ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
Телмілакс плюс
(Telmilax plus)
Склад:
діючі речовини: телмісартан, гідрохлортіазид;
1 таблетка містить телміcартану 40,0 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг або телміcартану 80,0 мг та гідрохлортіазиду 25,0 мг, або телміcартану 80,0 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг;
допоміжні речовини:
допоміжні речовини телмісартанового шару: маніт (E 421), повідон (К 25), кросповідон, магнію стеарат, меглюмін, натрію гідроксид;
допоміжні речовини гідрохлортіазидового шару: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; гіпромелоза; натрію крохмальгліколят (тип А); магнію стеарат; заліза оксид жовтий (E 172) (для таблеток із дозуванням 40 мг/12,5 мг та 80 мг/25 мг) або заліза оксид червоний (E 172) (для таблеток із дозуванням 80 мг/12,5 мг).
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 40 мг/12,5 мг: двошарові таблетки круглої форми з шарами білого та жовтого кольору;
таблетки по 80 мг/25 мг: двошарові таблетки круглої форми з шарами білого та жовтого кольору;
таблетки по 80 мг/12,5 мг: двошарові таблетки круглої форми з шарами білого та рожевого кольору.
Фармакотерапевтична група.
Антагоністи ангіотензину II і діуретики. Код АТХ C09D A07.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Телмілакс плюс – це комбінація антагоніста рецепторів ангіотензину II (телміcартану) і тіазидного діуретика (гідрохлортіазиду). Комбінація цих компонентів виявляє додатковий антигіпертензивний ефект, зменшуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожний із компонентів окремо. Телмілакс плюс, таблетки, при застосуванні 1 раз на добу в межах терапевтичних доз призводить до ефективного та повільного зниження артеріального тиску.
Механізм дії
Телміcартан ефективний при пероральному застосуванні та є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, субтип 1 (АТ1). Маючи дуже високу спорідненість із даним субтипом рецепторів, телміcартан заміщує ангіотензин ІІ із його зв’язків з АТ1-рецепторами. Не має будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ1-рецептори. Телмісартан вибірково зв’язується з АТ1-рецепторами. Зв’язування є довготривалим. Телміcартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2-рецептори та інші менш характеризовані АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, також невідомий ефект їх можливої надмірної стимуляції ангіотензином II, рівень якого підвищує телмісартан. Телмісартан знижує рівень альдостерону в плазмі крові. Телмісартан не інгібує ренін плазми крові людини і не блокує іонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворювальний ензим (кініназу II), ензим, що також розкладає брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжуючих побічних реакцій.
Препарат у дозі 80 мг майже повністю пригнічує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ у людини. Дія препарату триває понад 24 години і спостерігається до 48 годин.
Гідрохлортіазид – це тіазидний діуретик. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків дотепер не до кінця з’ясований. Тіазидні діуретики впливають на механізм реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, тим самим безпосередньо підвищують екскрецію натрію та хлориду приблизно в еквівалентних об’ємах. Завдяки діуретичному впливу гідрохлортіазиду зменшується об’єм плазми крові, підвищується активність реніну в плазмі крові, підвищується секреція альдостерону з відповідним збільшенням виведення калію та бікарбонатів зі сечею та зниженням рівня калію у сироватці крові. Можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) сумісне застосування телміcартану сприяє зворотному процесу втрати калію, пов’язаному з цими діуретиками. При застосуванні гідрохлортіазиду початок діурезу настає через 2 години, максимальний ефект досягається приблизно через 4 години, тоді як дія триває приблизно 6–12 годин.
Фармакодинамічні ефекти
Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово проявляється протягом 3 годин. Максимальне зниження артеріального тиску виявляється через 4-8 тижнів після початку лікування та підтримується при довготривалій терапії. Гіпотензивний ефект утримується постійно протягом 24 годин після прийому препарату, включаючи останні 4 години перед прийомом наступної дози. Це підтверджується вимірюванням артеріального тиску в точці максимального ефекту та безпосередньо перед прийомом наступної дози (відношення найменших і максимальних показників вище 80 % після прийому доз 40 мг і 80 мг телмісартану в процесі плацебо-контрольованих клінічних досліджень).
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний артеріальний тиск, не впливаючи на частоту пульсу. Антигіпертензивна ефективність телмісартану порівнянна з ефективністю препаратів інших класів антигіпертензивних лікарських засобів (продемонстровано у клінічних дослідженнях, що порівнюють телмісартан з амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом та лізиноприлом).
При раптовому припиненні лікування телмісартаном артеріальний тиск поступово повертається до значень до лікування протягом кількох днів без ознак рикошету артеріальної гіпертензії.
Частота виникнення сухого кашлю була значно нижчою у пацієнтів, які застосовували телмісартан, ніж у тих, хто отримував інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) у клінічних дослідженнях, у яких безпосередньо порівнювали два антигіпертензивні препарати.
У процесі епідеміологічних випробувань виявлено, що довготривале лікування гідрохлортіазидом зменшує ризик серцево-судинних захворювань та смертності.
Вплив фіксованої комбінації телмісартан/гідрохлортіазид на смертність та серцево-судинні захворювання невідомий.
