ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

Валсартан 80/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА

Валсартан 160/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА

Валсартан 160/гідрохлоротіазид 25 КРКА

Валсартан 320/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА

Валсартан 320/гідрохлоротіазид 25 КРКА

 

(Valsartan 80/hydrochlorothiazide 12,5 KRKA)

(Valsartan 160/hydrochlorothiazide 12,5 KRKA)

(Valsartan 160/hydrochlorothiazide 25 KRKA)

(Valsartan 320/hydrochlorothiazide 12,5 KRKA)

(Valsartan 320/hydrochlorothiazide 25 KRKA)

 

Склад:

діюча речовина: валсартан, гідрохлоротіазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить:

80 мг валсартану та 12,5 мг гідрохлоротіазиду або

160 мг валсартану та 12,5 мг гідрохлоротіазиду, або

160 мг валсартану та 25 мг гідрохлоротіазиду, або

320 валсартану та 12,5 мг гідрохлоротіазиду, або

320 валсартану та 25 мг гідрохлоротіазиду;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний;

плівкова оболонка: гіпромелоза, титану діоксид (E 171), макрогол 4000, оксид заліза червоний (E 172) – лише для таблеток Валсартан 80/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА, Валсартан 160/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА, Валсартан 160/гідрохлоротіазид 25 КРКА та Валсартан 320/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА, оксид заліза жовтий (E 172) – лише для таблеток Валсартан 80/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА, Валсартан 160/гідрохлоротіазид 25 КРКА та Валсартан 320/гідрохлоротіазид 25 КРКА.

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 80 мг/12,5 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, рожевого кольору;

таблетки 160 мг/12,5 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червоно-коричневого кольору;

таблетки 160 мг/25 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-коричневого кольору;

таблетки 320 мг/12,5 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, рожевого кольору;

таблетки 320 мг/25 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-жовтого кольору, з насічкою з одного боку.

 

Фармакотерапевтична група.

Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Валсартан та діуретики. Код АТХ C09D A03.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Валсартан

Валсартан – це перорально активний та специфічний антагоніст рецептора ангіотензину II (Ang II). Він діє селективним чином на підтип рецептора AT₁, який несе відповідальність за відому дію ангіотензину II. Підвищені рівні Ang II у плазмі після блокади рецептора AT₁ внаслідок прийому валсартану можуть стимулювати неблокований рецептор AT₂, що встановлює рівновагу ефекту рецептора AT₁. Валсартан не демонструє жодної часткової агоністичної дії в рецепторі AT₁ та характеризується набагато більшою (приблизно 20000-кратною) спорідненістю з рецептором AT₁, аніж з рецептором AT₂. Невідомо, чи зв’язується валсартан з іншими гормональними рецепторами чи іонними каналами, важливими для процесу серцево-судинної регуляції, та чи блокує він їх.

Валсартан не інгібує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), також відомий під назвою кініназа II, який конвертує Ang I у Ang II та призводить до розпаду брадикініну. Оскільки ефект на АПФ відсутній та відсутня потенціація брадикініну чи субстанції P, малоймовірно, що антагоністи ангіотензину II спричиняють кашель. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою (Р < 0,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6 % порівняно з 7,9 % відповідно). У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5 % випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19 % випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5 % випадків (Р < 0,05).

Застосування валсартану призводить до зниження артеріального тиску у пацієнтів з гіпертензією, не впливаючи на частоту пульсу. У більшості пацієнтів після введення одноразової пероральної дози гіпотензивний ефект настає у межах 2 годин, а пікове зниження артеріального тиску досягається упродовж 4-6 годин. Гіпотензивний ефект триває упродовж 24 годин після прийому. При повторному прийомі максимальне зниження артеріального тиску при прийомі будь-якої дози зазвичай досягається упродовж 2-4 тижнів та зберігається при довготривалому застосуванні. У комбінації з гідрохлоротіазидом досягається значне додаткове зниження артеріального тиску.

Раптове припинення прийому валсартану не призводить до відновлення артеріальної гіпертензії чи інших побічних явищ.

Гідрохлоротіазид

Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії тіазидних діуретиків, і де відбувається пригнічення транспорту іонів Na⁺ і Cl^- в дистальні звивисті канальці. Механізм дії тіазидів полягає в інгібуванні симпортера Na⁺Cl^-, вірогідно, внаслідок конкурування за ділянку Cl^-, що впливає на механізми електролітичної реабсорбції: пряме підвищення рівнів натрію та виведення хлору приблизно однаковою мірою та непряма дія цього – зменшення об’єму циркулюючої плазми з подальшим підвищенням активності реніну плазми, секрецією альдостерону та зниженням рівня калію в сечі, а також зниження калію в сироватці крові. Зв’язок між реніном та альдостероном опосередкований ангіотензином II, тому при супутньому введенні валсартану зниження калію в сироватці крові менш виражене, аніж спостерігається при монотерапії гідрохлоротіазидом.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ)

