ПОЛАПРИЛ ІНДА

 

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ПОЛАПРИЛ ІНДА

(POLAPRIL INDA)

 

 

Склад:

діючі речовини: раміприл, індапамід;

1 капсула тверда містить

раміприлу 5 мг та індапаміду 1,28 мг, що еквівалентно індапаміду безводному 1,25 мг або

раміприлу 5 мг та індапаміду 2,56 мг, що еквівалентно індапаміду безводному 2,5 мг, або

раміприлу 10 мг та індапаміду 1,28 мг, що еквівалентно індапаміду безводному 1,25 мг, або

раміприлу 10 мг та індапаміду 2,56 мг, що еквівалентно індапаміду безводному 2,5 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, манітол, магнію стеарат;

оболонка капсули:

капсули тверді по 5 мг/1,25 мг: желатин, заліза оксид жовтий (Е 172);

капсули тверді по 5 мг/2,5 мг: желатин, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172);

капсули тверді по 10 мг/1,25 мг: желатин, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172);

капсули тверді по 10 мг/2,5 мг: желатин, заліза оксид червоний (Е 172);

чорнила: шелакова глазур 45 % (20 % етерифікована) в етанолі, заліза оксид чорний (Е 172), пропіленгліколь, гідроксид амонію 28 %, розчинники (випаровуються під час друку): кислота оцтова, спирт трет-бутиловий, етанол, спирт ізопропіловий.  

 

Лікарська форма. Капсули тверді.

Основні фізико-хімічні властивості:

капсули по 5 мг/1,25 мг: тверді, желатинові капсули жовтого кольору, з написом 5+1,25 на корпусі, наповнені білим або майже білим порошком або злегка ущільненими, більшими агломератами, розмір капсули – №3;

капсули по 5 мг/2,5 мг: тверді, желатинові капсули з корпусом жовтого кольору і кришечкою оранжевого кольору, з написом 5+2,5 на корпусі наповнені білим або майже білим порошком або злегка ущільненими, більшими агломератами, розмір капсули – №1;

капсули по 10 мг/1,25 мг: тверді, желатинові капсули з корпусом оранжевого кольору і кришечкою червоного кольору, з написом 10+1,25 на корпусі наповнені білим або майже білим порошком або злегка ущільненими, більшими агломератами, розмір капсули – №1;

капсули по 10 мг/2,5 мг: тверді, желатинові капсули червоного кольору, з написом 10+2,5 на корпусі наповнені білим або майже білим порошком або злегка ущільненими, більшими агломератами, розмір капсули – №1.

 

Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ в комбінації з діуретиками. Раміприл та діуретики.

Код АТХ C09B A05.

 

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Полаприл Інда – це комбінація раміприлу, інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), та індапаміду, сульфонамiдного діуретика. Фармакологічні властивості цього лікарського засобу випливають із властивостей кожної діючої речовини, узятої окремо, додатково до тих, що зумовлені адитивною синергічною дією при їх поєднанні.

Механізм дії

Раміприл

Раміприлат, активний метаболіт проліків раміприлу, інгібує фермент дипептидилкарбоксипептидазу I (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент, кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину I на активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор) ангіотензин II, а також розщеплення активного вазодилататора брадикініну. Зменшення утворення ангіотензину II та інгібування розщеплення брадикініну призводить до розширення кровоносних судин.

Оскільки ангіотензин II також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується. Відповідь на монотерапію інгібіторами АПФ в середньому була менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси (афро-карибського походження) з артеріальною гіпертензією (популяція, для якої характерний низький рівень реніну при артеріальній гіпертензії), ніж у пацієнтів, які є представниками інших рас.

Індапамід

Індапамід є похідним сульфонаміду з індоловим кільцем, фармакологiчно спорідненим із тiазидними діуретиками. Індапамiд інгібує реабсорбцію натрію у кортикальному сегменті нирок. Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів у сечу і меншою мірою – калію та магнію, підвищуючи таким чином діурез та виявляючи антигіпертензивну дію.

Фармакодинамічні ефекти

Раміприл

Антигіпертензивні властивості. Застосування раміприлу спричинює виражене зниження периферичного артеріального опору. Загалом нирковий плазмотік і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються. Застосування раміприлу призводить до зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією як в горизонтальному, так і у вертикальному положенні без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального прийому разової дози препарату проявляється через 1−2 години і зазвичай триває 24 години. Максимальний ефект після перорального прийому разової дози препарату, як правило, досягається через 3−6 годин.

Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3−4 тижні. Показано, що при довготривалій терапії він зберігається впродовж 2 років. У відповідь на різке припинення прийому раміприлу не відбувається швидкого і надмірного («рикошетного») підвищення артеріального тиску.

У двох масштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях [ONTARGET (дослідження впливу телмісартану як монотерапії та у комбінації з раміприлом на загальну кінцеву точку) і VA NEPHRON-D (дослідження діабетичної нефропатії у ветеранів)] вивчалося застосування комбінації інгібітора АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II.

Дослідження ONTARGET проводилося за участю пацієнтів із серцево-судинними чи цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або із цукровим діабетом 2-го типу із супутніми ознаками ураження органів-мішеней. В дослідженні VA NEPHRON-D взяли участь пацієнти з цукровим діабетом 2-го типу та діабетичною нефропатією.

Ці дослідження не показали значущих переваг комбінованої терапії щодо ниркових і/або серцево-судинних чи летальних наслідків, тоді як при цьому спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності і/або артеріальної гіпотензії у порівнянні з монотерапією. З огляду на подібні фармакодинамічні характеристики препаратів, отримані в зазначених дослідженнях результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ і антагоністів рецепторів ангіотензину II.

