ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
НЕКСОПРАЛ
(NEXOPRAL)
Склад:
діюча речовина: езомепразол;
1 таблетка містить езомепразолу магнію тригідрату 44,5 мг, що еквівалентно езомепразолу 40 мг;
допоміжні речовини: цукор сферичний; гіпромелоза; тальк; полісорбат 80; магнію стеарат; метакрилатного сополімеру дисперсія; пласакрил HTP 20; гліцерол моностеарат; триетилцитрат; лактоза, моногідрат та крохмаль кукурудзяний; макрогол 4000, целюлоза силікатизована мікрокристалічна, повідон, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний;
покриття: Opadry Pink 03G540047 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), макрогол, олія мінеральна легка, заліза оксид червоний (Е 172)).
Лікарська форма. Таблетки кишковорозчинні.
Основні фізико-хімічні властивості: рожеві, овальної форми, приблизно 16x8 мм, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «E4» з одного боку та гладкі з іншого боку.
Фармакотерапевтична група
Засоби для лікування кислотозалежних захворювань. Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи.
Код АТХ A02B C05.
Фармакологічні властивості
Езомепразол є S-ізомером омепразолу, що пригнічує секрецію кислоти шлункового соку за допомогою специфічного спрямованого механізму дії. Він є специфічним інгібітором кислотної помпи в парієтальних клітинах. Як R-, так і S-ізомери омепразолу мають подібну фармакодинамічну активність.
Механізм дії
Езомепразол є слабкою основою, що концентрується і перетворюється в активну форму в сильнокислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н+К+-АТФ-азу – кислотну помпу і пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.
Фармакодинаміка
Після застосування 20 мг та 40 мг езомепразолу перорально початок дії спостерігається впродовж однієї години. Після повторного застосування 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом п’яти днів, на п’ятий день середня максимальна секреція кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90 % при вимірюванні через 6-7 годин після прийому останньої дози лікарського засобу.
Після 5 днів перорального прийому 20 мг та 40 мг езомепразолу рівень рН шлунка вище 4 зберігався в середньому 13 годин та 17 годин відповідно, протягом 24 годин у пацієнтів із симптоматичною гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ). Частка пацієнтів, у яких після прийому езомепразолу в дозі 20 мг рН шлунка підтримувалася на рівні більше 4 щонайменше протягом 8, 12 та 16 годин, становила відповідно 76 %, 54 % та 24 %. Відповідні частки при застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг становили 97 %, 92 % та 56 %.
При використанні площі під кривою «концентрація-час» у плазмі крові (AUC) як опосередкованого параметра концентрації лікарського засобу у плазмі крові було продемонстровано взаємозв'язок між пригніченням секреції кислоти та експозицією.
При застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78 % пацієнтів із рефлюксним езофагітом одужують через 4 тижні лікування, 93 % – після 8 тижнів лікування.
Через 1 тиждень застосування езомепразолу в дозі 20 мг двічі на добу разом з відповідними антибіотиками приблизно у 90 % пацієнтів спостерігається успішна ерадикація Helicobacter pylori.
Після ерадикаційної терапії протягом одного тижня немає потреби у подальшій монотерапії антисекреторними лікарськими засобами для ефективного лікування виразки та усунення симптомів у пацієнтів із неускладненими виразками дванадцятипалої кишки.
У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні пацієнти з ендоскопічно підтвердженою кровотечею пептичної виразки класу Ia, Iб, IIa або IIб (9 %, 43 %, 38 % та 10 % відповідно) за Форестом, були рандомізовані до груп для отримання езомепразолу, розчину для інфузій (n = 375), або плацебо (n = 389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнти отримували або 80 мг езомепразолу у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин з подальшою безперервною інфузією 8 мг/годину, або плацебо протягом 72 годин. Після початкового 72-годинного періоду всіх пацієнтів переводили на відкритий пероральний прийом езомепразолу в дозі 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотної секреції. Частота повторної кровотечі протягом 3-х днів становила 5,9 % у групі, яка отримувала езомепразол, порівняно з 10,3 % у групі плацебо. Через 30 днів після лікування частота повторних кровотеч у групі, яка застосовувала езомепразол, порівняно з групою, яка отримувала плацебо, становила 7,7 % проти 13,6 %.
