АБРІЛАДА

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

АБРІЛАДА

(ABRILADA^®)

Склад:

діюча речовина: адалімумаб;

1 попередньо наповнена ручка містить 40 мг адалімумабу у 0,8 мл розчину;

допоміжні речовини: L-гістидин, L-гістидину гідрохлорид моногідрат, сахароза, динатрію едетат, дигідрат, L-метіонін, полісорбат 80, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, від безбарвного до злегка світло-коричневого кольору розчин.

 

Фармакотерапевтична група

Імуносупресанти. Інгібітори фактора некрозу пухлини-альфа (ФНП-α).

Код АТХ L04A B04.

 

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії

Адалімумаб специфічно зв’язується з ФНП та нейтралізує біологічні ефекти ФНП, блокуючи його взаємодію з p55- та p75-рецепторами ФНП на поверхні клітини.

Адалімумаб модулює також біологічні реакції відповіді, що індукуються або регулюються ФНП, включаючи зміни рівнів молекул адгезії, відповідальних за міграцію лейкоцитів (ELAM-1, VCAM-1 та ICAM-1 при IC50 0,1–0,2 нМ).

Фармакодинамічна дія

У пацієнтів з ревматоїдним артритом адалімумаб спричиняв швидке зниження, порівняно з початковими параметрами, показників гострої фази запалення (С-реактивного білка (СРБ), швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) та рівня цитокінів сироватки крові (IL-6)). Також після застосування адалімумабу спостерігалося зниження рівнів матриксних металопротеїназ (MMP-1 та MMP-3) у сироватці крові, які спричиняють ремоделювання тканин, що лежить в основі руйнування хряща. У пацієнтів, які отримували адалімумаб, зазвичай спостерігається зменшення гематологічних ознак хронічного запалення.

Після лікування адалімумабом швидке зниження рівнів СРБ спостерігалося також і у пацієнтів з поліартикулярним ювенільним ідіопатичним артритом (ЮІА), хворобою Крона (ХК), виразковим колітом (ВК) та гнійним гідраденітом (ГГ). Водночас зі значущим зменшенням експресії ФНП-α у пацієнтів з хворобою Крона спостерігалося зменшення кількості клітин, що експресують запальні маркери в товстій кишці. Ендоскопічні дослідження слизової оболонки кишечнику пацієнтів, які отримували адалімумаб, продемонстрували ознаки загоєння.

Фармакокінетика

Абсорбція та розподіл

Після одноразового підшкірного введення 40 мг абсорбція та розподіл адалімумабу були повільними, середня пікова концентрація в сироватці крові досягалася приблизно через 5 днів після введення. Середня абсолютна біодоступність адалімумабу, розрахована в трьох дослідженнях, після застосування одноразової дози 40 мг підшкірно становила 64 %.

Після одноразового внутрішньовенного введення у дозах від 0,25 до 10 мг/кг концентрації були пропорційні дозам. Після застосування дози 0,5 мг/кг (приблизно 40 мг) кліренс був у діапазоні 11–15 мл/год, об’єм розподілу (V_ss) становив від 5 до 6 л, середній термінальний період напіввиведення становив приблизно 2 тижні. Концентрації адалімумабу у синовіальній рідині у пацієнтів з ревматоїдним артритом становили 31–96 % від рівня в сироватці крові.

Після підшкірного застосування адалімумабу в дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні у пацієнтів з ревматоїдним артритом (РА) рівноважні концентрації становили від 5 мкг/мл (без супутнього застосування метотрексату) до 8–9 мкг/мл (з метотрексатом) відповідно. Концентрації адалімумабу в сироватці крові в рівноважному стані зростали майже пропорційно до підшкірно введених доз 20, 40 та 80 мг 1 раз на 2 тижні або щотижня.

Після підшкірного застосування адалімумабу в дозі 24 мг/м² (максимум 40 мг) 1 раз на 2 тижні у пацієнтів з поліартикулярним ювенільним ідіопатичним артритом віком від 4 до 17 років рівноважні концентрації (показники вимірювались з 20-го до 48-й тиждень) становили 5,6 ± 5,6 мкг/мл (102 % CV – коефіцієнт варіації) без супутнього застосування метотрексату та 10,9 ± 5,2 мкг/мл (47,7 % CV) з метотрексатом.

У дітей з поліартикулярним ЮІА віком 2–4 роки та у дітей віком від 4 років, маса тіла яких менше 15 кг, після застосування адалімумабу в дозі 24 мг/м² без супутнього застосування метотрексату середнє значення рівноважних концентрацій становило 6,0 ± 6,1 мг/мл (101 % CV) і 7,9 ± 5,6 мкг/мл (71,2 % CV) з метотрексатом відповідно.

Після підшкірного застосування адалімумабу в дозі 24 мг/м² (максимум 40 мг) 1 раз на 2 тижні у пацієнтів віком від 6 до 17 років з ентезитасоційованим артритом рівноважні концентрації (показники вимірювались на тижні 24) становили 8,8 ± 6,6 мкг/мл без супутнього застосування метотрексату та 11,8 ± 4,3 мкг/мл з метотрексатом відповідно.

Після підшкірного застосування адалімумабу в дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні дорослим пацієнтам з нерентгенологічним аксіальним спондилоартритом середня (± стандартне відхилення) рівноважна концентрація на тижні 68 становила 8,0 ± 4,6 мкг/мл.

У дорослих пацієнтів із псоріазом середня стаціонарна концентрація у рівноважному стані становила 5 мкг/мл при монотерапії адалімумабом у дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні.

Після застосування адалімумабу в дозі 0,8 мг/кг (максимум 40 мг) підшкірно 1 раз на 2 тижні у дітей з хронічним бляшковим псоріазом середня (± стандартне відхилення) рівноважна концентрація адалімумабу становила приблизно 7,4 ± 5,8 мкг/мл (79 % CV).

У дорослих пацієнтів з гнійним гідраденітом концентрація адалімумабу в сироватці крові при його застосуванні у дозі 160 мг на тижні 0 з наступним введенням 80 мг на тижні 2 становила приблизно від 7 до 8 мкг/мл на тижні 2 та тижні 4. Середня рівноважна концентрація з тижня 12 до тижня 36 становила приблизно від 8 до 10 мкг/мл у разі введення адалімумабу в дозі 40 мг кожного тижня. Вплив адалімумабу на дітей з ГГ було визначено за допомогою фармакокінетичного моделювання та симуляції на основі фармакокінетики при інших показаннях у дітей (бляшковий псоріаз, ювенільний ідіопатичний артрит, хвороба Крона та ентезитасоційований артрит). Рекомендований режим дозування для дітей з ГГ – 40 мг 1 раз на 2 тижні. Оскільки вплив адалімумабу може залежати від маси тіла пацієнта, дітям з великою масою тіла та недостатньою відповіддю на лікування можна застосовувати рекомендовану дозу для дорослих – по 40 мг один раз на тиждень. У пацієнтів з хворобою Крона після введення адалімумабу в дозі 80 мг на тижні 0 з наступним введенням 40 мг на тижні 2 його концентрація у сироватці крові становила приблизно 5,5 мкг/мл протягом індукційної терапії. Після введення адалімумабу в дозі 160 мг на тижні 0 з наступним введенням 80 мг на тижні 2 його концентрація у сироватці крові становила приблизно 12 мкг/мл протягом індукційної терапії. Середня рівноважна концентрація у пацієнтів з хворобою Крона становила приблизно 7 мкг/мл при введенні адалімумабу в підтримуючій дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні.

У дітей з хворобою Крона середнього та високого ступеня тяжкості початкова доза адалімумабу в відкритому дослідженні становила 160/80 мг або 80/40 мг на тижнях 0 та 2 залежно від маси тіла. На тижні 4 пацієнти були рандомізовані в співвідношенні 1:1 у групи, які отримували залежно від маси тіла або стандартну дозу (40/20 мг 1 раз на 2 тижні), або низьку дозу (20/10 мг 1 раз на 2 тижні) для підтримуючої терапії. Середня (± стандартне відхилення) рівноважна концентрація становила приблизно 15,7 ± 6,6 мкг/мл на тижні 4 у пацієнтів з масою тіла 40 кг або більше (160/80 мг) та 10,6 ± 6,1 мкг/мл у пацієнтів з масою тіла менше 40 кг (80/40 мг).

У пацієнтів, які продовжували лікування в своїй групі, середні (± стандартне відхилення) концентрації адалімумабу на тижні 52 становили 9,5 ± 5,6 мкг/мл у групі стандартних доз та 3,5 ± 2,2 мкг/мл у групі низьких доз. Середні концентрації зберігалися у пацієнтів, які продовжували отримувати лікування адалімумабом протягом 52 тижнів. Для пацієнтів, яким дозу збільшили з однієї 1 раз на два тижні до однієї щотижня, середні (± стандартне відхилення) концентрації адалімумабу в сироватці крові на тижні 52 становили 15,3 ± 11,4 мкг/мл (40/20 мг, щотижня) та 6,7 ± 3,5 мкг/мл (20/10 мг, щотижня).

У пацієнтів з виразковим колітом після введення адалімумабу в початковій дозі 160 мг на тижні 0 з наступним введенням 80 мг на тижні 2 концентрація у сироватці крові становила приблизно 12 мкг/мл протягом індукційної терапії. Середня рівноважна концентрація у пацієнтів з виразковим колітом становила приблизно 8 мкг/мл під час введення адалімумабу в підтримуючій дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні.

У дітей з виразковим колітом середня рівноважна концентрація адалімумабу у сироватці крові на тижні 52 після підшкірного введення дози залежно від маси тіла 0,6 мг/кг (максимум 40 мг) один раз на два тижні становила 5,01 ± 3,28 мкг/мл. У пацієнтів, яким вводили дозу 0,6 мг/кг (максимум 40 мг) кожного тижня, середня (± стандартне відхилення) рівноважна концентрація адалімумабу в сироватці крові на тижні 52 становила 15,7 ± 5,60 мкг/мл.

У пацієнтів з увеїтом після введення адалімумабу в початковій дозі 80 мг на тижні 0 з наступним введенням 40 мг 1 раз на 2 тижні, починаючи з тижня 1, середня рівноважна концентрація становила приблизно від 8 до 10 мкг/мл.

Вплив адалімумабу на дітей з увеїтом було визначено за допомогою фармакокінетичного моделювання та симуляції на основі фармакокінетики при інших показаннях у дітей (бляшковий псоріаз, ювенільний ідіопатичний артрит, хвороба Крона та ентезитасоційований артрит). Немає клінічних даних щодо введення початкової дози дітям віком до 6 років. Прогнозується, що за відсутності метотрексату початкова доза може призвести до підвищення системного впливу.

