ДАЛІЯ

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ДАЛІЯ

(DALIA)

 

Склад:

діюча речовина: вілдагліптин;

1 таблетка містить вілдагліптину 50 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза безводна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат.

 

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: кругла таблетка без оболонки від білого до світло-жовтуватого кольору з плоскою поверхнею зі скошеними краями, гладка з обох боків.

 

Фармакотерапевтична група. Гіпоглікемічні лікарські засоби, за винятком інсулінів. Інгібітори дипептидилпептидази-4. Вілдагліптин.

Код АТХ A10B H02.   

 

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Вілдагліптин належить до класу речовин, що посилюють роботу бета-клітин острівкового апарату підшлункової залози, є потужним та селективним інгібітором дипептидилпептидази-4 (DPP-4).

Застосування вілдагліптину призводить до швидкого та повного припинення активності DPP-4. Інгібування вілдагліптином DPP-4 спричиняє підвищення ендогенного рівня гормонів інкретину ГПП-1 (глюкагоноподібний пептид 1) і ГІП (глюкозозалежний інсулінотропний пептид) під час голодування та після прийому їжі.

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів цих гормонів інкретину вілдагліптин покращує чутливість бета-клітин до глюкози, що призводить до посилення секреції глюкозозалежного інсуліну. Лікування пацієнтів з діабетом II типу препаратом у дозах від 50 до 100 мг на добу суттєво покращувало дію маркерів функції бета-клітин, включаючи HOMA-β (гомеостатичну модель оцінки функції β-клітин), відношення проінсуліну до інсуліну та показники чутливості бета-клітин при багаторазовому проведенні тесту толерантності до їжі. У пацієнтів, не хворих на цукровий діабет (з нормальним рівнем глюкози у крові), вілдагліптин не спричиняє стимуляції секреції інсуліну або зниження рівнів глюкози.

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів ГПП-1 вілдагліптин також посилює чутливість альфа-клітин до глюкози, що призводить до підвищення глюкозозалежної секреції глюкагону. Значне зростання співвідношення інсулін/глюкагон під час гіперглікемії, спричиненої підвищеними рівнями гормону інкретину, спричиняє зниження продукування глюкози  під час голодування та після прийому їжі, що викликає скорочення глікемії.

Відомий вплив підвищеного рівня ГПП-1, що полягає у подовженні евакуації вмісту шлунка, не спостерігається під час лікування вілдагліптином.

Фармакокінетика

Абсорбція. Після перорального прийому натще вілдагліптин швидко абсорбується, причому C_max спостерігається через 1,7 години. Одночасний прийом з їжею незначно затримує час досягнення C_max у плазмі крові — до 2,5 години, але не впливає на загальну експозицію (AUC). Прийом вілдагліптину з їжею призводить до зниження максимальної концентрації C_max (19 %). Однак ця зміна не є клінічно значущою, тому вілдагліптин можна приймати незалежно від прийому їжі. Абсолютна біодоступність становить 85 %.

Розподіл. Коефіцієнт зв’язування вілдагліптину з протеїнами плазми крові низький (9,3 %); вілдагліптин розподіляється рівномірно між плазмою крові та еритроцитами. Середній об’єм розподілу вілдагліптину на стадії плато після внутрішньовенного введення (V_ss) становить 71 літр, що говорить про екстрасудинний розподіл.

Метаболізм. Метаболізм є основним шляхом виведення вілдагліптину у людини, що становить  69 % прийнятої дози. Основний метаболіт, LAY151, є фармакологічно неактивним і являє собою продукт гідролізу складової ціану, що становить 57 % дози і супроводжується глюкуронідним (BQS867) та амідним гідролізом (4 % дози). Дані, отримані в ході дослідження в умовах in vitro у мікросомах нирок людини, вказують на те, що нирки можуть бути одним із основних органів, який сприяє гідролізу вілдагліптину до його основного неактивного метаболіту LAY151. DPP-4 частково бере участь у гідролізі вілдагліптину, що було підтверджено дослідженням in vivo у щурів із дефіцитом DPP-4.

