ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ФОЦЕРАЗ – 1000
(FOCERAZ – 1000)
Склад:
діюча речовина: цефоперазон;
1 флакон містить цефоперазон натрію еквівалентно цефоперазону 1000 мг.
Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок від білого до світло-жовтого кольору.
Фармакотерапевтична група.
Антибактеріальний засіб для системного застосування. Цефалоспорини ІІІ покоління.
Код АТХ J01D D12.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Бактерицидна дія препарату зумовлена уповільненням синтезу стінки клітини бактерії.
Фоцераз – 1000 активний in vitro щодо великої кількості клінічно значущих мікроорганізмів. У той же час він виявляє стійкість до дії багатьох β-лактамаз.
Зазначені нижче мікроорганізми є чутливими до препарату.
Грампозитивні мікроорганізми:
Staphylococcus aureus (штами, що продукують та штами, що не продукують пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae (попередня назва – Diplococcus pneumoniae), Streptococcus pyogenes (β-гемолітичні стрептококи групи А), Streptococcus agalactiae (β-гемолітичні стрептококи групи B), Streptococcus faecalis (ентерокок), бета-гемолітичні стрептококи.
Грамнегативні мікроорганізми:
Escherichia coli, рід Klebsiella, рід Enterobacter, рід Citrobacter, Haemophilus influenzae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii (раніше – Proteus morganii), Providencia rettgeri (раніше – Proteus rettgeri), рід Providenciа, рід Serratia (включаючи S. marcescens), рід Salmonella та Shigella, Pseudomonas aeruginosa та деякі інші Pseudomonas, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae (штами, що продукують і не продукують β-лактамази), Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica.
Анаеробні мікроорганізми:
грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи рід Peptococcus, Peptostreptococcus та Veillonella);
грампозитивні палички (включаючи рід Clostridium, Eubacterium та Lactobacillus);
грамнегативні палички (включаючи рід Fusobacterium, багато штамів Bacteroides fragilis та інших представників роду Bacteroides).
Фармакокінетика.
Високі рівні у крові, жовчі та сечі досягаються після разового введення препарату. У таблиці 1 наведено концентрації препарату у сироватці крові дорослих здорових добровольців. Ці дані було одержано після 15-хвилинного внутрішньовенного введення 1, 2, 3 або 4 г препарату або разового внутрішньом’язового введення 1 або 2 г препарату. Пробенецид не впливає на рівень концентрації цефоперазону у крові.
Таблиця 1
Середні концентрації цефоперазону в сироватці крові (мкг/мл)
|
Доза, спосіб введення |
0* |
30 хвилин |
1 година |
2 години |
4 години |
8 годин |
12 годин |
|
1 г внутрішньовенно |
153 |
114 |
73 |
38 |
16 |
4 |
0,5 |
|
2 г внутрішньовенно |
252 |
153 |
114 |
70 |
32 |
8 |
2 |
|
3 г внутрішньовенно |
340 |
210 |
142 |
89 |
41 |
9 |
2 |
|
4 г внутрішньовенно |
506 |
325 |
251 |
161 |
71 |
19 |
6 |
|
1 г внутрішньом’язово |
32** |
52 |
65 |
57 |
33 |
7 |
1 |
|
2 г внутрішньом’язово |
40** |
69 |
93 |
97 |
58 |
14 |
4 |
* Час, що минув після введення препарату (відлік одразу після завершення інфузії).
** Результати, отримані через 15 хвилин після введення препарату.
Період напіввиведення препарату із сироватки крові дорівнює приблизно 2 години незалежно від способу його введення.
Фоцераз – 1000 досягає терапевтичних рівнів у всіх рідинах та тканинах організму, у т.ч. в асцитичній та цереброспінальній (під час менінгіту) рідинах, сечі, жовчі та стінках жовчного міхура, мокротинні та легенях, піднебінних мигдаликах та слизовій оболонці синусів, передсерді, нирках, сечоводі, простаті, сім’яниках, матці та фаллопієвих трубах, кістках, пуповинній крові та амніотичній рідині.
