ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
Периндоприл-Тева
(Perindopril-Teva)
Склад:
діюча речовина: периндоприл (у вигляді периндоприлу тозилату);
1 таблетка містить периндоприлу тозилату 2,5 мг або 5 мг, або 10 мг (що відповідає 1,7 мг або 3,4 мг, або 6,8 мг периндоприлу відповідно);
допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, натрію гідрокарбонат, крохмаль прежелатинізований, повідон, магнію стеарат;
таблетки по 2,5 мг: оболонка (Opadry II white 85F18422): спирт полівініловий частково гідролізований, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, тальк;
таблетки по 5 мг: оболонка (Opadry II green 85F210014): спирт полівініловий частково гідролізований, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, тальк, індигокармін (Е 132), діамантовий синій (Е 133), заліза оксид жовтий (Е 172), хіноліновий жовтий (Е 104);
таблетки по 10 мг: оболонка (Opadry II green 85F210013): спирт полівініловий частково гідролізований, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, тальк, індигокармін (Е 132), діамантовий синій (Е 133), заліза оксид жовтий (Е 172), хіноліновий жовтий (Е 104).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 2,5 мг: круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, з тисненням «T» з одного боку і гладенькі з іншого;
таблетки по 5 мг: двоопуклі таблетки у формі капсули, вкриті плівковою оболонкою, світло-зеленого кольору, з тисненням «T» з одного боку і гладенькі з іншого, з лінією розлому з обох боків;
таблетки по 10 мг: круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, зеленого кольору з тисненням «10» з одного боку та «T» з іншого.
Фармакотерапевтична група.
Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ), монокомпонентні. Периндоприл. Код АТX С09А А04.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Периндоприл – інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ), який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ. Перетворювальний фермент, або кіназа, являє собою екзопептидазу, яка дає змогу ангіотензину І перетворюватися у судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Пригнічення АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв’язку на вивільнення реніну) і знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїнкінінових систем (і, таким чином, до активації системи простагландинів). Цей механізм зумовлює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ і частково відповідає за появу певних небажаних ефектів (наприклад кашлю).
Периндоприл діє через свій активний метаболіт - периндоприлат. Інші метаболіти не пригнічують активність АПФ in vitro.
Артеріальна гіпертензія
Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при всіх ступенях артеріальної гіпертензії (легкій, помірній та тяжкій); зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається у пацієнта як у положенні лежачи, так і у положенні стоячи.
Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що призводить до зниження артеріального тиску. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень.
Як правило, збільшується і нирковий кровотік, тоді як швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) зазвичай не змінюється.
Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після прийому разової дози і зберігається щонайменше 24 години: співвідношення Т/Р (мінімальна ефективність/максимальна ефективність упродовж доби) периндоприлу становить 87-100%.
Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску досягається протягом 1 місяця та зберігається без виникнення тахіфілаксії.
Припинення лікування не супроводжується синдромом відміни.
Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Периндоприл проявляє судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій.
Додаткова терапія із застосуванням тіазидного діуретика має синергічний ефект. Комбінація інгібітору АПФ і тіазидного діуретика також зменшує ризик розвитку гіпокаліємії, спричиненої діуретиком.
Серцева недостатність
Периндоприл зменшує роботу серця шляхом зменшення перед- і післянавантаження на серце.
Дослідження з участю пацієнтів із серцевою недостатністю продемонстрували:
- зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків;
- зниження загального опору периферичних судин;
- збільшення хвилинного серцевого викиду та покращання серцевого індексу.
У порівняльних дослідженнях перше призначення 2,5 мг периндоприлу пацієнтам із серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості не було пов’язане з будь-яким достовірним зниженням артеріального тиску порівняно з плацебо.
Пацієнти з цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі
У дослідженні, яке визначало переваги тривалого (4-річного) лікування периндоприлом щодо запобігання повторному інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі, було продемонстровано, що лікування периндоприлом (як монотерапії, так і у комбінації з індапамідом) знижувало артеріальний тиск (систолічний/діастолічний) у середньому на 9,0/4,0 мм рт. ст. та ризик повторних інсультів (як ішемічних, так і геморагічних) порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо (10,1% порівняно з 13,8%).
