ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ЦЕТРИЛУК
(CETRILUK)
діюча речовина: montelukast, levocetirizine;
1 таблетка містить монтелукасту натрію у перерахуванні на монтелукаст 10 мг, левоцетиризину дигідрохлориду 5 мг;
допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; натрію кроскармелоза; гіпромелоза; гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена; магнію стеарат; плівкова оболонка Opadry white OY 58900 (склад плівкової оболонки: гіпромелоза, титану діоксид (E 171), поліетиленгліколь).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: двоопуклі, округлої форми, гладкі з обох боків таблетки, вкриті плівковою оболонкою, від білого до майже білого кольору. На розрізі від майже білого до зеленувато-жовтого кольору.
Фармакотерапевтична група.
Засоби, що діють на респіраторну систему. Засоби для лікування обструктивних захворювань дихальних шляхів. Антагоністи лейкотрієнових рецепторів. Монтелукаст в комбінації з іншими лікарськими засобами. Код АТХ R03D C53.
Фармакологічні властивості.
Левоцетиризин
Левоцетиризин – це активний стабільний R-енантіомер цетиризину, що належить до групи конкурентних антагоністів гістаміну. Фармакологічна дія зумовлена блокуванням Н1-гістамінових рецепторів.
У дослідженнях зв’язування було встановлено, що левоцетиризин має високу афінність до H1-рецепторів людини (Ki = 3,2 нмоль/л). Афінність левоцетиризину вдвічі вища за таку цетиризину (Ki = 6,3 нмоль/л). Левоцетиризин дисоціює від H1-рецепторів з періодом напіввиведення 115±38 хв. Після одноразового застосування зв’язування левоцетиризину з рецепторами становило 90 % через 4 години та 57 % через 24 години.
Фармакодинамічні дослідження за участю здорових добровольців показали, що половина дози левоцетиризину має зіставну з цетиризином активність як щодо проявів з боку шкіри, так і з боку носової порожнини.
Монтелукаст
Цистеїнілові лейкотрієни (LTC4, LTD4, LTE4) – це потужні запальні ейкозаноїди, що їх виділяють різноманітні клітини, у тому числі опасисті клітини та еозинофіли. Ці важливі медіатори астматичної реакції зв’язуються з рецепторами цистеїнілових лейкотрієнів (CysLT). CysLT рецептор 1-го типу (CysLT1) знаходиться в дихальних шляхах людини (у тому числі на гладком’язових клітинах дихальних шляхів і макрофагах дихальних шляхів) та на інших прозапальних клітинах (включаючи еозинофіли та деякі стовбурові клітини кісткового мозку мієлоїдного ряду). CysLT корелює з патофізіологією бронхіальної астми та алергічного риніту. При бронхіальній астмі ефекти, опосередковані лейкотрієнами, включають звуження бронхів, виділення мокротиння, проникність судин та приплив еозинофілів. При алергічному риніті білок CysLT виділяється зі слизової оболонки носа після контакту з алергеном під час реакцій як ранньої, так і пізньої фази, і це пов’язано з розвитком симптомів алергічного риніту. Згідно з дослідженнями, інтраназальне введення CysLT призводило до підвищення резистентності дихальних шляхів носової порожнини та посилення симптомів закладеності носа.
Монтелукаст при пероральному застосуванні є активною сполукою, яка з високою вибірковістю і спорідненістю зв’язується з CysLT1-рецепторами.
Згідно з клінічними дослідженнями, монтелукаст пригнічує бронхоспазм після інгаляції LTD4 у дозі 5 мг. Бронходилатація спостерігалася упродовж 2 годин після перорального застосування, і цей ефект був адитивним до бронходилатації, спричиненої β-агоністами. Лікування монтелукастом пригнічувало як ранню, так і пізню фази бронхоконстрикції, спричиненої антигенною стимуляцією. Монтелукаст порівняно з плацебо зменшував число еозинофілів периферичної крові у дорослих пацієнтів та дітей. У ході окремого дослідження прийом монтелукасту значно зменшував число еозинофілів у дихальних шляхах (за вимірами мокротиння) і периферичної крові та покращував клінічний контроль бронхіальної астми.
Левоцетиризин
Фармакокінетика левоцетиризину має лінійний характер, не залежить від дози та часу і має низьку варіабельність у різних пацієнтів. Фармакокінетичний профіль при введенні єдиного енантіомера такий самий, як і при застосуванні цетиризину. В процесі абсорбції або виведення не спостерігається хіральної інверсії.
