ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ВЕНЛАФАКСИН
(VENLAFAXINE)
Склад:
діюча речовина: венлафаксин;
1 таблетка містить венлафаксину гідрохлориду у перерахуванні на венлафаксин 75 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172).
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: одношарові таблетки круглої форми, світло-жовтого кольору, верхня і нижня поверхні плоскі, краї поверхонь скошені, з рискою для поділу з однієї сторони. На розламі під лупою видно відносно однорідну структуру.
Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на нервову систему. Психоаналептики. Антидепресанти. Венлафаксин. Код АТХ N06A X16.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Механізм антидепресивної дії венлафаксину у людини пов’язаний з потенціюванням нейромедіаторної активності у центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин і його активний метаболіт O-десметилвенлафаксин (ОДВ) є потужними селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІЗЗСН) та слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Венлафаксин і його активний метаболіт при одноразовому або багаторазовому введенні знижують β-адренергічні реакції. Вони однаково ефективно впливають на зворотне захоплення нейротрансмітера і зв’язування рецепторів.
Венлафаксин фактично не має афінності до мускаринових, холінергічних, H1-гістамінергічних або α1-адренергічних рецепторів in vitro. Фармакологічна дія на ці рецептори може бути пов'язана з різними побічними реакціями, які спостерігалися також при застосуванні інших антидепресантів, а саме: з антихолінергічними, седативними та серцево-судинними побічними реакціями.
Венлафаксин не пригнічує активність моноаміноксидази (МАО).
Дослідження іn vitro показали, що венлафаксин не має спорідненості з опіатними або бензодіазепіновими рецепторами.
Фармакокінетика.
Венлафаксин екстенсивно метаболізується при першому проходженні через печінку з утворенням активного метаболіту ОДВ. Період напіввиведення венлафаксину становить 5 ± 2 год, а OДВ – 11 ± 2 год. При багаторазовому застосуванні рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 діб. Венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику в діапазоні доз 75–450 мг на добу.
Абсорбція
Після прийому одноразової дози венлафаксину швидкого вивільнення абсорбується майже 92 % венлафаксину. Біодоступність становить 40–45 % внаслідок пресистемного метаболізму. Після застосування венлафаксину швидкого вивільнення максимальна концентрація венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягається протягом 2 і 3 годин відповідно. Вживання їжі не впливає на біодоступність венлафаксину та ОДВ.
Розподіл
Зв’язування венлафаксину та OДВ з білками плазми крові становить 27 % і 30 % відповідно. Об’єм розподілу венлафаксину при рівноважній концентрації становить 4,4 ± 1,6 л/кг після внутрішньовенного введення.
Метаболізм
Венлафаксин піддається посиленому метаболізму в печінці. Дослідження іn vitro та in vivo показали, що венлафаксин метаболізується в його активний метаболіт ОДВ за допомогою системи CYP2D6. Ці дослідження показали, що венлафаксин за допомогою CYP3A4 метаболізується в менш активний метаболіт N-дезметилвенлафаксин і що венлафаксин є слабким інгібітором CYP2D6. Венлафаксин не пригнічує CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4.
Виведення
Венлафаксин та його метаболіти виводяться головним чином нирками. Майже 87 % дози венлафаксину виявляється у сечі протягом 48 годин або у вигляді незміненого венлафаксину (5 %), некон’югованого ОДВ (29 %), кон’югованого ОДВ (26 %) або у вигляді інших неактивних метаболітів (27 %). Середній кліренс венлафаксину та ОДВ у рівноважному стані становить
1,3 ± 0,6 л/год/кг і 0,4 ± 0,2 л/год/кг відповідно.
Особливі категорії хворих
Вік і стать
Вік і стать пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.
Швидкі/повільні метаболізатори CYP2D6
Плазмові концентрації венлафаксину у повільних метаболізаторів CYP2D6 вищі, ніж у швидких метаболізаторів. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину і ОДВ була подібною в обох групах, немає потреби в різних схемах дозування для цих двох груп.
Пацієнти з порушеннями функції печінки
У пацієнтів з ураженням печінки класу А за класифікацією Чайлда–П’ю (слабке ураження печінки) і класу B (помірне ураження печінки) період напіввиведення венлафаксину та ОДВ подовжувався порівняно з таким у здорових добровольців. Загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижувався. Відзначався високий ступінь міжсуб'єктної варіабельності. Стосовно пацієнтів з тяжким ураженням печінки дані обмежені.
