УРАТОР

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

УРАТОР

(URATOR)

Склад:

діюча речовина: торасемід (torasemide);

1 таблетка містить торасеміду 5 мг або 10 мг, або 20 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон,  повідон,   магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:    

таблетки по 5 мг: білого чи майже білого кольору, овальної форми таблетки з рискою та тисненням «56» з одного боку і «Н» — з іншого;

таблетки по 10 мг: білого чи майже білого кольору, овальної форми таблетки з рискою та тисненням «57» з одного боку і «Н» — з іншого;

таблетки по 20 мг: білого чи майже білого кольору, овальної форми таблетки з рискою та тисненням «59» з одного боку і «Н» — з іншого.

Фармакотерапевтична група. Сечогінні препарати. Високоактивні діуретики. Прості препарати сульфонамідів.

Код АТХ C03C A04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Торасемід пригнічує систему переносників Na+/K+/2Cl (через вплив на ділянку зв’язування хлоридів) у просвіті товстої висхідної частини петлі Генле, що призводить до зменшення повторного всмоктування натрію та хлориду. Це призводить до збільшення швидкості доставки канальцевої рідини й електролітів до дистальних ділянок секреції іонів водню та калію, тоді як скорочення об’єму плазми збільшує продукування альдостерону. Підвищена доставка та високі рівні альдостерону сприяють повторному всмоктуванню натрію в дистальних канальцях. Збільшуючи доставку натрію в дистальні ниркові канальці, торасемід опосередковано збільшує виведення калію через механізм натрій-калієвого обміну. Ефекти торасеміду в інших сегментах нефрона не були продемонстровані. Таким чином, торасемід збільшує виведення натрію, хлоридів та води з сечею, але суттєво не змінює швидкість клубочкової фільтрації, нирковий плазмоток або кислотно-лужний баланс. Антигіпертензивний ефект торасеміду обумовлений його діуретичною дією. За рахунок збільшення діурезу шляхом зменшення об’єму позаклітинної та плазмової рідини тимчасово знижується артеріальний тиск, а також зменшується серцевий викид.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Після перорального застосування торасемід швидко і майже повністю абсорбується, максимальна концентрація (C_max) у сироватці крові досягається протягом 1 години після прийому. C_max та площа під кривою залежності концентрації у сироватці від часу (AUC) після прийому всередину пропорційні дозі в діапазоні від 2,5 мг до 200 мг. Одночасний прийом їжі затримує час досягнення C_max приблизно на 30 хвилин, але загальна біодоступність (AUC) і діуретична активність не змінюються. У хворих з нирковою або печінковою дисфункцією абсорбція препарату практично не спостерігається.

Зв’язування з білками крові. Більше 99 % торасеміду зв’язується з білками плазми крові.

Розподіл. Об’єм розподілу торасеміду становить від 12 до 15 літрів у здорових дорослих, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості і пацієнтів із застійною серцевою недостатністю. У пацієнтів з цирозом печінки об’єм розподілу збільшується приблизно вдвічі.

Метаболізм. Торасемід метаболізується до трьох метаболітів — М1, М3 та М5 — шляхом ступінчастого окиснення, гідроксилювання або кільцевого гідроксилювання.

Виведення. Кінцевий період напіввиведення (t_1/2) торасеміду і його метаболітів становить у здорових добровольців 3–4 години. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, а нирковий кліренс — близько 10 мл/хв. У здорових добровольців приблизно 80 % від введеної дози виводиться у вигляді торасеміду і його метаболітів із сечею у такому відсотковому співвідношенні: торасемід — приблизно 24 %, метаболіт M1 — приблизно 12 %, метаболіт M3 — приблизно 3 %, метаболіт M5 — приблизно 41 %. При нирковій недостатності t_1/2 торасеміду не змінюються.

Клінічні характеристики.

Показання.

Для лікування набряків, спричинених застійною серцевою недостатністю, захворюваннями нирок або печінки.

Для лікування есенціальної гіпертензії — застосовувати як монотерапію або у комплексній терапії з іншими гіпотензивними засобами.

Протипоказання.

-     Підвищена чутливість до діючої речовини, препаратів сульфонілсечовини або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу;

-     ниркова недостатність з анурією;

-     печінкова кома або прекома;

-     артеріальна гіпотензія;

-     аритмія;

-     гіповолемія; гіпонатріємія; гіпокаліємія;

-     гостре порушення сечовипускання, наприклад внаслідок гіпертрофії передміхурової залози;

-     подагра;

-     одночасне застосування з аміноглікозидами або цефалоспоринами;

-     ниркова недостатність після прийому препаратів, що викликають ураження нирок;

-     період вагітності та грудного годування.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При одночасному застосуванні торасеміду зі серцевими глікозидами може підвищуватися чутливість серцевого м’яза до цих лікарських засобів унаслідок дефіциту калію та/або магнію. При одночасному застосуванні з мінерало- та глюкокортикоїдами, проносними засобами може посилюватися виведення калію.

