ВАНКОМІЦИН

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ВАНКОМІЦИН

(VANCOMYCIN)

 

Склад:

діюча речовина: ванкоміцин (vancomycin);

1 флакон містить ванкоміцину (у вигляді ванкоміцину гідрохлориду) 500 мг або 1000 мг;

допоміжні речовини: хлористоводнева кислота розведена, натрію гідроксид.

 

Лікарська форма. Порошок для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: біла або майже біла (з розуватим або світло-коричневим відтінком) ліофілізована маса.

 

Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики.

Код АТX J01X A01.

 

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Ванкоміцин — трициклічний глікопептидний антибіотик, який отримують з Amycolatopsis orientalis (колишня назва — Nocardia orientalis).

Бактерицидна дія ванкоміцину зумовлює переважно пригнічення біосинтезу клітинних стінок. Крім того, ванкоміцин впливає на проникність мембран бактеріальних клітин та синтез РНК. Перехресної резистентності між ванкоміцином і іншими антибіотиками немає. Ванкоміцин не активний in vitro проти грамнегативних бацил, мікобактерій та грибків.

Синергія

Комбінація ванкоміцину й аміноглікозиду in vitro діє синергічно проти багатьох штамів Staphylococcus aureus, Streptococcus bovis, ентерококів та стрептококів групи viridans.

Доведено, що ванкоміцин активний проти більшості штамів указаних нижче мікроорганізмів як in vitro, так і при клінічних інфекціях (див. розділ «Спосіб застосування та дози»):

Аеробні грампозитивні мікроорганізми

Дифтероїди.

Ентерококи (наприклад, Enterococcus faecalis).

Стафілококи, зокрема Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis (включно з гетерогенними метицилінрезистентними штамами).

Streptococcus bovis.

Streptococcі групи viridans.

Нижче наведено доступні дані досліджень in vitro, але їх клінічне значення невідоме.

Ванкоміцин демонструє in vitro мінімальну інгібувальну концентрацію (МІК), що дорівнює 1 мкг/мл або менше, проти більшості (≥ 90 %) штамів стрептококів, зазначених нижче, та МІК, що дорівнює 4 мкг/мл або менше, проти більшості (≥ 90 %) штамів інших перерахованих нижче мікроорганізмів, однак безпека та ефективність застосування ванкоміцину для лікування клінічних інфекцій, спричинених цими мікроорганізмами, дотепер не підтверджені результатами адекватних та добре контрольованих клінічних досліджень.

Аеробні грампозитивні мікроорганізми

Listeria monocytogenes

Streptococcus pyogenes

Streptococcus pneumoniae (включно з пеніцилінрезистентними штамами)

Streptococcus agalactiae

Анаеробні грампозитивні мікроорганізми

Види actinomyces

Види lactobacillus.

 

Фармакокінетика

Ванкоміцин погано всмоктується після перорального застосування.

У пацієнтів із нормальною функцією нирок багаторазове внутрішньовенне введення 1 г ванкоміцину (15 мг/кг) шляхом інфузії тривалістю 60 хвилин забезпечує середню плазмову концентрацію близько 63 мкг/мл одразу після закінчення інфузії, середню плазмову концентрацію близько 23 мкг/мл через 2 години після інфузії та середню плазмову концентрацію близько 8 мкг/мл через 11 годин після закінчення інфузії. Багаторазове введення 500 мг шляхом інфузії тривалістю 30 хвилин забезпечує середню плазмову концентрацію близько 49 мкг/мл одразу після закінчення інфузії, середню плазмову концентрацію близько 19 мкг/мл через 2 години після інфузії та середню плазмову концентрацію близько 10 мкг/мл через 6 годин після закінчення інфузії. Плазмова концентрація на тлі багаторазового введення препарату приблизно дорівнює концентрації після одноразового введення.