Вілдагліптин не метаболізується ензимами цитохрому Р450 у такій кількості, яку би можна було визначити. Отже, не очікується, що супутній прийом лікарських засобів, таких як інгібітори та/або індуктори CYР450, впливатиме на метаболічний кліренс вілдагліптину. Дослідження in vitro продемонстрували, що вілдагліптин не інгібує і не індукує ензими цитохрому Р450. Таким чином, вілдагліптин, найімовірніше, не впливає на метаболічний кліренс одночасно застосовуваних лікарських засобів, що метаболізуються CYP 1A2, CYP 2C8, CYP 2C9, CYP 2C19, CYP 2D6, CYP 2E1 або CYP 3A4/5.

Виведення. Після перорального прийому [¹⁴С]-вілдагліптину приблизно 85 % дози виводиться із сечею і 15 % дози — з калом. Ниркове виведення незміненого вілдагліптину становить 23 % перорально прийнятої дози. Після внутрішньовенного введення здоровим добровольцям загальний плазмовий та нирковий кліренс вілдагліптину становить 41 л/год та 13 л/год відповідно. Середній період напіввиведення після внутрішньовенного введення становить приблизно 2 години. Період напіввиведення після перорального прийому становить приблизно 3 години.

Лінійність/нелінійність. Максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) вілдагліптину та площа під кривою «концентрація в плазмі / час» (AUC) збільшуються майже пропорційно дозі у всьому діапазоні терапевтичного дозування.

Окремі групи пацієнтів

Стать. Не спостерігалося ніяких відмінностей у фармакокінетиці препарату у здорових добровольців чоловічої і жіночої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ). Інгібіція DPP-4 вілдагліптином не залежить від статі пацієнта.

Захворювання печінки. Вплив порушення функції печінки на фармакокінетику вілдагліптину досліджувався у пацієнтів із незначними, помірними та серйозними порушеннями функції печінки на основі оцінки за шкалою Чайлда — П’ю (від 6 для незначного до 12 для серйозного порушення) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Експозиція вілдагліптину після прийому разової дози пацієнтами з незначними і помірними порушеннями функції печінки була зниженою (на 20 % і 8 % відповідно), тоді як експозиція вілдагліптину у пацієнтів із серйозними порушеннями збільшувалася на 22 %. Максимальна зміна (збільшення або зменшення) експозиції вілдагліптину становила приблизно 30 %, що не вважається клінічно суттєвим. Не було виявлено залежності між тяжкістю порушення функції печінки і змінами експозиції вілдагліптину.

Захворювання нирок. Відкрите дослідження з багаторазовим застосуванням препарату було проведено з метою оцінки фармакокінетики найнижчих терапевтичних доз вілдагліптину (50 мг один раз на добу) у пацієнтів з різним ступенем хронічного порушення функції нирок, що визначався за кліренсом креатиніну (легке порушення функції нирок — від 50 до < 80 мл/хв, помірне порушення функції нирок — від 30 до < 50 мл/хв та тяжке порушення функції нирок — < 30 мл/хв), порівняно з контрольною групою учасників дослідження з нормальною функцією нирок.

У пацієнтів із незначними, помірними та серйозними порушеннями функції нирок AUC вілдагліптину збільшувалася порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Показники AUC метаболітів LAY151 та BQS867 збільшувалися в середньому приблизно в 1,5, 3 та 7 разів у пацієнтів з легким, помірним і тяжким порушенням функції нирок відповідно. Деякі дані щодо пацієнтів з нирковою недостатністю в термінальній стадії (ННТС) показують, що експозиція вілдагліптину є схожою на експозицію препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок. Концентрації LAY151 були приблизно в 2–3 рази вищими, ніж у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок.

Вілдагліптин виводився з організму за допомогою гемодіалізу в обмеженій кількості (3 % протягом 3–4-годинного гемодіалізу, який починали проводити через 4 години після застосування препарату).

