ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
АЗИТРОМІЦИН
(Azithromycin)
Склад:
діюча речовина: азитроміцин (аzithromycin);
1 флакон містить азитроміцину дигідрат, еквівалентно азитроміцину 500 мг;
допоміжні речовини: кислота лимонна моногідрат, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.
Лікарська форма. Порошок для розчину для інфузій.
Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізований порошок або маса білого кольору.
Фармакотерапевтична група.
Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди, лінкозаміди та стрептограміни. Азитроміцин.
Код АТХ J01F A10.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Азитроміцин є макролідним антибіотиком, який належить до групи азалідів. Молекула утворюється у результаті введення атома азоту в лактонове кільце еритроміцину А. Механізм дії азитроміцину полягає в інгібуванні синтезу бактеріального білка за рахунок зв’язування з 50 S-субодиницею рибосом і пригнічення транслокації пептидів.
На основі моделювання інфекцій на тваринах антибактеріальна активність азитроміцину корелює зі співвідношенням площі під кривою «концентрація-час» до мінімальної інгібуючої концентрації (AUC/МІК) для певних збудників (S. pneumoniae та S. aureus). Основний фармакокінетичний/фармакодинамічний параметр, який найкраще асоціюється з клінічним та мікробіологічним лікуванням, не встановлювався у клінічних дослідженнях азитроміцину.
Електрофізіологія серця
Подовження інтервалу QTc вивчали у рандомізованому, плацебо-контрольованому паралельному дослідженні за участю 116 здорових добровольців, які отримували хлорохін (1000 мг) окремо або у комбінації з пероральним азитроміцином (500 мг, 1000 мг та 1500 мг один раз на добу). Сумісне застосування азитроміцину збільшувало інтервал QTc залежно від дози та концентрації. Порівняно із застосуванням тільки хлорохіну, максимальне середнє значення (95 верхня довірча межа) збільшення QTcF становило 5 (10) мс, 7 (12) мс та 9 (14) мс при одночасному застосуванні 500 мг, 1000 мг та 1500 мг азитроміцину відповідно. Оскільки середнє значення Сmax азитроміцину після внутрішньовенного введення дози 500 мг протягом
1 години є вищим, ніж середній показник Сmax азитроміцину після застосування дози 1500 мг пероральної дози, вірогідно, що QTc може подовжуватися більшою мірою при внутрішньовенному введенні азитроміцину у безпосередній близькості до годинної інфузії
500 мг.
Механізм резистентності.
Азитроміцин демонструє перехресну резистентність з еритроміцином. Найбільш поширеним механізмом резистентності до азитроміцину є модифікація 23S rРНК, найчастіше шляхом метилювання. Рибосомальні модифікації можуть визначати перехресну резистентність до інших макролідів, лінкозамідів та стрептограміну В (фенотип MLSВ).
Макроліди, які вводяться внутрішньовенно, є активними щодо Legionella pneumophila. Макроліди застосовуються для лікування інфекцій, спричинених Campylobacter jejuni. Азитроміцин застосовують для лікування інфекцій, спричинених S. typhi і Shigella spp.
Поширеність набутої резистентності може бути різною залежно від місцевості і часу для виділених видів, тому локальна інформація про резистентність необхідна особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності можна звернутися за кваліфікованою порадою, якщо місцева поширеність резистентності є такою, коли ефективність препарату при лікуванні принаймні деяких типів інфекцій є сумнівною.
Спектр антимікробної активності азитроміцину
Азитроміцин виявляє свою активність проти наступних мікроорганізмів, як in vitro так і при клінічних інфекціях.
Грампозитивні бактерії
Staphylococcus aureus
Streptococcus pneumoniae
Грамнегативні бактерії
Haemophilus influenzae
Moraxella catarrhalis
Neisseria gonorrhoeae
Legionella pneumophila
Інші мікроорганізми
Chlamydophila pneumoniae
Chlamydia trachomatis
Mycoplasma hominis
Mycoplasma pneumoniae
Нижче наведені дані досліджень in vitro, але їх клінічне значення невідоме. Щонайменше 90 % наведених нижче бактерій демонструють мінімальну інгібуючу концентрацію (МІК) in vitro, що є меншою або дорівнює чутливій точці прориву для азитроміцину проти ізолятів подібного роду або групи мікроорганізмів. Однак ефективність азитроміцину в лікуванні клінічних інфекцій, спричинених цими бактеріями, не була встановлена в адекватних і добре контрольованих клінічних дослідженнях.