Фоцераз – 1000 виводиться з жовчю та сечею. Концентрація препарату у жовчі досягає дуже високих рівнів (зазвичай через 1–3 години після введення) та перевищує аналогічні концентрації у сироватці крові у 100 разів.
Було зареєстровано такі концентрації у жовчі: від 66 мкг/мл через 30 хвилин до 6000 мкг/мл через 3 години після внутрішньовенного введення 2 г препарату пацієнтам, у яких відсутня обструкція жовчних проток.
Через 12 годин після введення у різних дозах та різними способами підвищення концентрації цефоперазону у сечі пацієнтів із нормальною функцією нирок досягає у середньому 20–30 %. Концентрацію препарату понад 2200 мкг/мл у сечі було одержано через 15 хвилин після внутрішньовенного введення 2 г препарату. Після внутрішньом’язового введення 2 г препарату максимальна концентрація у сечі становила приблизно 1000 мкг/мл.
Повторне введення препарату не призводить до кумуляції препарату у здорових добровольців.
Пацієнти з порушеннями функції печінки
У пацієнтів із порушеннями функції печінки період напіввиведення препарату із сироватки крові зростає, але зростає і видалення із сечею. У пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю може кумулюватись у сироватці крові.
Пацієнти із порушеннями функції нирок
У хворих із нирковою недостатністю максимальна концентрація у сироватці крові, площа під фармакокінетичною кривою, а також період напіввиведення із сироватки крові такі ж, як і у здорових добровольців.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату Фоцераз–1000 мікроорганізмами:
- інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів;
- інфекції верхніх та нижніх відділів сечовивідних шляхів;
- перитоніт, холецистит, холангіт та інші інтраабдомінальні інфекції;
- септицемія;
- менінгіт;
- інфекції шкіри та м’яких тканин;
- інфекції кісток та суглобів;
- запальні захворювання тазових органів, ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих шляхів.
Профілактика післяопераційних ускладнень під час абдомінальних, гінекологічних, серцево-судинних та ортопедичних операцій.
Протипоказання.
Гіперчутливість до цефоперазону або до будь-якого антибіотика цефалоспоринового ряду.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Аміноглікозиди
Змішування препарату з аміноглікозидами в одному шприці призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних агентів необхідно застосувати одночасно, то вводити їх потрібно в різні місця з інтервалом в 1 годину. Препарат підвищує ризик розвитку нефротоксичності аміноглікозидів, фуросеміду.
Бактеріостатичні препарати (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди, тетрацикліни) знижують активність препарату.
Алкоголь
Повідомлялося, що при вживанні алкоголю під час лікування препаратом і навіть через 5 діб після останнього введення цефоперазону виникала дисульфірамоподібна реакція, що характеризувалася припливами, підвищеною пітливістю, головним болем і тахікардією. Подібні реакції виникали і після прийому інших цефалоспоринів, тому слід застерігати пацієнтів від вживання алкогольних напоїв у період лікування цефоперазоном. Пацієнтам, які потребують перорального або парентерального штучного харчування, слід уникати вживання розчинів, що містять етанол.
Комбінована терапія
Зважаючи на широкий спектр антибактеріальної активності цефоперазону, більшість інфекцій можна адекватно лікувати цим антибіотиком як монотерапією. Однак за певних показань цефоперазон можна застосовувати разом з іншими антибіотиками. Якщо при цьому застосовувати аміноглікозиди, необхідно контролювати функції нирок протягом усього курсу терапії (також див. розділ «Несумісність»).
Взаємодії, що впливають на результати лабораторних досліджень
Може виникати хибнопозитивна реакція сечі на глюкозу при проведенні тестів з розчинами Бенедикта або Фелінга.
Особливості застосування.