Популяційне фармакокінетичне та фармакокінетичне/фармакодинамічне моделювання і симуляція передбачили порівнянний вплив та ефективність адалімумабу в пацієнтів, які отримували 80 мг 1 раз на 2 тижні, та у пацієнтів, які отримували щотижнево дозу 40 мг (включаючи дорослих пацієнтів з РА, ГГ, ВК, ХК або псоріазом, дітей з ГГ та дітей масою тіла 40 кг і більше з ХК та ВК).

Залежність «вплив – відповідь» у дітей

На основі даних клінічних досліджень у пацієнтів з ЮІА (pJIA та ERA) було встановлено залежність «вплив – відповідь» між концентрацією в плазмі крові та відповіддю за критерієм PedACR 50. Очевидна концентрація адалімумабу в плазмі крові, яка забезпечує половину максимальної ймовірності відповіді PedACR 50 (EC₅₀), становила 3 мкг/мл (95 % ДІ 1–6 мкг/мл). Залежність «вплив – відповідь» між концентрацією адалімумабу та його ефективністю у дітей з хронічним бляшковим псоріазом високого ступеня тяжкості була встановлена для відповідей за індексом PASI 75 та PGA («відсутність» або «мінімальний» відповідно). Показники PASI 75 та PGA «відсутність» або «мінімальний» зростали зі збільшенням концентрації адалімумабу, при цьому обидва показники мали подібну явну EC₅₀ приблизно 4,5 мкг/мл (95 % ДІ 0,4–47,6 та 1,9–10,5 відповідно).

Виведення

Популяційний фармакокінетичний аналіз даних більше ніж 1300 пацієнтів з ревматоїдним артритом виявив тенденцію до підвищення явного кліренсу адалімумабу з підвищенням маси тіла пацієнтів. З урахуванням поправок щодо різниці маси тіла було встановлено, що стать та вік пацієнта мають мінімальний вплив на кліренс адалімумабу. Рівні вільного адалімумабу (не зв’язаного з антитілами до адалімумабу (ААА)) в сироватці крові були нижчими у пацієнтів, у яких виявлялись ААА.

Печінкова або ниркова недостатність

Адалімумаб не досліджували у пацієнтів з печінковою або нирковою недостатністю.

 

Клінічні характеристики

Показання

Ревматоїдний артрит

Абрілада у комбінації з метотрексатом показана для:

·         лікування активного ревматоїдного артриту середнього та високого ступеня тяжкості у дорослих пацієнтів, коли адекватна відповідь на терапію протиревматичними препаратами, що модифікують перебіг захворювання, включаючи метотрексат, не була отримана;

·         лікування активного та прогресуючого ревматоїдного артриту високого ступеня тяжкості у дорослих пацієнтів, які раніше не отримували терапію метотрексатом.

Адалімумаб можна застосовувати як монотерапію у разі непереносимості метотрексату або коли продовження терапії метотрексатом є неприйнятним.

Адалімумаб продемонстрував уповільнення темпів прогресування структурного ураження суглобів, що було підтверджено рентгенографічно, та покращення функціонального статусу при одночасному застосуванні з метотрексатом.

Ювенільний ідіопатичний артрит

Поліартикулярний ювенільний ідіопатичний артрит

Препарат Абрілада в комбінації з метотрексатом показаний для лікування активного поліартикулярного ювенільного ідіопатичного артриту у пацієнтів з масою тіла ≥ 30 кг, у яких не було адекватної відповіді на терапію одним або кількома протиревматичними препаратами, що модифікують перебіг захворювання. Препарат Абрілада можна застосовувати як монотерапію у разі непереносимості метотрексату або коли продовження терапії метотрексатом є неприйнятним (див. розділ «Фармакодинаміка» щодо ефективності при монотерапії). Не було проведено досліджень застосування адалімумабу пацієнтам віком до 2 років.

Ентезитасоційований артрит

Препарат Абрілада показаний для лікування активного ентезитасоційованого артриту у пацієнтів з масою тіла ≥ 30 кг, у яких не було адекватної відповіді на традиційну терапію, або при наявності непереносимості чи медичних протипоказань до таких видів терапії (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Аксіальний спондилоартрит

Анкілозуючий спондиліт (АС)

Абрілада показана для лікування дорослих пацієнтів з високим ступенем активності анкілозуючого спондиліту, які не відповіли на традиційну терапію.

Аксіальний спондилоартрит без рентгенологічного підтвердження АС

Абрілада показана для лікування дорослих пацієнтів з високим ступенем активності аксіального спондилоартриту без рентгенологічного підтвердження АС, але з наявними ознаками запалення, на підставі підвищеного рівня СРБ та/або за результатами МРТ, у яких не було адекватної відповіді на терапію нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП) або при наявності непереносимості цих препаратів.

Псоріатичний артрит

Абрілада показана для лікування активного та прогресуючого псоріатичного артриту у дорослих пацієнтів, у яких не було отримано адекватної відповіді на попередню терапію протиревматичними препаратами, що модифікують перебіг захворювання. Абрілада продемонструвала уповільнення темпів прогресування ураження периферичних суглобів, що визначається за допомогою рентгенографії, у пацієнтів із симетричною поліартикулярною формою захворювання (див. розділ «Фармакодинаміка») та покращення функціонального статусу.

Псоріаз

Абрілада показана для лікування дорослих пацієнтів із помірним або тяжким перебігом хронічного бляшкового псоріазу, яким необхідна системна терапія.

Бляшковий псоріаз у дітей

Абрілада показана для лікування хронічного бляшкового псоріазу з тяжким перебігом у дітей з масою тіла ≥ 30 кг, у яких не отримано адекватної відповіді або є протипоказання/непереносимість місцевої терапії або/та фототерапії.

Гнійний гідраденіт

Абрілада показана для лікування активного, помірного та тяжкого гнійного гідраденіту (ГГ) (acne inversa) у дорослих пацієнтів і дітей віком від 12 років, у яких не було відповіді на традиційну системну терапію ГГ (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Фармакокінетика»).

Хвороба Крона

Абрілада показана для лікування хвороби Крона середнього та високого ступеня тяжкості у дорослих пацієнтів, які не відповідали на повний курс терапії кортикостероїдами та/або імуносупресантами або у яких є непереносимість чи медичні протипоказання до таких видів терапії.

Хвороба Крона у дітей

Абрілада показана для лікування хвороби Крона середнього та високого ступеня тяжкості у дітей (з масою тіла ≥ 40 кг), які не відповідали на традиційну терапію, включаючи первинну нутритивну терапію, терапію кортикостероїдами та/або імуномодуляторами, або у яких є непереносимість чи медичні протипоказання до таких видів терапії.

Виразковий коліт

Препарат Абрілада показаний для лікування активного виразкового коліту середнього та високого ступеня тяжкості в дорослих пацієнтів, у яких не було адекватної відповіді на традиційну терапію, включаючи терапію кортикостероїдами та 6-меркаптопурином (6-МП) або азатіоприном (АЗА), або у яких є непереносимість чи медичні протипоказання до таких видів терапії.

Виразковий коліт у дітей

Препарат Абрілада показаний для лікування активного виразкового коліту середнього та високого ступеня тяжкості в дітей (віком від 6 років), у яких не було отримано адекватної відповіді на традиційну терапію, включаючи терапію кортикостероїдами та/або 6-меркаптопурином (6-МП) або азатіоприном (АЗА), або у яких є непереносимість чи медичні протипоказання до таких видів терапії.

Увеїт

Абрілада показана для лікування неінфекційного інтермедіарного, заднього та панувеїту у дорослих пацієнтів, які не відповідали на терапію кортикостероїдами, яким необхідно знизити дозу кортикостероїдів або у яких є непереносимість чи медичні протипоказання до терапії кортикостероїдами.

Увеїт у дітей

Абрілада показана для лікування хронічного неінфекційного переднього увеїту у дітей з масою тіла ≥ 30 кг, які не відповідали на традиційну терапію або мали її непереносимість, або яким традиційна терапія протипоказана.

 

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату, зазначених у розділі «Склад».

Активний туберкульоз або інші тяжкі інфекції, такі як сепсис та опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Помірна та тяжка серцева недостатність (III/IV клас за NYHA (Нью-Йоркська асоціація кардіологів)) (див. розділ «Особливості застосування»).

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Адалімумаб вивчали за участю пацієнтів з ревматоїдним артритом, поліартикулярним ювенільним ідіопатичним артритом та псоріатичним артритом, які отримували препарат як монотерапію та одночасно з метотрексатом. Рівень формування антитіл був нижчим при одночасному застосуванні адалімумабу з метотрексатом порівняно з монотерапією. Застосування адалімумабу без метотрексату призводило до збільшення рівня формування антитіл, збільшення кліренсу та зниження ефективності адалімумабу (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Не рекомендується одночасне застосовування лікарського засобу Абрілада з анакінрою (див. нижче «Одночасне застосування з біологічними протиревматичними препаратами, що модифікують перебіг захворювання, або з антагоністами ФНП»).

Не рекомендується одночасне застосовування Абрілади з абатацептом (див. нижче «Одночасне застосування з біологічними протиревматичними препаратами, що модифікують перебіг захворювання, або з антагоністами ФНП»).

 

Особливості застосування

Можливість відстеження

З метою покращення контролю застосування біологічних препаратів потрібно чітко фіксувати в документації торговельну назву та номер серії введеного лікарського засобу.

Інфекції

Вірогідність розвитку тяжких інфекцій зростає у пацієнтів, які застосовують антагоністи ФНП. Порушення функції легень може збільшити ризик розвитку інфекцій. Тому за станом пацієнтів слід ретельно спостерігати до, протягом та після лікування лікарським засобом Абрілада з огляду на можливість розвитку інфекцій (включно з туберкульозом). Оскільки виведення адалімумабу може тривати до чотирьох місяців, спостереження за станом пацієнтів слід продовжувати протягом усього цього періоду.

Не слід застосовувати препарат Абрілада пацієнтам з активним інфекційним процесом, включаючи хронічні або локалізовані інфекції, поки інфекція не буде контрольована. У пацієнтів, які мають контакт із хворим на туберкульоз або повернулися з країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз або з ендемічних зон щодо мікозів (гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз або бластомікоз), слід оцінити співвідношення користь/ризик до початку застосування Абрілади (див. нижче «Інші опортуністичні інфекції»).