Грампозитивні бактерії
Streptococci (групи C, F, G)
Viridans групи streptococci
Грамнегативні бактерії
Bordetella pertussis
Анаеробні бактерії
Peptostreptococcus species
Prevotella bivia
Інші бактерії
Ureaplasma urealyticum
Фармакокінетика.
У пацієнтів з негоспітальною пневмонією, які щоденно отримували внутрішньовенні інфузії 500 мг азитроміцину протягом 1 години в концентрації 2 мг/мл, середня максимальна концентрація (Сmax) ± стандартне відхилення (СВ) становила 3,63 ± 1,6 мкг/мл, тоді як найнижча концентрація (24 години) становила 0,2 ± 0,15 мкг/мл, а площа під кривою «концентрація-час» (AUC) була 9,6 ± 4,8 мкг-год/мл.
У здорових добровольців, які отримували внутрішньовенну інфузію 500 мг азитроміцину протягом 3 годин у концентрації 1 мг/мл, середня Cmax ± СВ, найнижча концентрація
(24 години) і AUC становили 1,14 ± 0,14 мкг/мл, 0,18 ± 0,02 мкг/мл і 8,03 мкг-год/мл відповідно.
Розподіл
Зв’язування азитроміцину з білками сироватки крові варіює в діапазоні концентрацій, що наближається до експозиції людини, зменшуючись від 51 % при 0,02 мкг/мл до 7 % при
2 мкг/мл.
Після внутрішньовенних інфузій азитроміцину не було виявлено концентрацій азитроміцину у тканинах, але після перорального застосування у людей було доведено, що азитроміцин проникає у тканини, включаючи шкіру, легені, мигдалики та шийку матки. Рівні в тканинах були визначені після одноразового перорального прийому 500 мг азитроміцину у 7 гінекологічних пацієнток. Приблизно через 17 годин після прийому концентрації азитроміцину становили 2,7 мкг/г у тканині яєчників, 3,5 мкг/г у тканині матки та 3,3 мкг/г у маткових трубах. При застосуванні за схемою 500 мг у перший день, потім 250 мг щодня протягом 4 днів концентрації у спинномозковій рідині становили менше 0,01 мкг/мл за наявності незапаленої мозкової оболонки.
Метаболізм
Дослідження in vitro та in vivo для оцінки метаболізму азитроміцину не проводилися.
Виведення
Концентрації азитроміцину в плазмі крові після одноразового прийому 500 мг перорально та внутрішньовенно знижувалися за поліфазною схемою із середнім уявним плазмовим кліренсом 630 мл/хв та кінцевим періодом напіввиведення 68 годин. Вважається, що подовжений кінцевий період напіввиведення пов’язаний з екстенсивним поглинанням і подальшим вивільненням препарату з тканин.
У дослідженні багаторазових доз за участю 12 здорових добровольців, які застосовували 500 мг (1 мг/мл) протягом однієї години внутрішньовенне введення протягом п’яти днів, кількість азитроміцину, що виводилася з сечею протягом 24 годин, становила приблизно 11 % після 1-ї дози та 14 % після 5-ї дози. Ці значення перевищують 6 %, що виводяться з сечею у незміненому вигляді після перорального застосування азитроміцину. Виведення з жовчю є основним шляхом виведення для незміненого препарату після перорального застосування.
Особливі групи населення
Пацієнти з нирковою недостатністю
Фармакокінетику азитроміцину досліджували у 42 дорослих (віком від 21 до 85 років) з різними ступенями ниркової недостатності. Після перорального застосування разової дози 1000 мг азитроміцину середні значення Сmax та AUC збільшувалися на 5,1% та 4,2%, відповідно у пацієнтів з порушеннями функції нирок від легкого до помірного ступеня (ШКФ від 10 до
80 мл/хв) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок (ШКФ > 80 мл/хв).
Пацієнти з печінковою недостатністю
Фармакокінетика азитроміцину у пацієнтів з печінковою недостатністю не була встановлена.
Пацієнти чоловічої та жіночої статі
Немає суттєвих відмінностей у розподілі азитроміцину між пацієнтами чоловічої та жіночої статі. немає суттєвих відмінностей у переносимості азитроміцину пацієнтами чоловічої статі. Не рекомендується коригувати дозування залежно від статі.