Абсорбція. Левоцетиризин швидко та інтенсивно всмоктується після прийому всередину. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 0,9 год після прийому. Рівноважний стан досягається через 2 дні. Максимальна концентрація зазвичай становить 270 нг/мл та 308 нг/мл відповідно після одно- та багаторазового застосування лікарського засобу в дозі 5 мг 1 раз/добу. Ступінь всмоктування не залежить від дози. Ступінь всмоктування не змінюється з прийомом їжі, але максимальна концентрація (Сmax) препарату зменшується та досягається пізніше.
Розподіл. Відсутні дані щодо розподілу лікарського засобу у тканинах людини, а також дані про проходження левоцетиризину через гематоенцефалічний бар’єр. У дослідженнях на тваринах найбільша концентрація зафіксована у печінці та нирках, а найнижча – у тканинах центральної нервової системи. Розподіл левоцетиризину обмежений, тому що об’єм розподілу становить 0,4 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові людини – 90 %.
Метаболізм. В організмі людини рівень метаболізму становить менше 14 % від дози, у зв’язку з чим очікується, що відмінності внаслідок генетичного поліморфізму або супутнього застосування інгібіторів печінкових ферментів будуть незначними. Процес метаболізму включає ароматичну оксидацію, N- та О-деалкілування і сполучення з таурином. Деалкілування насамперед відбувається з участю цитохрому CYP 3А4, тоді як у процесі ароматичної оксидації беруть участь численні та/або невизначені ізоформи CYP. Левоцетиризин не впливає на активність цитохромних ізоферментів 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4 у концентраціях, що значно перевищують максимальні після прийому дози 5 мг перорально. З огляду на низький ступінь метаболізму та відсутність здатності до пригнічення метаболізму, взаємодія левоцетиризину з іншими речовинами (і навпаки) малоймовірна.
Виведення. Екскреція препарату відбувається двома шляхами: за рахунок клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції. Період напіввиведення препарату з плазми крові у дорослих (Т1/2) становить 7,9+1,9 год. Період напіввиведення препарату коротший у дітей молодшого віку. Середній очевидний загальний кліренс у дорослих – 0,63 мл/хв/кг. В основному виведення левоцетиризину та його метаболітів з організму відбувається із сечею (виводиться у середньому 85,4 % застосованої дози препарату). З фекаліями виводиться лише 12,9 % застосованої дози препарату.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Уявний загальний кліренс левоцетиризину корелює з кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок рекомендується корегувати інтервали між прийомами левоцетиризину з урахуванням кліренсу креатиніну. При анурії у пацієнтів з термінальною стадією захворювання нирок загальний кліренс зменшується приблизно на 80 % порівняно з загальним кліренсом у осіб без таких порушень Кількість левоцетиризину, що виводиться під час стандартної 4-годинної процедури гемодіалізу, становила < 10 %.
Монтелукаст
Абсорбція. Монтелукаст швидко всмоктується після прийому всередину. У дорослих після прийому натще таблеток, вкритих плівковою оболонкою, по 10 мг середня максимальна концентрація монтелукасту в плазмі крові (Cmax) досягається через 3 години (Tmax). Середня біодоступність при пероральному застосуванні становить 64 %. Прийом їжі не впливає на біодоступність при прийомі всередину та на Cmax. Безпечність та ефективність були підтверджені у клінічних дослідженнях, у яких таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг застосовували незалежно від прийому їжі.
Для жувальних таблеток (5 мг) показник Cmax у дорослих досягався через 2 години після прийому натще. Середня біодоступність при пероральному застосуванні становила 73 % та знижувалася до 63 % при стандартному прийомі їжі.
Розподіл. Понад 99 % монтелукасту зв’язується з білками плазми крові. Об’єм розподілу монтелукасту в стаціонарній фазі в середньому становить від 8 до 11 літрів. У ході досліджень на щурах із застосуванням радіоактивно міченого монтелукасту проходження через гематоенцефалічний бар’єр було мінімальним. Крім того, у всіх інших тканинах концентрації позначеного радіоізотопом препарату через 24 години після прийому дози також виявилися мінімальними.
Метаболізм. Монтелукаст активно метаболізується. Під час досліджень із застосуванням терапевтичних доз концентрації метаболітів монтелукасту у стаціонарному стані плазми крові в дорослих і пацієнтів дитячого віку не визначаються.