Пацієнти з порушеннями функції нирок
У пацієнтів, які знаходяться на діалізі, період напіввиведення венлафаксину подовжувався приблизно на 180 %, а кліренс знижувався приблизно на 57 % порівняно з таким у здорових добровольців. Для ОДВ відзначалося подовження періоду напіввиведення приблизно на 142 % та зниження кліренсу приблизно на 56 %. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю та пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, необхідне коригування дози.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування великих депресивних епізодів.
Профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до венлафаксину або до будь-якого з компонентів препарату;
- супутня терапія з будь-якими інгібіторами МАО (оборотними, необоротними, селективними та неселективними);
- високий ризик тяжкої вентрикулярної аритмії у пацієнта (наприклад, у разі значної дисфункції лівого шлуночка серця III–IV функціонального класу за критеріями Нью-Йоркської Асоціації серця);
- тяжкий ступінь артеріальної гіпертензії (артеріальний тиск 180/115 мм рт. ст. та вище до початку терапії);
- закритокутова глаукома;
- тяжка печінкова та/або ниркова недостатність;
- порушення сечовипускання у зв’язку з недостатнім відтоком сечі (наприклад, захворювання передміхурової залози).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Інгібітори МАО
Необоротні неселективні інгібітори МАО
Венлафаксин не слід застосовувати у комбінації з необоротними неселективними інгібіторами МАО. Застосування венлафаксину може розпочинатися не раніше ніж через 14 діб після закінчення терапії необоротними неселективними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії необоротними неселективними інгібіторами МАО.
Оборотні селективні інгібітори МАО-А (моклобемід)
Через ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація венлафаксину з оборотними селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід, протипоказана. Застосування венлафаксину можна розпочинати не раніше ніж через 14 діб після закінчення терапії оборотними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії оборотними інгібіторами МАО.
Оборотні неселективні інгібітори МАО (лінезолід)
Одночасне застосування антибіотика лінезолід (слабкий оборотний неселективний інгібітор МАО) з венлафаксином протипоказано.
Повідомлялося про тяжкі побічні реакції у пацієнтів, які нещодавно припинили лікування інгібіторами МАО і розпочали терапію венлафаксином або припинили лікування венлафаксином незадовго до початку прийому інгібіторів МАО. Ці реакції включали тремор, міоклонус, посилене потовиділення, нудоту, блювання, гіперемію, запаморочення і гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому (ЗНС), судоми і летальний наслідок.
Серотоніновий синдром
При лікуванні венлафаксином може розвинутися серотоніновий синдром, зокрема при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, які впливають на серотонінергічну нейромедіаторну систему (включаючи триптан, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), СІЗЗСН, літій, сибутрамін, трамадол, препарати звіробою продірявленого (Hypericum perforatum)), з лікарськими засобами, які порушують метаболізм серотоніну (включаючи інгібітори МАО), або з попередниками серотоніну (наприклад, з добавками триптофану). Симптоми серотонінового синдрому включають зміни психічного статусу, вегетативну лабільність, нейромʼязові порушення та/або симптоми з боку шлунково-кишкового тракту.
Якщо сумісне застосування венлафаксину і СІЗЗС, СІЗЗСН або антагоніста серотонінових рецепторів (триптофану) клінічно обумовлене, рекомендується пильне спостереження за пацієнтами, особливо на початку лікування і при збільшенні дози. Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як триптофан) не рекомендується.
Засоби, що впливають на ЦНС
Ризик застосування венлафаксину у комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС, не був систематично досліджений. Тому слід бути обережними, застосовуючи венлафаксин у комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС.
Етанол
Слід рекомендувати пацієнтам не вживати алкоголь, враховуючи його вплив на ЦНС та потенційну можливість клінічного погіршення психіатричних станів, а також можливість розвитку несприятливої взаємодії з венлафаксином, включаючи пригнічення ЦНС.
Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин
Кетоконазол (інгібітор CYP3A4)
Дослідження впливу фармакокінетики кетоконазолу на швидкі метаболізатори (ШМ) і повільні метаболізатори (ПМ) CYP2D6 продемонструвало збільшення AUC венлафаксину (70 % і 21 % у ПМ та ШМ CYP2D відповідно) і OДВ (33 % і 23 % у ПМ та ШМ CYP2D6 відповідно) після застосування кетоконазолу. При одночасному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (наприклад, атазанавіру, кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу, посаконазолу, кетоконазолу, нелфінавіру, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину) і венлафаксину може підвищуватися рівень венлафаксину і OДВ. Тому слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні інгібітора CYP3A4 та венлафаксину.
Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби
Літій
При одночасному застосуванні венлафаксину і літію може розвинутися серотоніновий синдром.
Діазепам
Венлафаксин не впливає на фармакокінетику і фармакодинаміку діазепаму та його активного метаболіту десметилдіазепаму. Діазепам не впливає на фармакокінетику венлафаксину та OДВ. Невідомо, чи існує фармакокінетична та/або фармакодинамічна взаємодія з іншими бензодіазепінами.
Іміпрамін
Іміпрамін не впливає на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне збільшення AUC 2-ОН-дезіміпраміну в 2,5–4,5 раза при застосуванні венлафаксину в дозі 75–150 мг на добу. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину та іміпраміну.
Галоперидол
У процесі дослідження фармакокінетики галоперидолу спостерігалося 42 % зниження ниркового кліренсу, 88 % підвищення максимальної концентрації у плазмі крові та 70 % збільшення AUC галоперидолу без зміни його періоду напіввиведення. Цей факт слід брати до уваги при сумісному застосуванні галоперидолу та венлафаксину.
Рисперидон
Венлафаксин збільшує AUC рисперидону на 50 %, але істотно не змінює фармакокінетику активних компонентів (рисперидону та 9-гідроксирисперидону). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.
Метопролол
Одночасне застосування венлафаксину і метопрололу здоровим добровольцям у процесі дослідження фармакокінетики обох препаратів призводило до підвищення плазмової концентрації метопрололу приблизно на 30–40 %, не змінюючи при цьому плазмову концентрацію його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу. Клінічна значущість цього явища у пацієнтів з артеріальною гіпертензією невідома. Метопролол не змінює фармакокінетику венлафаксину та його активного метаболіту OДВ. Слід бути обережними при сумісному застосуванні венлафаксину та метопрололу.
Індинавір
При одночасному застосуванні венлафаксину з індинавіром AUC індинавіру зменшується на 28 %, Cmax – на 36 %. Фармакокінетичні параметри венлафаксину та його метаболіту OДВ не змінюються. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.
Варфарин
Венлафаксин може потенціювати антикоагулянтний ефект варфарину.
Циметидин
У стані рівноваги циметидин інгібував метаболізм венлафаксину «першого проходження», але істотно не впливав на утворення та виведення ОДВ. Однак у пацієнтів літнього віку і пацієнтів з порушеннями функції печінки лікарська взаємодія може бути вираженою.
Препарати, які інгібують CYP2D6
Дослідження in vitro та in vivo показали, що венлафаксин метаболізується в активний метаболіт ОДВ під впливом CYP2D6. Цей ізофермент, який відповідає за генетичний поліморфізм, є головним для метаболізму багатьох антидепресантів. Таким чином, існує можливість лікарської взаємодії між венлафаксином і препаратами-інгібіторами CYP2D6. Лікарські взаємодії, які призводять до зниження перетворення венлафаксину в ОДВ, потенційно підвищують сироваткову концентрацію венлафаксину і знижують концентрацію його активного метаболіту. Профіль фармакокінетики венлафаксину у пацієнтів, які отримували один інгібітор CYP2D6 в один і той же час, не може істотно відрізнятися від профілю фармакокінетики у пацієнтів з малою метаболічною здатністю CYP2D6, тому коригувати дозу не потрібно.
Препарати, що метаболізуються під дією ізоферментів цитохрому Р450
Венлафаксин не інгібує in vitro толбутамід (субстрат CYP1A2), CYP2C19, CYP3A4, метаболізм кофеїну.
Антигіпертензивні та протидіабетичні засоби
Не виявлено клінічно значущих взаємодій венлафаксину з антигіпертензивними і протидіабетичними препаратами.
Оцінка потенційної користі комбінованої терапії венлафаксином та іншими антидепресантами не проводилася. Користь комбінації електросудомної терапії з лікуванням венлафаксином не оцінювалася.
Після завершення лікування венлафаксином підвищення рівня клозапіну мало тимчасовий зв'язок із проявом побічних ефектів, включаючи судомні напади.
