ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
БАКТИСЕПТОЛ-ЗДОРОВ’Я
(BAСTISEPTOLЕ-ZDOROVYE)
Склад:
діючі речовини: sulfamethoxazole, trimethoprim;
5 мл суспензії містять сульфаметоксазолу 200 мг, триметоприму 40 мг;
допоміжні речовини: метилпарабен (Е 218); пропілпарабен (Е 216); повідон; аспартам (Е 951); амонію гліциризат; целюлоза мікрокристалічна; сорбіт (Е 420); натрію хлорид; гліцерин; натрію карбоксиметилцелюлоза очищена; жовтий захід FCF (Е 110); ароматизатор харчовий «Абрикос 696», що містить пропіленгліколь; вода очищена.
Лікарська форма. Суспензія.
Основні фізико-хімічні властивості: суспензія рожевато-оранжевого кольору з фруктовим запахом.
Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Комбінації сульфаніламідів і триметоприму, включаючи похідні. Код АТХ J01E E01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Антибактеріальна дія препарату in vitro поширюється як на грампозитивні, так і на грамнегативні збудники, у т. ч. на нижчезазначені мікроорганізми, хоча чутливість може залежати від географічної зони.
Звичайно чутливі збудники (МІК 90 ≤2 мг/л [триметоприм]; ≤38 мг/л [сульфаметоксазол])
Коки: Moraxella catarrhalis.
Грамнегативні палички: Haemophilus parainfluenzae, Citrobacter freundii, інші Citrobacter spp., Klebsiella oxytoca, інші Klebsiella spp., Enterobacter cloacae, Enterobacter aerogenes, Hafnia alvei, Serratia marcescens, Serratia liquefaciens, інші Serratia spp., Yersinia enterocolitica, інші Yersinia spp., Vibrio cholerae.
Різноманітні грамнегативні палички: Edwardsiella tarda, Alcaligenes faecalis, Burkholderia pseudomallei.
На основі клінічного досвіду такі збудники також вважаються чутливими: Brucella spp., Listeria monocytogenes, Nocardia asteroides, Pneumocystis carinii, Cyclospora cayetanensis.
Частково чутливі збудники (МІК 90 = 4 мг/л [триметоприм]; = 76 мг/л [сульфаметоксазол]).
Коки: Staphylococcus aureus (метицилінчутливі і метицилінрезистентні штами), Staphylococcus spp. (коагулазонегативні), Streptococcus pneumoniae (чутливий до пеніциліну, резистентний до пеніциліну).
Грамнегативні палички: Haemophilus influenzae (β-лактамазопозитивний, β-лактамазонегативний), Haemophilus ducreyi, Escherichia coli, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Providencia rettgeri, інші Providencia spp., Salmonella typhi, Salmonella enteritidis, Stenotrophomonas maltophilia (раніше Xanthomonas maltophilia).
Різноманітні грамнегативні палички: Acinetobacter lwoffi, Acinetobacter anitratus (особливо A. baumanii), Aeromonas hydrophila.
Резистентні збудники (МІК 90 ≥8 мг/л [триметоприм]; ≥152 мг/л [сульфаметоксазол])
Burkholderia (Pseudomonas) cepacia, Pseudomonas aeruginosa, Mycoplasma spp., Mycobacterium tuberculosis, Shigella spp., Treponema pallidum, Neisseria gonorrhoeae, Bacteroides, інші виключно анаеробні збудники.
При застосуванні препарату на емпіричній основі необхідно зважати на місцеву поширеність резистентності серед бактерій, що спричиняють інфекцію, з приводу якої проводиться лікування.
При інфекціях, спричинених помірно чутливими збудниками, слід провести тести на чутливість для виключення резистентності.
Чутливість до препарату можна визначати за допомогою стандартних методів, таких як метод дисків або метод розведення, рекомендованих Інститутом клінічних і лабораторних стандартів (ІКЛС). ІКЛС рекомендує використовувати нижчезазначені критерії чутливості:
|
Рівень чутливості |
Метод дисків*, діаметр зони пригнічення росту (мм) |
Метод розведення, ** МІК (мг/мл) |
|
ТМ + СМЗ |
||
|
Чутливі |
≥16 11–15 ≤10 |
≤2 + ≤38 4 + 76 ≥8 + ≥152 |
* Диск: 1,25 мкг триметоприму і 23,75 мкг сульфаметоксазолу.
