ОЛМЕСАРТАН МАКЛЕОДС 40

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Олмесартан Маклеодс 10 / Olmesartan Macleods 10

Олмесартан Маклеодс 20 / Olmesartan Macleods 20

Олмесартан Маклеодс 40 / Olmesartan Macleods 40

Склад:

діюча речовина: олмесартан медоксоміл;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить олмесартану медоксомілу 10 мг (mg) / 20 мг (mg) / 40 мг (mg);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна; лактоза, моногідрат; гідроксипропілцелюлоза; магнію стеарат; кремнію діоксид колоїдний безводний; натрію крохмальгліколят (тип В); покриття «Instacoat Universal White A05G10022»: гіпромелоза, гідроксипропілцелюлоза, тальк, титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 10 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з гравіюванням на одній стороні "С 52" та гладенькі з іншого боку;

таблетки по 20 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з гравіюванням на одній стороні "C 53"та гладенькі з іншого боку;

таблетки по 40 мг: білі, овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з гравіюванням на одній стороні "С 54" та гладенькі з іншого боку.

Фармакотерапевтична група.

Антагоністи ангіотензину II.

Код ATХ C09CA08.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Олмесартану медоксоміл – це селективний блокатор рецепторів ангіотензину II (типу AT1), призначений для застосування внутрішньо. Ангіотензин II – основний вазоактивний гормон ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, який відіграє важливу роль у патофізіології артеріальної гіпертензії. Він спричинює звуження судин, індукує синтез та секрецію альдостерону, стимулює серцеву діяльність та реабсорбцію натрію нирками. Олмесартан пригнічує ефекти ангіотензину II, спрямовані на звуження судин та секрецію альдостерону, блокуючи AT1-рецептор у тканинах, у тому числі в гладкій мускулатурі судин та в надниркових залозах. Дія олмесартану не залежить від джерела або шляху синтезу ангіотензину II. Селективне зв’язування олмесартану з AT1-рецепторами ангіотензину II призводить до підвищення рівня реніну та концентрації ангіотензину I та ангіотензину II в плазмі крові, а також до певного зниження концентрації альдостерону в плазмі крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією олмесартану медоксоміл забезпечує стійке зниження артеріального тиску, ступінь якого залежить від дози. Ознак артеріальної гіпотензії після першого застосування (ефекту «першої дози»), тахіфілаксії на тлі тривалого застосування та рикошетної артеріальної гіпертензії після різкої відміни препарату виявлено не було.

Прийом 1 раз на добу олмесартану медоксомілу забезпечує ефективне та м’яке зниження артеріального тиску протягом 24 годин до наступного прийому. При застосуванні препарату 1 раз на добу його антигіпертензивний ефект був приблизно таким самим, що і в результаті його застосування двічі на добу в тій самій добовій дозі.

У разі безперервного лікування максимальне зниження артеріального тиску досягається через 8 тижнів після початку лікування; при цьому істотний антигіпертензивний ефект спостерігається вже через 2 тижні лікування.

Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлений.

Рандомізоване дослідження застосування олмесартану та профілактики діабетичної мікроальбумінурії (ROADMAP), проведене за участю 4447 пацієнтів з діабетом 2 типу з нормальним рівнем альбумінурії і як мінімум одним додатковим фактором ризику виникнення серцево-судинних захворювань, проводилося з метою з’ясувати, чи може терапія олмесартаном затримати час появи мікроальбумінурії. Під час середнього періоду відстеження тривалістю 3,2 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо на додаток до інших антигіпертензивних засобів, за винятком інгібіторів АПФ або БРА.

У первинній кінцевій точці дослідження було продемонстровано значне зниження ризику появи мікроальбумінурії при застосуванні олмесартану. Після коригування відмінностей у показниках артеріального тиску дане зниження ризику перестало бути статистично значущим. У 8,2% (у 178 з 2160) пацієнтів групи олмесартану і у 9,8% (у 210 з 2139) − групи плацебо розвинулася мікроальбумінурія.