Пацієнти літнього віку
Фармакокінетичні дослідження з внутрішньовенним введенням азитроміцину не проводилися за участю добровольців літнього віку. Фармакокінетика азитроміцину після перорального застосування у добровольців літнього віку (65-85 років) була подібною до такої у добровольців молодшого віку (18-40 років) при 5-денній терапевтичній схемі.
Діти
Фармакокінетичні дослідження з внутрішньовенним введенням азитроміцину за участю дітей не проводилися.
Клінічні характеристики.
Показання.
Інфекції, які потребують початкової інфузійної терапії, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:
– негоспітальна пневмонія;
– запальні захворювання органів малого тазу.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до азитроміцину, еритроміцину або до будь-якого макролідного або кетолідного антибіотика, або до будь-якого іншого компонента препарату.
Азитроміцин потипоказаний пацієнтам з холестатичною жовтяницею/печінковою дисфункцією в анамнезі, пов’язаною з попереднім застосуванням азитроміцину.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Нелфінавір. Сумісне застосування нелфінавіру у стаціонарному стані з одноразовою пероральною дозою азитроміцину (1200 мг) і нелфінавіру у рівноважних концентраціях (750 мг 3 рази на добу) призводило до підвищення концентрації азитроміцину в сироватці крові. Хоча клінічно значущих побічних явищ не спостерігалося, а тому корекція дози азитроміцину не рекомендується при одночасному застосуванні з нелфінавіром, слід здійснювати ретельний моніторинг щодо відомих побічних реакцій азитроміцину, таких як порушення активності печінкових ферментів та порушення слуху (див. розділ «Побічні реакції»).
Варфарин. Спонтанні постмаркетингові повідомлення свідчать про те, що супутній прийом азитроміцину може потенціювати ефекти пероральних антикоагулянтів, таких як варфарин, хоча протромбіновий час не зазнав впливу у спеціальному дослідженні взаємодії лікарських засобів з азитроміцином та варфарином. Слід ретельно контролювати протромбіновий час при одночасному застосуванні азитроміцину та пероральних антикоагулянтів.
Потенційна взаємодія з макролідами
У клінічних дослідженнях не повідомлялося про взаємодію азитроміцину з дигоксином, колхіцином або фенітоїном. Однак лікарська взаємодія спостерігалася з іншими макролідними препаратами. До отримання додаткових даних щодо лікарських взаємодій при одночасному застосуванні дигоксину, колхіцину або фенітоїну з азитроміцином рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами.
Проводилися дослідження взаємодії перорального азитроміцину з іншими лікарськими засобами, які, ймовірно, можуть призначатися одночасно. Вплив сумісного застосування азитроміцину на фармакокінетику інших лікарських засобів наведено нижче:
Аторвастатин. Одночасне застосування аторвастатину (10 мг на добу) і азитроміцину (500 мг на добу) не спричиняло зміни концентрацій аторвастатину у плазмі крові (на підставі аналізу інгібування ГМК КoA-редуктази). Проте в постмаркетинговий період було зареєстровано випадки рабдоміолізу у пацієнтів, що застосовували азитроміцин зі статинами.
Карбамазепін. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії у здорових добровольців азитроміцин не виявив значного впливу на плазмові рівні карбамазепіну або на його активні метаболіти.
Цетиризин. У здорових добровольців у разі одночасного застосування азитроміцину протягом
5 днів з цетиризином 20 мг у рівноважному стані не спостерігались явища фармакокінетичної взаємодії чи суттєві зміни інтервалу QT.
Диданозин. При одночасному застосуванні добових доз 1200 мг азитроміцину з диданозином не було виявлено впливу на фармакокінетику диданозину порівняно з плацебо.
Ефавіренз. Одночасне застосування однократної дози азитроміцину 600 мг і 400 мг ефавірензу щоденно протягом 7 днів не спричиняло будь-якої клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії.
Флуконазол. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не призводить до зміни фармакокінетики одноразової дози флуконазолу 800 мг. Загальна експозиція і період напіввиведення азитроміцину не змінювалися при одночасному застосуванні флуконазолу, проте спостерігалося клінічно незначне зниження Cmах (18 %) азитроміцину.
