ОЛМЕСТАД А

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ОЛМЕСТАД А

(OLMESTAD A)

 

Склад:

діючі речовини: олмесартану медоксоміл/амлодипіну бесилат;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить олмесартану медоксомілу 20 мг, амлодипіну бесилату 6,935 мг, що еквівалентно амлодипіну 5 мг; або олмесартану медоксомілу 40 мг, амлодипіну бесилату 13,87 мг, що еквівалентно амлодипіну 10 мг; допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза, кросповідон (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, лактоза моногідрат;

оболонка таблетки:

для дозування 20 /5 мг: Опадрай ІІ 32F280008 білий, вода очищена. Опадрай ІІ 32F280008 білий  складається з: гіпромелоза, лактоза моногідрат, поліетиленгліколь, титану діоксид (Е 171);

для дозування 40/10 мг: Опадрай ІІ 32F250011червоний, вода очищена. Опадрай ІІ 32F250011червоний  складається з: гіпромелоза, лактоза моногідрат, поліетиленгліколь, титану діоксид (Е 171), оксид заліза червоний (Е 172), оксид заліза чорний (Е 172).

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

для дозування 20 /5 мг: білі круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою;

для дозування 40 /10 мг: коричнювато-червоні круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

 

Фармакотерапевтична група.

Серцево-судинна система. Лікарські засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Комбінації блокаторів рецептора ангіотензину II. Антагоністи ангіотензину II та блокатори кальцієвих каналів. Код АТХ С09D В02.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Олместад А – це комбінований лікарський засіб, до складу якого входить олмесартану медоксоміл – антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ та амлодипіну бесилат – блокатор кальцієвих каналів. Сполучення цих двох діючих речовин виявляє синергічний ефект та сприяє зниженню артеріального тиску більшою мірою, ніж кожна діюча речовина окремо. У 8-тижневому подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо-контрольованому факторному дослідженні за участю 1940 пацієнтів (71 % пацієнтів належали до європеоїдної раси і 29 % − до інших рас) було показано, що лікування препаратом Олместад А призводило до істотно більш вираженого зниження діастолічного та систолічного артеріального тиску порівняно з монотерапією відповідними компонентами. Середнє зниження систолічного/діастолічного артеріального тиску характеризувалося залежністю від дози: 24/14 мм рт. ст. (20 мг/5 мг) і 30/19 мм рт. ст. (40 мг/10 мг). Частка пацієнтів, у яких вдалося досягти цільових значень артеріального тиску (< 140/90 мм рт. ст. у пацієнтів, які не страждають на цукровий діабет, і < 130/80 мм рт. ст. у діабетиків), склала 42,5 % і 49,1 % для препаратів Олместад А 20 /5 мг і Олместад А 40 /10 мг відповідно.

Основний гіпотензивний ефект препарату Олместад А зазвичай досягався протягом перших 2 тижнів терапії.

У другому подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо-контрольованому дослідженні вивчалася ефективність додавання амлодипіну до схеми лікування пацієнтів європеоїдної раси з недостатньою реакцією організму на монотерапію олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг протягом 8 тижнів.

У пацієнтів, які продовжували отримувати тільки олмесартану медоксоміл 20 мг, систолічний/діастолічний артеріальний тиск знизився на 10,6/7,8 мм рт. ст. протягом наступних 8 тижнів. При додаванні 5 мг амлодипіну за 8 тижнів вдалося досягти зниження систолічного/діастолічного артеріального тиску на 16,2/10,6 мм рт. ст. (р = 0,0006). Частка пацієнтів, у яких вдалося досягти цільових значень артеріального тиску (< 140/90 мм рт. ст. у пацієнтів, які не страждають на цукровий діабет, і < 130/80 мм рт. ст. у діабетиків), склала 44,5 % для комбінації 20 мг/5 мг порівняно з 28,5 % для 20 мг олмесартану медоксомілу. У процесі подальших досліджень оцінювали ефективність додавання різних доз олмесартану медоксомілу до схеми лікування пацієнтів європеоїдної раси з недостатньою реакцією організму на монотерапію амлодипіном у дозі 5 мг протягом 8 тижнів. У пацієнтів, які продовжували отримувати тільки амлодипіну 5 мг, систолічний/діастолічний артеріальний тиск знизився на 9,9/5,7 мм рт. ст. протягом наступних 8 тижнів. Додавання 20 мг олмесартану медоксомілу призвело до зниження систолічного/діастолічного артеріального тиску на 15,3/9,3 мм рт. ст., додавання 40 мг олмесартану медоксомілу − на 16,7/9,5 мм рт. ст. (р < 0,0001).

Частка пацієнтів, у яких вдалося досягти цільових значень артеріального тиску (< 140/90 мм рт. ст. у пацієнтів, які не страждають на цукровий діабет, і < 130/80 мм рт. ст. у діабетиків), склала 29,9 % у групі монотерапії амлодипіном у дозуванні 5 мг, 53,5 % – у групі Олместаду А 20 /5 мг.

Рандомізовані дані щодо пацієнтів з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, що дають змогу порівняти результати комбінованої терапії препаратом Олместад А в середніх дозах із ефектом від підвищення дози амлодипіну та олмесартану при монотерапії, відсутні.

Результати трьох досліджень підтверджують, що гіпотензивний ефект препарату Олместад А при частоті прийому 1 раз на добу зберігався при інтервалі між прийомами 24 години, при цьому співвідношення між мінімальним і максимальним значеннями систолічного і діастолічного артеріального тиску варіювало від 71 % до 82 %. Ефективність препарату протягом доби була підтверджена при амбулаторному моніторингу артеріального тиску.

Гіпотензивний ефект препарату Олместад А не залежав від віку і статі, а також від наявності у пацієнтів цукрового діабету.

Олмесартану медоксоміл (діюча речовина лікарського засобу Олместад А)

Олмесартану медоксоміл, що входить до складу препарату Олместад А, є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II першого типу (AT₁). В організмі олмесартану медоксоміл швидко перетворюється у фармакологічно активний метаболіт олмесартан. Ангіотензин ІІ – це первинний вазоактивний гормон ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), що відіграє важливу роль у патофізіології артеріальної гіпертензії. Ангіотензин ІІ призводить до звуження судин, стимуляції синтезу та вивільнення альдостерону, кардіостимуляції та ниркової реабсорбції натрію. Олмесартан пригнічує судинозвужувальну та альдостеронсекретуючу дію ангіотензину ІІ шляхом блокування рецепторів AT₁ у тканинах, у тому числі в гладких м’язах судин та надниркових залоз. Дія олмесартану не залежить від джерела і шляху синтезу ангіотензину ІІ. Вибірковий антагонізм щодо рецепторів AT₁ ангіотензину ІІ призводить до збільшення рівня реніну у плазмі крові та концентрації ангіотензину І та ангіотензину ІІ, а також до деякого зменшення рівня альдостерону у плазмі крові. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює тривале зниження артеріального тиску, що залежить від дози. При його застосуванні не зафіксовано розвитку артеріальної гіпотензії після застосування першої дози, ознак тахіфілаксії при тривалому застосуванні та рецидиву артеріальної гіпертензії після припинення застосування.

