ВАНСТАФ

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ВАНСТАФ

(VANSTAPH)

 

Склад:

діюча речовина: ванкоміцин (vancomycin);

1 флакон містить ванкоміцину гідрохлориду у кількості, що еквівалентна ванкоміцину 1000 мг;

допоміжні речовини: відсутні.

 

Лікарська форма. Ліофілізат для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: білий або від майже білого до світло-жовтувато-коричневого кольору ліофілізований порошок або маса в прозорому скляному флаконі, закупореному гумовою пробкою для ліофілізації сірого кольору з двома ніжками, обтиснутою алюмінієвим ковпачком з поліпропіленовим диском темно-синього кольору.

 

Фармакотерапевтична група

Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики.

Код АТX J01X A01.

 

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Ванкоміцин – трициклічний глікопептидний антибіотик, який отримують з Amycolatopsis orientalis (колишня назва – Nocardia orientalis).

Бактерицидна дія ванкоміцину зумовлює переважно пригнічення біосинтезу клітинних стінок. Крім того, ванкоміцин впливає на проникність мембран бактеріальних клітин і на синтез РНК. Перехресної резистентності між ванкоміцином та іншими антибіотиками немає. Ванкоміцин не активний in vitro проти грамнегативних бацил, мікобактерій та грибів.

Синергія

Комбінація ванкоміцину та аміноглікозиду in vitro діє синергістично проти багатьох штамів Staphylococcus aureus, Streptococcus bovis, ентерококів та стрептококів групи viridans.

Доведено, що ванкоміцин активний проти більшості штамів зазначених нижче мікроорганізмів як in vitro, так і при клінічних інфекціях (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Аеробні грампозитивні мікроорганізми

Дифтероїди.

Ентерококи (наприклад Enterococcus faecalis).

Стафілококи, в тому числі Staphylococcus aureus та Staphylococcus epidermidis (включно з гетерогенними метицилінрезистентними штамами).

Streptococcus bovis.

Streptococcі групи viridans.

Нижче наведено доступні дані досліджень in vitro, але їхнє клінічне значення невідоме.

Ванкоміцин демонструє in vitro мінімальну інгібувальну концентрацію (МІК), що дорівнює 1 мкг/мл або менше, проти більшості (≥ 90 %) штамів стрептококів, зазначених нижче, та МІК, що дорівнює 4 мкг/мл або менше, проти більшості (≥ 90 %) штамів інших зазначених нижче мікроорганізмів. Однак безпека та ефективність застосування ванкоміцину для лікування клінічних інфекцій, спричинених цими мікроорганізмами, дотепер не підтверджені результатами адекватних та добре контрольованих клінічних досліджень.

Аеробні грампозитивні мікроорганізми

Listeria monocytogenes.

Streptococcus pyogenes.

Streptococcus pneumoniae (в тому числі пеніцилінрезистентні штами).

Streptococcus agalactiae.

Анаеробні грампозитивні мікроорганізми

Види actinomyces.

Види lactobacillu.

Фармакокінетика

Ванкоміцин погано всмоктується після перорального застосування.

У пацієнтів з нормальною функцією нирок багаторазове внутрішньовенне введення 1 г ванкоміцину (15 мг/кг) шляхом інфузії тривалістю 60 хвилин забезпечує середню плазмову концентрацію близько 63 мкг/мл одразу після закінчення інфузії, середню плазмову концентрацію близько 23 мкг/мл через 2 години після інфузії та середню плазмову концентрацію близько 8 мкг/мл через 11 годин після закінчення інфузії. Багаторазове введення 500 мг шляхом інфузії тривалістю 30 хвилин забезпечує середню плазмову концентрацію близько 49 мкг/мл одразу після закінчення інфузії, середню плазмову концентрацію близько 19 мкг/мл через 2 години після інфузії та середню плазмову концентрацію близько 10 мкг/мл через 6 годин після закінчення інфузії. Плазмова концентрація на тлі багаторазового введення препарату приблизно дорівнює концентрації після одноразового введення.