Індинавір. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не спричиняє статистично достовірного впливу на фармакокінетику індинавіру, який приймають у дозі 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.
Мідазолам. У здорових добровольців одночасне застосування азитроміцину 500 мг на добу протягом 3 днів не спричиняло клінічно значущих змін фармакокінетики і фармакодинаміки мідазоламу.
Силденафіл. У здорових добровольців чоловічої статі не було отримано доказів впливу азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) на значення AUC і Cmax силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.
Теофілін. Відсутні дані щодо клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні азитроміцину і теофіліну.
Тріазолам. Одночасне застосування азитроміцину 500 мг у перший день і 250 мг другого дня з 0,125 мг тріазоламу суттєво не впливало на всі фармакокінетичні показники тріазоламу порівняно з тріазоламом і плацебо.
Триметоприм/сульфаметоксазол. Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу (160 мг/800 мг) протягом 7 днів з 1200 мг азитроміцину на 7-й день не спричиняло суттєвого впливу на максимальні концентрації, загальну експозицію або екскрецію з сечею триметоприму або сульфаметоксазолу. Концентрації азитроміцину у сироватці крові були близькі до концентрацій, які спостерігалися у ході інших досліджень.
Зидовудин. Одноразові дози 1000 мг та 1200 мг або багаторазові дози 600 мг азитроміцину не впливали на плазмову фармакокінетику або виділення з сечею зидовудину або його глюкуронідних метаболітів. Однак прийом азитроміцину підвищував концентрації фосфорильованого зидовудину, клінічно активного метаболіту, в мононуклеарах у периферичному кровообігу. Клінічна значущість цих даних неясна, але може бути корисною для пацієнтів.
Особливості застосування.
Алергічні реакції.
Як і у разі застосування еритроміцину та інших макролідних антибіотиків, повідомляли про поодинокі серйозні алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію (у поодиноких випадках – з летальним наслідком), дерматологічні реакції, у тому числі гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), синдром Стівенса-Джонсона (ССД) і токсичний епідермальний некроліз (ТЕН, у поодиноких випадках – з летальним наслідком)), а також медикаментозне висипання з еозинофілією і системними симптомами (DRESS). У деяких випадках симптоми цих реакцій виникали повторно при застосуванні азитроміцину і потребували більш тривалого спостереження або лікування.
У разі виникнення алергічної реакції препарат слід відмінити та розпочати відповідне лікування. Лікарі повинні знати, що алергічні симптоми можуть повторитися, якщо припинити симптоматичне лікування.
Гепатотоксичність
Повідомлялося про порушення функції печінки, гепатит, холестатичну жовтяницю, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з яких призводили до смерті. Слід негайно припинити застосування азитроміцину, якщо з’являються ознаки та симптоми гепатиту.
Інфантильний гіпертрофічний пілоричний стеноз (ІГПС)
Після застосування азитроміцину новонародженим (лікування до 42 днів життя) повідомлялося про ІГПС. Слід порадити батькам та особам, які здійснюють догляд за дитиною, звернутися до лікаря, якщо у неї виникає блювання або роздратованість при годуванні.
Подовження інтервалу QT
Подовження серцевої реполяризації та інтервалу QT, що підвищує ризик розвитку серцевої аритмії та torsades de pointes, спостерігалися при лікуванні макролідами, включаючи азитроміцин. Спонтанно повідомлялося про випадки torsades de pointes під час постмаркетингового спостереження у пацієнтів, які отримували азитроміцин. Лікарям слід враховувати ризик подовження інтервалу QT, що може призвести до летального наслідку, при оцінці ризиків азитроміцину для груп ризику, включаючи:
- пацієнтів з відомим подовженням інтервалу QT, torsades de pointes, вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, із брадиаритміями або некомпенсованою серцевою недостатністю;
- пацієнтів, які приймають препарати, що подовжують інтервал QT;
- пацієнтів з постійними проаритмічними станами, такими як некоригована гіпокаліємія або гіпомагніємія, клінічно значуща брадикардія;
- у пацієнтів, які отримують антиаритмічні засоби класу ІА (хінідин, прокаїнамід) або класу ІІІ (дофетилід, аміодарон, соталол).
Пацієнти літнього віку можуть бути більш сприйнятливими до медикаментозного впливу на інтервал QT.
