ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
НЕБІКАРД
Склад:
діюча речовина: nebivolol;
1 таблетка містить небівололу гідрохлориду еквівалентно небівололу 5 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, гідроксипропілметилцелюлоза, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору, з хрестоподібною лінією розлому з одного боку та гладенькі з іншого.
Фармакотерапевтична група.
Селективні блокатори β-адренорецепторів. Код АТХ С07А В12.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка
Небіволол являє собою рацемат, який складається з двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D-небіволол) та RSSS-небівололу (L-небіволол). Він поєднує дві фармакологічні властивості:
– завдяки D-енантіомеру небіволол є конкурентним і селективним блокатором β1‑адренорецепторів;
– завдяки L-енантіомеру він має м’які вазодилатуючі властивості внаслідок метаболічної взаємодії з L-аргініном / оксидом азоту (NO).
При одноразовому і повторному застосуванні небівололу знижується частота серцевих скорочень у стані спокою і при навантаженні як в осіб з нормальним артеріальним тиском, так і в осіб з артеріальною гіпертензією. Антигіпертензивний ефект при довготривалому лікуванні зберігається. У терапевтичних дозах α-адренергічний антагонізм не спостерігається. Під час короткочасного та тривалого лікування небівололом у хворих з артеріальною гіпертензією знижується системний судинний опір. Незважаючи на зниження частоти серцевих скорочень, зменшення серцевого викиду у стані спокою та при навантаженні обмежене з причини збільшення ударного об’єму. Клінічне значення цієї гемодинамічної різниці порівняно з іншими блокаторами β-адренорецепторів ще недостатньо вивчене. У хворих з артеріальною гіпертензією небіволол підвищує реакцію судин на ацетилхолін, опосередковану монооксидом азоту; у пацієнтів із дисфункцією ендотелію ця реакція знижена. Застосування небівололу як доповнення до стандартної терапії хронічної серцевої недостатності зі зниженням фракції викиду лівого шлуночка або без такої суттєво подовжувало час до настання летального наслідку або госпіталізації, пов’язаної із серцево-судинною патологією. Дія небівололу не залежить від віку, статі або показника фракції викиду лівого шлуночка. У хворих, які отримували небіволол, встановлено зниження частоти випадків раптового летального наслідку.
В експериментах in vitro та in vivo на тваринах показано, що небівололу не притаманна симпатоміметична активність.
В експериментах іn vitro та in vivo на тваринах показано, що при фармакологічних дозах небіволол не має мембраностабілізувальної активності.
У здорових добровольців небіволол не виявляє суттєвого впливу на здатність переносити максимальні фізичні навантаження або на витривалість.
Доступні доклінічні та клінічні дані щодо хворих на гіпертонію не свідчать про негативний вплив небівололу на еректильну функцію.
Фармакокінетика.
Після перорального прийому відбувається швидке всмоктування обох енантіомерів небівололу. На всмоктування небівололу їжа не впливає, тому його можна приймати незалежно від прийому їжі. Небіволол метаболізується у печінці, зокрема з утворенням активних гідроксиметаболітів. Метаболізація небівололу шляхом гідроксилювання піддається генетичному окислювальному поліморфізму, що залежить від CYP2D6. При досягненні стійкого стану (steady-state) та при однаковій дозі максимальна концентрація у плазмі незміненого небівололу в осіб з повільним метаболізмом приблизно в 23 рази вища, ніж в осіб зі швидким метаболізмом. Якщо врахувати суму незміненого лікарського засобу та його активних метаболітів, то різниця максимальної концентрації в плазмі складає від 1,3 до 1,4 раза. Дозу лікарського засобу слід корегувати залежно від індивідуальних потреб пацієнта: особам з повільним метаболізмом можуть бути потрібні нижчі дози.
У осіб з повільним метаболізмом це значення у 3–5 разів вище. У осіб зі швидким метаболізмом концентрація RSSS-енантіомера дещо вища, ніж концентрація SRRR-енантіомера. У осіб з повільним метаболізмом ця різниця більша.