** Триметоприм (ТМ) і сульфаметоксазол (СМЗ) у співвідношенні 1 до 19.
Резистентність до препарату під час лікування розвивається лише у рідкісних випадках. Між усіма сульфаніламідами існує перехресна резистентність; перехресна резистентність до хімічно не споріднених антибіотиків у результаті набуття резистентності до препарату не розвивається.
Синергізм, антагонізм. Спостерігається виражений синергізм між сульфаметоксазолом і триметопримом. Цей синергізм у більшості випадків виявляється навіть за наявності резистентності до одного з двох компонентів препарату.
Фармакокінетика. За клінічно значущими фармакокінетичними властивостями триметоприм і сульфаметоксазол є значною мірою подібними.
Всмоктування. Після перорального прийому триметоприму і сульфаметоксазолу ці препарати швидко і майже повністю всмоктуються (біодоступність 80–100 %) у верхніх відділах травної системи. Після одноразового прийому дози 160 мг триметоприму + 800 мг сульфаметоксазолу максимальна концентрація у плазмі крові на рівні 1,5–3 мг/л для триметоприму і 40–80 мг/л для сульфаметоксазолу досягається протягом 1–4 годин. Якщо прийом повторюється кожні 12 годин, то рівноважна концентрація у плазмі крові сульфаметоксазолу і триметоприму у більшості випадків на 50–100 % вища, ніж після одноразового перорального прийому. Рівень у плазмі крові пропорційний дозі. Вплив їжі на кінетику діючих речовин не вивчався. Коли суспензію триметоприму приймають після їди, абсорбція менша, ніж за умови прийому натще, хоча швидкість всмоктування під дією звичайної їжі не зазнає змін.
Розподіл. Об’єм розподілу триметоприму і сульфаметоксазолу становить приблизно 1,6 л/кг і 0,2 л/кг відповідно. При вищезгаданих концентраціях 37 % триметоприму і 62 % сульфаметоксазолу зв’язуються з білками плазми крові. Препарат добре проникає у тканини. Значна кількість триметоприму і незначна кількість сульфаметоксазолу переходить з кровообігу в інтерстиціальну рідину та інші позасудинні рідини організму. Концентрація триметоприму і сульфаметоксазолу може бути підвищеною у запалених тканинах. Триметоприм і сульфаметоксазол були виявлені у плаценті плода, пуповинній крові, амніотичній рідині і тканинах плода (печінці, легенях), що підтверджує проникнення цих речовин через плацентарний бар’єр. Як правило, концентрація триметоприму близька за значенням до концентрації у кровообігу матері, тоді як рівень сульфаметоксазолу у плода нижчий (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Обидві речовини проникають у грудне молоко. Концентрація у грудному молоці близька за значенням (триметоприм) або нижча (сульфаметоксазол) порівняно з концентрацією препарату у плазмі крові матері (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Метаболізм. Близько 20 % дози триметоприму метаболізується. Невідомо, який ізофермент системи цитохрому P450 бере участь в оксидативному метаболізмі триметоприму. Основні метаболіти триметоприму – 1- і 3-оксиди та 3’- і 4’-гідроксипохідні; деякі з метаболітів є активними. 80 % сульфаметоксазолу метаболізується у печінці переважно до його N4‑ацетилпохідної (≈ 40 % прийнятої дози) і меншою мірою шляхом глюкуронізації. Сульфаметоксазол також підлягає оксидативному розщепленню. Перший етап окислення, у результаті якого утворюється похідна гідроксиламіну, каталізується за допомогою CYP2C9; його метаболіти неактивні.