Серцево-судинна смерть
Деякі дослідження показали приблизно дворазове підвищення короткострокового потенційного ризику гострої серцево-судинної смерті у дорослих, які отримували азитроміцин порівняно з іншими антибактеріальними препаратами, включаючи амоксицилін. П’ятиденна смертність від серцево-судинних захворювань, що спостерігалася в цих дослідженнях, становила від 20 до 400 на мільйон курсів лікування азитроміцином. Цей потенційний ризик був більшим протягом перших п’яти днів застосування азитроміцину і, схоже, не обмежується пацієнтами з уже наявними серцево-судинними захворюваннями. Дані цих обсерваційних досліджень є недостатніми для того, щоб встановити або виключити причинно-наслідковий зв’язок між гострою серцево-судинною смертю та застосуванням азитроміцину. Слід зважити цей потенційний ризик та користь від лікування, призначаючи Азитроміцин.
При прийомі майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи азитроміцин, повідомляли про Clostridium difficile-асоційовану діарею (CDAD), серйозність якої варіювала від слабо вираженої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибактеріальними препаратами змінює нормальну флору в товстій кишці, що призводить до надмірного росту C. difficile.
C. difficile виробляє токсини А і В, які сприяють розвитку CDAD. Штами C. difficile, що гіперпродукують токсини, є причиною підвищеного рівня захворюваності і летальності, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії і потребувати проведення колектомії. Необхідно розглянути можливість розвитку CDAD у всіх пацієнтів з діареєю, спричиненою застосуванням антибіотиків. Потрібне ретельне ведення історії хвороби, оскільки, як повідомляли, CDAD можлива протягом 2 місяців після прийому антибактеріальних препаратів.
Міастенія гравіс. Повідомляли про загострення симптомів міастенії гравіс або про новий розвиток міастенічного синдрому у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином.
Реакції у місці інфузії
Азитроміцин для інфузій слід відновлювати та розводити відповідно до інструкції та вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом щонайменше 60 хвилин. (див. розділ «Спосіб застосування та дози). Повідомлялося про місцеві реакції у місці введення при внутрішньовенному введенні азитроміцину. Частота та тяжкість цих реакцій були однаковими при застосуванні 500 мг азитроміцину, який вводили протягом 1 години (2 мг/мл у вигляді інфузії 250 мл) або протягом 3 годин (1 мг/мл у вигляді інфузії об’ємом 500 мл) (див. розділ «Побічні реакції»). У всіх добровольців, які отримували інфузію у концентрації вище 2 мг/мл, спостерігалися місцеві реакції у місці внутрішньовенної ін’єкції, тому вищих концентрацій слід уникати,
Розвиток резистентності бактерій
Призначення препарату Азитроміцин за відсутності підтвердженої або підозрюваної бактеріальної інфекції навряд чи принесе користь пацієнту і збільшує ризик розвитку резистентності бактерій.
Для зменшення розвитку лікарськорезистентних бактерій та підтримання ефективності Азитроміцину та інших антибактеріальних препаратів, Азитроміцин слід застосовувати лише для лікування інфекцій, щодо яких доведено або існує серйозна підозра, що вони спричинені чутливими бактеріями. Коли доступна інформація про культуру та чутливість бактерій, їх слід враховувати при виборі або модифікації антибактеріальної терапії. За відсутності таких даних, місцева епідеміологія та моделі чутливості можуть сприяти емпіричному підбору терапії.
Застосування в геріатричній практиці
Фармакокінетичні дослідження з внутрішньовенним введенням азитроміцину за участю добровольців літнього віку не проводилися. Фармакокінетика азитроміцину після перорального застосування у добровольців літнього віку (65-85 років) була подібною до такої у добровольців молодшого віку (18-40 років) при пероральному застосуванні при 5-денній терапевтичній схемі.
У багатодозових клінічних дослідженнях внутрішньовенного застосування азитроміцину при лікуванні негоспітальної пневмонії 45 % пацієнтів (188/414) були віком від 65 років і 22 % пацієнтів (91/414) були віком понад 75 років. Особливих відмінностей у безпеці з точки зору побічних реакцій, лабораторних відхилень між цими пацієнтами та пацієнтами молодшого віку не спостерігалося.