Отже, інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Дослідження ALTITUDE (дослідження впливу аліскірену на стан пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу з використанням серцево-судинних та ниркових кінцевих точок) оцінювало переваги додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або антагоністом рецепторів ангіотензину II для пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу та хронічним захворюванням нирок, серцево-судинним захворюванням або обома патологіями. Це дослідження було завершено достроково через підвищення ризику небажаних клінічних наслідків. У групі прийому аліскірену у порівнянні із групою прийому плацебо було відмічено більшу частоту випадків смерті внаслідок серцево-судинних причин та інсульту, а також підвищення частоти серйозних небажаних явищ, які являли собою особливий інтерес (гіперкаліємії, артеріальної гіпотензії і дисфункції нирок).

Індапамід

Клінічні дослідження II–III фаз із застосуванням індапаміду як монотерапії продемонстрували, що антигіпертензивний ефект індапаміду триває протягом 24 годин. Діуретичний ефект був помірним. Антигіпертензивна дія індапаміду пов’язана із покращенням еластичності артерій та зменшенням резистентності артеріол і загального периферичного опору судин.

Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидів та тіазидоподібних діуретиків не збільшується, тоді як кількість небажаних явищ зростає. Якщо лікування є недостатньо ефективним, підвищувати дозу не рекомендується.

Як було показано у дослідженнях різної тривалості (короткої, середньої та довгої) з участю пацієнтів із артеріальною гіпертензією, індапамід:

• не впливає на метаболізм лiпiдiв (тригліцериди, холестерин ліпопротеїдів низької щільності та холестерин ліпопротеїдів високої щільності),
• не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на цукровий діабет та з артеріальною гіпертензією.

Педіатрична популяція

Раміприл

В ході рандомізованого подвійно сліпого плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участю 244 педіатричних пацієнтів з артеріальною гіпертензією (у 73 % з яких була первинна артеріальна гіпертензія) віком 6−16 років учасники отримували низькі, середні або високі дози раміприлу з метою досягнення у них плазмових концентрацій раміприлату, які відповідають діапазону доз для дорослих 1,25 мг, 5 мг та 20 мг, з розрахунку за масою тіла. По закінченні періоду 4 тижнів було виявлено, що раміприл був неефективним щодо зниження систолічного артеріального тиску як кінцевої точки, однак він знижував діастолічний тиск при застосуванні найвищої дози досліджуваного діапазону. Було показано, що як середні, так і високі дози раміприлу статистично значуще знижують систолічний і діастолічний артеріальний тиск у дітей з підтвердженою артеріальною гіпертензією.

Такого ефекту не спостерігалося в ході 4-тижневого рандомізованого подвійно сліпого дослідження з підвищенням дози, де оцінювався ефект відміни лікарського засобу і в якому взяли участь 218 педіатричних пацієнтів віком 6−16 років (у 75 % з яких була первинна артеріальна гіпертензія). В ході цього дослідження після відміни препарату спостерігалося помірне рикошетне підвищення як діастолічного, так і систолічного тиску, проте воно не було статистично значущим поверненням до вихідного рівня у випадку усіх трьох досліджуваних доз раміприлу [низькі дози (0,625 мг – 2,5 мг), середні дози (2,5 мг – 10 мг) або високі дози (5 мг – 20 мг)], розрахованих за масою тіла. В досліджуваній педіатричній популяції раміприл не виявляв лінійного дозозалежного ефекту.

Фармакокінетика

Сумісне застосування раміприлу та індапаміду не змінює їхні фармакокінетичні властивості порівняно із роздільним застосуванням.

Абсорбція

Раміприл

Після перорального прийому раміприл швидко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години. З огляду на кількість речовини, виявленої у сечі, ступінь всмоктування становить щонайменше 56 % і на нього суттєво не впливає наявність їжі у шлунково-кишковому тракті. Біодоступність активного метаболіту раміприлату після перорального застосування раміприлу у дозі 2,5 мг і 5 мг становить 45 %.

Максимальна концентрація у плазмі крові раміприлату, єдиного активного метаболіту раміприлу, досягається через 2−4 години після прийому раміприлу. Після застосування звичайних доз раміприлу 1 раз на добу рівноважна концентрація раміприлату у плазмі крові досягається приблизно на 4 день лікування.

Індапамід

Вивільнена фракція індапаміду швидко та повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Прийом їжі дещо підвищує швидкість абсорбції, але не впливає на кількість препарату, що всмокталася.

Максимальна концентрація у плазмі крові після прийому одноразової дози досягається приблизно через 12 годин, подальше застосування препарату зменшує коливання рівня індапаміду у плазмі крові у міждозовому інтервалі. Існують інтраіндивідуальні коливання.

Розподіл

Раміприл

Зв’язування раміприлу з білками плазми крові становить приблизно 73 %, а раміприлату – 56 %.

Індапамід

Зв’язування з протеїнами плазми крові становить 79 %.

Метаболізм

Раміприл

Раміприл майже повністю метаболізується до раміприлату, дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти і глюкуронідів раміприлу і раміприлату.

Виведення

Раміприл

Виведення метаболітів відбувається переважно шляхом ниркової екскреції. Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові є багатофазним. Через потужне насичувальне зв’язування з АПФ і повільну дисоціацію зі зв’язку з ферментом раміприлат має пролонговану термінальну фазу виведення при дуже низьких концентраціях у плазмі крові.

Після прийому повторних доз раміприлу 1 раз на добу ефективний період напіввиведення становить 13−17 годин для доз 5−10 мг і більше для нижчих доз (1,25−2,5 мг). Різниця зумовлена тим, що здатність ферменту до зв’язування з раміприлатом є насичувальною.

Індапамід

Індапамід виводиться із сечею (70 % дози) та фекаліями (22 %) у вигляді неактивних метаболітів.