Гіперчутливість
Серйозні реакції гіперчутливості (анафілактичні реакції), інколи з летальним наслідком, були зареєстровані в пацієнтів, які отримували β-лактамні препарати або препарати цефалоспорину, включаючи цефоперазон. Ці реакції частіше виникали у пацієнтів, в анамнезі яких наявні реакції гіперчутливості до декількох алергенів.
Перед призначенням терапії цефоперазоном слід ретельно зібрати анамнез, щоб з’ясувати, чи виникали у хворого раніше реакції гіперчутливості до цефалоспоринів, пеніцилінів чи інших лікарських засобів. Слід з обережністю призначати цей препарат пацієнтам, чутливим до пеніциліну. Антибіотики слід з обережністю призначати будь-якому пацієнту, в якого раніше були прояви будь-якої форми алергії, особливо алергії на лікарські засоби.
Якщо виникає алергічна реакція, слід відмінити препарат і призначити належне лікування. Серйозні анафілактичні реакції вимагають негайного невідкладного введення адреналіну. При необхідності слід застосовувати кисень, внутрішньовенні кортикостероїди, а також підтримувати прохідність дихальних шляхів, у тому числі й за допомогою інтубації.
Повідомлялося про випадки розвитку шкірних реакцій тяжкого ступеня, інколи з летальним наслідком, таких як токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона та ексфоліативний дерматит, у пацієнтів, які застосовували цефоперазон. У разі виникнення шкірної реакції тяжкого ступеня терапію цефоперазоном слід припинити та розпочати відповідне лікування (див. розділ «Побічні реакції»).
Застосування хворим із порушеннями функції печінки
Цефоперазон значною мірою екскретується із жовчю. У пацієнтів із захворюваннями печінки та/або обструкцією жовчних шляхів подовжується період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові і збільшується ниркова екскреція препарату із сечею. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки у жовчі досягаються терапевтичні концентрації цефоперазону, а період напіввиведення зростає лише у 2–4 рази.
Загальні застереження
Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном у деяких пацієнтів може призводити до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища, імовірно, пов’язаний із пригніченням кишкової мікрофлори, що в нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, порушенням всмоктування (наприклад, при фіброзі жовчного міхура) та осіб, які тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. У таких пацієнтів треба контролювати протромбіновий час. Аналогічний контроль слід здійснювати у пацієнтів, які отримують терапію антикоагулянтами. У зазначених випадках слід призначати прийом екзогенного вітаміну К.
Повідомлялося про випадки серйозних крововиливів, включаючи випадки з летальним наслідком, при застосуванні цефоперазону.До групи ризику належать пацієнти з обмеженим харчуванням, мальабсорбцією та пацієнти, які тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. Слід здійснювати нагляд за такими пацієнтами щодо ознак кровотечі, тромбоцитопенії та гіпопротромбінемії. У випадку розвитку тривалої кровотечі без виявлення інших причин цього явища слід припинити застосування цефоперазону.
Як і інші антибіотики, при тривалому застосуванні цефоперазон може призводити до посиленого росту резистентної мікрофлори, у зв’язку з чим під час лікування за пацієнтами слід ретельно спостерігати. Як і при лікуванні будь-яким потужним системним препаратом, під час тривалої терапії цефоперазоном рекомендовано проводити періодичні обстеження з метою виявлення можливих функціональних порушень з боку систем організму, зокрема нирок, печінки і системи кровотворення. Особливо важливі такі обстеження у новонароджених, особливо у недоношених, та інших немовлят.
Під час застосування майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи цефоперазон, повідомлялося про випадки діареї, спричиненої Clostridium difficile [Clostridium difficile associated diarrhea] (CDAD), які за ступенем тяжкості варіювали від легкої діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними препаратами порушує нормальну мікрофлору товстого кишечнику, що призводить до посиленого росту C. difficile.
