АРІЛОЗИН

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АРІЛОЗИН

Склад:

діюча речовина: силодозин;              

1 капсула містить 4 мг або 8 мг силодозину;

допоміжні речовини: манітол,  крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, натрію лаурилсульфат,  гліцеролу дибегенат;

оболонка капсули: желатин, титану діоксид (Е 171), друкарська фарба чорна (шелак (освітлений, вимитий), пропіленгліколь, концентрований розчин амонію, заліза(ІІ,ІІІ)-оксид (E172), калію гідроксид), для дозування 4 мг — заліза(ІІІ)-гідроксид-оксид (Е172).

Лікарська форма. Капсули тверді.

Основні фізико-хімічні властивості:

4 мг  — жовта, непрозора, тверда желатинова капсула розміру 3, з написом «4», надрукованим чорним чорнилом на кришці; 

8 мг — біла, непрозора, тверда желатинова капсула розміру 0, з написом «8», надрукованим чорним чорнилом на кришці.

Фармакотерапевтична група. Антагоністи α-адренорецепторів. Силодозин.

Код АТХ G04С А04.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Силодозин є препаратом високої вибіркової дії, антагоністом α_1А-адренорецепторів, що містяться переважно у передміхуровій залозі, на дні сечового міхура, в шийці сечового міхура, в капсулі простати і передміхуровій частині уретри. Блокада α_1А-адренорецепторів забезпечує розслаблення гладкої мускулатури цього відділу, що, у свою чергу, підвищує швидкість відтоку сечі, не впливаючи на скоротливість гладкого м’яза детрузора. Як наслідок, зникають симптоми подразнення та обструкції, зумовлені доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ).

Силодозин характеризується набагато меншою спорідненістю з α_1B-адренорецепторами, що локалізуються  переважно у тканинах серцево-судинної системи.

Дослідження іn vitro показали, що силодозин зв’язується з адренорецепторами α_1А і α_1B у співвідношенні 162:1.

Достовірно відомо, що поліпшення симптоматики за шкалою Американської урологічної асоціації (АУА) забезпечується при прийомі силодозину в дозі 4 мг або 8 мг значно краще, ніж при прийомі плацебо. Клінічні дослідження, що проводилися в Сполучених Штатах та Європі з силодозином у дозі 8 мг 1 раз на добу, продемонстрували значне зменшення симптомів ДГПЗ як накопичення (подразнення), так і випускання (обструкції) порівняно з плацебо, відповідно до Міжнародної шкали оцінювання простатичних симптомів (International Prostate Symptom Score, IPSS), через 12 тижнів лікування. Під час клінічних досліджень, проведених у Європі, силодозин у дозі 8 мг 1 раз на добу виявився не менш ефективним за тамсулозин у дозі 0,4 мг 1 раз на добу. Частота позитивної реакції на лікування, тобто покращення за загальною оцінкою IPSS, була значно вищою у групі, що приймала силодозин та тамсулозин, порівняно з плацебо.

У довготривалій відкритій подовженій фазі цих клінічних досліджень, в яких пацієнти отримували силодозин до 1 року, покращення симптомів під впливом силодозину на 12-му тижні лікування зберігалося більше 1 року.

У IV фазі клінічного дослідження, яке проводилося в Європі, відповідно до Міжнародної шкали оцінювання простатичних симптомів у 77,1 % пацієнтів спостерігався відгук на лікування. Приблизно у половині випадків пацієнти з найбільш надокучливими сиптомами, а саме: ніктурія, підвищення частоти сечовипускання, послаблення потоку, імперативні позиви до сечовипускання, підтікання сечі в кінці акту сечовипускання і неповне випорожнення сечового міхура — повідомили про покращення стану, як зазначено в опитувальнику Міжнародної організації з проблем нетримання сечі (International Continence Society, ICS) для чоловіків.

В усіх клінічних дослідженнях, що проводили за умови прийому силодозину, не спостерігалося істотного зниження артеріального тиску в горизонтальному положенні.