Особливі популяції

Раміприл

Пацієнти з порушенням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У пацієнтів із порушенням функції нирок ниркова екскреція раміприлату знижена, а нирковий кліренс раміприлату пропорційний кліренсу креатиніну. Це призводить до підвищення концентрації раміприлату у плазмі, яка знижується повільніше, ніж в осіб із нормальною функцією нирок.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У пацієнтів із порушенням функції печінки метаболізм раміприлу з утворенням раміприлату був сповільнений через зниження активності печінкових естераз, а рівні раміприлу у плазмі крові у цих пацієнтів були підвищені. Втім максимальні концентрації раміприлату у цих пацієнтів не відрізнялися від таких в осіб із нормальною функцією печінки.

Годування груддю. Після перорального застосування разової дози 10 мг раміприлу його рівні в грудному молоці були нижчі від границі виявлення. Однак ефект багатократного застосування невідомий.

Педіатрична популяція. Фармакокінетичний профіль раміприлу досліджувався у 30 педіатричних пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком 2−16 років з масою тіла > 10 кг. Після застосування доз від 0,05 до 0,2 мг/кг раміприл швидко та у значній мірі метаболізувався до раміприлату. Максимальна концентрація раміприлату в плазмі крові досягалася через 2−3 години. Кліренс раміприлату у значній мірі корелював з логарифмом маси тіла (p < 0,01), а також з дозою препарату (p < 0,001). Кліренс та об’єм розподілу збільшувалися прямо пропорційно віку педіатричних пацієнтів у кожній групі дозування. При застосуванні дози 0,05 мг/кг у дітей було досягнуто рівнів експозиції, які були порівнянними з експозицією у дорослих при застосуванні дози 5 мг раміприлу. В результаті застосування дози 0,2 мг/кг у дітей досягалися рівні експозиції, які були вищими, ніж при застосуванні максимальної рекомендованої дози 10 мг на добу у дорослих.

Індапамід

Пацієнти груп високого ризику. У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються.

Доклінічні дані з безпеки

Раміприл

При пероральному застосуванні гризунам та собакам раміприл не спричиняв гострих токсичних явищ. Дослідження із тривалим пероральним введенням препарату проводили на щурах, собаках та мавпах. У всіх цих трьох видів тварин спостерігалися зміни електролітного балансу та картини крові. У собак та мавп, які отримували препарат у дозі 250 мг/кг маси тіла на добу, було помічено значне збільшення юкстагломерулярного апарату, що є проявом фармакодинамічної активності раміприлу. Щури, собаки та мавпи переносили добові дози препарату, які становили 2; 2,5 та 8 мг/кг маси тіла відповідно. При цьому небажані ефекти у них не виникали.

Дослідження репродуктивної токсичності, проведені на щурах, кролях та мавпах, не виявили жодних тератогенних властивостей препарату. Негативний вплив на фертильність не спостерігався ані у самців, ані у самок щурів.

Введення раміприлу самкам щурів під час вагітності та лактації призводило до необоротного ураження нирок (розширення ниркової миски) у потомства при застосуванні доз 50 мг/кг маси тіла на добу та вищих.

Численні випробування на мутагенність із застосуванням різних тест-систем не виявили мутагенних або генотоксичних властивостей раміприлу.

Рівень стабільної концентрації досягається через 7 днів. Регулярне застосування не спричиняє кумуляції.

Індапамід

Індапамід продемонстрував негативний результат щодо мутагенних і канцерогенних властивостей. Найвищі дози, які застосовували перорально різним видам тварин (у 40–8000 разів перевищували терапевтичну дозу), показали посилення діуретичних властивостей індапаміду. Основні симптоми отруєння під час досліджень гострої токсичності індапаміду при внутрішньовенному або внутрішньочеревному введенні були пов’язані з фармакологічною дією індапаміду, тобто брадипное та периферична вазодилатація.

Дослідження репродуктивної токсичності не виявили ембріотоксичності та тератогенності. Фертильність не була порушена ні у самців, ні у самок щурів.

 

Клінічні характеристики

Показання

Полаприл Інда показаний для лікування артеріальної гіпертензії у дорослих пацієнтів, артеріальний тиск яких належним чином контролюється раміприлом та індапамідом як монокомпонентними лікарськими засобами при одночасному їх застосуванні в тих самих дозах, що і в комбінованому препараті.

 

Протипоказання

-        Гіперчутливість до раміприлу, індапаміду, інших інгібіторів АПФ чи інших сульфонамідів або до будь-якої з допоміжних речовин.

-        Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадковий, ідіопатичний або такий, що виник внаслідок прийому інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ).

-        Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

-        Значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки.

-        Вагітність та планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності та годування груддю»).

-        Годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності та годування груддю»).

-        Гіпотензивні або гемодинамічно нестабільні стани.

-        Одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинаміка»).

-        Одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном. Раміприл не можна призначати раніше ніж через 36 годин після останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. також розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

-        Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв).

-        Печінкова енцефалопатія або тяжке порушення функції печiнки.

-        Гіпокаліємія.

Через відсутність достатнього терапевтичного досвіду лікарський засіб Полаприл Інда не слід застосовувати:

-        хворим, які перебувають на діалізі;

-        пацієнтам з нелікованою декомпенсованою серцевою недостатністю.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Протипоказані комбінації  

Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як гемодіаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембрани з поліакрилонітрилу) і аферез ліпопротеїнів низької щільності з використанням декстрану сульфату, − через підвищений ризик виникнення тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). У разі необхідності такого лікування потрібно розглянути можливість використання гемодіалізної мембрани іншого типу або застосування антигіпертензивного препарату іншого класу.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки може збільшити ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. також розділи «Особливості застосування» та «Протипоказання»).

Дані клінічних досліджень продемонстрували, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з підвищеною частотою виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (в тому числі розвиток гострої ниркової недостатності), у порівнянні із застосуванням лише одного засобу, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакодинаміка»).

Нерекомендовані комбінації

Солі літію. Інгібітори АПФ можуть зменшити екскрецію літію, що може призвести до збільшення його токсичності. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може додатково підвищити рівень літію та збільшити ризик його токсичності при застосуванні інгібіторів АПФ. Застосування раміприлу в комбінації з індапамідом та літієм не рекомендується, але якщо комбінація виявляється необхідною, потрібен ретельний моніторинг рівня літію в плазмі крові та коригування дози.