Немеланомний рак шкіри
На основі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається сукупний дозозалежний зв’язок між гідрохлортіазидом та виникненням немеланомного раку шкіри.
Одне дослідження включало популяцію з 71 533 пацієнтів із базальноклітинною карциномою (БКК) і 8 629 пацієнтів із плоскоклітинною карциномою (ПКК), які порівнювалися з 1 430 833 і 172 462 пацієнтами з контрольної популяції відповідно. Високе споживання гідрохлортіазиду (≥ 50 000 мг сумарно) пов’язували зі скоригованим коефіцієнтом ризику (КР) 1,29 (95 % довірчий інтервал (ДІ): 1,23-1,35) для БКК і 3,98 (95 % ДІ: 3,68-4,31) – для ПКК. Спостерігалася залежність сукупного доза-ефекту для БКК і ПКК.
Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губи (ПКК) та застосуванням гідрохлортіазиду: 633 пацієнти з раком губи (ПКК) порівнювалися зі 63 067 пацієнтами з контрольної популяції з використанням стратегії випадкової вибіркової сукупності. Залежність сукупного доза-ефекту була продемонстрована зі скоригованим КР 2,1 (95 % ДІ: 1,7-2,6) при загальному використанні з підвищенням КР до 3,9 (3,0-4,9) при високому використанні (~25 000 мг) і КР 7,7 (5,7-10,5) при найвищій сукупній дозі (~100 000 мг) (див. також розділ «Особливості застосування»).
Фармакокінетика.
Сумісне застосування гідрохлортіазиду і телміcартану не впливає на фармакокінетику кожного з препаратів у здорових добровольців.
Всмоктування
Телміcартан. Після перорального застосування максимальна концентрація (Сmax) телміcартану досягається через 0,5–1,5 години. Абсолютна біодоступність телміcартану в дозі 40 мг і 160 мг становить 42 % і 58 % відповідно. Їжа незначно знижує біодоступність телміcартану. Зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) для телміcартану варіюється приблизно від 6 % (доза 40 мг) до приблизно 19 % (доза 160 мг). Через 3 години після застосування концентрація у плазмі крові однакова і не залежить від того, як приймають телміcартан – натще або з їжею. Вважають, що невелике зниження AUC не спричиняє зменшення терапевтичної ефективності. Телміcартан не накопичується у плазмі крові значною мірою при повторних застосуваннях.
Гідрохлортіазид. Після перорального застосування препарату Телмілакс плюс максимальна концентрація гідрохлортіазиду досягається через 1–3 години. Внаслідок сукупної ренальної екскреції гідрохлортіазиду абсолютна біодоступність становить приблизно 60 %.
Розподіл
Телміcартан. Телміcартан сильно зв’язується з протеїнами плазми крові (> 99,5 %), головним чином з альбуміном та альфа-1-кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу становить приблизно
Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид зв’язується з протеїнами плазми крові на 68 %, об’єм розподілу становить 0,83–1,14 л/кг.
Біотрансформація
Телміcартан метаболізується шляхом кон’югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки є єдиним метаболітом, що був ідентифікований у людини. Після застосування однієї дози 14С-міченого телміcартану глюкуронід демонструє приблизно 11 % виміряної радіоактивності у плазмі крові. Цитохром Р450 ізоензимів не залучається до метаболізму телміcартану.
Гідрохлортіазид не метаболізується у людини.
Виведення
Телміcартан. Після внутрішньовенного або перорального застосування 14С-міченого телміcартану більша частина дози (> 97 %) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Тільки незначна кількість була виявлена у сечі. Загальний плазмовий кліренс телміcартану після перорального прийому становить > 1500 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення становить більше 20 годин.
Гідрохлортіазид виділяється майже повністю у незміненій формі з сечею. Приблизно 60 % пероральної дози виводиться у незміненому вигляді протягом 48 годин. Ренальний кліренс становить приблизно 250–300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення – 10–15 годин.
Лінійність/нелінійність
Телмісартан. Фармакокінетика перорального телміcартану є нелінійною при збільшенні дози з 20 мг до 160 мг із підвищенням концентрації у плазмі крові (Сmax і AUC), що перевищує пропорційне.
Гідрохлортіазид демонструє лінійну фармакокінетику.
Особливі категорії хворих
Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у пацієнтів літнього віку та пацієнтів віком до 65 років.
Стать. Концентрація телміcартану в плазмі крові у жінок загалом у 2–3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак, за даними клінічних досліджень, рівень зменшення артеріального тиску у жінок суттєво не зростає, як і кількість випадків ортостатичної гіпотензії. Необхідності в коригуванні дози немає. У жінок спостерігається тенденція до більшої, ніж у чоловіків, концентрації гідрохлортіазиду, але клінічного значення це не має.
Пацієнти з порушеннями функції нирок. Ниркова екскреція не впливає на виведення телмісартану. Виходячи з невеликого досвіду застосування пацієнтам зі слабкими до помірних порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну – 30–60 мл/хв, в середньому майже 50 мл/хв), необхідності в коригуванні дози для цих пацієнтів немає. Телміcартан не виводиться під час гемодіалізу. У пацієнтів з нирковою недостатністю швидкість елімінації гідрохлортіазиду зменшується. У типових дослідженнях у пацієнтів із середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв період напіввиведення гідрохлортіазиду зростає. У пацієнтів з однією функціональною ниркою період напіввиведення становить приблизно 34 години.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями функції печінки виявили ріст абсолютної біодоступності майже до 100 %. Період напіввиведення у цих пацієнтів не змінюється.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія.