Середній період напіввиведення ванкоміцину з плазми крові у людей з нормальною функцією нирок становить від 4 до 6 годин. Протягом перших 24 годин близько 75 % введеної дози ванкоміцину виводиться із сечею шляхом клубочкової фільтрації. Середній плазмовий кліренс становить приблизно 0,058 л/кг/год, а середній нирковий кліренс — приблизно 0,048 л/кг/год. Порушення функції нирок призводить до сповільнення виведення ванкоміцину. У пацієнтів із видаленою ниркою середній період напіввиведення ванкоміцину становить 7,5 доби. Коефіцієнт розподілу дорівнює 0,3–0,43 л/кг. Явного метаболізму ванкоміцину не спостерігали. Близько 60 % дози ванкоміцину, введеної інтраперитонеально під час сеансу перитонеального діалізу, системно всмоктується протягом 6 годин. Концентрація в сироватці крові близько 10 мкг/мл досягається при інтраперитонеальному введенні 30 мг/кг ванкоміцину. Однак безпека та ефективність інтраперитонеального застосування ванкоміцину дотепер не підтверджені результатами адекватних та добре контрольованих досліджень (див. розділ «Особливості застосування»).

У людей літнього віку загальний системний та нирковий кліренс ванкоміцину може бути зниженим. Ванкоміцин зв’язується з білками сироватки крові приблизно на 55 %, як було визначено за допомогою ультрафільтрації при сироваткових концентраціях від 10 до 100 мкг/мл. Після внутрішньовенного введення ванкоміцину інгібувальні концентрації ванкоміцину наявні в плевральній, перикардіальній, асцитичній та синовіальній рідинах, у сечі, у рідині, отриманій у результаті перитонеального діалізу, та в тканині вушка передсердя. Ванкоміцин погано дифундує через здорові мозкові оболонки у спинномозкову рідину, однак за наявності запалення мозкових оболонок препарат проникає у спинномозкову рідину.

 

Клінічні характеристики

Показання

-         Для лікування серйозних або тяжких інфекцій, спричинених чутливими штамами метицилінрезистентних (β-лактамрезистентних) стафілококів. Ванкоміцин показаний для початкової терапії при підозрі на метицилінрезистентні стафілококи, але після отримання даних щодо чутливості терапію слід відповідним чином скоригувати.

-         Для лікування пацієнтів з алергією на пеніциліни, в тому числі коли застосування інших засобів, зокрема пеніцилінів або цефалоспоринів, не принесло позитивних результатів.

-         Для лікування інфекцій, спричинених чутливими до ванкоміцину мікроорганізмами, резистентними до інших протимікробних лікарських засобів.

-         Для лікування стафілококового ендокардиту.

-         Для лікування інших інфекцій, спричинених стафілококами, включаючи септицемію, інфекції кісток, інфекції нижніх дихальних шляхів, інфекції шкіри та структур шкіри.

-         Для лікування локалізованих гнійних стафілококових інфекцій як доповнення до відповідних хірургічних заходів.

-         При ендокардиті, спричиненому S. viridans або S. bovis., ванкоміцин ефективний окремо або в комбінації з аміноглікозидами.

-         При ендокардиті, спричиненому ентерококами (наприклад, E. faecalis), ванкоміцин ефективний тільки у комбінації з аміноглікозидами.

-         Для лікування дифтероїдного ендокардиту.

-         Для лікування раннього ендокардиту протезованого клапана, спричиненого S. epidermidis або дифтероїдами, у комбінації з рифампіном, аміноглікозидом або обома препаратами.

-         Для лікування антибіотикасоційованого псевдомембранозного коліту, спричиненого Сlostridium difficile, а також стафілококового ентероколіту (пероральне застосування). Ванкоміцин не ефективний при цих захворюваннях у разі парентерального застосування. Ванкоміцин не ефективний при інших типах інфекцій у разі перорального застосування.

Потрібно отримати зразки для бактеріологічних посівів з метою виділення та ідентифікації збудників та визначення їх чутливості до ванкоміцину.

Для зниження швидкості виникнення антибіотикорезистентності лікарський засіб слід застосовувати лише для лікування чи профілактики інфекцій, спричинених чутливими бактеріями. Якщо є результати бактеріологічних посівів та визначення чутливості, їх потрібно враховувати при виборі або зміні антибактеріальної терапії. Якщо таких даних немає, при емпіричному виборі терапії слід брати до уваги місцеві епідеміологічні дані та місцеві характерні особливості чутливості.

 

Протипоказання. Ванкоміцину гідрохлорид для інфузій протипоказаний пацієнтам із гіперчутливістю до цього антибіотика.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Одночасне застосування ванкоміцину й анестетиків асоціювалося з еритемою, гістаміноподібними припливами (див. розділ «Особливості застосування») та анафілактоїдними реакціями (див. розділ «Побічні реакції»).