Силодозин у дозі 8 мг та 24 мг на добу порівняно з плацебо не має статистично значущого впливу на інтервали ЕКГ або реполяризацію серця.

Фармакокінетика

Фармакокінетичні характеристики силодозину та його основних метаболітів оцінювалися при прийомі препарату дорослими пацієнтами чоловічої статі, здоровими або хворими на ДГПЗ, після одноразового та/або багаторазового прийому в дозах від 0,1 мг до 48 мг на добу. У зазначеному діапазоні доз фармакокінетичні характеристики силодозину змінюються лінійно.

Експозиція основного метаболіту, силодозину глюкуроніду (KMD-3213G), у плазмі крові в стані рівноваги в 3 рази більше експозиції початкового препарату. Силодозин та його глюкуронід досягають стану рівноваги через 3 дні та 5 днів лікування відповідно.

Абсорбція

Силодозин у разі перорального введення добре засвоюється організмом, значення абсорбції пропорційне до введеної дози. Абсолютна біологічна доступність препарату становить приблизно 32 %.

Дослідження in vitro з клітинами Caco‑2 показало, що силодозин є субстратом Р-глікопротеїну.

У разі прийому препарату з їжею значення С_max знижується приблизно на 30 %, t_max збільшується приблизно на 1 годину, зміна значення AUC не спостерігається. Після перорального прийому 8 мг препарату 1 раз на день одразу після сніданку протягом 7 днів було визначено такі фармакокінетичні показники: С_max — 87 ± 51 нг/мл (св), t_max — 2,5 години (діапазон 1,0–3,0), AUC — 433 ± 286 нг/год/мл.

Розподіл

Об’єм розподілу силодозину становить 0,81 л/кг. Силодозин на 96,6 % зв’язується з білками плазми крові. Він не розподіляється у клітинах крові.

Зв’язування з білками силодозину глюкуроніду становить 91 %.

Біологічне перетворення

Метаболізм силодозину здійснюється за рахунок процесів глюкуронідації (UGT2B7), алкоголь- та альдегіддегідрогенази та окислення, в основному CYP3A4. Головний метаболіт у плазмі крові — кон’югований глюкуронід силодозину (KMD-3213G), активність якого підтверджена іп vitrо, — характеризується більш тривалим періодом напіввиведення (приблизно 24 години), його концентрація у плазмі крові приблизно в 4 рази перевищує значення концентрації самого силодозину. Дані in vitro вказують на те, що силодозин не чинить інгібуючої або потенціюючої дії на ізоферменти системи цитохрому Р450.

Виведення

Після перорального прийому силодозину через 7 днів приблизно 33,5 % виводиться з сечею і 54,9 % — з калом. Загальний кліренс силодозину становить приблизно 0,28 л/год/кг. Силодозин виводиться переважно у вигляді метаболітів, і лише вкрай незначний відсоток препарату в незміненому вигляді виводиться із сечею. Термінальний період напіввиведення незміненого препарату та його глюкуронідів становить приблизно 11 годин та 18 годин відповідно.

Фармакокінетика в пацієнтів особливих груп

Пацієнти літнього віку. Характеристики впливу силодозину і його основних метаболітів не залежать від віку пацієнта. Загальний кліренс силодозину зберігається незміненим і в пацієнтів віком понад 75 років.

Діти. Вплив силодозину не оцінювали у пацієнтів віком до 18 років.

Порушення функції печінки. Фармакокінетичні характеристики силодозину були однакові як у пацієнтів з порушенням функції печінки середнього ступеня тяжкості (7–9 балів за шкалою Чайлда — Пʼю), так і в здорових добровольців. Результати цього дослідження слід тлумачити з обережністю, оскільки у пацієнтів були нормальні біохімічні показники, що вказує на нормальну метаболічну функцію, та вони класифікувалися як пацієнти з порушенням функції печінки середнього ступеня тяжкості з огляду на асцит і печінкову енцефалопатію. Фармакокінетика силодозину у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалась.