Телмілакс плюс, таблетки, у фіксованій дозовій комбінації (40 мг або 80 мг телмісартану/12,5 мг гідрохлортіазиду) показаний для застосування дорослим пацієнтам, якщо прийом телмісартану як монотерапії не забезпечує належного контролю артеріального тиску.
Телмілакс плюс, таблетки, у фіксованій дозовій комбінації (80 мг телмісартану/25 мг гідрохлортіазиду) показаний для застосування дорослим пацієнтам, якщо прийом телмісартану/гідрохлортіазиду 80 мг/12,5 мг не забезпечує належного контролю артеріального тиску, або дорослим пацієнтам, чий артеріальний тиск стабілізували телмісартаном або гідрохлортіазидом як монопрепаратами у відповідних дозах.
Протипоказання.
− Гіперчутливість до діючих речовин або до будь-якого з компонентів препарату.
− Гіперчутливість до інших похідних сульфонаміду (гідрохлортіазид – похідна сульфонаміду).
− Вагітність або планування вагітності (див. розділи «Особливості застосування», «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
− Холестатичні та біліарні обструктивні порушення.
− Тяжкі порушення функції печінки.
− Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
− Рефрактерна гіпокаліємія/гіпонатріємія, гіперкальціємія.
− Період годування груддю.
− Симптомна гіперурикемія (подагра).
− Дитячий вік (до 18 років).
Одночасне застосування телмісартану/гідрохлортіазиду та аліскіренвмісних препаратів протипоказано хворим на цукровий діабет або з нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/ 1,73 м2) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій», «Особливості застосування», «Спосіб застосування та дози»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Літій. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та підвищення його токсичності. Про такі випадки взаємодії повідомлялося при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II (включаючи телмісартан/гідрохлортіазид). Одночасне застосування літію та препарату Телмілакс плюс не рекомендується. Якщо є необхідність застосування даної комбінації, рекомендований ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові.
Лікарські засоби, асоційовані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад, інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицини, карбеноксолони, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні). При застосуванні цих лікарських засобів разом із комбінацією гідрохлортіазид/телмісартан рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові. Зазначені лікарські засоби можуть посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»).
Лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень калію та спричинити гіперкаліємію (наприклад, лікарські засоби, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, калійзберігаючі діуретики, калієві добавки, замінники солі, що містять калій, циклоспорин або інші лікарські засоби, такі як гепарин натрію). При застосуванні цих лікарських засобів разом із комбінацією гідрохлортіазид/телмісартан рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування зазначених лікарських засобів може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові, тому не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).
Лікарські засоби, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці крові. Рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та знімати ЕКГ при застосуванні препарату Телмілакс плюс із нижчезазначеними препаратами, які спричиняють порушення рівня калію в сироватці крові (наприклад, із глікозидами дигіталісу, антиаритмічними препаратами) та лікарськими засобами, які стимулюють мерехтіння шлуночків серця (включаючи деякі антиаритмічні препарати), гіпокаліємію, що є провокуючим фактором мерехтіння шлуночків:
- антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічні лікарські засоби ІІІ класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
- деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левопромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
- інші (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин ІV, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін ІV).
Глікозиди дигіталісу. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені тіазидами, спричиняють виникнення серцевої аритмії внаслідок дії дигіталісу (див. розділ «Особливості застосування»).
Дигоксин. При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином зафіксовано підвищення середніх значень максимальної (49 %) та мінімальної (20 %) концентрації дигоксину в плазмі крові. На початку терапії, під час корегування дози та при відміні терапії телмісартаном необхідно контролювати концентрацію дигоксину, щоб підтримувати його рівень у терапевтичних межах.
Інші антигіпертензивні препарати. Телміcартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів.
Клінічні дані показали, що подвійна блокада РААС за допомогою комбінованого використання інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену пов’язана з більш високою частотою таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (аж до гострої ниркової недостатності), порівняно зі застосуванням одного РААС-діючого агента.
Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін). Може виникнути потреба у корекції дози антидіабетичного засобу (див. розділ «Особливості застосування»).
Метформін. Метформін слід з обережністю застосовувати через ризик виникнення лактоацидозу, спричиненого можливою функціональною нирковою недостатністю при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом.
Холестирамінова та холестиполова смоли. Абсорбція гідрохлортіазиду послаблюється при наявності аніонообмінних смол.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). НПЗП (ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗП) можуть зменшити діуретичну, натрійуретичну та антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів із порушеннями функції нирок (у пацієнтів зі зневодненням або пацієнтів літнього віку з порушеннями функції нирок) одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та агентів, які пригнічують циклооксигеназу, може спричинити порушення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Після початку терапії комбінацією лікарських засобів та на періодичній основі пацієнтам необхідно забезпечити адекватну гідратацію і проводити ретельний контроль функції нирок.