В осіб зі швидким метаболізмом значення періоду напіввиведення гідроксиметаболітів обох енантіомерів становлять у середньому 24 години, а в осіб з повільним метаболізмом ці значення приблизно у 2 рази більші.
Біодоступність перорально введеного небівололу становить у середньому 12 % в осіб зі швидким метаболізмом та є майже повною в осіб з повільним метаболізмом. Виходячи з різниці швидкості метаболізації, дозування Небікарду потрібно встановлювати залежно від індивідуальних потреб пацієнта: особи з повільною метаболізацією потребують нижчих доз. В осіб зі швидкою метаболізацією значення періоду напіввиведення енантіомерів небівололу з плазми крові становлять у середньому 10 годин, а в осіб з повільною метаболізацією ці значення у 3–5 разів більші. Концентрації у плазмі, які становлять від 1 до 30 мг небівололу, пропорційні до дози. В плазмі обидва енантіомери переважно зв’язані з альбуміном. Зв’язування з білками плазми SRRR-небівололу становить 98,1 %, а RSSS-небівололу – 97,9 %. Вік людини на фармакокінетику небівололу не впливає. Через тиждень після введення 38 % дози виводиться із сечею та 48 % – з калом. Виведення незміненого небівололу із сечею становить менше 0,5 % від дози.
Доклінічні дані з безпеки.
Доклінічні дані, засновані на загальноприйнятих дослідженнях генотоксичності та канцерогенності, не виявили небезпеки для людини.
Клінічні характеристики.
Показання.
Есенціальна артеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність легкого ступеня або помірного ступеня тяжкості як доповнення до стандартних методів лікування хворих віком від 70 років. Лікування симптоматичної, хронічної ішемічної хвороби серця.
Протипоказання.
– Підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів лікарського засобу;
– печінкова недостатність або обмеження функції печінки;
– гостра серцева недостатність, кардіогенний шок або епізоди декомпенсації серцевої недостатності, що вимагають внутрішньовенного введення діючих речовин із позитивним інотропним ефектом;
– синдром слабкості синусового вузла, у тому числі синоаурикулярна блокада, атріовентрикулярна (АВ) блокада ІІ–ІІІ ступеня (без штучного водія ритму);
– бронхоспазм та бронхіальна астма в анамнезі;
– нелікована феохромоцитома;
– метаболічний ацидоз;
– брадикардія (до початку лікування частота серцевих скорочень менше 60 ударів/хв);
– артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше
– тяжкі порушення периферичного кровообігу.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Фармакодинамічні взаємодії
Нижче зазначені загальні відомості щодо взаємодії з антагоністами β-адренорецепторів.
Одночасне застосування не рекомендується:
- з антиаритмічними препаратами І класу (хінідин, гідрохінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон) – може посилитися дія на АВ-провідність та збільшитися негативний інотропний ефект; (див. розділ «Особливості застосування»);
- з антагоністами кальцію типу верапамілу/дилтіазему – негативна дія на АВ-провідність та скоротливість міокарда. Внутрішньовенне введення верапамілу хворим, які приймають β-адреноблокатори, може призвести до значної артеріальної гіпотензії та АВ-блокади (див. розділ «Особливості застосування»);
- з гіпотензивними препаратами центральної дії (клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдофа, рилменідин) – може призвести до посилення серцевої недостатності внаслідок зменшення частоти серцевих скорочень, ударного об’єму та вазодилатації (див. розділ «Особливості застосування»). При раптовій відміні, зокрема перед закінченням застосування β-адреноблокаторів, імовірність зростання артеріального тиску (синдром відміни) підвищується.