Комбінації, що потребують обережності

Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, солі калію. Хоча концентрація калію у сироватці крові зазвичай залишається у межах норми, у деяких пацієнтів, які отримували раміприл, може спостерігатися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, триамтерен або амілорид), харчові добавки, що містять калій, або солі калію можуть призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Не рекомендується одночасне застосовування раміприлу з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію у сироватці крові, включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм та ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм, як і амілорид, діє як калійзберігаючий сечогінний засіб. Якщо одночасного прийому не уникнути, препарати слід призначати з обережністю, при цьому обов’язковий частий моніторинг рівня калію в сироватці крові.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль рівня калію в плазмі крові.

Гепарин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль рівня калію в сироватці крові.

Антигіпертензивні засоби (наприклад діуретики) та інші речовини, що можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, значна кількість алкоголю, баклофен, алфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Можливе потенціювання дії з ризиком розвитку артеріальної гіпотензії.

Вазопресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад ізопротеренол, добутамін, допамін, адреналін), що можуть зменшувати антигіпертензивний ефект раміприлу.
Рекомендується моніторинг артеріального тиску.

Алопуринол, імуносупресори, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, що можуть змінити показники загального аналізу крові. Підвищена ймовірність реакцій з боку крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Протидіабетичні засоби, з інсуліном включно. Можуть виникати гіпоглікемічні реакції. Рекомендується моніторинг рівня глюкози крові.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) та ацетилсаліцилова кислота. Можливе зменшення антигіпертензивного ефекту раміприлу, індапаміду. Крім цього, одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ збільшує ризик погіршення функції нирок та підвищення рівня калію в крові. Крім того, існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зневодненням (зниження клубочкової фільтрації). Комбінацію слід застосовувати з обережністю. Пацієнти повинні отримувати достатню кількість рідини, а також слід розглянути питання про моніторинг функції нирок після початку супутньої терапії та періодично надалі.

Лікарські засоби, що підвищують ризик ангіоневротичного набряку. Спостерігалося підвищення частоти розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (наприклад темсиролімус, еверолімус, сиролімус) або вілдагліптин. Обережно слід застосовувати на початку терапії (див. розділ «Особливості застосування»).

Інгібітори неприлізину. Повідомлялося про потенційне зростання ризику розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та інгібітора НЕП (нейтральної ендопептидази), наприклад рацекадотрилу (див. розділ «Особливості застосування»).

Препарати, що можуть спричинити виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует»,  такі як (перелік не є повним):

-        антиаритмічні препарати класу Іа (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

-        антиаритмічні препарати класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід, бретилій);

-        деякі антипсихотичні препарати:

o   фенотіазини (наприклад хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин);

o   бензаміди (наприклад амісульпірид, сульпірид, сультоприд, тіаприд);

o   бутирофенони (наприклад дроперидол, галоперидол);

o   інші антипсихотики (наприклад пімозид);

o   інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенний, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін внутрішньовенний, метадон, астемізол, терфенадин).

При застосуванні індапаміду з вищезазначеними лікарськими засобами підвищується ризик виникнення шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes – пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (гіпокаліємія є фактором ризику).

Перед призначенням такої комбінації слід перевірити рівень калію та у разі необхідності відкоригувати його. Слід контролювати клінічний стан пацієнтів, електроліти плазми та ЕКГ. При наявності гіпокаліємії рекомендовано призначати препарати, що не спричиняють виникнення torsades de pointes.

Препарати, що можуть спричинити виникнення гіпокаліємії: глюко- та мінералокортикоїди (для системного призначення), амфотерицин В (внутрішньовенний), тетракозактид, проносні препарати, що стимулюють перистальтику, підвищують ризик виникнення гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід контролювати та у разі необхідності проводити корекцію рівня калію у плазмі крові, особливу увагу слід приділяти одночасній терапії із серцевими глікозидами. Рекомендується призначати проносні препарати, що не стимулюють перистальтику.

Баклофен посилює антигіпертензивну дію препарату. На початку терапії необхідно відновити водно-електролітний баланс та контролювати функцію нирок у пацієнта.

Препарати наперстянки. Гіпокаліємія та/або гіпомагніємія сприяє токсичній дії наперстянки. Рекомендується моніторинг рівня калію, магнію у плазмі крові та ЕКГ-контроль, а у разі необхідності –  коригування лікування.

Комбінації, що потребують уваги

Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, триамтерен). Якщо існує доцільність призначення такої комбінації, не виключена можливість виникнення гіпокаліємії або гіперкаліємії (особливо у хворих на цукровий діабет або із нирковою недостатністю). Слід проводити моніторинг калію у плазмі крові, ЕКГ-контроль та у разі необхідності коригувати терапію.

Метформін. Підвищується ризик виникнення молочнокислого ацидозу у разі розвитку функціональної ниркової недостатності внаслідок прийому діуретиків, особливо петльових. Не слід призначати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

Йодоконтрастні засоби. У разі зневоднення, спричиненого прийомом діуретиків, збільшується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні великих доз йодоконтрастних засобів. Необхідно відновити водний баланс до призначення йодоконтрастних засобів.

Іміпраміноподібні антидепресанти, нейролептики. Посилення антигіпертензивного ефекту та ризику розвитку ортостатичної гіпотензії за рахунок адитивного ефекту.

Солі кальцію. Можливе виникнення гіперкальціємії внаслідок зниження елімінації кальцію нирками.

Циклоспорин, такролімус. Ризик підвищення креатиніну у плазмі крові без впливу на рівень циркулюючого циклоспорину, навіть у разі відсутності зниження рівня води/натрію. Також може виникнути гіперкаліємія, тому потрібно ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові.