На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігався кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлоротіазидом та НМРШ. Одне дослідження включало популяцію, що складалася з 71533 випадків базальноклітинної карциноми (БКК) та 8629 випадків плоскоклітинної карциноми (ПКК), яку порівнювали з 1430833 та 172426 особами контрольної популяції відповідно. Високі дози гідрохлоротіазиду (≥ 50000 мг кумулятивна доза) асоціювалися з корегованим ВР 1,29 (95 % ДІ: 1,23-1,35) для БКК та 3,98 (95 % ДІ: 3,68-4,31) для ПКК. Спостерігався чіткий взаємозв’язок між кумулятивною дозою та відповіддю для БКК та ПКК. Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губи (ПКК) та впливом гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губи порівнювали з 63067 особами контрольної популяції, використовуючи стратегію випадкової вибіркової сукупності. Співвідношення кумулятивна доза-відповідь було продемонстровано з корегованим ВР 2,1 (95 % ДІ: 1,7-2,6), який збільшувався до ВР 3,9 (3,0-4,9) для високих доз (~ 25000 мг) та ВР 7,7 (5,7-10,5) для найвищої кумулятивної дози (~ 100000 мг) (див. розділ «Особливості застосування»).

Фармакокінетика.

Валсартан/гідрохлоротіазид

Системна доступність гідрохлоротіазиду знижується приблизно на 30 % при супутньому застосуванні з валсартаном. Кінетика валсартану не зазнає значних змін при супутньому застосуванні з гідрохлоротіазидом. Така взаємодія не впливає на комбіноване застосування валсартану та гідрохлоротіазиду, оскільки чіткий гіпотензивний ефект комбінації перевищує ефект, досягнутий при монотерапії будь-якою з активних субстанцій або плацебо.

Валсартан

Абсорбція

Після перорального прийому максимальна концентрація валсартану у плазмі (С_max) крові досягається через 2-4 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23 % % (діапазон 23 ± 7). Вживання їжі знижує вплив (що визначається за AUC) валсартану приблизно на 40 % та C_max приблизно на 50 %, хоча приблизно через 8 годин після прийому концентрація валсартану у плазмі подібна як у разі прийому з їжею, так і у разі прийому натще. Таке зниження AUC, однак, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від вживання їжі.

Розподіл

Стабільний об’єм розподілу валсартану після внутрішньовенного введення становить приблизно 17 літрів. Це свідчить про те, що валсартан неактивно розподіляється у тканинах. Валсартан активно зв’язується з білками сироватки крові (94-97 %), зокрема з альбуміном сироватки.

Біотрансформація

Валсартан біотрансформується у незначній кількості, оскільки лише 20 % дози відновлюється у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт було виявлено у плазмі у невеликій концентрації (менше 10 % AUC для валсартану). Цей метаболіт неактивний з фармакологічної точки зору.

Виведення

Валсартан демонструє кінетику мультиекспоненційного розпаду (t½α через <1 годину та t½ß через приблизно 9 годин). Валсартан виводиться здебільшого з калом (приблизно 83 % дози) та сечею (приблизно 13 % дози), в основному у незміненому вигляді. Після внутрішньовенного введення кліренс валсартану з плазми крові становить приблизно 2 л/годину, а нирковий кліренс – 0,62 л/годину (приблизно 30 % загального кліренсу). Період напіввиведення  валсартану – 6 годин.

Гідрохлоротіазид

Абсорбція

Абсорбція гідрохлоротіазиду після перорального прийому відбувається швидко (t_max − приблизно 2 години). Зростання середнього значення AUC є лінійним та пропорційним до дози у межах терапевтичного діапазону.

Вплив вживання їжі на абсорбцію гідрохлоротіазиду незначний з клінічної точки зору. Абсолютна біодоступність гідрохлоротіазиду становить 70 % після перорального прийому.

Розподіл

Очевидний об’єм розподілу становить 4-8 л/кг.

Циркулюючий гідрохлоротіазид зв’язується з білками плазми крові (40-70 %), в основному з сироватковим альбуміном. Гідрохлоротіазид також накопичується в еритроцитах у кількості, що приблизно втричі перевищує рівень у плазмі крові.

Виведення

Гідрохлоротіазид виводиться в основному у незміненому вигляді. Період напіввиведення з плазми крові становить у середньому від 6 до 15 годин на стадії термінального виведення. Жодних змін у кінетиці гідрохлоротіазиду при повторному прийомі не відбувається, а накопичення мінімальне при прийомі 1 раз на добу. Більше 95 % абсорбованої дози виводиться у вигляді незміненої сполуки із сечею. Нирковий кліренс складається з пасивної фільтрації та активного виведення у ниркові канальці.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів

Пацієнти літнього віку. У деяких пацієнтів літнього віку системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не був клінічно значущим.

Обмежені дані дають змогу припустити, що у пацієнтів літнього віку, як здорових, так і тих, хто страждає на артеріальну гіпертензію, системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у здорових молодих добровольців.

Пацієнти із порушеннями функції нирок. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 30-70 мл/хв корекція дози не потрібна.