C. difficile синтезує токсини A і B, що спричиняють розвиток CDAD. Штами C. difficile з гіперпродукуванням токсинів обумовлюють підвищену захворюваність і смертність, оскільки інфекції, які вони спричинюють, можуть бути стійкими до терапії антимікробними препаратами і можуть потребувати колектомії. Розвиток CDAD слід запідозрювати в усіх пацієнтів, у яких спостерігалися прояви діареї після застосування антибіотиків. Необхідне ретельне вивчення анамнезу, оскільки повідомлялося, що CDAD виникала більше ніж через 2 місяці після застосування антибактеріальних препаратів.
При виникненні суперінфекції необхідно призначити відповідне лікування.
Застосування у літньому віці. При застосуванні цефоперазону спостерігалося подовження терміну напівжиття, зниження загального кліренсу та збільшення об’єму розподілу порівняно з даними щодо добровольців молодого віку. Фармакокінетика цефоперазону добре корелювала з порушеннями функції печінки.
Застосування для лікування дітей. Дослідження у педіатричній популяції не виявили будь-яких змін у фармакокінетиці компонентів препарату, порівняно з дорослими особами не має суттєвих відмінностей.
Якщо пацієнт дотримується дієти з низьким вмістом натрію, то слід враховувати, що Фоцераз – 1000 містить 34 мг натрію (1,5 ммоль).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Дослідження впливу препарату на репродуктивну функцію, що проводили на щурах, кролях та мавпах у дозах, що у 10 разів перевищували дозу для людини, не виявили доказів погіршення фертильності, а також тератогенного впливу. Однак адекватних і належним чином контрольованих досліджень за участю вагітних жінок не проводили. Зважаючи на те, що дослідження впливу препарату на репродуктивну функцію у тварин не завжди передбачають реакцію людини, препарат слід застосовувати у період вагітності лише при наявності чітких показань.
Період годування груддю
Лише невеликі кількості цефоперазону проникають у грудне молоко. Хоча цефоперазон погано проникає у грудне молоко, слід з обережністю призначати препарат у період годування груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Досвід клінічного застосування цефоперазону вказує на те, що вплив препарату на здатність пацієнта керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами є малоймовірним.
Спосіб застосування та дози.
Препарат застосовують внутрішньовенно або внутрішньом’язово.
Дорослі.
Зазвичай доза для дорослих становить 2–4 г на добу, яку вводять кожні 12 годин рівномірно розподіленими дозами. При особливо тяжких інфекціях дозу можна збільшити до 8 г на добу, яку вводять кожні 12 годин рівномірно розподіленими дозами. При введенні препарату у добовій дозі 12–16 г, розподіленій на 3 рівні дози (з інтервалом введення 8 годин), не було виявлено жодних ускладнень. Лікування препаратом можна розпочати до отримання результатів дослідження чутливості мікроорганізмів.
Рекомендована доза при неускладненому гонококовому уретриті становить 500 мг одноразово внутрішньом’язово.
Внутрішньом’язове введення здійснюється глибоко у великий сідничний м’яз або у передню поверхню стегна.
Комбінована терапія.
Широкий спектр дії препарату дає змогу здійснювати монотерапію більшості інфекцій. Однак Фоцераз–1000 можна застосовувати і в складі комбінованого лікування з іншими антибіотиками, якщо таке показано. При одночасному лікуванні аміноглікозидами рекомендується контролювати функцію нирок. Слід враховувати офіційні рекомендації щодо застосування антибіотиків.
Застосування пацієнтам із порушеннями функції печінки.
Коригування дози може бути необхідним у разі обструкції жовчних проток, тяжких захворювань печінки або супутнього ураження нирок. Якщо концентрацію препарату у сироватці крові не контролюють, доза не повинна перевищувати 2 г на добу.
Застосування пацієнтам із порушеннями функції нирок.
Оскільки нирки не є головним шляхом виведення препарату Фоцераз – 1000, хворим з ураженням нирок звичайну добову дозу (2–4 г) можна призначати без коригування. Для пацієнтів, у яких швидкість клубочкової фільтрації нижча за 18 мл/хв або сироватковий рівень креатиніну перевищує 3,5 мг/100 мл, максимальна добова доза становить 4 г.