Порушення функції нирок. Дослідження одноразової дози показало, що значення С_max і AUC силодозину (незв’язаного) при прийомі пацієнтами з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості підвищуються в 1,6 і 1,7 раза відповідно порівняно з показниками у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок спостерігалося підвищення показників С_max у 2,2 раза і AUC — у 3,7 раза. Значення фармакокінетичних характеристик основних метаболітів — силодозину глюкуроніду і KMD3293 — також підвищилися.

Концентрація силодозину у плазмі крові після 4 тижнів прийому пацієнтами з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості така ж, як і у пацієнтів з нормальною функцією нирок, а у пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості концентрація препарату зростає вдвічі.

Огляд усіх даних з безпеки препарату свідчить про те, що терапія силодозином пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості не асоціюється зі зростанням ризику запаморочень або ортостатичної гіпотензії порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Отже, корекція дози для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня тяжкості не потрібна. У зв’язку з обмеженістю даних про результати прийому препарату пацієнтами з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості початкова рекомендована доза препарату становить 4 мг. Застосування силодозину у терапії пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня не рекомендоване.

Клінічні характеристики

Показання. Для симптоматичного лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ).

Протипоказання. Підвищена чутливість до силодозину або будь-якої з допоміжних речовин у складі лікарського засобу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Силодозин активно метаболізується, особливо з CYP3A4, алкогольдегідрогеназою та UGT2B7. Силодозин також виступає субстратом для Р-глікопротеїну. Речовини, які інгібують або індукують ці ферменти та переносники, можуть вплинути на концентрації у плазмі крові силодозину та його активних метаболітів.

Альфа-блокатори

Належної інформації про безпеку застосування силодозину в одночасній терапії з антагоністами α-адренорецепторів немає. У зв’язку з цим одночасне застосування з іншими антагоністами α-адренорецепторів не рекомендоване (див. розділ «Особливості застосування»).

Інгібітори ізоферментів системи CYP3А4

За результатами дослідження лікарських взаємодій встановлено, що при одночасному застосуванні із сильнодіючими інгібіторами ізоферментів системи CYP3А4 (кетоконазол, 400 мг) максимальна концентрація силодозину у плазмі крові підвищується в 3,7 раза, а вплив силодозину (значення AUC) підвищується у 3,1 раза. Одночасне застосування із сильнодіючими інгібіторами ізоферментів системи CYP3А4 (як, наприклад, кетоконазол, ітраконазол або ритонавір) не рекомендується.

При одночасному застосуванні силодозину з помірними інгібіторами ізоферментів системи CYP3А4, такими як дилтіазем, спостерігалося збільшення значення AUC приблизно на 30 %, але значення С_max і період напіввиведення залишалися без змін. Така зміна не має клінічного значення, отже корекція дози не потрібна.

Інгібітори фосфодіестерази типу 5 (РDЕ-5)

При одночасному застосуванні силденафілу в дозі 100 мг або тадалафілу в дозі 20 мг спостерігалася мінімальна фармакодинамічна взаємодія, яка не спричиняла клінічно значущого істотного зниження систолічного або діастолічного артеріального тиску відповідно до результатів ортостатичної проби (у вертикальному положенні проти горизонтального положення). У пацієнтів віком понад 65 років середнє зниження в різні моменти часу були між 5 та 15 мм рт. ст. (систолічний) та 0 і 10 мм рт. ст. (діастолічний). Під час одночасного застосування препаратів позитивні ортостатичні проби були не набагато частішими; проте випадків симптоматичної ортостатичної гіпотензії чи запаморочення не було. Слід забезпечити моніторинг стану пацієнтів, які приймають силодозин одночасно з інгібіторами PDE‑5, для уникнення можливих небажаних реакцій.

Антигіпертензивні препарати

У програмі клінічного дослідження багато пацієнтів отримували одночасну терапію антигіпертензивними препаратами (здебільшого речовини, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, бета-блокатори, антагоністи кальцію і сечогінні засоби) без підвищення імовірності виникнення ортостатичної гіпотензії. Проте слід бути обережними, починаючи одночасно приймати антигіпертензивні препарати; необхідно забезпечити моніторинг стану пацієнтів для виявлення можливих побічних явищ.