У вторинній кінцевій точці серцево-судинні явища відзначалися у 96 пацієнтів (4,3%), які отримували олмесартан, і у 94 пацієнтів (4,2%), які отримували плацебо. Частота смертності від серцево-судинних захворювань була вищою в групі олмесартану, ніж у групі плацебо (15 пацієнтів (0,7%) і 3 пацієнти (0,1%)), незважаючи на подібну частоту виникнення інсульту без летального наслідку (14 пацієнтів (0,6%) і 8 пацієнтів (0,4%)), інфаркту міокарда без летального наслідку (17 пацієнтів (0,8%) і 26 пацієнтів (1,2%)) та смертності, не пов’язаної з серцево-судинними причинами (11 пацієнтів (0,5%) і 12 пацієнтів (0,5%)). Загальна смертність у групі олмесартану була чисельно більш високою (26 пацієнтів (1,2%) і 15 пацієнтів (0,7%)), головним чином, за рахунок більш високої смертності із серцево-судинних причин.

У випробуванні ORIENT (The Olmesartan Reducing Incidence of End-stage Renal Disease in Diabetic Nephropathy Trial) вивчали вплив олмесартану на результат ниркових і серцево-судинних захворювань у 577 рандомізованих пацієнтів в Японії і в Китаї з діабетом 2 типу і яскраво вираженою нефропатією. Під час середнього періоду відстеження тривалістю 3,1 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо на додаток до інших антигіпертензивних засобів, включаючи інгібітори АПФ.

Первинна об’єднана кінцева точка (час першої появи подвоєння сироваткового креатиніну, ниркові захворювання в термінальній стадії, смерть з усіх причин) була досягнута у                             116 пацієнтів групи олмесартану (41,1%) і у 129 пацієнтів, які отримували плацебо (45,4%) (HR 0,97 (95% ДІ від 0,75 до 1,24); p = 0,791). Вторинна об’єднана серцево-судинна кінцева точка була досягнута у 40 пацієнтів, які отримували олмесартан (14,2%), і у 53 пацієнтів, які отримували плацебо (18,7%). Дана об’єднана серцево-судинна кінцева точка включала смертність внаслідок серцево-судинних захворювань у 10 (3,5%) пацієнтів, які отримували олмесартан, і у 3 (1,1%) пацієнтів, які отримували плацебо; загальний показник смертності дорівнював 19 (6,7%) і 20 (7,0%), інсульт без летального результату – 8 (2,8%) та 11 (3,9%), інфаркт міокарда без летального результату – 3 (1, 1%) і 7 (2,5%) відповідно.

Фармакокінетика.

Абсорбція та розподіл. Олмесартан медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється у фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією естераз у слизовій оболонці кишечнику і в портальній крові під час абсорбції зі шлунково-кишкового тракту.

У плазмі або в продуктах виділення не було виявлено олмесартан медоксоміл, що не розпався, або незмінений боковий ланцюг медоксомільної групи. Середнє абсолютне значення біодоступності олмесартану у формі таблеток становить 25,6 %.

Середня пікова концентрація олмесартану медоксомілу у плазмі крові (Cmax) досягається приблизно через 2 години після внутрішнього застосування препарату, концентрація його у плазмі крові збільшується майже лінійно зі збільшенням одноразової пероральної дози до 80 мг.

Їжа практично не впливає на біодоступність олмесартану, тому олмесартан медоксоміл можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Не спостерігалося жодної клінічно значущої різниці залежно від статі у фармакокінетиці олмесартану.

Зв’язування олмесартану медоксомілу з білками плазми становить 99,7 %, але потенціал для клінічно значущого зсуву величини зв’язування з білками при взаємодії олмесартану медоксомілу з іншими ліками, що мають високий ступінь зв’язування з білками, є низьким (це підтверджується тим, що відсутня клінічно значуща взаємодія між олмесартаном медоксомілом і варфарином). Зв’язування олмесартану з клітинами крові незначне. Середній об’єм розподілу після внутрішньовенного введення є малим (16–29 л).