При застосуванні олмесартану медоксомілу хворим на артеріальну гіпертензію 1 раз на добу відбувається ефективне та плавне зниження артеріального тиску протягом 24-годинного інтервалу між застосуваннями.

Рівень антигіпертензивної дії при застосуванні препарату 1 чи 2 рази на добу в одній і тій самій добовій дозі був однаковий. Максимальне зниження артеріального тиску досягається через 8 тижнів після початку лікування, хоча суттєвий гіпотензивний ефект спостерігається вже через 2 тижні лікування.

Вплив олмесартану медоксомілу на захворюваність та смертність не встановлений. Рандомізоване дослідження застосування олмесартану для профілактики діабетичної мікроальбумінурії (ROADMAP), проведене за участю 4447 пацієнтів із діабетом 2 типу з нормальним рівнем альбумінурії і як мінімум одним додатковим фактором ризику виникнення серцево-судинних захворювань, проводилося, щоб з’ясувати, чи може терапія олмесартаном затримати час появи мікроальбумінурії. Під час періоду спостереження із медіаною 3,2 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо додатково до інших антигіпертензивних засобів, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) або блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ (БРА). У первинній кінцевій точці дослідження продемонструвало значне зниження ризику щодо часу появи мікроальбумінурії на користь олмесартану. Після коректування за відмінностями в артеріальному тиску дане зниження ризику перестало бути статистично значущим. У     8,2 % (у 178 із 2160) пацієнтів у групі олмесартану та у 9,8 % (у 210 з 2139) у групі плацебо розвинулася мікроальбумінурія.

У вторинній кінцевій точці серцево-судинні явища відзначалися у 96 пацієнтів (4,3 %), які отримували олмесартан, і у 94 пацієнтів (4,2 %), які отримували плацебо. Частота летальних випадків від серцево-судинних захворювань була вищою в групі олмесартану порівняно з групою плацебо (15 пацієнтів (0,7 %) і 3 пацієнти (0,1 %)), незважаючи на подібну частоту виникнення інсульту без летального наслідку (14 пацієнтів (0,6 %) і 8 пацієнтів (0,4 %)), інфаркту міокарда без летального наслідку (17 пацієнтів (0,8 %) і 26 пацієнтів (1,2 %)) та летальних випадків, не пов’язаних зі серцево-судинними причинами (11 пацієнтів (0,5 %) і 12 пацієнтів (0,5 %)). Загальна смертність у групі олмесартану була вищою (26 пацієнтів (1,2 %) і 15 пацієнтів (0,7 %)), головним чином, за рахунок вищої смертності зі серцево-судинних причин.

У випробуванні ORIENT (The Olmesartan Reducing Incidence of End-stage Renal Disease in Diabetic Nephropathy Trial) вивчали вплив олмесартану на результат ниркових і серцево-судинних захворювань у 577 рандомізованих пацієнтів у Японії і в Китаї з діабетом 2 типу і яскраво вираженою нефропатією. Під час періоду спостереження із медіаною 3,1 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо додатково до інших антигіпертензивних засобів, у тому числі до інгібіторів АПФ.

Первинна об’єднана кінцева точка (час першої появи подвоєння сироваткового креатиніну, ниркове захворювання в термінальній стадії, смерть з усіх причин) була досягнута у 116 пацієнтів у групі олмесартану (41,1 %) та у 129 пацієнтів, які отримували плацебо (45,4 %) (HR 0,97 (95 % ДІ від 0,75 до 1,24); p = 0,791). Вторинна комбінована серцево-судинна кінцева точка була досягнута у 40 пацієнтів, які отримували олмесартан (14,2 %), і у 53 пацієнтів, які отримували плацебо (18,7 %). Дана комбінована серцево-судинна кінцева точка включала смертність від серцево-судинних захворювань у 10       (3,5 %) пацієнтів, які отримували олмесартан, і у 3 (1,1 %) пацієнтів, які отримували плацебо; загальний показник смертності дорівнював 19 (6,7 %) і 20 (7,0 %), інсульт без летального наслідку − 8 (2,8 %) та 11 (3,9 %) та інфаркт міокарда без летального наслідку − 3 (1,1 %) і 7 (2,5 %) відповідно.

Амлодипін (діюча речовина лікарського засобу Олместад А)

Амлодипін, що входить до складу препарату Олместад А, є блокатором кальцієвих каналів і гальмує трансмембранний перенос іонів кальцію через потенціалзалежні канали L-типу в серці і гладкій мускулатурі. Експериментальні дані свідчать, що амлодипін взаємодіє як із ділянками зв’язування дигідропіридину, так і з іншими ділянками. Амлодипін має відносну вазоселективність і більше впливає на клітини гладкої мускулатури судин, ніж на кардіоміоцити. Гіпотензивний ефект амлодипіну зумовлений прямою розслаблюючою дією на гладком’язові клітини артерій, що сприяє зменшенню периферичного опору судин і, отже, зниженню артеріального тиску.

При артеріальній гіпертензії амлодипін викликає тривале зниження артеріального тиску, залежне від дози. Розвитку артеріальної гіпотензії після прийому першої дози, ознак тахіфілаксії при тривалому лікуванні або рецидиву артеріальної гіпертензії після припинення лікування не відзначалося.

Після прийому в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін забезпечує ефективне зниження артеріального тиску в положенні пацієнта лежачи, сидячи і стоячи. Тривале застосування амлодипіну не пов’язане з істотними змінами частоти серцевих скорочень або рівня катехоламінів у плазмі крові. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах зменшував опір ниркових судин і підвищував швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) та ефективну швидкість потоку плазми крові в нирках, не змінюючи фільтраційної фракції і не провокуючи розвитку протеїнурії.

У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів зі серцевою недостатністю, а також у клінічних дослідженнях зі стрес-тестом при серцевій недостатності (класи II−IV за NYHA) амлодипін не погіршував стану учасників дослідження, що оцінювався за переносимістю навантажень, фракцією викиду лівого шлуночка, а також за клінічними ознаками і симптомами.

У плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE) за участю пацієнтів зі серцевою недостатністю (класи III−IV за NYHA), які отримували дигоксин, діуретики та інгібітори АПФ, було показано, що амлодипін не збільшує ризику летального наслідку або об’єднаного ризику смертності та захворюваності у пацієнтів зі серцевою недостатністю. У подальшому довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) амлодипіну за участю пацієнтів зі серцевою недостатністю (NYHA, III і IV) без клінічних симптомів або об’єктивних даних, які б свідчили про ішемічну хворобу серця, при лікуванні інгібіторами АПФ, препаратами наперстянки та діуретиками в постійних дозах амлодипін не впливав на смертність у цілому і смертність в результаті серцево-судинних захворювань зокрема. У даній групі пацієнтів відзначалося збільшення випадків розвитку набряку легень, пов’язаного з прийомом амлодипіну, проте статистично значущих відмінностей частоти фактів посилення серцевої недостатності порівняно з плацебо не спостерігалося.

Профілактична терапія інфаркту міокарда (ALLHAT)

Для порівняння нових видів лікарської терапії було проведено подвійне сліпе рандомізоване дослідження захворюваності та смертності під назвою «Випробування щодо застосування антигіпертензивної та ліпідознижувальної терапії для профілактики інфаркту міокарда» (ALLHAT): амлодипін у дозі 2,5−10 мг на добу (блокатор кальцієвих каналів) або лізиноприл у дозі 10−40 мг на добу (інгібітор АПФ) як терапія першого вибору і тіазидний діуретик хлорталідон у дозі 12,5−25 мг на добу при артеріальній гіпертензії від легкого до помірного ступеня тяжкості. Всі 33357 пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком від 55 років були рандомізовані та знаходилися під спостереженням у середньому протягом 4,9 року. У пацієнтів був як мінімум один додатковий фактор ризику розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС), включаючи перенесені раніше інфаркт міокарда чи інсульт (більше 6 місяців перед відбором) або наявність інших серцево-судинних захворювань атеросклеротичної природи (всього 51,5 %), цукровий діабет 2 типу (36,1 %), рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) < 35 мг/дл (11,6 %), гіпертрофія лівого шлуночка, діагностована за допомогою електрокардіографії або ехокардіографії (20,9 %), куріння в даний час (21,9 %).

Первинною кінцевою точкою дослідження було поєднання ІХС з летальним наслідком або інфаркт міокарда без летального наслідку. Значущих відмінностей щодо первинної кінцевої точки дослідження між терапією амлодипіном і хлорталідоном не було: ВР 0,98, 95 % ДІ (0,90−1,07); р = 0,65. Що стосується вторинних кінцевих точок дослідження, частота розвитку серцевої недостатності (компонент комбінованої кінцевої точки серцево-судинного захворювання) була значно вищою у групі амлодипіну порівняно з групою хлорталідону (10,2 % і 7,7 %, ВР 1,38, 95 % ДІ (1,25−1,52); p < 0,001). Однак значущих відмінностей щодо смертності з усіх причин між терапією амлодипіном і хлорталідоном не було (ОР 0,96 95 % ДІ (0,89–1,02); p = 0,20).

Інша інформація

Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone і в комбінації з Ramipril Global Endpoint Trial) і VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes)).

ONTARGET являло собою дослідження, проведене за участю пацієнтів зі серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням в анамнезі або цукровим діабетом 2 типу, що супроводжується ознаками ураження органу-мішені. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значимого сприятливого впливу на результат ниркових та/або серцево-судинних захворювань і на смертність від них, тоді як порівняно з монотерапією спостерігався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотонії. Враховуючи схожість фармакодинамічних властивостей, дані результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано пацієнтам із діабетичною нефропатією.

ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) – це дослідження, проведене для виявлення позитивного ефекту від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II пацієнтам із цукровим діабетом 2 типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями або тим, хто має обидва захворювання. Дане дослідження було припинено достроково у зв’язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків. Смертність від серцево-судинних захворювань і випадки виникнення інсульту були частішими у групі, що приймала аліскірен, ніж у групі, що приймала плацебо, а повідомлення про побічні реакції, у тому числі серйозні (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія і порушення функції нирок), були частішими у групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі, яка приймала плацебо.

Фармакокінетика.

Після перорального застосування препарату Олместад А максимальна концентрація (С_max) олмесартану медоксомілу та амлодипіну у плазмі крові досягається через 1,5–2 та 6‑8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування двох діючих речовин препарату Олместад А відповідає їхній швидкості та всмоктуванню при застосуванні окремо. Біодоступність олмесартану медоксомілу та амлодипіну у складі лікарського засобу Олместад А не залежить від вживання їжі.

Олмесартану медоксоміл (діюча речовина лікарського засобу Олместад А)

 

 

Всмоктування та розподіл

Олмесартану медоксоміл – це проліки. Він швидко перетворюється у фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією естераз у слизовій оболонці кишечнику та в портальній крові під час всмоктування у травному тракті. У плазмі крові або у продуктах виведення неперетворений олмесартану медоксоміл або боковий ланцюг медоксомільної групи не виявлялися. Середня абсолютна біодоступність олмесартану у вигляді таблеток становила 25,6 %.

Середня С_max олмесартану у плазмі крові досягається приблизно через 2 години після перорального застосування. Концентрація олмесартану у плазмі крові збільшується приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80 мг. Їжа чинить мінімальну дію на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна застосовувати незалежно від вживання їжі.

Клінічно значущої різниці у фармакокінетиці олмесартану залежно від статі не виявлено. Олмесартан активно зв’язується з білками крові (99,7 %), однак ризик клінічно значущої конкурентної взаємодії з іншими препаратами, що активно зв’язуються з білками крові, достатньо низький, підтвердженням цього є відсутність такої взаємодії між олмесартану медоксомілом та варфарином. Олмесартан незначною мірою зв’язується з клітинами крові. Середній об’єм розподілу після внутрішньовенного застосування невисокий (16−29 л).

Метаболізм та виведення

Загальний плазмовий кліренс олмесартану зазвичай становить 1,3 л/годину (коефіцієнт варіації 19 %) і відносно невеликий порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/годину).

Після одноразового перорального застосування олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом ¹⁴С, 10–16 % радіоактивної речовини спостерігалося в сечі (більша частина – протягом 24 годин після застосування), а решта радіоактивної речовини виводилася з калом. На основі системної доступності, що складає 25,6 %, можна розрахувати, що абсорбований олмесартан виводиться як нирками (приблизно 40 %), так і через гепатобіліарну систему (приблизно 60 %). Уся виявлена радіоактивність була ідентифікована як олмесартан. Інших значущих метаболітів не було знайдено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більша частина олмесартану виводиться з жовчю, то його застосування хворим із біліарною обструкцією протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Термінальний період напіввиведення олмесартану після багаторазового перорального застосування коливається від 10 до 15 годин. Стан рівноваги досягається після перших кількох доз, а після 14 діб багаторазового застосування подальшої кумуляції не спостерігається. Нирковий кліренс становив приблизно 0,5–0,7 л/годину та не залежав від дози препарату.