Також було відзначено достовірне зниження ризику виникнення:
– летального або інвалідизуючого інсульту;
– значних кардіоваскулярних подій, у т. ч. кардіоваскулярної смерті, нелетального інфаркту міокарда та нелетального інсульту;
– деменції внаслідок інсульту та тяжких порушень когнітивної функції внаслідок інсульту;
– значних коронарних подій, включаючи нелетальний інфаркт міокарда або летальний наслідок, що трапився через ішемічну хворобу серця.
Ці терапевтичні переваги спостерігались у пацієнтів незалежно від наявності/відсутності артеріальної гіпертензії, віку, статі, типу інсульту або наявності цукрового діабету. Результати проведених досліджень показали, що після 5-річного лікування можна уникнути виникнення одного інсульту серед кожних 23 пацієнтів та одного серйозного кардіоваскулярного ускладнення серед кожних 18 пацієнтів.
Пацієнти зі стабільною ішемічною хворобою серця
EUROPA – це міжнародне мультицентрове рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване клінічне дослідження, яке тривало 4 роки. 12218 пацієнтів віком від 18 років були рандомізовані на групи: 6110 пацієнтів приймали 8 мг периндоприлу тертбутиламіну та 6108 пацієнтів приймали плацебо. У дослідженні приймали участь пацієнти з підтвердженою ішемічною хворобою серця та без клінічних симптомів серцевої недостатності. Загалом 90% пацієнтів перенесли в анамнезі інфаркт міокарда та/або операцію з реваскуляризації. Більшість пацієнтів у дослідженні отримувала периндоприл на додаток до стандартної терапії: дезагрегантів, гіполіпідемічних препаратів та β-блокаторів.
Основним критерієм ефективності було встановлено сукупну оцінку виникнення серцево-судинної летальності, нелетального інфаркту міокарда та/або зупинки серця з подальшим успішним запуском. Лікування периндоприлом у дозі 8 мг один раз на добу призвело до достовірного абсолютного зменшення показника первинної кінцевої точки дослідження на 1,9% (зменшення відносного ризику на 20%, 95% СІ [9,4; 28,6] – p<0,001).
У пацієнтів з інфарктом міокарда та/або реваскуляризацією в анамнезі спостерігалося абсолютне зниження на 2,2% показника первинної кінцевої точки, що відповідає зниженню відносного ризику на 22,4% (95% СІ [12,0; 31,6] – p<0,001) порівняно до плацебо.
Застосування дітям
Безпеку та ефективність застосування периндоприлу дітям та підліткам віком до 18 років встановлено не було.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується у травному тракті, максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години. Період напіввиведення периндоприлу з плазми крові становить 1 годину.
Периндоприл є проліками. 27% від загальної кількості периндоприлу, що всмоктався, перетворюється на активний метаболіт периндоприлат. Крім цього, утворюється ще п’ять неактивних метаболітів. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається протягом 3-4 годин.
Оскільки наявність їжі у шлунку призводить до зниження перетворення периндоприлу на периндоприлат і тому – до зменшення біодоступності, периндоприл слід застосовувати перорально як разову добову дозу вранці перед прийомом їжі.
Відзначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові.
Розподіл. Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування периндоприлату з білками плазми крові становить 20%, головним чином з ангіотензинперетворювальним ферментом, але цей показник є дозозалежним.
Виведення. Периндоприлат виводиться із сечею; період напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин; стадія рівноважної концентрації у плазмі крові досягається через 4 дні від початку лікування.
Особливі групи пацієнтів. У пацієнтів літнього віку та пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю знижується швидкість виведення периндоприлату. При порушенні функції нирок рекомендується змінювати дозу залежно від ступеня ниркової недостатності (за кліренсом креатиніну).
Периндоприлат виводиться із кровообігу шляхом діалізу, його кліренс становить 70 мл/хв.
При цирозі печінки змінюється кінетика периндоприлу, при цьому печінковий кліренс початкової молекули зменшується наполовину. Проте кількість утвореного периндоприлату не змінюється, тому при цьому захворюванні дозу препарату можна не змінювати.