Виведення. За умови нормальної функції нирок періоди напіввиведення обох компонентів є дуже близькими за значенням (у середньому 10 годин для триметоприму і 11 годин для сульфаметоксазолу). Загальний рівень кліренсу становить близько 100 мл/хв для триметоприму і 20 мл/хв для сульфаметоксазолу. Період напіввиведення триметоприму у дітей приблизно дорівнює половині періоду напіввиведення у дорослих, тоді як відповідних суттєвих відмінностей відносно сульфаметоксазолу не спостерігається. Обидві речовини та їхні метаболіти виводяться переважно нирками як шляхом клубочкової фільтрації, так і за рахунок канальцевої секреції. Концентрація триметоприму і сульфаметоксазолу у сечі є приблизно у 100 і 5 разів вищою, ніж відповідна концентрація у плазмі крові. Приблизно ⅔ триметоприму екскретується у незміненому вигляді з сечею. Частина дози сульфаметоксазолу, яка екскретується у незміненому вигляді з сечею, варіює від 10 до 30 % залежно від рН сечі. Загальний плазматичний кліренс триметоприму становить 1,9 мл/хв/кг, сульфаметоксазолу – до 0,32 мл/хв/кг.
Клінічні характеристики.
Показання.
Інфекції, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами, а саме:
· інфекції верхніх і нижніх дихальних шляхів та інфекції вуха: загострення хронічного бронхіту, бронхоектази, пневмонія (у т. ч. пневмонія, спричинена Pneumocystis carinii), синусит, середній отит;
· інфекції сечостатевої системи: гострий і хронічний цистит, пієлонефрит, уретрит, простатит;
· інфекції травної системи, включаючи тифозну і паратифозну гарячку (у т. ч. лікування хронічних носіїв) та холеру (як доповнення до відновлення рідини і електролітів);
· інші бактеріальні інфекції, спричинені чутливими мікроорганізмами: гострий бруцельоз, нокардіоз, актиноміцетома (за винятком спричиненої справжніми грибками), південноамериканський бластомікоз (Paracoccidioides brasiliensis).
При остеомієліті – як препарат останньої лінії (наприклад, коли протипоказаний ванкоміцин), якщо доведено чутливість мультирезистентних збудників до препарату.
Слід дотримуватися офіційних рекомендацій щодо належного застосування антибіотиків, особливо рекомендацій щодо застосування з метою попередження збільшення резистентності до антибіотиків.
Протипоказання.
· Гіперчутливість до діючих речовин, до сульфонамідів або триметоприму, або до будь‑якої з допоміжних речовин.
· Виражене паренхіматозне захворювання печінки.
· Тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 15 мл/хв), якщо немає можливості періодично визначати концентрацію триметоприму і сульфаметоксазолу у плазмі крові.
· Мегалобластна анемія, зумовлена дефіцитом фолатів.
· Імунна тромбоцитопенія, спричинена застосуванням триметоприму та/або сульфонамідів.
· Гематологічні порушення.
· Комбінація з дофетилідом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Фармакокінетичні взаємодії.
Tриметоприм є інгібітором білка-транспортера органічних аніонів 2 (OCT2) і слабким інгібітором CYP2C8. Сульфаметоксазол є слабким інгібітором CYP2C9.
Підвищення рівня дигоксину у крові може розвиватися при одночасному лікуванні препаратом, особливо у пацієнтів літнього віку.
Після застосування у звичайних дозах препарат збільшував період напіввиведення фенітоїну на 39 % та знижував кліренс на 27 %. За пацієнтами, які отримують фенітоїн, слід спостерігати щодо ознак токсичності фенітоїну.
Стан пацієнтів, які отримують похідні сульфонілсечовини (наприклад глібенкламід, гліклазид, гліпізид, хлорпропамід і толбутамід), репаглінід, розиглітазон або піоглітазон, слід регулярно контролювати щодо розвитку гіпоглікемії.
Ефективність трициклічних антидепресантів може знижуватися при одночасному застосуванні препарату.
Сульфаніламіди, в тому числі сульфаметоксазол, можуть витісняти метотрексат з точок зв’язування з білками плазми крові і погіршувати нирковий транспорт метотрексату, підвищуючи таким чином концентрацію вільного метотрексату і посилюючи його дію.
Препарат може впливати на потрібну дозу пероральних антидіабетичних засобів.
Подібно до інших антибіотиків, препарат може знижувати ефективність пероральних контрацептивів. Тому пацієнткам необхідно радити вживати додаткових протизаплідних заходів під час лікування препаратом.
Взаємодії, які спостерігалися.