Азитроміцин для інфузій містить 114 мг (4,96 мекв) натрію в одному флаконі. У звичайних рекомендованих дозах пацієнти отримують 114 мг (4,96 мекв) натрію. У геріатричній популяції на сольове навантаження може спостерігатися пригнічення натрійурезу. Загальний вміст натрію
з дієтичних і недієтичних джерел може мати клінічне значення щодо таких захворювань, як застійна серцева недостатність.
Пацієнти літнього віку можуть бути більш схильними до розвитку аритмії torsades de pointes, ніж молодші пацієнти.
Натрій.
1 флакон містить приблизно 170 мг натрію. Це слід брати до уваги, призначаючи препарат пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Наявні опубліковані за кілька десятиліть обсерваційні дослідження, випадки та звіти про випадки не вказують на підвищений ризик серйозних вроджених вад розвитку, викиднів, несприятливих наслідків для матері та плода при застосуванні азитроміцину вагітними жінками.
Обмеженнями цих даних є відсутність рандомізації та неможливість контролювати такі фактори, як основне захворювання матері та прийом матір’ю супутніх лікарських засобів.
Хоча більшість досліджень не вказують на зв’язок з несприятливими наслідками для плода, існують обмежені епідеміологічні докази підвищеного ризику викидня при застосуванні азитроміцину на ранніх термінах вагітності.
Азитроміцин не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків, коли це є клінічно необхідним, а очікуваний позитивний ефект для матері перевищує можливий ризик від застосування препарату для плода або дитини, у разі відсутності адекватних альтернативних препаратів.
Годування груддю
Азитроміцин присутній у грудному молоці. Повідомлялося про несерйозні побічні реакції у немовлят на грудному вигодовуванні після прийому азитроміцину матерями. Немає доступних даних щодо впливу азитроміцину на вироблення молока. Користь грудного вигодовування для розвитку та здоров’я дитини слід враховувати разом із клінічною потребою матері у застосуванні Азитроміцину та будь-яким потенційним несприятливим впливом на немовля, яке знаходиться на грудному вигодовуванні.
Слід порадити матерям спостерігати за немовлям, яке знаходиться на грудному вигодовуванні, на предмет діареї, блювання або висипу.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Докази того, що азитроміцин може погіршувати здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами, відсутні, але слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення, сонливість, порушення зору.
Спосіб застосування та дози.
Дорослі.
Негоспітальна пневмонія: 500 мг внутрішньовенно 1 раз на добу щонайменше протягом 2 днів, надалі терапію продовжувати перорально по 500 мг азитроміцину у вигляді одноразової добової дози. Загальна тривалість лікування – 7-10 днів.
Запальні захворювання органів малого тазу: 500 мг внутрішньовенно 1 раз на добу протягом 1 або 2 днів з подальшим переходом на пероральні форми азитроміцину. Загальна тривалість лікування – 7 днів.
Пацієнти літнього віку.
Призначення препарату пацієнтам літнього віку не потребує корекції дози.
Оскільки пацієнти літнього віку можуть входити до груп ризику щодо порушень електричної провідності серця, рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні азитроміцину у зв’язку з ризиком розвитку серцевої аритмії та аритмії torsade de pointes.
Пацієнти з порушенням функції нирок.
Пацієнтам з незначною дисфункцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації 10-80 мл/хв) можна застосовувати те ж саме дозування, що й пацієнтам з нормальною функцією нирок. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації < 10 мл/хв).
Пацієнти з порушенням функції печінки.
Пацієнтам з незначною або помірною дисфункцією печінки можна застосовувати те ж саме дозування, що і пацієнтам з нормальною функцією печінки.
Спосіб застосування
Препарат застосовувати у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 3 годин з концентрацією 1 мг/мл або протягом 1 години з концентрацією 2 мг/мл. Слід уникати застосування вищих концентрацій, оскільки у добровольців у ході досліджень, які отримували інфузії з вищою концентрацією, ніж 2 мг/мл, спостерігалася реакція у місці інфузії.
Тривалість інфузії азитроміцину повинна становити не менше 60 хвилин.
Азитроміцин не можна застосовувати болюсно або внутрішньом’язово.