Немає даних про застосування препарату пацієнтам із вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) і пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми крові і не виводиться при гемодіалізі. Гідрохлоротіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

При нирковій недостатності середній піковий рівень у плазмі та значення AUC гідрохлоротіазиду збільшуються, а швидкість екскреції із сечею знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю спостерігається збільшення значення AUC гідрохлоротіазиду в 3 рази. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю спостерігається збільшення значення AUC у 8 разів. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).

Порушення функції печінки. Системний вплив валсартану у пацієнтів зі слабковираженими (n = 6) і помірно вираженими (n = 5) порушеннями функції печінки був у 2 рази більший, ніж у здорових добровольців. Даних щодо застосування валсартану пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки немає.

Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлоротіазиду.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких належно не регулюється монотерапією.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонамідів; тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки та холестаз; анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв); рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія або симптоматична гіперурикемія; вагітність або планування вагітності, годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), у тому числі валсартану або інгібіторів АПФ, з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або нирковою недостатністю (ШКФ <60 мл/хв/1,73м²) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).

Спадковий ангіоневротичний набряк або ангіоневротичний набряк під час попереднього застосування інгібіторів АПФ чи АРА.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Взаємодії з комбінацією валсартану та гідрохлоротіазиду

Супутнє застосування не рекомендується

Літій

Повідомлялося про тимчасове підвищення концентрації літію в сироватці крові та токсичність під час супутнього прийому літію та інгібіторів АПФ та/або тіазидів. Відсутній досвід супутнього прийому валсартану та літію, тому рекомендується перевіряти концентрацію літію в сироватці крові.

Супутнє застосування, яке потребує особливої обережності

Інші антигіпертензивні препарати

Препарат може посилити гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів (таких як гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину, бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, прямі інгібітори реніну та інгібітори зворотного захоплення дофаміну).

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін)

Вірогідне зниження реакції на пресорні аміни, такі як норадреналін. Клінічна значимість цього ефекту достовірно невідома та недостатня для того, щоб виключити їх застосування.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦOГ-2, ацетилсаліцилову кислоту (>3 г/добу) та неселективні НПЗП

НПЗП можуть послабити гіпотензивний ефект як антагоністів ангіотензину II, так і гідрохлоротіазиду при їх супутньому застосуванні. Крім того, супутнє застосування валсартану/гідрохлоротіазиду та НПЗП може призвести до погіршення функції нирок та підвищення рівня калію в сироватці крові. Таким чином, рекомендується вести моніторинг функції нирок на початку лікування, а також забезпечувати пацієнту належне поповнення втрати рідини.

У хворих літнього віку, зі зниженням об’єму (у тому числі тих, хто отримує сечогінну терапію) або з дисфункцією нирок одночасне застосування НПЗП (або інгібіторів ЦОГ-2) з АРА ІІ збільшує ризик погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Сумісне застосування цих препаратів вимагає обережності та моніторингу функції нирок.

Взаємодії, пов’язані з валсартаном

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) препаратами груп АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном

Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препаратів групи АРА, в тому числі валсартану, з іншими препаратами, що блокують РААС, такими як препарати групи інгібіторів АПФ або аліскірен (див. розділ «Особливості застосування»).

Це пов’язане з підвищеною частотою гіпотензії, втратою свідомості, гіперкаліємією та дисфункцією нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією. Таким чином, не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, препаратів-блокаторів рецепторів ангіотензину або аліскірену. Якщо подвійна блокада РААС вважається абсолютно необхідною, лікування повинно проходити лише під наглядом спеціалістів і супроводжуватися моніторингом функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску.

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом, діабетичною нефропатію або порушенням функції нирок (ШГФ < 60 мл/хв./1,73 м²) протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Супутнє застосування не рекомендується

Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники солі, що містять калій, та інші речовини, які можуть підвищити рівні калію.

Слід бути обережними при супутньому прийомі валсартану із препаратами, що впливають на рівень калію. Слід часто перевіряти рівень калію в плазмі крові.

При одночасному застосуванні АРА II з іншими лікарськими засобами, здатними підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, калійзберігаючі діуретики, лікарські засоби на основі калію, гепарин), збільшується ризик розвитку гіперкаліємії. У таких випадках лікарський засіб, який містить валсартан, слід застосовувати з обережністю та проводити моніторинг рівня калію.

Транспортери

За результатами досліджень in vitro валсартан є субстратом для печінкового транспортера захоплення OATP1B1/OATP1B3 та печінкового транспортера виведення MRP2. Клінічне значення цих даних невідоме. Одночасне застосування інгібіторів транспортера захоплення (наприклад, рифампіцину, циклоспорину) або транспортера виведення (наприклад, ритонавіру) може збільшити системну експозицію валсартану. Слід дотримуватися належних заходів на початку або в кінці супутнього застосування цих лікарських засобів.

Відсутність взаємодій

У процесі досліджень з валсартаном жодних клінічно значущих взаємодій не було виявлено при прийомі валсартану з будь-якою з нижчезазначених речовин: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін та глібенкламід. Дигоксин та індометацин можуть вступати у взаємодію з гідрохлоротіазидом.

Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом

Супутнє застосування, що потребує особливої обережності

Лікарські засоби, що впливають на рівень калію в сироватці крові

Гіпокаліємічний ефект гідрохлоротіазиду може підсилитися при супутньому застосуванні калійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, адренокортикотропних гормонів (АКТГ), амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G, саліцилової кислоти та її похідних, анти-аритмічних засобів.

Якщо вищезазначені лікарські засоби призначені у комбінації з валсартаном/гідрохлоротіазидом, рекомендується моніторинг рівня калію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікарські засоби, що можуть спричинити тахікардію типу «torsades de pointes»

У зв’язку з ризиком гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити тахікардію типу «torsades de pointes», а саме з антиаритмічними препаратами Іа та III класу та деякими нейролептиками.

Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію в крові

Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися при сумісному застосуванні з лікарськими засобами, такими як антидепресанти, антипсихотичні, протиепілептичні препарати. Слід з обережністю призначати тривалий прийом цих препаратів.

Серцеві глікозиди

У разі наявності серцевої аритмії, спричиненої дигіталісом, при прийомі тіазидів може спостерігатися гіпокаліємія або гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»).

Солі кальцію та вітамін D

Прийом тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, у комбінації з вітаміном D чи солями кальцію може спричинити зростання рівня кальцію в сироватці крові. Супутнє застосування тіазидних діуретиків з кальцієвими солями може спричинити гіперкальціємію у пацієнтів зі схильністю до гіперкальціємії (наприклад, пацієнти з гіперпаратиреоїдизмом, злоякісними пухлинами або станами, зумовленими дефіцитом вітаміну D) внаслідок підвищення канальцевої реабсорбції кальцію.

Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін)

Тіазиди можуть змінити переносимість глюкози. Може виникнути потреба у коригуванні дози антидіабетичних препаратів.

Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик лактоцидозу, спричиненого вірогідною функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з прийомом гідрохлоротіазиду.

Бета-блокатори та діазоксид

Супутнє застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, з бета-блокаторами може підвищити ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть підсилити гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Лікарські засоби, що застосовуються при лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).

Існує необхідність у коригуванні дози препаратів проти подагри, оскільки гідрохлоротіазид може збільшити рівень сечової кислоти в сироватці крові. У разі необхідності слід збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. Супутній прийом тіазидних діуретиків може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден)

Біодоступність тіазидних діуретиків може зрости при прийомі антихолінергічних препаратів (наприклад, атропіну, біперидену), зокрема внаслідок зниження перистальтики шлунка та швидкості випорожнення шлунка. У свою чергу, очікується, що прокінетичні лікарські засоби, наприклад цисаприд, можуть зменшити біодоступність тіазидних діуретиків.

Амантадин

Тіазидні діуретики збільшують ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Іонообмінні смоли

Абсорбція тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, порушується при супутньому прийомі холестираміну чи колестиполу. Це може призвести до субтерапевтичного ефекту тіазидних діуретиків. Щоб мінімізувати взаємодію, слід застосовувати гідрохлоротіазид принаймні за 4 години до або ж через 4-6 годин після прийому смол.

Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди можуть зменшити виведення нирками цитотоксичних препаратів та потенціювати їх мієлосупресивний ефект.

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад, тубокурарин)

Тіазиди потенціюють дію похідних кураре.

Циклоспорин

Супутній прийом із циклоспорином може підвищити ризик виникнення гіперурикемії та появу симптомів, що нагадують загострення подагри.

Алкоголь, барбітурати або наркотичні речовини

Супутнє застосування тіазидних діуретиків з речовинами, які також сприяють зниженню артеріального тиску (наприклад, шляхом зниження активності симпатичної нервової системи або прямої вазодилатаційної дії), може потенціювати ортостатичну гіпотензію.

Метилдопа

Є повідомлення про випадки гемолітичної анемії, яка виникала при супутньому прийомі гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Йодне контрастне середовище

У разі зневоднення внаслідок прийому діуретиків виникає підвищений ризик гострої ниркової недостатності, особливо при великих дозах препаратів йоду. Пацієнтам слід провести регідратацію перед введенням.

 

Особливості застосування.

Зміни балансу електролітів сироватки крові

Калій

Тіазидні діуретики можуть викликати гіпокаліємію або ускладнювати вже наявну. Рекомендується корекція гіпокаліємії перед початком терапії тіазидами. Сумісна гіпомагніємія може викликати гіпокаліємію, більш складну для корекції. Оскільки лікарський засіб містить АРА ІІ, слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні з добавками калію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або іншими препаратами, які можуть збільшити концентрацію калію в крові (гепарин). Гіпокаліємія відзначалася у період лікування тіазидними діуретиками, включаючи гідрохлоротіазид. Рекомендується регулярно перевіряти вміст калію в сироватці крові у пацієнтів зі станами, що включають посилену втрату калію.

Необхідно регулярно перевіряти рівень калію та магнію. У всіх пацієнтів, які застосовують тіазидні діуретики, необхідно перевіряти баланс електролітів.