При одночасному застосуванні слід бути обережними:
- з антиаритмічними препаратами ІІІ класу (аміодарон) – може посилюватися вплив на АВ-провідність;
- з галогенованими леткими анестетиками – можливе пригнічення рефлекторної тахікардії та підвищення ризику артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування»). Потрібно уникати різкої відміни лікування β-блокаторами. Якщо хворий застосовує Небікард, то про це слід проінформувати анестезіолога;
- з інсуліном та пероральними антидіабетичними засобами – хоча Небікард і не впливає на рівень глюкози в крові, все-таки він може маскувати такі симптоми гіпоглікемії, як тахікардія та посилене серцебиття. Одночасне застосування β-блокаторів із похідними сульфонілсечовини може підвищити ризик розвитку тяжкої гіпоглікемії (див. розділ «Особливості застосування»);
- з баклофеном (антиспастичний засіб), аміфостином (додатковий протипухлинний засіб) – одночасне їх застосування з антигіпертензивними засобами може призвести до значного зниження артеріального тиску, тому дозу антигіпертензивних засобів потрібно відповідно відкоригувати.
При одночасному застосуванні слід враховувати:
- глікозиди групи наперстянки – сповільнюється АВ-провідність, однак клінічні дослідження підтверджень цієї взаємодії не дали. Небіволол не впливає на кінетику дигоксину;
- антагоністи кальцію типу дигідропіридину (амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, нікардипін, німодипін, нітрендипін) – підвищується ризик артеріальної гіпотензії, а у хворих із серцевою недостатністю може погіршитися насосна функція шлуночків;
- антипсихотичні, антидепресанти (трициклічні антидепресанти, барбітурати, похідні фенотіазину) – може підвищуватись антигіпертензивна дія (принцип додавання ефектів);
- нестероїдні протизапальні засоби – не впливають на антигіпертензивну дію Небікарду;
- симпатоміметики – можуть протидіяти антигіпертензивній дії β-адреноблокаторів. Діючі речовини з β-адренергічною дією можуть призвести до безперешкодної α-адренергічної активності симпатоміметиків з наявністю як α-, так і β-адренергічних ефектів (небезпека розвитку артеріальної гіпертензії, тяжкої брадикардії та серцевої блокади).
Взаємодії, зумовлені фармакокінетикою препарату:
– оскільки у процесі метаболізму небівололу бере участь ізофермент CYP2D6, то одночасне застосування препаратів, що пригнічують цей фермент (пароксетин, флуоксетин, тіоридазин, хінідин), підвищує рівень небівололу у плазмі крові і таким чином підвищує ризик виникнення надмірної брадикардії та інших побічних реакцій;
– циметидин підвищує рівень небівололу у плазмі крові, але без зміни клінічної ефективності. Ранітидин не впливає на фармакокінетику небівололу;
– за умови, що Небікард застосовувати під час їди, а антацидний засіб – між прийомами їжі, ці препарати можна призначати одночасно;
– при одночасному застосуванні небівололу та нікардипіну незначно підвищувалися концентрації обох субстанцій у плазмі крові без зміни клінічної ефективності;
– одночасне застосування алкоголю, фуросеміду або гідрохлоротіазиду не впливає на фармакокінетику небівололу;
– небіволол не впливає на фармакодинаміку та фармакокінетику варфарину.
Особливості застосування.
Загальними для β-адреноблокаторів є нижчезазначені попередження і застережні заходи.
Анестезія.
Підтримування блокади β-адренорецепторів зменшує ризик порушень серцевого ритму під час введення у наркоз та інтубації. При підготовці до хірургічного втручання застосування блокаторів β-адренорецепторів слід припинити не менше ніж за 24 години. Обережність потрібна при застосуванні окремих анестетиків, які спричиняють пригнічення міокарда, таких як циклопропан, ефір або трихлоретилен. Появу вагусних реакцій у пацієнта можна попередити за допомогою внутрішньовенного введення атропіну.
Серцево-судинна система.
