ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ОМНОПОН НЕО
(OMNOPON NEO)
Склад:
діючі речовини:
1 мл розчину містить морфіну гідрохлориду у перерахуванні на 100 % речовину – 11,5 мг; носкапіну у перерахуванні на 100 % речовину – 5,4 мг; папаверину гідрохлориду у перерахуванні на 100 % речовину – 0,72 мг; кодеїну у перерахуванні на 100 % речовину – 1,44 мг;
допоміжні речовини: динатрію едетат, гліцерин, розчин кислоти хлористоводневої 1 М, вода для ін’єкцій.
Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або жовтувата рідина.
Фармакотерапевтична група. Аналгетики. Опіоїди. Природні алкалоїди опію. Морфін, комбінації.
Код АТХ N02A A51.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Опіоїдний аналгетик. Має виражений аналгетичний ефект. Механізм дії зумовлений стимуляцією різних підвидів опіоїдних рецепторів центральної нервової системи (дельта, мю і каппа). Збудження дельта-рецепторів зумовлює аналгезію; мю-рецепторів – супраспінальну аналгезію, ейфорію, фізичну залежність, пригнічення дихання, збудження центрів блукаючого нерва; каппа-рецепторів – спінальну аналгезію, седативний ефект, міоз.
Пригнічує міжнейронну передачу больових імпульсів у центральній частині аферентного шляху, знижує емоційну оцінку болю, спричиняє ейфорію, яка сприяє формуванню залежності (фізичної і психічної). Знижуючи збудливість больових центрів, чинить протишокову дію. У високих дозах проявляє седативну активність, спричиняє снодійний ефект. Гальмує умовні рефлекси, знижує сумаційну здатність центральної нервової системи, потенціює дію депримуючих засобів. Зменшує збудливість центру терморегуляції, стимулює виділення вазопресину. На судинний тонус практично не впливає. Пригнічує дихальний центр, знижує збудливість кашльового центру, збуджує центри блукаючого нерва, спричиняючи появу брадикардії, стимулює нейрони окорухових нервів, звужує зіницю (міоз). Може стимулювати хеморецептори тригерних зон довгастого мозку та індукувати нудоту та блювання. Пригнічує блювотний центр, тому застосування препарату у повторних дозах і блювотних засобів, що вводять після нього, не викликають блювання. Підвищує тонус гладкої мускулатури внутрішніх органів: сфінктерів Одді, сечового міхура, антральної частини шлунка, кишечнику, жовчовивідних шляхів, бронхів. Послаблює перистальтику, уповільнює рух харчових мас, сприяє розвитку запору.
Омнопон НЕО у деяких випадках краще переноситься, ніж морфін, рідше спричиняє спазм гладкої мускулатури (у зв’язку зі спазмолітичним впливом папаверину і носкапіну).
Повідомлялося, що у самців щурів морфін може знижувати фертильність та пошкоджувати хромосоми у статевих клітинах.
Фармакокінетика.
При підшкірному введенні швидко всмоктується у системний кровотік. Більша частина дози метаболізується з утворенням глюкуронідів і сульфатів. Проникає крізь гістогематичні бар’єри, у тому числі гематоенцефалічний, плацентарний (може спричинити пригнічення дихального центру плода), у грудне молоко. Період напіввиведення становить 2–3 години. Виводиться у вигляді метаболітів переважно нирками – 90 %, решта – із жовчю, невеликі кількості виділяються усіма залозами внутрішньої секреції. При порушенні функції печінки і нирок, а також у пацієнтів літнього віку можливе збільшення періоду напіввиведення.
Клінічні характеристики.
Показання.
Больовий синдром сильної інтенсивності, у т. ч. при злоякісних новоутвореннях, інфаркті міокарда, тяжких травмах, підготовці до операції та у післяопераційний період.
Протипоказання.
Порушення дихання внаслідок пригнічення дихального центру, тяжка печінкова недостатність, черепно-мозкова травма, внутрішньочерепна гіпертензія, інсульт, кахексія, епілептичний статус, загальне сильне виснаження, біль у животі нез’ясованої етіології, гостра алкогольна інтоксикація, делірій, одночасне лікування інгібіторами моноаміноксидази, гарячка, артеріальна гіпотензія, порушення атріовентрикулярної провідності, коматозний стан, глаукома, бронхообструктивний синдром, вік понад 75 років, бронхоспазм або схильність до бронхоспазму, індивідуальна підвищена чутливість до компонентів лікарського засобу.