Період напіввиведення препарату із сироватки крові дещо знижується під час гемодіалізу. Введення препарату слід здійснювати після закінчення процедури діалізу.
Застосування пацієнтам із порушеннями функції печінки і супутнім порушенням функції нирок.
У пацієнтів із порушеннями функції печінки та супутнім ураженням нирок необхідно контролювати концентрацію препарату у сироватці крові та коригувати дозу в разі необхідності. Якщо концентрацію препарату у сироватці крові не контролюють, доза не повинна перевищувати 2 г на добу.
Для лікування дітей препарат слід призначати у добових дозах від 50 до 200 мг на 1 кг маси тіла; дозу застосовують за 2 введення (кожні 8–12 годин). Максимальна доза не повинна перевищувати 12 г на добу (див. розділ «Особливості застосування»).
Добові дози до 300 мг/кг застосовували для лікування дітей з тяжкими інфекціями, включаючи кількох пацієнтів з бактеріальним менінгітом, що не спричиняло ускладнень.
Застосування новонародженим.
Новонародженим (до 8 днів) препарат слід вводити через кожні 12 годин.
Внутрішньовенне застосування дітям та дорослим.
Для переривчастої внутрішньовенної інфузії 1 г препарату (вміст 1 флакона) слід розчинити у 20–100 мл сумісного стерильного розчину для внутрішньовенних ін’єкцій і вводити протягом 15 хвилин – 1 години. Якщо розчинником є стерильна вода, то у флакон із препаратом додають не більше ніж 20 мл.
Для безперервної внутрішньовенної інфузії 1 грам препарату відновлюють або у 5 мл стерильної води для ін’єкцій, або у 5 мл бактеріостатичної води для ін’єкцій; цей розчин додають до відповідного розчинника для внутрішньовенного введення.
Для безпосередньої внутрішньовенної ін’єкції максимальна разова доза препарату для дорослих пацієнтів становить 2 г, для дітей – 50 мг/кг маси тіла. Препарат розчиняють у відповідному розчиннику для досягнення кінцевої концентрації 100 мг/мл і вводять протягом не менше 3–5 хвилин.
Для антибактеріальної профілактики післяопераційних ускладнень призначають по 1 г або 2 г препарату внутрішньовенно за 30–90 хвилин до початку операції. Дозу можна повторювати через кожні 12 годин, однак у більшості випадків – протягом не більше 24 годин. При операціях із підвищеним ризиком інфікування (наприклад, операції у колоректальній зоні) та коли інфікування може супроводжуватися тяжкими ускладненнями (наприклад, при операціях на відкритому серці або протезуванні суглобів), профілактичне застосування препарату може тривати протягом 72 годин після закінчення операції.
Внутрішньовенне введення.
Стерильний порошок Фоцераз–1000 можна спочатку розчинити за допомогою будь-якого сумісного розчинника (щонайменше 2,8 мл/г цефоперазону), прийнятного для внутрішньовенного введення. З метою полегшення відновлення рекомендується застосовувати 5 мл розчинника на 1 г препарату.
Розчини, рекомендовані для відновлення порошку цефоперазону натрію: 5 % глюкоза для ін’єкцій; 10 % глюкоза для ін’єкцій; 5 % глюкоза та 0,9 % натрію хлорид для ін’єкцій; 0,9 % натрію хлорид для ін’єкцій; Нормосол-M та 5 % глюкоза для ін’єкцій; 5 % глюкоза та 0,2 % натрію хлорид для ін’єкцій; Нормосол-R; стерильна вода для ін’єкцій.
Після відновлення одержаний розчин слід розвести одним із стандартних розчинників для внутрішньовенного введення: 5 % глюкоза для ін’єкцій; 10 % глюкоза для ін’єкцій; 5 % глюкоза та розчин Рінгера лактатний для ін’єкцій; розчин Рінгера лактатний для ін’єкцій; 0,9 % натрію хлорид для ін’єкцій; 5 % глюкоза та 0,9 % натрію хлорид; Нормосол-M та 5 % глюкоза для ін’єкцій; Нормосол-R; 5 % глюкоза та 0,2 % натрію хлорид для ін’єкцій.
