СПІРАЦИН

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

СПІРАЦИН

(SPIRACIN)

 

 

Склад:

діюча речовина: spiramycin;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить спіраміцину 1 500 000 МО або

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить спіраміцину 3 000 000 МО;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію крохмальгліколят (тип A), магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, полісорбат 80, тальк очищений, кросповідон, плівкове покриття: Instacoat universal white  (IC-U-1308): гіпромелоза, поліетиленгліколь, тальк, титану діоксид E171.

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 1 500 000 МО: продовгуваті двоопуклі таблетки, білого або майже білого кольору, вкриті плiвковою оболонкою з лiнiєю розлому з oдного боку і гладкi з iншого боку;

таблетки по 3 000 000 МО: продовгуваті двоопуклі таблетки, білого або майже білого кольору, вкриті плiвковою оболонкою, гладкi з обох боків.

 

Фармакотерапевтична група.

Протимікробні засоби для системного застосування. Макроліди. Код АТХ J01F A02.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Спіраміцин – це антибіотик із бактерицидною дією, що належить до групи макролідів.

СПЕКТР АНТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ

Критичні концентрації, які дозволяють диференціювати чутливі види мікроорганізмів від видів із проміжною чутливістю, і – останніх від резистентних видів, є такими: чутливі (< 1 мг/л) і резистентні (> 4 мг/л).

Поширеність набутої резистентності у певних видів мікроорганізмів може відрізнятися залежно від географічного положення та певного проміжку часу. Тому корисно мати місцеву інформацію щодо поширеності резистентності, особливо при лікуванні тяжких інфекцій.

Надані дані дають можливість лише оцінити вірогідність чутливості бактеріального штаму до цього антибіотика. Поширеність резистентності видів бактерій до спіраміцину наведена у таблиці нижче:

Категорія	Поширеність набутої резистентності (діапазон)
ЧУТЛИВІ ВИДИ Грампозитивні аероби Bacillus cereus Corynebacterium diphtheriae Enterococci Rhodococcus equi Staphylococcus метицилінчутливі Staphylococcus метіцилінрезистентні* Streptococcus B Некласифіковані Streptococcus Streptococcus pneumoniae Streptococcus pyogenes Грамнегативні аероби Bordetella pertussis Branhamella atarrhalis Campylobacter Legionella Moraxella Анаероби Actinomyces Bacteroides Eubacterium Mobiluncus Peptostreptococcus Porphyromonas Prevotella Propionibacterium acnes	50-70 % 70-80 % 30-40 % 35-70 % 16-31 %                   30-60 %     30-40 %
Різні Borrelia burgdorferi Chlamydia Coxiella Лептоспіри Mycoplasma pneumoniae Treponema pallidum
ПОМІРНО ЧУТЛИВІ ВИДИ (проміжний рівень чутливості in vitro) Грамнегативні аероби Neisseria gonorrhoeae Анаероби Clostridium perfringens Різні Ureaplasma urealyticum
РЕЗИСТЕНТНІ ВИДИ Грампозитивні аероби Corynebacterium jeikeium Nocardia asteroides Грамнегативні аероби Acinetobacter Ентеробактерії Haemophilus Pseudomonas Анаероби Fusobacterium Різні Mycoplasma hominis

Активність спіраміцину проти Toxoplasma gondii була показана in vitro та in vivo.

* Поширеність резистентності до метициліну становить 30-50 % серед усіх стафілококів, трапляється здебільшого в лікарнях.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Абсорбція спіраміцину швидка, проте неповна. Вживання їжі на цей процес не впливає.

Розподіл

Після перорального прийому 6 000 000 МО спіраміцину максимальна концентрація у плазмі крові становить 3,3 мкг/мл. Видимий період напіввиведення з плазми крові становить близько 8 годин.

Спіраміцин не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Однак він потрапляє у грудне молоко. Ступінь зв’язування з білками плазми крові становить 10 %.

Розподіл у тканинах і слині дуже високий (легені: 20-60 мкг/г, мигдалини: 20-80 мкг/г, інфіковані синуси: 75-110 мкг/г, кістки скелета: 5-100 мкг/г).

Через 10 днів після припинення лікування концентрація спіраміцину в селезінці, печінці та нирках становить від 5 до 7 мкг/г.

Макроліди проникають та кумулюються у фагоцитах (нейтрофілах, моноцитах, перитонеальних та альвеолярних макрофагах).

У людини концентрації у фагоцитах високі.

Ці властивості забезпечують ефективність спіраміцину у лікуванні інфекцій, спричинених внутрішньоклітинними бактеріями.

Метаболізм

Метаболізм спіраміцину відбувається у печінці, в результаті чого утворюються активні метаболіти, хімічна структура яких неідентифікована.