Протипоказано застосування дітям (віком до 18 років) з метою знеболення після проведення тонзил-/аденектомії для лікування обструктивного апное сну, оскільки ці пацієнти більш чутливі до респіраторних проблем. Протипоказаний дітям віком до 12 років.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
При одночасному застосуванні: з іншими препаратами, що чинять депресивний вплив на центральну нервову систему (бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною дією, габапентин або прегабалін), можливе посилення пригнічення центральної нервової системи, що збільшує ризик седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку, тому дози та тривалість супутнього лікування слід зменшити (див. розділ «Особливості застосування»); з бета-адреноблокаторами – посилення пригнічувального впливу на центральну нервову систему; з бутадіоном – можлива кумуляція морфіну; з допаміном – зменшення аналгезивної дії Омнопону НЕО; з циметидином – посилення пригнічення дихання; з похідними фенотіазину і барбітуратами – посилення гіпотензивного ефекту і пригнічення дихання. Тривале застосування барбітуратів (особливо фенобарбіталу) або наркотичних аналгетиків спричиняє розвиток перехресної толерантності. Хлорпромазин посилює аналгетичний, а також міотичний і седативний ефекти Омнопону НЕО.
Налоксон усуває пригнічення дихання та аналгезію, спричинені наркотичними аналгетиками. Налорфін усуває депресію дихання, спричинену наркотичними аналгетиками, при збереженні їх знеболювальної дії.
Спазмолітичну дію папаверину посилюють дифенгідрамін, метамізол, диклофенак. Гіпотензивний ефект посилюється при одночасному застосуванні з антигіпертензивними препаратами, з трициклічними антидепресантами, прокаїнамідом, резерпіном, хінідином.
При одночасному застосуванні з серцевими глікозидами спостерігається виражене посилення скорочувальної функції міокарда.
Папаверин може знижувати антипаркінсонічний ефект леводопи та гіпотензивний ефект метилдопи. При одночасному застосуванні з алпростадилом для інтракавернозного введення існує ризик пріапізму. Фентоламін потенціює дію папаверину на печеристі тіла статевого члена при сумісному введенні.
При одночасному застосуванні папаверин потенціює дію алкоголю.
У пацієнтів, які палять, метаболізм папаверину прискорений, а його концентрація у плазмі крові та фармакокінетичні ефекти зменшуються.
Можливе зменшення тонізуючого ефекту антихолінергічних препаратів на гладку мускулатуру під впливом папаверину.
Можливе зниження спазмолітичної активності папаверину під впливом морфіну. Проте папаверин застосовують з морфіном для зменшення спазмогенної дії останнього. Є дані про розвиток гепатиту при сумісному застосуванні з фурадоніном.
При комбінованому застосуванні препаратів резерпіну з папаверином антигіпертензивна дія посилюється.
При поєднанні з антидепресантами можливе посилення гіпотензивного ефекту.
У пацієнтів з гострим коронарним синдромом, які отримували морфін, спостерігали затримку та зменшення впливу пероральної антитромбоцитарної терапії інгібіторами P2Y12 (наприклад, прасугрел, клопідогрел, тикагрелор). Ця взаємодія може бути повʼязана зі зниженою моторикою шлунково-кишкового тракту і стосуватися інших опіоїдів. Клінічна значимість цієї взаємодії невідома, але дані вказують на потенційне зниження ефективності інгібіторів P2Y12 у пацієнтів, які застосовували їх одночасно з морфіном (див. розділ «Особливості застосування»). Для пацієнтів з гострим коронарним синдромом, для яких неможливо відмінити морфін і для яких швидке інгібування P2Y12 вважається критичним, може бути доцільним застосування парентерального інгібітора P2Y12.
Особливості застосування.
Не застосовувати для знеболення пологів, оскільки морфін проникає крізь плацентарний бар’єр і може спричинити пригнічення дихання у новонародженого.
З обережністю застосовувати при порушенні функції печінки і нирок, гіпотиреозі, недостатності кори надниркових залоз, гіпертрофії простати, шоку, міастенії, запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, а також пацієнтам віком від 60 років.
Спричиняє виражену ейфорію. При повторному застосуванні можливий розвиток медикаментозної залежності.
Синдром відміни може виникати через кілька годин після припинення тривалого курсу лікування і досягати максимуму через 36–72 години.
У період лікування не допускати вживання алкоголю.