Цитохром Р450 2С8 є основним ферментом у метаболізмі монтелукасту. Крім того, цитохроми CYP 3A4 і 2С9 відіграють незначну роль у метаболізмі монтелукасту, хоча ітраконазол (інгібітор CYP 3А4) не змінював фармакокінетичні показники монтелукасту у здорових добровольців, які отримували 10 мг монтелукасту на добу. Згідно з результатами досліджень in vitro з використанням мікросом печінки людини, терапевтичні плазмові концентрації монтелукасту не пригнічують цитохроми Р450: 3А4; 2С9; 1А2; 2А6; 2С19 і 2D6. Участь метаболітів у терапевтичній дії монтелукасту є мінімальною.
Виведення. Кліренс монтелукасту із плазми крові у здорових дорослих добровольців у середньому становить 45 мл/хв. Після перорального прийому монтелукасту, міченого ізотопом, 86 % виводиться з калом протягом 5 днів і менше 0,2 % – із сечею. У сукупності з біодоступністю монтелукасту при пероральному застосуванні цей факт вказує, що монтелукаст і його метаболіти майже повністю виводяться з жовчу.
Фармакокінетика в різних груп пацієнтів.
Для пацієнтів із порушенням функції печінки легкого і середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Дослідження за участю пацієнтів з порушенням функції нирок не проводилися. Оскільки монтелукаст і його метаболіти виводяться з жовчу, корекція дози для пацієнтів з порушенням функції нирок не вважається необхідною. Даних про характер фармакокінетики монтелукасту у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (понад 9 балів за шкалою Чайлда – П’ю) немає.
При прийомі високих доз монтелукасту (що в 20 та 60 разів перевищували дозу, рекомендовану для дорослих) спостерігалося зниження концентрації теофіліну в плазмі крові. Цей ефект не спостерігався при прийомі рекомендованої дози 10 мг 1 раз на добу.
Для симптоматичного лікування сезонного (інтермітуючого) та цілорічного (персистуючого) алергічного риніту.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до монтелукасту, левоцетиризину, цетиризину, гідроксизину, до будь-яких інших похідних піперазину або до будь-якої іншої допоміжної речовини лікарського засобу.
Тяжка форма хронічної ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 10 мл/хв).
Рідкісні спадкові захворювання непереносимості галактози, дефіцит ферменту лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція.
Дитячий вік до 15 років.
Вагітність та період годування груддю.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Дослідження взаємодії для комбінації фіксованих доз монтелукасту та левоцетиризину не проводились. Інформація про взаємодію з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії представлена нижче для кожної діючої речовини окремо.
Левоцетиризин
Дослідження взаємодії левоцетиризину не проводили (зокрема досліджень взаємодій з індукторами CYP3A4); дослідження рацемату цетиризину показали відсутність клінічно значущих небажаних взаємодій (з псевдоефедрином, циметидином, кетоконазолом, еритроміцином, антипірином, азитроміцином, гліпізидом та діазепамом). Незначне зниження кліренсу цетиризину (16 %) відмічали в дослідженні багаторазових доз з одночасним прийомом теофіліну (400 мг 1 раз на добу); розподіл теофіліну при супутньому прийомі цетиризину не змінювався.
Ступінь усмоктування левоцетиризину не знижується при прийомі їжі, хоча швидкість усмоктування зменшується.
При одночасному застосуванні ритонавіру (600 мг 2 рази на добу) та цетиризину (10 мг на добу) експозиція цетиризину збільшувалася на 40 %, а експозиція ритонавіру змінювалася незначно (-11 %).
При одночасному прийомі цетиризину або левоцетиризину з алкоголем або іншими депресантами ЦНС могли відмічатися ефекти з боку центральної нервової системи, водночас, як було показано, рацемат цетиризину не посилює дію алкоголю. Лікарський засіб може викликати пригнічення або порушення активності.
Монтелукаст
Монтелукаст може застосовуватись з іншими лікарськими засобами, що зазвичай використовуються для профілактики довготривалого лікування бронхіальної астми. При дослідженні взаємодії між лікарськими засобами рекомендована клінічна доза монтелукасту не мала значного клінічного впливу на фармакокінетику таких лікарських засобів: теофілін, преднізон, преднізолон, пероральні контрацептиви (етинілестрадіол/норетиндрон, 35/1), терфенадин, дигоксин та варфарин.
