ВАЛСАРТАН А-ТЕВА

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Валсартан А-Тева

(Valsartan A-Teva)

Склад:

діючі речовини: амлодипін у вигляді амлодипіну бесилату, валсартан;

1 таблетка містить амлодипіну 5 мг у вигляді амлодипіну бесилату та валсартану 80 мг або амлодипіну 5 мг у вигляді амлодипіну бесилату та валсартану 160 мг, або амлодипіну 10 мг у вигляді амлодипіну бесилату та валсартану 160 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (Тип 101), повідон (К30), натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна (Тип 102), тальк, магнію стеарат;

оболонка для дозування 5 мг/80 мг та 5 мг/160 мг (Opadry Yellow 03B220017): гіпромелоза, титану діоксид (E 171), заліза оксид жовтий (Е 172), макрогол (поліетиленгліколь) (400);

оболонка для дозування 10 мг/160 мг (Opadry White 03B28796): гіпромелоза, титану діоксид (E 171), макрогол (поліетиленгліколь) (400).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 5 мг/80 мг: жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з позначкою «1» з одного боку та «LD» з іншого;

таблетки 5 мг/160 мг: жовті овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з позначкою «2» з одного боку та «LD» з іншого;

таблетки 10 мг/160 мг: білі овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з позначкою «3» з одного боку та «LD» з іншого.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на серцево-судинну систему. Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (БРА), комбінації. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (БРА) та блокатори кальцієвих каналів. Валсартан та амлодипін. Код АТХ С09D B01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Валсартан А-Тева містить два антигіпертензивні компоненти з додатковими механізмами контролю артеріального тиску у пацієнтів з есенціальною гіпертензією: валсартан належить до класу антагоністів ангіотензину ІІ; амлодипін — до класу антагоністів кальцію. Комбінація цих інгредієнтів має адитивний антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен із компонентів окремо.

Комбінація амлодипіну і валсартану забезпечує дозозалежне адитивне зниження артеріального тиску у своєму діапазоні терапевтичних доз. Гіпотензивна дія одноразової дози комбінованого лікарського засобу зберігається протягом 24 годин.

Амлодипін. Амлодипін інгібує трансмембранне проникнення іонів кальцію у гладкі м'язи серця і судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений безпосередньою розслаблювальною дією на гладкі м'язи судин, що зумовлює зменшення периферичного судинного опору і зниження артеріального тиску. Експериментальні дані підтверджують, що амлодипін зв'язується у дигідропіридинових і негідропіридинових місцях зв'язку. Скоротливість серцевого м'яза і гладких м'язів судин залежить від проходження позаклітинного кальцію у ці клітини через специфічні іонні канали.

Після введення терапевтичних доз пацієнтам з артеріальною гіпертензією амлодипін спричиняє вазодилатацію, що призводить до зниження артеріального тиску у положеннях лежачи і стоячи. Таке зниження артеріального тиску не супроводжується істотною зміною швидкості серцевих скорочень або рівнів катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні. Ефект корелює з концентраціями у плазмі крові у молодих пацієнтів і пацієнтів літнього віку. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок терапевтичні дози амлодипіну призводять до зниження ренального судинного опору і підвищення рівня гломерулярної фільтрації, а також ефективного ниркового потоку плазми крові без змін фракції, що фільтрується, або протеїнурії. Як і у разі застосування інших блокаторів кальцієвих каналів, вимірювання гемодинаміки серцевої функції у спокої та при навантаженні (або при ходьбі) у пацієнтів з нормальною функцією шлуночків, пролікованих амлодипіном, у цілому показало невелике підвищення серцевого індексу без істотного впливу на dP/dt та на кінцево-діастолічний тиск або об'єм лівого шлуночка. У гемодинамічних дослідженнях амлодипін не проявляв негативного інотропного ефекту при застосуванні у терапевтичних дозах в інтактних тварин та людей, навіть при сумісному введенні з β-блокаторами людям. Амлодипін не змінює функцію синусно-передсердного вузла або передсердно-шлуночкової провідності у здорових тварин або людини. У клінічних дослідженнях, в яких амлодипін застосовували в комбінації з β-блокаторами, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією змін показників електрокардіограми не було відзначено. Спостерігалися позитивні клінічні ефекти амлодипіну у пацієнтів із хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ішемічною хворобою, що була підтверджена ангіографічно.