При одночасному застосуванні торасемід посилює дію гіпотензивних засобів, зокрема інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Послідовне або комбіноване лікування або початок нового одночасного лікування з інгібітором АПФ може призвести до тяжкої гіпотензії. Її можна мінімізувати, знизивши початкову дозу інгібітору АПФ та/або зменшивши або тимчасово припинивши застосування торасеміду за 2 чи 3 дні до початку застосування інгібітору АПФ.

Торасемід може послаблювати судинозвужувальний ефект, наприклад, до адреналіну, норадреналіну.

Торасемід, особливо у високих дозах, може потенціювати ототоксичну й нефротоксичну дію аміноглікозидних антибіотиків та етакринової кислоти, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю;  токсичність цисплатинових препаратів, нефротоксичну дію цефалоспоринів, а також кардіо- та нейротоксичну дію літію.

Може посилювати дію курареподібних міорелаксантів та теофіліну.

При сумісному застосуванні з високими дозами саліцилатів токсична дія саліцилатів збільшується.

Торасемід може знижувати ефективність антидіабетичних засобів.

Нестероїдні протизапальні препарати (наприклад, індометацин) і пробенецид можуть зменшувати гіпотензивний та діуретичний ефект торасеміду.

Одночасне застосування людині торасеміду і холестираміну не вивчалось, але в дослідженні на тваринах сумісне застосування холестираміну знижувало всмоктування перорально застосованого торасеміду.

Особливості застосування.

Застереження

Захворювання печінки з цирозом та асцитом. Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам із захворюваннями печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного алкалозу лікарський засіб слід призначати з препаратами — антагоністами альдостерону або з калійзберігаючими препаратами.

Ототоксичність. Після прийому торасеміду спостерігались випадки ототоксичності (шум у вухах та зниження слуху), які мали оборотний характер, але прямого зв’язку із застосуванням препарату не встановлено. Ототоксичність також спостерігалася в дослідженнях на тваринах з виявленням дуже високого рівня торасеміду в плазмі крові.

Гіповолемія та порушення електролітного балансу. У разі призначення сечогінних засобів необхідно ретельно контролювати клінічні симптоми порушення електролітного балансу, гіповолемії, екстраренальної азотемії та інших порушень, що можуть проявлятися у вигляді сухості у роті, спраги, слабкості, в’ялості, сонливості, збудження, м’язового болю або судом, міастенії, артеріальної гіпотензії, олігурії, тахікардії, нудоти, блювання. Надмірний діурез може стати причиною зневоднення організму, призвести до зниження об’єму циркулюючої крові, тромбоутворення та емболії кровоносних судин, особливо у пацієнтів літнього віку.

У пацієнтів із порушеннями водно-електролітного балансу, гіповолемією, екстраренальною азотемією можливі зміни лабораторних показників: гіпернатріємія, гіпонатріємія, гіперхлоремія, гіпохлоремія, гіперкаліємія, гіпокаліємія, порушення кислотно-лужного балансу, збільшення рівня азоту сечовини крові. Таким пацієнтам необхідно припинити застосування лікарського засобу, а після усунення небажаних ефектів відновити терапію торасемідом, починаючи з нижчих доз.

Під час контрольованих досліджень, які проводились у США, торасемід призначали пацієнтам з артеріальною гіпертензією у дозах 5 або 10 мг на добу. Протягом одного року спостереження зміни середнього рівня калію в сироватці крові не відзначалося. Дозозалежна гіпокаліємія частіше спостерігалася у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, цирозом печінки або захворюванням нирок, які отримували торасемід у дозах, вищих, ніж у антигіпертензивних дослідженнях.

У пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями викликана діуретиками гіпокаліємія може призводити до розвитку аритмій, особливо у пацієнтів, які отримують дигіталіс.

Найбільший ризик розвитку гіпокаліємії у пацієнтів з цирозом печінки, збільшеним діурезом, при безсольовій дієті та при одночасному застосуванні з кортикостероїдами або адренокортикотропіном.

При тривалому застосуванні торасеміду потрібен регулярний лабораторний контроль електролітного балансу, зокрема рівня калію у сироватці крові.