Кортикостероїди, тетракозактид (системної дії). Зменшення антигіпертензивної дії індапаміду внаслідок затримки води та іонів натрію під впливом кортикостероїдів.

 

Особливості застосування

Раміприл

Особливі категорії пацієнтів

Вагітність. Лікування інгібіторами АПФ, такими як раміприл, не слід починати під час вагітності. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не вважається необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. Якщо встановлено вагітність, слід негайно припинити прийом інгібіторів АПФ і у разі необхідності розпочати лікування альтернативними лікарськими засобами (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують доказові дані на користь того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (в тому числі розвитку гострої ниркової недостатності). У зв’язку з цим подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинаміка»).

Якщо терапія у вигляді такої подвійної блокади розцінюється як абсолютно необхідна, її слід застосовувати лише під наглядом спеціаліста та за умови частого контролю функції нирок, вмісту електролітів та рівня артеріального тиску.

Інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Пацієнти з високим ризиком розвитку артеріальної гіпотензії

Пацієнти з вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Пацієнти з вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи знаходяться в групі ризику раптового вираженого падіння артеріального тиску та зниження функції нирок внаслідок інгібування АПФ, особливо у разі, коли інгібітор АПФ окремо або одночасно з діуретиком застосовується вперше або вперше підвищується доза. Суттєвого підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яке потребує медичного нагляду, в тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:

-    з тяжкою артеріальною гіпертензією;

-    з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;

-    з гемодинамічно значущою перешкодою для притоку або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад зі стенозом аортального або мітрального клапана);

-                       з однобічним стенозом ниркової артерії при наявності другої функціонуючої нирки;

-    у яких існує або може розвинутися нестача рідини або електролітів (включаючи тих, хто отримує діуретики);

-    із цирозом печінки та/або асцитом;

-    яким виконують великі хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію.

Загалом перед початком лікування рекомендується відкоригувати зневоднення, гіповолемію чи дефіцит електролітів (проте у пацієнтів із серцевою недостатністю таку корекцію потрібно проводити з обережністю, зважаючи на ризик перевантаження об’ємом).

Транзиторна чи персистуюча серцева недостатність після інфаркту міокарда

Ризик ішемії міокарда чи головного мозку у разі гострої артеріальної гіпотензії

У початковій фазі лікування необхідне спеціальне медичне спостереження.

Пацієнти літнього віку. Див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Хірургічне втручання

Рекомендується, якщо це можливо, припинити лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, такими як раміприл, за одну добу до хірургічного втручання.

Моніторинг функції нирок

Перед початком та протягом лікування потрібно проводити оцінку функції нирок та корекцію дозування, особливо в перші тижні лікування. Особливо ретельний моніторинг потрібен для пацієнтів з порушенням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Існує ризик порушення функції нирок, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після трансплантації нирки.

Гіперчутливість / ангіоневротичний набряк. Були повідомлення про появу ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, включаючи раміприл (див. розділ «Побічні реакції»). У разі появи ангіоневротичного набряку прийом раміприлу потрібно припинити.

Негайно повинна бути розпочата невідкладна терапія. Пацієнт повинен знаходитись під спостереженням протягом щонайменше 12−24 годин та може бути виписаний після повного зникнення симптомів.

Були повідомлення про появу інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, включаючи раміприл (див. розділ «Побічні реакції»). У таких пацієнтів відзначався біль у животі (з нудотою чи блюванням або без них).

Одночасне застосування раміприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки може збільшити ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Застосування сакубітрилу/валсартану не слід починати раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози раміприлу. Якщо лікування сакубітрилом/валсартаном припинено, терапію раміприлом не слід починати раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділ «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) та вілдагліптину може збільшити ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад набряку дихальних шляхів або язика з порушенням дихання або без нього) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Слід з обережністю розпочинати лікування рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) і вілдагліптином у пацієнтів, які вже приймають інгібітори АПФ.

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації

Внаслідок інгібування АПФ зростає ймовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени. Перед проведенням десенсибілізації слід розглянути можливість тимчасового припинення прийому раміприлу.

Гіперкаліємія

Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Ефект зазвичай незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Однак гіперкаліємія може виникати у пацієнтів із порушенням функції нирок та/або у пацієнтів, які приймають добавки, що містять калій (включаючи замінники солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол), особливо у тих, хто лікується антагоністами альдостерону або антагоністами рецепторів ангіотензину, а також у пацієнтів літнього віку (> 70 років), у пацієнтів з неконтрольованим цукровим діабетом або у тих, хто застосовує інші активні речовини, що підвищують рівень калію в плазмі крові, або при таких станах, як зневоднення, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз.

Слід з обережністю застосовувати калійзберігаючі діуретики та блокатори рецепторів ангіотензину пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також слід контролювати рівень калію в сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Гіпонатріємія

У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону з подальшим розвитком гіпонатріємії. Рекомендується регулярно контролювати сироваткові рівні натрію у осіб літнього віку та у інших пацієнтів, у яких існує ризик розвитку гіпонатріємії.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Нейтропенія/агранулоцитоз, а також тромбоцитопенія та анемія спостерігались рідко, також повідомлялось про пригнічення функції кісткового мозку. Рекомендується моніторинг кількості лейкоцитів для виявлення можливої лейкопенії. Більш частий моніторинг рекомендується проводити у пацієнтів в початковій фазі лікування, у пацієнтів з порушенням функції нирок, із супутнім системним захворюванням сполучної тканини (наприклад червоним вовчаком чи склеродермією) та у всіх пацієнтів, які приймають інші лікарські засоби, що можуть спричинити зміни в загальному аналізі крові (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»).

Етнічна приналежність

Інгібітори АПФ з більшою частотою спричинюють появу ангіоневротичного набряку у темношкірих пацієнтів, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, раміприл може бути менш ефективним для зниження артеріального тиску у представників негроїдної раси, ніж у представників інших рас; можливо, це обумовлено тим, що в популяції темношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією спостерігається більша поширеність низьких рівнів реніну в крові.