Внутрішньом’язове введення.
Для приготування розчину, призначеного для внутрішньом’язового введення, можна використовувати стерильну або бактеріостатичну воду для ін’єкцій. Якщо передбачається введення розчину з концентрацією 250 мг/мл або вище, для приготування розчину рекомендується використати розчин лідокаїну. Такий розчин можна приготувати, використовуючи комбінацію стерильної води для ін’єкцій та 2 % розчину лідокаїну гідрохлориду, що майже відповідає концентрації 0,5 % розчину лідокаїну гідрохлориду.
Рекомендується 2-етапний спосіб розчинення: спочатку слід додати необхідну кількість стерильної води для ін’єкцій і збовтувати до повного розчинення порошку, після цього додати необхідну кількість 2 % розчину лідокаїну та змішати.
Таблиця 2
|
Флакони 1000 мг |
Кінцева концентрація, цефоперазону, мг/мл |
І етап, об’єм стерильної води, мл |
ІІ етап, об’єм 2 % лідокаїну, мл |
Об’єм, що витягається*, мл |
|
200 |
2,6 |
0,9 |
4 |
|
|
333 |
1,8 |
0,6 |
3 |
* Наявний надлишок дозволяє відібрати та ввести зазначені об’єми.
Внутрішньом’язове введення здійснюється глибоко у великий сідничний м’яз або у передню поверхню стегна.
Зберігання розчинів
Стабільність
Хімічна та фізична стабільність розчинів цефоперазону, приготовлених із використанням наведених нижче парентеральних розчинників, із зазначеними приблизними концентраціями цефоперазону, забезпечує стійкість розчину за умови дотримання вказаних температурних режимів та термінів зберігання. Після закінчення вказаного терміну невикористаний розчин підлягає знищенню.
За стабільної кімнатної температури (15–25 °С) протягом 24 годин можна зберігати розчини цефоперазону в наступних розчинниках (у дужках наведені приблизні концентрації цефоперазону): бактеріостатична вода для ін’єкцій (300 мг/мл); 5 % глюкоза для ін’єкцій (2 мг до 50 мг/мл); 5 % глюкоза для ін’єкцій та розчин Рінгера лактатний для ін’єкцій (2 мг до 50 мг/мл); 5 % глюкоза та 0,9 % натрію хлорид для ін’єкцій (2 мг до 50 мг/мл); 5 % глюкоза та 0,2 % натрію хлорид для ін’єкцій (2 мг до 50 мг/мл); 10 % глюкоза для ін’єкцій (2 мг до 50 мг/мл); розчин Рінгера лактатний для ін’єкцій (2 мг/мл); 0,5 % лідокаїну гідрохлорид для ін’єкцій (300 мг/мл); 0,9 % натрію хлорид для ін’єкцій (2 мг до 300 мг/мл); Нормосол-M та 5 % глюкоза для ін’єкцій (2 мг до 50 мг/мл); Нормосол-R (2 мг до 50 мг/мл); стерильна вода для ін’єкцій (300 мг/мл). Відновлені розчини препарату можна зберігати у скляних або пластмасових шприцах, скляних або гнучких пластмасових ємностях, що призначені для парентеральних розчинів.