Під час лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові підвищується у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також підвищується через зниження кислотності шлункового соку. Через підвищений рівень CgA може вплинути на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать, що лікування інгібіторами протонної помпи (ІПП) слід припинити за 5 днів - 2 тижні до вимірювання рівня CgA. Це дозволить рівню CgA повернутися до контрольного діапазону, який може бути помилково підвищений після лікування ІПП.
Збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (ЕХК), можливо, пов'язане з підвищенням рівня гастрину в сироватці крові, яке спостерігалося як у дітей, так і у дорослих під час тривалого лікування езомепразолом. Ці дані вважаються клінічно незначущими.
При тривалому лікуванні антисекреторними препаратами спостерігалось деяке зростання частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку, вони є доброякісні за природою і проходять після завершення лікування.
Зниження кислотності шлункового соку із будь-яких причин, включаючи застосування ІПП, призводить до збільшення у шлунку кількості бактерій, які зазвичай наявні в шлунково-кишковому тракті. Лікування ІПП може призвести до дещо підвищеного ризику шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter, а у госпіталізованих пацієнтів, можливо, Clostridioides difficile.
Клінічна ефективність
У двох дослідженнях з ранітидином як активним компаратором, езомепразол показав кращу ефективність у лікуванні шлункових виразок у пацієнтів, які застосовували нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), в тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2).
У двох дослідженнях з плацебо як компаратора, езомепразол показав кращу ефективність у профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів (віком > 60 років та/або з уже наявною виразкою), які застосовували НПЗЗ, в тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2.
Діти
У дослідженні за участю дітей з ГЕРХ (віком від <1 до 17 років), які отримували довготривале лікування ІПП, у 61 % дітей спостерігалася гіперплазія ЕХК-клітин незначного ступеня, клінічна значимість якої була невідомою; розвитку атрофічного гастриту або карциноїдних пухлин не спостерігалося.
Фармакокінетика
Всмоктування
Езомепразол є нестійкий у кислому середовищі, тому його застосовують перорально у вигляді гранул, вкритих кишковорозчинною оболонкою. В умовах in vivo перетворення в R-ізомер є незначним. Всмоктування езомепразолу відбувається швидко, піковий рівень у плазмі крові досягається приблизно через 1-2 години після прийому. Абсолютна біодоступність становить 64 % після одноразового прийому 40 мг і підвищується до 89 % після повторного прийому 1 раз на добу. Для 20 мг езомепразолу відповідні значення становлять 50 % і 68 %. Вживання їжі уповільнює та зменшує всмоктування езомепразолу, хоча це істотно не впливає на дію езомепразолу на внутрішньошлункову кислотність.
Розподіл
Видимий об'єм розподілу у рівноважному стані у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв'язаний з білками плазми крові.
Біотрансформація
Езомепразол повністю метаболізується системою цитохрому (CYP) Р450. Більша частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2C19, що відповідає за утворення гідрокси- та десметильних метаболітів езомепразолу. Метаболізм частини, що залишилася, залежить від іншої специфічної ізоформи, CYP3A4, що відповідає за утворення езомепразолу-сульфону, основного метаболіту в плазмі крові.
Виведення
Параметри, наведені нижче, відображають в основному фармакокінетику в пацієнтів з активним ферментом CYP2C19, у яких метаболізм відбувається швидко.
Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/год після одноразового прийому та приблизно 9 л/год після повторного введення.
Період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 1,3 години після повторного застосування 1 раз на добу. Езомепразол повністю виводиться з плазми крові між прийомами без тенденції до кумуляції під час прийому 1 раз на добу.
Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Майже 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, решта – з калом. У сечі виявляється менше 1 % незміненого лікарського засобу.
Лінійність / нелінійність
Фармакокінетика езомепразолу досліджувалася при застосуванні в дозах до 40 мг 2 рази на добу. Загальна експозиція (AUC) збільшується при повторному введенні езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним і призводить до нелінійного зростання співвідношення доза-AUC після повторного введення. Ця залежність від часу та дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, ймовірно, спричиненим пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його метаболітом сульфону.