Венлафаксин сполучається з білками плазми крові на 27 %, тоді як ОДВ – на 30 %. Таким чином, лікарські взаємодії, зумовлені сполученням з білками венлафаксину і його основного метаболіту, можуть не відбуватися. Венлафаксин не інгібує толбутамід – субстрат CYP1A2 in vitro, не інгібує метаболізм кофеїну, не інгібує CYP2C19 in vitro, не інгібує CYP3A4 in vitro. Венлафаксин є слабким інгібітором CYP2D6. У зв’язку з тим, що елімінація венлафаксину відбувається за допомогою CYP2D6 та CYP3A4, небажано застосовувати одночасно ці сильні інгібітори ізоферментів.
Особливості застосування.
Передозування
Пацієнтам слід рекомендувати не вживати алкоголь, враховуючи його вплив на ЦНС та потенційну можливість клінічного погіршення психіатричних станів, а також можливість розвитку несприятливої взаємодії з венлафаксином, включаючи пригнічення ЦНС (розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Передозування венлафаксину повідомлялося переважно у поєднанні з алкоголем та/або іншими лікарськими засобами, включаючи випадки з летальним наслідком (розділ «Передозування»).
Венлафаксин слід призначати у найменшій дозі при належному контролі за станом пацієнта з метою зниження ризику передозування (див. розділ «Передозування»).
Ризик суїциду/суїцидальних думок або погіршення клінічного стану
Дані досліджень показали, що у пацієнтів віком до 25 років існує підвищений ризик розвитку суїцидальної поведінки. Депресія характеризується підвищеним ризиком суїцидальних думок, завдання собі шкоди і спроб самогубства (суїцидальних дій). Цей ризик існує до досягнення істотної ремісії. Оскільки можлива відсутність поліпшення стану у перші декілька тижнів або протягом тривалішого часу після початку лікування, пацієнти потребують пильного нагляду до покращення їх стану. Загальний досвід лікування антидепресантами показує, що ризик суїциду підвищується на ранніх етапах одужання.
Інші психічні розлади, при яких призначають венлафаксин, також характеризуються підвищеним ризиком суїцидальних дій. Крім того, ці розлади можуть супроводжуватися великим депресивним розладом, тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами слід вживати таких самих заходів безпеки, як і при лікуванні пацієнтів з великими депресивними розладами.
Пацієнти, в анамнезі яких зазначені суїцидальні дії, а також пацієнти з вираженим ступенем суїцидального мислення ще до початку лікування мають більш високий ризик виникнення думок про самогубство або спроб самогубства і повинні перебувати під пильним медичним наглядом під час лікування.
Під час лікування венлафаксином, особливо на ранній стадії лікування, а також після зміни дози, необхідне пильне спостереження за пацієнтами, насамперед за пацієнтами групи ризику.
Пацієнтів (а також осіб, які доглядають за ними) потрібно попередити про необхідність негайно звертатися до лікаря у разі погіршення клінічного стану, появи суїцидальних дій або думок та незвичних змін поведінки.
Манія/гіпоманія
У пацієнтів із розладами настрою, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися манія або гіпоманія. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід з обережністю призначати пацієнтам із біполярними розладами в сімейному анамнезі.
У клінічних дослідженнях не доведено, що у пацієнтів, які застосовують венлафаксин, розвивається медикаментозна залежність, стійкість до терапії або виникає необхідність у підвищенні дози.
При відміні венлафаксину можливий розвиток запаморочення, сенсорних порушень (включаючи парестезії), порушення сну (у тому числі безсоння і глибокого сну), збудження або занепокоєння, нудоти та/або блювання, тремору і головного болю, діареї, відчуття серцебиття, посиленого потовиділення, емоційної нестабільності.
Агресія
У пацієнтів, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися агресія. Про це повідомлялося на початку лікування, після зміни дози і при припиненні лікування. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід з обережністю призначати пацієнтам з агресією в анамнезі.
Акатизія/психомоторне занепокоєння
Застосування венлафаксину супроводжується розвитком акатизії, яка суб'єктивно характеризується неприємним або тривожним занепокоєнням, потребою частого пересування, нездатністю спокійно сидіти або стояти. Найчастіше це виникає в перші декілька тижнів лікування. Для пацієнтів, у яких розвиваються такі симптоми, підвищення дози може виявитися згубним.
