидко провести внутрішньовенну інфузію ізотонічного розчину натрію хлориду.

Чи виводиться олмесартан або гідрохлоротіазид при гемодіалізі, невідомо.

 

Побічні реакції.

Найчастіше при застосуванні препарату виникають такі побічні реакції як головний біль (2,9 %), запаморочення (1,9 %), підвищена втомлюваність (1,0 %).

Гідрохлоротіазид може спричиняти або посилювати гіповолемію, що може призводити до порушення електролітного балансу.

Для класифікації частоти виникнення побічних реакцій використовували таку термінологію: дуже часто (1/10), часто (1/100, < 1/10), нечасто (1/1000, <1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (≤ 1/10000), невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).

¹Немеланомний рак шкіри. На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігався кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлоротіазидом і немеланомним раком шкіри (див. також розділ «Особливості застосування»).

²У постмаркетинговий період повідомлялося про випадки аутоімунного гепатиту з латентністю від кількох місяців до років, які були оборотними після відміни олмесартану.

Були повідомлення про кілька випадків рабдоміолізу, що перебував у часовому взаємозв’язку із застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ.

Були повідомлення про такі побічні реакції, що можуть спостерігатися при застосуванні гідрохлоротіазиду: сухість у роті, відчуття спраги, анафілактичний шок, кома, синдром Стівена-Джонсона, дезорієнтація, зміна настрою, пневмоніт. Застосування діуретиків тіазидного ряду може призвести до зниження толерантності до глюкози, що, у свою чергу, може призвести до маніфестації латентного цукрового діабету. При застосуванні гідрохлоротіазиду можливі: поява гіпохлоремічного алкалозу, який може індукувати напади подагри у хворих з її асимптомним перебігом.

Звітування про підозрювані побічні реакції.

Звітування про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити безперервний нагляд співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням лікарського засобу. Спеціалісти у галузі охорони здоров’я повинні подавати інформацію про будь-які підозрювані побічні реакції за допомогою національної системи звітності.

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

Таблетки Н 20 (20 мг/12,5 мг):

по 10 таблеток у блістері, по 3 або 6, або 9 блістерів у картонній коробці;

по 14 таблеток у блістері, по 2 або 4, або 6, або 7 блістерів у картонній коробці.

Таблетки HD 20 (20 мг/25 мг), H 40 (40 мг/12,5 мг), HD 40  (40 мг/25 мг):

по 7 таблеток у блістері, по 4 або 8, або 12, або 14 блістерів у картонній коробці;

по 10 таблеток у блістері, по 3 або 6, або 9 блістерів у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник.

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/

KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

ТАД Фармa ГмбХ, Німеччина/

TAD Pharma GmbH, Germany.

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/

Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.

Хайнц-Лохманн-Штрассе 5, 27472 Куксхавен, Німеччина/

Heinz-Lohmann-Strasse 5, 27472 Cuxhаven, Germany.