Необхідно провести повне обстеження та ретельно спостерігати за станом пацієнтів, у яких під час лікування препаратом Абрілада розвинулася нова інфекція. Лікування препаратом Абрілада слід припинити при розвитку тяжкої інфекції або сепсису та застосувати відповідні протимікробні або протигрибкові препарати, поки інфекція не буде контрольована. Слід з особливою обережністю застосовувати Абріладу пацієнтам з рекурентними інфекціями або при преморбідних станах, що підвищують схильність до розвитку інфекцій, включаючи паралельне застосування імуносупресивних препаратів.

Тяжкі інфекції

Тяжкі інфекції, такі як сепсис, спричинений бактеріальними, мікобактеріальними, інвазивними грибковими, паразитарними, вірусними або іншими опортуністичними інфекціями (лістеріоз, легіонельоз і пневмоцистоз), спостерігалися у пацієнтів, які застосовували адалімумаб.

У клінічних дослідженнях спостерігалися й інші тяжкі інфекції: пневмонія, пієлонефрит, септичний артрит та септицемія. Були повідомлення про госпіталізацію пацієнтів з інфекціями, що виникли (у тому числі з летальним наслідком).

Туберкульоз

Повідомлялося про випадки реактивації та про розвиток нової інфекції туберкульозу у пацієнтів, які отримували лікування адалімумабом. В повідомленнях йшлося про легеневу та нелегеневу форми (тобто дисемінований туберкульоз).

До початку терапії препаратом Абрілада пацієнтів потрібно ретельно обстежити щодо активного та неактивного (латентного) туберкульозу. Обстеження повинно включати вичерпну оцінку анамнезу пацієнта з туберкульозом або відомості про можливі контакти з хворими на активний туберкульоз та про попередню та/або супутню імуносупресивну терапію. Слід провести всім пацієнтам до початку терапії шкірний туберкуліновий тест (проба Манту) та рентгенографію грудної клітки (можуть застосовуватися місцеві рекомендації). Проведення та результати проб рекомендується фіксувати в картці-пам’ятці пацієнта. Лікарі повинні пам’ятати про ризик хибнонегативних результатів шкірних туберкулінових тестів, особливо у тяжкохворих пацієнтів або пацієнтів з ослабленим імунітетом.

Терапію лікарським засобом Абрілада не слід проводити, якщо діагностується активний туберкульоз (див. розділ «Протипоказання»).

У всіх ситуаціях, описаних нижче, слід дуже ретельно зважити співвідношення користь/ризик терапії.

Рішення про лікування пацієнтів з підозрою на латентний туберкульоз слід приймати після консультації з фтизіатром.

У разі латентного туберкульозу перед початком терапії лікарським засобом Абрілада потрібно провести специфічне протитуберкульозне лікування відповідно до місцевих рекомендацій.

Слід зважати на необхідність протитуберкульозного лікування перед початком терапії лікарським засобом Абрілада пацієнтам, які мають фактори ризику розвитку туберкульозної інфекції, але в яких отримано негативний результат тесту на латентний туберкульоз, та пацієнтам, які мали в анамнезі латентний або активний туберкульоз і для яких не може бути підтверджене відповідне лікування.

Незважаючи на профілактичне протитуберкульозне лікування, випадки реактивації туберкульозу траплялися у пацієнтів, які отримували адалімумаб. У деяких пацієнтів, які раніше перенесли успішну терапію активного туберкульозу, спостерігався повторний розвиток туберкульозу на фоні прийому адалімумабу.

Усіх пацієнтів потрібно попередити про необхідність консультації лікаря у разі появи ознак, що нагадують симптоми туберкульозу (наприклад, постійний кашель, виснаження/зменшення маси тіла, субфебрильна температура, апатія) під час або після лікування препаратом Абрілада.

Інші опортуністичні інфекції

Протягом лікування адалімумабом повідомлялося про розвиток опортуністичних інфекцій, включно з інвазивними грибковими інфекціями. Іноді такі інфекції своєчасно не діагностувалися у пацієнтів, які застосовують антагоністи ФНП, що призводило до пізнього початку лікування та іноді завершувалося летально.

У разі розвитку лихоманки, нездужання, зменшення маси тіла, підвищення пітливості, кашлю, задишки та/або інфільтратів у легенях чи інших ознак серйозного системного захворювання (з шоком або без) пацієнтам слід негайно пройти обстеження щодо виявлення інвазивної грибкової інфекції та негайно припинити застосування препарату Абрілада. Рішення щодо застосування емпіричної протигрибкової терапії таким хворим слід приймати після консультації з фахівцем у сфері діагностики та лікування інвазивних грибкових інфекцій.

Реактивація вірусу гепатиту В

Застосування блокаторів ФНП, включаючи адалімумаб, пов’язувалося з реактивацією вірусу гепатиту В у хронічних носіїв (тобто тих, хто мав позитивний поверхневий антиген). Іноді випадки реактивації вірусу гепатиту В були летальними. До початку застосування препарату Абрілада слід обстежити пацієнтів групи ризику щодо вірусу гепатиту В. У разі позитивного результату такого обстеження рішення про лікування слід приймати після консультації з гепатологом.

Слід з обережністю призначати Абріладу пацієнтам, які є носіями вірусу гепатиту В, а у разі призначення – ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів щодо появи симптомів реактивації вірусу гепатиту В під час терапії та протягом декількох місяців після припинення лікування. Немає даних щодо ефективності та безпеки застосування противірусних препаратів для профілактики реактивації вірусу гепатиту В у носіїв, які отримують антагоністи ФНП для запобігання реактивації вірусу гепатиту В. При реактивації вірусу гепатиту В слід припинити терапію препаратом Абрілада й призначити ефективне противірусне лікування та відповідну підтримуючу терапію.

Неврологічні розлади

При застосуванні блокаторів ФНП, у тому числі адалімумабу, повідомлялося про поодинокі випадки появи або загострення клінічних симптомів та/або рентгенографічних ознак демієлінізуючих захворювань центральної нервової системи, включаючи розсіяний склероз, неврит зорового нерва та демієлінізуючі захворювання периферичної нервової системи, у т. ч. синдром Гійєна – Барре. Рекомендується ретельна оцінка користі/ризику застосування Абрілади для пацієнтів з демієлінізуючими розладами центральної або периферичної нервової системи. Необхідно припинити терапію препаратом Абрілада у разі виникнення зазначених розладів. Відомо, що існує зв’язок між інтермедіарним увеїтом та демієлінізуючими розладами центральної нервової системи. Неврологічне обстеження необхідно проводити пацієнтам з неінфекційним інтермедіарним увеїтом перед тим, як розпочати терапію препаратом Абрілада, та регулярно протягом терапії, щоб оцінювати розвиток демієлінізуючих розладів центральної нервової системи.

Алергічні реакції

Під час клінічних досліджень серйозні алергічні реакції, пов’язані з адалімумабом, виникали рідко. Під час клінічних досліджень несерйозні алергічні реакції, пов’язані з адалімумабом, виникали нечасто. Повідомлялося про серйозні алергічні реакції, включаючи анафілаксію, після введення адалімумабу. При виникненні анафілактичної реакції або іншої серйозної алергічної реакції необхідно негайно припинити застосування Абрілади і розпочати відповідну терапію. Імуносупресія

Під час клінічних досліджень у 64 пацієнтів з ревматоїдним артритом, які застосовували адалімумаб, випадків пригнічення гіперчутливості сповільненого типу, зниження рівнів імуноглобулінів або кількісних змін ефекторних Т- та В-клітин, а також NK-клітин, моноцитів/макрофагів та нейтрофілів не спостерігалося.

Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні розлади

У контрольованих клінічних дослідженнях антагоністів ФНП частіше повідомлялося про розвиток злоякісних новоутворень, включаючи лімфому, у пацієнтів, які отримували антагоніст ФНП, ніж у пацієнтів контрольної групи. Однак ці випадки були рідкісними. У постмаркетинговій практиці повідомлялося про випадки лейкемії, пов’язаної із застосуванням антагоністів ФНП. Більше того, у пацієнтів з давнім високоактивним ревматоїдним артритом існує високий фоновий ризик виникнення лімфоми та лейкемії, що ускладнює оцінку ризику. З огляду на існуючі дані, не можна виключати імовірний ризик розвитку лімфом, лейкемії або інших злоякісних новоутворень у пацієнтів, які лікуються антагоністами ФНП.

З постмаркетингової практики відомо про випадки злоякісних новоутворень (у тому числі летальних) у дітей та дорослих (віком до 22 років), які отримували лікування антагоністами ФНП (вік початку терапії – ≤ 18 років), включаючи адалімумаб. Лімфоми становили приблизно половину цих випадків. Решту становили різні злоякісні новоутворення, в тому числі рідкісні злоякісні новоутворення, що зазвичай асоціюються з імуносупресією. Не можна виключити ризик розвитку злоякісних новоутворень у дітей, які отримують лікування антагоністами ФНП.

У постмаркетинговій практиці дуже рідко повідомлялося про розвиток гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми у пацієнтів, які застосовували адалімумаб. Це рідкісний тип лімфоми, що характеризується дуже агресивним перебігом та зазвичай є летальним. Деякі випадки утворення гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми на тлі лікування адалімумабом спостерігалися в молодих людей, які раніше отримували терапію інфліксимабом у комбінації з азатіоприном або 6-меркаптопурином для лікування запальних захворювань кишечнику. Потенційний ризик одночасного застосування азатіоприну або 6-меркаптопурину з адалімумабом має бути ретельно оцінений. Ризик розвитку гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Абрілада, виключити не можна (див. розділ «Побічні реакції»).

Досліджень щодо застосування адалімумабу пацієнтам зі злоякісними новоутвореннями в анамнезі або продовження терапії у пацієнтів, в яких розвинулося злоякісне новоутворення, не проводилося. Отже, це потрібно враховувати та з обережністю приймати рішення щодо застосування адалімумабу таким хворим (див. розділ «Побічні реакції»).

У всіх пацієнтів, особливо при інтенсивній імуносупресивній терапії в анамнезі, або у пацієнтів із псоріазом, яким проводили PUVA-терапію (псоралени з УФА), слід виключити наявність немеланомного раку шкіри до та протягом періоду застосування Абрілади. Також повідомлялося про меланому та карциному з клітин Меркеля у пацієнтів, які отримували лікування антагоністами ФНП, включаючи адалімумаб (див. розділ «Побічні реакції»).