Пацієнти з дефіцитом натрію та/або об’єму циркулюючої крові (ОЦК)

За пацієнтами, які приймають тіазидні діуретики, слід встановити спостереження щодо появи клінічних проявів дисбалансу рідини або електролітів. Лікування тіазидними діуретиками часто пов’язане з виникненням або із загостренням вже наявної гіпонатріємії і гіпохлоремічного алкалозу. Це може супроводжуватися неврологічними симптомами (блювання, плутанина, апатія). Тіазидні діуретики слід застосовувати лише після корекції гіпонатріємії. Регулярно слід контролювати концентрацію натрію в сироватці крові. Тіазиди посилюють виведення магнію із сечею, що в результаті може призвести до гіпомагніємії.

У пацієнтів із вираженим дефіцитом натрію та/або ОЦК в організмі (наприклад у тих, хто отримує високі дози діуретиків) в окремих випадках після початку терапії препаратом може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. Перед початком терапії слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові.

Кальцій

Тіазидні діуретики зменшують екскрецію кальцію в сечі та можуть спричинити підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Тіазидні діуретики слід застосовувати лише після корекції гіперкальціємії або лікування станів, що її спричиняють. Регулярно слід контролювати концентрацію кальцію в сироватці крові.

Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю із застійними явищами чи з іншими станами зі стимуляцією РААС

У пацієнтів, функція нирок яких головним чином залежить від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю із застійними явищами), застосування препаратів, які діють на РААС, може спричинити олігурію та/або прогресуючу азотемію, рідко – із гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Обстеження пацієнтів із серцевою недостатністю або після інфаркту міокарда завжди повинно включати обстеження функції нирок. Не встановлена безпека застосування препарату пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю із застійними явищами. Тому не можна виключати можливості розвитку ниркової недостатності внаслідок пригнічення РААС при застосуванні комбінації валсартан/гідрохлоротіазид. Таким пацієнтам не слід приймати препарат.

Стеноз ниркової артерії

Оскільки може підвищитися рівень сечовини і креатиніну в сироватці крові, пацієнтам з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії чи стенозом єдиної нирки не рекомендується приймати препарат.

Первинний гіперальдостеронізм

Препарат не рекомендується для застосування пацієнтам із первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їх РААС не активована.

Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Слід бути особливо обережними пацієнтам зі стенозом аорти або мітрального клапана або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Порушення функції нирок

Пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції нирок регулювання дози не потрібне (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв). Слід з обережністю застосовувати препарат при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну <30 мл/хв). Тіазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів із хронічними порушеннями функції нирок. Вони неефективні як монотерапія при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), але їх можна застосовувати з належною обережністю у комбінації з петльовими діуретиками, навіть пацієнтам із кліренсом креатиніну < 30 мл/хв.

Одночасне застосування АРА, у тому числі валсартану або інгібіторів АПФ, з аліскіреном пацієнтам із нирковою недостатністю (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²) протипоказано (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Немає досвіду щодо застосування валсартану хворим із кінцевою стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну <10 мл/хв) та пацієнтам, які проходять діаліз.

Рекомендується періодично контролювати рівень калію, креатиніну та сечової кислоти в сироватці крові.

Трансплантація нирки

Пацієнтам із трансплантатом нирки не слід приймати препарат через відсутність досвіду безпечного застосування валсартану/гідрохлоротіазиду.

Порушення функції печінки

Необхідна обережність при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки. Пацієнтам із незначними або помірними порушенням функції печінки без холестазу корекція дози не потрібна. Тіазиди можуть викликати дисбаланс електролітів, печінкову енцефалопатію та гепаторенальний синдром. Таким чином, препарат слід призначати таким пацієнтам лише після вивчення співвідношення ризику і користі та моніторингу клінічних і лабораторних показників. Застосування протипоказане пацієнтам із біліарним цирозом або холестазом.

Ангіоневротичний набряк

Про виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика) повідомлялось у пацієнтів, які отримували валсартан. Деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі й при застосуванні інших АРА ІІ, включаючи інгібітори АПФ. При розвитку набряку Квінке лікування препаратом слід негайно припинити. Його повторне застосування протипоказане (див. розділ «Побічні реакції»).

Пацієнтам літнього віку корегування дози не потрібне.

Системний червоний вовчак

Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, загострюють або активізують системний червоний вовчак.

Інші метаболічні розлади

Тіазидні діуретики можуть вплинути на переносимість глюкози та підвищити рівень холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти в сироватці крові, що може загострити гіперурикемію та призвести до подагри. Тому препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам із гіперурикемією та/або подагрою.  Діабетикам може бути потрібне коригування дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів.

Тіазиди можуть зменшити виведення кальцію із сечею та спричинити переміжні та незначні підвищення рівня кальцію в сироватці крові при відсутності відомих розладів метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може свідчити про наявність гіперпаратиреоїдизму. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням аналізів функції паращитовидних залоз.