У процесі одного з досліджень одночасне застосування телмісартану та раміприлу призвело до збільшення у 2,5 раза AUC0-24 та Cmax раміприлу й раміприлату. Клінічна значущість цього спостереження залишається невідомою.
Вазопресорні аміни (наприклад, норадреналін). Дія вазопресорних амінів може бути зменшена.
Недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м’язів (наприклад, тубокурарин). Дія недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м’язів може бути посилена гідрохлортіазидом.
Лікарські засоби, які застосовуються для лікування подагри (наприклад, пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути необхідність у корекції дози препаратів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазиду може збільшити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці крові внаслідок зниження екскреції. У разі необхідності призначення добавок кальцію або кальційзберігаючих лікарських засобів (наприклад, вітаміну D) слід проводити моніторинг рівня кальцію в сироватці крові та відповідно коригувати дозу.
Бета-блокатори та діазоксид. Гіперглікемічна дія бета-блокаторів та діазоксиду може бути посилена тіазидами.
Антихолінергічні лікарські засоби (наприклад, атропін, біпериден) можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення гастроінтестинальної моторики та ступеня випорожнення шлунка.
Амантадин. Тіазиди можуть збільшити ризик побічної дії, спричиненої амантадином.
Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшити ренальну екскрецію цитотоксичних препаратів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.
З огляду на фармакологічні властивості очікується, що баклофен та аміфостин можуть посилювати гіпотензивну дію усіх антигіпертензивних лікарських засобів, включаючи телмісартан. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватися застосуванням алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів.
Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.
Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.
Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.
Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.
Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні засоби. Гідрохлортіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.
Особливості застосування.
Вагітність
Під час вагітності не слід розпочинати лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Доки не вважатиметься доцільною терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II, пацієнткам, які планують вагітність, необхідно перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію, що має встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. При встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно терміново припинити та у разі необхідності почати альтернативне лікування (див. розділи «Протипоказання», «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Порушення функції печінки
Лікарський засіб Телмілакс плюс не слід призначати пацієнтам із холестазом, біліарними обструктивними порушеннями або тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»), тому що телміcартан виводиться головним чином з жовчю. У цих пацієнтів очікується зниження кліренсу телміcартану в печінці. Лікарський засіб Телмілакс плюс слід з обережністю застосовувати при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки, оскільки ці препарати можуть викликати внутрішньопечінковий холестаз, а навіть незначні зміни водно-сольового балансу можуть призвести до печінкової коми. Клінічний досвід застосування комбінації телмісартан/гідрохлортіазид для лікування пацієнтів з печінковою недостатністю відсутній.
Ниркова гіпертензія
Існує підвищений ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнтам з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії єдиної нирки, яка функціонує, застосовують лікарські засоби, які впливають на РААС.
Ниркова недостатність та трансплантація нирки
Лікарський засіб Телмілакс плюс не можна застосовувати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»). Відсутній досвід щодо призначення комбінації телмісартан/гідрохлортіазид пацієнтам із нещодавно трансплантованою ниркою. Існує невеликий досвід застосування телмісартану/гідрохлортіазиду для лікування пацієнтів зі слабкою та помірною нирковою недостатністю, тому рекомендується періодичний моніторинг рівня калію, креатиніну та сечової кислоти в сироватці крові. У пацієнтів із порушеннями функції нирок може виникнути азотемія, пов’язана з тіазидними діуретиками.
Зниження внутрішньосудинного об’єму рідини
Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим об’ємом рідини та/або натрію внаслідок діуретичної терапії, сольових обмежень у дієті, діареї або блювання. Перед застосуванням препарату Телмілакс плюс такий стан необхідно коригувати.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи
Існують докази, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та знижує функцію нирок (аж до гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Фармакодинаміка», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, її слід проводити тільки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску.
Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Інші стани, що потребують стимуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи
У пацієнтів, судинний тонус яких та функція нирок залежать головним чином від активності РААС (наприклад, у пацієнтів зі застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), застосування інших лікарських засобів, що впливають на РААС, може бути пов’язане з гострою артеріальною гіпотензією, гіперазотемією, олігурією, зрідка – із гострою нирковою недостатністю (див. розділ «Побічні реакції»).
Первинний альдостеронізм
Пацієнти з первинним альдостеронізмом загалом не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензинової системи. Тому застосування препарату Телмілакс плюс не рекомендується.
Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і щодо інших вазодилататорів, необхідна особлива обережність при лікуванні пацієнтів зі стенозом аорти та мітрального клапана або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Метаболічна та ендокринна дія
Терапія тіазидом може зменшити толерантність до глюкози, тоді як у пацієнтів із цукровим діабетом, які отримують інсулін або антидіабетичну терапію та застосовують телмісартан, може виникнути гіпоглікемія. Тому в цих пацієнтів слід контролювати рівень глюкози у крові; може виникнути необхідність у корекції дози інсуліну або гіпоглікемічних препаратів. Під час терапії тіазидами може виявитися латентний цукровий діабет. Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів пов’язують з діуретичною терапією тіазидами, однак при застосуванні препарату, що містить 12,5 мг гідрохлортіазиду, спостерігали мінімальне підвищення рівня холестерину і тригліцеридів або не спостерігали зовсім. У деяких пацієнтів, які одержують тіазидну терапію, може виникнути гіперурикемія або явна подагра.