Валсартан. Валсартан є активним, потужним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, що призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ₁, відповідальні за відомі ефекти ангіотензину ІІ. Підвищені рівні ангіотензину II у плазмі крові після блокади АТ₁-рецепторів валсартаном можуть стимулювати неблоковані АТ₂-рецептори, що урівноважує ефект АТ₁-рецепторів. Валсартан не проявляє будь-якої часткової активності агоніста відносно АТ₁-рецепторів, але має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість до АТ₁-рецепторів, ніж до АТ₂-рецепторів. Валсартан не зв'язується і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у серцево-судинній регуляції.

Валсартан не пригнічує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), відомий також під назвою кінінази ІІ, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Антагоністи ангіотензину ІІ не спричиняють кашель, оскільки не впливають на активність АПФ і не посилюють продукування брадикініну та субстанції Р. Застосування препарату пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу. У більшості пацієнтів після призначення внутрішньо разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається у межах 4‒6 годин.

Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2‒4 тижнів і утримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. Раптова відміна препарату не супроводжується розвитком синдрому відміни або інших небажаних клінічних явищ.

Фармакокінетика.

Лінійність. Валсартан і амлодипін мають лінійну фармакокінетику.

Амлодипін/валсартан. Після перорального застосування амлодипіну/валсартану С_max у плазмі крові валсартану і амлодипіну досягається через 3 та 6‒8 годин відповідно. Швидкість і ступінь всмоктування амлодипіну/валсартану еквівалентні біодоступності валсартану і амлодипіну при прийомі у формі окремих таблеток.

Валсартан.

Всмоктування. Після прийому препарату внутрішньо С_max валсартану у плазмі крові досягається протягом 2‒4 годин. Середня величина абсолютної біодоступності препарату становить 23 %. Вживання їжі знижує експозицію валсартану приблизно на 40 % (відповідно до показників AUC) та максимальну концентрацію у плазмі крові (С_max) майже на 50 %, хоча через близько 8 годин після прийому валсартану концентрації препарату у плазмі крові однакові в групі з прийомом препарату натще і групі, де валсартан застосовували після їжі. Зниження AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від вживання їжі.

Розподіл. Рівноважний об'єм розподілу валсартану після внутрішньовенного введення становить приблизно 17 л, що вказує на те, що валсартан розподіляється у тканинах не інтенсивно. Валсартан міцно зв'язується з білками плазми крові (94‒97 %), головним чином із сироватковим альбуміном.

Біотрансформація. Валсартан значною мірою не трансформується, оскільки тільки 20 % дози переходить у метаболіти. У плазмі крові в низьких концентраціях (менше 10 % AUC валсартану) ідентифіковано гідроксиметаболіт, який є фармакологічно неактивним.

Виведення. Для валсартану характерна багатоекспоненціальна кінетика виведення (час напіввиведення Т_1/2a < 1 години і Т_1/2b приблизно 9 годин). Валсартан виводиться головним чином у незміненому стані з калом (приблизно 83 % дози) і сечею (близько 13 % дози). Після внутрішньовенного введення кліренс валсартану у плазмі крові становить приблизно 2 л/год, а його ренальний кліренс — приблизно 0,62 л/год (приблизно 30 % загального кліренсу). Період напіввиведення валсартану — 6 годин.

Амлодипін.

Всмоктування. Після внутрішнього застосування терапевтичних доз амлодипіну окремо  максимальна концентрація (С_max) у плазмі крові досягається протягом 6‒12 годин. Розрахована абсолютна біодоступність становить від 64 % до 80 %. Їжа не впливає на біодоступність амлодипіну.

Розподіл. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях амлодипіну in vitro доведено, що приблизно 97,5 % циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми крові.

Біотрансформація. Амлодипін інтенсивно (приблизно 90 %) метаболізується у печінці до неактивних метаболітів.

Виведення. Виведення амлодипіну з плазми крові двофазне, з періодом напіввиведення приблизно 30‒50 годин. Рівноважні рівні у плазмі крові досягаються після постійного введення протягом 7‒8 днів. З сечею виводиться 10 % амлодипіну у незміненому вигляді і 60 % — у формі метаболітів амлодипіну.

Фармакокінетика у різних групах пацієнтів.

Діти (віком до 18 років). Дані про фармакокінетику препарату у дітей відсутні.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років). Час досягнення С_max амлодипіну у плазмі крові приблизно однаковий у пацієнтів молодшого та старшого віку. У пацієнтів літнього віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до зростання AUC і подовження періоду напіввиведення. Середня системна AUC валсартану в осіб літнього віку на 70 % вища, ніж у пацієнтів молодшого віку, тому необхідно дотримуватися обережності при підвищенні дози.