Середній період напіввиведення ванкоміцину з плазми крові у людей з нормальною функцією нирок становить від 4 до 6 годин. Протягом перших 24 годин близько 75 % введеної дози ванкоміцину виводиться із сечею шляхом клубочкової фільтрації. Середній плазмовий кліренс становить приблизно 0,058 л/кг/годину, а середній нирковий кліренс – приблизно 0,048 л/кг/годину. Порушення функції нирок призводить до сповільнення виведення ванкоміцину. У пацієнтів із видаленою ниркою середній період напіввиведення ванкоміцину становить 7,5 доби. Коефіцієнт розподілу дорівнює 0,3–0,43 л/кг. Явного метаболізму ванкоміцину не спостерігали. Близько 60 % дози ванкоміцину, введеної інтраперитонеально під час сеансу перитонеального діалізу, системно всмоктується протягом 6 годин. Концентрація в сироватці крові близько 10 мкг/мл досягається при інтраперитонеальному введенні 30 мг/кг ванкоміцину. Однак безпека та ефективність інтраперитонеального застосування ванкоміцину дотепер не підтверджені результатами адекватних та добре контрольованих досліджень (див. розділ «Особливості застосування»).

У людей літнього віку загальний системний та нирковий кліренс ванкоміцину може бути зниженим. Ванкоміцин зв’язується з білками сироватки крові приблизно на 55 %, як було визначено за допомогою ультрафільтрації при сироваткових концентраціях від 10 до 100 мкг/мл. Після внутрішньовенного введення ванкоміцину його інгібувальні концентрації наявні  в плевральній, перикардіальній, асцитичній та синовіальній рідинах, у сечі, у рідині, отриманій у результаті перитонеального діалізу, та в тканині вушка передсердя. Ванкоміцин погано дифундує через здорові  мозкові оболонки у спинномозкову рідину, однак за наявності запалення м’яких мозкових оболонок препарат проникає у спинномозкову рідину.

 

Клінічні характеристики

Показання

-         Лікування серйозних або тяжких інфекцій, спричинених чутливими штамами метицилінрезистентних (β-лактамрезистентних) стафілококів. Ванкоміцин показаний для початкової терапії при підозрі на метицилінрезистентні стафілококи, але після отримання даних щодо чутливості терапію слід відповідним чином скоригувати.

-         Лікування пацієнтів з алергією на пеніциліни, в тому числі коли застосування інших засобів, включаючи пеніциліни або цефалоспорини, не принесло позитивних результатів.

-         Лікування інфекцій, спричинених чутливими до ванкоміцину мікроорганізмами, резистентними до інших протимікробних лікарських засобів.

-         Лікування стафілококового ендокардиту.

-         Лікування інших інфекцій, спричинених стафілококами, в тому числі при септицемії, інфекціях кісток, інфекціях нижніх дихальних шляхів, інфекціях шкіри та структур шкіри.

-         Лікування локалізованих гнійних стафілококових інфекцій як доповнення до відповідних хірургічних заходів.

-         Лікування ендокардиту, спричиненого S. viridans або S. bovis, ванкоміцин ефективний окремо або в комбінації з аміноглікозидами.

-         При ендокардиті, спричиненому ентерококами (наприклад E. faecalis), ванкоміцин ефективний тільки у комбінації з аміноглікозидами.

-         Лікування дифтероїдного ендокардиту.

-         Лікування раннього ендокардиту протезованого клапана, спричиненого S. epidermidis або дифтероїдами, у комбінації з рифампіном, аміноглікозидом або обома препаратами.

-         Лікування антибіотикасоційованого псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridioides difficile, а також стафілококового ентероколіту (пероральне застосування). Ванкоміцин не ефективний при цих захворюваннях у разі парентерального застосування. Ванкоміцин не ефективний при інших типах інфекцій у разі перорального застосування.

Потрібно отримати зразки для бактеріологічних посівів з метою виділення та ідентифікації збудників та визначення їхньої чутливості до ванкоміцину.

Для зниження швидкості виникнення антибіотикорезистентності лікарський засіб слід застосовувати лише для лікування чи профілактики інфекцій, спричинених чутливими бактеріями. Якщо є результати бактеріологічних посівів та визначення чутливості, їх потрібно враховувати при виборі або зміні антибактеріальної терапії. Якщо таких даних немає, при емпіричному виборі терапії слід брати до уваги місцеві епідеміологічні дані та місцеві характерні особливості чутливості.

 

Протипоказання

Ванкоміцину гідрохлорид для інфузій протипоказаний пацієнтам із гіперчутливістю до цього антибіотика.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Одночасне застосування ванкоміцину та анестетиків асоціювалося з еритемою, гістаміноподібними припливами (див. розділ «Особливості застосування») та анафілактоїдними реакціями (див. розділ «Побічні реакції»).

Рекомендується моніторинг функції нирок у пацієнтів, які одночасно або послідовно приймають ванкоміцин та інші потенційно нейротоксичні або нефротоксичні лікарські засоби системної або місцевої дії, такі як амфотерицин В, аміноглікозиди, бацитрацин, поліміксин В, колістин, віоміцин або цисплатин (див. розділ «Особливості застосування»).