Фоточутливість

Випадки реакції фоточутливості відзначалися при прийомі тіазидних діуретиків (див. розділ «Побічні реакції»). У разі виникнення реакції фоточутливості протягом застосування препарату рекомендується припинити лікування. У разі потреби у повторному прийомі діуретика рекомендується захистити уразливі зони від сонця або штучного УФ-випромінювання.

Загальні розлади

Слід бути обережними при застосуванні препарату пацієнтам із підвищеною чутливістю до інших АРА II. У пацієнтів з алергією та астмою в анамнезі є велика імовірність розвитку алергічних реакцій.

Хоріоїдальний випіт, гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома

Сульфонаміди або похідні сульфаніламідів можуть спричинити ідіосинкратичну реакцію, що призводить до хоріоїдального випоту з дефектом зорового поля, тимчасової короткозорості та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в очах і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів після початку прийому препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до остаточної втрати зору. Основне лікування полягає в якнайшвидшому припиненні прийому препарату. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може потребуватися невідкладне медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі.

Пацієнти із серцевою недостатністю/або після інфаркту міокарда

У пацієнтів, чия функція нирок залежить від активності РААС (наприклад, пацієнти із серйозною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ або АРА може бути пов’язано з олігурією та/або прогресуючою азотемією, а в окремих випадках – з гострою нирковою недостатністю та летальним наслідком. Оцінка стану хворих із серцевою недостатністю або після інфаркту міокарда повинна завжди включати оцінку функції нирок.

Подвійна блокада РААС

Артеріальна гіпотензія, синкопе, інсульт, гіперкаліємія та зміни функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, спостерігались у схильних до цього пацієнтів, особливо при комбінації лікарських засобів, які впливають на РААС. У зв’язку з подвійною блокадою РААС супутнє застосування аліскірену та АРА ІІ або інгібіторів АПФ не рекомендується.

Протипоказане супутнє застосування комбінації валсартан/гідрохлоротіазид з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або нирковою недостатністю (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділ «Протипоказання»).

Фертильність

Немає інформації про вплив валсартану на фертильність людини. Дослідження на щурах не показали ніяких ефектів валсартану на фертильність.

Немеланомний рак шкіри

За даними двох епідеміологічних досліджень, які внесені до Датського національного реєстру раку, спостерігався підвищений ризик розвитку НМРШ (БКК) та (ПКК), пов’язаний із впливом підвищених кумулятивних доз гідрохлоротіазиду. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може бути потенційним механізмом розвитку НМРШ.

Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид, слід проінформувати про ризик розвитку НМРШ, їм слід рекомендувати регулярно перевіряти шкіру на наявність нових уражень та негайно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Рекомендовано запобіжні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла та ультрафіолетових променів, відповідні заходи захисту, щоб мінімізувати ризик розвитку раку шкіри. Підозрілі ураження шкіри слід негайно досліджувати, включаючи гістологічні дослідження методом біопсії. Доцільність застосування гідрохлоротіазиду також слід повторно оцінити у пацієнтів, які раніше перенесли НМРШ (див. розділ «Побічні реакції»).

Гостра респіраторна токсичність

Повідомлялося про дуже рідкісні випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС), після прийому гідрохлоротіазиду. Набряк легенів зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку симптоми включають задишку, лихоманку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, Валсартан/гідрохлоротіазид КРКА слід відмінити та призначити відповідне лікування. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.

Важлива інформація про деякі інгредієнти

Валсартан 80/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА, Валсартан 160/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА, Валсартан 160/гідрохлоротіазид 25 КРКА, Валсартан 320/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА та Валсартан 320/гідрохлоротіазид 25 КРКА містять лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід застосовувати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Препарат протипоказано застосовувати вагітним (протягом усього періоду вагітності) або жінкам, які планують завагітніти.

Валсартан

Лікар, який призначає препарат, що діє на РААС, повинен інформувати жінку про потенційні ризики під час вагітності. Пацієнткам, які планують завагітніти, слід перейти на альтернативне гіпотензивне лікування з перевіреним профілем безпеки для застосування у період вагітності. При виявленні вагітності прийом AРA ІІ слід негайно припинити та за потреби розпочати альтернативне лікування.

З огляду на механізм дії АРА II ризик ембріональних захворювань та захворювань плода не може бути виключений. Згідно з ретроспективними даними, застосування інгібіторів АПФ в І триместрі пов’язане з потенційним ризиком вроджених дефектів. Крім того, були зареєстровані ушкодження у плода та смерть у зв’язку зі застосуванням протягом ІІ та ІІІ триместру препаратів, які безпосередньо впливають на РААС. У людей фетальна ниркова перфузія, яка залежить від розвитку РААС, починається протягом ІІ триместру. Таким чином, ризик, пов’язаний із лікуванням валсартаном, вищий протягом ІІ та ІІІ триместру. Прийом AРA ІІ під час II та III триместрів вагітності індукує фетотоксичність (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Були повідомлення про спонтанні аборти, олігогідрамніози та дисфункції нирок у новонароджених, коли вагітні жінки випадково приймали валсартан.