Рекомендується моніторинг функції нирок у пацієнтів, які одночасно або послідовно приймають ванкоміцин та інші потенційно нейротоксичні або нефротоксичні лікарські засоби системної чи місцевої дії, такі як амфотерицин В, аміноглікозиди, бацитрацин, поліміксин В, колістин, віоміцин, цисплатин.

 

Особливості застосування

Застереження

Інфузійні реакції

Швидке болюсне введення (наприклад протягом кількох хвилин) може супроводжуватися надмірною артеріальною гіпотензією, зокрема шоком та зрідка — зупинкою серця.

Ванкоміцину гідрохлорид слід вводити у вигляді розведеного розчину протягом не менше 60 хвилин, щоб запобігти розвитку інфузійних реакцій. Припинення інфузії зазвичай сприяє швидкому зникненню цих реакцій.

Нефротоксичність

Системна експозиція ванкоміцину може призвести до розвитку гострого ураження нирок (ГУН). Ризик ГУН зростає з підвищенням системної експозиції / сироваткової концентрації ванкоміцину. Слід забезпечити моніторинг функції нирок в усіх пацієнтів, особливо у пацієнтів з уже наявними порушеннями функції нирок, пацієнтів із супутніми захворюваннями, що зумовлюють схильність до розвитку ниркової недостатності, а також у пацієнтів, які одночасно приймають нефротоксичні препарати.

Ототоксичність

У пацієнтів, які отримували ванкоміцину гідрохлорид, спостерігалася ототоксичність. Транзиторна або стійка ототоксичність виникала у більшості пацієнтів, які одержали надто великі дози, вже страждали на зниження слуху або які одночасно отримували інші ототоксичні лікарські засоби (наприклад, аміноглікозиди). Ванкоміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із нирковою недостатністю з огляду на значне підвищення ризику токсичності при високих концентраціях у крові протягом тривалого часу.

Слід відкоригувати дозування ванкоміцину гідрохлориду для пацієнтів із нирковою дисфункцією (див. нижче «Запобіжні заходи» та розділ «Спосіб застосування та дози»).

Тяжкі побічні реакції з боку шкіри

У період лікування ванкоміцином у пацієнтів спостерігалися тяжкі побічні реакції з боку шкіри, такі як токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), синдром Стівенса — Джонсона (ССД), медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП) і лінійний бульозний дерматоз IgA (LABD). Шкірні ознаки або симптоми, про які повідомляється, включають висипання на шкірі, ураження слизової оболонки та пухирі. Слід негайно припинити прийом ванкоміцину гідрохлориду при першій появі ознак і симптомів ТЕН, ССД, DRESS, ГГЕП або LABD.

Діарея, асоційована з Clostridioides difficile (CDAD)

Під час застосування майже всіх антибактеріальних засобів, в тому числі ванкоміцину гідрохлориду, повідомлялося про випадки діареї, асоційованої з Clostridioides difficile (CDАD), що за тяжкістю може коливатися від легкої діареї до коліту з летальними наслідками. Лікування антибактеріальними засобами впливає на нормальну мікрофлору товстої кишки, що призводить до посиленого росту С. difficile.

С. difficile виробляє токсини А і В, що спричиняють розвиток CDАD. Штами С. difficile, що виробляють гіпертоксини, спричиняють підвищення захворюваності та смертності, оскільки ці інфекції можуть бути рефрактерними до протимікробної терапії та зумовлювати необхідність у колектомії. CDАD необхідно підозрювати в усіх пацієнтів із діареєю, що розвинулася після застосування антибіотиків. Слід ретельно збирати медичний анамнез, оскільки CDАD, згідно з повідомленнями, може виникати протягом двох місяців після лікування антибактеріальними засобами.

Якщо підозрюється або підтверджено CDАD, триваюче лікування антибіотиком, окрім спрямованого проти С. difficile, можливо, доведеться припинити. Слід проводити відповідну корекцію водно-електролітного балансу, білкову підтримку, лікування антибіотиком проти С. difficile, а також призначати хірургічне обстеження за наявності клінічних показань.

Геморагічний оклюзійний ретинальний васкуліт

Після внутрішньокамерного або інтравітреального введення ванкоміцину під час або після операції з видалення катаракти у пацієнтів виникав геморагічний оклюзійний ретинальний васкуліт, зокрема необоротна втрата зору. Безпечність та ефективність ванкоміцину, введеного внутрішньокамерно або інтравітреально, не встановлювалися адекватними та добре контрольованими дослідженнями. Ванкоміцин не показаний для профілактики ендофтальміту.