Пацієнти літнього віку. У здорових за іншими показниками пацієнтів (у віці від 70 років) загальна експозиція вілдагліптину (100 мг один раз на добу) збільшувалася на 32 %, а максимальна концентрація в плазмі крові — на 18 % порівняно з молодшими здоровими добровольцями (віком від 18 до 40 років). Ці зміни, однак, не вважаються клінічно значущими. Інгібіція DPP-4 вілдагліптину не залежить від віку пацієнтів у досліджуваних вікових групах.

Раса. Деякі дані свідчать про те, що расова приналежність не має значущого впливу на фармакокінетику вілдагліптину.

 

Клінічні характеристики

Показання. Лікарський засіб застосовувати як доповнення до дієти та фізичних вправ для покращення контролю глікемії у дорослих із цукровим діабетом типу II:

• як монотерапію — пацієнтам, для яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносності;

• у комбінації з іншими лікарськими засобами для лікування цукрового діабету, включаючи інсулін, — якщо вони не забезпечують адекватного контролю рівня глюкози (див. розділи «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Фармакологічні властивості», де наведено доступні дані щодо різних комбінацій).

 

Протипоказання. Гіперчутливість до вілдагліптину або до будь-якої допоміжної речовини.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Вілдагліптин має низький потенціал для взаємодії з іншими препаратами. Оскільки вілдагліптин не є субстратом ензиму цитохрому Р450 (CYP) і не є інгібітором або каталізатором ензимів CYP 450, то його взаємодія з іншими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або каталізаторами цих ензимів, малоймовірна.

Комбінація з піоглітазоном, метформіном та глібуридом. Результати досліджень, проведених з цими пероральними протидіабетичними засобами, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.

Дигоксин (субстрат Pgp), варфарин (субстрат CYP2C9). Клінічні дослідження, проведені за участю здорових добровольців, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії. Проте це не було встановлено в цільовій популяції.

Комбінація з амлодипіном, раміприлом, валсартаном або симвастатином. Дослідження лікарської взаємодії за участю здорових добровольців були проведені з амлодипіном, раміприлом, валсартаном і симвастатином. У ході цих досліджень після одночасного застосуваннях вказаних препаратів з вілдагліптином клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій виявлено не було.

Комбінація з інгібіторами АПФ. Існує підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту [АПФ] (див. розділ «Побічні реакції»).

Певні активні речовини, включаючи тіазиди, кортикостероїди, препарати гормонів щитовидної залози та симпатоміметики, можуть зменшувати гіпоглікемічний ефект пероральних протидіабетичних лікарських засобів, у тому числі вілдагліптину.

 

Особливості застосування

Загальні. Далія не є замінником інсуліну для інсулінозалежних пацієнтів. Лікарський засіб не слід застосовувати пацієнтам з діабетом I типу або діабетичним кетоацидозом.

Порушення функції нирок. Досвід застосування препарату для лікування пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції нирок, а також пацієнтів з нирковою недостатністю в термінальній стадії (ННТС) на гемодіалізі обмежений. Тому застосування Далії не рекомендовано  цим групам пацієнтів.

Порушення функції печінки. Далія не рекомендована для застосування пацієнтам з порушеннями функції печінки, у тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (АСТ) більше ніж у 3 рази перевищував верхню межу норми.

Зрідка повідомлялося про порушення функції печінки (включаючи гепатит) під час лікування вілдагліптином. У таких випадках перебіг ускладнення у пацієнтів був переважно безсимптомним, без клінічних наслідків, а показники тестів функції печінки (ТФП) після припинення лікування поверталися до нормальних рівнів. Перед початком лікування препаратом Далія треба зробити ТФП з метою визначення у пацієнта вихідних показників. Слід проводити моніторинг результатів ТФП під час лікування препаратом протягом першого року лікування один раз на три-чотири місяці, а також періодично пізніше.

Для пацієнтів, у яких спостерігалися підвищені рівні трансаміназ, слід проводити повторний моніторинг функції печінки для підтвердження результатів, а також подальший моніторинг з частим проведенням тестів функції печінки, доки порушені рівні не повернуться до нормальних показників. Якщо підвищення рівня АЛТ або АСТ у 3 або більше разів вище за верхню межу норми, то рекомендується припинити лікування препаратом. Пацієнти, у яких виникли жовтяниця або інші ознаки порушення функції печінки, повинні припинити застосування лікарського засобу Далія. Після припинення лікування препаратом та нормалізації результатів ТФП лікування вілдагліптином не слід розпочинати знову.