Серотоніновий синдром
При лікуванні венлафаксином, особливо сумісно з іншими лікарськими засобами, такими як інгібітори МАО, які можуть впливати на серотонінергічну нейромедіаторну систему, може розвиватись потенційно небезпечний для життя серотоніновий синдром. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад, тривожне збудження, галюцинації, кома), розлади вегетативної нервової системи (наприклад, тахікардія, нестабільний артеріальний тиск, гіпертермія), нервово-м’язові порушення (наприклад, гіперрефлексія, порушення координації) та/або шлунково-кишкові розлади (наприклад, нудота, блювання, діарея). Лікування венлафаксином не слід починати принаймні протягом 14 днів після припинення прийому інгібіторів МАО. Після припинення прийому венлафаксину терапію інгібіторами МАО потрібно починати не раніше ніж через 7 днів.
Злоякісний нейролептичний синдром
З обережністю застосовувати лікарський засіб пацієнтам, які застосовують нейролептичні лікарські засоби, у зв'язку з ризиком розвитку ЗНС.
Закритокутова глаукома
Є повідомлення про виникнення мідріазу у зв'язку з прийомом венлафаксину. Тому рекомендується, щоб за пацієнтами з підвищеним внутрішньоочним тиском або з ризиком розвитку гострої закритокутової глаукоми був встановлений ретельний нагляд.
Артеріальний тиск
Венлафаксин, залежно від дози, може підвищувати артеріальний тиск. Необхідно ретельно спостерігати за параметрами артеріального тиску в усіх пацієнтів і до початку лікування венлафаксином нормалізувати артеріальний тиск, який рекомендується вимірювати періодично – на початку лікування і після підвищення дози. Рекомендується з обережністю застосовувати лікарський засіб пацієнтам, у яких основне захворювання могло бути спричинено підвищенням артеріального тиску, наприклад пацієнтам із порушеннями функції серця. Можливий розвиток постуральної гіпертензії, тому пацієнтів, особливо літнього віку, необхідно попереджати про можливе запаморочення, порушення моторної координації.
Частота серцевих скорочень
Може зростати частота серцевих скорочень, особливо при застосуванні високих доз лікарського засобу Венлафаксин. Пацієнтам, загальний стан яких може залежати від частоти серцевих скорочень, слід бути обережними.
Захворювання серця і ризик аритмії
Застосування венлафаксину не досліджувалося у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда або які страждають на декомпенсовану серцеву недостатність. Тому таким пацієнтам венлафаксин слід застосовувати з обережністю.
Перед призначенням венлафаксину пацієнтам із високим ризиком тяжкої серцевої аритмії необхідно зважити співвідношення ризик/користь.
З обережністю застосовувати лікарський засіб пацієнтам із захворюваннями серцево-судинної системи у зв’язку з ризиком розвитку шлуночкової аритмії. На ЕКГ можуть бути зміни інтервалів PR, QTc.
Судоми
Під час терапії венлафаксином можливі судоми, тому даний лікарський слід з обережністю застосовувати пацієнтам із судомами в анамнезі. За такими пацієнтами потрібно встановити пильне спостереження. При розвитку судом застосування препарату слід припинити.
Гіпонатріємія
При застосуванні венлафаксину може розвиватися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Це найчастіше спостерігалося у пацієнтів при дегідратації або зниженні об'єму крові. Пацієнти літнього віку, а також хворі, які приймають діуретики, і, навпаки, які знаходяться в стані дегідратації, мають підвищений ризик розвитку гіпонатріємії. Це необхідно враховувати, коли у пацієнта виникають сонливість, сплутаність свідомості, судоми.
Аномальні кровотечі
Лікарські засоби, які пригнічують захоплення серотоніну, можуть призводити до зниження функції тромбоцитів. Ризик шкірних кровотеч і кровотеч зі слизової оболонки, включаючи шлунково-кишкові кровотечі, підвищений у пацієнтів, які приймають венлафаксин. Венлафаксин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, схильним до кровотеч, включаючи пацієнтів, які приймають антикоагулянти або інгібітори функції тромбоцитів. СІЗЗС/ІЗЗСН можуть збільшити ризик післяпологових кровотеч (див. розділи «Застосування у період вагітності або годування груддю» та «Побічні реакції»).
Холестерин сироватки крові
При тривалому лікуванні венлафаксином необхідно вимірювати рівень холестерину в сироватці крові.