 

Особливості застосування

Застереження

Інфузійні реакції

Швидке внутрішньовенне введення ванкоміцину гідрохлориду для ін’єкцій також може бути пов’язане з «інфузійною реакцією ванкоміцину», яка проявляється у вигляді свербежу та еритеми, що охоплює обличчя, шию та верхню частину тулуба.

Ванкоміцину гідрохлорид для ін’єкцій слід вводити у вигляді розведеного розчину протягом не менше 60 хвилин, щоб запобігти розвитку інфузійних реакцій. Побічні реакції, пов’язані з інфузією, залежать як від концентрації, так і від швидкості введення ванкоміцину. Однак побічні реакції, пов’язані з інфузією, можуть виникати за будь-якої швидкості та будь-якої концентрації.

Припинення інфузії зазвичай призводить до швидкого усунення цих реакцій.

Тяжкі побічні реакції з боку шкіри

У період лікування ванкоміцином у пацієнтів спостерігалися тяжкі побічні реакції з боку шкіри, такі як токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), синдром Стівенса — Джонсона (ССД), медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (drug reaction with eosinophilia and systemic symptoms (DRESS)), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП) і лінійний бульозний дерматоз IgA (linear IgA bullous dermatosis ((LABD)). Шкірні ознаки або симптоми, про які повідомляється, включають висипання на шкірі, ураження слизової оболонки та пухирі. Слід негайно припинити прийом ванкоміцину гідрохлориду при першій появі ознак і симптомів ТЕН, ССД, DRESS, ГГЕП або LABD.

Нефротоксичність

Системна експозиція ванкоміцину може призвести до розвитку гострого ураження нирок (ГУН). Ризик ГУН зростає з підвищенням системної експозиції / сироваткової концентрації препарату. Необхідно забезпечити моніторинг функції нирок в усіх пацієнтів, особливо в пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок, пацієнтів із супутніми захворюваннями, що зумовлюють схильність до розвитку ниркової недостатності, а також у пацієнтів, які одночасно приймають нефротоксичні препарати.

Ототоксичність

У пацієнтів, які отримували ванкоміцину гідрохлорид, спостерігалася ототоксичність. Ототоксичність може бути транзиторною або стійкою. Ототоксичність спостерігалася в більшості пацієнтів, які одержали надто великі дози, вже мали зниження слуху або одночасно застосовували інші ототоксичні лікарські засоби (наприклад аміноглікозиди). Ванкоміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із нирковою недостатністю з огляду на значне підвищення ризику токсичності при високих концентраціях у крові протягом тривалого часу.

Дозування ванкоміцину гідрохлориду для ін’єкцій необхідно відкоригувати пацієнтам із нирковою дисфункцією (див. нижче «Запобіжні заходи» та розділ «Спосіб застосування та дози»).

Діарея, асоційована з Clostridioides difficile (Clostridioides difficile asociated diarrhea (CDAD))

Повідомлялося про випадки діареї, асоційованої з Clostridioides difficile (CDАD), на тлі застосування майже всіх антибактеріальних засобів, в тому числі ванкоміцину гідрохлориду для ін’єкцій, що за тяжкістю може коливатися від легкої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибактеріальними засобами впливає на нормальну мікрофлору товстої кишки, що призводить до посиленого росту Clostridioides difficile.

Clostridioides difficile виробляє токсини А і В, що спричиняють розвиток CDАD. Штами Clostridioides difficile, що виробляють гіпертоксини, спричиняють підвищення захворюваності та смертності, оскільки ці інфекції можуть бути рефрактерними до протимікробної терапії та зумовлювати необхідність колектомії. CDАD необхідно підозрювати в усіх пацієнтів із діареєю, що розвинулася після застосування антибіотиків. Слід ретельно зібрати медичний анамнез, оскільки CDАD, згідно з повідомленнями, спостерігається протягом двох місяців після лікування антибактеріальними засобами.

Якщо підозрюється або підтверджено CDАD, триваюче лікування антибіотиком, окрім спрямованого проти Clostridioides difficile, можливо, доведеться припинити. Відповідну корекцію водно-електролітного балансу, білкову підтримку, лікування антибіотиком проти Clostridioides difficile, а також хірургічне обстеження слід призначати за наявності клінічних показань.

Геморагічний оклюзійний ретинальний васкуліт

Після внутрішньокамерного або інтравітреального введення ванкоміцину під час або після операції з видалення катаракти у пацієнтів виникав геморагічний оклюзійний ретинальний васкуліт, зокрема необоротна втрата зору. Безпечність та ефективність застосування ванкоміцину внутрішньокамерно або інтравітреально не встановлювалися адекватними та добре контрольованими дослідженнями. Ванкоміцин не показаний для профілактики ендофтальміту.