У пацієнтів літнього віку, які одночасно приймали деякі діуретики, переважно тіазидного ряду, спостерігалася підвищена частота випадків тромбоцитопенії з пурпурою. Тому слід регулярно контролювати рівень тромбоцитів у пацієнтів, які отримують діуретики.
Одночасне застосування з препаратом може збільшувати системну експозицію лікарських засобів, які метаболізуються переважно завдяки CYP2C9, таких як кумарини (варфарин, аценокумарол, фенпрокумон), фенітоїн і похідні сульфонілсечовини (наприклад глібенкламід, гліклазид, гліпізид, хлорпропамід і толбутамід).
У пацієнтів, які отримують кумарини, слід контролювати коагуляцію.
У пацієнтів, які приймали препарат та циклоспорин після трансплантації нирки, спостерігалось оборотне погіршення функції нирок.
Повідомлялося про випадки панцитопенії у пацієнтів, які приймали комбінацію триметоприму та метотрексату (див. розділ «Особливості застосування»). Триметоприму притаманна низька афінність до людської дигідрофолатредуктази, однак триметоприм здатний посилювати побічну дію метотрексату, зокрема за наявності інших факторів ризику, таких як літній вік, гіпоальбумінемія, порушення функції нирок та зменшення резерву кісткового мозку, і у пацієнтів, які отримують високі дози метотрексату. Пацієнтів групи ризику слід лікувати фолієвою кислотою або фолінатом кальцію з метою протидії впливу метотрексату на кровотворення (невідкладне лікування).
Окремі повідомлення свідчать, що у пацієнтів, які приймають піриметаміновмісні препарати з метою профілактики малярії у дозах, що перевищують 25 мг піриметаміну на тиждень, при одночасному прийомі препарату може розвиватися мегалобластна анемія.
Зидовудин і меншою мірою даний препарат індукують гематологічні порушення. У зв’язку з цим потенційно можливий додатковий фармакодинамічний ефект. Тому рекомендується моніторинг щодо гематологічної токсичності та корекція дози (за необхідності) у разі одночасного застосування даного препарату і зидовудину.
Одночасне застосування азатіоприну або меркаптопурину може збільшувати ризик гематологічних побічних реакцій, зокрема у пацієнтів, які отримують препарат протягом тривалого періоду, та у пацієнтів з підвищеним ризиком виникнення дефіциту фолієвої кислоти. Пацієнтам, які отримують азатіоприн або меркаптопурин, слід розглянути питання про призначення альтернативи препарату. Якщо препарат застосовують у комбінації з азатіоприном або меркаптопурином, пацієнтів слід спостерігати щодо гематологічної токсичності.
У зв’язку з калійзберігаючим ефектом препарату слід виявляти обережність при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, які підвищують рівень калію у сироватці крові, такими як інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту і блокатори ангіотензинових рецепторів. Рекомендується частий контроль рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючими порушеннями рівня калію, нирковою недостатністю або у пацієнтів, які отримують препарат у високих дозах.
Одночасне застосування з даним препаратом може збільшувати системну експозицію лікарських засобів, які транспортуються за допомогою OCT2, тобто дофетиліду, амантадину і мемантину.
Препарат не можна застосовувати у комбінації з дофетилідом (див. розділ «Протипоказання»).
Існує підтвердження того, що триметоприм пригнічує ниркову екскрецію дофетиліду. При одночасному застосуванні триметоприму у дозі 160 мг у комбінації з сульфаметоксазолом у дозі 800 мг 2 рази на добу та дофетиліду у дозі 500 мкг 2 рази на добу протягом 4 днів спостерігалося збільшення площі під (кривою «концентрація – час» AUC) дофетиліду на 103 % і максимальної концентрації у плазмі крові (Cmax) на 93 %.
Дофетилід може спричиняти подовження інтервалу QT з серйозними шлуночковими аритміями, у тому числі двонаправлену шлуночкову тахікардію (піруетного типу, torsades de pointes), що прямо залежать від концентрації дофетиліду в плазмі крові.
У пацієнтів, які отримують амантадин або мемантин, може підвищуватися ризик неврологічних побічних реакцій, таких як делірій і міоклонус. Повідомлялося про токсичний делірій після одночасного застосування препарату і амантадину.