Виведення

·         Сеча: 10 % від отриманої дози.

·         Велика кількість препарату виділяється з жовчю: концентрація спіраміцину в жовчі у 15-40 разів вища, ніж у плазмі крові.

·         У значній кількості спіраміцин виводиться з калом.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених мікроорганізмами, чутливими до спіраміцину:

– підтверджений тонзилофарингіт, спричинений β-гемолітичними стрептококами групи А  (як альтернатива лікуванню β-лактамними антибіотиками, особливо якщо вони не можуть бути застосовані;

– гострий синусит (зважаючи на мікробіологічні характеристики інфекції, застосування макролідів показане, коли лікування β-лактамними антибіотиками неможливе);

– суперінфекція при гострому  бронхіті;

– загострення хронічного бронхіту;

– негоспітальна пневмонія у пацієнтів, які не мають факторів ризику, тяжких клінічних симптомів, клінічних факторів, які свідчать про пневмококову етіологію захворювання.  

У разі підозри на атипову пневмонію застосування макролідів доцільне незалежно від тяжкості захворювання та анамнезу.

– Інфекції шкіри з доброякісним перебігом: імпетиго, імпетигінізація, ектима, інфекційний дермо-гіподерміт (особливо бешиха), еритразма.

– Інфекції ротової порожнини.

– Негонококові генітальні інфекції.

– Хіміопрофілактика рецидивів гострої ревматичної гарячки у хворих, у яких алергія на        β-лактамні антибіотики.

– Токсоплазмоз у вагітних жінок.

–Профілактика менінгококового менінгіту в осіб, яким протипоказане застосування рифампіцину:

 - з метою ерадикації  мікроорганізму (Neisseria meningitidis) у носоглотці;

 - спіраміцин  показаний як профілактичне лікування: пацієнтам після лікування та перед поверненням до суспільного життя; пацієнтам, які контактували з особою із виділенням мокротиння протягом 10 днів, що передують його/її госпіталізації.

  

Спіраміцин не призначений для лікування менінгококового менінгіту.

Слід дотримуватися офіційних рекомендацій щодо належного застосування антибактеріальних агентів.

 

Протипоказання.

– Підвищена чутливість до спіраміцину або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.

– Пацієнти, які належать до групи ризику подовження інтервалу QT, а саме:

˗         пацієнти, які мають в особистому або сімейному анамнезі вроджене подовження інтервалу QT (окрім випадків, коли цей діагноз був виключений за допомогою ЕКГ);

˗         пацієнти з подовженням інтервалу QT, яке викликане лікарськими засобами або має метаболічне чи серцево-судинне походження.

– Комбінація з лікарськими засобами, які спричиняють шлуночкову тахікардію типу пірует, такими як:

˗          антиаритмічні препарати класу Ia (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

˗          антиаритмічні препарати класу IІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

˗          сультоприд (нейролептик групи бензамідів);

˗          інші: препарати миш’яку, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, мізоластин, левофлоксацин, моксифлоксацин, прукалоприд, тореміфен, вінкамін внутрішньовенно, еритроміцин внутрішньовенно, дронедарон, мехітазин, циталопрам, дизопірамід, дофетилід, домперидон, есциталопрам, гідрохінідин, вандетаніб (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Шлуночкова тахікардія типу пірует (torsades de pointes).

Це серйозне порушення серцевого ритму можуть спричиняти певні антиаритмічні препарати або інші лікарські засоби. Спіраміцин для внутрішньовенного введення належить до лікарських засобів, що спричиняють шлуночкову тахікардію типу пірует. Спричиняють її розвиток гіпокаліємія (при прийманні діуретиків, які викликають гіпокаліємію, стимулюючих проносних засобів, амфотерицину В (внутрішньовенно), глюкокортикоїдів, тетракозактиду), а також брадикардія (див. «Препарати, які спричиняють брадикардію») та наявне подовження інтервалу QT, вроджене або набуте.

Лікарські засоби, які впливають на подовження інтервалу QT.

Спіраміцин, як і інші макроліди, слід призначати з обережністю  пацієнтам, які отримують лікарські засоби, що впливають на подовження інтервалу QT (наприклад, клас IA і III антиаритмічних лікарських засобів, трициклічні антидепресанти, деякі антибактеріальні засоби, нейролептики) (див. розділ «Особливості застосування»).

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»).

Лікарські засоби, які спричиняють шлуночкову тахікардію типу пірует: антиаритмічні препарати класу Ia (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні препарати класу IІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), сультоприд (нейролептик групи бензамідів), інші (препарати миш’яку, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, еритроміцин внутрішньовенно, левофлоксацин, мізоластин, моксифлоксацин, прукалоприд, тореміфен, вінкамін внутрішньовенно), дронедарон, мехітазин, циталопрам, дизопірамід, дофетилід, домперидон, есциталопрам, гідрохінідин, вандетаніб.

Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.

Небажані комбінації.

Протипаразитарні засоби, здатні спричиняти шлуночкову тахікардію типу пірует (галофантрин, лумефантрин, пентамідин).

Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.

Якщо це можливо, слід відмінити один із препаратів. Якщо комбінованого лікування уникнути не можна, слід попередньо перевірити інтервал QT та проводити ЕКГ-моніторинг.

Нейролептики, здатні спричиняти шлуночкову тахікардію типу пірует (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сульпірид, тіаприд, зуклопентиксол).

Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.

Метадон.

Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.

Комбінації, які вимагають особливих запобіжних заходів при застосуванні.

β-блокатори при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол), препарати, які спричиняють брадикардію (зокрема антиаритмічні препарати класу Ia,           β-блокатори, деякі антиаритмічні препарати класу III, деякі антагоністи кальцію, серцеві глікозиди, пілокарпін, антихолінестеразні засоби (амбемоніум, донепезил, галантамін, мемантин, неостигмін, піридостигмін, ривастигмін)).

Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.

Потрібно проводити контроль клінічного стану і ЕКГ-моніторинг.

Препарати, які спричиняють гіпокаліємію (діуретики, які спричиняють гіпокаліємію, окремо або разом з іншими препаратами, стимулюючі проносні, глюкокортикоїди, тетракозактид, амфотерицин В внутрішньовенно).

Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.

Необхідна корекція низького рівня калію перед введенням препарату та проведення контролю клінічного стану, рівнів електролітів та показників ЕКГ.

Азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин.

Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.

Під час комбінованого застосування потрібно проводити контроль клінічного стану і ЕКГ-моніторинг.

Леводопа.

У комбінації з карбідопою: інгібування абсорбції карбідопи та зниження концентрацій леводопи у плазмі крові.

Клінічний моніторинг, за необхідності – корекція дози леводопи.

Гідроксизин.

Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.

Специфічні застереження щодо дисбалансу міжнародного нормалізаційного співвідношення (МНС).

Зафіксовано численні випадки підвищеної активності пероральних антикоагулянтів у пацієнтів, які отримували антибіотикотерапію. Наявність тяжкого ступеня інфекції або чітко вираженого запального процесу, вік пацієнта та його загальний стан є провокуючими факторами ризику. За цих обставин нелегко визначити, якою мірою сама інфекція або її лікування спричиняють дисбаланс МНС. Проте певні класи антибіотиків більшою мірою спричиняють виникнення цього дисбалансу, а саме: фторхінолони, макроліди, цикліни, ко-тримоксазол та окремі цефалоспорини.

 

Особливості застосування.

Зафіксовано випадки розвитку тяжких шкірних реакцій при застосуванні препарату Спірацин, у тому числі синдрому Стівенса–Джонсона, токсичного епідермального некролізу і гострого генералізованого екзантематозного пустульозу (ГГЕП). Необхідно інформувати пацієнтів про ознаки і симптоми цих станів та ретельно контролювати стан шкіри.

При виникненні будь-яких ознак або симптомів синдрому Стівенса–Джонсона, токсичнго епідермального некролізу (наприклад, прогресуюче висипання на шкірі, часто з пухирями або ураженнями слизових оболонок) або ГГЕП (див. розділ «Побічні реакції) потрібно відмінити препарат, у подальшому будь-яке застосування спіраміцину як монотерапії, так і в комбінації з іншими препаратами  протипоказано.

Оскільки діюча речовина не виводиться нирками, немає необхідності в корекції дозування для пацієнтів з нирковою недостатністю.

Спостерігалися дуже рідкісні випадки гемолітичної анемії у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6- фосфатдегідрогенази. У зв’язку з цим застосування спіраміцину таким пацієнтам не рекомендується.

Подовження інтервалу QT

Зафіксовано подовження інтервалу QT у пацієнтів, які отримували макроліди, в тому числі спіраміцин.

Необхідно виявляти обережність при застосування спіраміцину пацієнтам із відомими факторами ризику подовження інтервалу QT, таким як, наприклад:

·  некориговане порушення електролітної рівноваги (наприклад, гіпокаліємія, гіпомагніємія);

·  вроджений синдром подовженого інтервалу QT;

·  захворювання серця (наприклад, серцева недостатність, інфаркт міокарда, брадикардія);

·  одночасне застосування лікарських засобів з відомою здатністю подовжувати інтервал QT (наприклад, протиалергічні препарати класу ІА і ІІІ, трициклічні антидепресанти, деякі антибіотики і деякі антипсихотики);

·  особи літнього віку, новонароджені і жінки можуть бути більш схильними до подовження інтервалу QT

(див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Спосіб застосування та дози», «Передозування» та «Побічні реакції»).