У пошуковому клінічному дослідженні, в якому оцінювали застосування іншого антагоніста ФНП (інфліксимаб), у пацієнтів із хронічною обструктивною хворобою легенів повідомлялося про більш часті випадки виникнення новоутворень, здебільшого у легенях, голові та на ділянці шиї, порівняно з контрольною групою. Всі пацієнти довгий час були курцями. Тому необхідно з обережністю застосовувати будь-які антагоністи ФНП пацієнтам із хронічною обструктивною хворобою легенів та пацієнтам із підвищеним ризиком виникнення новоутворень на тлі куріння. На сьогодні невідомо, чи впливає застосування адалімумабу на ризик розвитку дисплазії або раку товстої кишки. Усі хворі на виразковий коліт, що входять до групи підвищеного ризику розвитку дисплазії або раку товстої кишки (зокрема пацієнти з довготривалим виразковим колітом або первинним склерозуючим холангітом), або ті, хто мав в анамнезі дисплазію або рак товстої кишки, повинні підлягати регулярному обстеженню щодо наявності дисплазії перед початком терапії та протягом перебігу всієї хвороби. Обстеження має включати колоноскопію та біопсію відповідно до місцевих рекомендацій.

Гематологічні розлади

Рідко при застосуванні антагоністів ФНП повідомлялося про розвиток панцитопенії, апластичної анемії. При застосуванні адалімумабу повідомлялося про розвиток цитопенії (тромбоцитопенії, лейкопенії), що мала клінічне значення. Усіх пацієнтів потрібно попередити про необхідність негайної консультації лікаря при появі симптомів, притаманних захворюванням крові (таких як постійна гарячка, синці, кровотеча, блідість шкіри та слизових оболонок), на тлі застосування Абрілади. Слід розглянути необхідність припинення застосування Абрілади у разі підтвердження у пацієнта серйозних порушень з боку крові.

Вакцинація

Схожі реакції антитіл на стандартну 23-валентну пневмококову вакцину та тривалентну вакцину проти грипу спостерігалися в дослідженні за участю 226 дорослих пацієнтів з ревматоїдним артритом, які застосовували адалімумаб або плацебо. Відсутні дані щодо вторинної передачі інфекції живими вакцинами в пацієнтів, які отримували адалімумаб.

Пацієнтам дитячого віку рекомендовано провести всі необхідні щеплення згідно з календарем до початку терапії адалімумабом, якщо це можливо.

Пацієнтам під час застосування адалімумабу можна проводити вакцинацію, за винятком застосування живих вакцин. Застосування живих вакцин (наприклад вакцини БЦЖ) немовлятам, які піддавалися впливу адалімумабу внутрішньоутробно, не рекомендується протягом 5 місяців після останньої ін’єкції адалімумабу матері у період вагітності.

Застійна серцева недостатність

У клінічному дослідженні з іншим антагоністом ФНП спостерігалося погіршення перебігу застійної серцевої недостатності та підвищення рівня пов’язаної з нею смертності. Також повідомлялося про випадки погіршення перебігу застійної серцевої недостатності у пацієнтів, які застосовували адалімумаб. Абріладу слід з обережністю застосовувати пацієнтам із серцевою недостатністю низької тяжкості (клас I/II за класифікацією NYHA (Нью-Йоркська асоціація кардіологів)). Застосування Абрілади протипоказане при серцевій недостатності середньої та високої тяжкості (див. розділ «Протипоказання»). При виникненні нових симптомів та погіршення перебігу застійної серцевої недостатності лікування препаратом Абрілада слід припинити.

Аутоімунні процеси

Лікування лікарським засобом Абрілада може спричинити появу аутоантитіл. Вплив тривалого застосування адалімумабу на розвиток аутоімунних захворювань невідомий. Якщо на тлі лікування препаратом Абрілада розвиваються симптоми, що нагадують вовчакоподібний синдром, і виявляються антитіла до дволанцюгової ДНК, подальше лікування препаратом Абрілада необхідно припинити (див. розділ «Побічні реакції»).

Одночасне застосування з біологічними протиревматичними препаратами, що модифікують перебіг захворювання, або з антагоністами ФНП

Спостерігалися тяжкі інфекції під час клінічних досліджень супутнього застосування анакінри та іншого антагоніста ФНП (етанерцепт), що не мало терапевтичних переваг у порівнянні з монотерапією етанерцептом. З огляду на характер побічних явищ, що спостерігалися під час комбінованого лікування етанерцептом та анакінрою, подібна токсичність може розвинутися при комбінації анакінри та іншого антагоніста ФНП. Тому комбінація адалімумабу та анакінри не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії»). Одночасне застосування адалімумабу з іншими біологічними препаратами (наприклад, анакінра та абатацепт) або з іншими антагоністами ФНП не рекомендується, зважаючи на можливе підвищення ризику тяжких інфекцій та інших потенційних фармакологічних взаємодій (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Хірургічні втручання

Доступні обмежені дані щодо безпеки хірургічних процедур для пацієнтів, які отримують адалімумаб. Тривалий період напіввиведення адалімумабу необхідно брати до уваги, якщо планується хірургічне втручання. Пацієнта, який потребує хірургічного втручання та знаходиться на лікуванні препаратом Абрілада, потрібно ретельно обстежити на наявність інфекцій. У разі необхідності слід вжити відповідних заходів. Доступні обмежені дані щодо безпеки застосування пацієнтам, які піддавались артропластиці під час терапії адалімумабом.

Непрохідність тонкої кишки

Відсутність відповіді на лікування хвороби Крона може свідчити про наявність фіксованої фіброзної стриктури, яка вимагає лікування хірургічним шляхом. Доступні дані дають змогу вважати, що лікування препаратом Абрілада не спричиняє виникнення або прогресування стриктур.

Пацієнти літнього віку

Частота розвитку серйозних інфекцій у пацієнтів віком від 65 років, які отримували адалімумаб (3,7 %), вища, ніж у молодших пацієнтів (1,5 %). Деякі випадки були летальними. У зв’язку з тим, що частота розвитку інфекцій у пацієнтів літнього віку вища, застосовувати препарат пацієнтам цієї вікової категорії необхідно з обережністю.

Допоміжні речовини

Полісорбат

Цей лікарський засіб містить полісорбат 80, який може викликати реакції гіперчутливості.

Натрій

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на 0,8 мл, тобто практично є безнатрієвим.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю

Жінки репродуктивного віку

Для запобігання вагітності жінки репродуктивного віку повинні користуватися надійними методами контрацепції під час лікування та протягом щонайменше п’яти місяців після введення останньої дози препарату Абрілада.

Вагітність

В результаті проспективного аналізу даних щодо застосування адалімумабу під час вагітності (приблизно 2100 випадків вагітностей, які завершилися народженням живих дітей з відомими наслідками, у тому числі понад 1500 випадків застосування препарату в першому триместрі) не виявлено збільшення частоти виникнення вад розвитку в новонароджених.

В проспективний когортний реєстр було включено 257 жінок з ревматоїдним артритом (РА) або хворобою Крона (ХК), які отримували адалімумаб як мінімум протягом першого триместру, та 120 жінок з РА або ХК, які не отримували адалімумабу. Первинною кінцевою точкою була частота розвитку значних вроджених вад у новонароджених. Частота випадків вагітностей, які завершилися народженням принаймні однієї живої дитини зі значною вродженою вадою, становила 6 з 69 (8,7 %) в групі жінок з РА, які отримували адалімумаб, та 5 з 74 (6,8 %) в групі жінок з РА, які не застосовували препарат (нескориговане відношення шансів [ВШ] – 1,31, 95 % довірчий інтервал [ДІ] 0,38–4,52). В групі жінок з ХК, які отримували адалімумаб, частота таких випадків становила 16 з 152 (10,5 %), а в групі жінок з ХК, які не застосовували препарат, відповідно 3 з 32 (9,4 %) (нескориговане ВШ – 1,14, 95 % ДІ 0,31–4,16). В об’єднаній групі жінок з РА та ХК скориговане ВШ (з поправкою на відмінності на вихідному рівні) становило 1,10 (95 % ДІ 0,45–2,73). Між жінками, які застосовували та не застосовували адалімумаб, не було виявлено чітко виражених відмінностей щодо вторинних кінцевих точок у вигляді спонтанних абортів, незначних вроджених вад, передчасних пологів, маси тіла та зросту новонароджених і серйозних або опортуністичних інфекцій, а також не було зареєстровано випадків мертвонародження або розвитку злоякісних пухлин. На інтерпретацію даних могли впливати методологічні обмеження дослідження, у тому числі малий обсяг вибірки та нерандомізований дизайн дослідження.

В дослідженні токсичної дії на розвиток потомства у мавп не було виявлено ознак токсичної дії на материнський організм, а також ембріотоксичної та тератогенної дії. Доклінічні дані щодо постнатальної токсичної дії адалімумабу відсутні.

Оскільки адалімумаб інгібує ФНП-α, його застосування під час вагітності може порушити нормальні імунні реакції у новонародженого. Вагітним жінкам слід застосовувати адалімумаб лише у разі очевидної необхідності.

Адалімумаб може проникати через плаценту в сироватку крові новонароджених, матері яких отримували адалімумаб під час вагітності. Тому в таких новонароджених може бути підвищений ризик інфікування. Застосування живих вакцин (наприклад, вакцини БЦЖ) немовлятам, які піддавалися впливу адалімумабу внутрішньоутробно, не рекомендується протягом 5 місяців після останньої ін’єкції адалімумабу матері у період вагітності.

Годування груддю

Обмежені опубліковані дані свідчать про те, що адалімумаб екскретується у грудне молоко у дуже низьких концентраціях – від 0,1 % до 1 % від рівня у сироватці матері. Враховуючи те, що білки імуноглобуліну G піддаються в кишечнику протеолізу і мають низьку біодоступність, системний вплив адалімумабу на немовлят, які знаходяться на грудному вигодовуванні, малоймовірний. Отже, препарат Абрілада можна застосовувати в період годування груддю.

Фертильність

Доклінічні дані щодо впливу адалімумабу на фертильність відсутні.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Адалімумаб може мати незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Застосування Абрілади може спричинити виникнення вертиго та порушення гостроти зору (див. розділ «Побічні реакції»).

 

Спосіб застосування та дози

Терапію лікарським засобом Абрілада повинен призначати та контролювати лікар, який має досвід діагностування та лікування захворювань, при яких показаний лікарський засіб Абрілада. Офтальмологам рекомендовано проконсультуватися з відповідним спеціалістом перед тим, як призначати терапію лікарським засобом Абрілада (див. розділ «Особливості застосування»). Пацієнти, які застосовують лікарський засіб Абрілада, повинні отримати картку-пам’ятку пацієнта. Після належного інструктажу з техніки проведення ін’єкцій пацієнти можуть самостійно вводити препарат Абрілада, якщо лікар підтвердив, що це можливо. У разі необхідності пацієнт перебуває під подальшим клінічним наглядом.