Запобіжні заходи

У деяких пацієнтів, які отримували лікування псевдомембранозного коліту, спричиненого C. difficile, після кількох пероральних доз ванкоміцину утворювалися клінічно значущі концентрації в сироватці крові.

Тривале застосування ванкоміцину гідрохлориду може призвести до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів. Потрібне ретельне спостереження за пацієнтом. Якщо на тлі терапії виникає суперінфекція, слід вжити відповідних заходів. Зрідка повідомляли про розвиток псевдомембранозного коліту, спричиненого С. difficile, у пацієнтів, які отримували внутрішньовенне введення ванкоміцину гідрохлориду.

Щоб звести до мінімуму ризик ототоксичності, може бути корисним проведення періодичних досліджень слухової функції.

Повідомляли про випадки оборотної нейтропенії у пацієнтів, які отримували ванкоміцину гідрохлорид (див. розділ «Побічні реакції»). У пацієнтів, яким планується тривале застосування ванкоміцину гідрохлориду, або пацієнтів, які одночасно приймають лікарські засоби, що можуть спричинити нейтропенію, слід періодично контролювати кількість лейкоцитів.

Ванкоміцину гідрохлорид подразнює тканини, тому його слід вводити безпечним внутрішньовенним шляхом. При внутрішньом’язовій ін’єкції ванкоміцину гідрохлориду або при випадковій екстравазації виникають біль, чутливість і некроз. Можливий розвиток тромбофлебіту, частоту й тяжкість якого можна звести до мінімуму, вводячи ванкоміцину гідрохлорид повільно у вигляді розведеного розчину (2,5–5 г/л) та змінюючи місця венозного доступу.

Є повідомлення про те, що частота небажаних явищ, пов’язаних з інфузією (включаючи артеріальну гіпотензію, припливи, еритему, кропив’янку та свербіж), збільшується при одночасному застосуванні анестетиків. Пов’язані з інфузією небажані явища можна мінімізувати, якщо вводити ванкоміцин у вигляді 60-хвилинної інфузії до початку введення анестетиків. Безпека та ефективність ванкоміцину, що вводиться інтратекальним (інтралюмбарним або інтравентрикулярним) шляхом або інтраперитонеальним шляхом, дотепер не підтверджені результатами адекватних та добре контрольованих досліджень.

Повідомлення свідчать, що введення стерильного ванкоміцину інтраперитонеальним шляхом під час постійного амбулаторного перитонеального діалізу (ПАПД) призводило до розвитку синдрому хімічного перитоніту. Встановлено, що тяжкість цього синдрому коливається від появи тільки мутного діалізату до появи мутного діалізату, що супроводжується болем різного ступеня у животі та підвищенням температури тіла. Синдром хімічного перитоніту, очевидно, швидко минає після припинення інтраперитонеального введення ванкоміцину.

Призначення ванкоміцину гідрохлориду, коли немає підтвердження або обґрунтованої підозри щодо бактеріальної інфекції, або з метою профілактики навряд чи принесе користь пацієнту — натомість підвищуватиме ризик розмноження бактерій, стійких до лікарських засобів.

Діти

У дітей буде доцільним підтвердження бажаних концентрацій ванкоміцину в сироватці крові. Одночасне застосування ванкоміцину й анестетиків було пов’язано з еритемою та гістаміноподібним припливом у дітей.

Застосування пацієнтам літнього віку

Природне вікове зниження клубочкової фільтрації може призвести до підвищення сироваткових концентрацій ванкоміцину, якщо не відкоригувати дозування. Слід коригувати схеми дозування ванкоміцину для пацієнтів літнього віку (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Інформація для пацієнтів

Тяжкі побічні реакції з боку шкіри

Потрібно повідомити пацієнтів про ознаки та симптоми серйозних шкірних проявів. Пацієнти повинні припинити застосування ванкоміцину гідрохлориду і негайно звернутися до лікаря при перших ознаках або симптомах шкірного висипу, уражень слизової оболонки та пухирів (див. вище «Застереження»).