Якщо вплив AРA II спостерігається з ІІ триместру вагітності, слід провести УЗД функції нирок і черепа плода. Новонароджених, що піддавалися впливу препарату внутрішньоутробно, слід ретельно обстежувати щодо наявності достатньої кількості сечі, гіперкаліємії та показників артеріального тиску. Якщо необхідно – вжити відповідні медичні заходи (наприклад, регідратацію), щоб видалити препарат із кровообігу.

Гідрохлоротіазид

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності, особливо під час III триместру, обмежений. Даних досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду його застосування протягом ІІ та ІІІ триместру може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу та спричинити такі фоетальні та неонатальні ефекти, як жовтяниця, порушення водно-сольового балансу та тромбоцитопенія.

Внутрішньоматкова дія тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може спричинити жовтяницю або тромбоцитопенію у плода та новонародженого, або інші побічні реакції, які мали місце у дорослих.

Період годування груддю

Застосування валсартану/гідрохлоротіазиду у період годування груддю протипоказане. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту та в грудне молоко у незначних кількостях. Тіазиди у великих дозах, що спричиняють інтенсивний діурез, можуть інгібувати продукування молока. Бажано проводити альтернативне лікування з перевіреним профілем безпеки у період годування груддю, особливо при годуванні груддю новонароджених або недоношених немовлят.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами слід враховувати можливість виникнення запаморочення або підвищеної втомлюваності.

 

Спосіб застосування та дози.

Для пацієнтів, артеріальний тиск крові яких належно не регулюється монотерапією, може бути прийняте рішення про перехід на комбінацію валсартан/гідрохлоротіазид. У таких випадках дозу слід підбирати з урахуванням доз, що застосовувалися під час монотерапії.

Дозу діючих речовин призначають індивідуально. У кожному випадку підбір дози кожної діючої речовини слід проводити так, щоб уникнути ризику артеріальної гіпотензії та інших побічних ефектів.

Рекомендованою дозою комбінації валсартан/гідрохлоротіазид є 1 таблетка 80 мг/12,5 мг 1 раз на добу. При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3-4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг на добу. Таблетки 160 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких достатнє зниження артеріального тиску не досягається при застосуванні таблеток 160 мг/12,5 мг. Якщо у подальшому при застосуванні таблеток 160 мг/25 мг артеріальний тиск знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування дозуванням 320 мг/12,5 мг. Таблетки 320 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 320 мг/12,5 мг. Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг.

Таблетки Валсартан 320 мг/гідрохлоротіазид 25 КРКА можна поділити на рівні частини.

Гіпотензивний ефект головним чином відмічається у перші 2 тижні.

У більшості пацієнтів максимальний ефект відмічається упродовж 4 тижнів, однак для деяких пацієнтів може бути потрібно 4-8 тижнів лікування. Це слід врахувати при підборі дози.

У разі відсутності ефекту від лікування після 8 тижнів необхідно розглянути застосування додаткового або альтернативного лікарського засобу.

Спосіб застосування

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, Валсартан/гідрохлоротіазид КРКА слід запивати водою та приймати незалежно від вживання їжі.

Особливі групи пацієнтів

Ниркова недостатність

Для пацієнтів із нирковою недостатністю може бути потрібне зниження дози. Через вміст гідрохлоротіазиду препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ <30 мл/хв) та анурією. Немає досвіду щодо застосування валсартану хворим із кінцевою стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну <10 мл/хв) та пацієнтам, які проходять діаліз.

Печінкова недостатність.

Для пацієнтів із печінковою недостатністю легкого або помірного ступеня без наявності холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг (див. розділ «Особливості застосування»). Для пацієнтів із печінковою недостатністю може бути необхідним зниження дози. Через вміст валсартану препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю або з біліарним цирозом печінки та холестазом.

Пацієнти літнього віку віком від 65 років

Коригування дози не потрібне, препарат можна застосовувати пацієнтам будь-якого віку.

 

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені, тому не рекомендується застосовувати препарат цій категорії пацієнтів.

 

Передозування.

Симптоми

Передозування валсартаном може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії, що, зі свого боку, може призвести до пригнічення свідомості, розвитку судинної недостатності та/або шокового стану. Внаслідок передозування гідрохлоротіазидом можуть виникнути такі симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, електролітний дисбаланс і, як наслідок, аритмія та спазми м’язів. Найхарактернішими ознаками та симптомами передозування також є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, парестезія, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Лікування

У всіх випадках передозування потрібно вжити загальнопідтримувальних заходів, зокрема проводити моніторинг стану пацієнта та заходи стабілізації серцево-судинної функції.

Терапевтичні заходи залежать від того, як давно була прийнята велика доза препарату, та від тяжкості симптомів. При цьому найважливішим є стабілізація гемоциркуляції.

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання. Якщо після застосування препарату пройшов тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля.

У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта слід розмістити в горизонтальне положення і негайно внутрішньовенно ввести ізотонічний сольовий розчин для відновлення водно-сольового балансу.

Валсартан не виводиться шляхом гемодіалізу через його потужне зв’язування з білками плазми крові, тоді як гідрохлоротіазид виводиться під час діалізу.