Дигоксин

При одночасному прийомі із силодозином у дозі 8 мг 1 раз на добу концентрація дигоксину, субстрату Р-глікопротеїну, у стані рівноваги змінювалася незначно. Корегування дози не потрібне.

Особливості застосування

Інтраопераційний синдром в’ялої райдужної оболонки

Інтраопераційний синдром в’ялої райдужної оболонки (варіант синдрому млявої реакції зіниці) спостерігався під час проведення хірургічної операції у зв’язку з катарактою у деяких пацієнтів, які приймають α₁-блокатори або приймали їх раніше. Таке ускладнення підвищує ризик процедурних ускладнень під час проведення операції.

Пацієнтам не рекомендується починати лікування силодозином перед плановою операцією у зв’язку з катарактою. Рекомендоване припинення терапії із застосуванням α₁-блокаторів за 1–2 тижні до хірургічної операції з видалення катаракти, але тривалість припинення терапії до хірургічної операції у зв’язку з катарактою та переваги від цього ще не встановлені.

У період підготовки до операції у зв’язку з катарактою хірурги та офтальмологи повинні з’ясувати, чи приймає пацієнт або чи приймав раніше силодозин, для того щоб вжити належних заходів для уникнення інтраопераційного синдрому в’ялої райдужної оболонки під час операції.

Ортостатичні явища

Ортостатичні явища під час лікування силодозином виникають дуже рідко. Проте у деяких пацієнтів можливе зниження артеріального тиску, що в окремих випадках може призвести до втрати свідомості. При перших ознаках ортостатичної гіпотензії (наприклад у разі ортостатичного запаморочення) пацієнта слід посадити або покласти до зникнення симптомів. Пацієнтам, які страждають на ортостатичну гіпотензію, терапія силодозином не рекомендована.

Порушення функції нирок

Застосування силодозину для лікування пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КК [кліренс креатиніну] < 30 мл/хв) не рекомендоване.

Порушення функції печінки

Застосування силодозину для лікування пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки не рекомендоване, оскільки немає необхідної інформації.

Карцинома простати

У зв’язку з тим, що ДГПЗ і карцинома простати супроводжуються однаковими симптомами і обидва ці захворювання можуть протікати одночасно, то перш ніж призначати пацієнтові лікування силодозином у зв’язку із ДГПЗ, треба виключити наявність карциноми простати. Слід провести пальцеве ректальне дослідження. Також у разі необхідності слід визначати простатоспецифічний антиген (ПСА) до початку лікування і регулярно після нього.

Репродуктивна здатність

Лікування силодозином призводить до обмеження сім’явиверження під час оргазму та може тимчасово впливати на репродуктивну здатність чоловіка. Випадки ретроградної еякуляції (оргазм з обмеженим сім’явиверженням або без сім’явиверження) були зафіксовані у пацієнтів, які приймали силодозин. Цей ефект зникає після припинення застосування препарату.

До початку проведення терапії слід повідомити пацієнта про можливість ретроградної еякуляції.

До складу лікарського засобу входить допоміжна речовина гліцеролу дибегенат, яка може спричинити головний біль, подразнення шлунково-кишкового тракту та діарею. Манітол може чинити м'яку проносну дію.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Силодозин призначений тільки для терапії пацієнтів чоловічої статі.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Спеціалізованих досліджень для визначення впливу лікарського засобу на здатність керувати автотранспортом, іншою технікою не проводили. Пацієнтів слід попереджати про можливість виникнення явищ, зумовлених ортостатичною гіпотензією (таких як запаморочення), а також застерігати від керування автомобілем або іншою технікою до того, як вони дізнаються, як саме силодозин впливає на їхній стан.

Спосіб застосування та дози

Застосовувати дорослим. Приймати всередину. Рекомендована доза становить 8 мг 1 раз на добу. Для окремих груп пацієнтів рекомендована 1 капсула силодозину 4 мг 1 раз на добу (див. нижче).