Порушення функції нирок. Порушення функції нирок істотно не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Як і очікувалося відносно сполуки, нирковий кліренс якої становить лише 30 % від загального плазмового кліренсу, кореляції між станом функції нирок і системною експозицією валсартану не відзначалося.

Порушення функції печінки. Наявні дуже обмежені клінічні дані стосовно прийому амлодипіну пацієнтами з порушенням функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю знижується кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40‒60 %. У пацієнтів із легкими і помірними хронічними захворюваннями печінки експозиція валсартану (визначена за значеннями AUC) в середньому вдвічі перевищує таку у здорових добровольців (відібрані за віком, статтю та масою тіла). Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату пацієнтам із захворюваннями печінки.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія у дорослих пацієнтів, артеріальний тиск яких не регулюється за допомогою монотерапії амлодипіном або валсартаном.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до активних субстанцій, похідних дигідропіридину або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.

Тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз печінки або холестаз.

Одночасне застосування амлодипіну/валсартану з лікарськими засобами, що містять аліскірен, пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мл/хв/1,73 м²).

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Тяжка гіпотензія.

Шок (включаючи кардіогенний шок).

Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія та стеноз аорти тяжкого ступеня).

Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження взаємодій препарату з іншими лікарськими засобами не проводили.

Лікарські засоби, при супутньому застосуванні яких слід бути уважними

Інші гіпотензивні препарати. Часто застосовувані гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-блокатори, діуретики) та інші лікарські засоби, побічним ефектом яких може бути артеріальна гіпотензія (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-блокатори, що застосовуються для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилювати гіпотензивну дію комбінації.

Взаємодії, пов'язані з валсартаном

Не рекомендоване одночасне застосування

Літій. При одночасному застосуванні літію та інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, включаючи валсартан, повідомляли про оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та токсичні явища. У випадку супутнього застосування зазначених препаратів рекомендується ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові. Ризик підвищення токсичності літію може бути надалі підвищений при сумісному застосуванні з комбінованим препаратом валсартану та амлодипіну та діуретиками.

Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки, замінники солі, що містять калій, або інші лікарські засоби, що можуть збільшувати рівні калію. У разі необхідності призначення одночасно з валсартаном лікарського засобу, що впливає на рівень калію в організмі, рекомендується забезпечити частий моніторинг рівня калію у плазмі крові.

Необхідні заходи безпеки при супутньому застосуванні

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота (>3 г/добу) і неселективні НПЗЗ. При супутньому застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ з НПЗЗ можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. Крім цього, супутнє застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та НПЗЗ може збільшувати ризик погіршення функції нирок та підвищення рівня калію в сироватці крові. Отже, рекомендується на початку лікування провести моніторинг функції нирок та забезпечити підтримку належного водного балансу в організмі пацієнта.

Інгібітори переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір). Валсартан є субстратом печінкового переносника накопичення OATP1B1 та печінкового ефлюксного переносника MRP2. Супутнє застосування інгібіторів переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір) може збільшувати системну експозицію валсартану.

Подвійна блокада РААС з БРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном. Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада РААС при комбінованому застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену пов'язується з підвищенням частоти виникнення побічних явищ, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно із застосуванням одного препарату, що впливає на РААС. Тому супутнє застосування БРА – включаючи валсартан – або інгібіторів АПФ з аліскіреном протипоказано пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Інші. При монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід.

Взаємодії, пов'язані з амлодипіном

Не рекомендоване супутнє застосування

Грейпфрут або грейпфрутовий сік. Не рекомендується застосовувати амлодипін разом із грейпфрутом або грейпфрутовим соком через можливість підвищення біодоступності в окремих пацієнтів, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.

Необхідні заходи безпеки при супутньому застосуванні

Інгібітори CYP3A4. Супутнє застосування амлодипіну з інгібіторами CYP3A4 сильної та середньої дії (інгібітори протеази, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може спричиняти значне збільшення експозиції амлодипіну. Клінічні прояви таких фармакокінетичних коливань можуть бути більш виражені у пацієнтів літнього віку. Отже, може виникнути потреба у проведенні клінічного моніторингу та коригуванні доз.