Як правило, пацієнтам із нелікованою хронічною серцевою недостатністю блокатори β-адренорецепторів не слід призначати, поки їхній стан не стане стабільним. Припиняти терапію блокатором β-адренорецепторів пацієнтам, які мають ішемічну хворобу серця, слід поступово, тобто протягом 1–2 тижнів. У разі необхідності, щоб запобігти загостренню захворювання, рекомендується одночасно розпочинати лікування препаратом-замінником. Блокатори β-адренорецепторів можуть спричиняти брадикардію. Якщо пульс у стані спокою знижується до 50–55 ударів за хвилину і/чи у пацієнта розвиваються симптоми, які вказують на брадикардію, то дозу рекомендується зменшити.
Блокатори β-адренорецепторів слід застосовувати з обережністю при лікуванні:
- пацієнтів з порушеннями периферичного кровообігу (хвороба або синдром Рейно, переміжна кульгавість), оскільки може розвинутися загострення зазначених захворювань;
- пацієнтів з атріовентрикулярною блокадою І ступеня у зв’язку з негативним впливом блокаторів β-адренорецепторів на провідність;
- хворих на стенокардію Принцметала через безперешкодну вазоконстрикцію коронарних артерій, опосередковану через a-адренорецептори: блокатори β-адренорецепторів можуть збільшувати частоту і тривалість нападів стенокардії.
Комбінація небівололу з антагоністами кальцію типу верапамілу та дилтіазему, з антиаритмічними засобами І групи, а також з гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендується взагалі (детально див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Обмін речовин та ендокринна система.
Небікард не впливає на вміст глюкози в крові у хворих на цукровий діабет. Незважаючи на це, необхідно бути обережним при застосуванні його для лікування хворих цієї категорії, оскільки небіволол може маскувати деякі ознаки гіпоглікемії, наприклад тахікардію та посилене серцебиття. b-блокатори можуть додатково підвищити ризик тяжкої гіпоглікемії при одночасному застосуванні з похідними сульфонілсечовини. Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, слід рекомендувати ретельно контролювати рівень глюкози в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Блокатори b‑адренорецепторів можуть маскувати симптоми тахікардії при гіперфункції щитовидної залози. При раптовому припиненні терапії ці симптоми можуть посилитися.
Дихальна система.
Пацієнтам з обструктивними захворюваннями дихальних шляхів блокатори β‑адренорецепторів слід застосовувати з обережністю, бо може посилитись констрикція дихальних шляхів.
На початку лікування хронічної серцевої недостатності небівололом необхідне регулярне спостереження за хворим. Без нагальної потреби не слід різко припиняти лікування.
Інше.
Хворим на псоріаз в анамнезі призначати β-адреноблокатори слід тільки після ретельного виваження.
Блокатори β-адренорецепторів можуть підвищувати чутливість до алергенів і ступінь тяжкості анафілактичних реакцій.
На початку лікування хронічної серцевої недостатності небівололом необхідний моніторинг стану хворого (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Без нагальної потреби не слід різко припиняти лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Лікарський засіб містить лактози моногідрат, тому його не слід приймати хворим зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом в організмі лактази або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Небіволол має фармакологічні ефекти, які негативно впливають на вагітність та/чи на плід/ немовля. Загалом, β-адреноблокатори зменшують кровообіг в плаценті, з чим пов’язують затримку росту, внутрішньоутробну смерть, викидень та передчасні пологи. Побічні ефекти (наприклад гіпоглікемія та брадикардія) можуть виникнути у плода та новонародженого. Якщо лікування β-блокаторами є необхідним, то слід надати перевагу β1-селективним β-адреноблокаторам і проводити спостереження за матково-плацентарним кровообігом та за ростом плода. При підтвердженні негативної дії необхідно розглянути питання про лікування альтернативними препаратами. За немовлям потрібно ретельно спостерігати. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії загалом можна очікувати протягом перших трьох днів.
Період годування груддю.