Одночасне застосування з препаратом може збільшити системну експозицію лікарських засобів, які метаболізуються в основному за допомогою CYP2C8, зокрема паклітакселу, aміодарону, дапсону, репаглініду, розиглітазону і піоглітазону.
Паклітаксел і аміодарон мають вузький терапевтичний індекс. Пацієнтам, які отримують паклітаксел або аміодарон, слід розглянути питання про призначення альтернативного антибіотика.
І дапсон, і даний препарат можуть спричинити метгемоглобінурію. За пацієнтами, які отримують дапсон у комбінації з даним препаратом слід спостерігати щодо метгемоглобінурії. У разі можливості слід розглянути питання про призначення альтернативних методів лікування.
Фармакодинамічні взаємодії і взаємодії з невстановленим механізмом.
Слід уникати одночасного застосування з клозапіном, який може спричиняти агранулоцитоз.
Особливості застосування.
Препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам з алергією в анамнезі або бронхіальною астмою.
Респіраторна токсичність.
Під час лікування сульфаметоксазолом у комбінації з триметопримом повідомлялося про дуже рідкісні, важкі випадки респіраторної токсичності, що іноді переростала у гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС). Виникнення легеневих проявів, таких як кашель, лихоманка та задишка з рентгенологічними ознаками легеневих інфільтратів, і погіршення легеневої функції можуть бути попередніми ознаками ГРДС. За таких обставин застосування лікарського засобу слід припинити та призначити відповідне лікування.
Залежно від дози і тривалості лікування можливе підвищення ризику тяжких побічних реакцій у пацієнтів літнього віку, пацієнтів з ускладненими станами, такими як порушення функції печінки і/або нирок, а також у пацієнтів, які одночасно приймають інші лікарські засоби. Зрідка повідомлялося про летальні випадки у зв’язку з побічними реакціями, а саме зі стійкими патологічними змінами клітинного складу крові (дискразією), синдромом Стівенса–Джонсона, токсичним епідермальним некролізом (синдромом Лайєлла), медикаментозним висипанням з еозинофілією і системними симптомами (DRESS) та блискавичним некрозом печінки.
Окрім виняткових випадків, препарат не слід призначати пацієнтам із серйозними стійкими патологічними змінами клітинного складу крові. Час від часу препарат застосовували пацієнтам, які отримували цитотоксичні засоби для лікування лейкемії, при цьому не спостерігалось ознак жодних побічних ефектів з боку кісткового мозку чи периферичної крові.
Зважаючи на ймовірність гемолізу, препарат не слід призначати пацієнтам із дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази або деякими гемоглобінопатіями (Hb-Цюріх, Hb-Кельн), за винятком випадків крайньої необхідності і тільки у мінімальних дозах.
Гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз (ГЛГ).
Дуже рідко повідомлялося про випадки виникнення гемофагоцитарного лімфогістіоцитозу у пацієнтів, які отримували сульфаметоксазол у комбінації з триметопримом. Гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз (ГЛГ) – це синдром патологічної імунної активації, що загрожує життю і характеризується клінічними ознаками та симптомами надмірного системного запалення (наприклад, лихоманка, гепатоспленомегалія, гіпертригліцеридемія, гіпофібриногенемія, високий рівень ферритину в сироватці крові, цитопенія та гемофагоцитоз). Пацієнтів, у яких розвиваються ранні прояви патологічної імунної активації, слід негайно обстежити. Якщо діагноз ГЛГ встановлений, застосування лікарського засобу слід припинити.
Лікування слід негайно припинити при появі шкірних висипів або будь-яких інших серйозних побічних реакцій.
Щоб звести до мінімуму ризик побічних реакцій, тривалість лікування препаратом повинна бути якомога меншою, зокрема у пацієнтів літнього віку. При порушенні функції нирок дозування потрібно коригувати відповідно до інструкцій з дозування, викладених у розділі «Спосіб застосування та дози».
Тяжка стійка діарея під час або після лікування може вказувати на псевдомембранозний коліт, що вимагає невідкладного лікування. У таких випадках необхідно припинити прийом препарату і розпочати відповідні діагностичні та лікувальні заходи (наприклад призначити ванкоміцин по 250 мг 4 рази на добу перорально). Антиперистальтичні препарати у таких випадках протипоказані.