При передозуванні хворому можна застосувати активоване вугілля перорально, якщо він перебуває у свідомому стані.
Необхідно уважно стежити за станом пацієнтів щодо появи ознак пригнічення дихання та седації. У зв’язку з цим пацієнти та особи, які за ними доглядають, повинні бути проінформовані про ці симптоми (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Дихальна недостатність потребує проведення респіраторної підтримки і введення стимуляційного антагоніста – налоксону. Застосування опіоїдного антагоніста налоксону у наркозалежних осіб може призвести до розвитку симптому відміни. Підтримуюча терапія спрямована на респіраторну підтримку і виведення пацієнта із шокового стану за рахунок введення налоксону, доза якого залежить від ступеня дихальної недостатності та коматозного стану.
Застосування високих доз препарату, особливо хворим літнього віку, може призвести до дихальної депресії і гіпотензії з виникненням циркуляторної недостатності і коматозного стану, розвиток побічних реакцій залежить від індивідуальної чутливості до опіоїдних рецепторів. В осіб літнього віку можлива поява гіпертермії. З обережністю призначати препарат: хворим із надшлуночковою тахікардією, тяжкою серцевою недостатністю з явищами декомпенсації; при стенозуючому коронаросклерозі.
Судоми частіше спостерігаються у дітей. Токсичність препарату залежить від індивідуальної чутливості до морфію та кількості його введення.
Коматозний стан проявляється звуженням зіниць, дихальною депресією, що може свідчити про передозування. Дилатація зіниць свідчить про розвиток гіпоксії.
Не рекомендовано застосовувати препарат дітям з порушенням дихальної функції, включаючи нервово-м’язові розлади, тяжку серцеву та/або дихальну недостатність, множинні травми або великі хірургічні втручання, оскільки ці фактори можуть посилити симптоми токсичності кодеїну/морфіну. Препарат застосовується дітям віком від 12 років лише у разі неефективності неопіоїдних знеболювальних лікарських засобів (таких як ібупрофен, парацетамол) через ризик пригнічення дихання.
Морфін спричиняє такі ж самі ризики щодо зловживання, як і інші сильні опіоїдні агоністи, тому його слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з алкогольною та наркотичною залежністю в анамнезі.
Випадки гіпералгезії, коли підвищення доз не дає аналгезивного ефекту, можуть спостерігатися дуже рідко, зокрема при прийомі високих доз. У такому разі необхідно або зменшити дозу препарату, або замінити його на інший опіоїдний лікарський засіб.
Є дані про зниження фертильності і виникнення ризику хромосомних ушкоджень у щурів після застосування морфіну.
Рифампіцин при супутньому застосуванні знижує рівень морфіну в плазмі крові. Аналгетичний ефект морфіну слід контролювати, а дозу морфіну коригувати під час і після лікування рифампіцином.
Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.
Гострий грудний синдром (ГГС) у пацієнтів із серпоподібноклітинною анемією
Через можливий зв’язок між розвитком ГГС і застосуванням морфіну у пацієнтів з серпоподібноклітинною анемією, які отримували морфін під час вазооклюзійного кризу, необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами щодо появи симптомів ГГС.
Розлади дихання під час сну
Опіоїди можуть викликати розлади дихання під час сну, зокрема центральне апное сну (ЦАС) та гіпоксемію під час сну. Застосування опіоїдів підвищує ризик виникнення ЦАС та є дозозалежним. Для пацієнтів з ЦАС слід розглянути можливість зменшення загальної дози опіоїдів.
Недостатність надниркових залоз
Опіоїдні аналгетики можуть спричиняти оборотну недостатність надниркових залоз, що вимагає контролю за станом пацієнта та проведення замісної терапії глюкокортикоїдами. Симптомами недостатності надниркових залоз можуть бути, зокрема, нудота, блювання, втрата апетиту, підвищена втомлюваність, слабкість, запаморочення або низький артеріальний тиск.
Зниження рівня статевих гормонів та підвищення рівня пролактину
Тривале застосування опіоїдних аналгетиків може бути пов’язано зі зниженням рівня статевих гормонів і підвищенням рівня пролактину. Симптоми включають зниження лібідо, імпотенцію або аменорею.
Тяжкі шкірні побічні реакції (ТШПР)
Повідомлялося про гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), який може становити загрозу для життя або призвести до летального наслідку, у зв’язку із застосуванням морфіну. Більшість цих реакцій виникали протягом перших 10 днів лікування. Пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симптоми ГГЕП та порадити їм звернутися за медичною допомогою у разі виникнення таких симптомів.
Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці шкірні реакції, морфін слід відмінити та розглянути можливість альтернативного лікування.
Розлади з боку гепатобіліарної системи
Морфін може спричинити дисфункцію та спазм сфінктера Одді, таким чином підвищуючи внутрішньочеревний тиск і збільшуючи ризик виникнення симптомів з боку жовчовивідних шляхів та панкреатиту.
Ризик, пов’язаний із одночасним застосуванням седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінів дією
Одночасний прийом морфіну і седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною дією, може призводити до седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У разі супутнього призначення цих седативних препаратів для пацієнтів, для яких неможливі альтернативні варіанти лікування, слід враховувати ці ризики. Якщо прийнято рішення про супутнє застосування морфіну з седативними препаратами, слід застосовувати найнижчі ефективні дози, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою.
Розлади пов’язані з вживанням опіоїдів (РВО) (зловживання, залежність та абстинентний синдром)
Толерантність і фізична та/або психологічна залежність можуть розвинутися після повторного застосування опіоїдів; повторне застосування лікарського засобу може призвести до РВО. Вища доза та довша тривалість лікування опіоїдами може збільшити ризик розвитку РВО. Зловживання або навмисне неправильне застосування морфіну може призвести до передозування та/або смерті. Ризик розвитку РВО підвищений у пацієнтів з наявністю в особистому або сімейному анамнезі (батьків або братів і сестер) розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин (включаючи розлади, пов’язані із вживанням алкоголю), у тих, хто зараз вживає тютюнові вироби, або у пацієнтів з наявними іншими психічними розладами (наприклад, важка депресія, тривога та розлади особистості).
Морфін спричиняє такі ж самі ризики щодо зловживання, як і інші сильні опіоїдні агоністи, і його слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з алкогольною та наркотичною залежністю в анамнезі.
Перед початком та під час лікування морфіном слід обговорити з пацієнтом цілі лікування та схему припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Перед початком і під час лікування пацієнта також слід проінформувати про ризики та ознаки РВО. Пацієнтам слід порекомендувати звернутися до лікаря у разі появи таких ознак.
Мінімізувати потенційний ризик можна шляхом підбору дози морфіну або лікарської форми та шляхом поступового припинення застосування морфіну. Різка відміна препарату або подовження інтервалу між прийняттям доз може спричинити абстинентний синдром.
Пацієнти повинні перебувати під наглядом для виявлення ознак наркозалежної поведінки (наприклад, занадто ранні запити на отримання додаткової дози). Це включає перевірку супутнього прийому опіоїдів та психоактивних лікарських засобів (наприклад, бензодіазепінів). Пацієнтам з ознаками та симптомами РВО слід розглянути можливість консультації з наркологом.
Пероральна антитромбоцитарна терапія інгібіторами P2Y12 (наприклад, прасугрел, клопідогрел, тикагрелор)
Протягом першої доби супутнього лікування інгібіторами P2Y12 та морфіном спостерігалася знижена ефективність лікування інгібіторами P2Y12 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Лікарський засіб протипоказаний у період вагітності або годування груддю.
За станом новонароджених, матері яких отримували опіоїдні аналгетики під час вагітності, слід спостерігати щодо появи неонатального абстинентного синдрому. Лікування може включати опіоїдну та підтримувальну терапію.
Фертильність. За даними доклінічних досліджень, морфін може знижувати фертильність (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
У період лікування Омнопоном НЕО не слід керувати автотранспортом і займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують швидкості психомоторних реакцій.
Спосіб застосування та дози.
Лікарський засіб вводити підшкірно. Режим дозування індивідуальний. Як правило, дорослим вводять по 1 мл.
Дозу потрібно знижувати для пацієнтів літнього віку, осіб з порушеннями психічного стану, для хворих з печінковою та нирковою недостатністю.
Омнопон НЕО є препаратом вибору при онкологічних захворюваннях. Відповідну дозу застосовувати кожні 12–24 години залежно від ступеня вираженості болю.
Максимальні дози для дорослих: разова – 1,5 мл; добова – 5 мл.