Пацієнти повинні знати, що антибактеріальні лікарські засоби, зокрема ванкоміцину гідрохлорид, слід застосовувати тільки для лікування бактеріальних інфекцій. Ці засоби не лікують вірусні інфекції (наприклад, звичайну застуду). Якщо лікарський засіб призначено для лікування бактеріальної інфекції, пацієнтів слід проінформувати, що, хоча зазвичай вони почуватимуться краще вже на початку курсу лікування, лікарський засіб слід продовжувати застосовувати точно, як призначено. Пропуски прийому або незавершення повного курсу терапії можуть призвести до зниження ефективності самого лікування та зростання ймовірності розвитку резистентності бактерій, що більше не піддаватимуться лікуванню ванкоміцину гідрохлоридом або іншими антибактеріальними препаратами в майбутньому.

Діарея, спричинена антибіотиками, зазвичай минає після їх відміни. Інколи після початку лікування антибіотиками або навіть через два місяці чи більше після прийому останньої дози антибіотика у пацієнтів можуть з’явитися водянисті випорожнення з домішками крові (що супроводжується шлунковими спазмами, можливо з підвищенням температури тіла). Якщо таке трапляється, пацієнтові слід негайно звернутися до свого лікаря.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Дослідження впливу ванкоміцину на репродуктивну функцію тварин не проводилися. Невідомо, чи може ванкоміцин впливати на репродуктивну здатність. У контрольованому клінічному дослідженні оцінювали потенційні ототоксичні та нефротоксичні ефекти ванкоміцину на новонароджених після застосування препарату вагітним жінкам для лікування серйозних стафілококових інфекцій, що розвинулися як ускладнення зловживання наркотиками із внутрішньовенним введенням. Ванкоміцин був виявлений у пуповинній крові. Сенсоневральної втрати слуху або нефротоксичності, спричинених ванкоміцином, не спостерігалося. В одного немовляти, чия мати отримувала ванкоміцин у третьому триместрі вагітності, розвинулася кондуктивна втрата слуху, що не була пов’язана із застосуванням ванкоміцину. Оскільки кількість пацієнток, які отримували лікування ванкоміцином у цьому дослідженні, була обмежена, а ванкоміцин вводили тільки в другому та третьому триместрах вагітності, невідомо, чи завдає ванкоміцин шкоду плоду. Ванкоміцин слід призначати вагітним жінкам, лише коли існує крайня потреба.

Період грудного годування

Ванкоміцину гідрохлорид екскретується в грудне молоко. Потрібно з обережністю призначати ванкоміцину гідрохлорид жінкам, які годують грудьми. З огляду на можливість розвитку небажаних явищ рішення щодо припинення грудного годування або припинення застосування лікарського засобу слід приймати, враховуючи важливість лікування лікарським засобом для матері.

Фертильність

Хоча довготривалі дослідження на тваринах для оцінювання канцерогенного потенціалу не проводилися, результати стандартних лабораторних тестів вказують на відсутність мутагенного потенціалу ванкоміцину гідрохлориду. Спеціальні дослідження впливу на фертильність не проводилися.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Даних немає.

 

Спосіб застосування та дози

Інфузійні небажані явища пов’язані як з концентрацією, так і зі швидкістю введення ванкоміцину. Дорослим рекомендується вводити препарат у концентрації не більше 5 мг/мл та зі швидкістю не більше 10 мг/хв (див. також рекомендації залежно від віку нижче). Для деяких пацієнтів, які потребують обмеження рідини, можна використовувати концентрацію до 10 мг/мл; застосування таких підвищених концентрацій відповідно підвищує ризик пов’язаних з інфузією небажаних явищ. Швидкість інфузії 10 мг/хв або менше асоціюється з меншою частотою пов’язаних з інфузією небажаних явищ (див. розділ «Побічні реакції»). Однак ці небажані реакції можуть спостерігатися при будь-якій швидкості інфузії або концентрації.

Пацієнти з нормальною функцією нирок

Дорослі. Звичайна добова доза для внутрішньовенного введення становить 2 г: вводити по 500 мг кожні 6 годин або по 1 г кожні 12 годин. Кожну дозу слід вводити зі швидкістю не більше 10 мг/хвилину або протягом не менше 60 хвилин, залежно від того, що триває довше. Такі фактори, як вік пацієнта або ожиріння, можуть вимагати модифікації звичайної добової дози для внутрішньовенного введення.

Діти. Звичайна доза ванкоміцину для внутрішньовенного введення становить 10 мг/кг кожні 6 годин. Одну дозу слід вводити протягом не менше 60 хвилин. Цим пацієнтам може бути потрібен ретельний моніторинг сироваткових концентрацій ванкоміцину.