Приготування інфузійного розчину
Відновлення
Азитроміцин, порошок для розчину для інфузій по 500 мг у флаконі призначений лише для одноразового застосування. Первинний розчин азитроміцину готують шляхом введення за допомогою шприца 4,8 мл стерильної води для ін’єкцій у флакон з ліофілізатом для отримання 5 мл концентрату азитроміцину. Струсити флакон до повного розчинення порошку. 1 мл відновленого концентрату для інфузійного розчину містить 100 мг азитроміцину. Відновлений розчин препарату демонструє хімічну та фізичну стабільність протягом 24 год при зберіганні при температурі не більше 30 °С. Отриманий розчин повинен бути прозорим та безбарвним.
Перед застосуванням відновлений розчин має бути розведений.
Розведення
Для отримання кінцевого розчину для інфузії з концентрацією 1 мг/мл слід розвести 5 мл відновленого розчину (концентрату для інфузій) сумісним розчином для інфузій (зі списку нижче) до об’єму 500 мл.
Для отримання кінцевого розчину для інфузії з концентрацією 2 мг/мл слід розвести 5 мл відновленого розчину (концентрату для інфузій) сумісним розчином для інфузій (зі списку нижче) до об’єму 250 мл.
Сумісні розчинники:
0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій
0,45 % розчин натрію хлориду
5 % розчин глюкози в воді для ін’єкцій
розчин Рінгера
5 % розчин глюкози в 0,45 % розчині натрію хлориду для ін’єкцій з 20 mEq калію хлориду
5 % розчин глюкози в розчині Рінгера для ін’єкцій
5 % розчин глюкози в 0,3 % розчині натрію хлориду для ін’єкцій
5 % розчин глюкози в 0,45 % розчині натрію хлориду для ін’єкцій
|
Концентрація кінцевого розчину для інфузій (мг/мл) |
Кількість розчинника |
Час інфузії |
|
1 мг/мл |
500 мл |
3 год |
|
2 мг/мл |
250 мл |
1 год |
До введення відновлений і розведений розчини необхідно візуально перевірити на наявність часток. Можна використовувати лише прозорі розчини без часток. Якщо розчин містить частки, його необхідно викинути. Невикористаний препарат необхідно утилізувати.
Фізико-хімічна стабільність відновленого і розведеного розчину препарату зберігається протягом 24 годин при температурі 30 °C або протягом 7 днів при температурі від 2 °C до 8 °C.
Діти.
Безпека та ефективність внутрішньовенного застосування азитроміцину для лікування інфекцій у дітей віком до 18 років не встановлені. У контрольованих клінічних дослідженнях азитроміцин застосовували пацієнтам дитячого віку (віком від 6 місяців до 16 років) тільки перорально.
Передозування.
Побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні доз, вищих за рекомендовані, були подібними до тих, що спостерігаються при застосуванні звичайних доз. Такими побічними реакціями були нудота, діарея та блювання.
У разі передозування, якщо необхідно, рекомендується проведення симптоматичної терапії, спрямованої на підтримання життєвих функцій організму.
Побічні реакції.
Оскільки клінічні дослідження проводяться в умовах, що можуть суттєво відрізнятися, частоту побічних реакцій, що спостерігаються у клінічних дослідженнях одного препарату, не можна безпосередньо порівнювати з частотою побічних реакцій у клінічних дослідженнях іншого препарату, і вона може не відображати частоту побічних реакцій, що спостерігаються на практиці.
У клінічних дослідженнях внутрішньовенного застосування азитроміцину при негоспітальній пневмонії, в яких застосовували від 2 до 5 внутрішньовенних доз, побічні реакції, про які повідомлялося, були від легкого до помірного ступеня тяжкості та були оборотними після відміни препарату. Більшість пацієнтів у цих дослідженнях мали одне або більше супутніх захворювань і приймали супутні препарати. Через клінічні або лабораторні побічні ефекти приблизно 1,2 % пацієнтів припинили внутрішньовенну терапію препаратом і загалом 2,4 % пацієнтів припинили терапію азитроміцином пероральним шляхом.
У клінічних дослідженнях, проведених у пацієнток із запальними захворюваннями органів малого таза, в яких застосовували від 1 до 2 внутрішньовенних доз, 2 % жінок, які отримували монотерапію азитроміцином, і 4 %, які отримували азитроміцин плюс метронідазол, припинили терапію через клінічні побічні ефекти.
Клінічними побічними реакціями, що призводили до припинення лікування в цих дослідженнях, були шлунково-кишкові (біль у животі, нудота, блювання, діарея) та висипання; лабораторними побічними реакціями, що призводили до припинення лікування, були підвищення рівнів трансаміназ та/або лужної фосфатази.