Особливі групи пацієнтів
Повільні метаболізатори
Приблизно у 2,9±1,5 % населення відсутній функціональний фермент CYP2C19, і їх називають повільними метаболізаторами. У цих осіб метаболізм езомепразолу, ймовірно, головним чином каталізується за допомогою CYP3A4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середня загальна AUC була приблизно на 100 % вищою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб з функціональним ферментом CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація у плазмі крові була збільшена приблизно на 60 %. Ці результати не вимагають змін у дозуванні езомепразолу.
Стать
Після застосування одноразової дози 40 мг езомепразолу середня AUC у жінок приблизно на 30 % вища, ніж у чоловіків. Різниці у статі не спостерігається після повторного прийому 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.
Порушення функції печінки
Метаболізм езомепразолу у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості може бути порушений. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки швидкість метаболізму знижується, що призводить до зростання вдвічі в плазмі крові AUC езомепразолу. Тому пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення при застосуванні препарату 1 раз на добу.
Порушення функції нирок
Дослідження за участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок не проводилися. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, зміни метаболізму езомепразолу у пацієнтів із порушенням функції нирок не очікується.
Пацієнти літнього віку
Метаболізм езомепразолу незначним чином змінюється у осіб літнього віку (71-80 років).
Діти віком 12-18 років
Після повторного застосування езомепразолу в дозі 20 мг та 40 мг загальна AUC та час до досягнення максимальної концентрації лікарського засобу у плазмі крові (tmax) у дітей віком 12-18 років були схожими зі значеннями у дорослих у разі застосування обох доз езомепразолу.
Клінічні характеристики
Показання
Нексопрал, таблетки, показані дорослим пацієнтам при таких станах:
- Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):
· лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту.
- Тривале лікування після внутрішньовенного застосування лікарського засобу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.
- Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.
Нексопрал, таблетки, показані дітям віком від 12 років при таких станах:
- Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):
· лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту.
Протипоказання
• Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.
• Езомепразол не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій
Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів
Інгібітори протеази
Повідомлялося, що омепразол взаємодіє з деякими інгібіторами протеази. Клінічне значення та механізми таких зареєстрованих взаємодій не завжди відомі. Підвищення рівня рН шлункового соку під час лікування омепразолом може змінити абсорбцію інгібіторів протеази. Інші можливі механізми взаємодії пригнічення активності CYP2C19.
Для атазанавіру та нелфінавіру повідомлялося про зниження рівня у сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом, тому їх одночасне застосування не рекомендується. Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 300 мг / ритонавіром 100 мг здоровим добровольцям призводило до суттєвого зниження експозиції атазанавіру (приблизно на 75 % зменшення AUC, Cmax та Cmin). Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг 1 раз на добу) з атазанавіром 400 мг / ритонавіром 100 мг здоровим добровольцям призвело до зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, що спостерігалася при застосуванні атазанавіру 300 мг / ритонавіру 100 мг 1 раз на добу без омепразолу 20 мг 1 раз на добу. Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) знижувало середнє значення AUC, Cmax та Cmin нелфінавіру на 36-39 %, а середні значення AUC, Cmax та Cmin для фармакологічно активного метаболіту M8 знижувалися на 75-92 %. У зв'язку з подібними фармакодинамічними ефектами та фармакокінетичними властивостями омепразолу та езомепразолу одночасне застосування езомепразолу та атазанавіру не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»), а одночасне застосування езомепразолу та нелфінавіру протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).
Для саквінавіру (із супутнім застосуванням з ритонавіром) повідомлялося про підвищення рівня в сироватці крові (80-100 %) при одночасному лікуванні омепразолом (40 мг 1 раз на добу). Лікування омепразолом у дозі 20 мг 1 раз на добу не впливало на експозицію дарунавіру (при одночасному застосуванні ритонавіру) та ампренавіру (при одночасному застосуванні ритонавіру). Лікування езомепразолом у дозі 20 мг 1 раз на добу не впливало на експозицію ампренавіру (із супутнім ритонавіром та без нього). Лікування омепразолом у дозі 40 мг 1 раз на добу не впливало на експозицію лопінавіру (із супутнім ритонавіром).