Якщо препарат приймають протягом тривалого періоду часу, необхідно регулярно моніторувати загальний аналіз крові. При значному зменшенні кількості формених елементів крові нижче нормального рівня прийом препарату необхідно припинити.
Під час тривалого лікування необхідно здійснювати моніторинг функції нирок і сечовидільної системи, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок.
Щоб запобігти розвитку кристалурії на тлі лікування, слід забезпечити достатнє вживання рідини і діурез.
Оскільки препарат, подібно до інших антибіотиків, може зменшувати ефект пероральних контрацептивів, пацієнткам необхідно радити вживати додаткових протизаплідних заходів під час лікування.
Тривале лікування препаратом може призводити до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів і грибів. У разі суперінфекції необхідно негайно розпочати відповідне лікування.
При лікуванні пацієнтів із порфірією або порушенням функції щитовидної залози необхідна обережність.
У пацієнтів літнього віку або пацієнтів із порушенням функції нирок можливі зміни з боку крові, що вказують на дефіцит фолієвої кислоти. Вони зникають після призначення фолієвої кислоти.
Необхідна обережність при лікуванні пацієнтів із додатковими факторами ризику розвитку дефіциту фолієвої кислоти, якими є, наприклад, лікування фенітоїном або іншими антагоністами фолієвої кислоти і недостатнє харчування.
Повідомлялося про випадки панцитопенії у пацієнтів, які приймали комбінацію триметоприму і метотрексату (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Встановлено, що триметоприм впливає на метаболізм фенілаланіну. Однак це не стосується пацієнтів з фенілкетонурією, які дотримуються відповідної дієти.
Особи з повільним ацетилюванням можуть мати підвищений ризик реакцій ідіосинкразії на сульфаніламіди.
Лікарський засіб містить метилпарабен (E 218) та пропілпарабен (Е 216), які можуть спричинити алергічні реакції (можливо уповільнені).
Аспартам, що входить до складу препарату, є похідним фенілаланіну, що являє небезпеку для хворих на фенілкетонурію.
Лікарський засіб містить сорбіт, тому, якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.
Цей лікарський засіб містить 1,043 ммоль (або 23,99 мг) в одній мірній ложці (5 мл суспензії) натрію. Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.
Барвник жовтий захід FCF (Е 110), який входить до складу лікарського засобу, може спричиняти алергічні реакції.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Оскільки триметоприм і сульфаметоксазол проникають через плацентарний бар’єр і, таким чином, можуть вплинути на обмін фолієвої кислоти, а також спричинити ядерну жовтяницю, у період вагітності препарат призначати не слід. Дуже високі дози препарату спричинювали вади розвитку у тварин, типові для антагоністів фолієвої кислоти.
Є дані, що препарат не зумовлює значного ризику тератогенного ефекту у людей.
Годування груддю. Оскільки триметоприм і сульфаметоксазол проникають у грудне молоко, годування груддю під час прийому препарату не рекомендується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Препарат зазвичай не чинить безпосереднього впливу на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Однак існує ймовірність виникнення небажаних ефектів з боку нервової системи і психіки, що можуть впливати на цю здатність, у деяких випадках – значною мірою (див. розділ «Побічні реакції»).
Спосіб застосування і дози.
Перед застосуванням збовтувати. Приймати кожні 12 годин. Препарат найкраще застосовувати після їди з достатньою кількістю рідини. При гострих інфекціях призначати на термін не менше 5 днів.
Дози для дітей віком до 12 років:
|
Вік |
Суспензія, кількість мірних ложок кожні 12 годин |
|
Від 2 місяців до 5 місяців |
½ (2,5 мл) |
|
Від 6 місяців до 5 років |
1 (5 мл) |
|
Від 6 до 12 років |
2 (10 мл) |
Режим дозування для дітей, що наведено, приблизно відповідає добовій дозі 6 мг триметоприму і 30 мг сульфаметоксазолу на 1 кг маси тіла. При тяжких інфекціях дітям можна збільшити дози на 50 %.
Дозування в особливих випадках.