Дослідження на тваринах показали, що небіволол проникає у грудне молоко. Невідомо, чи ця речовина проникає у грудне молоко людини. Більшість β-блокаторів, а саме ліпофільні сполуки, такі як небіволол та його активні метаболіти, проникають (хоча й різною мірою) у грудне молоко. Під час лікування небівололом годувати груддю не рекомендується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Відповідних досліджень не проводили. Дослідження з фармакодинаміки показали, що Небікард не впливає на психомоторну функцію. Однак, що іноді можливе виникнення запаморочення та відчуття втоми слід враховувати, що іноді можливі запаморочення та відчуття підвищеної втомлюваності.
Спосіб застосування та дози.
Есенціальна артеріальна гіпертензія.
Дорослим пацієнтам приймати 1 таблетку (5 мг небівололу) на добу, по можливості — в один і той самий час. Лікарський засіб можна приймати під час їди. Гіпотензивний ефект стає явним через 1–2 тижні лікування, але іноді оптимальна дія спостерігається лише через 4 тижні.
Комбінація з іншими антигіпертензивними засобами. Небікард можна застосовувати як для монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпотензивними засобами. До цього часу додатковий гіпотензивний ефект спостерігався тільки при його комбінації з 12,5–25 мг гідрохлоротіазиду.
Хворі з нирковою недостатністю. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг на добу. У разі необхідності добову дозу можна збільшити до 5 мг.
Хворі з печінковою недостатністю. Досвід застосування препарату таким пацієнтам обмежений, тому небіволол протипоказаний.
Хворі літнього віку (віком від 65 років). Для цієї групи хворих рекомендована початкова доза становить 2,5 мг на добу, а у разі необхідності її можна збільшити до 5 мг. Через недостатній досвід застосування препарату хворим віком від 75 років його застосування вимагає обережності та ретельного контролю.
Хронічна серцева недостатність.
Лікування хронічної серцевої недостатності (ХСН) слід починати з повільного титрування дози до досягнення індивідуальної оптимальної підтримуючої дози. Таким хворим слід призначати препарат у випадку, якщо спостерігається хронічна серцева недостатність без епізодів її гострої декомпенсації протягом останніх 6 тижнів. Лікар повинен мати досвід лікування серцевої недостатності. Хворі, які застосовують інші серцево-судинні засоби (діуретики, дигоксин, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ), повинні мати вже підібрану дозу цих ліків протягом останніх 2 тижнів, перш ніж розпочнеться їх лікування Небікардом. Початкове титрування дози слід проводити за нижченаведеною схемою, витримуючи при цьому інтервали від 1 до 2 тижнів та орієнтуючись на переносимість дози пацієнтом: 1,25 мг небівололу на добу можна збільшити до 5 мг на добу, а надалі – до 10 мг 1 раз на добу. Максимальна рекомендована доза становить 10 мг на добу. На початку лікування та при кожному підвищенні дози хворий повинен не менше 2 годин перебувати під наглядом досвідченого лікаря, щоб упевнитися у тому, що клінічний стан залишається стабільним (особливо це стосується артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, порушення провідності міокарда, а також посилення симптомів серцевої недостатності). Поява побічних реакцій може свідчити про те, що пацієнта не можна лікувати найвищими рекомендованими дозами. Якщо потрібно, вже досягнуту дозу можна поетапно знову зменшити або знову до неї повернутися. При посиленні симптомів серцевої недостатності або при непереносимості препарату у фазі його титрування дозу небівололу рекомендується спочатку зменшити або, у разі необхідності, негайно відмінити препарат (при появі тяжкої гіпотензії, посиленні симптомів серцевої недостатності з гострим набряком легень, при появі кардіогенного шоку, симптоматичної брадикардії або АВ блокади). Лікування небівололом не слід припиняти раптово, оскільки це може призвести до посилення симптомів серцевої недостатності. Якщо відміна препарату необхідна, то дозу слід поетапно зменшувати до двох разів на тиждень. Як правило, лікування хронічної серцевої недостатності небівололом є тривалим.