Площа під кривою «концентрація–час» (AUC) для монтелукасту в плазмі крові знижувалась приблизно на 40 % у пацієнтів, які одночасно отримували фенобарбітал. Оскільки монтелукаст метаболізується за участю CYP 3A4, 2C8 та 2C9, необхідно з обережністю призначати монтелукаст разом з індукторами CYP 3A4, 2C8 та 2C9 (фенітоїн, фенобарбітал, рифампіцин), особливо дітям.
Дослідження in vitro показали, що монтелукаст є потужним інгібітором CYP 2C8. Проте дані клінічного дослідження лікарської взаємодії із застосуванням монтелукасту та росиглітазону (тестового субстрату – представника лікарських засобів, що в основному метаболізуються за участю CYP 2C8) показали, що монтелукаст не інгібує CYP 2C8 in vivo. Тож монтелукаст, найімовірніше, не буде суттєво впливати на метаболізм лікарських засобів, які метаболізуються за участю цього ферменту (таких як паклітаксел, росиглітазон та репаглінід).
Дослідження in vitro показали, що монтелукаст є субстратом для CYP 2C8 та меншою мірою – для 2C9 та 3A4. У клінічному досліджені лікарських взаємодій із застосуванням монтелукасту та гемфіброзилу (інгібітор як CYP 2C8, так і 2C9) гемфіброзил збільшував системну експозицію монтелукасту в 4,4 раза. Хоча при одночасному призначенні монтелукасту з гемфіброзилом або іншими потужними інгібіторами CYP 2C8 не потрібне корегування дози, лікар повинен уважно відстежувати стан пацієнтів щодо можливого посилення небажаних реакцій.
На підставі даних in vitro клінічно значущих лікарських взаємодій з менш потужними інгібіторами CYP 2C8 (наприклад з триметопримом) очікувати не слід. Застосування монтелукасту разом з ітраконазолом, потужним інгібітором CYP 3A4, не призводить до суттєвого збільшення системної експозиції монтелукасту.
Левоцетиризин
З обережністю застосовувати препарат пацієнтам із хронічною нирковою недостатністю (необхідна корекція режиму дозування) та пацієнтам літнього віку з нирковою недостатністю (можливе зниження клубочкової фільтрації).
Призначаючи лікарський засіб пацієнтам із наявністю факторів, що сприяють затримці сечі (наприклад, травми спинного мозку, гіперплазія передміхурової залози), необхідно брати до уваги, що левоцетиризин збільшує ризик затримки сечі. Інтервали між дозами слід підбирати індивідуально, залежно від ступеня порушення функції нирок.
Слід дотримуватися обережності при призначенні лікарського засобу пацієнтам з епілепсією та ризиком виникнення судом, оскільки левоцетиризин може викликати посилення судом.
Антигістамінні лікарські засоби пригнічують відповідь на шкірну алергічну пробу, тому перед її проведенням прийом лікарського засобу необхідно припинити за 3 дні до її проведення (період виведення).
Можлива поява свербежу після припинення застосування левоцетиризину, навіть якщо ці симптоми не були наявні до початку лікування. Ці симптоми можуть зникнути самостійно. У деяких випадках вираженість симптомів може бути значною, що потребує відновлення прийому лікарського засобу. Після відновлення лікування симптоми повинні зникнути.
В ході клінічних досліджень повідомлялося про випадки виникнення у деяких пацієнтів на фоні прийому левоцетиризину сонливості, підвищеної втомлюваності та загальної слабкості.
Слід попереджати пацієнтів, що під час терапії лікарським засобом слід уникати занять, які потребують підвищеної розумової активності та точної координації рухів, зокрема роботи з механізмами або керування транспортними засобами. Під час терапії левоцетиризином необхідно уникати вживання алкоголю та прийому депресантів центральної нервової системи (ЦНС), оскільки при цьому може спостерігатися додаткове зниження активності та посилення пригнічення діяльності ЦНС.
Монтелукаст
Пацієнтів необхідно попередити, що лікарські засоби монтелукасту для перорального застосування не повинні застосовуватися для усунення бронхоспазму при гострих нападах бронхіальної астми, в тому числі при астматичному статусі. В таких випадках пацієнтам необхідно завжди мати при собі відповідний лікарський засіб екстреної допомоги. Якщо виник астматичний напад, необхідно застосовувати інгаляції β-агоніста короткої дії. Пацієнти повинні якнайшвидше проконсультуватися з лікарем, якщо вони потребують більшої кількості β-агоніста короткої дії, ніж зазвичай.