Лікарські взаємодії

Лікарський засіб Колесевелам, що зв’язує жовчні кислоти

Спільний прийом 40 мг олмесартану медоксомілу і 3750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових добровольців призводив до зниження C_max на 28 % і до зниження площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) на 39 % для олмесартану. Менший вплив, зниження C_max і AUC на 4 % і 15 % відповідно спостерігалося, коли олмесартану медоксоміл призначали за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду. Час напіввиведення олмесартану знижувався на 50–52 % незалежно від того, призначалися препарати спільно чи прийом олмесартану відбувався за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Амлодипін (діюча речовина лікарського засобу Олместад А)

 

 

 

 

Всмоктування та розподіл

Після перорального застосування терапевтичних доз амлодипіну він добре всмоктується, його C_max у крові досягається через 6–12 годин. Абсолютна біодоступність становить приблизно 64–80 %. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що майже 97,5 % циркулюючого амлодипіну зв’язується з протеїнами плазми крові.

Вживання їжі на процес всмоктування амлодипіну не впливає.

Метаболізм та виведення

Період напіввиведення з плазми крові одноразової добової дози коливається від 35 до 50 годин. Амлодипін значною мірою метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Приблизно 60 % прийнятої дози виводиться із сечею, з них 10 % – у незміненому вигляді.

Олмесартану медоксоміл та амлодипін (діючі речовини лікарського засобу Олместад А)

Окремі групи пацієнтів

Діти (віком до 18 років)

Даних про фармакокінетику у дітей немає.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років)

Доведено, що при артеріальній гіпертензії AUC олмесартану у стадії рівноваги у хворих літнього віку (65–75 років) та старечого віку (віком від 75 років) більша на 35 % та приблизно на 44 % відповідно порівняно з молодшими пацієнтами (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Це можна пояснити наявністю ниркової недостатності помірного ступеня тяжкості у таких хворих. Однак для хворих літнього віку рекомендується той самий режим дозування, що й для молодших пацієнтів, але при цьому рекомендується з обережністю підвищувати дозу препарату. Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну у плазмі крові у хворих літнього віку та у молодих пацієнтів однаковий. У хворих літнього віку спостерігається тенденція до зменшення кліренсу амлодипіну, що призводить до підвищення AUC та тривалості періоду напіввиведення. Підвищення AUC та тривалість періоду напіввиведення у хворих на застійну серцеву недостатність відповідали прогнозам щодо хворих цієї вікової групи (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції нирок

У хворих із порушеннями функції нирок AUC у стані рівноваги була більшою приблизно на 62 %, 82 % та 179 % у випадку легкого, помірного та тяжкого порушення відповідно порівняно зі здоровими добровольцями (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»).

Амлодипін значною мірою метаболізується до неактивних метаболітів. 10 % речовини виводиться зі сечею у незміненому стані. Зміна концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюється зі ступенем порушення функції нирок. Таким хворим амлодипін можна призначати у звичайних дозах. Амлодипін не виводиться за допомогою гемодіалізу. Порушення функції печінки

Після одноразового перорального застосування значення AUC олмесартану були на 6 % та на 65 % вищими у хворих із порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня тяжкості відповідно порівняно зі здоровими добровольцями. Незв’язана фракція олмесартану через 2 години після застосування у здорових добровольців, у хворих з порушеннями функції печінки легкого або помірного ступеня тяжкості становила 0,26 %, 0,34 % та 0,41 % відповідно. При багаторазовому застосуванні середня AUC олмесартану у хворих із порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості була на 65 % вищою, ніж у здорових добровольців. Середні значення С_max олмесартану у хворих із порушеннями функції печінки та здорових добровольців були подібні. Олмесартану медоксоміл не оцінювали у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»).

Доступні лише дуже обмежені клінічні дані щодо застосування амлодипіну хворим із тяжкими порушеннями функції печінки. У хворих із порушеннями функції печінки спостерігається зниження кліренсу амлодипіну та подовження періоду напіввиведення, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40–60 % (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»).

Доклінічні дані з безпеки

З огляду на доклінічний профіль токсичності кожної діючої речовини, підвищення токсичності для комбінованого препарату не очікується, оскільки ці речовини впливають на різні органи: олмесартану медоксоміл діє на нирки, а амлодипін – на серце.

У 3-місячному дослідженні токсичності комбінованого препарату олмесартану медоксомілу/амлодипіну на щурах при багаторазовому прийомі внутрішньо були зафіксовані такі зміни: зниження еритроцитарних параметрів і зміни в нирках (обидва ці ефекти можуть бути викликані олмесартану медоксомілом), зміни в кишечнику (збільшення просвіту і дифузне потовщення слизової оболонки клубової та ободової кишки), надниркових залоз (гіпертрофія клітин клубочкової ділянки кори і вакуолізація клітин пучкової ділянки), а також гіпертрофія проток молочних залоз, яка може бути викликана амлодипіном. Ці зміни не доповнюють раніше отримані дані про токсичність окремих компонентів препарату і не свідчать про появу нових токсичних ефектів або про наявність синергічної токсичності.

Олмесартану медоксоміл (діюча речовина лікарського засобу Олместад А)

У дослідженнях хронічної токсичності на щурах і собаках ефекти олмесартану медоксомілу були схожі з такими інших антагоністів рецепторів AT₁ та інгібіторів АПФ: підвищення рівня сечовини (BUN) і креатиніну в крові, зниження маси серця, зниження еритроцитарних параметрів (концентрація еритроцитів і гемоглобіну, гематокрит), гістологічні ознаки ураження нирок (регенеративні ураження ниркового епітелію, потовщення базальної мембрани, розширення канальців). Ці побічні реакції, спричинені фармакологічною дією олмесартану медоксомілу, спостерігалися також у доклінічних дослідженнях з іншими антагоністами рецептора AT₁ та інгібіторами АПФ і можуть бути зменшені шляхом перорального прийому натрію хлориду. У обох видів тварин спостерігали підвищену активність реніну в плазмі крові та гіпертрофію/гіперплазію юкстагломерулярних клітин нирок. Ці зміни, які є типовим ефектом класу інгібіторів АПФ та інших антагоністів рецептора AT₁, ймовірно, не мають клінічної значущості. Подібно до інших антагоністів рецептора AT1, олмесартану медоксоміл збільшує частоту хромосомних розривів у культурі клітин in vitro. Однак подібні ефекти були відтворені у кількох дослідженнях in vivo, де олмесартану медоксоміл застосовували в дуже високих пероральних дозах, аж до 2000 мг/кг. У цілому дані всебічного дослідження на генотоксичність говорять про те, що генотоксична дія олмесартану при клінічному застосуванні малоймовірна.