Запобіжні заходи

Клінічно значущі сироваткові концентрації після багаторазового перорального прийому ванкоміцину спостерігалися в деяких пацієнтів, які отримували лікування з приводу псевдомембранозного коліту, індукованого Clostridioides difficile.

Тривале застосування ванкоміцину гідрохлориду може призвести до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів. Ретельне спостереження за станом пацієнта критично важливе. Якщо на тлі терапії розвивається суперінфекція, слід вжити відповідних заходів. Зрідка повідомляли про розвиток псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridioides difficile, у пацієнтів, які отримували ванкоміцину гідрохлорид внутрішньовенно.

Щоб звести до мінімуму ризик ототоксичності, може бути корисним проведення періодичних досліджень слухової функції.

Повідомляли про випадки оборотної нейтропенії у пацієнтів, які отримували ванкоміцину гідрохлорид для ін’єкцій (див. розділ «Побічні реакції»). У пацієнтів, яким планується тривале застосування ванкоміцину гідрохлориду для ін’єкцій, та у пацієнтів, які одночасно приймають лікарські засоби, що можуть спричинити нейтропенію, слід періодично контролювати кількість лейкоцитів.

Ванкоміцину гідрохлорид для ін’єкцій подразнює тканини, тому його слід вводити безпечним внутрішньовенним шляхом. При внутрішньом’язовій ін’єкції ванкоміцину гідрохлориду або при випадковій екстравазації виникають біль, чутливість і некроз. Можливий розвиток тромбофлебіту, частоту й тяжкість якого можна звести до мінімуму, вводячи ванкоміцину гідрохлорид повільно у вигляді розведеного розчину (2,5–5 г/л) та змінюючи місця венозного доступу.

Зафіксовано, що частота пов’язаних з інфузією небажаних явищ (у тому числі артеріальної гіпотензії, гіперемії, еритеми, кропив’янки та свербежу) зростає у разі одночасного застосування анестетиків. Пов’язані з інфузіями небажані явища можна мінімізувати за рахунок введення ванкоміцину у вигляді 60-хвилинної інфузії до початку введення анестетиків. Безпека та ефективність інтратекального (інтралюмбарного чи інтравентрикулярного) або інтраперитонеального введення ванкоміцину дотепер не підтверджені результатами адекватних та добре контрольованих досліджень.

Повідомлення свідчать, що введення стерильного ванкоміцину інтраперитонеальним шляхом під час постійного амбулаторного перитонеального діалізу (ПАПД) призводило до розвитку синдрому хімічного перитоніту. Встановлено, що тяжкість цього синдрому коливається від появи мутного діалізату окремо до появи мутного діалізату, що супроводжується болем різного ступеня у животі та підвищенням температури тіла. Синдром хімічного перитоніту, очевидно, швидко минає після припинення інтраперитонеального введення ванкоміцину.

Призначення ванкоміцину гідрохлориду для ін’єкцій за відсутності підтвердженої або обґрунтовано підозрюваної бактеріальної інфекції або з метою профілактики, ймовірно, не принесе користі пацієнту та підвищить ризик розмноження резистентних до лікарського засобу бактерій.

Діти

Доцільно підтвердити бажані концентрації ванкоміцину в сироватці крові у дітей. Одночасне застосування ванкоміцину й анестетиків було пов’язано з еритемою та гістаміноподібним припливом у дітей.

Застосування пацієнтам літнього віку

Природне зниження клубочкової фільтрації з віком може призвести до підвищення сироваткових концентрацій ванкоміцину, якщо не відкоригувати дозування. Слід коригувати схеми дозування ванкоміцину для пацієнтів літнього віку (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Інформація для пацієнтів

Тяжкі побічні реакції з боку шкіри

Потрібно повідомити пацієнтів про ознаки та симптоми серйозних шкірних проявів. Пацієнти повинні припинити застосування ванкоміцину гідрохлориду і негайно звернутися до лікаря при перших ознаках або симптомах шкірного висипу, уражень слизової оболонки та пухирів (див. вище «Застереження»).