Під час лікування препаратом Абрілада інші супутні види терапії (наприклад терапію кортикостероїдами та/або імуномодулюючими препаратами) потрібно переглянути.

Абрілада у дозі 40 мг не застосовується для забезпечення доз менше 40 мг.

Дози

Ревматоїдний артрит

Рекомендована доза препарату Абрілада для дорослих пацієнтів з ревматоїдним артритом становить 40 мг адалімумабу підшкірно 1 раз на два тижні. Під час терапії препаратом Абрілада необхідно продовжувати застосовувати метотрексат.

Також час терапії препаратом Абрілада можна продовжувати терапію глюкокортикоїдами, саліцилатами, нестероїдними протизапальними препаратами, анальгетиками. Інформацію щодо застосування інших протиревматичних препаратів, які модифікують перебіг захворювання, крім метотрексату, див. у розділах «Особливості застосування» та «Фармакодинаміка».

При монотерапії у деяких пацієнтів, у яких спостерігається зниження відповіді на лікування препаратом Абрілада у дозуванні 40 мг 1 раз на два тижні, може бути виправдано збільшення дози до 40 мг адалімумабу щотижня або 80 мг 1 раз на два тижні.

Доступні дані свідчать про те, що клінічна відповідь зазвичай досягається протягом 12 тижнів лікування. Слід переглянути необхідність продовження терапії для пацієнтів, у яких протягом вказаного терміну не спостерігається відповіді на лікування.

Переривання терапії

Якщо необхідно, можна перервати терапію (наприклад, перед хірургічним втручанням або у разі тяжкої інфекції). Доступні дані свідчать про те, що після повернення до терапії адалімумабом через 70 днів або більше клінічна відповідь та профіль безпеки є подібними до тих, що були до перерви.

Анкілозуючий спондиліт, аксіальний спондилоартрит без рентгенологічного підтвердження АС та псоріатичний артрит

Рекомендована доза лікарського засобу Абрілада для пацієнтів з анкілозуючим спондилітом, аксіальним спондилоартритом без рентгенологічного підтвердження АС та для пацієнтів із псоріатичним артритом становить 40 мг адалімумабу підшкірно 1 раз на два тижні.

Доступні дані свідчать про те, що клінічна відповідь зазвичай досягається протягом 12 тижнів лікування. Слід переглянути необхідність продовження терапії для пацієнтів, у яких протягом вказаного терміну не спостерігається відповіді на лікування.

Псоріаз

Рекомендована початкова доза Абрілади для дорослих становить 80 мг підшкірно; через один тиждень після введення початкової дози застосовують 40 мг підшкірно 1 раз на два тижні.

Слід ретельно переглянути необхідність продовження терапії після 16 тижнів для пацієнтів, у яких протягом вказаного терміну не спостерігається відповіді на лікування.

Для пацієнтів, у яких не спостерігається адекватної відповіді на Абріладу в дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні протягом 16 тижнів терапії, може бути ефективним підвищення дози до 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні. Слід ретельно переглянути співвідношення користь/ризик продовження терапії в дозі 40 мг на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні для пацієнтів, у яких не було адекватної відповіді на лікування після підвищення дози (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо була досягнута адекватна відповідь після переходу на 40 мг на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні, дозу потім можна зменшити до 40 мг 1 раз на 2 тижні.

Гнійний гідраденіт

Рекомендований режим дозування для дорослих пацієнтів з гнійним гідраденітом (ГГ) становить 160 мг початково в день 1 (дозу можна вводити у вигляді 4 ін’єкцій по 40 мг в один день або 2 ін’єкцій по 40 мг в день протягом двох днів поспіль), потім – 80 мг через 2 тижні в день 15 (дозу слід вводити у вигляді 2 ін’єкцій по 40 мг в один день). Через два тижні (день 29) рекомендована доза становить 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні (2 ін’єкції по 40 мг в один день). Протягом терапії препаратом Абрілада можна продовжувати приймати антибіотики, якщо це необхідно. Також рекомендовано продовжувати щоденне місцеве промивання антисептиками уражених ділянок.

Слід ретельно переглянути необхідність продовження терапії після 12 тижнів для пацієнтів, у яких протягом вказаного терміну не спостерігається позитивна динаміка.

У разі переривання терапії можливе повернення до застосування Абрілади в дозі 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні (див. розділ «Фармакодинаміка»).

При довготривалій терапії необхідно періодично оцінювати співвідношення користь/ризик (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Хвороба Крона

Для індукції ремісії рекомендована початкова доза Абрілади для дорослих пацієнтів з хворобою Крона середнього або високого ступеня тяжкості становить 80 мг на тижні 0 з подальшим зменшенням дози до 40 мг на тижні 2. Якщо необхідно отримати швидшу клінічну відповідь, можна спочатку застосовувати 160 мг на тижні 0 (доза може бути введена у вигляді 4 ін’єкцій по 40 мг в один день або як 2 ін’єкції по 40 мг в день протягом двох днів поспіль), після чого на тижні 2 застосовувати дозу 80 мг у вигляді 2 ін’єкцій по 40 мг в один день. Необхідно взяти до уваги, що у такому випадку ризик виникнення побічних реакцій підвищується.

Після індукційної терапії рекомендована доза становить 40 мг підшкірно 1 раз на 2 тижні. Або ж, якщо пацієнт припинив терапію і знову з’явилися симптоми захворювання, терапію Абріладою можна розпочати знову. Існують обмежені дані щодо повторної терапії після перерви більше ніж на 8 тижнів від введення останньої дози.

Протягом підтримуючої терапії дозу кортикостероїдів можна поступово зменшити, зважаючи на клінічну практику.

При зменшенні клінічної відповіді після введення Абрілади в дозуванні 40 мг кожні 2 тижні деякі пацієнти можуть потребувати збільшення дози Абрілади до 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні.

Деякі пацієнти, у яких не досягнуто клінічної відповіді на тижні 4 лікування, можуть отримати користь від продовження підтримуючої терапії до тижня 12. Слід ретельно переглянути необхідність продовження терапії для пацієнтів, у яких протягом вказаного терміну не спостерігається відповіді на лікування.

Виразковий коліт

Рекомендована початкова доза для індукції ремісії у дорослих пацієнтів з виразковим колітом середнього або високого ступеня тяжкості становить 160 мг на тижні 0 (дозу можна вводити у вигляді 4 ін’єкцій по 40 мг в один день або як 2 ін’єкції по 40 мг в день протягом двох днів поспіль) та 80 мг на тижні 2 у вигляді 2 ін’єкцій по 40 мг в один день. Після індукційної терапії рекомендована доза становить 40 мг підшкірно 1 раз на 2 тижні.

Протягом підтримуючої терапії дозу кортикостероїдів можна поступово зменшити, зважаючи на клінічну практику.

При зменшенні клінічної відповіді після введення Абрілади в дозуванні 40 мг кожні 2 тижні деякі пацієнти можуть потребувати збільшення дози Абрілади до 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні.

Доступні дані свідчать про те, що клінічна відповідь зазвичай досягається протягом 2–8 тижнів лікування. Терапію препаратом Абрілада можна продовжувати тільки в тих пацієнтів, які досягли клінічної відповіді протягом цих тижнів лікування.

Увеїт

Рекомендована початкова доза Абрілади для дорослих пацієнтів з увеїтом становить 80 мг; з першого тижня після початкової дози необхідно перейти до підтримуючої терапії – 40 мг 1 раз на 2 тижні. Існують обмежені дані щодо введення лише Абрілади як стартової терапії. Терапію препаратом Абрілада можна розпочати в комбінації з кортикостероїдами та/або з іншими небіологічними імуномодулюючими препаратами. Через два тижні після початку терапії препаратом Абрілада можна поступово знижувати дозу кортикостероїдів, що застосовуються одночасно, відповідно до клінічного досвіду.

Рекомендовано щорічно оцінювати співвідношення користь/ризик довготривалої терапії (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Змінювати дозу препарату не потрібно.

Пацієнти з порушенням функції печінки та/або нирок

Застосування адалімумабу таким пацієнтам не досліджувалось, тому рекомендації щодо дозування відсутні.

Діти

Ювенільний ідіопатичний артрит

Поліартикулярний ювенільний ідіопатичний артрит у дітей

Рекомендована доза Абрілади для дітей з поліартикулярною формою ювенільного ідіопатичного артриту залежить від маси тіла (таблиця 1). Абріладу застосовують підшкірно 1 раз на 2 тижні.

Таблиця 1. Дозування лікарського засобу Абрілада для пацієнтів з поліартикулярною формою ювенільного ідіопатичного артриту

Доступні дані свідчать про те, що клінічна відповідь зазвичай досягається протягом 12 тижнів лікування. Слід ретельно переглянути необхідність продовження терапії для пацієнтів, у яких протягом вказаного терміну не спостерігається відповіді на лікування.

Адалімумаб не застосовують за цим показанням дітям віком до 2 років.

Ентезитасоційований артрит

Рекомендована доза Абрілади для дітей із ентезитасоційованим артритом залежить від маси тіла (таблиця 2). Абріладу застосовують підшкірно 1 раз на 2 тижні.

Таблиця 2. Дозування лікарського засобу Абрілада для пацієнтів із ентезитасоційованим артритом

Не було проведено досліджень застосування адалімумабу пацієнтам із ентезитасоційованим артритом віком до 6 років.

Псоріатичний артрит та аксіальний спондилоартрит, включаючи анкілозуючий спондиліт

Адалімумаб не застосовують дітям за показаннями анкілозуючий спондиліт та псоріатичний артрит.

Бляшковий псоріаз у дітей

Рекомендована доза Абрілади для дітей із бляшковим псоріазом залежить від маси тіла (таблиця 3). Абріладу застосовують підшкірно.

Таблиця 3. Дозування лікарського засобу Абрілада для дітей з бляшковим псоріазом

Маса тіла пацієнта	Доза
30 кг та більше	Початкова доза становить 40 мг, потім 40 мг 1 раз на 2 тижні, починаючи з тижня 1 після початкової дози

Слід ретельно переглянути необхідність продовження терапії після 16 тижнів для пацієнтів, у яких протягом вказаного терміну не спостерігається відповіді на лікування.

Якщо призначено повторну терапію лікарським засобом Абрілада, необхідно дотримуватись схеми лікування, зазначеної вище.

Безпека застосування адалімумабу дітям з бляшковим псоріазом вивчалась в середньому протягом 13 місяців.