Одночасне застосування з лікарськими засобами для зниження маси тіла
Безпека та ефективність застосування венлафаксину у комбінації з лікарськими засобами для зниження маси тіла, включаючи фентермін, не встановлені. Не рекомендується супутнє застосування венлафаксину та лікарських засобів для зниження маси тіла. Венлафаксин не показаний для зниження маси, у тому числі при застосуванні його у комбінації з іншими лікарськими засобами.
Припинення лікування
При припиненні лікування (особливо при раптовому припиненні) зазвичай виникають симптоми відміни.
Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, у тому числі від тривалості лікування та дози, а також швидкості зниження дози. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (в тому числі безсоння і глибокий сон), збудження або занепокоєння, нудота та/або блювання, тремор і головний біль є найпоширенішими реакціями відміни, про які повідомлялося. В основному зазначені симптоми є легкими або помірними, однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Симптоми зазвичай виникають у перші декілька днів після припинення лікування, але зареєстровано декілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці симптоми зникають без лікування протягом 2 тижнів, хоча в окремих хворих вони можуть спостерігатися довше (2–3 місяці і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово зменшувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, залежно від потреб хворого.
Сухість у роті
При лікуванні венлафаксином може виникати відчуття сухості у роті. Це збільшує ризик карієсу, тому пацієнтам слід нагадати про важливість гігієни зубів.
Пацієнтам із нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості та з цирозом печінки необхідно зменшити дозу венлафаксину.
Цукровий діабет
У пацієнтів з цукровим діабетом лікування СІЗЗС або венлафаксином може впливати на глікемічний контроль. Дози інсуліну та/або протидіабетичних лікарських засобів для перорального застосування, можливо, доведеться коригувати.
Лактоза
Таблетки Венлафаксину містять лактозу. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат.
Сполуки натрію
Цей лікарський засіб містить натрію крохмальгліколят (тип А). Необхідно бути обережним при застосуванні венлафаксину пацієнтам, які дотримуються натрійконтрольованої дієти.
Сексуальна дисфункція
СІЗЗС/ІЗЗСН можуть викликати симптоми сексуальної дисфункції. Були повідомлення про тривалу сексуальну дисфункцію, коли симптоми продовжувалися, незважаючи на припинення прийому СІЗЗС/ІЗЗСН.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Дослідження щодо застосування венлафаксину за участю вагітних жінок не проводилися. Дослідження впливу на репродуктивну активність у тварин є недостатніми. Потенційний ризик для людини невідомий. Дані спостережень вказують на підвищений ризик (менш ніж у 2 рази) післяпологової кровотечі після застосування впливу СІЗЗС/ІЗЗСН протягом місяця до народження (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»). Венлафаксин збільшує ризик персистувальної гіпертензії легень новонароджених. У разі застосування венлафаксину матір’ю до пологів у новонародженого можливий синдром відміни препарату. Застосування венлафаксину вагітним жінкам протипоказано.
Період годування груддю
Венлафаксин і його метаболіт OДВ виділяються у грудне молоко у значній кількості, що може спричинити тяжкі побічні реакції у немовляти, тому застосування венлафаксину у період годування груддю протипоказано. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Будь-яка терапія психотропними препаратами може порушувати здатність мислити або виконувати рухові функції. Враховуючи побічні ефекти з боку нервової системи, такі як сонливість та запаморочення, пацієнтів, які приймають венлафаксин, необхідно попередити, що слід утримуватися від керування автотранспортом та від роботи з механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Препарат застосовують перорально. Рекомендується приймати його під час їди, бажано в один і той же час.
Великі депресивні епізоди
Рекомендована початкова доза венлафаксину становить 75 мг на добу, її застосовують за 2 або 3 прийоми. Пацієнтам, для яких початкова доза 75 мг на добу не є ефективною, можна підвищити її до максимальної дози – до 225 мг на добу при легких формах депресії і до 375 мг на добу при тяжких формах. Підвищення дози слід проводити з інтервалом 2 тижні і більше. У тяжчих випадках дозу можна підвищувати з коротшими інтервалами, але не менше ніж 4 дні.
Через ризик розвитку дозозалежних побічних реакцій підвищення дози потрібно здійснювати лише після оцінки клінічної картини. Необхідно застосовувати найнижчу ефективну дозу.
Лікування пацієнтів потребує досить тривалого часу, зазвичай декількох місяців і більше. Ефективність лікування слід регулярно переоцінювати залежно від конкретного випадку. Тривале лікування може також бути доцільним і для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів (ВДЕ). У більшості випадків рекомендована доза, яку застосовують для профілактики рецидивів ВДЕ, дорівнює дозі, яку застосовують для лікування звичайного епізоду депресії.