Пацієнти повинні знати, що антибактеріальні лікарські засоби, в тому числі ванкоміцину гідрохлорид для ін’єкцій, слід застосовувати тільки для лікування бактеріальних інфекцій. Ці засоби не лікують вірусні інфекції (наприклад звичайну застуду). Якщо лікарський засіб Ванстаф призначено для лікування бактеріальної інфекції, пацієнтів слід поінформувати, що, хоча зазвичай вони почуватимуться краще вже на початку курсу лікування, лікарський засіб слід продовжувати застосовувати точно як призначено. Пропуски прийому або незавершення повного курсу терапії може призвести до зниження ефективності самого лікування та зростання ймовірності розвитку резистентності бактерій, що більше не піддаватимуться лікуванню ванкоміцину гідрохлоридом для ін’єкцій або іншими антибактеріальними препаратами в майбутньому.

Діарея, спричинена антибіотиками, зазвичай минає після їх відміни. Інколи після початку лікування антибіотиками у пацієнтів можуть з’явитися водянисті випорожнення з домішками крові (що супроводжуються шлунковими спазмами, можливо, з підвищенням температури тіла), навіть через два або більше місяців після прийому останньої дози антибіотика. Якщо таке трапляється, пацієнтові слід негайно звернутися до свого лікаря.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Дослідження впливу ванкоміцину на репродуктивну функцію тварин не проводилися. Невідомо, чи може ванкоміцин впливати на репродуктивну здатність. У контрольованому клінічному дослідженні оцінювали потенційні ототоксичні та нефротоксичні ефекти ванкоміцину у новонароджених після застосування препарату вагітним жінкам для лікування серйозних стафілококових інфекцій, що розвинулися як ускладнення зловживання наркотиками із внутрішньовенним введенням. Ванкоміцин був виявлений у пуповинній крові. Сенсоневральної втрати слуху або нефротоксичності, спричинених ванкоміцином, не спостерігалося. В одного немовляти, чия мати отримувала ванкоміцин у третьому триместрі вагітності, розвинулася кондуктивна втрата слуху, що не була пов’язана із застосуванням ванкоміцину. Оскільки кількість пацієнток, які отримували лікування ванкоміцином у цьому дослідженні, обмежена, а ванкоміцин вводили тільки в другому та третьому триместрах вагітності, невідомо, чи спричиняє ванкоміцин шкоду для плода. Ванкоміцин слід призначати вагітним жінкам тільки за явної необхідності.

Період годування груддю

Ванкоміцину гідрохлорид для ін’єкцій екскретується в грудне молоко. Слід з обережністю призначати ванкоміцину гідрохлорид для ін’єкцій жінкам, які годують груддю. З огляду на можливість розвитку небажаних явищ, рішення щодо припинення годування груддю або припинення застосування лікарського засобу слід приймати, враховуючи важливість лікування лікарським засобом для матері.

Фертильність

Хоча довготривалі дослідження на тваринах для оцінювання канцерогенного потенціалу не проводилися, результати стандартних лабораторних тестів вказують на відсутність мутагенного потенціалу ванкоміцину гідрохлориду для ін’єкцій. Спеціальні дослідження впливу на фертильність не проводилися.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Дані відсутні.

 

Спосіб застосування та дози

Інфузійні небажані явища пов’язані як з концентрацією, так і зі швидкістю введення ванкоміцину. Дорослим рекомендується вводити препарат у концентрації не більше  5 мг/мл та зі швидкістю не більше 10 мг/хв (див. також рекомендації залежно від віку нижче). Деяким пацієнтам, які потребують обмеження рідини, можна використовувати концентрацію до 10 мг/мл; застосування таких підвищених концентрацій може супроводжуватися підвищенням ризику пов’язаних з інфузією небажаних явищ. Швидкість інфузії 10 мг/хв або менше асоціюється з меншою частотою пов’язаних з інфузією небажаних явищ (див. розділ «Побічні реакції»). Однак ці небажані реакції можуть спостерігатися при будь-якій швидкості інфузії або концентрації лікарського засобу.

Пацієнти з нормальною функцією нирок

Дорослі

Звичайна добова доза для внутрішньовенного введення становить 2 г: вводити по 500 мг кожні 6 годин або по 1 г кожні 12 годин. Кожну дозу слід вводити зі швидкістю не більше 10 мг/хв або протягом не менше 60 хв залежно від того, що триває довше. Такі фактори, як вік пацієнта або ожиріння, можуть вимагати модифікації звичайної добової дози для внутрішньовенного введення.

Діти

Звичайна доза ванкоміцину для внутрішньовенного введення становить 10 мг/кг кожні 6 годин. Одну дозу слід вводити протягом не менше 60 хвилин. Для таких пацієнтів може бути необхідним ретельний моніторинг сироваткових концентрацій ванкоміцину.