Метаболізм та виведення. Загальний плазмовий кліренс зазвичай становив 1,3 л/год (коефіцієнт варіації (КВ) 19 %) та був відносно повільним порівняно з кровообігом у печінці (приблизно 90 л/год). Після введення одноразової пероральної дози 14C-поміченого олмесартану медоксомілу 10–16 % введеної радіоактивності виводилося із сечею (більшість — протягом 24 годин після введення дози), а залишок відновленої радіоактивності виводився з фекаліями. Спираючись на системну доступність 25,6 %, можна підрахувати, що абсорбований олмесартан виводиться як нирками (приблизно 40 %), так і через печінку та жовчовивідні шляхи (приблизно 60 %). Вся відновлена радіоактивність визначена як олмесартан. Не було виявлено жодного значущого метаболіту. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану є мінімальною.

Кінцевий період напіввиведення олмесартану мав діапазон 10–15 годин після багаторазового перорального застосування. Стабільний стан досягався після перших декількох доз. Після 14 днів повторного застосування кумуляції не спостерігалося. Нирковий кліренс становив приблизно 0,5–0,7 л/год і не залежав від дози.

Фармакокінетика в особливих популяціях

Діти. Фармакокінетику олмесартану вивчали у дітей з гіпертонією у віці від 1 до 16 років. Кліренс олмесартану у педіатричних пацієнтів був подібний до такого у дорослих пацієнтів з урахуванням маси тіла.

Немає фармакокінетичної інформації щодо дітей з нирковою недостатністю.

Літні люди (віком від 65 років). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація — час» (AUC) у стабільному стані збільшувалася приблизно на 35 % у пацієнтів віком 65–75 років і приблизно на 44 % у пацієнтів віком від 75 років порівняно з групою молодшого віку. Це щонайменше може бути пов’язано із зниженням функції нирок у цій групі пацієнтів.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з легким, помірним та тяжким порушенням функції нирок AUC у стабільному стані збільшувалась на 62 %, 82 % та 179 % відповідно порівняно зі здоровими добровольцями.

Порушення функції печінки. Після одноразового перорального застосування значення AUC олмесартану у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки було відповідно на 6 % та 65 % вище, ніж у здорових добровольців. Після повторного застосування у пацієнтів з помірним порушенням функції печінки AUC олмесартану була на 65 % більшою, ніж у здорових добровольців. Середні значення Cmax олмесартану були подібними у пацієнтів з порушенням функції печінки та у здорових добровольців. Дія олмесартану медоксомілу не оцінювалася у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки.

Клінічні характеристики.

Показання.

Застосовувати для лікування:

— есенціальної гіпертензії у дорослих;

— гіпертензії у дітей та підлітків від 6 до 18 років.

Протипоказання.

• Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-яких допоміжних речовин.

• Другий і третій триместри вагітності.

• Біліарна непрохідність.

• Одночасне застосування олмесартану медоксомілу з продуктами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл / хв / 1,73 м2).

Особливі заходи безпеки.

Зменшення внутрішньосудинного об’єму крові

У пацієнтів з дисбалансом об’єму циркулюючої крові та/або натрію внаслідок лікування високими дозами діуретиків у разі обмеження вживання солі з їжею або у разі діареї та/або блювання може розвинутися симптоматична гіпотензія, в основному після прийому першої дози лікарського засобу. Слід усунути можливу гіповолемію перед початком лікування олмесартаном медоксомілом.

Інші стани при стимуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи

У пацієнтів, чий судинний тонус та функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю із застійними явищами або з основною хворобою нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), лікування іншими препаратами, що впливають на цю систему, спричиняло виникнення гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії, зрідка — гострої ниркової недостатності. Виникнення подібних наслідків не можна виключати при прийомі антагоністів рецепторів ангіотензину II.

Реноваскулярна артеріальна гіпертензія

Існує підвищений ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні пацієнтам з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Порушення функції нирок та трансплантація нирки

При застосуванні олмесартану медоксомілу пацієнтам з порушенням функції нирок рекомендується проводити моніторинг рівня калію та креатиніну в сироватці крові. Хворим із тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 20 мл/хв) не рекомендується застосовувати олмесартан медоксоміл. Немає досвіду застосування олмесартану медоксомілупацієнтам з нещодавно перенесеною трансплантацією нирки або пацієнтам з останньою стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 12 мл/хв).