Кларитроміцин є інгібітором CYP3A4. У пацієнтів, які отримують кларитроміцин з амлодипіном, існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. При одночасному призначенні амлодипіну з кларитроміцином рекомендовано уважне спостереження пацієнтів.

При одночасному призначенні амлодипіну з такролімусом існує ризик збільшення рівнів такролімусу в крові. Для того, щоб уникнути токсичності такролімусу, при призначенні амлодипіну у пацієнта, який приймає такролімус, слід контролювати рівні такролімусу в крові і регулювати дози такролімусу за необхідністю.

Індуктори CYP3A4 (протисудомні засоби [наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон], рифампіцин, звіробій звичайний (Hypericum perforatum)). При супутньому застосуванні відомих індукторів CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі крові може змінюватися. Отже, слід контролювати артеріальний тиск і регулювати дозування під час і після супутнього застосування, особливо у разі прийому потужних індукторів CYP3A4 (наприклад рифампіцину, Hypericum perforatum).

Симвастатин. Одночасне багаторазове застосування амлодипіну в дозі 10 мг із симвастатином у дозі 80 мг призводить до збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно з монотерапією симвастатином. Пацієнтам, які приймають амлодипін, рекомендується обмежити дозу симвастатину до 20 мг на добу.

Дантролен (інфузія). У тварин спостерігалися летальні випадки вентрикулярної фібриляції та кардіоваскулярного колапсу у зв'язку з гіперкаліємією після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно. Через ризик гіперкаліємії рекомендується уникати супутнього застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам, схильним до розвитку злоякісної гіпертермії та при лікуванні злоякісної гіпертермії.

При одночасному застосуванні враховувати наступне

Інші лікарські засоби. Згідно з результатами досліджень клінічної взаємодії, амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину або циклоспорину.

Особливості застосування.

Безпеку та ефективність амлодипіну під час гіпертензивного кризу не встановлено.

Пацієнти з дефіцитом натрію та/або об'єму циркулюючої крові. У 0,4 % пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією при лікуванні препаратом Валсартан А-Тева відзначалася надмірна гіпотензія. У пацієнтів з активованою ренін-ангіотензиновою системою (як у разі дефіциту натрію та/або об'єму циркулюючої крові при прийомі високих доз діуретиків), які приймають блокатори рецепторів ангіотензину, може виникати симптоматична гіпотензія. Рекомендується провести корекцію даного стану перед початком застосування препарату або забезпечити ретельний медичний нагляд на початку лікування.

При виникненні артеріальної гіпотензії на тлі застосування препарату Валсартан А-Тева, пацієнта необхідно покласти на спину та, у разі потреби, здійснити внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину. Лікування може бути відновлене після стабілізації артеріального тиску.

Гіперкаліємія. Одночасне застосування з калієвими добавками, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі з вмістом калію або іншими лікарськими засобами, здатними підвищувати рівень калію (гепарин та ін.) слід проводити з обережністю із забезпеченням частого моніторингу рівня калію.

Стеноз ниркової артерії. Амлодипін/валсартан слід з обережністю застосовувати для лікування гіпертензії у пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, оскільки у таких пацієнтів може підвищуватися рівень сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові.

Трансплантація нирки. На даний момент досвід безпечного застосування амлодипіну/валсартану пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.

Порушення функції печінки. Валсартан переважно виводиться з жовчю у незміненому вигляді. Період напіввиведення амлодипіну подовжується і показник AUC підвищується у пацієнтів із порушенням функції печінки, однак будь-які рекомендації стосовно дозування препарату не розроблені. Слід дотримуватися особливої обережності при призначенні Валсартану А-Тева пацієнтам із порушенням функції печінки легкого та помірного ступеня або обструктивними захворюваннями жовчного міхура. Максимальна рекомендована доза для пацієнтів із порушенням функції печінки легкого та помірного ступеня без холестазу становить 80 мг валсартану.

Порушення функції нирок. Корекція дози Валсартану А-Тева для пацієнтів із нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня (ШКФ > 30 мл/хв/1,73 м²) не потрібна. При помірній нирковій недостатності рекомендується перевіряти рівень калію та креатиніну. Супутнє застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном протипоказано пацієнтам із порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²).

Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнтам із первинним гіперальдостеронізмом не слід застосовувати антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ валсартан через ушкодження ренін-ангіотензинової системи внаслідок основного захворювання.