Хронічна ішемічна хвороба серця.
Лікування хронічної ішемічної хвороби серця (ХІХС) слід починати із поступового підвищення дози до визначення оптимальної підтримувальної дози для кожного пацієнта. Початкову дозу слід підвищувати кожні 1–2 тижні залежно від переносимості з 1,25 мг до 2,5 мг небівололу один раз на добу, потім до 5 мг один раз на добу, а потім 10 мг один раз на добу. Максимальна рекомендована доза становить 10 мг небівололу один раз на добу. Нижченаведена інформація щодо особливих груп хворих стосується пацієнтів як із ХІХС, так і з ХСН.
Хворі з нирковою недостатністю. Оскільки титрування дози до максимальної переносимої відбувається індивідуально, її корекція при нирковій недостатності легкого та помірного ступеня тяжкості не потрібна. Досвіду застосування препарату хворим на тяжку ниркову недостатність (рівень креатиніну сироватки ≥ 250 мкмоль/л) немає, тому застосування небівололу таким хворим не рекомендується.
Хворі з печінковою недостатністю. Хворим із печінковою недостатністю застосування небівололу протипоказано через обмежений досвід застосування.
Пацієнти літнього віку.
Оскільки титрування дози до максимальної переносимої здійснюється індивідуально, корегування дози не потрібне.
Спосіб застосування.
Пероральне застосування.
Таблетки можна застосовувати разом з їжею.
Діти.
Досліджень щодо застосування небівололу дітям та підліткам не проводили, тому для цієї вікової групи лікарський засіб не рекомендується застосовувати.
Передозування.
Даних про випадки передозування небівололу немає.
При передозуванні β-адреноблокаторів спостерігаються: брадикардія, артеріальна гіпотензія, бронхоспазм, гостра серцева недостатність.
У разі передозування чи розвитку реакцій гіперчутливості слід забезпечити постійне спостереження за пацієнтом та лікування в умовах відділення інтенсивної терапії. Лікування передозування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля та проносних засобів. Штучна вентиляція легень також може бути потрібна. Рекомендується контроль за рівнем глюкози в крові. У разі необхідності проводиться інтенсивна терапія в умовах стаціонару: при брадикардії та підвищеній ваготонії – введення атропіну або метилатропіну, при гіпотензії та шоку – внутрішньовенне введення плазми/плазмозамінників та катехоламінів. Бета-блокуючу дію можна припинити шляхом повільного внутрішньовенного введення ізопреналіну гідрохлориду, починаючи з дози 5 мкг/хв, або добутаміну, починаючи з дози 2,5 мкг/хв, до досягнення очікуваного ефекту. У резистентних випадках ізопреналін можна комбінувати з допаміном. Якщо вищезазначені заходи не допомагають, слід призначати глюкагон із розрахунку 50–100 мкг/кг, у разі потреби ін’єкцію можна повторити протягом години і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію глюкагону із розрахунку 70 мкг/кг/год. В екстремальних випадках слід проводити штучну вентиляцію легень та підключати штучний водій ритму.
Побічні реакції.
Побічні явища при артеріальній гіпертензії та при хронічній серцевій недостатності наведено окремо через відмінності патологічних процесів, які лежать в основі цих захворювань.
Артеріальна гіпертензія.