Новонароджені. Для дітей віком до 1 місяця загальна добова доза ванкоміцину для внутрішньовенного введення може бути нижчою. Для новонароджених рекомендується початкова доза 15 мг/кг з подальшим переходом на 10 мг/кг кожні 12 годин для новонароджених у перший тиждень життя та кожні 8 годин надалі до досягнення ними віку 1 місяць. Одну дозу слід вводити протягом 60 хвилин.

Недоношені діти. У недоношених новонароджених кліренс ванкоміцину тим нижчий, чим менший вік після зачаття. Тому для недоношених новонароджених можуть бути потрібні довші інтервали між введенням препарату. У таких пацієнтів рекомендується проводити ретельний моніторинг сироваткових концентрацій ванкоміцину.

Пацієнти з порушеннями функції нирок та пацієнти літнього віку

Для пацієнтів із порушеннями функції нирок необхідна корекція дозування. Для недоношених новонароджених та літніх людей може бути потрібне більше зниження дози, ніж очікувалося, через гіршу функцію нирок.

Визначення сироваткових концентрацій ванкоміцину допомагає оптимізувати терапію, особливо для тяжкохворих пацієнтів із порушенням функції нирок. Сироваткові концентрації ванкоміцину можна визначати за допомогою мікробіологічного аналізу, радіоімунного аналізу, флуоресцентно-поляризаційного імунного аналізу, флуоресцентного імунного аналізу або рідинної хроматографії високого тиску.

Якщо можливо точно виміряти або розрахувати кліренс креатиніну, дозування для більшості пацієнтів із порушеннями функції нирок можна розрахувати за наведеною нижче таблицею. Величина добової дози ванкоміцину в мг приблизно в 15 разів більша за величину швидкості клубочкової фільтрації в мл/хв (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Дозування ванкоміцину для пацієнтів із порушеннями функції нирок

Кліренс креатиніну, мл/хв	Доза ванкоміцину, мг/добу
100	1545
90	1390
80	1235
70	1080
60	925
50	770
40	620
30	465
20	310
10	155

 

Початкова доза повинна становити не менше ніж 15 мг/кг, навіть для пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції нирок.

Таблиця 1 не застосовна для пацієнтів з однією функціонуючою ниркою. Для таких пацієнтів слід призначати початкову дозу 15 мг / кг маси тіла для швидкого досягнення терапевтичної сироваткової концентрації. Доза, потрібна для підтримання стабільної концентрації, становить 1,9 мг/кг/добу. Для пацієнтів із вираженими порушеннями функції нирок може бути зручнішим застосування підтримувальних доз від 250 до 1000 мг 1 раз на добу з перервою у кілька днів, ніж щоденне введення лікарського засобу. При анурії рекомендується доза 1000 мг кожні 7–10 діб.

Якщо відомий тільки рівень креатиніну сироватки крові, можна скористатися наведеною нижче формулою (з урахуванням статі, маси тіла та віку пацієнта), щоб розрахувати кліренс креатиніну. Розрахований кліренс креатиніну (мл/хв) є лише приблизним показником. Кліренс креатиніну слід вимірювати точно.

 

Чоловіки	Маса тіла (кг) × (140 – вік (роки)) 72 × концентрація креатиніну сироватки (мг/дл)
Жінки	0,85 × значення, розраховане за формулою вище

 

Рівень креатиніну сироватки повинен визначатися за умови стабільного стану функції нирок. Інакше, розраховане значення кліренсу креатиніну може бути недостовірним. Розрахований кліренс креатиніну вищий, ніж фактичний кліренс, у пацієнтів при таких станах: (1) що характеризуються зниженням функції нирок, наприклад шок, тяжка серцева недостатність або олігурія; (2) при яких нормальне співвідношення між м’язовою масою і загальною масою тіла порушене, наприклад у пацієнтів з ожирінням або із захворюванням печінки, набряками чи асцитом; (3) що супроводжуються виснаженням, недоїданням або нерухомістю.

Безпека та ефективність застосування ванкоміцину інтратекальним (інтралюмбарним або інтравентрикулярним) шляхами не встановлені.

Рекомендованим методом введення ванкоміцину є періодична інфузія.