Серцева недостатність. Клінічне дослідження застосування вілдагліптину  пацієнтам із серцевою недостатністю І–ІІІ функціональних класів за класифікацією NYHA [Нью-Йоркська кардіологічна асоціація] показало, що лікування вілдагліптином не пов’язане зі зміною функції лівого шлуночка або з погіршенням наявної застійної серцевої недостатності. Клінічний досвід застосування  пацієнтам із серцевою недостатністю ІІІ функціонального класу за класифікацією NYHA все ще обмежений, а результати не переконливі.

Досвід застосування вілдагліптину під час клінічних досліджень  пацієнтам із серцевою недостатністю ІV функціонального класу за класифікацією NYHA відсутній, тому застосовувати препарат цим пацієнтам не рекомендується.

Розлади з боку шкіри. У доклінічних токсикологічних дослідженнях повідомлялося про випадки ураження шкіри, включаючи утворення пухирів та виразок на кінцівках у мавп. Хоча в ході клінічних досліджень не було відзначено збільшення частоти ураження шкіри, досвід щодо ускладнень з боку шкіри у пацієнтів з цукровим діабетом обмежений.

Крім того, у постмаркетинговий період застосування препарату повідомлялося про випадки бульозного та ексфоліативного ураження шкіри.

Таким чином, відповідно до стандартного догляду за пацієнтами з цукровим діабетом рекомендується спостереження для виявлення порушень з боку шкіри, таких як утворення пухирів або виразок.

Панкреатит. Застосування вілдагліптину пов’язано з ризиком розвитку гострого панкреатиту. Пацієнти повинні бути проінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту.

Якщо підозрюється розвиток панкреатиту, застосування вілдагліптину не слід продовжувати. У разі підтвердження діагнозу гострий панкреатит застосування вілдагліптину не слід поновлювати.

Гіпоглікемія. Застосування сульфонілсечовини, як відомо, призводить до розвитку гіпоглікемії. Пацієнти, які отримують вілдагліптин у комбінації з сульфонілсечовиною, можуть бути схильні до розвитку гіпоглікемії. Таким чином, для зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування більш низьких доз сульфонілсечовини.

Інші. До складу лікарського засобу Далія входить лактоза. Пацієнтам із рідкісними спадковими станами — непереносністю лактози, дефіцитом лактази або мальабсорбцією глюкози та галактози — лікарський засіб протипоказаний.

Вміст натрію. Лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто практично вільний від натрію.

 

Застосування в період вагітності або годування груддю

Вагітність. Дотепер немає відповідних досліджень застосування вілдагліптину вагітним жінкам. Дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність при застосуванні високих доз препарату. Потенційний ризик для людини невідомий. Через відсутність даних  лікарський засіб не слід застосовувати під час вагітності.

Період грудного годування. Невідомо, чи проникає вілдагліптин у грудне молоко. Дослідження на тваринах виявили виділення вілдагліптину в молоко тварин. Далію не слід призначати жінкам, які годують грудьми.

Фертильність. Досліджень щодо впливу вілдагліптину на фертильність людини не проводилося.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Дослідження щодо впливу лікарського засобу на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами не проводилися. Пацієнти, які відчувають запаморочення, не повинні керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

 

Спосіб застосування та дози

У разі застосування як монотерапії або в комбінації з метформіном, у комбінації з тіазолідиндіоном, у комбінації з метформіном та сульфонілсечовиною чи в комбінації з інсуліном (з метформіном або без) рекомендована добова доза вілдагліптину становить 100 мг, яку розділяють на два прийоми: 50 мг вранці та 50 мг ввечері.

У разі застосування у складі подвійної комбінації з сульфонілсечовиною рекомендована доза вілдагліптину становить 50 мг один раз на добу, вранці. У цій популяції пацієнтів вілдагліптин у дозі 100 мг на добу був не більш ефективним, ніж вілдагліптин у дозі 50 мг один раз на добу.