Порушення електролітного балансу
Всім пацієнтам, які одержують терапію діуретиками, слід періодично визначати рівень електролітів у сироватці крові. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушення водно-сольового балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м’язах або судоми, м’язова втомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і гастроінтестинальні порушення, такі як нудота і блювання (див. розділ «Побічні реакції»).
- Гіпокаліємія. Незважаючи на те, що внаслідок застосування тіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапія телміcартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризик гіпокаліємії найвищий у хворих на цироз печінки, у пацієнтів зі значним діурезом, у пацієнтів, які застосовують неадекватні пероральні дози електролітів, та у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
- Гіперкаліємія. Навпаки, через антагонізм рецепторів ангіотензину II (АТ1), спричинений телміcартаном – компонентом препарату Телмілакс плюс, може виникнути гіперкаліємія. Однак клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок прийому телмісартану/гідрохлортіазиду не була підтверджена документально, фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність та/або серцеву недостатність і цукровий діабет. Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з препаратом Телмілакс плюс (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
- Гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз. Немає доказів, що лікарський засіб Телмілакс плюс знижуватиме або запобігатиме гіпонатріємії, спричиненій діуретиками. Дефіцит хлору в основному є слабким і зазвичай не потребує лікування.
- Гіперкальціємія. Тіазиди можуть знизити виділення кальцію зі сечею та спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові за відсутності відомих порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози.
- Гіпомагніємія. Тіазиди продемонстрували підвищення виділення магнію зі сечею, що може призводити до гіпомагніємії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Расова приналежність
Як і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, телмісартан, ймовірно, менш ефективний для зниження артеріального тиску у темношкірих пацієнтів, очевидно, через поширений низький реніновий стан у цієї популяції хворих з артеріальною гіпертензією.
Інші
Як і при застосуванні будь-якого іншого антигіпертензивного препарату, значне зниження артеріального тиску у хворих з ішемічною кардіопатією або у пацієнтів з ішемією міокарда може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Загальні відомості
Більша ймовірність виникнення реакцій гіперчутливості до гідрохлортіазиду можлива у пацієнтів з наявністю алергії або бронхіальної астми, але це більш вірогідно у пацієнтів із такими захворюваннями в анамнезі. Загострення або активація системного червоного вовчака спостерігалася при застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид.
При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігались випадки реакцій фоточутливості (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо реакції фоточутливості виникають під час лікування, рекомендується припинити застосування препарату. Якщо вважається необхідним повторне застосування діуретиків, рекомендується захищати відкриті ділянки від дії сонця або штучного ультрафіолетового випромінювання.
Хоріоїдальний випіт, гостра міопія і закритокутова глаукома
Гідрохлортіазид, сульфонамід можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що призводить до хоріоїдального випоту з дефектом поля зору, гострої перехідної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають раптовий початок падіння гостроти зору або очний біль і зазвичай спостерігаються від кількох годин до кількох тижнів після початку лікування. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Необхідно відмінити лікування гідрохлортіазидом якнайшвидше. Може виникнути необхідність невідкладного медичного, у тому числі хірургічного, лікування у разі, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати алергію на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.
Немеланомний рак шкіри
Під час двох епідеміологічних досліджень спостерігався підвищений ризик виникнення немеланомного раку шкіри (базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми) при застосуванні високих сумарних доз гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку може виступати фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду.
Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид, мають бути проінформовані про ризик виникнення немеланомного раку шкіри і повинні регулярно перевіряти свою шкіру на наявність нових уражень та своєчасно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячних та ультрафіолетових променів. Необхідно рекомендувати пацієнтам адекватний захист від такого впливу, щоб мінімізувати ризик виникнення раку шкіри. Підозрілі ураження шкіри необхідно негайно вивчити, у тому числі шляхом гістологічного дослідження біоптату. Застосування гідрохлортіазиду також необхідно переглянути пацієнтам, які мали в минулому немеланомний рак шкіри (див. розділ «Побічні реакції»).
Гостра респіраторна токсичність
Після прийому гідрохлортіазиду повідомлялося про дуже рідкісні тяжкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС). Набряк легень зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлортіазиду. На початку захворювання симптоми включають задишку, гарячку, погіршення стану легень та артеріальну гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, прийом гідрохлортіазиду слід припинити та провести відповідне лікування. Лікарський засіб не слід призначати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС після прийому гідрохлортіазиду.
Лактози моногідрат
Лікарський засіб Телмілакс плюс містить лактози моногідрат. Тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю фруктози та/або спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід приймати цей лікарський засіб.
Препарат може впливати на результати таких лабораторних аналізів:
− препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;
− лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
− препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.
Ангіоневротичний набряк кишечнику
Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку кишечнику у пацієнтів, які застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ (див. розділ «Побічні реакції»). У цих пацієнтів спостерігалися біль у животі, нудота, блювання та діарея. Симптоми зникли після відміни антагоністів рецепторів ангіотензину II. Якщо діагностовано ангіоневротичний набряк кишечнику, слід припинити застосування телмісартану та розпочати відповідний моніторинг до повного зникнення симптомів.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час застосування лікарського засобу Телмілакс плюс підтверджується вагітність, його застосування необхідно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).