Внутрішньовенне застосування

Сумісність з іншими лікарськими засобами та рідинами для внутрішньовенного введення

Розчинники, що  фізично та хімічно сумісні (із 4 г/л ванкоміцину гідрохлориду):

-         5 % розчин декстрози для ін’єкцій;

-         5 % розчин декстрози для ін’єкцій та 0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій;

-         розчин Рінгера лактатний для ін’єкцій;

-         5 % розчин декстрози та розчин Рінгера лактатний для ін’єкцій;

-         0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій.

Належна професійна практика вимагає, щоб приготовлені суміші вводили по можливості одразу після приготування.

Розчин ванкоміцину має низьке значення рН і може зумовити фізичну нестабільність інших сполук.

Приготування розчину та стабільність

Перед застосуванням розчинити вміст флакона ванкоміцину гідрохлориду для інфузій стерильною водою для ін’єкцій до концентрації ванкоміцину 50 мг/мл (див. таблицю 2).

 

Таблиця 2

Вміст ванкоміцину у флаконі	Об’єм розчинника
500 мг	10 мл
1000 мг	20 мл

 

Після розчинення флакон можна зберігати у холодильнику протягом 14 діб без суттєвого зменшення активності лікарського засобу.

Відновлений розчин ванкоміцину (500 мг / 10 мл) потрібно додатково розвести щонайменше в 100 мл відповідного розчину для інфузій. Для дози 1000 мг (20 мл) необхідно використовувати щонайменше 200 мл відповідного розчину для інфузій. Бажану дозу, розведену таким чином, слід вводити шляхом періодичної внутрішньовенної інфузії протягом щонайменше 60 хвилин.

Сумісність із рідинами для внутрішньовенного введення

Розчини, розведені 5 % розчином декстрози для ін’єкцій або 0,9 % розчином натрію хлориду для ін’єкцій, можна зберігати у холодильнику протягом 14 діб без суттєвого зменшення активності препарату. Розчини, розведені вказаними нижче рідинами для інфузії, можна зберігати у холодильнику протягом 96 годин:

-         5 % розчин декстрози для ін’єкцій та 0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій;

-         лактатний розчин Рінгера для ін’єкцій;

-         лактатний розчин Рінгера та 5 % розчин декстрози для ін’єкцій.

Розчин ванкоміцину має низьке значення рН і може зумовити хімічну або фізичну нестабільність у разі змішування з іншими сполуками.

Розчини ванкоміцину та бета-лактамних антибіотиків, як доведено, фізично несумісні. Ймовірність преципітації зростає зі збільшенням концентрації ванкоміцину. Рекомендується ретельно промивати системи для внутрішньовенного введення між введенням цих антибіотиків. Також рекомендується розводити розчини ванкоміцину до концентрації 5 мг/мл або менше.

Хоча інтравітреальна ін’єкція не є схваленим способом введення ванкоміцину, повідомляли про випадки преципітації після інтравітреального введення ванкоміцину і цефтазидиму для лікування ендофтальміту з використанням різних шприців та голок. Преципітати поступово розчинялися з повним очищенням склистого тіла протягом двох місяців та покращенням гостроти зору.

Перед застосуванням лікарські засоби для парентерального введення слід перевіряти візуально на наявність твердих часток та зміни кольору, наскільки розчин та контейнер це дозволяють.

Пероральне застосування

Ванкоміцин застосовувати перорально для лікування асоційованого з антибіотиками псевдомембранозного коліту, спричиненого С. difficile. При інших типах інфекцій пероральний прийом ванкоміцину не ефективний.

Дорослі. Звичайна добова доза для дорослих становить від 500 мг до 2 г за 3 або 4 прийоми протягом 7–10 діб. Загальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Діти. Загальна добова доза для дітей становить 40 мг / кг маси тіла за 3 або 4 прийоми протягом 7–10 діб. Загальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Відповідну дозу можна розвести в 30 мл води і дати випити пацієнтові. Щоб поліпшити смак при пероральному прийомі, до розчину можна додавати звичайні ароматизовані сиропи. Розведений розчин можна вводити через назогастральний зонд.

 

Діти. Лікарський засіб можна застосовувати дітям від народження.

 

Передозування

Рекомендується підтримувальне лікування, зокрема підтримка клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться шляхом діалізу. Зафіксовано, що гемофільтрація та гемоперфузія з використанням полісульфонової смоли дозволяють збільшити кліренс ванкоміцину. Середня летальна доза при внутрішньовенному введенні для тварин становить 319 мг/кг у щурів та 400 мг/кг — у мишей.