Новонароджені

Для дітей віком до 1 місяця загальна добова доза ванкоміцину для внутрішньовенного введення може бути нижчою. Для новонароджених рекомендується початкова доза 15 мг/кг з подальшим переходом на 10 мг/кг кожні 12 годин на першому тижні життя та кожні 8 годин надалі до досягнення ними віку 1 місяця. Одну дозу слід вводити протягом 60 хвилин.

Недоношені новонароджені

У недоношених новонароджених кліренс ванкоміцину тим нижчий, чим менший вік після зачаття. Тому недоношеним новонародженим можуть бути потрібні довші інтервали між введенням препарату. Рекомендується проводити ретельний моніторинг сироваткових концентрацій ванкоміцину у таких пацієнтів.

Пацієнти з порушеннями функції нирок та пацієнти літнього віку

Для пацієнтів із порушеннями функції нирок необхідна корекція дозування. У недоношених новонароджених та літніх людей може виникнути потреба в більшому зменшенні дози, ніж очікувалося, через гіршу функцію нирок.

Визначення сироваткових концентрацій ванкоміцину допомагає оптимізувати терапію, особливо в серйозно хворих пацієнтів зі змінами функції нирок. Сироваткові концентрації ванкоміцину можна визначати за допомогою мікробіологічного аналізу, радіоімунного аналізу, флуоресцентно-поляризаційного імунного аналізу, флуоресцентного імунного аналізу або рідинної хроматографії високого тиску.

Якщо можна точно виміряти або розрахувати кліренс креатиніну, дозування для більшості пацієнтів із порушеннями функції нирок можна розрахувати за наведеною нижче таблицею. Дозування ванкоміцину гідрохлориду для ін’єкцій на добу в міліграмах приблизно дорівнює п’ятнадцятикратній швидкості клубочкової фільтрації, вираженій у мл/хв (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Дозування ванкоміцину для пацієнтів із порушеннями функції нирок

Кліренс креатиніну, мл/хв	Доза ванкоміцину, мг/добу
100	1545
90	1390
80	1235
70	1080
60	925
50	770
40	620
30	465
20	310
10	155

Початкова доза повинна становити не менше ніж 15 мг/кг, навіть для пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції нирок.

Інформація, подана в таблиці 1, не застосовна для пацієнтів з однією функціонуючою ниркою. Таким пацієнтам слід застосовувати початкову дозу 15 мг/кг маси тіла для швидкого досягнення терапевтичної сироваткової концентрації. Доза, необхідна для підтримання стабільної концентрації, становить 1,9 мг/кг/добу. Для пацієнтів із вираженими порушеннями функції нирок може бути зручнішим застосування підтримувальних доз від 250 до 1000 мг один раз на добу з перервою у кілька днів, ніж щоденне введення препарату. При анурії рекомендується доза 1000 мг кожні 7–10 діб.

Якщо відомий тільки рівень креатиніну сироватки крові, можна скористатися наведеною нижче формулою (з урахуванням статі, маси тіла та віку пацієнта), щоб розрахувати кліренс креатиніну. Розрахунковий кліренс креатиніну (мл/хв) є лише приблизним показником. Кліренс креатиніну слід вимірювати точно.

Чоловіки:	[Маса тіла (кг) × (140 – вік у роках)] 72 × концентрація креатиніну сироватки (мг/дл)
Жінки:	0,85 × значення, розраховане за формулою вище

Рівень креатиніну сироватки повинен відповідати рівноважному стану функції нирок. Якщо ця умова не виконується, то розраховане значення кліренсу креатиніну може бути недостовірним. Розрахунковий кліренс креатиніну вищий, ніж фактичний кліренс, у пацієнтів з такими станами: стани, що характеризуються зниженням функції нирок, такі як шок, тяжка серцева недостатність або олігурія; стани, при яких нормальна залежність між м’язовою масою та загальною масою тіла порушена, наприклад, у пацієнтів з ожирінням або захворюваннями печінки, набряками або асцитом; а також стани, що супроводжуються виснаженням, порушенням харчування або неактивністю.

Безпека та ефективність застосування ванкоміцину інтратекальним (інтралюмбарним або інтравентрикулярним) шляхами не встановлені.

Періодична інфузія є рекомендованим методом введення препарату.

Сумісність з іншими лікарськими засобами та рідинами для внутрішньовенного введення

Нижчезазначені розчинники фізично та хімічно сумісні (із 4 г/л ванкоміцину гідрохлориду):

-          5 % розчин декстрози для ін’єкцій;

-          5 % розчин декстрози для ін’єкцій та 0,9% розчин натрію хлориду для ін’єкцій;

-          лактатний розчин Рінгера для ін’єкцій;

-          5 % розчин декстрози та лактатний розчин Рінгера для ін’єкцій;

-          0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій.