Після ремісії лікування антидепресивними лікарськими засобами необхідно продовжувати не менше 6 місяців.
Застосування пацієнтам літнього віку
Вік пацієнта не вимагає зміни дози. Однак при лікуванні пацієнтів літнього віку слід бути обережними (наприклад, у зв'язку з можливими порушеннями функції нирок, імовірністю зміни чутливості та афінності нейромедіаторів, що відбувається з віком). Потрібно застосовувати найнижчу ефективну дозу, а при підвищенні дози пацієнти повинні перебувати під пильним медичним наглядом.
Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю
Пацієнтам з легким або помірним ступенем печінкової недостатності рекомендується зменшити добову дозу на 50 %. Однак, враховуючи міжсуб’єктну варіабельність кліренсу, до підбору дози бажано підходити індивідуально.
Дані щодо застосування венлафаксину пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності обмежені. Тому при лікуванні таких пацієнтів слід бути обережними і зменшувати добову дозу більш ніж на 50 %. Перед призначенням препарату пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності слід зважити очікувану користь і можливий ризик.
Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю
Хоча пацієнтам зі швидкістю клубочкової фільтрації 30–70 мл/хв коригування дози не потрібне, у будь-якому разі слід бути обережними. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, і пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв) рекомендується зменшити дозу на 50 %. Враховуючи міжсуб’єктну варіабельність кліренсу у таких пацієнтів, до підбору дози бажано підходити індивідуально.
Синдром відміни після припинення прийому венлафаксину
Слід уникати раптового припинення лікування венлафаксином. Після припинення лікування рекомендується поступове зниження дози протягом 1 – 2 тижнів, щоб зменшити ризик розвитку синдрому відміни. Якщо після зниження дози або призупинення лікування виникають симптоми непереносимості, потрібно розглянути можливість повернення до раніше призначеної дози. Надалі лікар може продовжувати знижувати дозу, але повільніше.
Діти.
Ефективність та безпека застосування венлафаксину дітям не встановлені, тому препарат не застосовують цій віковій категорії пацієнтів.
Передозування.
Симптоми. У післяреєстраційному періоді повідомлялося про передозування венлафаксину переважно у поєднанні з алкоголем та/або іншими лікарськими засобами, включаючи випадки з летальним наслідком. Найчастіше при передозуванні відмічали тахікардію, зміни в рівні свідомості (від сонливості до коми), мідріаз, судоми та блювання. Інші явища, про які повідомлялося, включають зміни на електрокардіограмі (наприклад, подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, подовження комплексу QRS [див. розділ «Фармакологічні властивості»]), шлуночкову тахікардію, брадикардію, артеріальную гіпотензію, гіпоглікемію, запаморочення та летальні випадки. Тяжкі симптоми отруєння можуть виникнути у дорослих після прийому приблизно 3 грамів венлафаксину.
Опубліковані ретроспективні дослідження повідомляють, що передозування венлафаксину може бути пов’язане з підвищеним ризиком летальних наслідків порівняно з тим, що спостерігається при застосуванні антидепресантів групи СІЗЗС, але нижчим за показники, ніж при застосуванні трициклічних антидепресантів. Епідеміологічні дослідження показали, що пацієнти, які отримують венлафаксин, мають більший ступінь ризику суїциду, ніж пацієнти, які приймають СІЗЗС.
Підвищений ризик летальних наслідків можна пояснити токсичністю венлафаксину при передозуванні, а не особливостями пацієнтів, які отримували лікування венлафаксином, але ступінь його не з’ясована.
Лікування. Тяжкі отруєння можуть потребувати складного невідкладного лікування та моніторингу. Тому у разі підозрі на передозування венлафаксину рекомендується негайно зв’язатися, наприклад, з фахівцем з отруєнь (токсикологічне відділення).
Рекомендується загальна підтримувальна і симптоматична терапія, моніторинг серцевого ритму та життєвих показників. Якщо існує ризик аспірації, індукція блювання не рекомендується. Якщо лікарський засіб хворий прийняв недавно і знаходиться у свідомості, проводять промивання шлунка. Застосування активованого вугілля може також зменшити всмоктування діючої речовини. Ефективність таких заходів, як форсований діурез, діаліз, гемоперфузія і обмінне переливання крові, малоймовірна. Специфічний антидот венлафаксину невідомий.