Лікарські засоби, що містять монтелукаст, не слід застосовувати для швидкої заміни інгаляційних або пероральних кортикостероїдів.
Немає даних, які підтверджують, що дозу пероральних кортикостероїдів можна зменшити при одночасному застосуванні монтелукасту. Дози інгаляційних глюкокортикостероїдів при одночасному прийомі монтелукасту можуть бути поступово зменшені під контролем лікаря; при цьому не слід різко заміняти інгаляційні глюкокортикостероїди або пероральні глюкокортикостероїди на монтелукаст. У поодиноких випадках у пацієнтів з бронхіальною астмою, які отримують лікарські засоби, що містять монтелукаст, може спостерігатися системна еозинофілія, інколи разом з клінічними проявами васкуліту, так званий синдром Черджа – Стросса (еозинофільний гранулематоз з поліангіїтом, EGPA), лікування якого проводиться за допомогою системної кортикостероїдної терапії. Такі випадки зазвичай (але не завжди) були пов’язані зі зниженням дози або відміною пероральних кортикостероїдів. Можливий зв’язок між антагоністами лейкотрієнових рецепторів та розвитком синдрому Черджа – Стросса не можна спростувати або підтвердити. Лікарі повинні пам’ятати про можливість виникнення у пацієнтів еозинофілії, васкулітного шкірного висипання, погіршення легеневої симптоматики, ускладнення з боку серця та/або нейропатії. При появі зазначених симптомів необхідно додатково обстежити пацієнта та скорегувати схему лікування.
Лікування монтелукастом не дає змоги пацієнтам з аспіринзалежною астмою застосовувати ацетилсаліцилову кислоту (аспірин) чи інші нестероїдні протизапальні засоби.
Не слід застосовувати лікарські засоби, що місять монтелукаст, пацієнтам з підтвердженою алергією на ацетилсаліцилову кислоту та інші нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), оскільки монтелукаст, покращуючи легеневу функцію у пацієнтів з алергічною бронхіальною астмою, не може повністю запобігти бронхоконстрикції, викликаній НПЗЗ.
Повідомлялося про виникнення психоневрологічних реакцій у пацієнтів, які приймають лікарські засоби, що містять монтелукаст (див. розділ «Побічні реакції»). Оскільки на виникнення цих реакцій можуть впливати інші фактори, невідомо, чи пов’язані ці реакції із застосуванням лікарського засобу, що містять монтелукаст. Лікар повинен проінформувати пацієнтів та/або їхніх опікунів про можливість виникнення нервово-психічних розладів. Пацієнтам та/або особам, що доглядають за такими пацієнтами, слід пояснити, що при появі таких реакцій необхідно звернутися за допомогою до лікаря. При виникненні у пацієнта таких явищ лікар має ретельно зважити ризики та користь продовження терапії монтелукастом.
Лікарський засіб містить лактозу, тому пацієнти з рідкими спадковими хворобами, пов’язаними з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або мальабсорбцією глюкози і галактози, не повинні приймати цей лікарський засіб.
Лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію на таблетку, тобто практично вільний від натрію.
Застосування пацієнтам літнього віку.
Монтелукаст
Жодних відмінностей у профілі безпечності та ефективності при застосуванні цього засобу літнім та більш молодим пацієнтам не спостерігалося, і у клінічній практиці не зареєстровано жодних свідчень, які вказували б на відмінність відповіді на цей засіб у цих двох популяцій, проте наявність у деяких літніх пацієнтів більш високої чутливості до цього засобу не може бути виключена.
Левоцетиризин
Кількість пацієнтів віком від 65 років при проведенні клінічних досліджень із застосуванням левоцетиризину для кожного схваленого показання була недостатньою для того, щоб з’ясувати, чи буде їхня відповідь на терапію відрізнятися від такої у більш молодих пацієнтів. У клінічній практиці не зареєстровано жодних свідчень відмінності відповіді на цей засіб у літніх та більш молодих пацієнтів. В цілому підбирати дозу для літніх пацієнтів слід з обережністю; як правило, починати терапію слід з нижнього значення діапазону рекомендованих доз, враховуючи, що у таких пацієнтів спостерігається більш висока частота випадків зниження функцій печінки, нирок або серця, а також супутніх захворювань і одночасного прийому інших лікарських засобів.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Достовірних та належних чином контрольованих клінічних досліджень застосування лікарського засобу вагітним жінкам не проводилося. Застосування у період вагітності протипоказано. Дослідження на тваринах не свідчать про прямий та непрямий шкідливий вплив на перебіг вагітності, розвиток ембріона/плода, процес пологів та постнатальний розвиток.