Належна професійна практика вимагає, щоб приготовлені суміші вводили по можливості одразу після приготування.

Розчин ванкоміцину має низьке значення рН і може зумовити фізичну нестабільність інших сполук.

Приготування розчину та стабільність

Під час застосування розводять вміст флакона ванкоміцину гідрохлориду для інфузій стерильною водою для ін’єкцій до концентрації 50 мг ванкоміцину/мл (див. таблицю 2).

Таблиця 2

Концентрація/флакон	Об’єм розчинника
1 г	20 мл

Після розведення флакон можна зберігати у холодильнику протягом 14 діб без суттєвого зменшення активності лікарського засобу.

Відновлений розчин ванкоміцину (1 г / 20 мл) необхідно додатково розвести не менш як у 200 мл відповідного інфузійного розчину. Потрібну дозу, розведену таким чином, слід вводити переривчастими внутрішньовенними інфузіями протягом не менше як 60 хвилин.

Сумісність із рідинами для внутрішньовенного введення

Розчини, розведені 5 % розчином декстрози для ін’єкцій або 0,9 % розчином натрію хлориду для ін’єкцій, можна зберігати у холодильнику протягом 14 діб без суттєвого зменшення активності препарату. Розчини, розведені вказаними нижче рідинами для інфузії, можна зберігати у холодильнику протягом 96 годин:

-         5 % розчин декстрози для ін’єкцій та 0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій;

-         лактатний розчин Рінгера для ін’єкцій;

-         лактатний розчин Рінгера та 5 % розчин декстрози для ін’єкцій.

Розчин ванкоміцину має низьке значення рН і може зумовити хімічну або фізичну нестабільність інших сполук при змішуванні.

Розчини ванкоміцину та бета-лактамних антибіотиків, як доведено, фізично несумісні. Ймовірність преципітації зростає зі збільшенням концентрації ванкоміцину. Рекомендується достатньо промивати системи для внутрішньовенного введення між введенням цих антибіотиків. Також рекомендується розводити розчини ванкоміцину до концентрації 5 мг/мл або менше.

Хоча інтравітреальна ін’єкція не є схваленим способом введення ванкоміцину, повідомляли про випадки преципітації після інтравітреального введення ванкоміцину та цефтазидиму для лікування ендофтальміту з використанням різних шприців та голок. Преципітати поступово розчинялися з повним очищенням склоподібної порожнини протягом двох місяців та покращенням гостроти зору.

Лікарські засоби для парентерального введення слід перевіряти візуально щодо наявності твердих часток та зміни кольору, перш ніж вводити, наскільки розчин та контейнер це дозволяють.

Розчин для перорального застосування

Ванкоміцин для перорального застосування застосовують для лікування асоційованого з антибіотиками псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridioides difficile. При інших типах інфекцій прийом ванкоміцину перорально не ефективний.

Дорослі. Звичайна добова доза для дорослих становить від 500 мг до 2 г за 3 або 4 прийоми протягом 7–10 діб. Загальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Діти. Загальна добова доза для дітей становить 40 мг/кг маси тіла за 3 або 4 прийоми протягом 7–10 діб. Загальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Відповідну дозу можна розвести в 30 мл води і дати випити пацієнтові. Щоб поліпшити смак при пероральному прийомі, до розчину можна додавати звичайні ароматизовані сиропи. Розведений розчин можна вводити через назогастральний зонд.

 

Діти

Лікарський засіб можна застосовувати дітям від народження.

 

Передозування

Рекомендується пітримувальне лікування, зокрема підтримка клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться шляхом діалізу. Зафіксовано, що гемофільтрація та гемоперфузія з використанням полісульфонової смоли дають змогу збільшити кліренс ванкоміцину. Середня летальна доза при внутрішньовенному введенні тваринам становить 319 мг/кг для щурів та 400 мг/кг для мишей.

Під час лікування передозування слід враховувати можливість передозування кількох лікарських засобів, а також взаємодію між ними та специфічну кінетику препаратів у конкретного пацієнта.