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ були повідомлення про появу кашлю. Характерною особливістю є те, що кашель є непродуктивним, постійним та зникає після припинення застосування препарату. Кашель, індукований прийомом інгібітора АПФ, слід розглядати при диференційній діагностиці кашлю.

Індапамід

Особливі застереження

У пацієнтів із порушенням функції печінки застосування тіазидоподібних діуретиків, особливо у разі дисбалансу електролітів, може спричинити виникнення печінкової енцефалопатії, яка може прогресувати до печінкової коми. У такому випадку прийом діуретиків слід негайно припинити.

Світлочутливість

Повідомлялося про випадки реакцій світлочутливості у пацієнтів, які приймали тіазидні та тіазидоподібні діуретики (див. розділ «Побічні реакції»). При виникненні таких реакцій лікування діуретиками рекомендовано припинити. Якщо є необхідність у повторному призначенні діуретиків, слід захистити вразливі ділянки тіла від сонця або від джерел штучного ультрафіолетового випромінювання типу A.

Баланс води та електролітів

Натрій у плазмі крові

Необхідно контролювати рівень натрію у плазмі крові перед початком лікування та регулярно під час лікування. Будь-який діуретик може спричинити виникнення гіпонатріємії, що іноді має серйозні наслідки. Зниження рівня натрію у плазмі крові може бути спочатку безсимптомним, тому регулярний моніторинг є необхідним. Моніторинг рівня натрію слід проводити частіше у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів із цирозом печінки (див. розділи «Побічні реакції» та «Передозування»). Гіпонатріємія із гіповолемією може призвести до зневоднення та ортостатичної гіпотензії; супутня втрата іонів хлору може спричинити вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз (частота та вираженість цього явища низькі).

Калій у плазмі крові

Зниження рівня калію у плазмі крові із виникненням гіпокаліємії є основним ризиком при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Імовірність розвитку гіпокаліємії (< 3,4 ммоль/л) має бути попереджена у певних категорій пацієнтів високого ризику, таких як пацієнти літнього віку, пацієнти, які недостатньо харчуються, та/або пацієнти, які приймають багато препаратів, пацієнти із цирозом печінки, що супроводжується набряками та асцитом, пацієнти з ішемічною хворобою серця та пацієнти з серцевою недостатністю. У таких випадках гіпокаліємія підвищує кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик виникнення аритмій.

Пацієнти, які мають подовжений інтервал QТ вродженого або ятрогенного генезу, також належать до групи ризику. Гіпокаліємія, як і брадикардія, можуть сприяти розвитку тяжких порушень серцевого ритму, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует», що може призвести до летального наслідку.

В усіх вищезазначених випадках необхідний частіший контроль рівня калію у крові. Перший аналіз має бути здійснений протягом 1-го тижня лікування.

У разі виявлення гіпокаліємії слід провести її корекцію. Гіпокаліємія, що виникла у зв’язку з низькою концентрацією магнію в сироватці крові, може бути рефрактерною до лікування, якщо не проводиться корекція рівня магнію в сироватці крові.

Магній у плазмі крові

Було показано, що тіазиди та пов’язані з ними діуретики, включаючи індапамід, збільшують екскрецію магнію з сечею, що може спричинити гіпомагніємію (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).

Кальцій у плазмі крові

Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати екскрецію кальцію із сечею та призводити до незначного і тимчасового підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути наслідком попереднього недіагностованого гіперпаратиреоїдизму. У такому разі лікування слід припинити та перевірити функцію паращитоподібних залоз.

Глюкоза крові

У хворих на цукровий діабет важливо контролювати глюкозу в крові, особливо при наявності гіпокаліємії.

Сечова кислота

У пацієнтів із підвищеним рівнем сечової кислоти можлива тенденція до підвищення кількості нападів подагри.

Функція нирок та діуретики

Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення є незначними (креатинін плазми крові < 25 мг/л, тобто 220 ммоль/л у дорослих). У пацієнтів літнього віку креатинін у плазмі крові має бути на рівні, що відповідає їхньому віку, масі тіла та статі. Гіповолемія, пов’язана із втратою води та натрію внаслідок застосування діуретиків, на початку лікування спричиняє зниження гломерулярної фільтрації. Це може призвести до підвищення рівня сечовини та креатиніну у крові. Така транзиторна функціональна ниркова недостатність не має наслідків в осіб із нормальною функцією нирок, але може погіршити існуючу ниркову недостатність.

Хоріоїдальний випіт, гостра міопія (короткозорість) та вторинна закритокутова глаукома

Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля,  транзиторну міопію та гостру закритокутову глаукому. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів з початку застосування препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне лікування ‒ це  якнайшвидше припинити застосування лікарських засобів. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, необхідно застосувати оперативні медикаментозні або хірургічні методи лікування. Факторами ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Спортсмени

Звертаємо увагу спортсменів, що цей препарат містить індапамід, який може давати позитивну реакцію при допінг-пробах.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність

Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність встановлена під час терапії, прийом препарату слід негайно припинити і у разі необхідності замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. розділ «Протипоказання»).

Період годування груддю

Препарат протипоказаний у період лактації. Таким чином, слід прийняти рішення про припинення годування груддю або припинення терапії лікарським засобом Полаприл Інда, беручи до уваги важливість цієї терапії для матері.

Пов’язано з раміприлом

Через брак інформації щодо застосування раміприлу під час годування груддю (див. розділ «Фармакологічні властивості») не рекомендується призначати цей препарат жінкам, які годують груддю, та бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації є більш безпечним, особливо при грудному вигодовуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Пов’язано з індапамідом

Дані щодо проникнення індапаміду/метаболітів у грудне молоко недостатні. Можуть розвинутися гіперчутливість до похідних сульфонамідів та гіпокаліємія. Ризик для новонароджених/немовлят виключати не можна. Індапамід належить до тіазидоподібних діуретиків, застосування яких під час годування груддю пов’язують зі зменшенням або навіть пригніченням лактації. Індапамід не рекомендований у період годування груддю.