Немає даних щодо застосування телмісартану/гідрохлортіазиду вагітним.
Епідеміологічні докази ризику тератогенності після застосування інгібіторів під час І триместру вагітності не остаточні, однак невелике збільшення ризику не можна виключати. Хоча немає контрольованих епідеміологічних даних про ризик застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, подібні ризики можливі для цього класу лікарських засобів.
Доки не вважатиметься доцільною терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів, які мають встановлений профіль безпеки щодо застосування під час вагітності. При встановленні вагітності прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити та у разі необхідності розпочати альтернативну терапію.
Лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II під час ІІ та ІІІ триместру вагітності спричинює фетотоксичність у людей (послаблення функції нирок, олігогідрамніоз, затримка окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з ІІ триместру вагітності рекомендується проводити ультразвукову перевірку функції нирок та стану черепа плода. За немовлятами, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід встановити ретельне спостереження на наявність артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»). Обмежений досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо протягом І триместру.
Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлортіазиду, застосування препарату під час ІІ та ІІІ триместрів може порушити перфузію плід-плацента та призвести до таких внутрішньоутробних і неонатальних ефектів, як жовтяниця, порушення електролітної рівноваги у плода і тромбоцитопенія.
Гідрохлортіазид не слід застосовувати при набряках, артеріальній гіпертензії, зумовлених вагітністю, або пізньому токсикозі через ризик зменшення об’єму плазми крові та плацентарної гіпоперфузії без позитивного впливу на перебіг захворювання.
Гідрохлортіазид не слід застосовувати при значній артеріальній гіпертензії вагітним, за винятком рідкісних випадків, коли неможливо застосувати інше лікування.
Період годування груддю
Оскільки відсутня інформація щодо застосування телмісартану/гідрохлортіазиду під час годування груддю, не рекомендується приймати препарат у період годування груддю. Потрібно надати перевагу альтернативній терапії із застосуванням препаратів із краще вивченим профілем безпеки, особливо при годуванні новонароджених або недоношених дітей.
Гідрохлортіазид у незначних кількостях виділяється у грудне молоко. Тіазиди у високих дозах, спричиняючи інтенсивний діурез, можуть пригнічувати утворення грудного молока. У разі застосування препарату Телмілакс плюс у період годування груддю слід приймати найнижчі можливі дози.
Фертильність
Доклінічні дослідження не виявили впливу телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність чоловіків та жінок.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Лікарський засіб Телмілакс плюс може впливати на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Під час прийому телмісартану/гідрохлортіазиду іноді можуть виникати запаморочення або сонливість.
Спосіб застосування та дози.
Дозування
Лікарський засіб Телмілакс плюс призначають пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні окремо телміcартану. Перед переходом на Телмілакс плюс слід визначити дозу кожного з компонентів. Може бути розглянута безпосередня заміна монотерапії на фіксовані комбінації.
− Телмілакс плюс, таблетки по 40 мг/12,5 мг, можна призначати 1 раз на добу пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні таблеток Телмілакс 40 мг.
− Телмілакс плюс, таблетки по 80 мг/12,5 мг, можна призначати 1 раз на добу пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні таблеток Телмілакс 80 мг.
− Телмілакс плюс, таблетки по 80 мг/25 мг, можна призначати 1 раз на добу пацієнтам, якщо прийом препарату Телмілакс плюс 80 мг/12,5 мг не забезпечує належного контролю артеріального тиску або дорослим пацієнтам, чий артеріальний тиск стабілізували телмісартаном або гідрохлортіазидом як монотерапією (див. розділ «Показання»).
Особливі групи хворих
Пацієнти літнього віку
Немає потреби у корекції дози для пацієнтів літнього віку.
Пацієнти з порушеннями функції нирок
Рекомендується проводити періодичний моніторинг функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).
Пацієнти з порушеннями функції печінки
Для пацієнтів зі слабкими та помірними порушеннями функції печінки добова доза препарату Телмілакс плюс не повинна перевищувати дозу 40 мг/12,5 мг. Телмілакс плюс не призначають пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам із порушеннями функції печінки (див. розділ «Особливості застосування»).
Спосіб застосування
Лікарський засіб Телмілакс плюс приймати перорально 1 раз на добу, запиваючи рідиною, незалежно від вживання їжі.
Заходи безпеки перед застосуванням лікарського засобу
Лікарський засіб Телмілакс плюс слід зберігати в запаяному блістері через гігроскопічні властивості таблетки. Таблетки необхідно виймати з блістера безпосередньо перед застосуванням.
Діти.
Безпека та ефективність застосування препарату Телмілакс плюс дітям (віком до 18 років) не досліджувалися.
Передозування.
Інформація щодо передозування телміcартану у людей обмежена. Ступінь видалення гідрохлортіазиду шляхом гемодіалізу невідомий.
Симптоми. Найімовірнішими очікуваними проявами передозування телміcартану є артеріальна гіпотензія і тахікардія, також спостерігалися брадикардія, запаморочення, блювання, підвищення креатиніну сироватки крові та гостра ниркова недостатність. Передозування гідрохлортіазидом пов’язане зі зниженням електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та зневодненням унаслідок надмірного діурезу. Найпоширенішими ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до спазму м’язів та/або до загострення серцевої аритмії, що пов’язано з одночасним застосуванням препаратів дигіталісу або певних антиаритмічних препаратів.