Пацієнти з пневмонією, спричиненою Pneumocystis carinii. Рекомендована доза становить до 20 мг триметоприму і до 100 мг сульфаметоксазолу на 1 кг маси тіла на добу перорально, яку приймають рівними дозами кожні 6 годин протягом 14 днів. Загальні рекомендації щодо максимальної дози залежно від маси тіла пацієнта з пневмонією, спричиненою Pneumocystis carinii, визначають за таблицею:
|
Маса тіла, кг |
Кількість мірних ложок суспензії |
|
8 |
1 (5 мл) |
|
16 |
2 (10 мл) |
|
24 |
3 (15 мл) |
|
32 |
4 (20 мл) |
|
40 |
5 (25 мл) |
|
48 |
6 (30 мл) |
|
64 |
8 (40 мл) |
|
80 |
10 (50 мл) |
Профілактика пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii. Дітям рекомендується доза триметоприму 150 мг/м2/добу і сульфаметоксазолу 750 мг/м2/добу, яку застосовують двома рівними дозами кожні 12 годин протягом 3 днів поспіль. Максимальна добова доза не має перевищувати 320 мг триметоприму і 1600 мг сульфаметоксазолу.
В таблиці нижче наведено загальні рекомендації щодо максимальної дози залежно від маси тіла пацієнтів з пневмонією, спричиненою Pneumocystis carinii:
|
Площа поверхні тіла, м2 |
Кількість мірних ложок |
|
0,26 |
½ (2,5 мл) |
|
0,53 |
1 (5 мл) |
|
1,06 |
2 (10 мл) |
Дозування для хворих із порушенням функції нирок.
|
Кліренс креатиніну |
Рекомендований режим дозування |
|
> 30 мл/хв |
Звичайна доза |
|
15–30 мл/хв |
Половина звичайної дози |
|
< 15 мл/хв |
Застосовувати препарат не рекомендується |
Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі. Якщо препарат показаний пацієнтам на гемодіалізі, його слід приймати перший раз у стандартній дозі, потім половину або третину стандартної дози кожні 24–48 годин. Необхідно забезпечити моніторинг концентрації препарату у сироватці крові і відповідну корекцію дози.
Діти. Препарат застосовувати дітям віком від 2 місяців до 12 років.
Препарат не можна призначати недоношеним дітям, а також новонародженим протягом перших 2 місяців життя з огляду на підвищений ризик ядерної жовтяниці (білірубінової енцефалопатії).
Передозування.
Симптоми. При гострому передозуванні можуть виникнути такі симптоми: нудота, блювання, діарея, головний біль, вертиго, запаморочення, інтелектуальні і зорові розлади; у тяжких випадках – кристалурія, гематурія, анурія.
Симптоми хронічного передозування: пригнічення кровотворення, що проявляється тромбоцитопенією, лейкопенією, а також інші патологічні зміни картини крові внаслідок недостатності фолієвої кислоти.
Лікування. Залежно від симптомів слід вжити таких заходів: уникнення подальшого всмоктування, посилення ниркової екскреції шляхом форсованого діурезу (підлужування сечі сприяє виведенню сульфаметоксазолу), гемодіаліз (перитонеальний діаліз неефективний), моніторинг показників крові і рівня електролітів. При виражених патологічних змінах картини крові або жовтяниці призначати специфічне лікування. Для усунення впливу триметоприму на кровотворення можна призначити фолінат кальцію у дозі 3–6 мг внутрішньом’язово протягом 5–7 днів.
Побічні реакції.
Основними побічними реакціями є шкірні реакції і легкі шлунково-кишкові розлади.
Інфекції та інвазії: грибкові інфекції, а саме кандидоз.
З боку крові і лімфатичної системи: переважно нейтропенія; лейкопенія; гранулоцитопенія; тромбоцитопенія; еозинофілія; агранулоцитоз; анемія (мегалобластна, імуногемолітична, апластична); метгемоглобінемія; панцитопенія. Найчастіше виявлені з боку крові зміни були легкими, безсимптомними і оборотними після припинення прийому препарату.
З боку імунної системи: алергічні реакції, а саме: гарячка, зазвичай у зв’язку зі шкірними висипаннями; ангіоневротичний набряк; кропив’янка; анафілактоїдні реакції і сироваткова хвороба; вузликовий періартеріїт; алергічний міокардит, ексфоліативний дерматит, системний червоний вовчак.