Допоміжні речовини

Лікарський засіб містить лактозу, тому його не слід призначати хворим зі спадковим дефіцитом лактази, непереносністю галактози або із порушеннями метаболізму глюкози/галактози. У разі встановлення непереносності деяких цукрів необхідно проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Достовірні дані щодо впливу торасеміду на ембріон та плід у людини відсутні. В експериментах на тваринах була показана репродуктивна токсичність торасеміду. Торасемід проникає через плацентарний бар’єр. У зв’язку з цим торасемід не рекомендовано приймати у період вагітності. Торасемід застосовується у період вагітності лише за життєвими показаннями і в мінімальній ефективній дозі. Діуретики непридатні для стандартної схеми лікування артеріальної гіпертензії або набряків у вагітних, оскільки вони здатні знижувати перфузію плацентарного бар’єру і чинити токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток плода. Якщо торасемід застосовується для лікування вагітних із серцевою недостатністю або нирковою недостатністю, то необхідно проводити ретельний моніторинг рівнів електролітів та гематокриту, а також розвитку плода.

Період лактації

На сьогодні не встановлено, чи проникає торасемід у грудне молоко у тварин або людини. Не можна виключити ризик для новонароджених / грудних дітей у разі застосування препарату. Тому прийом торасеміду в період лактації протипоказаний. Якщо необхідно застосовувати торасемід у цей період, то грудне годування слід припинити.

Фертильність

Дослідження впливу торасеміду на фертильність у людей не проводилося. В експерименті на тваринах не було виявлено такого впливу торасеміду.

Пологи

Вплив торасеміду на пологи невідомий.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пацієнтів, які приймають торасемід, слід попередити про те, що він викликає зміни артеріального тиску і може впливати на швидкість реакції. Тому пацієнтам не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами, якщо у них виникають запаморочення чи пов’язані з цим симптоми.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки можна приймати в будь-який час незалежно від вживання їжі.

Застійна серцева недостатність.

Загальна початкова доза становить 10–20 мг 1 раз на добу. У разі відсутності необхідної сечогінної дії дозу слід збільшити вдвічі (20–40 мг на добу) до досягнення потрібного ефекту.

Хронічна ниркова недостатність.

Загальна початкова доза становить 20 мг 1 раз на добу.  У разі відсутності необхідної сечогінної дії дозу слід збільшити вдвічі (40 мг на добу)  до досягнення потрібного ефекту.

Цироз печінки.

Загальна початкова доза становить 5–10 мг 1 раз на добу при сумісному застосуванні з препаратами — антагоністами альдостерону або з калійзберігаючими діуретиками. У разі відсутності необхідної сечогінної дії дозу слід збільшити вдвічі (10–20 мг на добу) до досягнення потрібного ефекту.

Даних щодо одноразового прийому доз більше 40 мг на добу немає.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Лікування таких пацієнтів треба проводити з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду в плазмі крові.

Есенціальна гіпертензія.

Загальна початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу. Якщо такий режим дозування не забезпечує необхідного зниження артеріального тиску через 4–6 тижнів, дозу потрібно збільшити до 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності слід застосовувати комплексну терапію з іншими гіпотензивними засобами.

Набряки.

Загальна початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу,  за необхідності дозу можна поступово збільшити до 20 мг 1 раз на добу. В окремих випадках призначали до 40 мг на добу.

Пацієнти літнього віку.

Спеціального підбору дози не потрібно.

Діти.

Не слід застосовувати торасемід дітям у зв’язку з відсутністю достатнього клінічного досвіду.

Передозування.

Симптоми інтоксикації. Типова симптоматика невідома. Передозування може спричинити сильний діурез із ризиком надмірної втрати води та електролітів, сонливість, сплутаність свідомості, симптоматичну артеріальну гіпотензію, серцево-судинну недостатність (розвиток циркуляторного колапсу) і розлади з боку травної системи.

Лікування передозування. Специфічний антидот невідомий. Симптоми інтоксикації зникають зазвичай при зменшенні дози або при відміні лікарського засобу і при відповідному заміщенні рідини та електролітів (треба проводити контроль рівня електролітів у крові). Торасемід не виводиться із крові за допомогою гемодіалізу.

Лікування у випадку гіповолемії: заміщення об’єму рідини.

Лікування у випадку гіпокаліємії: призначення препаратів калію.

Лікування серцево-судинної недостатності: перевести пацієнта у положення лежачи та, якщо потрібно, призначити симптоматичну терапію.