Метотрексат
Повідомлялося, що при одночасному застосуванні метотрексату з ІПП рівень метотрексату підвищувався у деяких пацієнтів. При застосуванні метотрексату у високих дозах слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.
Такролімус
При супутньому застосуванні езомепразолу зафіксовано підвищення рівня такролімусу в сироватці крові. Слід проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренсу креатиніну), при необхідності коригувати дозу такролімусу.
Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН
Пригнічення кислотності шлункового соку під час лікування езомепразолом та іншими ІПП може знижувати або збільшувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рівня рН шлункового соку. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що знижують кислотність шлункового соку, всмоктування таких лікарських засобів, як кетоконазол, ітраконазол та ерлотиніб, може знижуватися, а всмоктування дигоксину може збільшуватися під час лікування езомепразолом. Одночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (до 30 % у двох із десяти учасників). Про токсичність дигоксину повідомлялося рідко. Однак слід дотримуватися обережності при застосуванні езомепразолу у високих дозах пацієнтам літнього віку.
Слід посилити клінічний лікарський моніторинг концентрації дигоксину.
Лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19
Езомепразол пригнічує CYP2C19, основний фермент, що метаболізує езомепразол. Таким чином, при комбінації езомепразолу з лікарськими засобами, що метаболізуються CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн, концентрація цих лікарських засобів у плазмі крові може бути підвищена і може виникнути потреба у зниженні дози. Це слід мати на увазі, особливо коли езомепразол призначається в режимі «за потребою».
Діазепам
Одночасне пероральне застосування 30 мг езомепразолу призводило до зниження кліренсу субстрату CYP2C19 діазепаму на 45 %.
Фенітоїн
Одночасне застосування 40 мг езомепразолу у пацієнтів з епілепсією призводило до підвищення мінімального рівня фенітоїну у плазмі крові на 13 %. Рекомендується контролювати плазмові концентрації фенітоїну при застосуванні езомепразолу або при його відміні.
Вориконазол
Омепразол (40 мг 1 раз на добу) підвищував Cmax та AUC вориконазолу (субстрат CYP2C19) на 15 % та 41 % відповідно.
Цилостазол
Омепразол та езомепразол діють як інгібітори CYP2C19. Омепразол, який вводили у дозах 40 мг здоровим добровольцям у перехресному дослідженні, підвищував Cmax та AUC для цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а один з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.
Цизаприд
У здорових добровольців одночасне застосування 40 мг езомепразолу призводило до збільшення AUC на 32 % та подовження періоду напіввиведення (t1/2) на 31 %, але без значного підвищення пікового рівня цизаприду у плазмі крові. Дещо подовжений інтервал QTc, що спостерігався після застосування тільки цизаприду, не був подовжений при застосуванні цизаприду в комбінації з езомепразолом (див. розділ «Особливості застосування»).
Варфарин
У клінічному дослідженні було показано, що у разі застосування 40 мг езомепразолу пацієнтам, які одночасно отримували варфарин, час згортання крові був у межах прийнятного діапазону. Однак у постмаркетинговий період повідомлялося про кілька поодиноких випадків підвищення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ), що мали клінічне значення, під час супутнього лікування. Рекомендується моніторинг на початку та після закінчення супутнього лікування езомепразолом з варфарином або іншими похідними кумарину.
Клопідогрель
Результати досліджень за участю здорових добровольців показали фармакокінетичну (ФК)/ фармакодинамічну (ФД) взаємодію між клопідогрелем (300 мг навантажувальної дози / 75 мг добової підтримуючої дози) та езомепразолом (40 мг на добу), що призводило до зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 40 % та зменшення максимального пригнічення (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у середньому на 14 %.