Загалом, найпоширеніші побічні реакції, пов’язані з лікуванням у дорослих пацієнтів, які отримували азитроміцин внутрішньовенно/перорально при лікуванні негоспітальної пневмонії, були пов’язані з шлунково-кишковою системою: діарея/рідкі випорожнення, нудота, біль у животі та блювання.
Також у пацієнтів спостерігалися побічні ефекти, пов’язані з внутрішньовенною інфузією; найпоширенішими з них були біль у місці інфузії та місцеве запалення.
Найпоширеніші побічні реакції, пов’язані з лікуванням у дорослих жінок, які отримували азитроміцин внутрішньовенно/перорально у дослідженнях запальних захворювань органів малого таза, були пов’язані з шлунково-кишковою системою. Найчастіше повідомлялося про діарею та нудоту, вагініт , біль у животі, анорексію, висип та свербіж. Коли азитроміцин у цих дослідженнях застосовували разом із метронідазолом, у більшої частини жінок спостерігалися такі побічні реакції, як нудота, біль у животі, блювання, реакція у місці інфузії, стоматит, запаморочення або задишка.
Побічні реакції, що виникали з частотою 1% або менше, включали наступні:
З боку травного тракту: диспепсія, метеоризм, мукозит, оральний моніліаз та гастрит.
З боку нервової системи: головний біль, сонливість.
Алергічні реакції: бронхоспазм.
З боку органів чуття: порушення смаку.
Постмаркетинговий досвід
Нижченаведені побічні реакції були виявлені під час післяреєстраційного застосування азитроміцину. Оскільки про ці реакції повідомлялося добровільно з популяції невизначеного розміру, не завжди можливо достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату.
Нижче наведено побічні реакції, про які повідомлялося при застосуванні азитроміцину у постмаркетинговий період у дорослих та/або дітей, для яких неможливо встановити причинно-наслідковий зв’язок:
Алергічні реакції: артралгія, набряк, кропив’янка та ангіоневротичний набряк.
З боку серцево-судинної системи: аритмії, включаючи шлуночкову тахікардію та артеріальну гіпотензію, повідомлялося про подовження інтервалу QT, torsades de pointes та серцево-судинну смерть.
З боку травного тракту: анорексія, закреп, диспепсія, метеоризм, блювання/діарея, псевдомембранозний коліт, панкреатит, оральний кандидоз, пілоричний стеноз, зміна кольору язика.
Загальні порушення: астенія, парестезія, втома, нездужання та анафілаксія (включаючи летальні випадки).
З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність та вагініт.
З боку системи крові: тромбоцитопенія.
З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, гепатит, холестатична жовтяниця, некроз печінки та печінкова недостатність.
З боку нервової системи: судоми, запаморочення/вертиго, головний біль, сонливість, гіперактивність, нервозність, збудження та непритомність.
З боку психіки: агресивна реакція та тривожність.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж, серйозні шкірні реакції, включаючи мультиформну еритему, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та DRESS.
З боку органів слуху: порушення слуху, включаючи втрату слуху, глухоту та/або шум у вухах, порушення та/або втрата смаку/нюху.
Лабораторні показники: підвищення АЛТ (SGPT), АСТ (SGOT), креатиніну, підвищення ЛДГ, білірубіну, лейкопенія, нейтропенія, зниження кількості тромбоцитів та підвищення лужної фосфатази в сироватці крові. При подальшому спостереженні зміни в лабораторних аналізах виявилися оборотними.
Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Не потребує особливих умов зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Детальні рекомендації щодо зберігання препарату
З мікробіологічної точки зору відновлений або відновлений і розведений розчин препарату слід використати негайно. Однак фізико-хімічна стабільність відновленого розчину препарату зберігається протягом 24 годин при температурі 30 °C, а відновленого і розведеного розчину препарату зберігається протягом 24 годин при температурі 30 °C або протягом 7 днів при температурі від 2 °C до 8 °C.
Несумісність.
Даний лікарський засіб не можна змішувати з іншими лікарськими засобами, крім зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози».
Упаковка.
По 1 флакону у пачці з картону.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Хайнань Полі Фарм Ко., Лтд.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Гуйліньян Економік Девелопмент Еріа, Мейлань Дістрікт, Хайкоу, Хайнань 571127, Китай.