 

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Лікарський засіб Полаприл Інда може мати незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Деякі побічні ефекти (зокрема симптоми, які виникають при зниженні артеріального тиску, такі як запаморочення, головний біль, підвищена втомлюваність або нудота) можуть порушувати здатність пацієнта до концентрації уваги і знижувати швидкість його реакції.

Рекомендується бути обережним, особливо на початку лікування.

 

Спосіб застосування та дози

Дозування

Рекомендована доза становить одну капсулу у відповідному дозуванні.

Лікарський засіб Полаприл Інда не слід застосовувати як початкову терапію для лікування артеріальній гіпертензії.

Якщо потрібно змінити дозування, спочатку підбирають окремо дози раміприлу та індапаміду, а після визначення схеми дозування ці препарати можна замінити на лікарський засіб Полаприл Інда. При цьому дозування лікарського засобу Полаприл Інда повинно базуватися на дозуваннях окремих компонентів комбінації на момент переходу.

Якщо з певних причини необхідна зміна дозування для будь-якої з діючих речовин фіксованої комбінації (наприклад, щойно діагностована супутня хвороба, зміна стану пацієнта або взаємодія з лікарськими засобами), слід повторно застосовувати окремі компоненти для визначення дозування.

Особливі категорії пацієнтів

Порушення функції печінки (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»)

При тяжких порушеннях функції печінки лікування препаратом протипоказано.

Порушення функції нирок

При тяжкому порушенні функції нирок (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) лікування препаратом протипоказане.

Лікування пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 30–60 мл/хв) рекомендується розпочинати з належної дози нефіксованої комбінації.

Для пацієнтів з кліренсом креатиніну 60 мл/хв або більше корекція дози не потрібна.

Звичайне медичне спостереження має включати частий контроль рівня креатиніну та калію в плазмі крові.

Пацієнти літнього віку. Лікування пацієнтів літнього віку рекомендується розпочинати після оцінки артеріального тиску та функції нирок.

Спосіб застосування

Для перорального застосування.

Лікарський засіб Полаприл Інда рекомендується приймати один раз на добу, бажано вранці, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Капсули не слід розжовувати або подрібнювати.

 

Діти. Лікарський засіб не рекомендовано застосовувати дітям через відсутність даних щодо безпеки та ефективності.

 

Передозування

Симптоми

Пов’язано з раміприлом

Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати надмірне розширення периферичних судин (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення балансу електролітів і ниркову недостатність.

Пов’язано з індапамідом

Було встановлено, що індапамід не викликає токсичності при застосуванні дози до 40 мг, що в 27 разів перевищує терапевтичну дозу при застосуванні таблеток, що містять індапаміду 1,5 мг, та у 16 разів – при застосуванні таблеток, що містять індапаміду 2,5 мг.

Симптомами гострого отруєння є, перш за все, водно-електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Клінічно можливі нудота, блювання, артеріальна гіпотензія, судоми, запаморочення (вертиго), сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, можливо, аж до анурії (що спричинена гіповолемією).

Лікування

Заходи першої допомоги включають швидке виведення речовин шляхом промивання шлунка та/або призначенням активованого вугілля із подальшим відновленням водно-електролітного балансу в умовах стаціонару.

Пацієнт повинен знаходитись під ретельним наглядом, а лікування має бути симптоматичним та підтримувальним. Рекомендовані заходи передбачають первинну дезінтоксикацію (промивання шлунка, застосування адсорбційних засобів) та дії, спрямовані на відновлення стабільності гемодинаміки, включаючи застосування альфа₁-адренергічних агоністів чи ангіотензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу.

 

Побічні реакції 

Побічні ефекти, які спостерігалися при застосуванні раміприлу або індапаміду окремо, можуть бути потенційними побічними ефектами при застосуванні лікарського засобу Полаприл Інда.

Пов’язано з раміприлом

Профіль безпеки лікарського засобу Полаприл Інда містить дані про постійний кашель та реакції, спричинені артеріальною гіпотензією. До серйозних побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.

Пов’язано з індапамідом

Найбільш часто повідомлялося про такі побічні реакції: гіпокаліємія, реакції гіперчутливості, переважно дерматологічні, у осіб зі схильністю до алергічних та астматичних реакцій та макулопапульозних висипань.

Частота виникнення побічних реакцій класифікується таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10 000); частота невідома (не можна оцінити за доступними даними).

 