Побічні реакції.
З боку крові та лімфатичної системи: екхімоз, шлунково-кишкова кровотеча; кровотеча із слизових оболонок, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, дискразія (включаючи агранулоцитоз, апластичну анемію, нейтропенію, панцитопенію).
З боку імунної системи: анафілактичні реакції.
З боку ендокринної системи: підвищення рівня пролактину в крові.
З боку обміну речовин та харчування: підвищення рівня сироваткового холестерину, зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, гіпонатріємія, синдром порушеної секреції антидіуретичного гормону.
З боку психіки: незвичні сновидіння, зниження лібідо, безсоння, нервова збудливість, седативний ефект, сплутаність свідомості, деперсоналізація, апатія, галюцинації, тривожне збудження, маніакальні реакції, делірій, суїцидальні думки і суїцидальна поведінка (про випадки суїцидальних думок і суїцидальної поведінки повідомлялося під час терапії венлафаксином або одразу після припинення терапії), фобії, порушення мовлення (у т. ч. дизартрія), манія, гіпоманія, відчуття серцебиття.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, гіпертонус м'язів, тремор, парестезії, ступор, позіхання, міоклонус, порушення рівноваги та координації (атаксія), акатизія, судоми, ЗНС, серотонінергічний синдром, екстрапірамідні реакції (включаючи дистонію і дискінезію), пізня дискінезія; втрата свідомості, сонливість, гіперсомнія, постуральне запаморочення, погіршення пам’яті, амнезія, порушення уваги, летаргія, розумові порушення.
З боку органів зору: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору, закритокутова глаукома.
З боку органів слуху та лабіринтні порушення: дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи: прискорене серцебиття, тахікардія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи torsades de pointes), артеріальна гіпертензія, вазодилатація (переважно відчуття жару/припливи крові), ортостатична гіпотензія, синкопе, артеріальна гіпотензія, аритмія, кровотеча.
З боку дихальної системи: позіхання, легенева еозинофілія, диспное.
З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, сухість у роті, зниження апетиту, анорексія, запор, блювання, порушення смаку, бруксизм, діарея, панкреатит, диспепсія, біль у животі.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, відхилення від норми показників функції печінки.
З боку шкіри та підшкірних тканин: підвищене потовиділення (включаючи нічне потіння), висипання, алопеція, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона, свербіж, кропив'янка, реакції світлочутливості, папульозні висипання, ангіоневротичний набряк.
З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рабдоміоліз, артралгія, міалгія, мʼязові спазми.
З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення сечовипускання (переважно утруднення), полакіурія, затримка сечі.
Вагітність, післяродові і перинатальні стани: післяпологові кровотечі* (частота невідома).
⃰ цей прояв зареєстрований для терапевтичного класу СІЗЗС/ІЗЗСН (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
З боку статевих органів і молочних залоз: патологічна еякуляція/оргазм у чоловіків, відсутність оргазму, розлади ерекції (імпотенція), порушення менструального циклу, пов'язані зі збільшенням нерегулярних кровотеч (наприклад, менорагія, метрорагія), патологічний оргазм у жінок, галакторея, зниження сексуального бажання.
Загальні порушення: астенія (підвищена втомлюваність), гарячка, підвищення температури.
Синдром відміни. Припинення лікування венлафаксином (особливо раптове) зазвичай призводить до синдрому відміни. Найчастіше при раптовому припиненні лікування венлафаксином спостерігалися такі побічні реакції, як запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (включаючи безсоння і глибокий сон), тривожне збудження або страх, нудота та/або блювання, тремор, головний біль і грипоподібний синдром, діарея, відчуття серцебиття, посилене потовиділення, емоційна нестабільність. Ризик розвитку симптомів відміни залежить від декількох факторів, у тому числі від тривалості лікування та дози, а також від швидкості зниження дози. Симптоми зазвичай виникають у перші декілька днів після припинення лікування, але зареєстровано декілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці реакції слабкі або помірні та минають самі собою протягом 2 тижнів, проте у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими та/або тривалими (2–3 місяці і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово зменшувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, залежно від потреб хворого.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери у пачці з картону.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
ПрАТ «Технолог».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Україна, 20300, Черкаська обл., місто Умань, вулиця Стара прорізна, будинок 8.