У дослідженні за участю здорових добровольців при одночасному застосуванні клопідогрелю з фіксованою комбінацією доз езомепразолу 20 мг + ацетилсаліцилової кислоти (АСК) 81 мг, порівняно з монотерапією клопідогрелем, спостерігалося зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40 %. Однак максимальний рівень пригнічення (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у цих осіб був однаковим у групах монотерапії клопідогрелю та клопідогрелю + комбінація (езомепразол + АСК).
У спостережних і в клінічних дослідженнях були отримані суперечливі дані щодо клінічних наслідків взаємодії ФК/ФД езомепразолу з точки зору основних серцево-судинних подій. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування з клопідогрелем.
Досліджувані лікарські засоби без клінічно значущої взаємодії
Амоксицилін і хінідин
Було показано, що езомепразол не чинить клінічно значущого впливу на фармакокінетику амоксициліну та хінідину.
Напроксен і рофекоксиб
Під час короткострокових досліджень, що оцінювали одночасне застосування езомепразолу та напроксену або рофекоксибу, не було виявлено жодних клінічно значущих ФК взаємодій.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу
Лікарські засоби, які інгібують CYP2C19 та/або CYP3A4
Езомепразол метаболізується CYP2C19 та CYP3A4. Одночасне пероральне застосування езомепразолу та інгібітора CYP3A4, кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу), призводило до подвоєння AUC езомепразолу. Одночасне застосування езомепразолу та комбінованого інгібітора CYP2C19 та CYP3A4 може призвести до більш ніж двократного зростання експозиції езомепразолу.
Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 вориконазол збільшував AUC омепразолу на 280 %. Корекція дози езомепразолу не завжди потрібна в таких ситуаціях. Однак, слід розглянути можливість корекції дози у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у випадках, якщо показано довготривале лікування.
Лікарські засоби, які індукують CYP2C19 та/або CYP3A4
Лікарські засоби, що індукують CYP2C19 або CYP3A4, або обидва ферменти (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівня езомепразолу в сироватці крові шляхом підвищення метаболізму езомепразолу.
Діти
Дослідження лікарської взаємодії проводилися лише за участю дорослих.
Особливості застосування
За наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, значна непередбачувана втрата маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) та при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити злоякісні новоутворення, оскільки лікування езомепразолом може приховувати симптоми та відстрочити діагностику.
Довгострокове застосування лікарського засобу
Пацієнти, які приймають лікарський засіб протягом тривалого періоду (особливо пацієнти, які отримують лікування більше року), повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.
Лікування за потребою
Пацієнти, які приймають езомепразол за потребою, повинні бути проінструктовані про необхідність зв’язатися зі своїм лікарем при зміні характеру симптомів.
Ерадикація Helicobacter pylori
При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori слід врахувати можливість лікарських взаємодій між усіма компонентами потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, тому при призначенні потрійної терапії пацієнтам, які отримують інші лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP3A4, такі як цизаприд, необхідно враховувати можливі протипоказання і взаємодії кларитроміцину з цими лікарськими засобами.
Шлунково-кишкові інфекції
Застосування ІПП може дещо підвищити ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).
Засвоєння вітаміну В12
Езомепразол, як і всі лікарські засоби, що блокують секрецію кислоти, може знижувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати пацієнтам зі зниженими запасами в організмі або факторами ризику зниження абсорбції вітаміну В12 при тривалій терапії.
Гіпомагніємія
Повідомлялося про тяжку гіпомагніємію у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як езомепразол, протягом щонайменше трьох місяців, а в більшості випадків – протягом року. Можуть виникати серйозні прояви гіпомагніємії, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але вони можуть розпочинатися непомітно і їх можна пропустити. У більшості пацієнтів з гіпомагніємією стан покращувався після заміщення магнієм та припинення застосування ІПП.
Якщо пацієнтам, для яких передбачається тривалий курс лікування або які приймають ІПП з дигоксином або лікарські засоби, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), лікарям необхідно розглянути можливість вимірювання рівня магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.
Ризик виникнення переломів
ІПП, особливо при застосуванні у високих дозах і протягом тривалого часу (> 1 року), можуть помірно підвищувати ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у пацієнтів літнього віку або за наявності інших визнаних факторів ризику.