Лікування. Телміcартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. Слід здійснювати ретельний моніторинг стану пацієнтів. Лікування при виникненні симптомів передозування повинно бути симптоматичним і підтримуючим. Терапія залежить від часу, який пройшов після передозування, та тяжкості симптомів. Підтримуючі заходи включають індукцію блювання та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування може бути корисним застосування активованого вугілля. Слід проводити моніторинг рівня електролітів і креатиніну. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу із застосуванням сольових розчинів.
Побічні реакції.
Характеристика профілю безпеки
Побічною реакцією, що спостерігалася часто, було запаморочення. Серйозний ангіоневротичний набряк можливий рідко (≥ 1/10000 – < 1/1000).
Загальна частота побічних реакцій, про які повідомлялося при застосуванні телмісартану/гідрохлортіазиду, була порівнянна з тими, про які повідомлялося при застосуванні окремо телмісартану в рандомізованих контрольованих дослідженнях за участю 1471 пацієнта, рандомізованих для прийому телмісартану плюс гідрохлортіазид (835) або тільки телмісартану (636). Дозозалежність побічних реакцій не була встановлена, і вони не виявляли кореляції зі статтю, віком або расою пацієнтів.
Характеристика побічних реакцій
Відповідно до класу системи органів нижче наведено побічні реакції, виявлені у процесі клінічних випробувань комбінації телміcартану і гідрохлортіазиду, які спостерігалися частіше, ніж при прийомі плацебо. Побічні реакції, які не спостерігались у процесі клінічних випробувань, але очікуються під час лікування препаратом Телмілакс плюс і базуються на досвіді застосування телміcартану або гідрохлортіазиду окремо, також наведені нижче в окремих підрозділах.
Побічні реакції зазначені за частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 – <1/10), нечасто (≥ 1/1000 – < 1/100), рідко (≥1/10000 – < 1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не можна встановити з наявних даних). Побічні реакції наведені в порядку зменшення серйозності.
Інфекції та інвазії:
рідко – бронхіт, фарингіт, синусит.
З боку імунної системи:
рідко – посилення або активація системного червоного вовчака1.
Порушення обміну речовин:
нечасто – гіпокаліємія;
рідко – гіперурикемія, гіпонатріємія.
З боку психіки:
нечасто – тривога;
рідко – депресія.
З боку нервової системи:
часто – запаморочення;
нечасто – синкопе, парестезія;
рідко – безсоння, порушення сну.
З боку органів зору:
рідко – порушення зору, минуща нечіткість зору.
З боку вестибулярного апарату:
нечасто – вертиго.
З боку серця:
нечасто – тахікардія, аритмія.
З боку судин:
нечасто – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи:
нечасто – диспное;
рідко – респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт і набряк легень).
З боку травної системи:
нечасто – діарея, сухість у роті, метеоризм;
рідко – абдомінальний біль, запор, диспепсія, блювання, гастрит.
Гепатобіліарні порушення:
рідко – порушення функції печінки/розлади функції печінки2.
З боку шкірних покривів та підшкірної клітковини:
рідко – ангіоневротичний набряк (у т. ч. з летальним наслідком), еритема, свербіж, висипання, підвищення потовиділення, кропив’янка.
З боку опорно-рухового апарату:
нечасто – біль у спині, судоми м’язів, міалгія;
рідко – артралгія, судоми литкових м’язів, біль у ногах.
З боку статевої системи:
нечасто – імпотенція.
Загальні порушення:
нечасто – біль у грудній клітці;
рідко – симптоми, подібні до грипу, біль.
Лабораторні дані:
нечасто – підвищення рівня сечової кислоти у крові;
рідко – підвищення рівня креатиніну, підвищення рівня креатинфосфокінази у крові, підвищення рівня ензимів печінки.
1 На основі постмаркетингового періоду.
2 Див. розділ «Побічні реакції. Опис окремих побічних реакцій».
Додаткова інформація щодо індивідуальних компонентів
Побічні реакції, які спостерігались при застосуванні окремих компонентів, можуть бути потенційними побічними реакціями під час застосування препарату Телмілакс плюс, навіть якщо вони не спостерігались у процесі клінічних випробувань.
Телмісартан
Побічні реакції виникали з однаковою частотою серед пацієнтів, які приймали плацебо і телмісартан. Загальна частота побічних реакцій, про які повідомлялося при застосуванні телмісартану (41,4 %), зазвичай була порівнянна з плацебо (43,9 %) у плацебо-контрольованих дослідженнях. Нижче наведені додаткові побічні реакції, про які повідомлялося у процесі клінічних досліджень монотерапії телмісартаном при артеріальній гіпертензії або у пацієнтів віком від 50 років з високим ризиком серцево-судинних захворювань.
Інфекції та інвазії:
нечасто – інфекції верхніх відділів дихальних шляхів, інфекції сечостатевого тракту (включаючи цистит);
рідко – сепсис, у т. ч. з летальним наслідком3.
З боку кровоносної та лімфатичної систем:
нечасто – анемія;
рідко – еозинофілія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи:
рідко – гіперчутливість, анафілактичні реакції.