Клінічні характеристики.
Показання.
· Артеріальна гіпертензія.
· Серцева недостатність.
· Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями.
· Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця.
Довготривале лікування зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності.
Протипоказання.
· Підвищена чутливість до периндоприлу або до будь-якого компонента препарату, до інших інгібіторів АПФ.
· Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ.
· Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
· Одночасне застосування з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
· Вагітність або планування вагітності.
· Екстракорпоральні методи лікування, що призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
· Значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки.
· Одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном; лікування препаратом Периндоприл-Тева можна починати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоціюється з більш високою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно з застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію. Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.
Одночасне застосування протипоказано.
Аліскірен. Одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном пацієнтам, хворим на цукровий діабет або пацієнтам з порушеною функцією нирок підвищує ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення ниркової функції та кардіоваскулярної захворюваності і летальності.
Екстракорпоральне лікування призводить до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такими як високопроточні мембрани для діалізу або гемофільтрації (наприклад, поліакрилові мембрани) та для аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрансульфатом, що може призвести до підвищення ризику виникнення тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). У разі необхідності такого лікування слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу або призначення іншого класу антигіпертензивних препаратів.
Сакубітрил/валсартан. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки одночасне інгібування неприлізину та АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Одночасне застосування не рекомендоване.
Аліскірен. У будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок, ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і летальності підвищується.
Одночасне застосування інгібітору АПФ та блокатора рецепторів ангіотензину. За даними літератури відомо, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією препаратами, що впливають на РААС. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках з ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.
Естрамустин. Підвищується ризик виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк.
Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). Пацієнти, які одночасно приймають ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол) можуть мати підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості застосування»).
Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або замінники солі з вмістом калію. Застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як триамтерен або амілорид), калійвмісних харчових добавок або замінників солі, що містять калій, може призводити до гіперкаліємії (у т.ч. летальної), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Тому не рекомендується поєднання периндоприлу з вищезазначеними лікарськими засобами. Якщо показане одночасне застосування таких препаратів, лікування необхідно проводити з обережністю та часто контролювати рівень калію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»). Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. «Одночасне застосування, яке потребує особливої уваги».
Літій. При застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію повідомляли про оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та його токсичність. У зв’язку з цим не рекомендується комбіноване лікування периндоприлом та препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення обов’язково ретельно контролювати рівень літію у плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»).
Одночасне застосування, що потребує особливої уваги.
Протидіабетичні препарати (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби). Згідно з епідеміологічними дослідженнями, одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулін, гіпоглікемічні препарати) може посилити ефект зниження глюкози крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей ефект зазвичай виникає протягом перших тижнів комбінованої терапії та у разі ниркової недостатності.
Баклофен. Посилюється антигіпертензивний ефект. У разі необхідності слід контролювати артеріальний тиск та адаптувати дозу антигіпертензивних засобів.
Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний обмін, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика, підвищенню об’єму циркулюючої крові або споживанню солі перед початком терапії периндоприлом. Лікування слід розпочинати з низьких доз та поступово їх збільшувати.
При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або необхідно призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням.
При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика.
У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.
Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). У разі одночасного застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ необхідно мати на увазі, що:
– при лікуванні пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ-ІV класу за NYHA та фракцією викиду <40%, які попередньо лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком, існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної), особливо у випадку недотримання рекомендацій щодо призначення даної комбінації;
– перед призначенням такої комбінації слід упевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності;
– рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥3 г/добу. При одночасному прийомі інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних лікарських засобів (ацетилсаліцилової кислоти в аналгетичних дозах, інгібіторів ЦОГ-2 та неселективних НПЗЗ) можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до погіршення функції нирок, у тому числі розвитку гострої ниркової недостатності, а також до збільшення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію препаратів слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну гідратаційну терапію та моніторувати функцію нирок після початку такої комбінованої терапії та періодично у подальшому.
Рацекадотрил. Відомо, що інгібітори АПФ (наприклад периндоприл) можуть спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може підвищуватися при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування гострої діареї).
Інгібітори мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад сиролімус, еверолімус, темсиролімус). У пацієнтів, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, можливе підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).