Обсерваційні дослідження свідчать, що ІПП можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Частково це збільшення може бути пов'язане з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати медичну допомогу відповідно до поточних клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.
Підгострий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ)
Лікування ІПП пов'язане з дуже рідкісними випадками розвитку ПШЧВ. При виникненні уражень, особливо на ділянках шкіри, що зазнають впливу сонця і супроводжуються артралгією, пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою, а лікар повинен розглянути питання про припинення прийому езомепразолу. Виникнення ПШЧВ після попереднього лікування ІПП може підвищувати ризик розвитку ПШЧВ при застосуванні інших ІПП.
Поєднання з іншими лікарськими засобами
Одночасне застосування езомепразолу з атазанавіром не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінації атазанавіру з ІПП уникнути неможливо, рекомендується ретельний клінічний моніторинг пацієнта у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру, при цьому дозу езомепразолу 20 мг не слід перевищувати.
Езомепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або в кінці лікування езомепразолом слід враховувати потенціал взаємодії з лікарськими засобами, що метаболізуються через CYP2C19. Між клопідогрелем та омепразолом спостерігається взаємодія (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значущість цієї взаємодії не визначена. Як запобіжний захід слід уникати одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю.
Призначаючи езомепразол для застосування «за потребою», слід враховувати наслідки взаємодії з іншими лікарськими засобами у зв’язку з коливаннями концентрації езомепразолу в плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Тяжкі шкірні побічні реакції (ТШПР)
Внаслідок застосування езомепразолу дуже рідко повідомлялося про тяжкі шкірні побічні реакції (ТШПР), такі як мультиформна еритема (МЕ), синдром Стівенса-Джонсона (ССД), токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), індукована лікарськими засобами еозинофілія із системними симптомами (DRESS), що можуть становити загрозу для життя або призвести до летального наслідку.
Пацієнтів слід поінформувати про ознаки та симптоми ТШПР (МЕ/ССД/ТЕН/DRESS) і про необхідність негайного звернення за медичною допомогою до свого лікаря у разі появи будь-яких їх ознак або симптомів. Застосування езомепразолу слід негайно припинити при появі ознак та симптомів ТШПР, а за необхідності забезпечити додаткову медичну допомогу та ретельне спостереження. Не слід повторно призначати езомепразол пацієнтам з МЕ/ССД/ТЕН/DRESS.
Вплив на результати лабораторних аналізів
Підвищений рівень CgA може перешкоджати дослідженню нейроендокринних пухлин. Щоб цього уникнути, лікування езомепразолом слід припинити принаймні за 5 днів до вимірювань CgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо концентрації CgA та гастрину не повернулися до референтного діапазону після первинного вимірювання, вимірювання слід повторити через 14 днів після припинення лікування ІПП.
Інформація про допоміжні речовини
Лікарський засіб містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або сахаразо-ізомальтазною недостатністю не слід приймати цей лікарський засіб.
Лікарський засіб містить лактозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, із загальним дефіцитом лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не слід приймати цей лікарський засіб.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність
Клінічних даних щодо застосування лікарських засобів, що містять езомепразол, під час вагітності, недостатньо. Дані епідеміологічних досліджень із застосуванням рацемічної суміші омепразолу в більшої кількості вагітних, свідчать про відсутність вад розвитку та фетотоксичного ефекту. Дослідження на тваринах з езомепразолом не вказують на прямий або опосередкований шкідливий вплив на ембріональний/фетальний розвиток. Дослідження на тваринах з рацемічною сумішшю не вказують на прямий або опосередкований шкідливий вплив на перебіг вагітності, пологів або постнатального розвитку.
Слід з обережністю призначати лікарський засіб вагітним жінкам.
Помірна кількість даних щодо вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність ризику вроджених вад розвитку або токсичного впливу езомепразолу на стан плода / здоров’я новонародженої дитини. Дослідження на тваринах не вказують на прямий або опосередкований шкідливий вплив щодо репродуктивної токсичності.
Годування груддю
Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Інформації про наслідки впливу езомепразолу на новонароджених / грудних дітей недостатньо. Езомепразол не слід застосовувати у період годування груддю.