Порушення функції печінки

Немає досвіду застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, тому в цій групі пацієнтів застосування препарату не рекомендується.

Гіперкаліємія

Застосування лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може спричинити гіперкаліємію.

Ризик гіперкаліємії, що може бути летальною, підвищується в осіб літнього віку, у пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів з цукровим діабетом, у пацієнтів, які супутньо приймають інші лікарські засоби, що можуть підвищити рівень калію, та у пацієнтів з інтеркурентними явищами.

Перед прийняттям рішення про супутній прийом лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, слід оцінити співвідношення користі і ризику та розглянути інші альтернативи.

Основними факторами ризику виникнення гіперкаліємії є:

–  цукровий діабет, порушення функції нирок, вік > 70 років;

– комбінація з іншими лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, або з добавками калію. Деякі лікарські засоби або терапевтичний клас лікарських засобів можуть спровокувати гіперкаліємію: сольові замінники, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні препарати (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ)-2), гепарин, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм;

– інтеркурентні явища, зокрема зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, погіршення функції нирок, раптове погіршення стану нирок (наприклад, інфекційні захворювання), целюлярний лізис (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, обширна травма).

Рекомендується ретельний моніторинг рівня калію в сироватці крові у пацієнтів з підвищеним ризиком виникнення гіперкаліємії.

Літій

Не рекомендується застосування літію з олмесартаном медоксомілом, як і з іншими антагоністами рецепторів ангіотензину II.

Стеноз аортального або мітрального клапана / гіпертрофічна кардіоміопатія

Слід бути особливо обережним при призначенні олмесартану медоксомілу, як і інших вазодилататорів, пацієнтам, які страждають від стенозу аортального чи мітрального клапана або обструктивної гіпертрофічної кардіоміопатії.

Первинний альдостеронізм

Пацієнти з первинним альдостеронізмом, як правило, не реагують на антигіпертензивні препарати, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому для таких пацієнтів застосування олмесартану медоксомілу не рекомендується.

Спруподібна ентеропатія

У дуже рідкісних випадках у пацієнтів, які застосовували олмесартан медоксоміл, протягом періоду від кількох місяців до року після початку прийому препарату виникала тяжка хронічна діарея з істотною втратою маси тіла, що, можливо, було спричинено локалізованою реакцією гіперчутливості уповільненого типу. Кишкова біопсія таких пацієнтів часто вказувала на атрофію ворсинок. Якщо у пацієнта виникають відповідні симптоми під час лікування олмесартаном медоксомілом, необхідно виключити іншу етіологію. Слід припинити прийом олмесартану медоксомілу в тих випадках, коли інша етіологія не визначена. Якщо симптоми діареї не припиняються через тиждень після припинення прийому лікарського засобу, необхідно звернутися до лікаря.

Етнічні особливості

Як і інші антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, олмесартан медоксоміл може бути менш ефективним щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших хворих, можливо через більш високу поширеність станів з низьким рівнем реніну у пацієнтів негроїдної раси.

Інше

Надмірне зниження артеріального тиску при застосуванні будь-якого антигіпертензивного препарату у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ішемічною цереброваскулярною хворобою може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Доведено, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС, яка пов’язана з одночасним застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, не рекомендована.

Якщо терапія із застосуванням подвійної блокади вважається абсолютно необхідною, її слід проводити тільки під наглядом фахівця, за умови ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску.

Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Олмесартан Маклеодс містить лактозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або глюкозо-галактозним порушенням всмоктування не слід приймати цей лікарський засіб.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Калієві добавки та калійзберігаючі діуретики

Як відомо з досвіду застосування інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, супутній прийом калійзберігаючих діуретиків, калієвих добавок, сольових замінників, що містять калій, або інших препаратів, що можуть підвищити рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин), може призвести до збільшення рівня калію в сироватці крові. Тому такий супутній прийом не рекомендується.