Адалімумаб не застосовують за цим показанням дітям віком до 4 років.

Гнійний гідраденіт у дітей (віком від 12 років)

Немає клінічних досліджень щодо застосування адалімумабу дітям із ГГ. Дозування адалімумабу таким пацієнтам було визначено методом фармакокінетичного моделювання та симуляції (див. розділ «Фармакокінетика»).

Рекомендована доза Абрілади становить 80 мг на тижні 0, потім 40 мг 1 раз на 2 тижні, починаючи з тижня 1, підшкірно.

Для дітей з недостатньою відповіддю на застосування Абрілади в дозі 40 мг 1 раз на 2 тижні може бути доцільним підвищення дози до 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні.

Протягом терапії лікарським засобом Абрілада можна продовжувати приймати антибіотики, якщо це необхідно. Також рекомендовано продовжувати щоденне місцеве промивання антисептиками уражених ділянок.

Слід ретельно переглянути необхідність продовження терапії після 12 тижнів для пацієнтів, у яких протягом вказаного терміну не спостерігається позитивна динаміка.

При перериванні терапії можливе повернення до застосування Абрілади, якщо це необхідно.

При довготривалій терапії необхідно періодично оцінювати співвідношення користь/ризик (див. дані для дорослих у розділі «Фармакодинаміка»).

Адалімумаб не застосовують за цим показанням дітям віком до 12 років.

Хвороба Крона у дітей

Рекомендована доза Абрілади для пацієнтів з хворобою Крона залежить від маси тіла пацієнта (таблиця 4). Абріладу застосовують підшкірно.

Таблиця 4. Дозування лікарського засобу Абрілада для дітей з хворобою Крона

Маса тіла пацієнта	Індукційна доза	Підтримуюча терапія, починаючи з тижня 4
40 кг та більше	·        80 мг на тижні 0 та 40 мг на тижні 2 Якщо існує потреба в більш швидкій відповіді на терапію, можна використовувати вказану нижче дозу. Але слід враховувати, що ризик побічних явищ при застосуванні більш високої індукційної дози зростає. ·        160 мг на тижні 0 та 80 мг на тижні 2	40 мг 1 раз на 2 тижні

Для пацієнтів з недостатньою відповіддю може бути доцільним збільшення дози препарату:

·       пацієнтам з масою тіла 40 кг та більше: 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні.

Слід ретельно переглянути необхідність продовження терапії для пацієнтів, у яких протягом 12 тижнів не спостерігається клінічна відповідь.

Адалімумаб не застосовують за цим показанням дітям віком до 6 років.

Виразковий коліт у дітей

Рекомендована доза Абрілади для дітей з виразковим колітом віком від 6 до 17 років включно залежить від маси тіла пацієнта (таблиця 5). Абріладу застосовують підшкірно.

Таблиця 5. Дозування лікарського засобу Абрілада для дітей з виразковим колітом

Маса тіла пацієнта	Індукційна доза	Підтримуюча терапія, починаючи з тижня 4*
до 40 кг	·         80 мг на тижні 0 (вводиться як дві ін’єкції по 40 мг протягом одного дня) та ·         40 мг на тижні 2 (вводиться як одна ін’єкція 40 мг)	40 мг 1 раз на 2 тижні
40 кг та більше	·         160 мг на тижні 0 (вводиться як чотири ін’єкції по 40 мг протягом одного дня або дві ін’єкції по 40 мг в день протягом двох днів поспіль) та ·         80 мг на тижні 2 (вводиться як дві ін’єкції по 40 мг протягом одного дня)	80 мг 1 раз на два тижні

^* Лікування дітей, яким під час лікування препаратом Абрілада виповнилося 18 років, слід продовжувати у призначеній підтримуючій дозі.

Через 8 тижнів слід ретельно переглянути необхідність продовження лікування для пацієнтів, у яких протягом цього періоду не спостерігається відповідь на лікування.

Адалімумаб не застосовують за цим показанням дітям віком до 6 років.

Увеїт у дітей

Рекомендована доза Абрілади для дітей з увеїтом залежить від маси тіла пацієнта (див. таблицю 6). Абріладу застосовують підшкірно.

Немає даних щодо застосування адалімумабу без супутньої терапії метотрексатом дітям з увеїтом.

Таблиця 6. Дозування лікарського засобу Абрілада для дітей з увеїтом

Початкова навантажувальна доза Абрілади становить 80 мг для пацієнтів, маса тіла яких 30 кг та більше; її можна ввести за тиждень до початку підтримуючої терапії. Немає клінічних даних щодо введення початкової дози Абрілади дітям віком до 6 років (див. розділ «Фармакокінетика»).

Адалімумаб не застосовують за цим показанням дітям віком до 2 років.

Рекомендовано щорічно оцінювати співвідношення користь/ризик довготривалої терапії (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Спосіб застосування

Абрілада застосовують підшкірно.

 

Інструкція для застосування

лікарського засобу Абрілада (адалімумаб)

однодозова попередньо наповнена ручка, 40 мг, для підшкірної ін’єкції

 

Ця інструкція пояснює, як підготуватися та зробити ін’єкцію. Абрілада для ін’єкцій випускається в одноразовій ручці для одноразового використання, яка містить одну дозу лікарського засобу. Не намагайтеся самостійно вводити лікарський засіб Абрілада, якщо ви не прочитали уважно цю інструкцію для застосування або вам щось незрозуміло. За рекомендацією лікаря або медсестри пацієнти або особи, які за ними доглядають, можуть вводити лікарський засіб Абрілада вдома після відповідного навчання техніці підшкірного введення препарату. Важливо поговорити з лікарем або медсестрою, щоб переконатися, що ви розумієте інструкції щодо дозування Абрілади. Щоб не забути, коли робити наступну ін’єкцію Абрілади, можна заздалегідь зробити позначку в календарі. Зверніться до свого лікаря або медсестри, якщо у вас або особи, яка за вами доглядає, виникнуть запитання щодо правильного способу введення препарату. Після відповідного навчання ви або особа, яка за вами доглядає, можете виконувати ін’єкції Абрілади самостійно.

1.  Необхідні витратні матеріали

·                Для кожної ін’єкції потрібні такі матеріали (слід підготувати чисту, рівну поверхню, на якій можна їх розкласти):

o    1 попередньо наповнена ручка з лікарським засобом Абрілада (входить до складу упаковки лікарського засобу).

o    1 спиртова серветка (входить до складу упаковки лікарського засобу).

o    1 ватний або марлевий тампон (не входить до складу упаковки лікарського засобу).

o    Відповідний контейнер для гострих предметів (не входить до складу упаковки лікарського засобу).

Важливо! Якщо у вас виникли запитання щодо попередньо наповненої ручки або лікарського засобу Абрілада, зверніться до лікаря або медсестри.

2.  Підготуйте все необхідне для ін’єкції

·                Дістаньте упаковку з лікарським засобом Абрілада з холодильника.

·                Дістаньте 1 попередньо наповнену ручку та спиртову серветку з упаковки. Бережіть ручку від прямих сонячних променів. Покладіть упаковку з невикористаними ручками назад у холодильник.

·                Не використовуйте ручку, якщо:

o     ручка або упаковка з ручкою впала, навіть якщо вона виглядає неушкодженою;

o     її заморожували або розморожували;

o     вона виглядає пошкодженою;

o     є сліди відкриття нової упаковки;

o     її не зберігали в холодильнику більше 30 днів;

o     закінчився термін придатності.

·                У будь-якому з цих випадків невикористану ручку слід утилізувати так само, як і використану. Для виконання ін’єкції потрібна нова ручка.

·                Ручку можна використовувати безпосередньо після того, як її дістали з холодильника.

·                Застосування препарату кімнатної температури зменшує печіння або дискомфорт. Для цього перед ін’єкцією залиште ручку при кімнатній температурі подалі від прямих сонячних променів на 15–30 хвилин.

·                Вимийте руки водою з милом і повністю висушіть.

·                Не знімайте ковпачок з ручки, доки не будете готові до ін’єкції.

·                Подивіться на препарат у віконці.

·                Обережно нахиліть ручку вперед-назад, щоб перевірити вигляд рідини.

·                Не струшуйте ручку. Струшування може зіпсувати лікарський засіб.

·                Переконайтеся, що рідина в ручці прозора, безбарвна або злегка світло-коричнева, без пластівців або частинок. У віконці можна побачити одну або кілька бульбашок повітря. Це нормально. Не намагайтеся усунути бульбашки повітря.

Якщо у вас виникли запитання щодо препарату, зверніться до лікаря або медсестри.

Виберіть і підготуйте місце для ін’єкції

Живіт:

Стегна: передня верхня частина стегна

зона, віддалена від пупка щонайменше на 5 см

 

·                Уважно огляньте місце ін’єкції. Якщо проступила кров, накрийте місце ін’єкції чистим ватним або марлевим тампоном на кілька секунд.

·                Не тріть місце ін’єкції.

Примітка. Зберігайте невикористані ручки в холодильнику в оригінальній упаковці.

 

Діти

Див. «Вакцинація» вище.

Абрілада у дозі 40 мг не застосовується для забезпечення доз менше 40 мг.

 

Передозування

У ході клінічних досліджень не було виявлено випадків дозолімітуючої токсичності. Найвищою дозою була доза, отримана у результаті багаторазового внутрішньовенного введення 10 мг/кг, що приблизно в 15 разів перевищує рекомендовану дозу.

 

Побічні реакції

Загальна інформація щодо профілю безпеки

Адалімумаб вивчали у контрольованих клінічних дослідженнях та дослідженнях відкритого періоду тривалістю близько 60 місяців з участю 9506 пацієнтів з раннім та довготривалим ревматоїдним артритом, ювенільним ідіопатичним артритом (поліартикулярним артритом та ентезитасоційованим артритом), а також із аксіальним спондилоартритом (анкілозуючий спондиліт та аксіальний спондилоартрит без рентгенологічного підтвердження АС), псоріатичним артритом, хворобою Крона, виразковим колітом, псоріазом, гнійним гідраденітом, увеїтом. Нижче наведено дані, отримані під час основних контрольованих досліджень, в яких 6089 пацієнтам застосовували адалімумаб та 3801 пацієнту застосовували плацебо або препарат порівняння впродовж контрольованого періоду.

Протягом подвійно сліпої контрольованої частини основних клінічних випробувань 5,9 % пацієнтів, які отримували адалімумаб, та 5,4 % пацієнтів з контрольної групи припинили лікування через побічні реакції.