Цілі лікування та його припинення
Перед початком лікування слід узгодити з пацієнтом стратегію лікування, включаючи тривалість та цілі лікування, а також план завершення лікування, відповідно до протоколу лікування болю. Під час терапії лікарю слід підтримувати частий контакт з пацієнтом, щоб оцінити необхідність продовження лікування, розглянути питання про припинення лікування та, за необхідності, скоригувати дози. Коли пацієнт більше не потребує терапії може бути доцільно поступово зменшувати дозу, для запобігання виникненню абстинентного синдрому. За відсутності належного контролю болю слід розглянути можливість виникнення гіпералгезії, толерантності та прогресування основного захворювання (див. розділ «Особливості застосування»).
Тривалість лікування
Лікарський засіб не слід застосовувати довше, ніж це необхідно.
Діти.
Протипоказано застосування дітям (віком до 18 років) з метою знеболення після проведення тонзил-/аденектомії для лікування обструктивного апное сну, оскільки ці пацієнти більш чутливі до респіраторних проблем.
Лікарський засіб протипоказано застосовувати дітям віком до 12 років.
Передозування.
Найбільш ранній і небезпечний прояв – пригнічення дихального центру. Дихальна недостатність може призвести до летального наслідку. Можлива аспіраційна пневмонія.
Лікування: загальнореанімаційні заходи, призначення антагоністів та агоністів-антагоністів опіатних рецепторів (налоксон, налорфін). Специфічним антидотом при отруєнні морфіном є налоксон (по 0,01 мг/кг внутрішньовенно, у разі необхідності – кожні 20–30 хвилин, далі з перервою 2 години внутрішньом’язово до відновлення дихання). Проводити трансфузійну терапію, оксигенотерапію, перитонеальний діаліз. Аналептики протипоказані.
Побічні реакції.
З боку серцево-судинної системи: при тривалому застосуванні можлива брадикардія чи тахікардія, порушення серцевого ритму, ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпотензія.
З боку органів дихання: пригнічення дихання, бронхоспазм, апное, синдром центрального апное сну.
З боку центральної та периферичної нервової системи: седативна або збуджувальна дія (особливо у пацієнтів літнього віку), делірій, галюцинації, підвищення внутрішньочерепного тиску з імовірністю подальшого порушення мозкового кровообігу, головний біль, гіпотермія, сонливість, слабкість, запаморочення, порушення настрою, занепокоєння, гіпергідроз, дисфорія, алодинія, гіпералгезія (див. розділ «Особливості застосування»). При застосуванні високих доз можливий розвиток ейфорії і м’язова ригідність.
З боку органiв зору: звуження зіниць, порушення зору, диплопія.
З боку травної системи: сухість у роті, нудота, блювання, запор, анорексія, діарея, панкреатит.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: спазм жовчовивідних шляхів з подальшим зростанням рівня жовчних ензимів, жовтяниця, порушення функцій печінки, підвищення активності печінкових трансаміназ, спазм сфінктера Одді.
З боку сечовидільної системи: порушення відтоку сечі або його погіршення при аденомі передміхурової залози і стенозі уретри.
З боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія.
З боку шкіри, підшкірної клітковини та імунної системи: алергічні реакції, включаючи свербіж, кропив’янку, анафілактичний шок, висипання на шкірі, гіперемію шкіри, анафілактоїдні реакції, гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП).
З боку психіки: виникнення залежності.
Загальні розлади: зниження лібідо, пітливість.
Інші: реакції у місці введення, включаючи тромбоз у місці введення, синдром відміни.
Наркотична залежність та абстинентний синдром (синдром відміни)
Повторне застосування опіоїдних аналгетиків, навіть у терапевтичних дозах, може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності та толерантності. Ризик розвитку наркотичної залежності може варіюватися залежно від індивідуальних факторів ризику пацієнта, дозування та тривалості лікування. Раптове припинення лікування або застосування опіоїдних антагоністів може спричинити розвиток абстинентного синдрому, іноді синдром відміни може розвиватися в проміжках часу між прийомами доз (див. розділ «Особливості застосування»).
Фізіологічні симптоми відміни: ломота в тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарея, черевні коліки, грипоподібні симптоми, нудота, тахікардія, мідріаз.
Психологічні симптоми синдрому відміни: тривожність, дратівливість, дисфоричний настрій.
Одним із факторів розвитку наркотичної залежності є потяг до наркотиків.
Повідомлення про побічні реакції.
Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 1 мл в ампулі; по 5 ампул у блістері; по 1, 2 або 20 блістерів у коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.