Інші антигіпертензивні препарати

Гіпотензивний ефект олмесартану медоксомілу може посилитися при супутньому прийомі інших антигіпертензивних засобів.

Нестероїдні протизапальні препарати

Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі > 3 г/добу, а також інгібітори ЦОГ-2) та антагоністи рецепторів ангіотензину II можуть діяти синергічно завдяки зменшенню клубочкової фільтрації. При супутньому застосуванні нестероїдних протизапальних лікарських засобів та антагоністів ангіотензину II існує ризик появи гострої ниркової недостатності. Рекомендується проводити моніторинг функції нирок на початку лікування, а також забезпечити достатнє надходження рідини в організм пацієнта.

Також супутній прийом нестероїдних протизапальних препаратів може зменшити антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II, призводячи до часткової втрати ефективності.

Інші речовини

Після лікування антацидами (магнію алюмінію гідроксидом) спостерігалося помірне зменшення біодоступності олмесартану. Супутній прийом варфарину та дигоксину не мав жодного впливу на фармакокінетику олмесартану.

Секвестрант жовчних кислот колесевелам

Одночасне застосування секвестранту жовчних кислот колесевеламу гідрохлориду знижує системний вплив на пікові концентрації олмесартану у плазмі крові та скорочує період його напіввиведення. Застосування олмесартану медоксомілу щонайменше за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду зменшує їх взаємодію. Тому слід застосовувати олмесартан медоксоміл щонайменше за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Клінічно доведено, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана з більш високою частотою побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з окремим застосуванням препаратів, що діють на РААС.

Вплив олмесартану медоксомілу на інші лікарські засоби

Літій

Оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та токсичність спостерігалися під час супутнього прийому літію й інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину II. Тому не рекомендується застосування олмесартану медоксомілу і літію в комбінації. Якщо застосування такої комбінації вважається за потрібне, то рекомендується ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові.

Інші речовини

Не спостерігалося жодної клінічно значущої взаємодії з варфарином, дигоксином, антацидами (магнію алюмінію гідроксид), гідрохлоротіазидом та правастатином, зокрема олмесартан медоксоміл не мав жодного значного впливу на фармакокінетику або фармакодинаміку варфарину або фармакокінетику дигоксину.

У дослідженнях in vitro олмесартан не пригнічував клінічно значуще ферменти цитохрому P450 1A1/2, 2A6, 2C8/9, 2C19, 2D6, 2E1 та 3A4 у людини і не чинив значущого стимулювального впливу на активність цитохрому P450 у тварин. Тому досліджень in vivo щодо взаємодії з відомими інгібіторами та стимуляторами ферментів цитохрому P450 не проводили. Жодної клінічно значущої взаємодії між олмесартаном і препаратами, що метаболізуються з участю вищевказаних ферментів цитохрому P450, не очікується.

Діти

Дослідження взаємодії проводилися лише у дорослих.

Невідомо, чи взаємодія у дітей відрізняється від взаємодії у дорослих.

Особливості застосування.

Ангіоневротичний набряк кишечнику

Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку кишечнику у пацієнтів, які застосовували блокатори рецепторів ангіотензину II, [включаючи олмесартану медоксоміл] (див. розділ «Побічні реакції»). У цих пацієнтів спостерігався біль у животі, нудота, блювання та діарея. Симптоми минали після відміни блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо діагностовано ангіоневротичний набряк кишечнику, застосування Олмесартан Маклеодс слід припинити та розпочати відповідний моніторинг до повного зникнення симптомів.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Застосування антагоністів ангіотензину II не рекомендується протягом першого триместру вагітності. Застосування антагоністів ангіотензину II протипоказано у ІІ та ІІІ триместрі вагітності.

Епідеміологічні докази щодо ризику тератогенності внаслідок дії інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності не були переконливими; однак деяке збільшення ризику не виключається. Поки немає контрольованих епідеміологічних даних щодо тератогенності антагоністів ангіотензину II, подібні ризики не виключені.