Ангіоневротичний набряк. Повідомляли про ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані і голосових зв'язок з обструкцією дихальних шляхів та/або набряком обличчя, губ, глотки та/або язика у пацієнтів, які застосовували валсартан. Деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі ангіоневротичний набряк при застосуванні інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ. Пацієнтам, у яких розвивається ангіоневротичний набряк, слід негайно припинити застосування амлодипіну/валсартану і повторно не призначати.

Інтестинальний ангіоневротичний набряк. Повідомлялося про інтестинальний ангіоневротичний набряк у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II, включаючи валсартан (див. розділ «Побічні реакції»). У пацієнтів спостерігалися біль у животі, нудота, блювання та діарея. Симптоми зникли після припинення прийому антагоністів рецепторів ангіотензину II. Якщо діагностовано інтестинальний ангіоневротичний набряк, слід припинити прийом цього лікарського засобу та розпочати відповідний моніторинг до повного зникнення симптомів.

Серцева недостатність/стан після перенесеного інфаркту міокарда. Внаслідок пригнічення РААС у чутливих пацієнтів функція нирок може змінюватись. У пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю, функція нирок яких залежить від активності РААС, лікування за допомогою інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину пов'язувалося з олігурією та/або прогресуючою азотемією і (рідко) гострою нирковою недостатністю та/або летальними випадками. Подібні результати повідомлялися для валсартану. Оцінка стану пацієнтів із серцевою недостатністю або після перенесеного інфаркту міокарда повинна завжди охоплювати перевірку функції нирок. Відомо, що при застосуванні амлодипіну у пацієнтів із серцевою недостатністю неішемічної етіології ІІІ і IV функціонального класу за NYHA (Нью-Йоркська асоціація кардіологів), амлодипін асоціювався з підвищенням частоти повідомлень про розвиток набряку легень, незважаючи на відсутність значних відмінностей у частоті погіршення перебігу серцевої недостатності, якщо порівнювати з плацебо.

Блокатори кальцієвих каналів, у тому числі амлодипін, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам із застійною серцевою недостатністю через їх здатність підвищувати ризик майбутніх серцево-судинних подій та летальності.

Стеноз аортального і мітрального клапанів. Як і при застосуванні будь-яких судинорозширювальних засобів, слід з особливою обережністю застосовувати препарат пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або значущим аортальним стенозом нетяжкого ступеня.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують свідчення, що при сумісному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищується ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену. Якщо подвійна блокада є абсолютно необхідною, її слід проводити винятково під наглядом спеціаліста та за умови частого і ретельного моніторингу функції нирок, електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід сумісно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Застосування лікарського засобу Валсартан А-Тева не вивчали у пацієнтів з іншими захворюваннями, крім артеріальної гіпертензії.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Амлодипін. Безпеку застосування амлодипіну жінками у період вагітності не встановлено. В дослідженнях на тваринах встановлено репродуктивну токсичність при застосуванні у високих дозах. Застосовувати амлодипін у період вагітності рекомендується лише у випадках, коли немає безпечнішої альтернативи, а ризик, пов'язаний із самим захворюванням, перевищує можливу шкоду від лікування для матері та плода.

Валсартан. Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II) не рекомендується протягом I триместру вагітності. Застосування АРА II протипоказане в II та III триместрі вагітності. Епідеміологічні дані, що свідчать про ризик тератогенної дії після застосування інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності, не є остаточними. Однак не можна виключати невелике збільшення ризику. Поки немає контрольованих епідеміологічних даних про ризик застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, подібні ризики можуть існувати для даного класу препаратів. Навіть у разі необхідності продовжувати прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на інші антигіпертензивні лікарські засоби, що мають встановлений профіль безпеки застосування у період вагітності. У випадку встановлення вагітності потрібно негайно припинити прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II і, у разі необхідності, розпочати альтернативну терапію. Відомо, що застосування АРА II у ІІ та ІІІ триместрі спричиняє токсичний вплив на плід (зниження функції нирок, маловоддя, затримка окостеніння кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо АРА II застосовували у ІІ триместрі вагітності, рекомендується проводити УЗД функції нирок та стану черепа. Немовлята, чиї матері приймали АРА II, потребують уважного нагляду з приводу артеріальної гіпотензії.

Період годування груддю. Амлодипін екскретується у грудне молоко людини. Для немовляти частка від материнської дози оцінювалася з інтерквартильним діапазоном 3‒7 %, максимум 15 %. Вплив амлодипіну на немовля невідомий. Лікарський засіб Валсартан А-Тева не рекомендується застосовувати у період годування груддю, оскільки немає інформації щодо його застосування у цей період. Натомість бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленим профілем безпеки застосування у період годування груддю, особливо у випадку новонароджених або недоношених дітей.