На основі опублікованих даних проспективних та ретроспективних когортних досліджень застосування монтелукасту вагітним жінкам, метою яких була оцінка значущих вроджених вад у дітей, не встановлено ризику, пов’язаного із застосуванням лікарського засобу. Зазначені дослідження мають методологічні обмеження, включаючи невеликий розмір вибірки, в деяких випадках ретроспективний збір даних, а також несумісні групи порівняння.
Побічні реакції, пов’язані з левоцетиризином, можуть спостерігатися у немовлят, що перебувають на грудному вигодовуванні. Оскільки левоцетиризин виділяється у грудне молоко, застосування цієї комбінації у період годування груддю не рекомендоване.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Ніяких досліджень щодо впливу фіксованої комбінації доз монтелукасту і левоцетиризину на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами не проводилось. Деякі пацієнти іноді можуть відчувати сонливість, запаморочення, підвищену втому і слабкість при терапії левоцетиризином. Пацієнтам слід утримуватися від керування транспортним засобом та від роботи з іншими потенційно небезпечними механізмами під час лікування лікарським засобом.
Спосіб застосування та дози.
Дорослим та дітям віком від 15 років рекомендована доза – 1 таблетка на добу, незалежно від прийому їжі. Таблетки ковтають цілими, не розжовуючи, запиваючи водою.
Пацієнти літнього віку
Рекомендовано корекцію дози для пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок помірного та тяжкого ступеня.
Пацієнти з порушенням функції нирок
Інтервали між прийомами повинні підбиратися індивідуально, залежно від рівня порушення функції нирок. Для підбору дози див. таблицю 1 нижче. Для використання цієї таблиці з метою підбору дози необхідно виміряти рівень кліренсу креатиніну (КлКр) у мл/хв. КлКр (мл/хв) можна виміряти за рівнем сироваткового креатиніну (мг/дл) за такою формулою:
Таблиця 1
Корекція дози для пацієнтів з порушенням функції нирок
|
Стан функції нирок |
Кліренс креатиніну (мл/хв) |
Доза та частота застосування |
|
У нормі |
≥ 80 |
1 таблетка на добу |
|
Легкий ступінь порушення |
50 – 79 |
1 таблетка на добу |
|
Помірний ступінь порушення |
30 – 49 |
1 таблетка один раз на 2 дні |
|
Тяжкий ступінь порушення |
< 30 |
1 таблетка один раз на 3 дні |
|
Термінальна стадія хвороби нирок – пацієнти на діалізі |
< 10 |
Протипоказане |
Дітям з порушенням функції нирок дозу слід підбирати індивідуально, з урахуванням ниркового кліренсу та маси тіла пацієнта. Специфічні дані щодо дітей з порушенням функції нирок відсутні.
Пацієнти з порушенням функції печінки
Пацієнтам з порушенням функції печінки корекція дози не потрібна.
Діти.
Лікарський засіб протипоказаний дітям віком до 15 років.
Передозування.
Дані про передозування цього комбінованого препарату відсутні. Однак повідомлялося про випадки передозування окремими речовинами.
Левоцетиризин
Симптоми передозування у дорослих можуть включати сонливість. У дітей спочатку можуть виникнути стан збудження та підвищена дратівливість, які змінюються сонливістю.
Специфічний антидот при передозуванні левоцетиризину невідомий. У разі передозування рекомендується симптоматичне або підтримуюче лікування. Можна розглянути необхідність промивання шлунка через короткий час після застосування препарату. Гемодіаліз для виведення левоцетиризину з організму не ефективний.
Монтелукаст
Жодної спеціальної інформації щодо лікування передозувань лікарським засобом, що містить монтелукаст, немає.