У рамках 2-річного дослідження на щурах або 6-місячного дослідження канцерогенності на трансгенних мишах не було виявлено канцерогенних властивостей олмесартану медоксомілу.

У дослідженнях токсичності щодо репродуктивних органів у щурів олмесартану медоксоміл не впливав на фертильність і не чинив тератогенної дії. Як і у разі застосування інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, після експозиції олмесартану медоксомілу виживання потомства було знижено, а у самок, які отримували препарат на пізніх термінах вагітності та під час лактації, відзначалася дилатація ниркових мисок. Як і інші гіпотензивні препарати, олмесартану медоксоміл був більш токсичний для вагітних кролів, ніж для вагітних щурів, проте не чинив при цьому фетотоксичної дії. Амлодипін (діюча речовина лікарського засобу Олместад А)

Репродуктивна токсичність

Дослідження репродуктивної функції на щурах і мишах виявили затримку настання пологів, збільшення часу переймів і зменшення виживання потомства при прийомі доз, приблизно в 50 разів більших, ніж максимальна рекомендована доза для людини, яка ґрунтується на розрахунку на 1 кг маси тіла (мг/кг).

Порушення фертильності

Впливу на фертильність у щурів, які отримували амлодипін (самці протягом 64 днів, самки за 14 днів до спарювання) в дозах до 10 мг/кг/добу (у 8 разів* перевищує максимальну рекомендовану дозу для людини, що становить 10 мг у перерахуванні на мг/м²), виявлено не було. У процесі іншого дослідження, в якому самці щурів отримували амлодипіну бесилат протягом 30 днів у дозах, порівнянних із дозою для людини в перерахуванні на мг/м², було відзначено зниження концентрації фолікулостимулюючого гормону і тестостерону в плазмі крові, а також зниження щільності сперми, зменшення кількості зрілих сперматид і клітин Сертолі.

Канцерогенез, мутагенез

Випробування на щурах і мишах, які отримували лікування амлодипіном з їжею протягом двох років у концентраціях, розрахованих для відтворення доз 0,5 мг/кг/добу, 1,25 мг/кг/добу і 2,5 мг/кг/добу, не виявили ознак канцерогенності. Найвища доза (для мишей еквівалентна максимальній рекомендованій дозі 10 мг у перерахуванні на мг/м², а для щурів – у 2 рази вище максимальної рекомендованої дози) була близька до максимальної переносимої дози для мишей, але не для щурів.

Дослідження мутагенності не виявили пов’язаних із препаратом ефектів на рівні генів або хромосом.

*Якщо маса тіла пацієнта дорівнює 50 кг.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії.

Лікарський засіб Олместад А показаний пацієнтам, у яких монотерапія олмесартану медоксомілом або амлодипіном не забезпечує необхідного контролю артеріального тиску (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Спосіб застосування та дози»).

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючих речовин, похідних дигідропіридину або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу (див. розділ «Склад»).

Вагітність та планування вагітності (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Тяжка печінкова недостатність та непрохідність жовчних шляхів (див. розділ «Фармакокінетика»).

Одночасне застосування препарату Олместад А та лікарських засобів, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Через наявність у складі амлодипіну препарат Олместад А також протипоказаний пацієнтам, у яких:

− тяжка артеріальна гіпотензія;

− шок (включаючи кардіогенний шок);

− порушення відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад, при стенозі аорти тяжкого ступеня);

− гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потенційні взаємодії, викликані поєднанням із лікарським засобом Олместад А

Слід бути обережним при одночасному застосуванні

Інші гіпотензивні засоби

Гіпотензивний ефект препарату Олместад А може бути посилений при одночасному застосуванні інших гіпотензивних лікарських засобів (наприклад, альфа-блокаторів, діуретиків).

Потенційні взаємодії, пов’язані з діючою речовиною препарату Олместад А олмесартану медоксомілом

Супутнє застосування не рекомендується

Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірен

Дані клінічних випробувань показують, що подвійна блокада РААС, пов’язана зі спільним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно зі застосуванням одного лікарського засобу, який діє на РААС (див. розділи «Фармакодинаміка», «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Препарати, що впливають на рівень калію

Одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, калієвими добавками, замінниками солі, що містять калій, або з іншими лікарськими засобами, які можуть підвищити рівень калію (наприклад, гепарин, інгібітори АПФ), може призвести до збільшення концентрації калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»). При призначенні препаратів, що впливають на рівень калію, в поєднанні з препаратом Олместад А рекомендується контроль сироваткової концентрації калію.

Препарати літію

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ, рідко – з антагоністами рецепторів ангіотензину II, спостерігалося оборотне збільшення сироваткової концентрації літію і токсичності його препаратів. У зв’язку з цим не рекомендується одночасне застосування препарату Олместад А та препаратів літію (див. розділ «Особливості застосування»). При необхідності одночасного застосування препарату Олместад А та препаратів літію рекомендується регулярний контроль рівня літію в сироватці крові.

Спільне застосування вимагає обережності

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту (> 3 г на добу) і неселективні НПЗЗ

При призначенні антагоністів ангіотензину II спільно з НПЗЗ можливе послаблення гіпотензивного ефекту. Крім того, одночасне застосування антагоністів ангіотензину II і НПЗЗ може підвищувати ризик порушення функції нирок і призводити до збільшення сироваткової концентрації калію. Тому при такій спільній терапії рекомендується регулярно оцінювати функцію нирок, а також стежити за належною гідратацією пацієнта. Лікарський засіб Колесевелам, що зв’язує жовчні кислоти

Одночасне застосування колесевеламу гідрохлориду, що зв’язує жовчні кислоти, зменшує системний вплив і С_max олмесартану в плазмі крові, а також знижує період напіввиведення. Прийом олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду знижував ефект лікарської взаємодії. Слід розглянути можливість прийому олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду (див. розділ «Фармакокінетика»).

Додаткова інформація

Відзначено помірне зниження біодоступності олмесартану медоксомілу після лікування антацидами (магнію та алюмінію гідроксидами).

Олмесартану медоксоміл значуще не впливає на фармакокінетику і фармакодинаміку варфарину або фармакокінетику дигоксину. Одночасне застосування олмесартану медоксомілу з правастатином не призводить до клінічно значущих змін фармакокінетики цих препаратів у здорових добровольців.