Фертильність
Дослідження на тваринах із застосуванням рацемічної суміші омепразолу, що призначається при пероральному застосуванні, не вказують на вплив на фертильність.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами
Езомепразол має незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Повідомлялося про такі побічні реакції, як запаморочення (нечасто) та нечіткість зору (нечасто) (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнти не повинні керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози
Дозування
Дорослі
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):
- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів;
пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати лікарський засіб протягом 4 тижнів.
Тривале лікування після внутрішньовенного застосування лікарського засобу для профілактики рецидивів кровотечі з пептичних виразок: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів після в/в застосування лікарського засобу для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.
Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона
Рекомендована початкова доза лікарського засобу Нексопрал становить 40 мг 2 рази на добу. Далі дозу коригують індивідуально, тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Виходячи з наявних клінічних даних, у більшості пацієнтів контроль стану може бути досягнутий при дозах від 80 до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо доза перевищує 80 мг на добу, її слід розділити і застосовувати 2 рази на добу.
Діти віком від 12 років
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):
- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів.
Пацієнтам з невилікуваним езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати лікарський засіб протягом 4 тижнів.
Діти віком до 12 років
Нексопрал, таблетки, не слід застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.
Особливі групи пацієнтів
Порушення функції нирок
Пацієнтам із порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. У зв'язку з обмеженим досвідом лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, таких пацієнтів слід лікувати з обережністю (див. розділ «Фармакокінетика»).
Порушення функції печінки
Пацієнтам із порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Для пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну добову дозу лікарського засобу Нексопрал 20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).
Пацієнти літнього віку
Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна.
Спосіб застосування
Таблетку ковтати цілою, запиваючи рідиною. Таблетки не слід розжовувати або подрібнювати.
Для пацієнтів, які мають труднощі при ковтанні, таблетки можна також розчинити у половині склянки негазованої води. Не слід застосувати інші рідини, оскільки вони можуть розчинити кишковорозчинну оболонку. Розмішати до розчинення таблетки і випити рідину з гранулами відразу або протягом 30 хвилин. Наповнити склянку водою наполовину, розмішати залишки і випити. Гранули не слід розжовувати або подрібнювати.
Для пацієнтів, які не можуть ковтати, таблетки слід розчинити в негазованій воді і ввести через шлунковий зонд. Важливо ретельно перевірити придатність обраного шприца та зонда.
Введення лікарського засобу через шлунковий зонд
1. Помістіть таблетку у відповідний шприц і наберіть у шприц приблизно 25 мл води та приблизно 5 мл повітря. Для деяких зондів може бути потрібне розведення лікарського засобу в 50 мл води, щоб уникнути забивання зонда гранулами таблетки.
2. Відразу починайте струшувати шприц протягом приблизно 2 хвилин для розчинення таблетки.
3. Тримайте шприц наконечником вгору і переконайтеся у тому, що наконечник не забився.
4. Під’єднайте шприц до зонда, продовжуючи утримувати шприц спрямованим вгору.
5. Струсіть шприц та переверніть його наконечником донизу. Негайно введіть 5-10 мл у зонд. Після введення поверніть шприц у попереднє положення і струсіть (шприц потрібно утримувати наконечником вгору для уникнення забивання наконечника).
6. Переверніть шприц наконечником вниз і негайно введіть ще 5-10 мл у зонд. Повторіть цю процедуру до повного випорожнення шприца.
7. Наберіть у шприц 25 мл води і 5 мл повітря та повторіть пункт 5, якщо потрібно, щоб змити осад, що лишився у шприці. Для деяких зондів потрібно набирати 50 мл води.
Діти
Застосовують дітям віком від 12 років.
Не застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.
Застосовують дітям віком від 12 років при таких показаннях:
Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):
- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту.
Передозування
На цей час дані щодо навмисного передозування дуже обмежені. Симптоми, описані у зв'язку з прийомом 280 мг: прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий прийом 80 мг езомепразолу не викликав негативних наслідків. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значним чином зв'язується з білками плазми крові, тому не виводиться за допомогою діалізу. Як і при будь-якому передозуванні, слід надати симптоматичне та загальне підтримуюче лікування.