Одночасне застосування, що потребує уваги.
Антигіпертензивні препарати та вазодилататори. Одночасне застосування цих препаратів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково зменшити артеріальний тиск.
Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вілдагліптин). У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоневротичного набряку внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептилпептидази‑ІV (ДПП-ІV).
Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні засоби/анестетики. Одночасне застосування деяких анестезуючих лікарських засобів, трициклічних антидепресантів та антипсихотиків з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.
Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.
Препарати золота. При одночасному застосуванні інгібітору АПФ, у тому числі периндоприлу, та ін’єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) рідко можуть виникати реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія).
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати. Периндоприл можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (коли застосовується як тромболітик), тромболітиками, бета-блокаторами і/або нітратами.
Особливості застосування.
Стабільна ішемічна хвороба серця. У разі якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом відбувся епізод нестабільної стенокардії (будь-якої тяжкості), необхідно ретельно зважити співвідношення ризик/користь перед тим, як вирішувати питання про продовження терапії.
Артеріальна гіпотензія. Прийом інгібіторів АПФ може спричинити зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією та є більш вірогідною у пацієнтів з гіповолемією, у тих, хто приймає діуретики, знаходиться на дієті з обмеженням кількості солі, у пацієнтів на діалізі, у пацієнтів з діареєю або блюванням або у пацієнтів з тяжкою ренінзалежною артеріальною гіпертензією (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»). Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалась у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю, із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії найбільш вірогідне у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають великі дози петльових діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Пацієнтам з підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії на початку терапії та на етапі підбору доз необхідно знаходитися під ретельним наглядом лікаря (див. розділи «Спосіб застосування та дози» і «Побічні реакції»). Такі самі застереження існують для пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може спричинити виникнення інфаркту міокарда або інсульту.
При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтального положення та у разі необхідності ввести внутрішньовенно 0,9% (9 мг/мл) розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який зазвичай можна застосовувати без будь-яких перешкод після відновлення об’єму крові та підвищення артеріального тиску.
У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском периндоприлу тозилат може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Цей ефект є передбачуваним і зазвичай не потребує відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може з’явитися необхідність зниження дози або відміни препарату.
Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприлу тозилат слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія).
Порушення функції нирок. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну <60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу слід підбирати з урахуванням кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), а в подальшому − залежно від клінічної відповіді пацієнта на лікування. У цих пацієнтів моніторинг концентрації калію та креатиніну в сироватці крові є обов’язковим.
У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, яка виникає на початку лікування інгібіторами АПФ, може призвести до подальшого порушення функції нирок. У таких випадках повідомляли про розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної.
У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини крові і креатиніну сироватки крові; як правило, ці ефекти зникають після припинення прийому препаратів. Вірогідність таких явищ особливо висока у пацієнтів із нирковою недостатністю. Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. Лікування подібних пацієнтів слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря, низькими дозами та з їх ретельним підбором. Оскільки діуретики можуть стимулювати розвиток артеріальної гіпотензії, впродовж перших тижнів лікування периндоприлу тозилатом їх прийом необхідно припинити, а за функцією нирок слід здійснювати спостереження.
У деяких хворих на артеріальну гіпертензію, у яких до початку лікування не було виявлено реноваскулярних захворювань, застосування периндоприлу, особливо на тлі прийому діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові, що зазвичай є незначним та має транзиторний характер. Вірогідність таких побічних реакцій вища у пацієнтів із порушеннями функцій нирок. У таких випадках може виникнути необхідність зменшення дози та/або припинення прийому діуретиків та/або периндоприлу тозилату.
Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. Повідомляли про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходили діаліз із використанням високопроточних мембран та одночасно лікувалися інгібітором АПФ. Цим пацієнтам слід заміняти діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.
Пацієнти після трансплантації нирки. Досвід застосування периндоприлу пацієнтам із нещодавно перенесеною пересадкою нирки відсутній.