Не виявлено клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану на ферменти 1A1/2, 2A6, 2C8/9, 2C19, 2D6, 2E1 та 3A4 цитохрому Р₄₅₀ людини in vitro, і відзначений мінімальний або нульовий індукуючий ефект щодо активності цитохрому Р₄₅₀ щурів. Таким чином, клінічно значущих взаємодій між олмесартаном і лікарськими засобами, метаболізм яких здійснюється вищепереліченими ферментами групи цитохромів P₄₅₀, можна не очікувати. Потенційні взаємодії, пов’язані з діючою речовиною препарату Олместад А амлодипіном Вплив інших лікарських засобів на дію амлодипіну

Інгібітори CYP3A4

При одночасному застосуванні амлодипіну зі сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеаз, азольними фунгіцидами, макролідами типу еритроміцину або кларитроміцину, верапамілу або дилтіазему) вплив амлодипіну може значно посилюватися, що також може призвести до підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії. Клінічні прояви таких фармакокінетичних змін можуть бути більш вираженими у пацієнтів літнього віку. Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне обстеження пацієнтів. Може бути потрібне клінічне спостереження і корекція дози.

Індуктори CYP3A4

При одночасному застосуванні відомих індукторів CYP3A4 концентрація амлодипіну у плазмі крові може відрізнятися. Тому слід контролювати артеріальний тиск та регулювати дозу як під час, так і після супутньої терапії, особливо у разі супутньої терапії зі сильними індукторами CYP3A4 (рифампіцин, звіробій звичайний).

Прийом амлодипіну разом із грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів може підвищуватися біодоступність препарату, що проявляється в посиленні його гіпотонічної дії.

Дантролен (інфузія)

Під час дослідів на лабораторних тваринах після прийому верапамілу і внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися фібриляція шлуночків і серцево-судинний колапс з летальним наслідком у зв’язку з розвитком гіперкаліємії. З огляду на ризик розвитку гіперкаліємії у пацієнтів, схильних до виникнення злоякісної гіпертермії, а також на тлі терапії злоякісної гіпертермії рекомендується уникати одночасного прийому блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін.

Вплив амлодипіну на дію інших лікарських засобів

Гіпотензивний ефект амлодипіну додається до гіпотензивного ефекту інших препаратів, що знижують артеріальний тиск.

У процесі клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.

Симвастатин

Одночасний прийом багаторазових доз амлодипіну по 10 мг і симвастатину по 80 мг призводив до збільшення впливу симвастатину на 77 % порівняно із прийомом лише симвастатину. Доза симвастатину для пацієнтів, які приймають амлодипін, не повинна перевищувати 20 мг на добу.

Такролімус

Існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути токсичності такролімусу, при супутньому застосуванні амлодипіну потрібен регулярний моніторинг рівня такролімусу в крові, а у разі необхідності − корекція дозування.

Механічна мішень інгібіторів рапаміцину (mTOR): інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус і еверолімус, є субстратами CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP3A. При одночасному застосуванні інгібіторів mTOR амлодипін може збільшити експозицію інгібіторів mTOR.

Циклоспорин

Під час проспективного клінічного дослідження за участю пацієнтів із трансплантацією нирки спостерігалося збільшення мінімального рівня циклоспорину в середньому на 40 % при одночасному застосуванні його з амлодипіном. Супутнє застосування препарату Олместад А та циклоспорину може посилити вплив циклоспорину. При супутньому застосуванні з амлодипіном слід розглянути необхідність контролю за мінімальним рівнем циклоспорину в крові, а у разі необхідності дозу циклоспорину потрібно знизити.

Особливості застосування.

Пацієнти з гіповолемією або нестачею натрію

У пацієнтів з гіповолемією та/або гіпонатріємією, що виникли в результаті інтенсивної терапії діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, діареї або блювання, може виникнути симптоматична гіпотензія, особливо після прийому першої дози. Рекомендовано усунути ці стани до початку лікування препаратом Олместад А або встановити ретельне спостереження за пацієнтом на початку лікування.

Інші стани, що супроводжуються стимуляцією РААС

Пацієнти, у яких судинний тонус і функція нирок великою мірою залежать від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою застійною серцевою недостатністю або з хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), можуть реагувати на інші препарати, що впливають на цю систему (такі як антагоністи рецепторів ангіотензину II), гострою артеріальною гіпотензією, азотемією, олігурією, рідко - гострою нирковою недостатністю.

Реноваскулярна гіпертензія

Застосування препаратів, що впливають на РААС, у хворих з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки пов’язане з підвищеним ризиком тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності.

Порушення функції нирок і трансплантація нирки

При застосуванні препарату Олместад А хворим із порушеннями функції нирок рекомендується періодичний контроль рівня калію та креатиніну в сироватці крові. Застосування препарату Олместад А не рекомендовано пацієнтам із тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 20 мл/хв). Досвід застосування препарату Олместад А пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, або пацієнтам з термінальною нирковою недостатністю (наприклад, кліренс креатиніну       < 12 мл/хв) відсутній (див. розділи «Фармакокінетика» та «Спосіб застосування та дози»).

Подвійна блокада РААС

Доведено, що спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС на тлі спільного застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо терапія з подвійною блокадою є абсолютно необхідною, то вона повинна проводитися тільки під наглядом фахівця, а також на тлі ретельного спостереження за функцією нирок, рівнем електролітів і артеріальним тиском.

Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано пацієнтам із діабетичною нефропатією.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з порушеннями функції печінки збільшується експозиція амлодипіну та олмесартану медоксомілу (див. розділ «Фармакокінетика»). Лікарський засіб Олместад А слід з обережністю призначати пацієнтам із порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості. Для пацієнтів з помірними порушеннями функції печінки доза олмесартану медоксомілу не повинна перевищувати 20 мг (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Пацієнтам із порушеннями функції печінки прийом амлодипіну слід починати з найнижчої дози і дотримуватися обережності як на початку лікування, так і при підвищенні дози. Препарат Олместад А протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділ «Протипоказання»).

Гіперкаліємія

Як і при застосуванні інших антагоністів ангіотензину II та інгібіторів АПФ, при лікуванні препаратом Олместад А може виникнути гіперкаліємія, особливо при порушенні функції нирок та/або серцевій недостатності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Пацієнтам з цієї групи ризику рекомендується частий контроль рівня сироваткового калію.

Препарат з обережністю призначають у поєднанні з калієвими добавками, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або з іншими лікарськими засобами, які можуть підвищити рівень калію (наприклад, гепарин); при цьому рекомендується регулярний контроль рівня калію в крові.