Порушення обміну речовин:
нечасто – гіперкаліємія;
рідко – гіпокаліємія (у пацієнтів, хворих на цукровий діабет).
З боку серця:
нечасто – брадикардія.
З боку нервової системи:
частота невідома – сонливість.
З боку дихальної системи:
нечасто – кашель;
дуже рідко – інтерстиціальне захворювання легень3.
З боку травної системи:
рідко – дискомфорт у шлунку.
З боку шкірних покривів та підшкірної клітковини:
рідко – екзема, медикаментозний дерматит, токсичний дерматит.
З боку опорно-рухового апарату:
рідко – артроз, біль у сухожиллях.
З боку сечовидільної системи:
нечасто – ниркова недостатність (включаючи гостру ниркову недостатність).
Загальні порушення:
нечасто – астенія.
Лабораторні дані:
рідко – зниження рівня гемоглобіну.
3 Див. розділ «Побічні реакції. Опис окремих побічних реакцій».
Гідрохлортіазид
Гідрохлортіазид може спричинити або посилити гіповолемію, яка може призвести до електролітного дисбалансу (див. розділ «Особливості застосування»).
Нижче наведені побічні реакції, що виникали з невідомою частотою при монотерапії гідрохлортіазидом.
Інфекції та інвазії:
частота невідома – сіаладеніт.
Доброякісні, злоякісні і неуточнені новоутворення (включаючи кісти і поліпи): частота невідома – немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома).
З боку кровоносної та лімфатичної систем:
рідко – тромбоцитопенія (іноді з пурпурою);
частота невідома – апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз.
З боку імунної системи:
частота невідома – анафілактичні реакції, анафілактичний шок, гіперчутливість.
З боку ендокринної системи:
частота невідома – втрата контролю над діабетом.
Порушення обміну речовин:
часто – гіпомагніємія;
рідко – гіперкальціємія;
дуже рідко – гіпохлоремічний алкалоз;
частота невідома – анорексія, втрата апетиту, електролітний дисбаланс, гіперхолестеролемія, гіперглікемія, гіповолемія, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання.
З боку психіки:
частота невідома – неспокій, дезорієнтація, сонливість, нервозність, зміна настрою.
З боку нервової системи:
рідко – головний біль;
частота невідома – легке запаморочення, судоми, сплутаність свідомості.
З боку органів зору:
частота невідома – ксантопсія, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома, хоріоїдальний випіт.
З боку судин:
частота невідома – некротичний васкуліт.
З боку травної системи:
часто – нудота;
частота невідома – панкреатит, дискомфорт у шлунку, відчуття спраги, нудота.
Гепатобіліарні порушення:
частота невідома – гепатоцелюлярна жовтяниця, холестатична жовтяниця, холецистит.
З боку шкірних покривів та підшкірної клітковини:
частота невідома – синдром, подібний до червоного вовчака, реакції фоточутливості, шкірний васкуліт, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема.
З боку опорно-рухового апарату:
частота невідома – слабкість.
З боку сечовидільної системи:
частота невідома – інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія, ниркова недостатність.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:
дуже рідко – ГРДС (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку репродуктивних органів та молочних залоз:
частота невідома – статеві розлади.
Загальні порушення:
частота невідома – гарячка.
Лабораторні дані:
частота невідома – підвищення рівня тригліцеридів.
Опис окремих побічних реакцій
Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку кишечнику після застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (див. розділ «Особливості застосування»).
Порушення функції печінки/розлади функції печінки. Більшість випадків порушення функції печінки/розладу функції печінки, про які повідомлялося у постмаркетинговий період при застосуванні телмісартану, спостерігались у пацієнтів японської національності. Останні більш схильні до цих побічних реакцій.
Сепсис. У процесі дослідження PRoFESS серед пацієнтів, які приймали телмісартан, спостерігався вищий рівень випадків сепсису, ніж серед тих, хто отримував плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознакою процесу, суть якого наразі невідома.
Інтерстиціальне захворювання легень. Про випадки інтерстиціального захворювання легень, пов’язаного із прийомом телмісартану, повідомлялося у процесі постмаркетингового застосування. Проте не було встановлено причинно-наслідкового зв’язку.
Немеланомний рак шкіри
На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається кумулятивний дозозалежний зв’язок між прийомом гідрохлортіазиду та немеланомним раком шкіри.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 14 таблеток у блістері, по 2 блістери у пачці з картону.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
ЛАБОРАТОРІОС ЛІКОНСА, С.А.
LABORATORIOS LICONSA, S.A.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Авда. Міралькампо, 7, Пол. Інд. Міралькампо, Асукека-де-Енарес, 19200, Гвадалахара, Іспанія
Avda. Miralcampo, 7, Pol. Ind. Miralcampo, Azuqueca de Henares, 19200, Guadalajara, Spain
Заявник.
М. БІОТЕК ЛІМІТЕД
M. BIOTECH LIMITED
Місцезнаходження заявника.
Гледстоун Хауз, 77-79 Хай Стріт, Егам ТВ20 9ГИ, Суррей, Велика Британія
Gladstone House, 77-79 High Street, Egham TW20 9HY, Surrey, United Kingdom