Побічні реакції, які у більшості випадків були від легкого до помірного ступеня, наведено в таблиці нижче; вони класифіковані відповідно до систем органів та частоти виникнення:
|
Порушення з боку системи органів |
Часто (³ 1/100 до <1/10) |
Нечасто (³ 1/1000 до ≤1/100) |
Дуже рідко (≤ 1/10000 ) |
Частота невідома |
|
З боку імунної системи |
|
|
|
Ангіоневротичний набряк, гіперчутливість |
|
З боку психіки |
|
Нічні жахи, депресія |
|
|
|
З боку нервової системи |
Головний біль, запаморочення, парестезії |
|
Синкопе |
|
|
З боку органів зору |
|
Порушення зору |
|
|
|
З боку серця |
|
Брадикардія, серцева недостатність, уповільнення атріовентрикулярної провідності/АВ-блокада |
|
|
|
З боку судин |
|
Артеріальна гіпотензія, посилення переміжної кульгавості |
|
|
|
З боку дихальних шляхів, грудної клітки та середостіння |
Задишка |
Бронхоспазм |
|
|
|
З боку шлунково-кишкового тракту |
Запор, нудота, діарея |
Диспепсія, метеоризм, блювання |
|
|
|
З боку шкіри та підшкірних тканин |
|
Свербіж, еритематозне висипання |
Посилення псоріазу |
Кропив’янка |
|
З боку статевих органів та молочних залоз |
|
Імпотенція |
|
|
|
Розлади загального характеру та реакції в місці застосування |
Підвищена втомлюваність, набряки |
|
|
|
Крім цього, повідомлялося про такі побічні реакції, спричинені деякими β‑адреноблокаторами: галюцинації, психози, сплутаність свідомості, похолодніння/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, сухість очей та окуло-мукокутанна токсичність за практололовим типом.
Хронічна серцева недостатність.
Відомості про побічні реакції у хворих на серцеву недостатність були отримані під час плацебоконтрольованих клінічних досліджень, у ході яких 1067 хворих отримували небіволол та 1061 хворий – плацебо. У цьому дослідженні про побічні реакції, які, можливо, були пов’язані із застосуванням лікарського засобу, повідомило всього 449 пацієнтів, які приймали небіволол (42,1%) та 334 (31,5%) пацієнти, які приймали плацебо. Найчастішими побічними реакціями, що виникали приблизно у 11 % пацієнтів, які застосовували небіволол, були брадикардія та запаморочення. Частота вказаних реакцій серед пацієнтів, які застосовували плацебо, була приблизно 2 % та 7 % відповідно.
Нижче зазначені побічні реакції, що хоча б потенційно були пов’язані із застосуванням лікарського засобу, і розглядалися як характерні та значущі при лікуванні хронічної серцевої недостатності:
- посилення серцевої недостатності спостерігалося у 5,8 % пацієнтів, які застосовували небіволол, та у 5,2 % пацієнтів, які отримували плацебо;
- ортостатична гіпотензія спостерігалась у 2,1 % пацієнтів, які застосовували небіволол, та у 1 % пацієнтів, які отримували плацебо;
- непереносимість лікарського засобу спостерігалася у 1,6 % хворих, які застосовували небіволол, та у 0,8 % хворих, які отримували плацебо;
- АВ-блокада І ступеня спостерігалася у 1,4 % пацієнтів, які отримували небіволол, та у 0,9 % пацієнтів, які отримували плацебо;
- набряки нижніх кінцівок були у 1,0 % пацієнтів, які отримували небіволол, та у 0,2 % пацієнтів, які отримували плацебо.
Хронічна ішемічна хвороба серця.
Дані про побічні реакції у пацієнтів із ХІХС отримано шляхом спеціального аналізу даних клінічного дослідження, що вивчало хворих із ХСН. Можна обґрунтовано припустити, що результати з безпеки та переносимості небівололу, отримані у пацієнтів з ХСН, також застосовні і для пацієнтів з ХІХС.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про підозрювані побічні реакції у післяреєстраційний період лікарського засобу є важливим. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик при застосуванні лікарського засобу. Працівники охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері; по 2 блістери в картонній упаковці.
По 10 таблеток у блістері; по 5 блістерів, з’єднаних в один, у картонній упаковці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
ТОРРЕНТ ФАРМАСЬЮТІКАЛС ЛТД.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Індрад Плант, Вілл. Індрад, Талука Каді, Діст. Мехсана Гуджарат 382721, Індія.