Препарати літію

Як і при застосуванні інших антагоністів ангіотензину II, одночасне застосування препарату Олместад А і препаратів літію не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Стеноз устя аорти або мітрального клапана; обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і щодо усіх судинорозширювальних засобів у зв’язку з наявністю в складі препарату Олместад А амлодипіну рекомендується дотримуватися особливої обережності при призначенні пацієнтам зі стенозом устя аорти або мітрального клапана або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Первинний альдостеронізм

Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не реагують на гіпотензивні препарати, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, тому застосування лікарського засобу Олместад А не рекомендовано таким пацієнтам.

Серцева недостатність

У зв’язку з пригніченням ангіотензин-альдостеронової системи можливе порушення функції нирок у схильних до цього пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, у яких можлива залежність функції нирок від активності РААС, лікування інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину може супроводжуватися олігурією і/або прогресуючою азотемією, рідко – гострою нирковою недостатністю та/або смертю.

Пацієнтам зі серцевою недостатністю терапію слід проводити з обережністю. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні амлодипіну у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (NYHA III і IV) кількість повідомлень про розвиток набряку легенів у групі амлодипіну була більшою порівняно з групою плацебо (див. розділ «Фармакодинаміка»). Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід з обережністю застосовувати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки ці препарати можуть підвищувати ризик виникнення явищ з боку серцево-судинної системи в майбутньому і смертність.

Спру-подібна ентеропатія

У дуже рідкісних випадках повідомляли про тяжку хронічну діарею зі значною втратою маси тіла, що розвинулася через кілька місяців або років після початку лікування у пацієнтів, які приймали олмесартан; причиною її виникнення є, імовірно, місцева відстрочена реакція гіперчутливості. Результати біопсії кишечнику у таких пацієнтів часто демонстрували атрофію кишкових ворсинок. Якщо дані симптоми виникають у пацієнта під час лікування олмесартаном та за відсутності інших явних причин, слід негайно відмінити застосування олмесартану та не розпочинати його прийом знову. Якщо діарея не минає протягом тижня після відміни препарату, слід розглянути необхідність консультації у відповідного спеціаліста (наприклад, гастроентеролога).

Етнічні відмінності

Як і щодо інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, гіпотензивний ефект препарату Олместад А у представників негроїдної раси може бути дещо меншим, ніж у інших пацієнтів, можливо, внаслідок більшої поширеності низького рівня реніну в даній популяції.

Пацієнти літнього віку

Підвищувати дозу препарату при лікуванні пацієнтів літнього віку слід з обережністю (див. розділ «Фармакокінетика»).

Вагітність

Антагоністи ангіотензину ІІ протипоказані під час вагітності. Якщо терапію антагоністами ангіотензину ІІ необхідно продовжити, а пацієнтка планує вагітність, необхідно застосувати альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають визначений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності. Якщо вагітність підтверджується під час лікування антагоністами ангіотензину ІІ, лікування слід негайно припинити і в разі потреби лікарський засіб замінити іншим лікарським засобом (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Інше

Як і при застосуванні будь-яких гіпотензивних засобів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з порушенням мозкового кровообігу може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Важлива інформація про допоміжні речовини

Лікарський засіб Олместад А містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, вкриту плівковою оболонкою, отже вважається практично вільним від натрію.

У разі встановлення непереносимості деяких цукрі необхідно проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати даний лікарський засіб.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність (див. розділ «Протипоказання»)

Дані про застосування препарату Олместад А вагітним жінкам відсутні. Дослідження токсичності лікарського засобу Олместад А щодо репродуктивних органів на тваринах не проводилися.

Олмесартану медоксоміл (діюча речовина лікарського засобу Олместад А)

Застосування антагоністів ангіотензину ІІ протипоказано вагітним жінкам і жінкам, які планують вагітність (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенної дії інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності не дають змоги зробити конкретних висновків, однак ризик подібних ефектів повністю виключити не можна. Можна припустити, що існує аналогічний ризик щодо антагоністів рецепторів ангіотензину II, оскільки контрольовані епідеміологічні дослідження цих препаратів не проводилися. Якщо терапію антагоністами ангіотензину ІІ необхідно продовжити, а пацієнтка планує вагітність, потрібно застосувати альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають визначений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності. Якщо вагітність підтверджується під час лікування антагоністами ангіотензину ІІ, лікування слід негайно припинити і в разі потреби лікарський засіб необхідно замінити іншим лікарським засобом.

У другому і третьому триместрах вагітності антагоністи рецепторів ангіотензину II чинять токсичну дію на плід (пригнічення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія) (див. розділ «Доклінічні дані з безпеки»).

У разі прийому антагоністів рецепторів ангіотензину II в другому або третьому триместрі вагітності необхідний контроль функції нирок та процесу осифікації кісток черепа у плода за допомогою УЗД. За станом новонароджених, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід спостерігати щодо можливої артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

 

 

Амлодипін (діюча речовина лікарського засобу Олместад А)

Дані, отримані в процесі спостережень за обмеженою кількістю вагітних жінок, не показали, що амлодипін або інші антагоністи кальцієвих рецепторів спричиняють шкідливий вплив на здоров’я плода. Однак при цьому є ризик подовження тривалості пологів.

З огляду на вищезгадане, препарат Олместад А не рекомендований під час першого триместру вагітності та протипоказаний під час другого та третього триместру вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Період годування груддю

Олмесартан виділяється в молоко лактуючих щурів. Невідомо, чи проникає олмесартан у грудне молоко у людини.

Амлодипін екскретується у грудне молоко людини. Частку материнської дози, отриманої немовлям, було оцінено за міжквартильним діапазоном 3−7 % з максимумом 15 %. Вплив амлодипіну на організм немовляти невідомий.

Під час годування груддю застосування препарату Олместад А не рекомендується та надається перевага альтернативним терапіям із краще доведеним профілем безпеки під час годування груддю, особливо під час годування груддю новонароджених та недоношених немовлят.

Фертильність

Повідомляли про випадки, коли у деяких пацієнтів, які приймали блокатори кальцієвих каналів, виникали оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїда. Клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо. У дослідженні на щурах було виявлено небажану дію на фертильність самців (див. розділ «Доклінічні дані з безпеки»).

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або з іншими механізмами.

Лікарський засіб Олместад А здатний незначно або помірно впливати на здатність керувати транспортними засобами та обслуговувати інші механізми.

Іноді у пацієнтів, які приймають гіпотензивні засоби, можуть спостерігатися головні болі, запаморочення, нудота і підвищена стомлюваність, внаслідок чого може знижуватися реакція. Слід дотримуватися обережності, особливо на початку лікування.