При застосуванні в комбінації з сульфонілсечовиною з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування низьких доз сульфонілсечовини.

Перевищувати дозу препарату 100 мг не рекомендовано.

У разі пропуску прийому дози лікарського засобу Далія її слід прийняти відразу, як тільки пацієнт згадає про це. Подвійну дозу препарату не слід приймати в той же день.

Безпека та ефективність вілдагліптину у складі потрійної пероральної терапії в комбінації з метформіном та тіазолідиндіоном не встановлені.

Дозування для пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок. Далію не рекомендується застосовувати пацієнтам з порушеннями функції печінки, в тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень АЛТ або АСТ у 3 рази вищий за верхню межу норми.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну ≥ 50 мл/хв) немає потреби у корекції дозування лікарського засобу Далія. Для пацієнтів із помірними і тяжкими порушеннями функції нирок або з нирковою недостатністю в термінальній стадії (ННТС) рекомендована доза препарату становить 50 мг один раз на добу.

Дозування для пацієнтів літнього віку. Для пацієнтів віком понад 65 років немає потреби змінювати дозування.

Дозування для дітей. Дітям (віком до 18 років) застосування вілдагліптину не рекомендується через відсутність даних про безпеку й ефективність.

Спосіб застосування. Для перорального застосування. Далію можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

 

Діти. Дітям (віком до 18 років) застосування лікарського засобу не рекомендується через відсутність даних про безпеку та ефективність.

 

Передозування

Дані щодо передозування вілдагліптину є обмеженими.

Симптоми. Інформація про можливі симптоми передозування була отримана в ході дослідження переносності підвищення дози за участю здорових добровольців, які отримували вілдагліптин протягом 10 днів. При дозуванні 400 мг спостерігалися 3 випадки виникнення м’язового болю, а також кілька випадків легкої короткочасної парестезії, гарячки, розвитку набряків та тимчасового підвищення рівнів ліпази. При дозуванні 600 мг у одного із добровольців виник набряк ніг та рук, значне підвищення рівня фосфокінази креатиніну (ФКК), що супроводжувалося підвищенням рівня АСТ, С-реактивного білка і міоглобіну. Троє добровольців цієї групи мали набряк обох ніг, що у двох випадках супроводжувалося парестезією. Усі симптоми та порушення лабораторних показників зникали після припинення застосування досліджуваного препарату.

Лікування. У разі передозування рекомендовано проводити підтримувальну терапію. Вілдагліптин не виводиться при гемодіалізі, однак більшість метаболітів гідролізу (LAY 151) можна видалити за допомогою гемодіалізу.

 

Побічні реакції

Короткий опис профілю безпеки. Дані про безпеку були отримані загалом від 5 451 пацієнта, які отримували вілдагліптин у добовій дозі 100 мг (50 мг двічі на добу) у рандомізованих подвійно сліпих плацебоконтрольованих дослідженнях тривалістю щонайменше 12 тижнів. З цих пацієнтів 4 622 пацієнти отримували вілдагліптин як монотерапію, а 829 пацієнтів отримували плацебо. Більшість побічних реакцій у цих дослідженнях були легкими за характером та тимчасовими і не вимагали припинення лікування. Не було виявлено зв’язку між розвитком побічних реакцій і віком чи расою пацієнта, тривалістю прийому препарату або добовою дозою. У пацієнтів, які отримували вілдагліптин одночасно з похідними сульфонілсечовини та інсуліном, спостерігали гіпоглікемію. Повідомляли про ризик гострого панкреатиту при застосуванні вілдагліптину (див. розділ «Особливості застосування»).

Побічні реакції, що спостерігалися протягом подвійно сліпих досліджень у пацієнтів, які приймали вілдагліптин як монотерапію та у складі комбінованої терапії, вказані нижче за системами органів та абсолютною частотою. Частота визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (> 10000, ≤ 1/1000), дуже рідко (≤ 1/10000), частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній групі за частотою небажані реакції представлені у порядку зменшення серйозності.