Порушення з боку судинної системи: з частотою «невідомо» – циркуляторний шок. Повідомлялося про випадки циркуляторного шоку, часто у поєднанні з лихоманкою та відсутністю ефекту від стандартного лікування гіперчутливості, під час застосування сульфаметоксазолу + триметоприму, переважно в імунокомпрометованих пацієнтів.
З боку обміну речовин: гіпонатріємія; підвищення рівня калію у сироватці крові – у значної частини пацієнтів з пневмонією, спричиненою Pneumocystis carinii, високі дози триметоприму зумовлюють прогресуюче, але оборотне підвищення концентрації калію у сироватці крові. У пацієнтів з порушенням обміну калію або нирковою недостатністю або у тих, хто приймає препарати, що індукують гіперкаліємію, триметоприм дуже часто може спричинити гіперкаліємію, навіть при застосуванні у рекомендованих дозах. У таких пацієнтів необхідно забезпечити ретельний моніторинг рівня калію у сироватці крові.
Гіпоглікемія у пацієнтів, які не хворіють на цукровий діабет, зазвичай розвивається у перші кілька днів лікування. Особливий ризик мають пацієнти з порушенням функції нирок, захворюваннями печінки або недостатнім харчуванням, а також ті, хто приймає високі дози препарату.
Психічні порушення: галюцинації, депресія, апатія, безсоння, підвищена втомлюваність. Делірій і психоз, зокрема у пацієнтів літнього віку; гострий психоз.
З боку нервової системи: нейропатія (у т. ч. периферичний неврит і парестезії), увеїт. Асептичний менінгіт або менінгітоподібні симптоми, атаксія, судоми, головний біль, вертиго, шум у вухах, тремор у спокої за типом хвороби Паркінсона, подеколи у поєднанні з апатією, клонус стоп та хода на широкій опорній базі.
З боку органів дихання: пневмоніт з еозинофільною інфільтрацією.
З боку травної системи: нудота з блюванням або без, анорексія, стоматит, глосит, діарея, псевдомембранозний ентероколіт, панкреатит, у тому числі гострий панкреатит у тяжко хворих пацієнтів.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит (у тому числі тяжкий), фульмінантний гепатит, некроз печінки, синдром зникнення жовчних протоків, підвищення рівня печінкових ферментів/трансаміназ, білірубіну, холестаз, холестатична жовтяниця.
Небажані ефекти у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. ВІЛ-інфіковані пацієнти з частими супутніми захворюваннями та їх лікуванням зазвичай отримують тривалу профілактику або лікування пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii (Pneumocystis jiroveci), із застосуванням високих доз препарату. Окрім невеликої кількості додаткових побічних ефектів, профіль побічних ефектів у цих пацієнтів є подібним до такого у популяції пацієнтів, які не є ВІЛ-інфікованими. Однак деякі побічні ефекти спостерігаються частіше і часто є більш тяжкими, що зумовлює необхідність у перериванні курсу лікування препаратом у деяких пацієнтів. Зокрема, додатково або з вищою частотою спостерігалися такі небажані реакції:
з боку шкіри: висипання (у тому числі макулопапульозні висипання, зазвичай зі свербежем). Ці побічні ефекти у більшості випадків є легкими і швидко зникають після відміни препарату. Як і при прийомі інших лікарських засобів, що містять сульфаніламіди, дуже рідкісними побічними реакціями є мультиформна еритема, синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), медикаментозне висипання з еозинофілією і системними симптомами (DRESS), пурпура, пурпура Шенлейна–Геноха, фоточутливість;
з боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія, рабдоміоліз;
з боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок і ниркова недостатність, олігурія, анурія, інтерстиціальний нефрит, підвищений рівень азоту сечовини крові, підвищений рівень креатиніну сироватки крові, кристалурія. Сульфаніламіди можуть посилювати діурез, зокрема у пацієнтів з набряками, зумовленими захворюваннями серцево‑судинної системи.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі від 2 °С до 8 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 100 мл у флаконі з мірною ложкою у коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров’я».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності. Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.