Протягом 5 днів у холодильнику (2–8 °С), у наступних розчинниках (у дужках наведені приблизні концентрації цефоперазону): бактеріостатична вода для ін’єкцій (300 мг/мл); 5 % глюкоза для ін’єкцій (2 мг до 50 мг/мл); 5 % глюкоза та 0,9 % натрію хлорид для ін’єкцій (2 мг до 50 мг/мл); 5 % глюкоза та 0,2 % натрію хлорид для ін’єкцій (2 мг до 50 мг/мл); розчин Рінгера лактатний для ін’єкцій (2 мг/мл); 0,5 % лідокаїну гідрохлорид для ін’єкцій (300 мг/мл); 0,9 % натрію хлорид для ін’єкцій (2 мг до 300 мг/мл); Нормосол-M та 5 % глюкоза для ін’єкцій (2 мг до 50 мг/мл); Нормосол-R (2 мг до 50 мг/мл); стерильна вода для ін’єкцій (300 мг/мл) можна зберігати відновлені розчини препарату у скляних або пластмасових шприцах, скляних або гнучких пластмасових ємкостях, що призначені для парентеральних розчинів.
Розчини цефоперазону у наступних розчинниках (у дужках наведені приблизні концентрації цефоперазону) можна зберігати у морозильній камері (від -20 до -10 °С) протягом 3 тижнів: 5 % глюкоза для ін’єкцій (50 мг/мл); 5 % глюкоза та 0,9 % натрію хлорид для ін’єкцій (2 мг/мл); 5 % глюкоза та 0,2 % натрію хлорид для ін’єкцій (2 мг/мл), або 5 тижнів: 0,9 % натрію хлорид для ін’єкцій (300 мг/мл); стерильна вода для ін’єкцій (300 мг/мл). Відновлені розчини можна зберігати у пластмасових шприцах або гнучких пластмасових ємкостях, що призначені для парентеральних розчинів.
Розморожувати препарат перед застосуванням потрібно при кімнатній температурі. Після розморожування невикористаний розчин підлягає знищенню. Розчин не можна повторно заморожувати.
З мікробіологічної точки зору препарат слід використати негайно. Якщо не використати одразу, час зберігання та дотримання умов перед застосуванням препарату є відповідальністю користувачів і, як правило, не може перевищувати 24 години при температурі 2–8 °С, якщо тільки відновлення/розведення не відбулося в контрольованих і перевірених асептичних умовах.
Діти.
Див. розділ «Спосіб застосування та дози».
Цефоперазон ефективно застосовують дітям із народження. Масштабні дослідження за участю недоношених немовлят і новонароджених не проводилися. Тому перед призначенням цефоперазону недоношеним немовлятам і новонародженим слід ретельно зважити потенційні переваги і можливі ризики терапії цим препаратом.
У новонароджених з ядерною жовтяницею цефоперазон не витісняє білірубін із ділянок його зв’язування з білками плазми крові.
Передозування.
Дані щодо гострої токсичності натрію цефоперазону обмежені. Очікуваними проявами передозування лікарським засобом є, передусім, посилення характерних для препарату побічних реакцій. Слід взяти до уваги той факт, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричинити неврологічні ефекти і судоми. Оскільки цефоперазон виводиться з організму при гемодіалізі, ця процедура може прискорити виведення лікарського засобу при передозуванні у пацієнтів із порушенням функції нирок.
Побічні реакції.
Нижче наведено побічні реакції, що були виявлені та про які повідомлялося протягом терапії цефоперазоном. Частота побічних реакцій зазначена згідно з класифікацією Ради міжнародних науково-медичних організацій (CIOMS III): дуже часто: ≥ 1/10 (≥ 10 %); часто: від ≥ 1/100 до < 1/10 (≥ 1 % – < 10 %); нечасто: від ≥ 1/1000 до < 1/100 (≥ 0,1 % – < 1 %); рідко: від ≥ 1/10000 до < 1/1000 (≥ 0,01 % – < 0,1 %); частота невідома (частоту не можна встановити за наявними даними).