 

Побічні реакції.

Нижче представлені побічні реакції відповідно до систем органів. Побічні реакції, які спостерігаються при застосуванні кожного інгредієнта окремо, можуть виникати при застосуванні комбінації валсартан/гідрохлоротіазид.

Побічні реакції, що виникають при прийомі комбінації валсартану/гідрохлоротіазиду

 

З боку обміну речовин та харчування
	Зневоднення
З боку нервової системи
	Запаморочення
	Парестезія
	Синкопе
З боку органів зору
	Нечіткість зору
З боку органів слуху та лабіринту
	Дзвін у вухах
З боку судин
	Артеріальна гіпотензія
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння
	Кашель,
	Некардіогенний набряк легенів
З боку шлунково-кишкового тракту
	Діарея
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини
	Міалгія,
	Артралгія
З боку нирок та сечовивідних шляхів
	Порушення функції нирок
Загальні розлади
	Втома
Лабораторні та інструментальні дані
	Підвищення рівня сечової кислоти в сироватці крові Підвищення білірубіну та креатиніну в сироватці крові Гіпокаліємія Гіпонатріємія Підвищення рівня азоту в сечовині крові Нейтропенія

Додаткова інформація щодо окремих компонентів

Небажані реакції, що виникали при застосуванні валсартану та гідрохлоротіазиду окремо, можуть бути потенційними небажаними ефектами також і при застосуванні комбінації, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду.

 

Побічні реакції, що виникають при прийомі валсартану

З боку крові та лімфатичної системи
	Зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи
	Інші реакції надмірної чутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову реакцію
З боку обміну речовин та харчування
	Підвищення рівня калію в сироватці крові, гіпонатріємія
З боку органів слуху та лабіринту
	Вертиго
З боку судин
	Васкуліт
З боку шлунково-кишкового тракту
	Абдомінальний біль
З боку печінки та жовчовивідних шляхів
	Підвищення показників функції печінки
З боку шкіри та підшкірних тканин
	Ангіоневричний набряк, бульозний дерматит, висипання, свербіж
З боку нирок та сечовивідних шляхів
	Ниркова недостатність

Побічні реакції, що виникають при прийомі гідрохлоротіазиду

Гідрохлоротіазид широко застосовують протягом багатьох років, часто у більших дозах, аніж містить  лікарський засіб Валсартан/гідрохлоротіазид КРКА. У пацієнтів, які отримували монотерапію тіазидними діуретиками, включаючи гідрохлоротіазид, відзначалися такі побічні реакції:

Доброякісні, злоякісні та невизначені новоутворення (включно із кістами та поліпами)
	Немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома)
З боку крові та лімфатичної системи   Тромбоцитопенія, що іноді супроводжується пурпурою.   Агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, недостатність кісткового мозку.   Апластична анемія З боку імунної системи
	Реакції гіперчутливості
З боку обміну речовин та харчування
	Гіпокаліємія, підвищення ліпідів у крові (здебільшого при великих дозах).
	Гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія.
	Гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення діабетичного метаболічного стану.
	Гіпохлоремічний алкалоз
З боку психіки
	Депресія, порушення сну
З боку нервової системи
	Головний біль, запаморочення, парестезія
З боку органів зору
	Погіршення зору
	Гостра закритокутова глаукома, хоріоїдальний випіт
З боку серця
	Серцева аритмія
З боку судин
	Постуральна гіпотензія
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння
	Респіраторний дистрес, включаючи пневмонію та набряк легень, гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС)
З боку шлунково-кишкового тракту
	Втрата апетиту, незначна нудота та блювання.
	Запор, дискомфорт у шлунково-кишковому тракті, діарея.
	Панкреатит
З боку печінки та жовчовивідних шляхів
	Внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця
З боку нирок та сечовивідних шляхів
	Гостра ниркова недостатність, ниркові розлади
З боку шкіри та підшкірних тканин
	Кропив’янка та інші форми висипання.
	Фоточутливість.
	Некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції типу червоного вовчака, рецидив шкірного червоного вовчака.
	Поліморфна еритема
Загальні розлади
		Пірексія, астенія
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини
	Спазми м’язів
З боку статевих органів та молочної залози
	Імпотенція

Опис вибраних побічних ефектів

НМРШ: за даними епідеміологічних досліджень спостерігався кумулятивний дозозалежний зв’язок між застосуванням гідрохлоротіазиду та НМРШ (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Особливості застосування»).

Звіт про підозрювані побічні реакції

Звіт про передбачувані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу вести безперервне спостереження балансу «користь/ризик» лікарського засобу. Спеціалісти у галузі охорони здоров’я зобов’язані подавати інформацію про будь-які передбачувані побічні реакції за допомогою національної системи звітності.

 

Термін придатності.

5 років.

Умови зберігання.  

Зберігати при температурі не вище 30° C в оригінальній упаковці для захисту від дії світла та вологи.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 14 таблеток у блістері, по 2 або 6 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник.

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/

KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/

Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.