Анафілактичний шок (негайні заходи). При появі шкірних реакцій (таких як кропив’янка або почервоніння шкіри), збудженого стану хворого, головного болю, підвищеної пітливості, нудоти, ціанозу слід проводити катетеризацію вени; пацієнта покласти у горизонтальне положення, забезпечити вільне надходження повітря, призначити кисень. У разі необхідності застосовувати введення епінефрину, розчинів, що заміщують об’єм рідини, глюкокортикоїдних гормонів.

Побічні реакції.

Для оцінки частоти побічних реакцій використано такі критерії: дуже часто: ³ 1/10; часто: від ³ 1/100 до < 1/10; нечасто: від ³ 1/1000 до < 1/100; рідко: від ³ 1/10000 до < 1/1000; дуже рідко: < 1/10000; частота невідома: неможливо оцінити за наявними даними.

З боку метаболізму.

Часто – посилення метаболічного алкалозу; гіперглікемія; гіпокаліємія при супутній дієті з низьким вмістом калію, при блюванні, діареї, після надмірного застосування проносних засобів, а також у хворих із хронічною дисфункцією печінки. Залежно від дозування та тривалості лікування можуть розвиватися порушення водного та електролітного балансу, наприклад гіповолемія, гіпокаліємія та/або гіпонатріємія (див. розділ «Особливості застосування»).

При досить сильному діурезі, особливо на початковому етапі лікування та у пацієнтів літнього віку, можуть виникати симптоми й ознаки зниження електролітів і їх обсягу, наприклад, головний біль, запаморочення, артеріальна гіпотензія, астенія, сонливість, сплутаність свідомості, втрата апетиту та судоми. Необхідна корекція дози.

З боку системи крові та кровотворної системи.

Дуже рідко – згущення крові, зниження числа тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку імунної системи, шкіри та підшкірних тканин.

Дуже рідко: алергічні реакції (включаючи свербіж, висипання), реакції фоточутливості, тяжкі шкірні реакції.

З боку нервової системи.

Часто: головний біль, запаморочення (особливо на початку лікування), сонливість.

Нечасто: парестезії, судоми нижніх кінцівок (особливо на початку лікування).

Дуже рідко: синкопе, церебральна ішемія, сплутаність свідомості.

З боку органів зору.

Дуже рідко: порушення зору.

З боку органів слуху і лабіринту.

Дуже рідко: дзвін у вухах, втрата слуху.

З боку серця.

Нечасто: екстрасистолія, відчуття серцебиття, тахікардія, почервоніння обличчя.

Дуже рідко: ішемія міокарда, аритмія, стенокардія, гострий інфаркт міокарда.

Частота невідома: гострий інфаркт міокарда, синкопе, церебральна ішемія, емболія, гіпотензія.

З боку судинної системи.

Дуже рідко: тромбоемболічні ускладнення, артеріальна гіпотензія, а також розлади кровообігу та серцевої діяльності.

З боку органів дихання.

Нечасто: носові кровотечі.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Часто: шлунково-кишкові розлади (включаючи відсутність апетиту, біль у шлунку, нудоту, блювання, діарею, запор), особливо на початку лікування.

Нечасто: біль у животі, метеоризм, сухість у роті.

Дуже рідко: панкреатит.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Часто: підвищення концентрації деяких печінкових ферментів (гамма-глутаміл-транспептидази) у крові.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини.

Часто: спазми м’язів (особливо на початку лікування).

З боку нирок та сечовивідних шляхів.

Часто: збільшення частоти сечовиділення, поліурія, ніктурія.

Нечасто: невідкладні позиви до сечовипускання, затримка сечі, розтягнення сечового міхура (при гіпертрофії передміхурової залози підвищене утворення сечі може призвести до її затримки та надмірного розтягування сечового міхура).

Загальні прояви.

Часто: підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування).

Нечасто: астенія, спрага, підвищена активність, нервозність.

Зміни лабораторних показників.

Часто: підвищення рівня тромбоцитів, підвищення концентрації сечової кислоти, глюкози та ліпідів (тригліцериди, холестерол) у крові.

Нечасто: збільшення рівня сечовини та креатиніну в сироватці крові.

Частота невідома: тромбоцитопенія, лейкопенія.

Інші побічні реакції можуть проявлятися у вигляді імпотенції, тромбозів шунта.  

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 30 таблеток у контейнері; по 1 контейнеру у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Гетеро Лабз Лімітед / Hetero Labs Limited.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Юніт III, Формулейшн Плот № 22 - 110 ІДА, Джидіметла, Хайдерабад, 500 055 Телангана, Індія / Unit III, Formulation Plot No 22 - 110 IDA, Jeedimetla, Hyderabad, 500 055 Telangana, India.