Пацієнткам, які планують вагітність, слід замінити терапію блокаторами рецепторів ангіотензину на альтернативні антигіпертензивні методи лікування, які мають встановлений профіль безпеки для застосування при вагітності, якщо тільки продовження такої терапії не вважається необхідним. У разі якщо діагностована вагітність, слід негайно припинити лікування антагоністами ангіотензину II і за необхідності розпочати альтернативну терапію.

Відомо, що терапія антагоністами ангіотензину II у другому та третьому триместрах викликає фетотоксичність людини (зниження ниркової функції, олігогідрамніоз, затримку осифікації черепа) та неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію).

Якщо вплив антагоністів ангіотензину II відбувся з другого триместру вагітності, рекомендується ультразвукова перевірка функції нирок та черепа. За немовлятами, матері яких під час вагітності приймали антагоністи ангіотензину II, потрібно ретельно спостерігати щодо гіпотонії.

Лактація. Олмесартан виводиться з молоком щурів, але невідомо, чи виділяється олмесартан з молоком людини. Оскільки немає інформації щодо застосування олмесартану медоксомілу у період годування груддю, лікарський засіб не рекомендується призначати матерям у цей період. Краще застосовувати альтернативні методи лікування зі встановленим профілем безпеки під час грудного вигодовування, особливо під час годування новонародженого чи недоношеного немовляти.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Олмесартан має незначний або помірний вплив на здатність керувати автомобілем або іншими механізмами. Запаморочення або втома можуть періодично виникати у пацієнтів, які приймають антигіпертензивну терапію, що може погіршити швидкість реакції.

Спосіб застосування та дози.

Рекомендується приймати таблетки олмесартан медоксоміл приблизно в один і той же час щодня, з їжею або без неї, наприклад, під час сніданку. Таблетку слід проковтнути з достатньою кількістю рідини (наприклад, однією склянкою води). Таблетку не слід жувати.

Дорослі

Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу становить 10 мг один раз на день. Для пацієнтів, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється при цій дозі, доза олмесартану медоксомілу може бути збільшена до оптимальної дози 20 мг один раз на добу.  Якщо потрібно додаткове зниження артеріального тиску, дозу олмесартану медоксомілу можна збільшити до максимум 40 мг щодня або можна додати терапію гідрохлоротіазидом.

Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу, як правило, присутній протягом 2 тижнів від початку терапії і є максимальним приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Це слід мати на увазі під час розгляду схеми зміни дози для будь-якого пацієнта.

Люди похилого віку (понад 65 років)

Зазвичай не потрібно коригувати дозування для людей старшого віку. Якщо потрібне підвищення до максимальної дози 40 мг на добу, слід ретельно контролювати артеріальний тиск.

Порушення функції нирок

Максимальна доза для пацієнтів із легким та помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 20–60 мл/хв) становить 20 мг олмесартану медоксомілу один раз на добу через обмежений досвід застосування вищих доз у цій групі пацієнтів.

Застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам із вираженим порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <20 мл/хв) не рекомендується, оскільки є лише обмежений досвід щодо цієї групи пацієнтів.

Порушення функції печінки

Не потрібно коригувати дозування для пацієнтів із легким порушенням функції печінки. Пацієнтам з помірним порушенням роботи печінки рекомендується початкова доза 10 мг олмесартану медоксомілу один раз на день, а максимальна доза не повинна перевищувати 20 мг один раз на день. Ретельний моніторинг артеріального тиску та ниркової функції рекомендується пацієнтам із гепатитом, які вже отримують діуретики та/або інші антигіпертензивні засоби. Немає досвіду лікування олмесартаном медоксомілом пацієнтів з вираженим порушенням роботи печінки, тому застосування лікарського засобу для цієї групи пацієнтів не рекомендується. Олмесартан медоксоміл не слід застосовувати пацієнтам з обструкцією жовчовивідних шляхів.