Резюме профілю безпеки
Головний біль, біль у животі, діарея та нудота є побічними реакціями, про які найчастіше повідомлялося у клінічних дослідженнях, а також при післяреєстраційному застосуванні. Крім того, профіль безпеки схожий для різних лікарських форм, показань до лікування, вікових груп та популяцій пацієнтів. Дозозалежних побічних реакцій не виявлено.
Побічні реакції
Наступні побічні реакції були виявлені або підозрювані у програмі клінічних досліджень езомепразолу та в післяреєстраційний період застосування. Жодна з реакцій не виявилася дозозалежною. Реакції класифікуються за частотою їх виникнення: дуже часто (³ 1/10); часто (³ 1/100 - <1/10); нечасто (³ 1/1000 - <1/100); рідко (³ 1/10000 - <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (неможливо визначити за наявними даними).
|
Клас систем органів |
Частота |
Побічні реакції |
|
З боку крові та лімфатичної системи |
рідко |
лейкопенія, тромбоцитопенія |
|
дуже рідко |
агранулоцитоз, панцитопенія |
|
|
З боку імунної системи |
рідко |
реакції гіперчутливості, такі як гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція / шок |
|
З боку метаболізму та харчування |
нечасто |
периферичні набряки |
|
рідко |
гіпонатріємія |
|
|
невідомо |
гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»); тяжка гіпомагніємія може корелювати з гіпокальціємією; гіпомагніємія також може бути пов'язана з гіпокаліємією |
|
|
З боку психіки |
нечасто |
безсоння |
|
рідко |
збудження, сплутаність свідомості, депресія |
|
|
дуже рідко |
агресія, галюцинації |
|
|
З боку нервової системи |
часто |
головний біль |
|
нечасто |
запаморочення, парестезія, сонливість |
|
|
рідко |
порушення смаку |
|
|
З боку органів зору |
рідко |
нечіткість зору |
|
З боку органів слуху і лабіринту |
нечасто |
запаморочення (вертиго) |
|
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння |
рідко |
бронхоспазм |
|
З боку шлунково-кишкового тракту |
часто |
біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота / блювання, залозисті поліпи дна шлунка (доброякісні) |
|
нечасто |
сухість у роті |
|
|
рідко |
стоматит, шлунково-кишковий кандидоз |
|
|
невідомо |
мікроскопічний коліт |
|
|
З боку гепатобіліарної системи |
нечасто |
підвищення рівня печінкових ферментів |
|
рідко |
гепатит із жовтяницею або без неї |
|
|
дуже рідко |
печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з уже наявними захворюваннями печінки |
|
|
З боку шкіри та підшкірної клітковини |
нечасто |
дерматит, свербіж, висип, кропив'янка |
|
рідко |
алопеція, фоточутливість |
|
|
дуже рідко |
мультиформна еритема (МЕ), синдром Стівенса-Джонсона (ССД), токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), індукована лікарськими засобами еозинофілія із системними симптомами (DRESS) |
|
|
невідомо |
підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування») |
|
|
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини |
нечасто |
перелом стегна, зап'ястя або хребта (див. розділ «Особливості застосування») |
|
рідко |
артралгія, міалгія |
|
|
дуже рідко |
м'язова слабкість |
|
|
З боку нирок і сечовидільної системи |
дуже рідко |
інтерстиціальний нефрит: у деяких пацієнтів одночасно повідомлялося про ниркову недостатність |
|
З боку репродуктивної системи та молочних залоз |
дуже рідко |
гінекомастія |
|
Загальні розлади та реакції у місці введення |
рідко |
нездужання, посилене потовиділення |
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка
По 14 таблеток у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.
Категорія відпуску
За рецептом.
Виробник
Лабораторіос Ліконса С.А.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності
Проспект Міралькампо 7, Полігоно Індустріаль Міралькампо, Асукека-де-Енарес, 19200, Іспанія.