|
Класи систем органів |
Частота |
Побічні реакції |
|
З боку системи крові та лімфатичної системи |
Дуже часто |
Нейтропенія†, лейкопенія†, пряма позитивна проба Кумбса†, зниження рівня гемоглобіну†, зниження рівня гематокриту†, тромбоцитопенія† |
|
Часто |
Коагулопатія*, еозинофілія† |
|
|
Частота невідома |
Гіпопротромбінемія, анемія, подовження протромбінового часу. |
|
|
З боку імунної системи |
Частота невідома |
Анафілактичний шок٭§, анафілактична реакція*§, анафілактоїдна реакція§, включаючи шок*, гіперчутливість*§ |
|
З боку нервової системи |
Нечасто |
Головний біль, зниження запасу концентрації альбуміну, при лікуванні новонароджених із жовтяницею підвищує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії |
|
З боку судинної системи |
Частота невідома |
Крововилив (включаючи летальний наслідок), васкуліт*, артеріальна гіпотензія*, брадикардія/тахікардія, кардіогенний шок, зупинка серця |
|
З боку шлунково- кишкового тракту |
Часто |
Діарея, нудота, блювання |
|
Частота невідома |
Псевдомембранозний коліт*, суперінфекції, гіперестезія слизової оболонки порожнини рота |
|
|
З боку гепатобіліарної системи |
Дуже часто |
Підвищення рівня аланінамінотрансферази†, підвищення рівня аспартатамінотрансферази†, підвищення рівня лужної фосфатази крові† , білірубін |
|
Часто |
Підвищення рівня білірубіну в крові† |
|
|
Частота невідома |
Жовтяниця* |
|
|
З боку шкіри та підшкірних тканин |
Нечасто |
Свербіж, кропив’янка, еритема |
|
Частота невідома |
Токсичний епідермальний некроліз*§, ексфоліативний дерматит*§, синдром Стівенса – Джонсона, макулопапульозні висипання |
|
|
З боку нирок та сечовидільної системи |
Частота невідома |
Гематурія* |
|
Загальні розлади та реакції у місці введення препарату |
Нечасто |
Флебіт у місці введення, біль у місці ін’єкції, пірексія, озноб, псевдопозитивні результати при визначенні вмісту глюкози в сечі неферментативними методами |
|
З боку дихальної системи |
Нечасто |
Ларингоспазм, бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі та хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів |
|
Рідко |
Алергічний риніт, диспное |
Частота побічних реакцій відповідно до класифікації Ради міжнародних науково-медичних організацій CIOMS III: дуже часто: ≥ 1/10 (≥ 10 % ), часто: ≥ 1/100 – < 1/10 (≥ 1 % – < 10 %), нечасто: ≥ 1/1000 – < 1/100 (≥ 0,1 % – < 1 %), частота невідома: неможливо оцінити частоту за наявною інформацією.
* Побічні реакції, про які повідомляли у постмаркетинговий період.
† У розрахунки частоти побічних реакцій щодо відхилень лабораторних показників від норми були включені всі доступні лабораторні значення, включаючи показники пацієнтів із порушеннями на початковому рівні. Такий консервативний підхід був взятий за основу через те, що початкова інформація не дає змогу диференціювати підгрупи пацієнтів із порушеннями на початковому рівні, які мали значущі зміни у лабораторних показниках, що були пов’язані з лікуванням, та пацієнтів, які не мали таких змін.
Порушення за такими показниками як рівень лейкоцитів, нейтрофілів, тромбоцитів, гемоглобіну та гематокриту, спостерігалися тільки у процесі досліджень. Підвищення та зниження рівнів не диференціювали.
§ Надходили повідомлення про летальні наслідки.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції.
Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua
Термін придатності.
2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Несумісність.
Розчини препарату та аміноглікозидів не слід змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо передбачається проведення комбінованого лікування препаратом та аміноглікозидом, то це можна зробити шляхом чергування внутрішньовенних інфузій за умови використання окремої вторинної системи для внутрішньовенного введення та промивання первинної системи для внутрішньовенного введення відповідним розчином між інфузіями. Рекомендується вводити Фоцераз–1000 перед аміноглікозидами.
Упаковка.
По 1 флакону в картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Cенс Лабораторіc Пвт. Лтд.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
VI/51B, п/с № 2, Кожуванал, Пала, Коттаям – 686 573, Керала, Індія.