Діти

Пацієнти віком від 6 до 18 років. Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу для дітей віком від 6 років становить 10 мг олмесартану медоксомілу один раз на день. У дітей, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється при цій дозі, дозу олмесартану медоксомілу можна збільшити до 20 мг один раз на добу. Якщо потрібно додаткове зниження артеріального тиску, для дітей із вагою ≥ 35 кг доза олмесартану медоксомілу може бути збільшена до максимума 40 мг. Для дітей із вагою <35 кг добова доза не повинна перевищувати 20 мг.

Інші педіатричні пацієнти. Олмесартан медоксоміл не слід застосовувати дітям до 6 років через проблеми безпеки та відсутність даних щодо цієї вікової групи.

Передозування.

Доступна тільки обмежена інформація про передозування у людини. Найімовірнішим ефектом при передозуванні є артеріальна гіпотензія. У разі передозування за пацієнтом слід встановити ретельний нагляд, а терапія повинна бути симптоматичною та підтримувальною.

Даних про виведення олмесартану медоксомілу шляхом діалізу немає.

Побічні реакції.

Побічні реакції, що найчастіше виникають у ході лікування олмесартаном медоксомілом, — головні болі (7,7 %), грипоподібні симптоми (4,0 %) і запаморочення (3,7 %).

У плацебоконтрольованих дослідженнях монотерапії єдиною побічною реакцією, пов’язаною з лікуванням, було запаморочення (частота 2,5 % при застосуванні олмесартану медоксомілу і 0,9 % у групі плацебо).

Частота відхилень лабораторних параметрів була трохи вищою при застосуванні олмесартану медоксомілу порівняно з плацебо: гіпертригліцеридемія — 2,0 % при застосуванні олмесартану медоксомілу порівняно з 1,1 % при застосуванні плацебо, підвищення рівня креатинфосфокінази — 1,3 % при застосуванні олмесартану медоксомілу порівняно з 0,7 % при застосуванні плацебо.

Небажані ефекти за результатами клінічних досліджень олмесартану медоксомілу, постмаркетингових досліджень безпеки препарату та спонтанних повідомлень наведені в таблиці. Побічні реакції розподіляються за частотою виникнення таким чином: дуже часто (³1/10); часто (³ 1/100, < 1/10); нечасто (³ 1/1000, < 1/100); рідко (³ 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не може бути оцінена із наявних джерел).

.

*У післяреєстраційному періоді повідомлялося про випадки виникнення аутоімунного гепатиту з латентним періодом від кількох місяців до років, що були оборотними після відміни застосування олмесартану.

Повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, пов’язані в часі із застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Особливі групи пацієнтів

Педіатрична популяція

У ході двох клінічних досліджень з участю дітей та підлітків (361 особа) віком від 1 до 17 років був проведений моніторинг безпеки олмесартану медоксомілу. У той час як природа і тяжкість побічних реакцій були подібними до таких у дорослих пацієнтів, частота нижченаведених побічних реакцій у дітей була вищою, ніж у дорослих:

-носова кровотеча у дітей є поширеною побічною реакцією (від ≥ 1/100 до < 1/10), яка не спостерігалася у дорослих пацієнтів;

-протягом 3 тижнів подвійно сліпого дослідження частота виникнення запаморочення та головного болю, що вимагали лікування, була майже в два рази вищою у дітей віком від 6 до 17 років у групі, що застосовувала олмесартану медоксоміл у високих дозах.

Загалом профіль безпеки олмесартану медоксомілу у педіатричних пацієнтів не відрізнявся значною мірою від профілю безпеки дорослих пацієнтів.

Пацієнти літнього віку (від 65 років)

У пацієнтів літнього віку гіпотензія може спостерігатися дещо частіше («рідко» або «нечасто»).

Повідомлення про можливі побічні реакції

Повідомлення про можливі побічні реакції є дуже важливими у післяреєстраційний період застосування лікарського засобу. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користі/ризику застосування лікарського засобу. Працівники охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які можливі побічні реакції.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, по 3 або 9 блістерів у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Маклеодс Фармасьютикалс Лімітед.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Віледж Тхеда, ПО Лодхімайра, Техсіл Бадді, Дістрікт Солан, Хімачал Прадеш, 174101, Індія.