Реноваскулярна гіпертензія. У разі призначення інгібіторів АПФ пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки підвищується ризик виникнення гіпотензії та ниркової недостатності (див. розділ «Протипоказання»). Сприятливим фактором може бути лікування діуретиками. Втрата функції нирок може проявлятися мінімальними змінами у рівні креатиніну сироватки крові навіть у пацієнтів зі стенозом артерії однієї з нирок.
Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк. Повідомляли про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі периндоприл (див. розділ «Побічні реакції»). Ангіоневротичний набряк може розвинутися у будь-який момент під час лікування. У таких випадках необхідно негайно припинити прийом периндоприлу і встановити ретельне спостереження за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У тих випадках, коли набряк поширювався тільки на обличчя і губи, стан пацієнта зазвичай поліпшувався без лікування, хоча призначення антигістамінних препаратів може зменшити симптоми.
Ангіоневротичний набряк, пов’язаний із набряком гортані, може призвести до летального наслідку. При виникненні набряку язика, голосової щілини або гортані ймовірна обструкція дихальних шляхів. У цих випадках необхідна невідкладна терапія. Слід негайно вжити заходів невідкладної допомоги, що можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не був пов’язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при прийомі інгібіторів АПФ (див. розділ «Протипоказання»).
У рідкісних випадках повідомляли про інтестинальний ангіоневротичний набряк у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів спостерігався абдомінальний біль (з/без нудоти або блювання); у деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку був встановлений під час комп’ютерної томографії черевної порожнини або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібіторів АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Інтестинальний ангіоневротичний набряк не слід виключати під час диференціального діагнозу у пацієнтів з абдомінальним болем, які приймають інгібітори АПФ.
Супутнє застосування інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном можна починати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози препарату Периндоприл-Тева. Лікування препаратом Периндоприл-Тева можна розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Супутнє застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика з порушенням дихання або без порушення дихання) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Необхідно проявляти обережність на початку застосування рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) і вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ.
Анафілактоїдні реакції при плазмаферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ). У рідкісних випадках у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ЛПНЩ з сульфатом декстрану можуть виникати небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути при тимчасовій відміні терапії інгібітором АПФ перед кожним плазмаферезом.
Анафілактичні реакції при десенсибілізуючій терапії. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад препаратами, що містять бджолину отруту) можуть виникати анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Цих реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але при необережному проведенні провокаційних проб ці реакції можуть виникати знову.
Печінкова недостатність. Рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і прогресує до швидкоплинного некрозу печінки, інколи з летальним наслідком. Механізм цього синдрому до кінця не вивчений. Пацієнтам, у яких під час прийому інгібіторів АПФ розвинулась жовтяниця або спостерігаються значні підвищення печінкових ферментів, слід припинити застосування інгібіторів АПФ та надати відповідну медичну допомогу.
Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. Повідомляли про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія спостерігається рідко. Дуже обережно периндоприл призначати хворим на колагеноз, пацієнтам, які проходять курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів можуть розвиватися тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і слід попередити пацієнтів про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції (біль у горлі, гарячка).
Расова приналежність. Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів іншої раси. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективно знижує артеріальний тиск в осіб негроїдної раси з артеріальною гіпертензією, ніж у представників інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові цих пацієнтів.
Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ може виникати кашель, який за своїми характеристиками є непродуктивним, стійким і зникає після припинення лікування препаратом. Такий кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати під час проведення диференційного діагнозу кашлю.
Хірургічне втручання/анестезія. При хірургічному втручанні або проведенні анестезії засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, периндоприл може блокувати вторинне утворення ангіотензину II у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну. Лікування слід припинити за день до операції. Якщо виникає артеріальна гіпотензія і вважається, що вона спричинена саме цим механізмом, необхідно збільшити об’єм циркулюючої крові.
Рівень калію у сироваці крові. У деяких пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ, у тому числі периндоприл, спостерігалося підвищення рівня калію у сироватці крові. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії належать ниркова недостатність або погіршення функції нирок, вік (понад 70 років), цукровий діабет, гіпоальдостеронізм, супутні захворювання, особливо дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз.
Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Проте у пацієнтів з порушенням функції нирок та/або у пацієнтів, які приймають харчові добавки, що містять калій (у тому числі замінники солі), калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), інші препарати, що підвищують рівень калію у сироватці крові (наприклад, гепарин, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол) і особливо антагоністи альдостерону або антагоністи рецепторів ангіотензину, може виникнути гіперкаліємія. Необхідно виявляти обережність при застосуванні калійзберігаючих діуретиків і антагоністів рецепторів ангіотензину пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ. У таких пацієнтів слід контролювати рівень калію в сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозних, іноді летальних аритмій. При необхідності проведення лікування вищезазначеними препаратами слід застосовувати їх з обережністю та проводити регулярний контроль рівня калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнти, хворі на цукровий діабет. У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові упродовж першого місяця терапії інгібіторами АПФ.
Літій. Одночасне застосування літію та периндоприлу, як правило, не рекомендується.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують дані, що одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована. Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, його можна проводити тільки під наглядом спеціаліста та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідатимуть на лікування антигіпертензивними препаратами, які діють шляхом інгібування ренін-ангіотензинової системи. Тому призначення даного лікарського засобу не рекомендоване.
Допоміжні речовини.
Лактоза. Враховуючи, що до складу препарату входить лактоза, його не слід призначати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, мальабсорбцією глюкози/галактози, абсолютною недостатністю лактази.
Натрій. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в 1 таблетці, тобто практично вільний від натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Препарат протипоказано застосовувати вагітним жінкам або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.
Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення тератогенного ефекту внаслідок прийому інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності не остаточні, тому підвищення ризику не можна виключити. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності та неонатальної токсичності.
Якщо жінка приймала інгібітор АПФ під час ІІ триместру вагітності, дитині рекомендовано провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ у період вагітності, мають знаходитися під ретельним наглядом через можливість виникнення артеріальної гіпотензії.
Годування груддю. Не рекомендується застосування периндоприлу тозилату в період годування груддю у зв’язку з відсутністю даних щодо його проникнення у грудне молоко. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування з більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.
Вплив на репродуктивну функцію. Немає даних щодо впливу периндоприлу на репродуктивну функцію людини.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Периндоприл не виявляє безпосереднього впливу на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою, але у деяких пацієнтів можуть спостерігатися індивідуальні реакції, пов’язані зі зниженням артеріального тиску, особливо на початку лікування або при комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами. Як результат, здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами може бути порушена.
Спосіб застосування та дози.
Для перорального застосування.
Периндоприлу тозилат рекомендується приймати один раз на добу, вранці перед їдою.
Дозу підбирати індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням профілю пацієнта, показників артеріального тиску та відповіді на лікування. Таблетки по 5 мг можна розділити на дві однакові дози.
Артеріальна гіпертензія
Периндоприлу тозилат можна призначати як монотерапію, так і в комбінації з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів.
Рекомендована доза препарату на початку лікування становить 5 мг 1 раз на добу вранці.
У пацієнтів з високою активністю РААС (зокрема з реноваскулярною артеріальною гіпертензією, дефіцитом натрію та/або дегідратацією, серцевою декомпенсацією або тяжкою формою артеріальної гіпертензії) може спостерігатися надмірне зменшення артеріального тиску після прийому першої дози. Початкова рекомендована доза для таких пацієнтів становить 2,5 мг, а початок лікування має проходити під наглядом лікаря.
Дозу можна збільшити до 10 мг 1 раз на добу через 1 місяць від початку лікування.
На початку терапії периндоприлом може виникати симптоматична гіпотензія, особливо у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики. У таких пацієнтів лікування периндоприлом слід розпочинати з обережністю, оскільки у них може виявлятися дефіцит води та/або солі.
У разі можливості прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку терапії периндоприлу тозилатом.
Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, яким неможливо припинити терапію діуретиками, лікування периндоприлу тозилатом слід розпочинати з дози 2,5 мг. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Подальше підвищення дози периндоприлу тозилату слід здійснювати залежно від показників артеріального тиску. У разі необхідності терапію діуретиком можна відновити.
Пацієнтам літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2,5 мг, яку можна поступово збільшувати до 5 мг через 1 місяць лікування, а потім, у разі необхідності, до 10 мг, залежно від функції нирок (див. таблицю).