Фертильність. Клінічних досліджень з вивчення впливу препарату Валсартан А-Тева на фертильність не проводили.

Валсартан. Валсартан не спричиняв негативного впливу на репродуктивні характеристики самців та самок щурів при пероральному застосуванні в дозі до 200 мг/кг/добу. Ця доза в 6 разів перевищує максимальну рекомендовану дозу для людини з розрахунку на мг/м² (розрахунки включають пероральний прийом в дозі 320 мг/добу та масу тіла пацієнта 60 кг).

Амлодипін. У деяких пацієнтів, які отримували блокатори кальцієвих каналів, зареєстровані оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів. Недостатньо клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність. В одному дослідженні на щурах виявлені побічні ефекти на фертильність самців.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пацієнтам, які приймають Валсартан А-Тева та керують автотранспортними засобами або працюють з іншими механізмами, слід враховувати, що іноді можуть виникати запаморочення або втома. Амлодипін може мати легкий або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами. Якщо пацієнти, які приймають амлодипін, страждають від запаморочення, головного болю, втоми або нудоти, можливе порушення швидкості реакції.

Спосіб застосування та дози.

Пацієнтам, у яких артеріальний тиск не регулюється належним чином монопрепаратами амлодипіну або валсартану, можна застосовувати комбіновану терапію лікарським засобом Валсартан А-Тева.

Рекомендована доза ― 1 таблетка на добу. Таблетки Валсартан А-Тева можна приймати незалежно від прийому їжі, запиваючи невеликою кількістю води.

Перед заміною на фіксовану комбінацію рекомендується провести титрування індивідуальних доз із компонентами (тобто амлодипіну і валсартану). У разі наявності клінічної доцільності можна розглянути прямий перехід від монотерапії до фіксованої комбінації.

Для зручності пацієнтів, які отримували валсартан і амлодипін в окремих таблетках/капсулах, можна перевести на прийом препарату Валсартан А-Тева, що містить ті ж дози компонентів.

Максимальна добова доза ― 1 таблетка 5 мг/80 мг або 1 таблетка 5 мг/160 мг, або 1 таблетка 10 мг/160 мг (максимально допустимі дози компонентів препарату ― 10 мг за вмістом амлодипіну, 320 мг за вмістом валсартану).

Порушення функції нирок. Клінічні дані стосовно пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок відсутні. Корекція дози для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня не потрібна. При помірній нирковій недостатності рекомендується проводити перевірку рівнів калію та креатиніну.

Порушення функції печінки. Препарат Валсартан А-Тева протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки. Слід дотримуватися обережності при призначенні препарату Валсартан А-Тева пацієнтам із печінковою недостатністю або обструкцією жовчних шляхів. Для пацієнтів із порушенням функції печінки легкого та помірного ступеня без холестазу максимальна рекомендована доза валсартану становить 80 мг. Рекомендації дозування амлодипіну для пацієнтів із печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня не встановлені. При переведенні таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією (див. розділ «Показання») з порушенням функції печінки на прийом амлодипіну або препарату Валсартан А-Тева необхідно використовувати найнижчу наявну дозу амлодипіну у вигляді монотерапії або в якості компонента комбінованого лікарського засобу.

Пацієнти літнього віку (≥ 65 років). Збільшення дозування у пацієнтів літнього віку слід проводити з обережністю. При переведенні таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією (див. розділ «Показання») на прийом амлодипіну або препарату Валсартан А-Тева необхідно використовувати найнижчу наявну дозу амлодипіну у вигляді монопрепарату або в якості компонента комбінованого лікарського засобу.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату Валсартан А-Тева у дітей і підлітків віком до 18 років не встановлені. Дані щодо застосування лікарського засобу у цій групі пацієнтів відсутні.

Передозування.

Симптоми. Випадки передозування препарату Валсартан А-Тева не відзначалися. Основним симптомом передозування валсартану може бути виражена артеріальна гіпотензія із запамороченням. Передозування амлодипіну може призводити до наростаючої периферичної вазодилатації і, можливо, виникнення рефлекторної тахікардії. Повідомляли про випадки вираженої і потенційно тривалої системної гіпотензії, у тому числі з шоком і летальним наслідком. Рідко повідомлялося про некардіогенний набряк легенів як наслідок передозування амлодипіну, який може проявлятися відтермінованим початком (через
24–48 годин після прийому) і потребує штучної вентиляції легень. Ранні реанімаційні заходи (включаючи перевантаження рідиною) для підтримки перфузії та серцевого викиду можуть бути провокуючими факторами.