Лікарський засіб слід приймати разом з їжею, бажано в один і той же час дня. Капсулу не потрібно розламувати — її слід ковтати цілою не розжовуючи, запиваючи склянкою води.

Пацієнти літнього віку. Корегування дози для пацієнтів літнього віку не потрібне (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти з порушенням функції нирок. Корегування дози для пацієнтів з легким порушенням функції нирок (КК від ≥ 50 до < 80 мл/хв) не потрібне. У разі порушення функції нирок середнього ступеня тяжкості (КК від ≥ 30 до < 50 мл/хв) терапію розпочинати з дози 4 мг силодозину 1 раз на добу, після чого, враховуючи індивідуальну реакцію організму, через 1 тиждень лікування дозу можна підвищити до 8 мг 1 раз на добу. Застосування препарату в терапії пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КК < 30 мл/хв) не рекомендоване.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Корегування дози для пацієнтів з легким або середнього ступеня тяжкості порушенням функції печінки не потрібне. Оскільки немає клінічного досвіду застосування препарату в терапії пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки, призначення лікарського засобу цій категорії пацієнтів не рекомендоване.

Діти. Не застосовувати у педіатричній практиці.

Передозування

Силодозин оцінювався у дозах до 48 мг/добу, які приймали здорові добровольці чоловічої статі. Дозообмежувальною побічною реакцією була ортостатична гіпотензія.

Якщо прийом препарату відбувся нещодавно, рекомендується викликати у пацієнта блювання або провести йому промивання шлунка. Якщо передозування силодозину супроводжується гіпотонією, необхідно забезпечити пацієнтові підтримку роботи серцево-судинної системи. Проведення діалізу недоцільне, тому що силодозин в організмі майже повністю зв’язується з білками крові (96,6 %).

Побічні реакції

Найчастішими небажаними реакціями, про які повідомлялося під час терапії силодозином у ході плацебоконтрольованих клінічних досліджень та протягом довготривалого застосування, були порушення еякуляції, наприклад ретроградна еякуляція та анеякуляція (зменшення або відсутність еякуляції), з частотою 23 %. Це може тимчасово вплинути на репродуктивну здатність чоловіка. Та вона відновлюється через кілька днів після припинення лікування.

У таблиці нижче вказані побічні реакції, про які повідомлялося під час усіх клінічних досліджень та у період післяреєстраційного застосування препарату, за системами органів відповідно до MedDRA [Медичний словник для регуляторної діяльності] та за частотою: дуже часті (≥ 1/10); часті (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасті (від ≥ 1/1000 до < 1/100); поодинокі (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); рідкісні (< 1/10000); частота не встановлена (не можна розрахувати за наявними даними). У кожній групі реакції зазначені у порядку зменшення серйозності явища.

¹ Дані про побічні реакції отримані зі спонтанних повідомлень за час післяреєстраційного застосування у світі (частота обчислена з урахуванням випадків, про які повідомлялося у I–IV фазі клінічних досліджень та неінтервенційних дослідженнях).

Ортостатична гіпотензія: частота захворювань на ортостатичну гіпотензію у плацебоконтрольованих клінічних дослідженнях становила 1,2 % при лікуванні силодозином та 1,0 % при лікуванні плацебо. Ортостатична гіпотензія може спричинити непритомність (див. розділ «Особливості застосування»).

Інтраопераційний синдром в’ялої райдужної оболонки (варіант синдрому млявої реакції зіниці) спостерігався під час проведення хірургічної операції у зв’язку з катарактою (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам,  також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла.

Упаковка

Для дозування 4 мг: по 10 капсул у блістері; по 3 блістери в картонній коробці.

Для дозування 8 мг: по 10 капсул у блістері; по 3 або по 9 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Ронтіс Гелас Медікал енд Фармасьютікал Продактс С. А.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Промислова зона Ларисса, А/с 3012, Ларисса, 41 500, Греція.