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

У разі необхідності спіраміцин можна призначати у період вагітності. Дотепер не було виявлено ніяких тератогенних або фетотоксичних ефектів при широкому застосуванні препарату  вагітним жінкам.

Період годування груддю

У грудне молоко екскретується значна кількість спіраміцину. Були описані випадки розвитку розладів травлення у новонароджених. Тому під час лікування препаратом Спірацин слід припинити годування груддю.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Не спостерігалося впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.

 

Спосіб застосування та дози.

Таблетки, що містять 3 000 000 МО спіраміцину, не застосовують дітям.

Таблетки, що містять 1 500 000 МО спіраміцину, не застосовують дітям віком до 6 років через ризик розвитку ядухи.    

Таблетки, вкриті оболонкою, дрібнити та ділити не можна.

Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи склянкою води.

Пацієнтам із нормальною функцією нирок препарат Спірацин рекомендовано приймати у таких дозах:  

дорослим – по 6 000 000-9 000 000 МО (2-6 таблеток на добу за 2-3 прийоми); 

дітям віком від 6 років – 1 500 000-3 000 000 МО на кожні 10 кг маси тіла на добу за 2-3 прийоми.

Тривалість терапії при тонзилофарингіті становить 10 днів.

Профілактика менінгококових менінгітів.

Дорослим призначають 3 000 000 МО кожні 12 годин протягом 5 днів;

дітям – 75 000 МО на 1 кг маси тіла кожні 12 годин протягом 5 днів.

Пацієнтам із нирковою недостатністю немає необхідності коригувати дозування.

 

Діти.

Таблетки, що містять 3 000 000 МО спіраміцину, не застосовують дітям.

Таблетки, що містять 1 500 000 МО спіраміцину, не застосовують дітям віком до 6 років через ризик розвитку ядухи.

 

Передозування.

Токсична доза спіраміцину невідома.

Після застосування високих доз можуть виникнути ознаки розладу шлунково-кишкового тракту, зокрема нудота, блювання і діарея.

Спостерігалися випадки пролонгації інтервалу QT, яка зникала після відміни препарату, у новонароджених, яких лікували високими дозами спіраміцину, а також після внутрішньовенного введення спіраміцину у пацієнтів, які належать до групи ризику пролонгації інтервалу QT. У разі передозування спіраміцину рекомендується перевірити тривалість інтервалу QT методом ЕКГ, особливо якщо також існують інші фактори ризику (гіпокаліємія, вроджена пролонгація інтервалу QTc, супутнє застосування лікарських засобів, що призводять до пролонгації інтервалу QT та/або двонаправленої (поліморфної) шлуночкової тахікардії (torsades de pointes)).

Специфічний антидот відсутній.

У разі передозування рекомендується симптоматичне лікування.

 

Побічні реакції.

Небажані реакції представлені за категоріями «Система-орган-клас» та частотою їх виникнення. Частота визначена наступним чином: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100 - <1/10), нечасто (> 1/1000 - <1/100), рідко (> 1/10 000 - <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними).

З боку травної системи

Часто: біль у животі, нудота, блювання, біль у шлунку, діарея.

Дуже рідко: псевдомембранозний коліт.

З боку серцево-судинної системи

Частота невідома: подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія, шлуночкова тахікардія, двонаправлена (поліморфна) шлуночкова тахікардія (torsades de pointes), які можуть призвести до зупинки серця (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку шкіри та її придатків

Часто: висипання.

Частота невідома: кропив'янка, свербіж, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок, синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, ГГЕП (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку центральної і периферичної нервової системи

Дуже часто: у окремих випадках – транзиторна парестезія.

Часто: транзиторна дисгевзія.  

З боку печінки

Дуже рідко: відхилення від норми показників функції печінки.

Частота невідома: змішаний або, у більш рідкісних випадках, цитолітичний холестатичний гепатит.

З боку крові

Частота невідома: лейкопенія, нейтропенія, гемолітична анемія (див. розділ «Особливості застосування»).

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 ºС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці.

 

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

СІМПЕКС ФАРМА ПВТ. ЛТД.

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

С7 по С13 та С59 по С64, Центр Розвитку Сіггаді (СІДКУЛ), Сіггаді, Котдвар - 246149 Дістт. Паурі Гархaвал, Уттараканд, Індія

 

 

 

Заявник.

СІМПЕКС ФАРМА ПВТ. ЛТД.

 

Місцезнаходження заявника.

Б-4/160, Сафдарджанг Енклав, Нью Делі – 110029, Індія.