 

Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у вигляді монотерапії або як додаткову терапію в контрольованих клінічних дослідженнях та у післяреєстраційному періоді

Інфекції та інвазії: дуже часто — назофарингіт; часто —  інфекція верхніх дихальних шляхів.

З боку обміну речовин: нечасто — гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто — запаморочення, головний біль, тремор.

З боку органів зору: часто — розмитий зір.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто — запор, нудота, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, діарея, біль у животі, в том числі у верхній частині, блювання; нечасто — метеоризм; рідко — панкреатит.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома* — гепатит.

З боку шкіри та підшкірних тканин: часто —  гіпергідроз, свербіж,  висип, дерматит; нечасто — кропив’янка; частота невідома * — ексфоліативні або бульозні ураження шкіри, зокрема бульозний пемфігоїд, шкірний васкуліт.

З боку кістково-м’язової та сполучної системи: часто — артралгія, міалгія.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: нечасто — еректильна дисфункція.

Загальні порушення та реакції у місці застосування: часто — астенія, периферичний набряк; нечасто — втома, озноб.

Лабораторні показники: нечасто — відхилення функціональних печінкових проб від норми, збільшення маси тіла.

* На основі постмаркетингового досвіду.

 

Опис окремих побічних реакцій

Печінкова недостатність. Повідомляли про окремі випадки розвитку печінкової дисфункції (у тому числі гепатиту). Ці випадки були зазвичай безсимптомними, без клінічних наслідків, а результати ТФП після припинення лікування поверталися до норми. За даними контрольованих досліджень монотерапії та додаткової терапії тривалістю до 24 тижнів, частота підвищення рівнів АЛТ або АСТ щонайменше в 3 рази від верхньої межі норми (встановлене за результатами принаймні двох послідовних вимірювань або під час останнього візиту в процесі лікування) при застосуванні вілдагліптину в дозі 50 мг один раз на добу чи в дозі 50 мг два рази на добу та при застосуванні всіх препаратів порівняння становила 0,2 %, 0,3 % та 0,2 % відповідно. Підвищення рівнів трансаміназ були переважно безсимптомними, не прогресували та не були пов’язані з холестазом або жовтяницею.

Ангіоневротичний набряк. Поодинокі випадки ангіоневротичного набряку при  застосуванні вілдагліптину спостерігалися з такою ж частотою, як і у контрольній групі. Вища частота таких випадків спостерігалася у тій групі, де вілдагліптин отримували у комбінації з інгібітором АПФ. Більшість явищ були легкого ступеня та минали на тлі застосування вілдагліптину.

Гіпоглікемія була нечастим явищем при застосуванні вілдагліптину (0,4 %) як монотерапії в порівняльних контрольованих дослідженнях монотерапії з активним препаратом порівняння або плацебо (0,2 %). Не повідомляли про тяжкі або серйозні випадки гіпоглікемії. У разі застосування лікарського засобу як доповнення до метформіну гіпоглікемія виникала у 1 % пацієнтів, які отримували вілдагліптин, і у 0,4 % пацієнтів, які отримували плацебо. Після додавання піоглітазону гіпоглікемія виникла у 0,6 % пацієнтів, які отримували вілдагліптин, і у 1,9 % пацієнтів, які отримували плацебо. При додаванні сульфонілсечовини гіпоглікемія виникла у 1,2 % пацієнтів, які отримували вілдагліптин, і у 0,6 % пацієнтів, які отримували плацебо. Після додавання похідних сульфонілсечовини та метформіну гіпоглікемія виникла у 5,1 % пацієнтів, які отримували вілдагліптин, і у 1,9 % пацієнтів, які отримували плацебо. Серед пацієнтів, які приймали вілдагліптин у комбінації з інсуліном, частота гіпоглікемії становила 14 % у групі отримання вілдагліптину та 16 % у групі плацебо.

Повідомлення про побічні реакції. Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання. Не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 3 або 6 блістерів у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Медокемі Лімітед / Medochemie Limited.

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Константинуполес 1-10, Лімассол, 3011, Кіпр / Konstantinoupoleos 1-10, Limassol, 3011, Cyprus.