У ході досліджень хронічної бронхіальної астми монтелукаст застосовували дорослим пацієнтам у дозах до 200 мг/добу протягом 22 тижнів, а у короткочасних дослідженнях – у дозі до 900 мг/добу протягом приблизно одного тижня, при цьому клінічно значущі побічні реакції не виникали.
При постмаркетинговому застосуванні та під час клінічних досліджень повідомлялося про гостре передозування монтелукасту, зокрема при прийомі лікарського засобу дорослими і дітьми в дозах, що перевищують 1000 мг (приблизно 61 мг/кг для дитини віком 42 місяців). Отримані клінічні і лабораторні дані відповідали профілю безпеки у дорослих пацієнтів і дітей.
У більшості випадків передозування про побічні реакції не повідомлялось.
Найчастіше спостерігалися побічні реакції, що відповідали профілю безпеки лікарського засобу, що містить монтелукаст, та включали: біль у животі, сонливість, спрагу, головний біль, блювання та психомоторну гіперактивність.
Невідомо, чи виводиться монтелукаст за допомогою перитонеального діалізу або гемодіалізу.
Лікування – симптоматичне.
Побічні реакції.
Даних щодо небажаних явищ для комбінації фіксованих доз монтелукасту та левоцетиризину немає. Дані щодо небажаних реакцій для кожної діючої речовини окремо представлено нижче.
Левоцетиризин
Застосування левоцетиризину для пацієнтів віком від 12 років було пов’язане з такими побічними ефектами, як головний біль, сонливість, підвищена втомлюваність, слабкість, ринофарингіт, сухість у роті та фарингіт. Як нечасті побічні ефекти спостерігались астенія та болі у черевній порожнині. Повідомлялось про поодинокі випадки побічних реакцій, зареєстрованих у постмаркетинговий період, а саме:
З боку імунної системи: гіперчутливість, у тому числі анафілаксія.
З боку обміну речовин та харчування: підвищений апетит.
З боку психіки: агресія, порушення сну, збудження, депресія, галюцинації, безсоння, суїцидальні думки, нічні кошмари.
З боку нервової системи: судоми, тромбоз пазух твердої мозкової оболонки, парестезія, запаморочення, втрата свідомості, тремор, дисгевзія.
З боку органів зору: порушення зору, нечіткість зору, прояви запалення.
З боку органів слуху та рівноваги: вертиго.
З боку серцево-судинної системи: посилене серцебиття, стенокардія, тахікардія, тромбоз яремної вени.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка.
З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, запор, сухість у роті, нудота, біль у животі.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, зміни показників функціональних проб печінки.
З боку нирок та сечовидільної системи: дизурія, затримка сечі.
З боку шкіри та підшкірних тканин: ангіоневротичний набряк, стійка медикаментозна еритема, свербіж, висипання, кропив’янка, гіпотрихоз, тріщини, світлочутливість.
З боку скелетно-м’язової системи, сполучної тканини та кісток: міалгія, артралгія.
Загальні розлади: периферичний набряк, збільшення маси тіла.
Інше: перехресна реактивність.
Результати досліджень: збільшення маси тіла, відхилення від норми показників функціональних проб печінки.
Опис окремих побічних реакцій: повідомлялось про свербіж після припинення застосування левоцетиризину.
Прийом препарату слід припинити у разі появи будь-якого з вищеперелічених побічних ефектів і коли причина його розвитку не може бути встановлена однозначно.
Монтелукаст
Монтелукаст оцінювали під час клінічних досліджень у таких формах:
• таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг – приблизно в 4000 пацієнтів з бронхіальною астмою віком від 15 років.
• таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 10 мг – приблизно в 400 пацієнтів з бронхіальною астмою та з сезонним алергічним ринітом.
• таблетки жувальні по 5 мг – приблизно в 1750 пацієнтів з бронхіальною астмою віком від 6 до 14 років.
У таблиці 2 представлено дані щодо побічних реакцій, які у ході клінічних досліджень у пацієнтів, хворих на бронхіальну астму (від ≥ 1/100 до < 1/10), які отримували лікування монтелукастом, спостерігалися з більшою частотою, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо.
Таблиця 2
|
Клас систем органів |
Дорослі пацієнти та діти віком від 15 років (два 12-тижневих дослідження; n = 795) |
Пацієнти віком від 6 до 14 років (одне 8-тежневе дослідження; n = 201) (два 56-тижневих дослідження; n = 615) |
|
З боку |
Головний біль |
Головний біль |
|
нервової системи |
||
|
З боку шлунково-кишкового тракту |
Біль у животі |
- |
Під час клінічних досліджень при пролонгованому лікуванні невеликої кількості дорослих пацієнтів упродовж 2 років і дітей віком від 6 до 14 років упродовж 12 місяців профіль безпеки не змінювався.