Система органів	Частота	Раміприл	Індапамід
З боку крові та лімфатичної системи	Нечасто	Еозинофілія
	Рідко	Зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію чи агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів
	Дуже рідко		Тромбоцитопенія, лейкопенія, апластична анемія, гемолітична анемія
	Частота невідома	Недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія
З боку імунної системи	Частота невідома	Анафілактичні чи анафілактоїдні реакції, збільшення кількості антинуклеарних антитіл
З боку ендокринної системи	Частота невідома	Синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону
Метаболічні та аліментарні розлади	Часто	Підвищення рівня калію в крові	Гіпокаліємія  (див. розділ «Особливості застосування»)
	Нечасто	Відсутність апетиту, зниження апетиту	Гіпонатріємія (див. розділ «Особливості застосування»)
	Рідко		Гіпохлоремія, гіпомагніємія
	Дуже рідко		Гіперкальціємія
	Частота невідома	Зниження рівня натрію в крові
З боку психіки	Нечасто	Зниження настрою, відчуття тривоги, нервозність, неспокій, порушення сну, включаючи сонливість
	Рідко	Стан сплутаності свідомості
	Частота невідома	Порушення уваги
З боку нервової системи	Часто	Головний біль, запаморочення
	Нечасто	Вертиго, парестезія, агевзія, дисгевзія
	Рідко	Тремор, порушення рівноваги	Запаморочення (вертиго), втомлюваність, головний біль, парестезія
	Частота невідома	Церебральна ішемія, в тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака, порушення психомоторних функцій, відчуття печіння, паросмія
З боку органів зору	Нечасто	Порушення зору, включаючи нечіткість зору
	Рідко	Кон’юнктивіт
	Частота невідома		Хоріоїдальний випіт
З боку органів слуху та рівноваги	Рідко	Порушення слуху, дзвін/шум у вухах
З боку серця	Нечасто	Ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда, тахікардія, аритмія, посилене серцебиття, периферичні набряки
	Дуже рідко		Аритмія
	Частота невідома		Пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «пірует» (torsades de pointes), що може призвести до летального наслідку (див. розділи «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»)
З боку судин	Часто	Артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, синкопе
	Нечасто	Гіперемія
	Рідко	Стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт
	Дуже рідко		Артеріальна гіпотензія
	Частота невідома	Синдром Рейно
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння	Часто	Непродуктивний подразливий кашель, бронхіт, синусит, задишка
	Нечасто	Бронхоспазм, у тому числі загострення бронхіальної астми, закладеність носа
З боку травної системи	Часто	Запалення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, розлади травлення, відчуття дискомфорту в животі, диспепсія, діарея, нудота, блювання
	Нечасто	Панкреатит (у поодиноких випадках надходили повідомлення про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, біль у верхньому відділі живота, включаючи гастрит, запор, сухість у роті	Блювання
	Рідко	Глосит	Нудота, запор, сухість у роті
	Дуже рідко		Панкреатит
	Частота невідома	Афтозний стоматит
Гепатобіліарні розлади	Нечасто	Підвищення рівня печінкових ферментів і/або кон’югованого білірубіну
	Рідко	Холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярне ураження
	Дуже рідко		Порушення функції печінки
	Частота невідома	Гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (у виняткових випадках – з летальним наслідком)	При печінковій недостатності можливе виникнення печінкової енцефалопатії (див. розділи «Особливості застосування», «Протипоказання»), гепатит
З боку шкіри та підшкірної клітковини	Часто	Висипання, зокрема макулопапульозні	Реакції гіперчутливості, макулопапульозні висипання
	Нечасто	Ангіоневротичний набряк; у виняткових випадках обструкція дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку може мати летальний наслідок; свербіж, посилене потовиділення	Пурпура
	Рідко	Ексфоліативний дерматит, кропив’янка, оніхолізис
	Дуже рідко	Реакції фоточутливості	Ангіоневротичний набряк та/або кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса – Джонсона
	Частота невідома	Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса − Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція	Можливе загострення існуючого гострого системного червоного вовчака, реакції фоточутливості
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини	Часто	Спазми м’язів, міалгія
	Нечасто	Артралгія
З боку нирок та сечовивідних шляхів	Нечасто	Порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, збільшення діурезу, посилення вже наявної протеїнурії, підвищення рівня сечовини та креатиніну в крові
	Дуже рідко		Ниркова недостатність
З боку репродуктивної системи та молочних залоз	Нечасто	Транзиторна еректильна дисфункція, зниження лібідо	Еректильна дисфункція
	Частота невідома	Гінекомастія
Загальні розлади та реакції	Часто	Біль у грудній клітці, підвищена втомлюваність
	Нечасто	Пірексія
	Рідко	Загальна слабкість
Результати досліджень	Частота невідома		Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (див. розділи «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), підвищення рівня глюкози крові (див. розділ «Особливості застосування»), підвищення рівня сечової кислоти в крові (див. розділ «Особливості застосування»), підвищення рівня печінкових ферментів

 

Опис окремих побічних реакцій

Під час досліджень фази II та III, у яких порівнювали індапамід 1,5 мг та 2,5 мг, аналіз калію в плазмі показав дозозалежний ефект індапаміду:

-        Індапамід, 1,5 мг: рівень калію в плазмі < 3,4 ммоль/л спостерігався у 10 % пацієнтів і < 3,2 ммоль/л у 4 % пацієнтів після 4–6 тижнів лікування. Після 12 тижнів лікування середнє зниження рівня калію в плазмі становило 0,23 ммоль/л.

-        Індапамід, 2,5 мг: рівень калію в плазмі < 3,4 ммоль/л спостерігався у 25 % пацієнтів і < 3,2 ммоль/л у 10 % пацієнтів після 4–6 тижнів лікування. Після 12 тижнів лікування середнє зниження рівня калію в плазмі становило 0,41 ммоль/л.

 

Діти

Безпека застосування раміприлу вивчалася за участю 325 дітей віком від 2 до16 років в ході 2 клінічних досліджень. Незважаючи на те, що характер і тяжкість побічних ефектів подібні до таких у дорослих, частота нижчезазначених проявів є вищою у дітей.

-        Тахікардія, закладеність носа та риніт: часто (тобто від ≥ 1/100 до < 1/10) у педіатричних пацієнтів та нечасто (тобто від ≥ 1/1000 до < 1/100) у дорослих пацієнтів.

-        Кон’юнктивіт: часто (тобто від ≥ 1/100 до < 1/10) в педіатричних пацієнтів та рідко (тобто від ≥ 1/10000 до < 1/1000) у дорослих пацієнтів.

-        Тремор і кропив’янка: нечасто (тобто ≥ 1/1000 до < 1/100) у педіатричних пацієнтів та рідко (тобто ≥ 1/10 000 до < 1/1000) у дорослих пацієнтів.

Загальний профіль безпеки раміприлу у дітей суттєво не відрізняється від профілю безпеки у дорослих.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

 

Термін придатності. 18 місяців.

 

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Упаковка

По 14 капсул у блістері. По 2 блістери у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

 

Виробник

Фармацевтичний завод «ПОЛЬФАРМА» С.А.

 

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Виробниче відділення в Новій Дембі, вул. Металовца 2, 39-460 Нова Демба, Польща.