 

Побічні реакції

Побічні реакції, пов’язані з інфузією

Під час або незабаром після швидкої інфузії ванкоміцину гідрохлориду для ін’єкцій у пацієнтів можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, зокрема артеріальна гіпотензія, хрипи, задишка, кропив’янка або свербіж. Швидка інфузія також може спричинити гіперемію верхньої частини тіла («інфузійна реакція ванкоміцину», див. розділ «Особливості застосування») або біль та м’язові спазми в грудній клітці та спині. Зазвичай ці реакції минають протягом 20 хвилин, але можуть тривати кілька годин. Подібні явища спостерігаються нечасто, якщо ванкоміцину гідрохлорид для ін’єкцій вводять шляхом повільної інфузії протягом 60 хвилин. У дослідженнях за участю здорових добровольців пов’язані з інфузією небажані явища не спостерігалися, якщо ванкоміцину гідрохлорид для ін’єкцій вводили зі швидкістю 10 мг/хв або менше.

Нефротоксичність

Системна експозиція ванкоміцину може призвести до розвитку ГУН. Ризик ГУН зростає з підвищенням системної експозиції / сироваткової концентрації препарату. Додатковими факторами ризику ГУН у пацієнтів, які отримують лікування ванкоміцином, є одночасне застосування лікарських засобів, відомих як нефротоксичні, наявність у пацієнта порушень функції нирок та супутніх захворювань, що зумовлюють схильність до порушення функції нирок. Також повідомлялося про випадки інтерстиціального нефриту у пацієнтів, яким застосовували ванкоміцин.

Шлунково-кишковий тракт

Під час лікування антибіотиками або після його завершення можуть з’явитися симптоми псевдомембранозного коліту (див. розділ «Особливості застосування»).

Ототоксичність

Повідомлялося про кілька десятків випадків втрати слуху у пацієнтів, що отримували ванкоміцин. Більшість із цих пацієнтів мали порушення функції нирок або вже мали проблеми із втратою слуху, або ж одночасно отримували лікування ототоксичним препаратом. Зрідка повідомлялося про вертиго, запаморочення та шум у вухах.

Гемопоез

У багатьох пацієнтів спостерігалася оборотна нейтропенія, що виникала зазвичай через тиждень чи більше після початку терапії ванкоміцином або після отримання загальної дози понад 25 г препарату. Нейтропенія, очевидно, швидко минає після відміни ванкоміцину. Інколи спостерігалася тромбоцитопенія. Рідко повідомлялося про оборотний агранулоцитоз (кількість гранулоцитів < 500/мм³), хоча причинно-наслідкового зв’язку із застосуванням ванкоміцину не встановлено.

Флебіт

Повідомляли про запалення в місці ін’єкції.

Інше

Повідомлялося про анафілаксію, медикаментозну гарячку, нудоту, озноб, еозинофілію, висипання , включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона (див. розділ «Особливості застосування») і васкуліт, пов’язані із застосуванням ванкоміцину.

Зафіксовано випадки хімічного перитоніту після інтраперитонеального введення препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення, отримані в післяреєстраційний період

При застосуванні ванкоміцину було ідентифіковано вказані нижче небажані реакції. Достовірно оцінити їхню частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату неможливо.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини

Тяжкі дерматологічні реакції, такі як токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), медикаментозна реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП) і лінійний бульозний дерматоз IgA (LABD) (див. розділ «Особливості застосування»).

Розлади з боку крові та лімфатичної системи

Гемолітична анемія.

 

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

 

Термін придатності

2 роки.

Відновлений розчин зберігати при температурі 2–8 °С протягом 96 годин.

 

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Несумісність

Розчини ванкоміцину та бета-лактамних антибіотиків, як доведено, фізично несумісні. Ймовірність преципітації зростає зі збільшенням концентрації ванкоміцину. Рекомендується ретельно промивати системи для внутрішньовенного введення між введенням цих антибіотиків. Також рекомендується розводити розчини ванкоміцину до концентрації 5 мг/мл або менше.

Розчин ванкоміцину має низьке значення рН і може зумовити хімічну або фізичну нестабільність у разі змішування з іншими сполуками.

Цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком вказаних у розділі «Спосіб застосування та дози».

 

Упаковка

Ліофілізат для розчину для інфузій у флаконі. По 1 флакону з порошком у пачці.

 

Категорія відпуску

За рецептом.

 

Виробник

Юджіа Фарма Спешіелітіз Лімітед, Юніт-ІІІ /

Eugia Pharma Specialities Limited, Unit-III.

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Плот № 4, 34 до 48, ЕПІП, ТСІІК, ІДА, Пaшаміларам Вілладж, Патанчеру Мандал, Cанга Редді Дістрікт, Штат Телангана, 502307, Індія /

Plot No`s: 4, 34 to 48, ЕРІР, TSIIC, IDA, Pashamylaram Village, Patancheru Mandal, Sanga Reddy District, Telangana state, 502307, India.