Лікування. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, доцільно розглянути питання про стимуляцію блювання або проведення промивання шлунка. Всмоктування амлодипіну значно знижується при застосуванні активованого вугілля одразу ж або упродовж двох годин після прийому амлодипіну. Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням препарату Валсартан А-Тева, вимагає активної підтримки серцево-судинної системи, у тому числі з частим моніторингом функції серця і дихання, підняттям кінцівок та контролем об'єму циркулюючої рідини і діурезу. З метою відновлення тонусу судин та артеріального тиску можна застосовувати судинозвужувальний засіб за умови відсутності протипоказань для його призначення. Застосування кальцію глюконату внутрішньовенно може бути корисним для нейтралізації наслідків блокади кальцієвих каналів. Валсартан та амлодипін не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції.

Безпека амлодипіну/валсартану була оцінена у ході 5 контрольованих клінічних досліджень. Побічні реакції, що спостерігалися найчастіше або були значними чи тяжкими: назофарингіт, грип, гіперчутливість, головний біль, запаморочення, ортостатична гіпотензія, набряки, набряки м'яких тканин, набряк обличчя, периферичні набряки, втомлюваність, почервоніння обличчя, астенія і припливи.

Побічні ефекти, що можуть виникнути під час прийому препарату, класифіковані за частотою: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); невідомо (частоту не можна оцінити за наявними даними).

*В основному пов'язано з холестазом.

Додаткова інформація щодо комбінації. Периферичний набряк, відомий побічний ефект амлодипіну, у пацієнтів, які застосовували лікарський засіб Валсартан А-Тева, в цілому відзначався з меншою частотою, ніж на тлі застосування амлодипіну окремо. У ході проведення подвійних сліпих контрольованих клінічних досліджень середня частота периферичного набряку, рівномірно розподілена в усьому інтервалі доз, становила 5,1 % при прийомі комбінації амлодипіну/валсартану.

Додаткова інформація щодо компонентів лікарського засобу. Небажані реакції, що раніше відзначалися при застосуванні одного з компонентів препарату (амлодипіну або валсартану), можуть також виникати і при застосуванні препарату Валсартан А-Тева, навіть якщо вони не були відзначені у ході проведення клінічних досліджень або у постмаркетинговий період.

Амлодипін. Часто: сонливість, запаморочення, пальпітація, болі у животі, нудота, набряк у ділянці гомілковостопного суглоба.

Нечасто: безсоння, зміни настрою (у тому числі тривожність), депресія, тремор, дисгевзія, синкопе, гіпестезія, порушення зору (у тому числі диплопія), дзвін у вухах, артеріальна гіпотензія, диспное, риніт, блювання, диспепсія, алопеція, пурпура, знебарвлення шкіри, збільшення пітливості, свербіж, екзантема, біль у м'язах, м'язові спазми, біль, розлади сечовипускання, підвищення частоти сечовипускань, імпотенція, гінекомастія, біль у грудях, загальне нездужання, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла.

Рідко: сплутаність свідомості.

Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, алергічні реакції, гіперглікемія, гіпертонія, периферична невропатія, інфаркт міокарда, аритмія (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія і фібриляція передсердь), васкуліт, панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен, гепатит, жовтяниця, підвищення рівня печінкових ферментів (в основному пов'язано з холестазом), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона, набряк Квінке, фоточутливість.

Зареєстровано виняткові випадки екстрапірамідного синдрому.

Валсартан. Невідомо: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія, збільшення рівня калію в сироватці крові, підвищення показників функції печінки, у тому числі білірубіну в сироватці крові, ниркова недостатність і порушення функції нирок, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, ангіоневротичний набряк, міалгія, васкуліт, гіперчутливість, у тому числі сироваткова хвороба.

Повідомлення про побічні реакції. Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу до Державного експертного центру МОЗ України за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 7 таблеток у блістері, по 2 або 4 блістери у коробці;

по 10 таблеток у блістері, по 3 або 9 блістерів у коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Балканфарма-Дупниця АТ.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.                          

Вул. Самоковське шосе 3, Дупниця, 2600, Болгарія.