 

Спосіб застосування та дози.

Дорослі

Рекомендована доза препарату Олместад А − 1 таблетка на добу.

Лікарський засіб Олместад А 20/5мг можна призначати пацієнтам із недостатньою реакцією організму на монотерапію олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг або амлодипіном у дозі 5 мг. Лікарський засіб Олместад А 40 /10 мг можна призначати пацієнтам з недостатньою реакцією організму на лікарський засіб Олместад А 20 /5 мг.

До призначення комбінованого препарату з фіксованими дозами активних компонентів рекомендується поетапний підбір доз цих компонентів як монопрепаратів. При необхідності можлива пряма заміна монопрепаратів на комбінований препарат. Для зручності пацієнти, які отримують олмесартану медоксоміл і амлодипін у вигляді окремих таблеток, можуть бути переведені на таблетки Олместад А, що містять ці компоненти в аналогічних дозах.

Препарат Олместад А можна приймати незалежно від вживання їжі.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років)

Зазвичай для пацієнтів літнього віку не потрібна зміна рекомендованої дози препарату, проте підвищувати дозу препарату слід з обережністю (див. розділи «Фармакокінетика» та «Особливості застосування»).

При збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) у пацієнта слід ретельно контролювати артеріальний тиск.

Порушення функції нирок

Максимальна доза олмесартану медоксомілу для пацієнтів із порушеннями функції нирок від легкого до помірного ступеня (кліренс креатиніну 20‑60 мл/хв) становить 20 мг 1 раз на добу, оскільки досвід застосування більш високих доз даній групі пацієнтів обмежений. Лікарський засіб Олместад А не рекомендується пацієнтам із порушеннями функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 20 мл/хв) (див. розділи «Фармакокінетика» та «Особливості застосування»).

При застосуванні препарату пацієнтам із порушеннями функції нирок середнього ступеня рекомендується контролювати концентрацію калію та креатиніну.

Порушення функції печінки

Препарат Олместад А з обережністю призначають пацієнтам із порушеннями функції печінки від легкого до помірного ступеня (див. розділи «Фармакокінетика» та «Особливості застосування»). При помірному порушенні функції печінки олмесартану медоксоміл призначають у початковій дозі 10 мг 1 раз на добу. Максимальна доза для таких пацієнтів не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. За супутньої терапії діуретиками і (або) іншими гіпотензивними препаратами пацієнтам із порушеннями функції печінки рекомендується ретельне спостереження за рівнем артеріального тиску і функцією нирок. Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам із порушеннями функції печінки тяжкого ступеня відсутній.

Як і щодо всіх антагоністів кальцію, у пацієнтів з дисфункцією печінки подовжується час напіввиведення амлодипіну; рекомендації з дозування не встановлені. Тому таким пацієнтам препарат Олместад А слід призначати з обережністю. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня не вивчена. Прийом амлодипіну у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня слід починати з найнижчої дози і повільно її підвищувати. Лікарський засіб Олместад А протипоказаний пацієнтам із порушеннями функції печінки тяжкого ступеня (див. розділ «Протипоказання»).

Спосіб застосування

Таблетки проковтують цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Таблетки не слід розжовувати. Препарат рекомендується приймати щодня в один і той же час.

 

Діти.

Безпека та ефективність препарату Олместад А для дітей і підлітків (віком до 18 років) не досліджувались. Дані відсутні.

 

Передозування.

Симптоми. Випадки передозування препарату Олместад А не зафіксовано. Найбільш вірогідними ефектами передозування олмесартану медоксомілу є артеріальна гіпотензія і тахікардія; також може спостерігатися брадикардія в разі парасимпатичної стимуляції (блукаючого нерва). Передозування амлодипіну може призвести до надмірного розширення периферичних судин, що супроводжується вираженим зниженням артеріального тиску, і, можливо, до рефлекторної тахікардії. Є повідомлення про тривалу та тяжку генералізовану гіпотензію, аж до шоку з летальним наслідком.

Рідко повідомлялося про некардіогенний набряк легенів як наслідок передозування амлодипіном, який може проявлятися відстроченим початком (через 24–48 годин після застосування внутрішньо) та потребує штучної вентиляції легень. Ранні реанімаційні заходи (включаючи перевантаження рідиною) для підтримки перфузії та серцевого викиду можуть бути провокуючими факторами.

Лікування. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, показано промивання шлунка. У здорових добровольців призначення активованого вугілля негайно або протягом 2 годин після прийому амлодипіну внутрішньо істотно знижує всмоктування даної речовини. При виникненні клінічно значущої артеріальної гіпотензії внаслідок передозування препаратом Олместад А потрібна активна підтримка серцево-судинної системи, включаючи ретельний моніторинг функції серця і легенів, припідняте положення нижніх кінцівок, контроль об’єму циркулюючої крові та діурезу. Для відновлення судинного тонусу та артеріального тиску може бути корисним застосування судинозвужувальних засобів при відсутності протипоказань. Для усунення блокади кальцієвих каналів рекомендується кальцію глюконат внутрішньовенно.

Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками, його виведення за допомогою діалізу малоймовірне. Інформація про можливість виведення олмесартану за допомогою діалізу відсутня.

 

Побічні реакції.

Найчастішими побічними реакціями, що виникали під час застосування препарату Олместад А, були периферичні набряки (11,3 %), головний біль (5,3 %) та запаморочення (4,5 %).

Побічні реакції, що спостерігалися під час клінічних досліджень та протягом післяреєстраційних досліджень з безпеки, а також побічні реакції, про які були спонтанні повідомлення, представлено у нижченаведеній таблиці. Крім цього, у таблиці наведено побічні реакції, що спостерігалися на тлі застосування кожного з діючих компонентів препарату окремо (олмесартану медоксомілу та амлодипіну) з урахуванням їх встановленого профілю безпеки.

Для класифікації частоти виникнення побічних реакцій використовувалася така термінологія: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (частоту встановити неможливо за наявними даними).

*Повідомлялося про випадки аутоімунного гепатиту з латентністю від кількох місяців до років у постмаркетинговий період, які були оборотними після відміни олмесартану.

Повідомлялося про декілька випадків рабдоміолізу, який за часом розвитку був пов’язаний з прийомом блокаторів рецепторів ангіотензину II. У пацієнтів, які приймали амлодипін, повідомлялося про декілька випадків розвитку екстрапірамідального синдрому.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу до Державного експертного центру МОЗ України за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці. Лікарський засіб не вимагає особливих умов зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від вологи.

 

Упаковка.

10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник.

СТАДА Арцнайміттель АГ (випуск серій).

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Стадаштрассе 2-18, 61118 Бад Фільбель, Німеччина.