Найчастіше повідомлялось про виникнення таких побічних реакцій як інфекції (наприклад, назофарингіт, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів та синусит), реакції в місці введення (почервоніння, свербіж, геморагії, біль або набряк), головний біль та скелетно-м’язовий біль. Повідомлялося про серйозні побічні реакції на адалімумаб. Антагоністи ФНП, такі як адалімумаб, впливають на імунну систему, їх застосування може спричинити зниження опірності організму до інфекцій та злоякісних новоутворень.

Під час застосування адалімумабу повідомлялося про виникнення інфекцій, які можуть становити загрозу життю людини та призвести до смерті (включаючи сепсис, опортуністичні інфекції та туберкульоз), про реактивацію вірусу гепатиту В та виникнення різних новоутворень (включаючи лейкемію, лімфому та гепатолієнальну Т-клітинну лімфому).

Повідомлялось також про серйозні гематологічні, неврологічні та аутоімунні реакції, а саме: рідко повідомлялось про панцитопенію, апластичну анемію, випадки центральних та периферичних демієлінізуючих розладів, виникнення вовчака, вовчакоподібних станів та синдрому Стівенса – Джонсона.

Діти

Зазвичай побічні реакції, що виникали у дітей, були однакові за частотою та характером з побічними реакціями, які спостерігалися у дорослих пацієнтів.

Перелік підозрюваних побічних реакцій

Наведений нижче перелік побічних реакцій складено на основі досвіду клінічних досліджень та постмаркетингової практики та представлено за системно-органними класами та частотою: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); частота невідома (неможливо оцінити з доступних даних). У кожній групі за частотою виникнення побічні ефекти представлено в порядку зниження ступеня їхньої тяжкості. Вказано найвищу частоту, що спостерігалася при застосуванні за різних показань. Зірочка (^*) у графі «Системно-органний клас» означає, що додаткова інформація міститься в інших розділах: «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Побічні реакції».

Інфекції та інвазії^*. Дуже часто: інфекції дихальних шляхів (включаючи інфекції нижніх та верхніх відділів дихальних шляхів, пневмонію, синусит, фарингіт, назофарингіт, пневмонію, спричинену вірусом герпесу); часто: системні інфекції (включаючи сепсис, кандидоз та грип), кишкові інфекції (включаючи вірусний гастроентерит), інфекції шкіри та м’яких тканин (пароніхія, целюліт, імпетиго, некротичний фасциїт, оперізуючий герпес), інфекції вуха, інфекції ротової порожнини (включаючи вірус простого герпесу, герпес ротової порожнини та інфекції зубів), інфекції статевих органів (включаючи грибковий вульвовагініт), інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит), грибкові інфекції, інфекції суглобів; нечасто: неврологічні інфекції (включаючи вірусний менінгіт), опортуністичні інфекції (включаючи кокцидіоїдомікоз, гістоплазмоз та інфекції комплексу mycobacterium avium), бактеріальні інфекції, інфекції ока, дивертикуліт¹.

Доброякісні, злоякісні та неспецифічні новоутворення (включаючи кісти та поліпи)^*. Часто: рак шкіри, за винятком меланоми (включаючи базальноклітинну карциному та плоскоклітинну карциному), доброякісні новоутворення; нечасто: лімфома^**, новоутворення паренхіматозних органів (включаючи рак молочної залози, пухлину легенів та пухлину щитовидної залози), меланома^**; рідко: лейкемія¹; частота невідома: гепатолієнальна Т-клітинна лімфома¹, клітинна карцинома Меркеля (нейроендокринна карцинома шкіри)¹, саркома Капоші.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи^*. Дуже часто: лейкопенія (включаючи нейтропенію та агранулоцитоз), анемія; часто: лейкоцитоз, тромбоцитопенія; нечасто: ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура; рідко: панцитопенія;

Порушення з боку імунної системи^*. Часто: гіперчутливість, алергія (включаючи сезонну алергію); нечасто: саркоїдоз¹, васкуліт; рідко: анафілаксія¹.

Порушення обміну речовин, метаболізму. Дуже часто: підвищення рівня ліпідів; часто: гіпокаліємія, підвищення концентрації сечової кислоти, відхилення від норми концентрації натрію у плазмі крові, гіпокальціємія, гіперглікемія, гіпофосфатемія, зневоднення.

Психічні розлади. Часто: зміни настрою (включаючи депресію), тривожність, безсоння.

Неврологічні розлади^*. Дуже часто: головний біль; часто: парестезії (включаючи гіпестезію), мігрень, стиснення нервових корінців; нечасто: порушення мозкового кровообігу¹, тремор, нейропатія; рідко: розсіяний склероз, демієлінізуючі розлади (наприклад неврит зорового нерва, синдром Гійєна – Барре)¹.

Розлади з боку органу зору. Часто: порушення гостроти зору, кон’юнктивіт, блефарит, набряк ока; нечасто: диплопія.

Порушення з боку вуха та внутрішнього вуха. Часто: вертиго; нечасто: глухота, дзвін у вухах. Порушення з боку серця^*. Часто: тахікардія; нечасто: інфаркт міокарда¹, аритмія, застійна серцева недостатність; рідко: зупинка серця.

Розлади з боку судин. Часто: артеріальна гіпертензія, припливи, гематоми; нечасто: аневризма аорти, оклюзія артерій, тромбофлебіт.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння^*. Часто: астма, диспное, кашель; нечасто: тромбоемболія легеневої артерії¹, інтерстиціальна хвороба легень, хронічна обструктивна хвороба легень, пневмоніт, плевральний випіт¹; рідко: фіброз легень¹.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту. Дуже часто: біль у животі, нудота та блювання; часто: шлунково-кишкова кровотеча, диспепсія, гастроезофагеальний рефлюкс, синдром сухого ока (синдром Шегрена); нечасто: панкреатит, дисфагія, набряк обличчя; рідко: перфорація кишечнику¹.

Розлади гепатобіліарної системи^*. Дуже часто: підвищення рівня печінкових ферментів, нечасто: холецистит і жовчнокам’яна хвороба, стеатоз печінки, підвищення рівня білірубіну; рідко: гепатит реактивація гепатиту В¹, аутоімунний гепатит¹; частота невідома: печінкова недостатність¹.

Зміни з боку шкіри та підшкірної клітковини. Дуже часто: висип (включаючи ексфоліативний висип); часто: погіршення перебігу або розвиток псоріазу (включаючи долонно-підошовний пустульозний псоріаз)¹, кропив’янка, синці (включаючи пурпуру), дерматит (включаючи екзему), оніхоклазія, гіпергідроз, алопеція¹, свербіж; нечасто: нічна пітливість, рубці; рідко: мультиформна еритема¹, синдром Стівенса – Джонсона¹, ангіоневротичний набряк¹, шкірний васкуліт¹, ліхеноїдна шкірна реакція¹; частота невідома: посилення симптомів дерматоміозиту¹.

Розлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини. Дуже часто: скелетно-м’язовий біль; часто: спазми м’язів (включаючи підвищення рівня креатинфосфокінази в плазмі крові); нечасто: рабдоміоліз, системний червоний вовчак; рідко: вовчакоподібний синдром¹.

Розлади з боку нирок і сечовивідних шляхів. Часто: ниркова недостатність, гематурія; нечасто: ніктурія.

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз. Нечасто: еректильна дисфункція.

Загальні розлади та реакції в місці введення*. Дуже часто: реакція в місці введення (включаючи еритему в місці введення); часто: біль у грудях, набряк, пірексія¹; нечасто: запалення.

Результати лабораторних досліджень^*. Часто: коагуляція та порушення системи згортання крові (включаючи подовження активованого частково тромбопластинового часу), позитивні тести на аутоантитіла (включаючи антитіла до дволанцюгової ДНК), підвищення рівня лактатдегідрогенази у плазмі крові; частота невідома: збільшення маси тіла².

Травми, отруєння й ускладнення процедур. Часто: повільне загоювання.

^* Додаткову інформацію наведено в розділах «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Побічні реакції».

^** Включаючи відкритий період досліджень.

¹ Включаючи дані повідомлень з власної ініціативи пацієнтів.

      ² Середня зміна маси тіла від початкового рівня при застосуванні адалімумабу за показаннями для дорослих пацієнтів була в межах від 0,3 кг до 1,0 кг порівняно з від (мінус) –0,4 кг до 0,4 кг для групи плацебо протягом періоду лікування 4–6 місяців. Збільшення маси тіла на 5–6 кг також спостерігали під час довгострокових досліджень із середньою тривалістю впливу приблизно 1–2 роки без контрольної групи, зокрема, у пацієнтів з хворобою Крона та виразковим колітом. Механізм, який зумовлює такий ефект, невідомий, але, ймовірно, він пов’язаний з протизапальною дією адалімумабу.

Гнійний гідраденіт

Профіль безпеки для пацієнтів з ГГ, які отримували адалімумаб щотижня, збігається з відомим профілем безпеки при застосуванні адалімумабу.

Увеїт

Профіль безпеки для пацієнтів з увеїтом, які отримували адалімумаб 1 раз на два тижні, збігається з відомим профілем безпеки при застосуванні адалімумабу.

Опис окремих побічних реакцій

Реакції в місці введення

У контрольованих клінічних дослідженнях у 12,9 % дорослих та дітей, які отримували адалімумаб, розвинулися реакції у місці введення (еритема та/або свербіж, крововилив, біль або набряк) порівняно з 7,2 % пацієнтів контрольної групи. Більшість реакцій в місці введення загалом не потребували відміни препарату.

Інфекції

В основних контрольованих клінічних дослідженнях у дорослих та дітей рівень інфекцій становив 1,51/пацієнто-року у групі застосування адалімумабу та 1,46/пацієнто- року у контрольній групі. Переважно це були назофарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів та синусит. Більшість пацієнтів продовжували застосувати адалімумаб після одужання від інфекції.

Рівень серйозних інфекцій становив 0,04/пацієнто- року у групі застосування адалімумабу та 0,03/пацієнто- року у контрольній групі.

У контрольованих та відкритих дослідженнях у дорослих та дітей, яким застосовували адалімумаб, повідомлялося про розвиток тяжких інфекцій (рідко з летальним наслідком): туберкульозу (у тому числі міліарного та позалегеневої локалізації) та інвазивних опортуністичних інфекцій (таких як дисемінований або позалегеневий гістоплазмоз, бластомікоз, кокцидіоїдомікоз, пневмоцистоз, кандидоз, аспергільоз та лістеріоз). Більшість випадків туберкульозу спостерігалися протягом перших восьми місяців після початку терапії і могли вказувати на рецидив латентної форми захворювання.

Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні розлади

Протягом досліджень застосування адалімумабу у дітей з ювенільним ідіопатичним артритом (поліартикулярний ювенільний ідіопатичний артрит та ентезитасоційований артрит) злоякісних новоутворень не спостерігалося (249 дітей, 655,6 пацієнто-року). Зокрема, протягом досліджень застосування адалімумабу у дітей з хворобою Крона не спостерігалося жодних злоякісних новоутворень (192 дитини, 498,1 пацієнто-року). Злоякісні новоутворення не спостерігалися протягом дослідження застосування адалімумабу у дітей з хронічним бляшковим псоріазом (77 дітей, 80,0 пацієнто-року). Злоякісні новоутворення не спостерігалися протягом дослідження застосування адалімумабу у дітей з неспецифічним виразковим колітом (93 дитини, 65,3 пацієнто-року). Злоякісні новоутворення не спостерігалися протягом дослідження застосування адалімумабу у дітей з увеїтом (60 дітей, 58,4 пацієнто-року).

Під час контрольованих періодів основних досліджень застосування адалімумабу дорослим протягом щонайменше 12 тижнів у пацієнтів з ревматоїдним артритом від середнього до високого ступеня тяжкості, пацієнтів із анкілозуючим спондилітом, аксіальним спондилоартритом без рентгенологічного підтвердження АС, псоріатичним артритом, псоріазом, гнійним гідраденітом, хворобою Крона, виразковим колітом, увеїтом рівень новоутворень (за винятком лімфоми та немеланомного раку шкіри) становив (95 % довірчий інтервал) 6,8 (4,4; 10,5) на 1000 пацієнто-років у 5291 пацієнта, які приймали адалімумаб, в порівнянні з рівнем 6,3 (3,4; 11,8) на 1000 пацієнто-років у 3444 пацієнтів контрольної групи (середня тривалість лікування становила 4,0 місяця у групі застосування адалімумабу та 3,8 місяця у пацієнтів контрольної групи). Рівень немеланомного раку шкіри (95 % довірчий інтервал) становив 8,8 (6,0; 13,0) на 1000 пацієнто-років у пацієнтів, які приймали адалімумаб, та 3,2 (1,3; 7,6) на 1000 пацієнто-років у пацієнтів контрольної групи. Серед наведених випадків частота виникнення раку шкіри, плоскоклітинної карциноми (95 % довірчий інтервал) становила 2,7 (1,4; 5,4) на 1000 пацієнто-років у пацієнтів, які приймали адалімумаб, та 0,6 (0,1; 4,5) на 1000 пацієнто-років у пацієнтів контрольної групи. Рівень лімфом (95 % довірчий інтервал) становив 0,7 (0,2; 2,7) на 1000 пацієнто-років у пацієнтів, які приймали адалімумаб, та 0,6 (0,1; 4,5) на 1000 пацієнто-років у пацієнтів контрольної групи. У контрольованих дослідженнях та у дослідженнях відкритого періоду, як триваючих, так і вже завершених, середня тривалість яких була приблизно 3,3 року та які включали 6427 пацієнтів, що становить більш ніж 26439 пацієнто-років терапії, темпи розвитку новоутворень, що спостерігалися (за винятком лімфоми та немеланомного раку шкіри), становлять приблизно 8,5 на 1000 пацієнто-років. Темпи розвитку немеланомного раку шкіри становили приблизно 9,6 на 1000 пацієнто-років, а темпи розвитку лімфом – приблизно 1,3 на 1000 пацієнто-років.

У постмаркетинговій практиці (в період з січня 2003 року по грудень 2010 року) зареєстровані спонтанні повідомлення розвитку злоякісних новоутворень, переважно у пацієнтів з ревматоїдним артритом, становили приблизно 2,7 на 1000 пацієнто-років терапії. Зареєстровані спонтанні повідомлення немеланомного раку шкіри та лімфом становлять приблизно 0,2 та 0,3 на 1000 пацієнто-років терапії відповідно (див. розділ «Особливості застосування»).

У постмаркетинговій практиці дуже рідко в пацієнтів, які застосовували адалімумаб, повідомлялося про розвиток гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми (див. розділ «Особливості застосування»).

Аутоантитіла

У ході клінічних досліджень ревматоїдного артриту I–V фази пацієнтам декілька разів проводили аналіз крові на наявність аутоантитіл. У цих контрольованих дослідженнях у 11,9 % пацієнтів, які приймали адалімумаб, та у 8,1 % пацієнтів групи плацебо повідомлялося про позитивні титри; при активному моніторингу лікування спостерігалися негативні титри антинуклеарних антитіл на 24 тижні. У двох пацієнтів з 3441, які отримували адалімумаб у всіх дослідженнях ревматоїдного артриту та псоріатичного артриту, розвинулися ознаки вовчакоподібного синдрому (вперше виявленого), що зникли після припинення лікування. У жодного пацієнта не розвинулися люпус-нефрит або ураження центральної нервової системи.

Гепатобіліарні розлади

У контрольованих клінічних дослідженнях адалімумабу 3 фази за участю пацієнтів з ревматоїдним артритом та псоріатичним артритом протягом контрольованого періоду тривалістю від 4 до 104 тижнів підвищення АЛТ (аланінтрансаміназа) у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 3,7 % пацієнтів, які отримували адалімумаб, та у 1,6 % пацієнтів контрольної групи.

У контрольованих клінічних дослідженнях адалімумабу 3 фази за участю пацієнтів віком 4–17 років з поліартикулярним артритом та пацієнтів віком 6–17 років з ентезитасоційованим артритом підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 6,1 % пацієнтів, які отримували адалімумаб, і 1,3 % пацієнтів контрольної групи. Більшість випадків підвищення АЛТ спостерігалося під час супутньої терапії метотрексатом. Не спостерігалось підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми у клінічних дослідженнях адалімумабу 3 фази в пацієнтів з поліартикулярним артритом віком 2–4 роки.

У контрольованих клінічних дослідженнях адалімумабу 3 фази за участю пацієнтів із хворобою Крона та виразковим колітом із тривалістю контрольованого періоду від 4 до 52 тижнів підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 0,9 % пацієнтів обох груп.

У клінічному дослідженні адалімумабу 3 фази за участю дітей з хворобою Крона, де було оцінено ефективність та безпеку двократного відносно маси тіла режиму дозування з подальшим приведенням до режиму дозування відповідно до маси тіла з тривалістю терапії до 52 тижнів, підвищення АЛТ в 3 або більше разів вище верхньої межі норми спостерігалось у 2,6 % (5/192) пацієнтів, 4 з яких отримували адалімумаб на тлі одночасного застосування імуносупресантів.

У контрольованих клінічних дослідженнях адалімумабу 3 фази за участю пацієнтів з бляшковим псоріазом з тривалістю контрольного періоду від 12 до 24 тижнів підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 1,8 % пацієнтів обох груп.

Не спостерігалося підвищення рівня АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми в дослідженні адалімумабу 3 фази у дітей з бляшковим псоріазом.

У контрольованих клінічних дослідженнях адалімумабу (початкова доза 160 мг на тижні 0 і 80 мг на тижні 2, а потім 40 мг 1 раз на тиждень, починаючи з тижня 4) за участю пацієнтів з гнійним гідраденітом з тривалістю контрольованого періоду від 12 до 16 тижнів підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 0,3 % пацієнтів, які отримували адалімумаб, та у 0,6 % пацієнтів контрольної групи.

У контрольованих клінічних дослідженнях адалімумабу (початкова доза 80 мг на тижні 0, а потім, починаючи з тижня 1, по 40 мг 1 раз на 2 тижні) за участю пацієнтів з увеїтом з тривалістю контрольного періоду до 80 тижнів (представлені середні значення 166,5 дня та 105 днів у групі терапії адалімумабом та контрольній групі відповідно) підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 2,4 % пацієнтів, які отримували адалімумаб, та у 2,4 % пацієнтів контрольної групи.

У контрольованому дослідженні 3 фази застосування адалімумабу дітям з виразковим колітом (N = 93), в якому оцінювали ефективність та безпеку застосування підтримуючої дози 0,6 мг/кг (максимум 40 мг) при введенні один раз на 2 тижні (N = 31) та підтримуючої дози 0,6 мг/кг (максимум 40 мг) при введенні щотижня (N = 32) після застосування індукційної дози залежно від маси тіла 2,4 мг/кг (максимум 160 мг) на тижні 0 і тижні 1 та дози 1,2 мг/кг (максимум 80 мг) на тижні 2 (N = 63) або після застосування індукційної дози 2,4 мг/кг (максимум 160 мг) на тижні 0, плацебо на тижні 1 та дози 1,2 мг/кг (максимум 80 мг) на тижні 2 (N = 30), випадки підвищення активності АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігались у 1,1 % (1/93) пацієнтів.

При застосуванні за всіма показаннями у клінічних випробуваннях пацієнти мали безсимптомне підвищення рівня АЛТ і в більшості випадків підвищення було минущим на тлі тривалого лікування. Однак були дуже рідкісні постмаркетингові повідомлення про печінкову недостатність та менш серйозні печінкові реакції, що можуть призвести до печінкової недостатності, такі як гепатит, включаючи аутоімунний гепатит, у хворих, які отримували адалімумаб.

Супутня терапія азатіоприном/6-меркаптопурином

У дослідженнях у дорослих пацієнтів з хворобою Крона, які отримували адалімумаб у комбінації з азатіоприном/6-меркаптопурином, спостерігалося підвищення частоти виникнення новоутворень та тяжких інфекцій порівняно з пацієнтами, які отримували монотерапію адалімумабом.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Зберігати в холодильнику при температурі від 2 до 8 °C в оригінальній картонній коробці для захисту від світла. Не заморожувати.

Одну попередньо наповнену ручку можна зберігати при температурі не вище 30 °C протягом не більше 30 днів у захищеному від світла місці.

Утилізувати, якщо препарат не було використано протягом 30 днів.

 

Несумісність

У зв’язку з тим, що дослідження сумісності цього лікарського засобу не проводилися, його не можна змішувати з іншими лікарськими засобами.

 

Упаковка

по 2 попередньо наповнені одноразові ручки, що містять попередньо наповнені шприци, разом з 2 спиртовими серветками або по 6 попередньо наповнених одноразових ручок, що містять попередньо наповнені шприци, разом з 6 спиртовими серветками у картонній коробці з маркуванням українською та англійською мовами.

 

Категорія відпуску. за рецептом.

 

Виробник

Пфайзер Сервіс Компані БВ.

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Годж Вей 10, Завентем, 1930, Бельгія.