Постмаркетинговий період
У нижченаведеній таблиці 3 представлено дані про побічні реакції, отримані у постмаркетинговий період, які згруповано за класами систем органів та за окремими побічними реакціями. Класифікація за частотою розвитку встановлена на підставі відповідних клінічних досліджень.
Таблиця 3
|
Клас систем органів |
Побічної реакції |
Категорія частоти виникнення* |
|
Інфекції та інвазії |
Інфекції верхніх дихальних шляхів$ |
Дуже часто |
|
З боку системи крові та лімфатичної системи |
Підвищена схильність до кровотеч |
Рідко |
|
Тромбоцитопенія |
Дуже рідко |
|
|
З боку імунної системи |
Реакції гіперчутливості, в тому числі анафілаксія |
Нечасто |
|
Еозинофільна інфільтрація печінки |
Дуже рідко |
|
|
З боку психіки |
Порушення сну, включаючи кошмари, безсоння, сомнамбулізм, тривожність, дисфемія, збудження (включаючи агресивну поведінку або ворожість), депресія, психомоторна гіперактивність (включаючи дратівливість, неспокій, тремор§) |
Нечасто |
|
Порушення уваги, погіршення пам’яті, тик |
Рідко |
|
|
Галюцинації, дезорієнтація, суїцидальні думки та поведінка (суїцидальність), обсесивно-компульсивні розлади, дисфемія |
Дуже рідко |
|
|
З боку нервової системи |
Запаморочення, в’ялість, парестезія/гіпоестезія, судоми |
Нечасто |
|
З боку серця |
Пальпітація |
Рідко |
|
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння |
Носова кровотеча, інфекції верхніх дихальних шляхів |
Нечасто |
|
Синдром Черджа – Стросса (див. розділ «Особливості застосування»), легенева еозинофілія |
Дуже рідко |
|
|
З боку шлунково-кишкового тракту |
Діарея**, нудота**, панкреатит**, блювання** |
Часто |
|
Сухість у роті, диспепсія |
Нечасто |
|
|
З боку гепатобіліарної системи |
Підвищення сироваткових рівнів трансаміназ (АЛТ, АСТ) |
Часто |
|
Гепатит (включаючи холестатичний, гепатоцелюлярний та змішаний тип ураження печінки) |
Дуже рідко |
|
|
З боку шкіри та підшкірних тканин |
Висип** |
Часто |
|
Гематома, кропив’янка, свербіж |
Нечасто |
|
|
Ангіоневротичний набряк |
Рідко |
|
|
Вузликова еритема, мультиформна еритема |
Дуже рідко |
|
|
З боку кістково-м’язової системи і сполучної тканини |
Артралгія, міалгія, включаючи м’язові судоми |
Нечасто |
|
З боку нирок та сечовивідних шляхів |
Енурез у дітей |
Нечасто |
|
Загальні розлади та порушення в місці введення |
Гіпертермія, пірексія** |
Часто |
|
Астенія/втома, недомагання, набряк |
Нечасто |
|
|
* - Частота визначена згідно з частотою повідомлень у базі даних клінічних досліджень: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до <1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до <1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000). $ - Про цю побічну реакцію повідомлялося з частотою «дуже часто» у пацієнтів, які застосовували монтелукаст, а також у пацієнтів, які отримували плацебо, під час клінічних досліджень. ** - Про цю побічну реакцію повідомлялось з частотою «часто» у пацієнтів, які застосовували монтелукаст, а також у пацієнтів, які отримували плацебо, під час клінічних досліджень. § - Частота виникнення – рідко. |
||
2 роки.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній коробці.
За рецептом.
Д-р Редді’с Лабораторіс Лімітед.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Виробнича дільниця - VІ c. Кхол, Налагар роад, Бадді, округ Солан, Хімачал Прадеш, 173205, Індія.
Повідомити про побічну реакцію або відсутність ефективності при застосуванні лікарського засобу Ви можете за телефонами (цілодобово):
+380 44 207 51 97 або +380 50 414 39 39; а також за електронною адресою: DrugSafetyUa@drreddys.com