Серцева недостатність
Пацієнтам із серцевою недостатністю, яким периндоприлу тозилат зазвичай призначають одночасно з діуретиком, що виводить калій, та/або дигоксином, та/або β-блокатором, лікування рекомендовано розпочинати під ретельним медичним наглядом та з початкової дози 2,5 мг, яку слід приймати вранці. Через 2 тижні за умови доброї переносимості дозу слід підвищувати до 5 мг 1 раз на добу. Дозу надалі слід підбирати індивідуально, залежно від клінічної відповіді пацієнта.
Пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю та іншим пацієнтам із групи високого ризику (пацієнти з порушенням функції нирок та тенденцією до порушень рівня електролітів, пацієнти, які отримують одночасну терапію діуретиками та/або вазодилататорами) лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом (див. розділ «Особливості застосування»).
Пацієнтам з високим ризиком виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії, а саме пацієнтам з дефіцитом електролітів, з гіпонатріємією або без неї, пацієнтам з гіповолемією або тим, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію вищезазначених станів, якщо можливо, до призначення периндоприлу. Артеріальний тиск, функцію нирок та рівень калію у сироватці крові потрібно ретельно контролювати як до, так і під час лікування периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»).
Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями
Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг 1 раз на добу вранці. Після 2 тижнів лікування дозу збільшувати до 5 мг 1 раз на добу вранці.
Якщо після 2 тижнів лікування периндоприлом у дозі 5 мг пацієнт потребує додаткового контролю артеріального тиску, можна призначити індапамід у дозі 1 таблетка на добу. Лікування можна розпочинати будь-коли у термін від 2 тижнів до кількох років після первинного інсульту.
Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця
Довготривале лікування знижує ризик інфаркту міокарда та серцевої недостатності. Лікування розпочинати з дози периндоприлу 5 мг (1 раз на добу вранці). Через 2 тижні за умови доброї переносимості та залежно від функції нирок дозу підвищувати до 10 мг (1 раз на добу вранці).
Пацієнтам літнього віку, у яких документально підтверджена ішемічна хвороба серця, лікування слід розпочинати з дози 2,5 мг 1 раз на день вранці; через тиждень дозу підвищувати до 5 мг; через 2 тижні за умови доброї переносимості та залежно від функції нирок дозу підвищувати до 10 мг (1 раз на добу) та розпочинати довготривале лікування.
Пацієнти з порушенням функції нирок
Дози для пацієнтів з нирковою недостатністю слід визначати залежно від кліренсу креатиніну (див. таблицю).
Корекція дози при порушенні функції нирок
|
Кліренс креатиніну (мл/хв) |
Рекомендована доза |
|
ClCR ≥ 60 |
5 мг на добу |
|
30 < ClCR < 60 |
2,5 мг на добу |
|
15 < ClCR < 30 |
2,5 мг на добу 1 раз на два дні |
|
Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі* |
|
|
ClCR < 15 |
2,5 мг в день проведення діалізу |
*Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв. Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі, повинні приймати дозу периндоприлу після проведення гемодіалізу.
Пацієнти з порушенням функції печінки
Пацієнти з порушенням функції печінки не потребують корекції дози препарату.
Діти.
Безпеку та ефективність застосування препарату дітям не вивчали. Тому периндоприлу тозилат не рекомендується призначати дітям (віком до 18 років).
Передозування.
Даних щодо передозування периндоприлу недостатньо. Можливі симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність, кашель тощо.
При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення розчину натрію хлориду 0,9% (9 мг/мл). У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтального положення з низьким узголів’ям. У разі можливості слід провести пацієнту інфузію ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Периндоприл можна видалити із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). У разі виникнення резистентної до лікування брадикардії показане застосування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг за основними показниками життєдіяльності, концентрацією електролітів та креатиніну у сироватці крові.
Побічні реакції.
Профіль безпеки периндоприлу відповідає профілю безпеки інгібіторів АПФ. Найчастішими побічними реакціями, про які повідомляли під час клінічних досліджень периндоприлу, є: запаморочення, головний біль, парестезії, вертиго, порушення зору, дзвін у вухах, артеріальна гіпотензія, кашель, задишка, біль у животі, запор, діарея, дисгевзія, диспепсія, нудота, блювання, свербіж, висипання, судоми м’язів та астенія.