Під час лікування передозування слід враховувати можливість передозування кількох лікарських засобів, взаємодію між ними та специфічну кінетику препаратів у конкретного пацієнта.

 

Побічні реакції

Побічні реакції, пов’язані з інфузією

Під час або незабаром після швидкої інфузії ванкоміцину гідрохлориду у пацієнтів можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, зокрема артеріальна гіпотензія, хрипи, задишка, кропив’янка або свербіж. Швидка інфузія також може спричинити гіперемію верхньої частини тіла («червона шия») або біль і спазм м’язів грудей і спини. Зазвичай ці реакції минають протягом 20 хвилин, але можуть тривати кілька годин. Подібні явища спостерігаються нечасто, якщо ванкоміцину гідрохлорид для інфузій вводять шляхом повільної інфузії протягом 60 хвилин. У дослідженнях за участю здорових добровольців небажані явища, пов’язані з інфузією, не спостерігалися, якщо ванкоміцину гідрохлорид для інфузій вводили зі швидкістю 10 мг/хв або менше.

Нефротоксичність

Системна експозиція ванкоміцину може призвести до розвитку ГУН. Ризик ГУН зростає з підвищенням системної експозиції / сироваткової концентрації препарату. Додатковими факторами ризику ГУН у пацієнтів, які отримують лікування ванкоміцином, є одночасне застосування нефротоксичних лікарських засобів, наявність у пацієнта порушень функції нирок та супутніх захворювань, що зумовлюють схильність до порушення функції нирок. Також повідомлялося про випадки інтерстиціального нефриту у пацієнтів, яким застосовували ванкоміцин.

Шлунково-кишковий тракт

Під час лікування антибіотиками або після його завершення можуть з’явитися симптоми псевдомембранозного коліту (див. розділ «Особливості застосування»).

Ототоксичність

Повідомлялося про кілька десятків випадків втрати слуху у пацієнтів, що отримували ванкоміцин. Більшість із цих пацієнтів страждали на порушення функції нирок або вже мали проблеми із втратою слуху, або ж одночасно отримували лікування ототоксичним препаратом. Зрідка повідомлялося про вертиго, запаморочення та шум у вухах.

Гемопоез

У багатьох пацієнтів спостерігалася оборотна нейтропенія, що виникала зазвичай через тиждень чи більше після початку терапії ванкоміцином або після отримання загальної дози понад 25 г препарату. Нейтропенія, очевидно, швидко минає після припинення прийому ванкоміцину. Інколи спостерігалася тромбоцитопенія. Рідко повідомлялося про оборотний агранулоцитоз (кількість гранулоцитів <500/мм³), хоча причинно-наслідкового зв’язку із застосуванням ванкоміцину не встановлено.

Флебіт

Повідомляли про запалення в місці ін’єкції.

Інше

Повідомлялося про анафілаксію, медикаментозну гарячку, нудоту, озноб, еозинофілію, висипання, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона (див. розділ «Особливості застосування») і васкуліт, пов’язані із застосуванням ванкоміцину.

Зафіксовано випадки хімічного перитоніту після інтраперитонеального введення препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

Післяреєстраційне застосування

При застосуванні ванкоміцину було ідентифіковано вказані нижче небажані реакції. Достовірно оцінити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату неможливо.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини: важкі дерматологічні реакції, такі як токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП) і лінійний бульозний дерматоз IgA (LABD) (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

 

Термін придатності. 1 рік.

 

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Несумісність

Розчини ванкоміцину та бета-лактамних антибіотиків, як доведено, фізично несумісні. Ймовірність преципітації зростає зі збільшенням концентрації ванкоміцину. Рекомендується ретельно промивати системи для внутрішньовенного введення між введенням цих антибіотиків. Також рекомендується розводити розчини ванкоміцину до концентрації 5 мг/мл або менше.

Розчин ванкоміцину має низьке значення рН і може зумовити хімічну або фізичну нестабільність у разі змішування з іншими сполуками.

Цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком вказаних у розділі «Спосіб застосування та дози».

 

Упаковка. Порошок для розчину для інфузій по 500 мг або по 1000 мг у флаконі; по 10 флаконів у контурній чарунковій упаковці, по 1 контурній чарунковій упаковці в пачці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. ПАТ «Київмедпрепарат».

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності. Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.