За частотою побічні реакції розподілені таким чином: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (неможливо оцінити з наявних даних).
З боку крові та лімфатичної системи. Нечасто*: еозинофілія; дуже рідко: зниження гемоглобіну і гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз або панцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів з уродженою недостатністю глюкозо‑6‑фосфатдегідрогенази.
З боку ендокринної системи. Рідко: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.
З боку метаболізму. Нечасто*: гіпоглікемія, гіперкаліємія (зникає після відміни препарату), гіпонатріємія.
З боку психіки. Нечасто: зміни настрою, порушення сну, депресія.
З боку нервової системи. Часто: головний біль, запаморочення, вертиго, парестезія; нечасто*: сонливість, непритомність; дуже рідко: сплутаність свідомості.
З боку органів зору. Часто: порушення зору.
З боку органів слуху та рівноваги. Часто: шум/дзвін у вухах.
З боку серця. Нечасто*: пальпітація, тахікардія; дуже рідко: аритмія, стенокардія, інфаркт міокарда (може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику).
З боку судинної системи. Часто: артеріальна гіпотензія та ефекти, пов’язані з нею; нечасто*: васкуліт; рідко: припливи; дуже рідко: інсульт (може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику); частота невідома: феномен Рейно.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: кашель, задишка; нечасто: бронхоспазм; дуже рідко: еозинофільна пневмонія, риніт.
З боку травної системи. Часто: нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, диспепсія, діарея, запор; нечасто: сухість у роті; дуже рідко: панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи. Дуже рідко: цитолітичний або холестатичний гепатит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини. Часто: висипання, свербіж; нечасто: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини і/або гортані, кропив’янка; нечасто*: реакції фоточутливості, пемфігоїд, гіпергідроз; рідко: загострення псоріазу; дуже рідко: мультиформна еритема.
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини. Часто: м’язові судоми; нечасто*: артралгія, міалгія.
З боку нирок та сечовидільної системи. Нечасто: ниркова недостатність; рідко: анурія/олігурія, гостра ниркова недостатність.
З боку репродуктивної системи. Нечасто: еректильна дисфункція.
Загальні порушення. Часто: астенія; нечасто*: біль у грудній клітці, нездужання, периферичні набряки, гіпертермія.
Лабораторні тести. Нечасто*: підвищення рівня сечовини крові, підвищення рівня креатиніну у плазмі крові; рідко: підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну у плазмі крові.
Ушкодження, отруєння та ускладнення прийому. Нечасто*: падіння.
* Частота проявів побічних реакцій, виявлених за допомогою спонтанних повідомлень, розрахована за даними клінічних досліджень.
Клінічні дослідження. Під час періоду рандомізації у дослідженні EUROPA було зібрано інформацію тільки про серйозні випадки побічних реакцій. У невеликої кількості пацієнтів було виявлено серйозні побічні реакції: 16 (0,3%) з 6122 пацієнтів у групі периндоприлу та 12 (0,2%) з 6107 пацієнтів у групі пацієнтів, які отримували плацебо. Серед пацієнтів, які отримували периндоприл, гіпотензія спостерігалася у 6 пацієнтів, ангіоневротичний набряк – у 3 пацієнтів та раптова зупинка серця – у 1 пацієнта. Пацієнти, які припинили участь у дослідженні, 6,0% (n=366) скаржилися на кашель, артеріальну гіпотензію або будь-яку іншу непереносимість периндоприлу порівняно з 2,1% (n=129) пацієнтів, які приймали плацебо.
Термін придатності. 28 місяців.
Після першого розкриття упаковки - 6 місяців.
Умови зберігання.
Зберігати у щільно закритому контейнері для захисту від світла та вологи. Лікарський засіб не потребує спеціальних температурних умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 30 таблеток у контейнері; по 1 контейнеру в коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
АТ Фармацевтичний завод Тева.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Дільниця 1; H-4042 Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина.
Дата останнього перегляду.